Стратегії професійного виховання особистості учня у педагогічній спадщині с. Я. Батишева

Сучасна педагогіка перебуває в процесі пошуку соціально значущих і особистісно привабливих цінностей виховання підростаючого покоління. Спеціального дослідження вимагають питання, пов’язані з розумінням сутності та змісту професійного виховання, формуванням світоглядної культури учнів, проектуванням розвитку особистості в навчальному закладі, гуманізацією і демократизацією системи виховання та ін. Вельми прикметним є те, що всі ці та інші питання актуалізуються не лише в Україні чи Росії, вони все частіше і всебічно обговорюються світовою громадськістю, а також філософами, соціологами, педагогами, психологами. В Україні і Росії прийнято Національні доктрини освіти, які відображають глибокі й динамічні зміни в стратегічних цілях виховання і навчання підростаючого покоління, розкривають перетворювальну роль професійної освіти, сутність і зміст її виховного потенціалу у створенні умов для сталого соціально-економічного і духовного розвитку країни, забезпечення повноцінного добробуту народів і національної безпеки, побудови дійсно демократичних правових держав [6; 10]. Два головні європейські інтеграційні об’єднання – Рада Європи і Європейський Союз в якості одного з своїх головних завдань ставлять проблему “європейського виховання”, формування “європейської свідомості”, що дозволить подолати бар’єри, які стоять на шляху духовного зближення європейських народів [3]. Дуже показовими в цьому аспекті є зусилля країн-учасників Болонського процесу.

Численні публікації свідчать про пильну увагу вчених до проблеми виховання загалом і професійного виховання особи зокрема. В Україні тривають дослідження щодо визначення методологічних засад виховання (І. Д. Бех, А. М. Бойко, О. І. Вишневський, І. А. Зязюн, В. Г. Кремень, Н. Г. Ничкало, І. М. Старіков, О. В. Сухомлинська та ін.) У Росії науковий пошук в цьому напрямі здійснюють відомі вчені: Є. В. Бондаревська, Б. Л. Вульфсон, Б. С. Гершунський, А. В. Зосімовский, В. В. Краєвський, Б. Т. Ліхачов, Н. Д. Нікандров, Л. І. Новікова та ін. Що стосується безпосередньо сутності та змісту професійного виховання, то його фундаментальне дослідження представлено у працях С. Я. Батишева, В. М. Зубкова, О. М. Новікова, М. І. Рожкова, С. Н. Чистякової та ін.

Незважаючи на те, що педагогіка як наука існує вже не одне сторіччя, вона все ще не виробила однозначного розуміння сутності виховання. У сучасній українській “Енциклопедії освіти” виховання визначається як “... усвідомлене і цілеспрямоване сходження людини як особистості відповідно до специфіки цілей, соціальних груп і організацій, в яких воно реалізується. На відміну від соціалізації – безперервного процесу, виховання – це процес дискретний, переривний, виконується планомірно, обмежений місцем і часом ” [4, с. 87].

Дещо в іншому ключі дефініцію “виховання” сформульовано в підручнику “Професійна педагогіка”, виданого за редакцією С. Я. Батишева і О. М. Новікова. Тут постулюється положення, згідно з яким виховання в найзагальнішому вигляді можна визначити “… як цілеспрямований процес формування гуманістичних якостей особистості, заснований на взаємодії вихователя і вихованця” [8, с. 252].

Неважко помітити, що сутнісний сенс визначення поняття “виховання” не на користь першого, оскільки в ньому відсутня гуманістична спрямованість, а також взаємодія вихователя і вихованця у процесі виховання (суб’єкт-суб’єктний аспект).

Виховання розглядається в широкому і вузькому розумінні. У широкому соціальному сенсі виховання є впливом на людину суспільства в цілому, що робить його значною мірою тотожним з соціалізацією. Тут наявна цілеспрямована діяльність, яка здійснюється системою навчальних закладів.

