54

Передмова

Фізичний гарт молоді – це не банальність, а, можна сказати, імператив часу. Завдяки правильному застосуванню різних засобів фізичного загартування здійснюється глибокий і різнобічний вплив на організм людини, забезпечується добре здоров’я і необхідна фізична підготовка. Видатний педагог Г. Ващенко у творі “Виховний ідеал” наголошує, що здоров’я нації – це один із найважливіших чинників її блага, процвітання, життєдіяльності [6, с. 191]. Не дивно, що вчений присвячує даній проблемі цілу низку праць: “Бажані риси волі і характеру української молоді”, “Чинники виховання молоді”, “Процес виховання патріотизму”, “Виховання мужності і героїзму” та інші, які складають окремий том “Виховання волі і характеру” [9]. Проте у цей том не ввійшла надзвичайно цікава праця дослідника, яка називається “Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру” [7]. На нашу думку, сталося так тому, що праця належить до діаспорних видань і не була відомою укладачам даного видання. Нам вдалося віднайти її, і з огляду на те, що друк її був неможливим за часів радянської влади, подати зміст її у розгорнутому текстуальному вигляді. Вартість твору полягає, передусім, в історико-педагогічній характеристиці ролі фізичного виховання, яку здійснив автор від часів античності до сьогодення. Вважаємо за доцільне у даній публікації дотримуватися такого ж хронологічного порядку викладу.

Античний період

Афіни і Спарта. Досліджуючи систему фізичного виховання, Г. Ващенко зазначає, що вона в Афінах і Спарті мала як спільні, так і відмінні риси: “Спільною рисою афінської і спартанської системи є те, що обидві вони фізичне виховання міцно пов’язували з вихованням духовним” [7, с. 4]. Що ж до особливостей, то вони пов’язані з умовами політичного й соціального життя Афін і Спарти.

В основу афінського виховання, зокрема фізичного, покладена ідея гармонійності. Ідеалом афінця була людина бадьора, розсудлива, міцна, спритна і гарна. Платон називає кривою людиною ту, душа і тіло якої розвинуті не однаковою мірою.

Ідею гармонійності та всебічності виховання підкреслює й Арістотель. Наголошуючи на тому, що слід рівномірно виховувати душу і тіло, він засуджує однобічне фізичне виховання. На його думку, метою останнього не може бути атлетизм, при якому домінують фізичні властивості людини, інакше кажучи, її фізична сила. Це не відповідає гідності вільної людини, бо атлетом може бути лише раб. Арістотель підкреслює, що фізичне виховання повинно випереджувати інтелектуальне. “Зрозуміло, що у справі виховання розвиток навичок повинен передувати розвитку розуму і що фізичне виховання повинно передувати вихованню розумовому” [5, с. 632]. Філософ застерігає, що не варто одночасно змушувати дуже напружено працювати інтелектуальні і фізичні сили. Напруга і тих, й інших викликає діаметрально протилежну дію, а саме: фізична напруга перешкоджає розвитку інтелектуальних сил, а надмірна інтелектуальна – фізичних.

В Афінах фізичними вправами займались усі вільні громадяни, у тому числі грецькі філософи, поети, такі як Сократ і Софокл; а Платон брав участь у спортивних змаганнях. Принагідно зазначимо, що справжнє ім’я Платона – Арістокл, яке він отримав за свою могутню статуру [10, с. 17].

Фізичні вправи афінян відбувались у гімназії (слово “гімназія” походить від грецького слова “гімнос” – голий), тобто у спеціально пристосованому для таких вправ приміщенні. Гімназія мала двір і декілька окремих приміщень. В одному з них збиралися філософи і ритори, в інших – молодь. Приміщення для молоді мали все потрібне для фізичних вправ та ігор. Так, у приміщенні, що називалося конністерій, лежав пісок, яким, готуючись до боротьби, юнаки обсипали тіло. Було також приміщення для обливання холодною водою, приміщення для розтирання тіла оливою (елеотезій), приміщення для потіння та ін.

До цього слід додати, що одним із важливих елементів фізичного виховання в Греції було гігієнічне, мета якого полягала в тому, щоб привчати дітей до чистоти, підтримання діяльності шкіри, здорового харчування. Як бачимо, керівники древніх греків дбали про здоров’я молоді.

На жаль, можемо констатувати, що валеологічна освіта педагогів-вихователів, яка спрямована на підготовку до виховання здорового способу життя підростаючого покоління, започаткована у вищих навчальних закладах освіти України лише з 1999 р. У вищій школі на педагогічних факультетах практичне вивчення навчального предмета “Валеологія” розпочалося з 1998 р. І це за умов, коли при вступі до школи близько 80% дітей дошкільного віку мають відхилення у стані здоров’я; спосіб життя і здоров’я студентів носять дисгармонійний характер; 83% студентів вживають алкоголь; значний відсоток студентів харчується нераціонально, відчуває перевтому, що призводить до нервових, серцево-судинних захворювань і т. ін. [22, с. 10].

