Методологічні концепти формування професійних якостей майбутніх кваліфікованих робітників сфери обслуговування

Постановка проблеми. Робітнича професія завжди вимагала від суб’єкта праці високих якісних, як особистісних, так і суто професійних характеристик. Натомість сьогодні – це проблема проблем, оскільки і виробництво, і суспільство, і сама особистість зазнають надзвичайно активних, динамічних змін. Ніколи раніше технічний базис виробничої, трудової діяльності не ставив на передній план такі високі духовно-моральні психологічні вимоги до людини, як нині. Водночас і людська праця ніколи не була настільки виробничою, здатною створювати нові можливості розвитку людини.

У науковому сенсі питання формування професійних якостей майбутніх кваліфікованих робітників передусім пов’язано із визначенням його методологічних засад, а в практичному – стимулює пошук форм і методів, засобів і технологій їх реалізацій. Єдність наукового і практичного концептів стає продуктивною щодо вільного, творчого розвитку особистості, а також позитивно позначається на розвиткові всього суспільства. Будемо намагатися більш конкретно висвітлити це, звертаючись до різних наук, але передусім: філософії, психології, педагогіки, соціології, ґрунтуючись в цілому на принципі гуманізму.

Поняття “якість” у сучасній філософсько-педагогічній думці. Якісну визначеність будь-якого предмета чи явища не можна сприймати як щось незмінне, як таке, що дається раз і назавжди. Вона формується, розвивається, набуває нової сутності і значення. Про це писали ще Демокріт і Платон. Натомість сутнісну характеристику поняття “якість” здійснив Арістотель. Філософ визначав це поняття як “… видову відмінність”, отже, як “ту видову ознаку, яка робить відмінною цю родову сутність у її видовій своєрідності від іншої сутності, що належить до того ж роду” [2, с. 165].

На думку Арістотеля “своєрідною ознакою якості може вважатися та обставина, що про подібне і необхідне говориться лише стосовно нього” [3, с. 32]. Арістотель розглядав якість у таких чотирьох контекстах: 1) наявність або відсутність вроджених, висхідних здібностей і характеристик; 2) наявність як тимчасових так і стабільних властивостей; 3) властивості і стани, притаманні речі і явищу у процесі їх існування; зовнішній вигляд речі або явища. Видатні мислителі Р. Декарт і Дж. Локк здійснили поділ якостей на первинні які належать самим предметам (величина, форма, рух, і т. ін.) та вторинні-суб’єктивні, зумовлені властивостями індивіда, який сприймає враження від предмета (об’єкта), та є віддзеркаленням зв’язку індивіда-суб’єкта з предметом (об’єктом) [12, с. 192-199; 31, с. 36-60]. Близької позиції щодо такого поділу дотримувався Дж. Берклі. Водночас, критикуючи Дж. Локка, філософ наголошував, що не лише “вторинні”, а й “первинні”, якості залежить від суб’єкта, адже всі якості врешті-решт зводяться до відчуттів. Всі якості – суть різноманітні відчуття, зазначав Дж. Берклі.

Ототожнюючи всі якості з відчуттями, Дж. Берклі тим самим виокремлював суб’єкт як єдине реальне. Отже, він допустився цієї ж непослідовності за яку дорікав Дж. Локку. Д. Юм помітив цю непослідовність Дж. Берклі і довів, що зведення якості до відчуття призводить до заперечення об’єктивного існування не лише речей і якостей, а й самого “Я”, яке сприймає ці речі і якості. Отже, зведення тих чи інших якостей речей до суб’єктивних відчуттів неминуче призводить не лише до зведення всього навколишнього світу стосовно суб’єктивного світу “Я”, а й врешті-решт до заперечення самого цього “Я”.

Об’єктивний аспект у характеристику поняття “якість” привносить Г. Гегель. Представник німецької класичної філософії писав: “Якість є передусім тотожною з буттям визначеністю, тому дещо перестає бути тим, чим воно є, коли воно втрачає свою якість” [8, с. 216]. Отже, якість у Г. Гегеля виступала ступенем трансформації буття через наявне буття до “для – себе – буття”, а кількість – як ступінь переходу від чистої кількості через певну кількість до ступеня. Через експлікацію змісту категорії “якість”, Г. Гегель вводить поняття “визначеність” як емпіричну презентацію якості, “властивості” як прояви якості у конкретній системі взаємодій або відносин “межі” як феномену диференційованості якості від інших якостей. Синтезом якості і кількості у Г. Гегеля виступала міра. Категорія якості відображає важливий аспект об’єктивної дійсності об’єкта – визначеність. Значна кількість філософів доводила, що саме якість є основою для виявлення сутності й розвитку духовної і матеріальної культури. Як момент процесу змін, якість виступає діалектичною єдністю абсолютного і відносного, тому неправомірно абсолютизувати межі речі і зводити якість лише до кількісних відмінностей.

У тлумачному словнику В. Даля знаходимо таке трактування поняття “якість”: властивість чи належність, все, що становить сутність особи чи предмета” [11, с. 99].

С. Ожегов розглядає поняття “якість” як сукупність ціннісних ознак, властивостей, особливостей, що роблять відмінним предмет або явище від інших, і як таких, що надають йому визначеність і сутнісні характеристики [38, с. 265]. Представники сучасних філософських напрямів (екзистенціалізм, позитивізм, прагматизм та ін.) дотримуються, як правило, суб’єктивістського підходу у розумінні сутності якості. На позиції об’єктивного підходу залишаються представники неотомізму, синергетики, ноології та ін.

