Елементи ринкової інфраструктури, що обслуговують різні ринки

Ринок праці

Валютний ринок Ринок споживчих товарів

Фінансовий ринок Ринок природних ресурсів, засобів засобів виробництва

виробництва

Ринок наук.-техн.

розробок та

інформації

В алютні біржі Магазини, ринки, універсами

Фондові біржі, банки Товарні біржі

Аудиторські компанії – це організац2ії, що проводять комплексну ревізію фінансово-господарської діяльності фірми з метою оцінки ії можливостей у сфері бізнесу чи визначенні резервів діяльності підприємства.

Торгова палата – це організація, що сприяє розвитку економічних відносин між різними країнами.

Біржа – важлива складова інфраструктури ринку, яка є організаційною формою постійно діючого оптового ринку торгівлі масовими товарами стандартної якості (товарна біржа), найму робочої сили (біржа праці) на основі попиту та пропозиції. Біржі представляють товари як національного так і міжнародного виробництва.

Торгово-промислові палати - комерційні організації мета яких - сприяти розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн, зокрема в організації міжнародних ярмарків, а також надавати їм цільові інформаційні послуги (правовий статус цих установ регулюється Законом «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Лізингові фірми - це фірми, які спеціалізуються на здачі в оренду на тривалий строк предметів довготривалого користування (як правило, знарядь праці, устаткування, транспортних засобів, механізмів, обчислю­вальної техніки, тощо); лізинг розглядається як різновид довгостроково­го кредиту, що надається в натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку; відповідно до договору лізингу, орендар сплачує орендодав­цеві повну вартість взятого в оренду майна; виділяють два види лізингу - фінансовий, коли договір укладається на строк, під час якого аморти­зується 60% вартості об'єкта лізингу, і оперативний, коли договір перед­бачає амортизацію 90 % вартості об'єкта лізингу (відносини щодо лізингу регулюються Законом України «Про лізинг»).

Ринок факторів виробництва.

Об’єктом купівлі-продажу на ринку факторів виробництва є земля, робоча сила і засоби виробництва (капітал).

Розрізняють наступні ринки факторів виробництва:

Ринок землі – на ньому основну роль відіграє географічний фактор, обмеженість та розміщення земельних ресурсів. Він глибоко національний, історично традиційний.

До ресурсу земля відносять не тільки землю як таку, але й додаткові — дуже істотні товари і послуги — врожай, сировину, матеріали, корисні копалини тощо.

На ринку засобів виробництва займаються організацією купівлі-продажу засобів виробництва, будинків, споруд, верста­тів, устаткування. Він має дві особливості.

Перша особливість ринку засобів виробництва полягає в тому, що попит на капітальні засоби покупці завжди пов'язують з тим прибутком, який би могли принести цінні папери. Таким чином, величина позикового відсотка (фінансовий ринок) і попит на засоби виробництва дуже тісно пов'язані. Якщо норма пози­кового відсотка зменшується, то попит на засоби виробництва зростає, зростає відповідно і ціна на них.

Другою особливістю ринку засобів виробництва є ринок старого устаткування на якому визначається ступінь зношування устаткування, а значить, норма амортизації.

Ринок праці має національну специфіку та ряд важливих особливостей, які буде розглянуто окремо.

Біржі робочої сили (праці) - на цих біржах здійснюється торгівля спе­цифічними товарами - це установи, які здійснюють посередницькі функ­ції між найманими працівниками і підприємцями, збирають і надають ін­формацію про наявність вакансій, сприяють підготовці і перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективності зайнятості працездатного населення, частко­во регулюють процес зайнятості.

Інвестиційні компанії – компанії, які використовують свій капітал для інвестування в інші компанії. Водночас, у вузькому розумінні, інвестиційна компанія - це фінансовий посередник, що спеціалізується на управлінні довгостроковими вільними грошовими коштами дрібних приватних інвесторів. Інвестиційні компанії акумулюють грошові засоби приватних інвесторів, що залучаються через продажу їм власних цінних паперів.

Інвестиційні компанії є одночасно покупцями, держальниками, емітентами і продавцями акцій і облігацій. На зібрані засоби інвестиційні компанії купують акції різних акціонерних товариств, отримуючи дивіденди. Інвестиційні компанії чутливо реагують на зміни ситуації на фінансовому ринку, купують або продають цінні папери за сприятливим для них ринковим курсом. Отримані доходи дозволяють інвестиційним компаніям створювати значні фінансові резерви і виплачувати своїм акціонерам сталі за розмірами дивіденди при мінімальному ризику банкрутства.