У вузькому педагогічному значенні виховання ідентифікується з виховною роботою, яка спрямована на формування в особистості системи якостей або якихось поглядів, переконань (наприклад, творчої активності); ще у більш вузькому значенні – вирішенням конкретних завдань. Той, хто виховує, прагне впливати на структуру психічних диспозицій вихованця. Як правило, це прагнення розвинути у вихованця нові навички, якими він раніше не володів. В інших випадках вихователь прагне зберегти, зміцнити, розвинути і розширити існуючі диспозиції. Мудрий вихователь докладе зусиль, щоб послабити, або усунути негативні диспозиції. У процесі виховання, насамперед, необхідно визначити внутрішні стани вихованця, “обробити” його або детермінувати. Без урахування зв’язку причин і наслідків (результатів), без причинного зв’язку між вихователем і вихованцем взагалі неможливо вести мову про виховання. Виховання – це перетворення душі, одне з найбільших і важливих мистецтв.

Особливостями виховання учнів і студентів професійної школи, згідно з поглядами С. Я. Батишева є те, що молоді люди тут набувають нового соціального досвіду і статусу. В результаті цього у них змінюється власне ставлення до себе. За порівняно короткий термін у професійному училищі, коледжі, ВНЗ у молодих людей відбувається досить серйозний стрибок у розвитку свідомості, що залежить багато в чому від людей, що їх оточують. Навчаючись у професійних навчальних закладах, молоді люди вважають себе досить дорослими і вимагають відповідної поваги і розуміння їх нового соціального статусу. Справа в тому, що у професійній школі відбувається формування професійної ідентичності, розуміння себе в майбутній професії, усвідомлення свого власного значення у вирішенні виробничих та економічних завдань. У професійному навчальному закладі відбувається розуміння молодою людиною власних можливостей і можливостей реалізації своїх потенціалів [8, с. 232].

Зміст виховання визначає система цілей і цінностей. На цій думці акцентували увагу класики педагогіки і психології: Я. Коменський, І. Песталоцці, Й. Гербарт, Ф. Дістервег, К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін. Вони розглядали мету виховання особистості в її взаємозв’язку з ідеалом. У цьому сенсі мета виховання – це допомога вихованцю у розвитку його обдарувань, потенційних можливостей. Відомий український педагог Г. Ващенко писав, що реалізує мету виховання “керівний розвиток”, спрямований на високоморальний християнський ідеал [2]. Видатні педагоги минулого і сучасності проблему виховання розглядають у взаємозв'язку загальнолюдського і національного ідеалів. Сьогодні все виразніше відчуваються глобалізаційні процеси, вони певною мірою почали загрожувати розвитку етносів. За умов глобалізації чітко проглядається бажання деяких політиків нівелювати національні цінності, стерти етнічно-культурну самобутність народів, нав’язувати їм чужі стандарти мислення і розвитку. Такий підхід, на наш погляд, не є продуктивним, оскільки він значною мірою спрощує сутність виховання. Нам імпонує думка К. Ушинського, який писав, що “... виховання бере людину цілісно, такою, якою вона є, з усіма її народними і поодинокими особливостями, – її тіло, душу й розум – і насамперед звертається до характеру людини, а характер і є тим ґрунтом, в якому вкорінена народність” [9, с. 195].

Народ, доводив К. Ушинський, має і знаходить у всесвітніх вчителів особливе “підживлення”, яке відповідає його національності. Тому “незважаючи на подібність педагогічних форм усіх європейських народів, у кожного з них своя, особлива мета і свої особливі засоби досягнення цієї мети” [9, с. 198].

У такому сенсі ідею національного професійного виховання розвивав С. Я. Батишев. Він підкреслював, що наявність особистостей, які себе національно ідентифікують – перша і неодмінна умова благополуччя країни, а національне почуття – первородна животворяща сила. І окрема людина, і суспільство в цілому, і держава знаходять міць тільки тоді, коли зберігають свій ґрунт і свої корені, що живлять їх. Національні цінності священні для кожного, у нього є Батьківщина, і є предки, і є синівський обов’язок перед ними. Для Героя Радянського Союзу, полковника, академіка – С. Я. Батишева – це були не просто слова, а живе життя, весь багатогранний сенс буття.

Домінуючими цілями національного професійного виховання С. Я. Батишев вважав формування у представника майбутньої робітничої професії усвідомлення себе як особистості; підготовки до діяльності, гуманістичних відносин з товаришами, партнерами по роботі; вміння до взаємодії і спілкування на основі діалогу, демократичності; здатності до творчого вирішення виробничих і невиробничих завдань.