Окреслені поняття виявляють тенденцію характеризувати якість як властивість об’єкта, предмета, явища. Так, якісна визначеність об’єкта, що розкривається передусім в існуванні якісної межі об’єкта включає у свій зміст властивості. Властивості є тим моментом, який виокремлює об’єкти один від одного, характеризує їх визначеність. Проте, якість об’єкта, на нашу думку, не зовсім доречно визначати лише як сукупність його властивостей, оскільки об’єкт є системою, яка має певний зміст і форму, тобто складається із певної сукупності елементів і має певну структуру, яку утворюють ці елементи. Системність виявляється “внутрішньою” стороною якісної визначеності. Отже, мова йде про спосіб взаємозв’язку елементів в рамках того чи іншого цілого. Властивість не утворює якісно нового предмета. Ці положення стосуються й розвитку особистості.

У цьому контексті деякі вчені намагаються визначити поняття “якість” особистості застосовуючи категорії “ознака”, “риса”. Зокрема, російський психолог Р. Нємов, зазначає, що риси особистості – це її стійкі якості, які визначають характерні для неї поведінку, діяльність та мислення. Причому, риси, якості та властивості (поряд з формами поведінки) автор визначає як ті поняття, в яких здійснюється опис особистості [37, с. 289].

Цієї ж позиції дотримувався й вітчизняний психолог, педагог В. Козаков, який писав, що головною ознакою рис особистості є закономірний, систематичний прояв відповідних властивостей у різних видах діяльності та ситуаціях [28, с. 85].

“Енциклопедія освіти” трактує якості особистості, як змістовні ознаки особистості, форми існування її психіки. Вона є цілісною, здатною до саморозвитку, самовизначення, свідомої предметної діяльності і саморегуляції та наділеною власним унікальним і неповторним внутрішнім світом, й відносить до якостей особистості цілісність, унікальність, активність, вираження, відкритість, саморозвиток і саморегуляцію.

Цілісність як складова дійова інтеграція охоплює всі структурні і динамічні вияви життя людини. Цілісність зумовлена інтегрованою єдністю трьох витоків існування особистості – біологічного, соціального та духовного. Для сутнісного розуміння цілісності недостатньо констатувати її як атрибутивну ознаку особистості, оскільки у кожної окремої особистості ця цілісність своя, чимось схожа на цілісність інших людей, а чимось є принципово відмінною. Так окреслюється інша змістова ознака особистості – її унікальність (індивідуальна неповторність).

Унікальність цілісної структури особистості зумовлена такими чинниками:

- своєрідністю динамічної взаємодії трьох основних витоків особистості (біологічного, соціального, духовного);

- постійним саморухом, саморозвитком особистості, в процесі якого весь час змінюється індивідуальний “візерунок” особистісних проявів, набуваючи дедалі своєріднішої та більш завершеної форми; між тим, особистість завжди залишається незавершеною, відкритою для нових змін.

Унікальність і неповторність справжньої особистості, писав Є. Ільєнков, “…полягає саме в тому, що вона по-своєму відкриває щось нове для всіх, краще інших і повніше інших виражаючи “сутність” всіх інших людей, своїми справами розгортаючи рамки наявних можливостей, відкриваючи для всіх те, чого вони ще не знають, не вміють, не розуміють. Її неповторність не в тому, щоби що не стало на перше місце ставити свою “дурну індивідуальність”, а в тому, і лише в тому, що, вперше створюючи (відкриваючи) нове всезагальне, вона виступає як індивідуально виражене всезагальне” [22, с. 413].

Однією із сутнісних ознак є її незавершеність. Вона притаманна їй як на початку життєвого шляху, так і на завершальному етапі. Це означає, що особистість вирізняється саме тим, що реактивну її поведінку переважає активна, отже поведінка, яка спонукається власними усвідомленими цілями і мотивами.

Виражальна активність внутрішнього світу людини спричиняє життєвий рух особистості, у процесі якого вона зіткається із соціальною дійсністю. Соціальна поведінка будується як засвоєння і виконання великої кількості соціальних ролей. Соціальна роль – це очікувана типова поведінка людини пов’язана з її соціальним статусом. Людина в суспільному житті зазвичай виконує декілька соціальних ролей, які утворюють, згідно з термінологією Р. Мертона, “рольовий набір”. Соціальні ролі конкретної людини-особистості можуть закріплюватися формально (через посередництво закону чи іншого правового акта) або носити неформальний характер (наприклад, моральні норми поведінки в тому чи іншому суспільстві).

Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т. Парсонсу. На його думку, кожну роль можна описати п’ятьма основними характеристиками:

• емоційно (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша – цілковитої розкутості);

• способом отримання (одні притаманні особистості органічно, інші виборюються нею);

• масштабом (декотрі ролі сформульовані й суворо обмежені, а деякі нечіткі й розмиті);

• ступенем формалізації (дія згідно з жорстко встановленими правилами і приписами або довільна дія);

• характером і скеруванням мотивів (орієнтованих на особистий прибуток або загальне добро).

Однією з принципових засад рольової теорії особистості є визнання залежності соціальної ролі людини як істоти соціальної від очікувань інших людей, пов’язаних з їхнім розумінням соціального статусу конкретної особистості.

Саморегуляція поведінки – змістовна ознака особистості. Збалансованість психологічних процесів досягається завдяки неусвідомлюваним механізмам. Ці механізми діють протягом усього життя людини, але з ускладненням життєвої ситуації їх дія виявляється недостатньою. Тому в особистості формуються принципово нові механізми, якими керує свідомо сама людина. Одним із них є механізм вольової регуляції поведінки [18, с. 1019-1020].

Риси особистості в “Енциклопедії освіти” висвітлено як поняття, що передбачає існування кінцевого набору базисних якостей, за ступенем вираженості яких визначають індивідуальні особистісні відмінності, вибудовується так званий “профіль особистості”.

