Моделі комунікації

В історії розвитку різних наук, а згодом і теорії ко­мунікації було створено значну кількість моделей кому­нікації (а також міжособистісного спілкування). Одно­часно їх можна назвати моделями комунікативного ак­ту, оскільки він охоплює всі складові комунікації. Ці моделі з урахуванням різних складових комунікативно­го акту, типів зв’язків між учасниками і плину спілку­вання класифікують на три групи: лінійні, інтерактив­ні, трансакційні.

Лінійні моделі пред­ставляють спілкування як односпрямований процес — від відправника до одержувача. Вони лише частково охоплюють особливості процесу міжособистісного спіл­кування, оскільки в них представлені не всі важливі для реальної комунікації чинники.

S – комунікатор, P – об’єкткомунікації, реципієнт, комуні-кант

Інша, альтернативна, інтеракціоністська модель комунікації на перший план ставить взаємодію комунікатора та реципієнта, котрий, на відміну від першої моделі, є активним учасником комунікаційного процесу.

S1 – комунікатор, S2 – комунікант

Тут ідеться про рівноправних і пов’язаних між собою суб’єктів комунікації, які мають взаємні очікування, установки, спільні інтереси.

Інтерактивні моделі. Отримали в теорії комуніка­ції таку назву з огляду на те, що передбачають актив­ність усіх учасників спілкування. Тому обов’язковим елементом комунікації є зворотний зв’язок.

Трансакційні моделі. У моделях цього типу комуні­кацію представлено як процес одночасного відправлен­ня і отримування повідомлень комунікаторами, які за­лежать один від одного як творці комунікативного акту, залишаючись при цьому неповторними особистостями. У таких моделях комунікація постає як процес, у якому люди формують стосунки, взаємодіють один з одним.

Серед трансакційних моделей комунікації найпопулярнішою є модель німецького лінгвіста В. Шрамма. Шрамм тлумачить комунікацію як постійну інформа­ційну, психологічну, емоційну налаштованість комуні­кантів один на одного, коли і адресант, і адресат не мі­няються місцями, а виконують свої функції одночасно.

Системна модель розглядає комунікацію як процес, що відбувається поетапно:

• докомунікативна фаза – тут формуються цілі, потреби в обміні інформації, намічаються засоби реалізації;

• власне комунікація – цей етап комунікаційного процесу містить створення, передачу і прийом повідомлень;

• післякомунікативна фаза – коли виявляються наслідки комунікації і виникає зворотний зв’язок.

Синтонічна модель спілкування розроблена в рамках у рамках нейро-лінгвістичного програмування (НЛП). Синтонічна модель спілкування розглядає спілкування як результат складної взаємодії процесів сприйняття і мислення (сприйняття + мислення = спілкування).

Синтонічна модель спілкування будується на ідеї про те, що у кожної людини є свої «улюблені любі двері сприйняття» — та репрезентативна система, якою він довіряє більше, ніж іншим:

- візуальна.

- аудіальна .

– кінестетична .

Наприклад, якщо ваша улюблена система візуальна (зорова), то ви сприймаєте і зберігаєте в пам'яті світ в «картинках». Люди з візуальною моделлю сприйняття легко розуміють одні слова, з аудіальною (слуховий) і кінестетичною — інші.

Людина з візуальною репрезентативною системою, збираючись щось сказати, перебирає і проглядає в пам'яті картинки, щоб визначити, що відбувається зараз.

Людина з аудіальною репрезентативною системою, збираючись щось сказати, прислухається до свого внутрішнього голосу.

Люди з кінестетичною репрезентативною системою, перш ніж сказати, прислухаються до своїх внутрішніх відчуттів, і їх очі при цьому мимоволі дивляться вниз-управо

До класичної тріади людей додають добавляють ще один тип — «розсудливих людей», або «комп'ютерів» — це ті, які реагують не на свої відчуття, а на позначення, найменування, слова, «ярлики», якими позначають значать всі свої відчуття і образи зображення.