Фінансовий ринок — це ринок, де купуються і продаються фінансові засоби: гроші, облігації, акції, векселі й інші цінні па­пери. На цьому ринку формуються позичковий відсоток, курс валют і цінних паперів.

Головний інструмент фінансового ринку—позичковий відсоток, який є універсальним критерієм ефективності ви­користання капіталу в будь-якій галузі виробництва, оскільки визначає рівень віддачі, ефективності капітальних вкладень. Позичковий відсоток — мірило визначення прибутковості бізнесу. Якщо очікуваний прибуток від капітальних вкладень нижчий за позичковий відсоток, то краще вкласти гроші в банк.

Фінансовий ринок є найдосконалішим, оскільки забез­печує практично єдину ставку позичкового відсотка не тільки в кожній окремій країні, але й на міжнародному рівні. Крім того, він відзначається чисельністю суб'єктів, які діють на ньому.

Інфраструктура фінансового ринку представлена фондо­вими, валютними біржами, банками, страховими компаніями та фондами.

В Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, фондовий ринок знаходиться у стані становлення, він ще не в повній мірі відповідає світовим стандартам і виконує такі важ­ливі функції:

• забезпечення суб'єктів господарської діяльності джере­лами фінансування — власним і позиковим капіталом. Залучення власного капіталу здійснюється первинною і додатковою емісією акцій (позиковий капітал формується на основі випуску цінних паперів;

• регулювання і оптимізація відносин власності, що здій­снюється через перерозподіл пакетів акцій та облігацій у процесі їх вільної купівлі-продажу.

Фондова біржа — це основна організаційна форма фондо­вого ринку, на якому здійснюється торгівля цінними паперами — акціями, облігаціями, зобов'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов'язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей.

Основні види операцій на фондових біржах поділяються на угоди за готівку і угоди у певний термін.

Угоди за готівку (касові) є найпростішими на фондовій бір­жі. До них належать операції, які мають бути виконані протягом 2—3 днів після укладення угоди. За цей час продавець повинен передати покупцю проданий цінний папір, а покупець — запла­тити за нього готівкою обумовлену суму.

Угоди у певний термін — багатоваріантні, поділяються на: тверді угоди, угоди з премією, онкольні, угоди на різницю.

Тверда термінова операція зобов'язує продавця цінних паперів передати їх покупцеві в зазначений термін у кількості і за курсом, зафіксованим в угоді. У такому разі підвищення або зниження курсу цінного паперу, що реалізується, на момент його поставки не має жодного значення.

Угода з премією передбачає, що один із агентів дістає право відмовитися від угоди або змінити її початкові умови, сплачуючи іншій стороні певну винагороду (премію).

Онкольні угоди (на вимогу) характеризу­ються тим, що на момент їх укладання не фіксується конкретна ціна цінного паперу. В такому разі ціна складається на основі котирування на фондовій біржі в термін, який зазначений в угоді.

Сутність термінових угод на різницю полягає в тому, що одна зі сторін угоди отримує різницю між курсом на день укла­дання угоди і на день її виконання.

Цінні папери — документи, які засвідчують право власності на будь-який вид капіталу та приносять власникові прибутки. Цінні папери можуть випускатися як державою, так і корпора­ціями.

На біржі відбувається реєстрація стихійно утворених курсів цінних паперів, вона називається біржовим котируванням.

Цінні папери прийнято поділяти на дві групи: свідоцтва про власність і свідоцтва про кредити,

Свідоцтва про власність — це акції, опціонні свідоцтва, фінансові ф'ючерси, ордери, права (варранти), коносаменти тощо.

Акція — свідоцтво, що свідчить про внесення визначеної суми грошей в капітал акціонерного товариства (АТ) і дає право її власнику на одержання прибутку—дивіденду. Акції класифіку­ють на іменні і пред'явницькі, прості і привілейовані, безголосні, одноголосні і багатоголосні. Види акцій:

• іменна акція виписується на ім'я певного власника і реєструється в обліковій книзі акціонерного товариства. Перевага іменних акцій — можливість обліку та контролю, недолік — низька «рухомість», оскільки зміна власника потребує перереєстрації;

• акція на пред'явника вільно продаються і купуються на ринку цінних паперів;

• проста акція дає право голосу на зборах акціонерів, а роз­мір доходу, що отримується, залежить від результатів робо­ти підприємства за рік і нічим іншим не гарантований;

• привілейована акція гарантує дохід незалежно від резуль­татів господарської діяльності акціонерного товариства.