Риси особистості – об’єднують групи ознак, які володіють спільною інформацією, виступають як їхні інтегральні характеристики. Обов’язковими особливостями рис особистості є ступінь вираження їх у різних людей трансситуавність і потенційна вимірюваність [18, с. 777].

Про позитивне значення рис характеру особистості наголошує психолог В. Рибалка. До них вчений відносить: добро, творчість і гуманізм (для вчених, педагогів, лікарів тощо); чесність і справедливість (для політиків, правоохоронців, суддів, військових тощо); планомірність й організованість (для економістів, менеджерів, чиновників усіх рівнів тощо); працьовитість і продуктивність (для робітників усіх галузей народного господарства); відповідальність і толерантність (для адвокатів, працівників торгівлі, служби побуту тощо).

Нам імпонує думка автора про те, що за рисами характеру необхідно здійснювати професійний відбір, професійне виховання й розстановку кадрів, оскільки вони визначають ефективність, коефіцієнт використання інших професійно важливих якостей особистості працівника [42, с. 32].

Питанням взаємозв’язку якостей особистості і її здібностей присвятили свої праці С. Балей, Ф. Гальтон, Б. Тєплов, М. Лейтес та ін. Зокрема І. Мавров доводить, що розвиток різних здібностей людини, її фізичних і моральних якостей, починається з перших днів життя та формується комплексом біологічних, соціальних чинників на різних етапах життя. Вчений зазначає, що формування низки важливих якостей людини, у тому числі і морально-естетичних властивостей, відбувається й утворюється у процесі людських взаємовідносин та системи виховання, освіти [32, с. 83].

В. Ефроїмсон пов’язував людські якості із процесами спадковості. Вчений доводив, що людські якості входять у генофонд людства і мають глибинні корені. Вроджена доброта, совість, сором, справедливість, альтруїзм – ці людські якості віддзеркалюють еволюційний розвиток історії [47].

Дослідник людських якостей Ауреліо Печчеї наголошував, що проблема врешті-решт зводиться до з’ясування сутності людських якостей і шляхів їх удосконалення. Вчений доводив, що “… лише через розвиток людських якостей і людських здібностей можна досягти зміни всієї орієнтованої на матеріальні цінності цивілізації і використати її величезний потенціал для благородних цілей. І якщо ми хочемо вже сьогодні стримати технічну революцію і спрямувати людство на гідне його майбутнє, то нам необхідно передусім подумати про зміну самої людини, про революцію в самій людині. Завдання ці, що здаються на перший погляд несумісними є цілком реальними і можливими для розв’язання сьогодні за умови, що ми врешті-решт усвідомимо, що саме поставлено на карту, якщо зрозуміємо, що називатися сучасними, як такими, що відповідаємо своєму часу мужчинами і жінками – означає осягнути мистецтво бути кращими” [41, с. 43-44].

Протягом останніх десятиліть проведена значна кількість наукових досліджень, присвячених вивченню професійних якостей фахівців, що, за класифікацією Є. Клімова [25; 27], належать до професій “людина – людина”.

Професійні якості. Поняття “професійні якості” часто розглядається як “прояв психічних особливостей особистості, необхідних для засвоєння спеціальних знань, умінь та навичок, а також для досягнення суспільно-визнаної ефективності у професійній праці” [13, с. 201]. Досліджуючи психолого-педагогічні літературні джерела, Д. Дроздов зазначає, що “під професійними якостями фахівця здебільшого розуміють: пристосовані до певної професійної діяльності компоненти його цілісної особистості, що формуються на основі природно заданих біопсихічних властивостей під дією зовнішніх впливів і власної активності суб’єкта …Професійно необхідні якості – це індивідуально-особистісні і соціально-психологічні особливості людини, які в комплексі забезпечують успішність її роботи на конкретній посаді” [17, с. 305]. Своєю чергою, І. Жорова, з’ясовуючи структуру й етапи формування професійно важливих якостей особистості майбутніх кваліфікованих робітників сфери обслуговування, ототожнює поняття “професійні здібності” і “професійні якості”, зазначає, що “професійні здібності працівника сфери побуту – це інтегральне утворення, що поєднує пізнавальні (мисленнєві, перцептивні, атенційні, мнемічні, комунікативні) та психомоторні здібності” [19].

На нашу думку, доречним буде не ототожнювати такі поняття, як професійна якість і професійна здібність, оскільки професійні якості характеризують певні духовно-душевні-тілесні здібності й органічно формуються на їх основі, розвиваючись у процесі навчання і практичної діяльності.

До професійних якостей включають: інтелектуальні (мислення), моральні (поведінка), емоційні (почуття), вольові (здатність до самореалізації), організаційні [36, с. 57].

На особливу значущість якості знань у професійному навчанні звертає увагу С. Батишев [46, с. 417]. Передусім, це: оперативність, гнучкість, усвідомленість, міцність знань, оскільки саме вони значною мірою впливають на успішне формування професійної майстерності кваліфікованих робітників та спеціалістів.

О. Киверялг виокремлює два основні аспекти професійних якостей фахівця, які знаходяться у нерозривній єдності – технічний та суспільний.

Суспільний аспект включає такі важливі взаємопов’язані елементи, як свідома трудова дисципліна, взаємодопомога, готовність до праці для загальної користі, самоудосконалення, самооцінка, творчий підхід до праці, працелюбність та ін.

Технічний аспект вимагає від фахівця технічних, технологічних й організаційно-економічних знань, умінь [29, с. 13].

Професійні якості фахівця потребують ґрунтовних знань фундаментальних, професійно орієнтованих і гуманітарних наук, умінь і навичок виконувати професійні обов’язки. Крім цього, фахівець повинен на високому рівні володіти власне професійною діяльністю в обраній галузі; вміти проектувати свій подальший професійний розвиток; володіти навичками професійного спілкування; сформувати в собі високий рівень перспективної морально-правової відповідальності за якість і результати своєї праці.