Конструктивна діяльність майбутнього робітника, згідно з поглядами С. Я. Батишева, допускала наявність таких компетенцій:

– уміння будувати індивідуальну та колективну діяльність у повному її циклі: постановці мети, усвідомленні результату, плануванні, проектуванні і конструюванні (створенні моделі або алгоритму), практичної реалізації, рефлексії та самооцінки, вміння створювати для себе норми діяльності і поведінки, користуватися або критично ставитися до норм, створених іншими, державою і суспільством;

– здійснювати з метою власної освіти вибір дій, предметів пізнання, висувати адекватні підстави вибору;

– здійснювати рефлексію вибору, поведінки і цінностей, вміти звертати свою свідомість на власну діяльність, використовувати у своїй діяльності адекватне уявлення про сильні та слабкі сторони своєї особистості;

– виражати себе, світ своїх почуттів [8, с. 235].

Виходячи з діяльнісного підходу у професійному вихованні пріоритетними для С. Я. Батишева є чотири основоположні стратегії виховання: соціалізуюча, акмеологічна, культурологічна і екзистенціальна. Соціалізуюча стратегія припускає створення виховної сфери (виховна система, колектив, самоврядування та ін.). Не лише теоретик, а й прекрасний організатор-практик професійної освіти, С. Я. Батишев добре усвідомлював, що соціалізація особистості – процес суперечливий, складний. Щоб він проходив менш болісно і продуктивно для особистості, потрібні відповідні умови. Якщо середовище організоване педагогічно неграмотно, недоцільно, то воно не здатне впливати на дитину позитивно. Особливо важливо, щоб педагогічний колектив вмів і хотів створювати у навчальному закладі дійсно виховний простір, який відповідав би потребам розвитку потенційних сил і можливостей особистості. У цьому випадку механізмом створення виховного простору стає “спів-буття” дітей і дорослих, в якому ключовим технологічним моментом служить їх спільна діяльність і “спів-виховання”. Якісною характеристикою виховного простору є його цілісність і динамізм. Цілісність визначається, передусім, внутрішніми чинниками, самоорганізацією. Водночас динамізм, зміни, що відбуваються у виховному просторі свідчать про те, що воно живе і здатне до розвитку.

Соціалізуюча стратегія реалізується особистістю в політичній, економічній, екологічній, правовій та духовно-моральної сфері. Якщо залучення особистості учня ПТУ, коледжу в політичну діяльність припускає наявність у нього політичної грамотності, культури демократичних відносин, то в економічній сфері учні повинні бути підготовлені до апробації своїх професійних можливостей, також освоєння різних ролей в системі сучасних ринкових відносин. Пріоритетним завданням в економічному вихованні є формування конкурентоспроможної особистості, тобто оволодіння молодою людиною певного способу поведінки в реалізації своїх намагань за право зайняти більш значуще для нього місце в суспільстві. Разом з тим, конкурентоспроможність особистості, на наш погляд, може бути лише пріоритетом, але не більше. Не можна в процесі професійного виховання забувати про кооперацію. Конкурентоспроможність приховує у собі можливість протистояння і навіть антагонізму. Водночас, – кооперація об'єднує, гуманізує людські стосунки, що є дуже важливим для загального виживання людини і людства.

Така позиція діалектично доповнює духовно-моральну сферу. “Кувати” новий дух людини, (в професійному сенсі слова), для С. Я. Батишева насамперед означало те, що особистість є не просто соціально-біологічною істотою, а істотою духовно-моральною [8; 1].

С. Я. Батишев був сином свого часу і не міг не відчути на собі вплив того часу. Але з усієї його діяльності, безмежної любові до людей і своєї Батьківщини відчувається, що сам він був людиною високого духу, глибокої моральності. Сергій Якович любив повторювати, що духовно-моральне виховання людини може здійснюватися лише в умовах вільного, творчого, самостійного пошуку істинного ідеалу духовної любові і віри. Людина сильна тоді, коли вона цілісна; а цілісність вона досягає, перш за все, і найбільше через свободу – через внутрішню свободу любові і свободу віри. Через них досягається цілісність національного православного характеру, який відповідає його душевному єству і стилю життя людини.

