30. Статутне право Англії в новий час

Статути – закони прийняті парламентом, які отримали згоду монарха.

Статути – письмова форма правотворчої діяльності. У їх формі створено нове право, вносяться зміни у діюче, а також надається легітимність судової влади.

В цілому акти, що приймаються парламентом, це:

- акти публічного загального характеру, вони визначають політичну лінію, яка адресована народу

- акти індивідуального характеру – стосуються певних територій, груп приватних осіб.

Класифікація статутів:

- статути, що реформують право є більшість законодавчих акті, що приймаються парламентом, прямо не пов’язані з переліком норм загального права. При необхідності подібні завдання вирішуються на основі рішень прийнятих судовими інстанціями – верховим судом палати лордів

- консолідовані (у їх рамках об’єднуються інші акти, не прийняті раніше)

- податкові (вони приймаються щорічно, являються фінансовими актами, на основі яких формуються державні бюджети)

- кодифікаційні (у таких законах об’єднуються усі норми права, які відносяться до одного питання чи статуту)

- поточні (приймаються для вирішення поточних питань життя країни (закон про орендну плату) )

- публічні (вносяться депутатами членами уряду в палату громад і називаються урядовим законопроектами)

- приватні (вносять рядові депутати по питаннях, які охоплюють групові інтереси)

Законопроект стає статутом після затвердження обома палатами і отримання згоди монарха на отриманий закон.

Якщо в статуті не вказана інша дата, він вступає в силу у день отримання згоди монарха. Різні розділи статутів можуть вступати в силу в різний час. Статут зворотної сили немає. Прийнятий і вступивший в силу статут діє на території де він приймався.

Припиняє дію статут тоді, коли його замінює інший статут, якщо була певна ціль статуту і вона досягнута і якщо у тексті статуту був визначений період на який він зберігав свою силу.

Положення, що підтверджують статут законодавства:

- жоден суд не вправі піддавати сумніву законність прийнятих парламентом актів

- статут прийнятий парламентом може прямо відміняти статут прийнятий ним раніше

- метою прийняття статуту може бути внесення змін або відміна норм загального права або перегляд судового рішення.

Чітко визначеною є структура статуту. Будь-який статут складається з обов’язкових елементів, що слідують один за одним у обов’язковому порядку.

До обов’язкових елементів відносять:

- королівський герб,

- рік, глава та її номер,

- преамбула,

- короткий зміст (назва),

- повна назва,

- дата згоди монарха,

- вказівка частини та заголовку,

- додатки до статуту,

- стаття.

31. Загальне право Англії в новий час

Загальне право, за визначенням англійських юристів, це «право загальне для всієї країни». Загальне право сформувалося після реформ Генріха II (Х II століття) шляхом застосування виїзними королівськими суддями норм звичайного англосаксонського права при розгляді справ на місцях і подальшого узагальнення винесених рішень. «Загальне право» не було кодифікованим. Його матеріальні правила здебільшого включалися в процесуальну систему, яка на той час складалася з декількох сотень різних типів процесів.

Через деякий час склалася досить складна і формальна процедура розгляду справи в суді загального права. Ця процедура складалася з наступних стадій:

1. витребування в королівській канцелярії «наказу про право» та застосування необхідної для кожного випадку «форми позову». Таких форм у Х III столітті в Англії вже склалося 56. Саме з відшукання потрібної форми позову починалося судочинство у справі. Якщо позивач (потерпілий) через свого повіреного не міг визначити форму позову, процес не міг відбутися. А з урахуванням консерватизму позовних форм - до кінця Х I Х століття їх було 76 - процесуальні лакуни були непоправні.

2. після вибору форми позову, починалася друга стадія - попереднє провадження у справі. Складність, формалізм, пошук прямих доказів та опитування свідків відрізняли цю стадію. Як правило, попереднє виробництво тривало місяцями, а інколи роками. Спростити або скоротити попереднє виробництво було неможливо, оскільки було потрібно дотримуватися канони належної правової процедури.

3. власне процес розгляду справи в суді - відкритий, змагальний, формалізований, за участю присяжних (якщо мова йшла про кримінальну справу) - це остання стадія розгляду справи в суді загального права. Вона завершувалася винесенням рішення (постановою вироку) у справі, оскаржити яке за загальним правилом в Англії в середні віки було неможливо. Можна було лише витребувати «наказ про помилку» (апелянт заявляв, що до процедури виробництва «вкралася помилка»), на підставі якого був можливий перегляд уже винесеного рішення.

Особливості загального права

Особливості загального права визначаються такими положеннями:

*англійське право, на відміну від романо-германського, розвивалося не доктринально — його розвивали юристи-практики;

*загальне право Англії було сформоване (а значною мірою функціонує й зараз) як неписане право, яке ґрунтується на професійній традиції, а пізніше — на міркуваннях суддів при вирішенні справ;

*однією із фундаментальних засад є те, що кримінальні справи і більшість цивільних справ (починаючи з XIII ст.) розглядаються судом присяжних;

*загальне право через прецеденти регулює безліч питань, які підлягають вирішенню судом, і вносить стабільність в багато сфер права. Так, юридичні та приватні особи можуть діяти з обґрунтованою визначеністю, керуючись відомими попередніми рішеннями щодо свого вчинку;

*загальне право — це сукупність норм, які сприяють встановленню стабільності принципів, сформованих у судових рішеннях;

*загальне право має формалізовану процедуру, свою техніко-юридичну термінологію, особливу класифікацію інститутів права;

*загальне право — це сукупність справ, що розглядаються в усній процедурі;

*історично норми загального права формувалися королівськими судами;

*норми загального права складають основну частину системи права.