Важливим показником сформованості професійних якостей фахівця є його професійне мислення. “Мислення, – писав Платон, – є дією розуму, який споглядає первинно осягнене. Воно подвійне: одне – впровадження душі в тіло, коли душа споглядає осягнене; друге – після впровадження в це тіло. Власне мисленням називається те, що існує до впровадження душі в тіло; після впровадження душі в тіло те, що раніше називалося мисленням, тепер краще назвати природним поняттям, тобто якоюсь думкою закладеною в душі. Наголошуючи, що “мислення є основою освіченого розуму”, ми маємо на увазі не це останнє, але мислення душі, відокремленої від тіла, тобто те, яке, як наголошено, раніше називалося мисленням, а тепер називається природним поняттям” [1, с. 440]. Це природне поняття Платон називає також простим знанням і крилами душі, а іноді – пам’яттю. Отже, саме мислення на думку Платона, – це сприймання душею всього нового, а нове, своєю чергою, означає вічне виникнення. Людина, що пізнає нове, піклується про свою душу. Людина повинна дбати не лише про розвиток власної душі, а й про душі інших.

Сьогодні професійне мислення фахівця, як правило розглядається в двох аспектах. В першому – коли молоді фахівці, які приходять на нове місце роботи, прагнуть виявити здобутий професійно-кваліфікаційний рівень. Тут йдеться про особливості мислення, які виявляють його “якісний” аспект. В іншому – коли намагаються виразити особливості власного мислення, зумовлені, передусім, характером професійної діяльності, тут мається на увазі предметний аспект. Втім, поняття “професійне мислення” вживається одночасно в двох окреслених значеннях.

У науковій літературі прийнято виокремлювати необхідність формування “технічного” мислення інженера, техніка, робітника; “художнього” мислення діячів мистецтва; “гуманітарного” мислення науковців, педагогів, які працюють у відповідних галузях тощо. У цьому контексті беруться до уваги певні особливості мислення фахівця, які уможливлюють успішне виконання професійних завдань і обов’язків на високому рівні майстерності. Сьогодні активно розробляються різноманітні концепції професійної компетентності фахівця. Як правило ці концепції передбачають залучення людини до загальнокультурного світу цінностей, і саме в цьому просторі людина далі реалізує себе як спеціаліст, професіонал. Продуктивним, на нашу думку, є підхід, який професійну компетентність фахівця пов’язує із аспектами:

- проблемно-практичним, коли фахівець адекватно розпізнає, сприймає й усвідомлює виробничу ситуацію й відповідно формулює та ефективно виконує поставлені цілі, завдання, норми, правила, що задані ситуацією;

- смисловим, який передбачає осмислення ситуації у широкому, загальнокультурному контексті;

- ціннісним, за якого відбувається здатність до адекватної оцінки ситуації, її смислу, завдань і норм з погляду особистісних і загальних цінностей.

Професійно значущі якості. Окрім поняття “професійні якості” у сучасній науковій літературі широко вживається категорія “професійно значущі якості”. Цю категорію почали вивчати ще в двадцяті роки ХХ ст. – С. Геллерштейн [9], А. Деркач, Є. Селєзньова [15], А. Каганов [23] та ін. Саме в той час дослідники намагаються класифікувати конкретні професії та сформулювати вимоги до професійних якостей фахівців у психологічному аспекті. У наступні роки увага до вивчення професійно значущих якостей особистості фахівця посилюється, що споглядаємо й сьогодні. Натомість з’ясування сутності і змісту професійно значущих якостей кваліфікованих робітників і їх формування в умовах техніко-технологічних змін потребують конкретизації та подальшого системного дослідження, зокрема в контексті розвитку і становлення професійної Я – концепції особистості. Цим питанням недостатньо приділялося уваги у професійно-педагогічній літературі.

Нам імпонує думка І. Мачуліної про те, що “професійна освіта поступово перестає бути виключно процесом підготовки людини до професійної діяльності. Її призначення все більше полягає також у виконанні певної сукупності гуманістичних завдань і функції з виховання студента, з формування й розвитку його особистості, його соціалізації та прищеплення загальної культури, духовності, морально-етичних принципів і переконань та сучасної системи життєвих цінностей. Це означає, що сьогодні суспільство вимагає від професійної освіти ефективної підготовки людини до успішного життя і діяльності в надзвичайно складних і динамічних умовах сучасного непередбачуваного мінливого світу. Сучасний фахівець – це особистість, яка не лише володіє професійними знаннями та формалізованими навичками, технологічними прийомами в тій або іншій сфері застосування своєї праці, й здатна нестандартно, творчо, інноваційно мислити, якісно вдосконалювати виробничі, організаційні, управлінські та інші процеси й види трудової діяльності, реконструювати їх за новими принципами, що відповідають вимогам часу… Сучасному суспільству потрібні не просто фахівці високої кваліфікації, але передусім, люди етичні, культурні, творчі, всебічно освічені. Саме всебічний розвиток майбутнього фахівця, формування його моральних, культурних, професійно важливих якостей розглядаються як пріоритетні у сучасній державній освітній політиці” [35].

Викладені науково-методологічні положення дозволяють І. Мачуліній сформулювати досить широкий контекст професійно значущих якостей фахівця, до яких вчена відносить: набір знань фундаментальних, професійно орієнтованих і гуманітарних наук, умінь і навичок виконувати на високому рівні професій обов’язки. “До них потрібно віднести володіння на достатньо високому рівні власне професійною діяльністю в певній галузі; здатність проектувати свій подальший професійний розвиток; уміння професіонально спілкуватися; здатність нести професійну відповідальність за результати своєї праці” [35].