Духовно-моральне буття є ключем до справжнього щастя. Це установка на те, що в світі є щось вище і значніше, ніж речові, прагматичні цінності. Можна лише тоді говорити про справжню духовно-моральну висоту людини (робітника, службовця, інтелігента), якщо вона добровільно і самостійно прагне не тільки до своєї професійної досконалості, має потребу в ній, але прагне до духовно-душевного, культурного наповнення і зростання, тобто до свого людського акме.

Акмеологічна стратегія професійного виховання спрямована на розвиток сутнісних сил людини. Вона вимагає постійної роботи з саморозвитку, удосконалення індивідуального стилю діяльності. Мотивують цей процес внутрішні спонукання, прагнення людини, її цільові установки. Іншими словами, молодий фахівець свідомо шукає шляхів самореалізації. Але чи завжди він їх знаходить? С. Я. Батишев відповідає на це питання вельми стримано. Як діалектик, вчений дотримується погляду, що будь-який процес, будь-яке явище рухається суперечностями. Безперервний процес розвитку особистості передбачає розв’язання суперечностей між:

– потребами молодих людей і можливостями їх задоволення;

– потенціалами молодої людини і можливостями їх реалізації;

– цілями, які ставить перед собою молода людина, і умовами їх досягнення [8, с. 238].

П. В. Плотніков на основі експериментальних досліджень отримав дані щодо задоволення соціальних потреб робітників в Україні. Вони виявилися вельми невтішними:

– відсутність необхідної турботи з боку державної та регіональної влади відзначають 91,8% опитаних респондентів;

– неможливість проводити культурне дозвілля відповідно до своїх матеріальних можливостей – відзначили 65,2%;

– немає впевненості в завтрашньому дні – 61,3%;

– немає цікавої роботи і занять для душі – 57,8%;

– незадовільні умови проживання та відсутність перспективи мати окреме житло відзначили 56,8%.

Вчений робить висновок про те, що перше місце серед усіх видів дефіцитів займає дефіцит поваги до робочої молоді всіх рівнів української державної влади, що є цілком закономірним в умовах тривалих процесів становлення ринку і демократії в країні, які супроводжуються масовим зубожінням абсолютної більшості українців на тлі “надбагатства” окремих олігархів [7, с. 190-191]. Зауважимо, що подібна ситуація спостерігається і в Росії, де можливості самореалізації особистості робітника стають проблематичними у всіх сутнісних сферах: інтелектуальній, мотиваційній, емоційній, вольовій, саморегуляційній, предметно-практичній та ін. У цих умовах особистість стає не лише залежною від фізичного і соціального оточення, вона неадекватно сприймає себе та інших, уникає міжособистісних відносин, у неї втрачається сенс життя, бажання вдосконалюватися і т. ін. І, навпаки, як писав А. Маслоу: Всі без винятку індивіди, що самоактуалізуються автоматично “забезпечуються міцною основою для формування життєвих цінностей завдяки своїй внутрішній динаміці” [5, с. 209].

С. Я. Батишеву, як свідчить вивчення його численних наукових робіт, імпонує контекст думки, викладеної А. Маслоу. Тому організовуючи процес професійного виховання вчений неодноразово акцентував увагу на психологічній підготовці вчителів, які на належному рівні здатні були б, з одного боку – розширити уявлення про самореалізацію особистості на різних етапах її розвитку, а з іншого – надати психологічну допомогу в умовах неможливості самореалізації. Він пропонував посилити увагу до розробки спецкурсів з психолого-акмеологічної тематики, передачі досвіду молодим робітникам, організації і проведення тренінгів професійного й особистісного зростання та ін.