Отже, життя показує, що не можна нехтувати досвідом минулого, якщо справді хочемо запобігти негативам, пов’язаним зі здоров’ям майбутніх поколінь.

Г. Ващенко доводить, що фізичні вправи в афінян поділялися на палестрику (“пале” – боротьба), орхестрику (“орхео” – танцюю) та гру. Принагідно зазначимо, що такий поділ належить геніальному філософу Платону.

Палестрика складалася з таких циклів:

1. Пентатлон або п’ятибор’я, до складу якого входили боротьба, біг, стрибки, кидання диска і дротика. Цими вправами афіняни займались у гімназії.

Боротьба, як і змагання зі стрибків, проводилася на зораній землі. Атлети розбивалися на пари за результатами жеребкування. Для перемоги необхідно було покласти суперника на землю і не впасти самому (інакше кидок не зараховувався). Враховувалися торкання землі спиною, плечем, стегном. Завдання бою вважалося невиконаним, якщо суперник лише опускався на коліна. Матч розігрувався до трьох вдалих кидків. Захват ніг не дозволявся. Правила допускали захвати рук, шиї або тулуба.

Біг був простим по гладкій, прямій доріжці. Це був біг на стадії (200 метрів). Антична техніка бігу значно відрізнялася від сучасної. Низький старт, наприклад, не використовувався. Грецький бігун починав дистанцію в повний зріст, нахиливши корпус уперед і поставивши ноги одну поруч з іншою. Поряд із бігом на стадії існували й довші дистанції: подвійний біг (на 2 стадії – 385 м) в Олімпії; “кінний” біг (на 4 стадії, проводився рідко). Широко застосовувався біг на довгі дистанції – 7, 12, 20 або, як в Олімпії, на 24 стадії (трохи більше, ніж 4,6 км). Цікаво, що яка б не була дистанція, біг проводився на стандартній доріжці в один стадій і, таким чином, необхідна була, як і у верховій їзді, серія пробіжок в один і другий бік. Програма більшості змагань включала в себе також біг зі зброєю.

Стрибки в довжину використовувалися з розбігу. Стрибок без розбігу вважався підготовчою вправою. Техніка стрибка дуже незвична: розбіг короткий і не такий швидкий. Атлет відштовхується від твердого порога й опускається на пухку землю. Стрибок зараховується, якщо було видно чіткі відбитки ступнів. Найчастіше атлет стрибав, держачи в руках гантелі, виготовлені з каменю або бронзи. Вони важили від одного до п’яти кілограмів.

Техніка кидання диска була істотно відмінною від сучасної. Площа для кидання спереду і з боків була обмеженою, не мала сучасної круглої форми і давала атлету значну свободу дій. Зараховувався кидок, який виконувався у попередньо вибраному напрямі. Дискобол піднімав диск обома руками на рівень голови. Потім, утримуючи його лівою рукою, притиснутою до передпліччя правою, він різко відкидав руку вниз і назад. Цей рух супроводжувався переміщенням тулуба і голови у тому ж напрямі. Вага тіла переносилася на опорну праву ногу. Ліва рука і нога лише допомагали зберегти рівновагу. Потім відбувався розгин уперед. Сила кидка залежала не від руки, а від розгину стегна і різкого розгину зігнутого тіла. Диск натирали піском, щоб попередити зісковзування пальців. Диск виготовлявся з бронзи і був різної ваги: 1,3; 2,1; 2,8 і 4 кг.

Кидання дротика відбувалося за допомогою метальної дощечки. Древні греки, римляни прикріплювали до дротика ремінну петлю, яка збільшувала силу кидка і дальність польоту до 70-80 м.

2. Військові вправи: вправи з рогаткою (пращею), кидання списа, пускання стріл, верхова їзда, їзда на колісницях, плавання.

Наприклад, в атлетиці цінувався кидок списа на якомога більші дистанції у вибраному напрямі. Для тренувань бойових навичок існувала інша вправа. Потрібно було влучити в горизонтальну мішень, накреслену на поверхні землі. Спортивний спис був довжиною у зріст людини і товщиною в палець. У нього був відсутній наконечник.

Що стосується манери кидка, то вона істотно відмінна від сучасної. Древні греки використовували своєрідний пусковий шнур. Він був зроблений зі шкіри, мав у довжину 30-45 см і кріпився біля центру тяжіння списа. Його один або декілька разів обертали навколо дерева, а кінець зав’язували петлею, через яку атлет пропускав великий і вказівний пальці правої руки. Таким чином, дальність кидка збільшувалася в 2-3 рази. Також практикувалося у давній Греції плавання. У той же час можна говорити про певну слабкість водних видів спорту в Афінах даного періоду.

