Конституційні основи державного та суспільного ладу україни
Загальні засади конституційного ладу нашої держави закріплені в першому розділі Конституції, який має назву “Загальні засади”. Зокрема у розділі визначено:
Україна - суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Україна – унітарна держава (тобто така, у складі якої немає інших державних утворень)
Україна є республікою (тобто носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в ній визнається народ, влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною)
Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.
Земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави;
В Україні закріплюється принцип політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності суспільного життя, що передбачає багатопартійність, рівноправність різних форм власності й господарювання, відсутність загальнообов’язкової ідеології.
Єдиною державною мовою є українська, але держава забезпечує розвиток і збереження російської, інших мов національних меншин.
Норми Конституції України є нормами прямої дії, тобто звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина можливе безпосередньо на підставі Конституції навіть за умови відсутності регулювання певних правових відносин іншими нормативними актами.
Крім того, в разі порушення конституційних норм громадянин може звернутися до Європейського Суду з прав людини, якщо використані всі національні засоби захисту прав і свобод. Все це свідчить про те, що Конституція України ґрунтується на загальновизнаних принципах демократизму.
Конституційниі права і свободи людини та громадянина
Цікаво знати. Вперше у сучасному вигляді основні права та свободи людини і громадянина були викладені у Декларації прав людини і громадянина, що була прийнята у 1789 р. у Франції, яка діє й сьогодні як частина Конституції Франції.
У Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., проголошується, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах (ст. 1), що кожна людина повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст.2). Ці ж положення зафіксовані в ст. 21 Конституції України. Частина 2 ст. 24 Конституції спеціально підкреслює принцип рівності чоловіка і жінки.
Цілком закономірно, що одним з перших розділів Конституції України є розділ II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» (ст.ст. 21 – 68).
Конституційниі права і свободи людини та громадянина
Ця класифікація, а також віднесення прав і свобод до тієї чи іншої групи, мають доволі умовний характер. Наприклад, право на працю можна віднести як до економічних, так і до соціальних прав.
Громадянські права і свободи: право на життя; право на повагу гідності; право на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; невтручання в особисте і сімейне життя; свобода пересування, вільний вибір місця проживання для тих, хто на законних підставах перебуває на території України, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Політичні права і свободи притаманні, як правило, лише громадянам України. Це: право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право направляти письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади; право на свободу об’єднання у політичні партії і громадські організації; право збиратися мирно, без зброї, і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування .
Цікаво знати. Швейцарія виявилась останньою країною Європи і чи не однією з останніх у світі, що визнала виборчі права за жінками. Це сталося лише на референдумі в червні 1971 р., через 12 років після того, як на референдумі у 1959 р. така пропозиція була відхилена.
Соціально-економічні права і свободи – суб’єктивні права і свободи у сфері економічних (майнових) відносин. До цих прав за Конституцією України відносяться насамперед право власності особи, тобто право приватної власності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право громадян на користування об’єктами права публічної (суспільної) власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної (ст. ст. 13, 41); право на працю (ст. 43); право на страйк (ст.44); право на відпочинок (ст.45); право на соціальний захист (ст.46); право на житло (ст.47); право на медичну допомогу і медичне страхування (ст.49); право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст.50).
Культурні (духовні) права і свободи найменш систематизовані, проте вони надзвичайно багатогранні за своєю суттю, змістом, формами і гарантіями. Це: право на освіту (ст.53); право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст.54); право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст.54). Крім того, до культурних (духовних) прав і свобод можуть бути віднесені такі права і свободи, передбачені Конституцією, як право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34); право на інформацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (ст.34); право на свободу світогляду і віросповідання (ст.35).
Ключові міжнародно-правові документи, які закріплюють основні права і свободи людини, називають Міжнародний Білль про права людини. Сюди входять Загальна декларація прав людини 1948 року та Міжнародні пакти 1966 року, які, разом узяті, вважають авторитетним набором міжнародних стандартів прав людини. Ця назва підкреслює значну взаємопов’язаність цих трьох документів.