Професійно значущі якості розглядаються вченими як:

1. один із стрижневих чинників професійної придатності (Б. Смірнов [43] та ін.);

2. прояв окремих психологічних особливостей особистості, необхідних для засвоєння спеціальних знань, здібностей та навичок, а також для досягнення суспільно значущої ефективності у професійній праці особистості (А. Деркач, Н. Кузьміна [14] та ін.);

3. важлива складова професійно-особистісного потенціалу, під яким розуміють стійку інтегральну сукупність загальних, спеціальних та особистісних властивостей фахівця, які зумовлюють його здатність до продуктивного виконання професійної діяльності (Е. Зеер [20; 21]).

Російський вчений В. Бодров [5, с. 224] трактує поняття “професійно значущі якості” як “сукупність психологічних, а також низку фізичних, антропометричних, фізіологічних характеристик людини, що визначають успішність навчання і реальної дійсності. Конкретний перелік цих якостей для кожної діяльності є специфічним за їх складом, необхідним ступенем вираженості, характером взаємозв’язку між ними) та визначається результатами психологічного аналізу діяльності й складання її професіограми та психограми”. На думку вченого, професійно значущі якості виступають у ролі тих внутрішніх психологічних характеристик суб’єкта, у яких відображаються зовнішні специфічні впливи чинників визначеного трудового процесу, що виступають у формі професійних вимог до особистості. Окрім того, значення професійно значущих якостей в успішності освоєння та реалізації професійної діяльності визначається тим, що в них проявляються всі основні характеристики структури особистості, які визначають психологічні особливості системи діяльності мотиваційно-потребнісні, когнітивні, психомоторні, емоційно-вольові та ін. [5, с. 96].

У своїх працях Е. Зеер [20] виокремлює чотири основні компоненти професійно зумовленої структури особистості: спрямованість, професійна компетентність, професійно важливі якості та професійно значущі психофізіологічні властивості. Професійно значущі якості визначаються як психологічні якості особистості, що впливають на продуктивність (якість, результативність та ін.) діяльності. Вони багатофункціональні, і водночас кожна професія має власний перелік цих якостей.

Під професійно значущими якостями, часто-густо, розуміють окремі динамічні риси особливості [34], окремі психічні або психомоторні властивості (виражені рівнем розвитку відповідних психічних та психомоторних процесів), а також фізичні якості, що відповідають вимогам певної професії до людини, що сприяють успішному оволодінню цією професією.

До професійно значущих якостей (властивостей) М. Дмітрієва, А. Крилов відносять: індивідуально типологічні властивості нервової системи (сила збуджувального та гальмівного процесів, їх врівноваженість, рухливість, динамічність та лабільність), сенсорні та перцептивні властивості (абсолютна чутливість слухового, зорового, смакового, нюхового аналізаторів), аттенційні властивості (концентрація, стійкість, швидкість перемикання, широта розподілу уваги), психомоторні властивості (сила, швидкість, витривалість, точність, ритмічність рухів), мнемічні властивості (об’єм пам’яті, швидкість запам’ятовування, точність та швидкість відтворення), імажинітивні властивості (творча уява), мисленнєві властивості (гнучкість мисленнєвих процесів, швидкість, самостійність, економічність, широта, глибина, послідовність, критичність мислення), вольові властивості (цілеспрямованість, настирливість, завзятість, рішучість, відважність, ініціативність, самостійність, витримка до самовладання) [16, с. 39-61].

Натомість В. Шадріков [44, с. 69-70] під професійно значущими якостями розуміє індивідуальні якості суб’єкта діяльності, що впливають на ефективність діяльності та успішність її освоєння. Автор аналізує розвиток професійних якостей в діяльності за двома напрямами: а) розвиток окремих професійних якостей; б) розвиток структури професійних якостей. Важливим підсумком його наукових пошуків став висновок про необхідність вивчення такої підструктури особистості, як задатки, здібності, що становлять основу професійних якостей. На думку вченого, професійно значущі якості є основою професіоналізму, вони визначають мотиваційну та операційну сфери. Структура професійних якостей не обмежується окремими рисами, що характеризують специфіку професійної діяльності, а включає також етичні, світоглядні, моральні та інші якості.

Нам імпонує думка С. Паничева, який доводить, що основу професійної особистості, яка забезпечує її цілісність та стійкість, складає професійний менталітет, професійна грамотність та компетентність, професійно значущі якості та властивості. Вчений наголошує, що професійно значущі якості включають психологічні якості особистості, які визначають продуктивність конкретного виду діяльності, такі, як: спостережливість, пам'ять, уява, емоційна стійкість, рішучість, пластичність, цілеспрямованість, дисциплінованість, абстрактне мислення, креативність, прогностичні здібності, самостійність у прийняті рішень, комунікативність, надійність, відповідальність і т. ін. [40, с. 90-91].

Професійно значущі якості як необхідні умови для успішного оволодіння професійними знаннями, вміннями і навичками, які визначають успішність навчання у встановлені терміни й ефективність професійної діяльності, розглядають Н. Макаренко, Б. Пуханович, Н. Кальченко [33].

Вітчизняні вчені С. Карпіловська, Р. Мітельман, В. Синявський та ін., під професійно значущими якостями розуміють такі, які диференціюють людей за ефективністю праці й упродовж усієї професійної діяльності залишаються відносно стійкими, стабільними і такими, що важко піддаються тренуванню [33, с. 34].

У своїх працях А. Борисюк [6] виокремлює підходи, за якими здійснюється дослідження проблеми професійно значущих якостей. До них вчена відносить: психосоматичний, психологічний, психолого-педагогічний, соціально-психологічний та акмеологічний.