Орхестрика складалася з підготовчих танців, які мали на меті розвиток легенів і спритність рухів, а також з імітаційних танців. В останні входили мімічні рухи, що відображали різні психічні переживання і різні дії. У деяких танцях робили рухи переважно руками, що сприяло розвиткові виразності рухів, краси та їх гармонійності. Такі рухи були підготовкою до більш складних танців. У житті греків особливу роль мала так звана релігійна орхестрика на честь різних богів.

Досить подібні до неї танці на честь героїв. Релігійна орхестрика була одним з елементів релігійних свят, що супроводжувалися, крім того, релігійними обрядами і жертвопринесеннями.

Відомі також піррійські танці. Вони мали військовий характер і відбувались у військовому одязі і з зброєю в руках. Це була імітація бою з основними моментами його, як, наприклад, напад, захист і т. ін.

Як і в інших народів, зазначає Г. Ващенко, були у греків побутові танці. Вони мали в собі багато елементів символіки. Так, наприклад, весною хороводи хлопців і дівчат відтворювали такі зміни у природі, як приліт птахів; у танцях відображався також збір винограду і т. ін. Як свідчив К. Гельвецій, стародавні греки виробили такі системи вправ, спрямовані на вдосконалення тіла і душі вихованців, зміцнення їх здоров’я, що були профілактикою проти багатьох хвороб людського організму.

Ігри і розваги. Підготовкою до деяких із названих вправ було купання, розминання тіла, розтирання його оливою й обсипання піском. Купались і обмивались у холодній і теплій воді. Теплі обливання були обов’язкові після змазування тіла оливою й обсипання піском. Розминання робилося перед вправами і після них. Метою його було збудити діяльність м’язів. Розтирання тіла оливою мало на меті зменшити потіння і випаровування тіла і, таким чином, знизити витрату енергії [7, с. 5].

Велику роль у фізичному вихованні та у розвитку грецької культури загалом мали ігри, в яких брали участь не лише афіняни, а й інші греки. Вони були присвячені богам і називалися відповідно до місцевості, в якій відбувалися. Так, наприклад, олімпійські ігри були присвячені Зевсу і відбувались в містечку Олімпія, розташованому на річці Алфеї; піфійські ігри були присвячені богу Аполлону і відбувалися недалеко від Дельф; істмійські ігри були присвячені Посейдону і відбувалися в Істмусі; немейські ігри відбувалися в честь померлих у долині Немеї в області Аргос. Найбільш відомі між ними – це олімпійські ігри. Вони відбувалися кожні 50 місяців. Ці ігри й нині є важливим чинником фізичного виховання, а також формою міжнародної єдності людей. Більш детально про Олімпійські ігри радимо прочитати у П. Г. Воробйова, Н. Й. Фірселя, Ю. В. Шаніна [12; 14; 46].

Аналізуючи грецьку, переважно афінську, систему тіловиховання, Г. Ващенко робить висновок, що вона була заснована на грунтовних спостереженнях над тілом людини і діяльністю кожного його органу. Побудована вона так, щоб виховати гармонійну людину [7, с. 7].

Вчений звертає увагу на деякі особливості системи виховання у Спарті. Він зазначає, що метою спартанського виховання було, передусім, виховати хороброго і витривалого воїна, який був би призвичаєний до будь-яких випробувань війни. Тому, крім виховання сили м’язів, спритності й уміння володіти зброєю, спартанці вживали систему засобів, яка була спроможна виховати у молоді терплячість до болю, змін температури, голоду. Дітей і підлітків вони одягали у грубу вовняну одежу. Спали діти на твердих ліжках, їх часто карали. Періодично вихованців били на жертівнику Артеміди не за якісь провини, а виключно з метою виховати терплячість до болю. При цьому вимагалося, щоб вихованець жодним звуком не виявляв своїх страждань.

Принагідно зазначимо, що чужоземці часто порівнювали Запорізьку Січ зі Спартою. Адже в Запорізькій Січі фізична, морально-психологічна підготовка була дуже напруженою і суворою. Загартовуючи себе і готуючи свій організм до складних випробувань долі, козаки купалися у прохолодній і холодній воді, влітку спали проти зоряного неба. Бувалі козаки, їхня старшина уважно і прискіпливо, з відповідальністю перевіряли загартованість і витривалість новобранців на спеку і холод, дощ і сніг, брак одягу тощо [19; 34].