Культурологічна стратегія професійного виховання, згідно з поглядами С. Я. Батишева, передбачає формування етнокультурного тла життєдіяльності. Цей аспект виховання є особливо важливим. Існуюча тривалий час раціоналістична система освіти значною мірою була орієнтована на здобуття знань, навичок і вмінь. У цьому, на перший погляд, не було нічого поганого. Але тільки на перший погляд. Справа в тому, що поза увагою залишалася емоційна, культуротворча сфера. Технократизація навчання, особливо в навчальних закладах технічного профілю, приводила до безкультурності, оскільки технократизм – це завжди антикультура. Індивід, замість того, щоб вростати в етнічну спільність і культуру (процес інкультурації) – відчужувався від неї. Важливо, щоб таке “вростання” відбувалося в різних формах і на різних етапах, але особливо важливо, підкреслював С. Я. Батишев, щоб людина знаходила кращі зразки культури разом з освоєнням улюбленої професії. Причому етнокультурність не відторгає, а припускає ідею полікультурності. Гуманістичний підхід культурологічного професійного виховання завжди спрямований на набуття людиною своєї духовної сутності. Разом з тим, не можна не бачити, що в середовищі учнів утворюється своєрідна “субкультура”, яка зі справжньою культурою має мало спільного. Ускладнюють ситуацію засоби масової інформації, система Інтернет, які культивують жорстокість, насильство та ін. Все це є небезпечним для практики професійного виховання. С. Я. Батишев стверджував: важливо, щоб долучення до культури ставало її “проживанням”, глибоким засвоєнням традицій рідного народу. Високий ступінь відчування явищ, предметів і образів, що становлять образ рідного, повинен бути фундаментом духовно-морального, патріотичного виховання особистості учня.

Досить привабливою і продуктивною стратегією в контексті професійного виховання є екзистенційна. Тривалий час екзистенціалізм як вчення про людське буття й існування в Радянському Союзі піддавався гострій критиці, хоча серед українських та російських філософів більш раннього часу ідеї цього напряму фундаментально досліджувалися (Н. Бердяєв, Ф. Достоєвський, М. Лоський, Г. Сковорода, В. Соловйов, І. Франко, Д. Чижевський, Т. Шевченко, П. Юркевич, та ін.). Центральними ідеями екзистенціалізму є проблеми сенсу життя, свободи, морального вибору, відповідальності, усвідомлення суб’єктивності буття.

Проблема сенсу життя надзвичайно персоніфікована. Мало молодих людей, які самостійно можуть впоратися з цим завданням, більшість із них потребує соціально-педагогічного супроводу, допомоги.

За даними центру соціально-професійного самовизначення Інституту змісту і методів навчання РАО половина учнів, як правило, своє професійне майбутнє не пов’язує із власними реальними можливостями і потребами ринку праці; 46% респондентів орієнтовані на підтримку з боку дорослих; 67% не мають уявлення про наукові основи вибору професії, не володіють інформацією про вимоги професії до її “претендентів”, не вміють оцінити свої можливості; 44% не обізнані про те, де вчитися, щоб отримати професію у сфері праці, що їх цікавить.

Тому не випадково, що близько 15-20% абітурієнтів, що вступають в систему початкової професійної освіти, виявляються непридатними до обраної професії. Близько 30% випускників працевлаштовуються не за фахом. Лише 28% випускників шкіл мають намір працювати у сфері матеріального виробництва (дані Мінпраці Росії) [11, с. 20].

Наведені дані красномовно говорять про те, що життєвий вибір для молодих людей є складним процесом. Невміння самостійно самовизначитися в юні роки може негативно позначитися на сенсі життя, привести до глибоких розчарувань, замкнутості особистості і т. ін.

С. Я. Батишев, який вбачав сенс життя у постійній, напруженій праці, служінні людям, суспільству в цілому, особистим прикладом утверджував основи людського життя, людського духу, внутрішню наповненість і свободу творчості. На його прикладі виховувалися і сьогодні виховуються тисячі і тисячі прекрасних професіоналів і прекрасних людей.

Хотілося б акцентувати увагу на тому, що розроблені під керівництвом С. Я. Батишева стратегії професійного виховання учнів здатні дати позитивний результат тоді, коли вони будуть реалізовуватися в єдиному комплексі, взаємозалежно.

До питань, які вимагають подальшого дослідження відносимо: професійне виховання особистості учня засобами літератури; проектування виховної роботи в професійних навчальних закладах; професійне виховання в процесі формування готовності учнів до творчої праці та ін.

На основі викладеного можна зробити такі висновки:

1. Видатний вчений і педагог С. Я. Батишев розглядав професійне виховання особистості учня як найважливішу складову виховання в цілому.

2. Основними стратегіями і моделями професійного виховання, згідно з поглядами С. Я. Батишева є: соціалізуюча, культурологічна, акмеологічна, екзистенційна, які перебувають у діалектичному взаємозв’язку та розвитку.