До психосоматичного підходу вчена відносить такі основні якості: комунікативні вміння, здатність до саморегуляції, когнітивні якості, урівноваженість нервово-психічних процесів, емпатійність, відвертість, витриманість, самостійність тощо.

Психологічний підхід містить перелік таких якостей: готовність до контактів, раціональність у встановленні й підтримці взаємин, стриманість, інтелектуальність, регулятивні якості, рефлективність, відвертість, тактовність, впевненість, комунікативні якості тощо.

Психолого-педагогічний підхід вміщує: організованість, здатність до співробітництва, діалогічність, комунікабельність, врівноваженість, психолого-педагогічний такт, самокритичність, оптимізм, вольова активність тощо.

До соціально-психологічного підходу вчена зараховує: діалогічність, комунікабельність, емпатійність, продуктивність у встановленні й підтриманні контактів, впевненість, незалежність, товариськість, вміння впливати, переконувати тощо.

У руслі акмеологічного підходу професійні якості розглядаються у контексті закономірностей і чинників, що забезпечують вищий рівень досягнень у будь-якій галузі діяльності. Виховання культури спілкування розглядається як один із перспективних шляхів продовження акме – найбільш активного творчого періоду життя людини.

Виходячи з типів професій, які запропонував Є. Климов і які систематизували у своїй праці Л. Шеховцова та Є. Тютюнник, для професій типу “людина-людина” визначені такі професійно значущі якості: доброзичливість, такт; товариськість; емоційна стійкість; самовладання, витримка; чуйність, співпереживання (емпатія); самостійність; домінантність; організаторські здібності; соціальний інтелект; чистота, чіткість, виразність мови; експресія особи і поведінки; наполегливість.

Для професій типу “людина – техніка” необхідні такі професійно значущі якості: технічне й образне мислення; просторові уявлення; концентрація і переключення уваги; образна пам'ять; швидкість реакції; координація рухів; фізична витривалість.

Для професій типу “людина – знакова система” характерні такі професійно значущі якості: вербальне мислення; вербальна пам'ять; акуратність; концентрація, стійкість і розподіл уваги; ретельність.

Для професій типу “людина – художній образ” необхідні: образне мислення; образна пам'ять; просторові уявлення; координація рухів; м’язово-кінестична чутливість; енергетична зарядженість; акуратність [27].

Професійно значущі якості для професій типу “людина – природа” до цього часу слабко вивчені. Натомість деякі із них є очевидними: любов до природи; перспективна морально-правова відповідальність; мужність стосовно відстоювання необхідності захисту і збереження природи; екологічна свідомість; гуманна мотивація дії стосовно природи; небайдужість тощо.

Зазначимо, що опис професійно значущих якостей особистості є значною мірою приблизним, ймовірним. Він не у всьому відображає специфіку певних видів діяльності. Очевидно, що професійно значущі якості одного й того ж фахівця у різних організаціях можуть бути різними або навіть протилежними. Тому перелік необхідних професійно значущих якостей необхідно розробляти з урахуванням особливостей кожної окремо взятої організації і кожної посади, відповідно до специфіки діяльності й корпоративної культури компанії.

Зауважимо, що значна кількість науковців наголошує на відмінності поняття “професійно значущої якості” (ПЗЯ) та поняття “професійно важливі якості”: А. Батаршев, І. Алєксєєва, Є. Майорова [4], С. Батишев [45; 46], В. Бодров [5], М. Дмітрієва, А. Крилов [16], С. Карпіловська, Р. Мітельман, В. Синявський [39], А. Карпов [24], Н. Макаренко, Б. Пуханов, Н. Кальченко [33], С. Панічев [40], В. Рибалка [42], В. Шадріков [44] та ін.

Так, на думку А. Батаршева, І. Алєксєєва, Є. Майорової [4, с. 8] професійно важливі якості (ПВЯ), включають: індивідуально-психічні та особистісні якості суб’єкта, які є необхідними та самодостатніми для реалізації тієї чи іншої продуктивної діяльності.

Російський вчений А. Карпов поділяє професійно важливі якості на чотири основні групи, які у своїй сукупності утворюють структуру професійної придатності [24, с. 8-9]:

• абсолютні ПВЯ – властивості, які необхідні для виконання діяльності як такої, на мінімально допустимому чи нормативно заданому, середньому рівнях;

• відносні ПВЯ – визначають можливість досягнення суб’єктом високих (“наднормативних”) кількісних та якісних показників діяльності (ПВЯ “майстерності”);

• мотиваційна готовність до реалізації тієї чи іншої діяльності. Вченим доведено, що висока мотивація може суттєво компенсувати недостатній рівень розвитку багатьох інших ПВЯ (але не навпаки);

• анти-ПВЯ-властивості, які суперечать тому чи іншому виду професійної діяльності. Структура професійної придатності допускає мінімальний рівень їх розвитку чи навіть відсутність.

Як зазначає А. Батаршев [4, с. 9], будь-яка діяльність реалізується на основі системи ПВЯ, які становлять собою набір своєрідних симптомокомплексів суб’єктивних властивостей, специфічних для тієї чи іншої професійної діяльності. Симптомокомплекси формуються у суб’єкта в процесі опанування ним відповідної діяльності та містить в собі специфічні підсистеми ПВЯ, які забезпечують виконання кожного наступного етапу професійної діяльності (формування вектора “мотив-ціль”, планування діяльності, переробка поточної інформації, концептуальна модель, прийняття рішень, дії, перевірка результатів, корекція дій).

У всіх видах діяльності прийнято розрізняти індивідуальні якості, які відповідають за їх виконання, і ті, які необхідні для сприйняття та прийому професійно значущої інформації. Тому прийнято говорити про виконавські та комунікативні якості.