Взірцями надлюдської витримки можуть бути Дмитро Вишневецький (Байда), живе серце якого вирвали вороги за любов до Батьківщини; Гонта, з якого живцем знімали шкіру і четвертували. Герої жодним зойком не виявили своїх страждань.

Дивно, що в наш час навіть офіцерському складові збройних сил України забороняється індивідуальне купання у відкритих водоймищах, тренування у стрільбі майже зведене нанівець, тисячі молодих людей взагалі не тримали в руках зброї. На наш погляд, сьогодні важливого значення для сучасної української молоді, а тим більше для воїнів набуває опанування козацькими єдиноборствами. Такі єдиноборства – це першооснова бойовитості духу, віри у власні сили, надії на себе, свою спритність і силу, звитяжну енергію.

Фізичне виховання у римлян. Аналізуючи суспільно-політичне і культурне життя римлян, Г. Ващенко показує, що воно істотно відрізнялося від життя греків. Римляни поступалися грекам, передусім, духовним, культурним розвитком. Усі освічені римляни були знайомі з працями грецьких мудреців, і більшість із них завершували свою освіту в Греції. Навіть така одіозна фігура, як імператор Нерон, була гарячим прихильником грецької літератури і мистецтва. Вищим призначенням Риму вважалося встановлення світового порядку. Визнання грецького пріоритету в культурній сфері не принижувало їх, про що пише Вергілій у славнозвісній “Енеїді”. Усе це не могло не відобразитися на вихованні римської молоді. Якщо у греків уже з семи років діти виховувались у громадських і державних закладах, то у римлян виховання мало переважно родинний характер. До шістнадцяти років діти виховувались у родинах, де найбільшим авторитетом був батько. У дітей батьки намагалися виховати правдивість, скромність, мужність, здоровий розум і чесність. У шістнадцять років хлопця з особливою урочистістю оголошували юнаком і одягали у білу тогу. Основне завдання виховання юнаків полягало в тому, щоб виховати з них воїнів. Тому п’ятнадцятирічні хлопці протягом року займалися підготовчими військовими вправами. Після цього вони вже як юнаки вступали до військового табору. Завдяки такому вихованню римляни мали добре військо і підпорядковували під свою владу численні країни Європи, Азії й Африки.

Елементами фізичного виховання в Римській імперії були різні видовища, які відбувалися в цирках і амфітеатрах. Частина їх нагадувала грецькі олімпійські ігри, які включали боротьбу, кулачні бої, верхову їзду, їзду на колісницях. Але поряд із тим у римлян існували видовища, які, з одного боку, свідчать про великий занепад моралі серед римського народу, а з іншого – посилювали цей моральний розклад.

Такими були бої гладіаторів, видовища боїв на суші й на морі, боротьба хижих звірів. Гладіаторами в більшості були раби. Крім того, як пише Г. Ващенко, в число гладіаторів вступали і вільні римляни, що продавалися за гроші організаторам видовищ. Для підготовки гладіаторів у Римі й інших містах Римської держави були організовані фахові школи. Наприклад, імператор Доміціан відкрив у самому Римі чотири такі школи.

Гладіатори поділялися на декілька груп, залежно від того, якою зброєю вони змагалися. У гладіаторських боях одночасно брали участь декілька сотень гладіаторів. А імператор Траян святкував свою перемогу впродовж 123 днів, при цьому в кривавих змаганнях брали участь 10 000 гладіаторів.

Не менш жахливий характер, зазначає Г. Ващенко, мали видовища боїв на суші й на морі. Для морських боїв були збудовані великі басейни; у них брала участь велика кількість кораблів. Так, наприклад, імператор Август у другий рік народження Христа наказав викопати для морського бою біля Тібра великий басейн. У бою брали участь тринадцять кораблів. А в 52 році після народження Христа за наказом імператора Клавдія був організований морський бій на Фуцінському озері, в якому брали участь приблизно сто кораблів і майже 19 000 воїнів. Причому це були не просто видовища, а справжні бої, в яких гинули сотні людей [7, с. 9-10].

Аморальність, жорстокість характерні й для змагань хижаків між собою або з людьми. Жертвами цієї жорстокості, як правило, були тисячі християн, яких виганяли на арену і нацьковували на них хижих звірів. Для надання видовищу більшого ефекту звірів тримали голодними або розпалювали їхню лють вогнем чи якимось іншим способом. На арену випускалася велика кількість звірів. Так, Помпей зібрав для бою 500 левів, 18 слонів і 400 різних африканських хижаків.

Таким чином, робить висновок Г. Ващенко, якщо на ранніх етапах система виховання включала в себе багато позитивного, оскільки грунтувалася на родинному вихованні, то пізніше вона ввібрала дуже багато негативних рис, до яких слід віднести жорстокість, антигуманізм. Це має бути застереженням для майбутнього.