Курс акцій залежить від співвідношення попиту і пропозиції на акції даної корпорації та коливається навколо розрахункового курсу акції, який визначається за формулою:

Курс акцій = (Дивіденд / Курс акцій фірми)* 100%

Опціонне свідоцтво — це вид цінного паперу про контракт, який дає право на купівлю чи продаж певного товару за встанов­леною ціною протягом певного часу.

Фінансовий ф'ючерс — це цінний папір, що засвідчує зобов'язання його власника здійснити в майбутньому купівлю-продаж певного документу за раніше фіксованою ціною.

Коносамент — документ, що встановлює взаємовідносини перевізника і власника вантажу в процесі транспортування ван­тажу (найбільш широко вживається в судноплавстві).

Варрант — свідоцтво, що видається власникові товару при поданні його на склад.

Вексель — боргова розписка, що може продаватися у разі несплати боргу.

Свідоцтва про кредити: банкноти, чеки, а також облігації, депозитні і ощадні сертифікати тощо.

Банкнота — вид кредитних грошей, що випускає емісійний банк (за сучасних умов це — паперові гроші, що знаходяться у обігу, наприклад, гривні, долари, тощо).

Облігація—цінний папір, що дає право її власникові на отри­мання доходу в формі виграшу. Облігації можуть бути довготер­міновими (на 3—5 років) і короткотерміновими (3—6 місяців). По закінченні терміну, облігації погашаються за номінальною вартістю, а власник облігації одержує дохід у вигляді фіксованого проценту від загальної вартості. Державні і муніципальні облі­гації сприяють залученню засобів для фінансування бюджетного дефіциту і розв'язання регіональних проблем. Корпоративні облігації акумулюють грошові засоби населення для розвитку виробництва недержавних підприємств.

Депозитний і ощадний сертифікат—різновид термінових банківських вкладів. Депозитний сертифікат відрізняється від ощадного тим, що клієнту видається не книжка, а сертифікат (посвідчення), що виконує роль боргової розписки банку.

Консалтингові компанії . Конса́лтинг (англ. consulting — консультування) — діяльність спеціалізованих компаній із надання інтелектуальних послуг виробникам, продавцям, покупцям (поради і рекомендації) з різноманітних питань виробничої діяльності, фінансів, зовнішньоекономічної діяльності, створення та реєстрації фірм, дослідження і прогнозування ринків товарів і послуг, розробки бізнес-проектів, маркетингових програм, інноваційної діяльності, пошуку шляхів виходу з кризових ситуацій, підготовки статутних документів у разі створення нових підприємств і організацій тощо.

В страхуванні під консалтинговими послугами розуміють надання повного спектру інтелектуальних послуг, направлених на отримання покупцями якісного страхового продукту.

Основна мета консалтингу полягає в поліпшенні якості керівництва, підвищенні ефективності діяльності компанії в цілому і збільшенні індивідуальної продуктивності праці кожного працівника.

Аудиторські організації - це фірми, що виконують контрольні, кон­сультативні та інші функції на основі угод з різними юридичними та фі­зичними особами. Вони можуть мати свої філії (відділення) за кордоном, що дає їм змогу обслуговувати міжнародні компанії та спільні підприєм­ства. Основні завдання аудиторських фірм - дати висновок про фінансо­ве становище, платоспроможність компаній, який у встановленому зако­нодавством порядку публікується в річному звіті цієї компанії разом з її офіційним балансом (правовий статус аудиторських фірм визначається Законом України «Про аудиторську діяльність»).

Посередницькі фірми. Посере́дник – особа чи установа, організація і т. ін., що сприяє встановленню та здійсненню ділових контактів, торговельних або дипломатичних зносин між ким-, чим-небудь.

Маркетинговий посередник — фірма, яка допомагає компанії у просуванні, збуті та розповсюдженні її товарів серед клієнтів.

Фінансовий посередник — фінансові установи (банки, страхові компанії, пенсійні фонди і т. ін.), які акумулюють кошти фізичних та юридичних осіб, а в подальшому надають їх на комерційних засадах позичальникам.