Для майбутніх кваліфікованих робітників та спеціалістів важливою умовою формування ПВЯ є правильно організована ще в школі, а потім – у різних закладах освіти, професійна орієнтація.

На думку В. Рибалки, ще в школі належить формувати професійно важливі якості. До професійно важливих якостей вчений відносить: психофізіологічні, інтелектуальні, едукаційні, рефлексивні, характерологічні, мотиваційні, комунікативні професійно важливі якості особистості [42, с. 29]. Автор зазначає, що ефективність трудової діяльності значною мірою залежить від інтелектуальних якостей особистості, отже, від її уваги (обсяг, розподіл, концентрація, переключення тощо), пам’яті (логічної й образної та емоційної тощо), мислення (вербального, візуального, діалектичного, системного, дискурсивного, логічного, інтуїтивного, оперативного), уяви (відтворювальної, творчої фантазії). На нашу думку, слушним є те, що В. Рибалка наголошує: для деяких професій – ученого, менеджера, інженера, технолога тощо – інтелектуальні якості є не просто професійно важливими, а вирішальними, ключовими. Тому для цих професій доцільним є саме інтелектуальний відбір на рівні обдарованості [42, с. 31].

Різноманітні підходи щодо визначення сутності і змісту понять “якості”, “професійні якості”, “професійно значущі якості”, “професійно важливі якості” засвідчують переважну більшість їх тлумачення представниками психологічної науки. Це є позитивним фактом для науки педагогіки вже тому, що пізнання сутності цих феноменів відкриває шлях для продуктивного їх формування на індивідуальному й соціально-психологічному рівнях. З іншого боку, важко не помітити, що суто психологічний підхід до визначення окреслених понять є недостатнім. Адже науковці-психологи, як правило, обмежуються психо-фізичними властивостями, рисами, ознаками, “забуваючи” про те, що особистість є не лише психічним, соціальним феноменом, а передусім – духовним. Ми у своєму розумінні окресленої проблеми постійно підкреслюємо духовно-моральний, творчий аспект в діяльності особистості.

Причому діяльність духа-душі-тіла розглядаємо не у статиці, а динаміці, отже, у самозміні людиною себе. Це вимагає активних зусиль людини у боротьбі з негативними проявами власної природи, проявами “темної”, нижчої духовності і душевності.

Морально-духовний аспект самопізнання, що здійснюється за допомогою віри-совісті-волі, передбачає пізнання власних душевно-тілесних (психо-фізичних) особливостей. Сюди ж відноситься аналіз й усвідомлення мотивів діяльності і поведінки суб’єкта. Діяльність духа-душі-тіла у самозміні людини самої себе коротко називаємо саморегуляцією, коли людина керується не лише зовнішніми нормами, чинниками, а, передусім – внутрішніми.

У цьому сенсі діяльність постає як творчість, яка активно сприяє формуванню і реалізації професійних якостей особистості. Творчість бере витоки передусім у цілепокладальній здатності свідомості. Наявність ціле-покладання є суттєвою рисою творчості людини. Творчість – це властива лише людині здатність створювати нові цінності, які є результатом самовияву людини і можливі лише за умови цілепокладальної активності свідомості. Показниками творчості є: а) свідоме цілепокладання; б) створення принципово нового продукту; в) орієнтація на досягнення соціально вагомих результатів. Отже, творчість – це продуктивна людська діяльність, здатна породжувати нові матеріальні та духовні цінності особистісного й суспільного значення.

Отже, система професійних якостей (ПЯ) особистості – це комплекс тілесно-душевних і душевно-духовних професійно орієнтованих ознак, характеристик, рис, функцій, зокрема духовно-розумних, морально-духовних, духовно-естетичних, релігійних, ділових, організаційних, антропологічних, психологічних, етичних, естетичних, герменевтичних, когнітивних, аксіологічних, ноетичних, акмеологічних знань, умінь і навичок. Цей комплекс ПЯ становить сутність-явище-форма особистості. Ці якості формуються в оточенні сім’ї, модифікуються і добудовуються в соціальному оточенні, формуються в навчально-виховному процесі загальноосвітньої і професійної школи. Такий підхід спонукає інакше підійти до визначення структури і класифікації професійних якостей особистості кваліфікованого робітника.

Кваліфікований робітник – це освітньо-кваліфікований рівень робітника, який на основі повної або базової середньої освіти здобув спеціальні уміння й знання, має відповідний досвід їх застосування для вирішення професійних завдань у певній галузі народного господарства.

Майбутній кваліфікований робітник сфери обслуговування включатиметься у реальну професійну діяльність практично в усі основні групи робіт, які потребують взаємодії із суб’єктами професійної діяльності. Практично всі аспекти його професійної діяльності регламентовані правилами комунікативної поведінки, професійної взаємодії.

Кваліфікований робітник за спеціальністю “Технології харчування” має добре знати рецептуру, технологію виготовлення, вимоги до якості, терміни та умови зберігання страв, правила експлуатації технологічного обладнання, використання виробничого інвентарю, інструменту, ваговимірювальних приладів. Він також має вміти готувати страви та кулінарні вироби із застосуванням різних способів кулінарної обробки; порціонувати та видавати страви.

Структура і класифікація професійних якостей особистості кваліфікованого робітника сфери обслуговування. Загальноприйняте поняття “структура” відображає взаєморозміщення та взаємозв’язок складових частин цілого, де структура є системним об’єктом, якому властива певна сталість. Структура має властивість до певної межі “чинити опір” зовнішнім і внутрішнім змінам, при цьому залишаючись на певному рівні стабільності. Зміна будь-якого елемента структури призводить до виникнення нової структури. Згідно синергетичної теорії розвитку процес само-утворення структури професійних якостей особистості має об’єктивний характер. Тому вона є відкритою (дисипативною) і поняття структури значною мірою збігається із поняттям “система”, яке охоплює порядок, зумовлений правильним, планомірним розташуванням і взаємним зв’язком чого-небудь [10, с. 1320].

Ці методологічні положення мають велике значення для наукового пошуку, оскільки дозволяють виявити зв'язок на рівні загального, особливого й одиничного в аспекті: якості особистості й професійно важливі якості особистості фахівця. Останні базуються на вимогах, які висуває певна професія. Саме тому професійно важливі якості особистості у більшості випадків сформульовано у професіограмах. Останні становлять сукупність знань і навичок виконувати професійні обов’язки. Внутрішньо професійна диференціація у будь-якій професії настільки велика, що можливість побудови єдиної моделі для всіх представників сфери обслуговування є проблематичною. Крім того, для кожної окремої групи спеціалістів, необхідно мати критерій виокремлення професійно значущих параметрів особистості і визначення діапазону зміни певних якостей.

У сучасній професіографії, писав академік С. Батишев, існує поняття системної професіографії, яка розглядається як технологія психологічного вивчення суб’єкта праці, в якій поєднується власне професіографічний опис та психограма – виокремлення й опис якостей людини, необхідних для успішного виконання визначеної діяльності [46, с. 377]. Центральним поняттям професіографії є професіограма. Як зазначають С. Карпіловська, Р. Мітельман поняття “професіограма” віддзеркалює комплексний, систематизований і всебічний опис об’єктивних характеристик професії й сукупності її вимог до індивідуально-психологічних особливостей людини. Головною складовою професіограми є психограма, що включає повний опис об’єктивних характеристик професії й сукупності її вимог до індивідуально-психологічних особливостей людини. Головною складовою професіограми є психограма, що включає повний опис власне психологічних характеристик та професійно важливих особистісних якостей спеціаліста [39, с. 11].

Отже, професійні якості майбутніх кваліфікованих робітників – це інтегральна характеристика особистості, яка включає соціальні, особистісні, морально-етичні, емоційно-вольові, комунікативні та організаційні якості.

У результаті аналізу психолого-педагогічної і фахової літератури з метою виокремлення професійно важливих якостей майбутніх кваліфікованих робітників сфери обслуговування ми використали методику “Визначення професійно значущих якостей майбутніх молодших спеціалістів зі спеціальності “Технологія харчування” М. Лобура” [30].

У нашому дослідженні (див. додаток А) брали участь викладачі 2 та 3 курсів Львівського ВПУ ресторанного сервісу та туризму (всього 120 осіб).

Учасникам дослідження (учням і вчителям) було запропоновано визначити ступінь важливості кожної із 64 якостей.

Обробка анкет за кожною якістю здійснювалася у відсотковому відношенні та визначався середній бал у відсотках. Отримані результати представлені у додатку Б.

У процесі дослідження визначено 10 професійно важливих якостей, що мають пріоритетне значення для професійної діяльності зі спеціальності “Технологія харчування”. Такими якостями є: компетентність, професійна спрямованість, професійна грамотність, професійний досвід, професійна самореалізація, відповідальність, інтерес до професії та ін.

Порівнюючи результати відповідей учнів 2-го курсу з відповідями вчителів, слід зазначити, що їх думки є суттєво відмінними: учні до професійно важливих якостей віднесли: інтерес до професії, професійну грамотність, професійну цілеспрямованість, професійний досвід, здатність до творчого діалогу, компетентність, об’єктивність самооцінки своєї діяльності та ін.

А вчителі виокремили: відповідальність, професійну самодостатність, компетентність, об’єктивну самооцінку своєї діяльності, старанність, здатність до творчого підходу в новій ситуації тощо.

Щодо порівняння відповідей учнів 3-го курсу з відповідями вчителів, то слід зазначити, що їх позиція значно більше збігається, різниця полягає лише в тому, що студенти 3-го курсу до професійно важливих якостей фахівця зі спеціальності “Технологія харчування” віднесли: культуровідповідність, спостережливість, толерантність, совість, людяність, милосердя, готовність до ризику та ін.

Оскільки процес формування необхідних якостей відбувається в діяльності, то цей зв'язок стає помітним якщо систематизувати виокремлені професійно важливі якості, беручи за основу відносини, в які вступають фахівці, здійснюючи свої професійні функції.

На основі виокремлених 10 професійно важливих якостей, що мають пріоритетне значення для професійної діяльності фахівця зі спеціальності “Технологія харчування”, нами було запропоновано анкету (див. додаток В) з переліком цих якостей. Учням 2-го – 3-го курсів було запропоновано проранжувати якості у міру їх важливості для професійної діяльності означеної професії. Експертами виступали викладачі Львівського ВПУ ресторанного сервісу та туризму. Всього було опитано 120 респондентів. Таблиця 1.1. містить 10 найбільш важливих якостей фахівця зі спеціальності “Технології харчування”, визначених викладачами Львівського ВПУ ресторанного сервісу та туризму.

Порівняння результатів ранжування дали підстави для висновку про те, що майбутні фахівці харчування та їх викладачі на перше місце ставлять такі професійні якості: професійна грамотність, відповідальність, компетентність, професійна самореалізація.

Наступні рангові місця посідають такі якості, як: компетентність, інтерес до професії, старанність, професійна цілеспрямованість, професійний досвід та ін.

Якщо у вчителів 3 рангове місце посідає професійна самореалізація, то в учнів вона посідає лише 10-те місце. Втім 3 рангове місце серед учнів займає компетентність. У вчителів вона на 4-му місці.

Аналіз результатів опитування засвідчив, що майбутні кваліфіковані робітники сфери обслуговування мало уваги приділяють таким, на нашу думку, особистісно важливим якостям як: совість, старанність, гідність.

Таблиця 1.1