3.2 Основні закономірності формування та розташування родовищ нафти і газу в Світовому океані

Геологи завжди робили спроби зрозуміти та пояснити закономірності розташування та формування родовищ нафти і газу в земній корі. ІІо-справжньому, тільки тепер настає той час, коли дійсно у глобальному масштабі є можливість проаналізувати закономірності формування та просторового розташування родовищ нафти і газу не тільки на материках, але і під дном Світового океану.

Морські родовища в середньому у два рази більші за запасами, ніж на континентах. Свердловини тут високодебітні (в середньому близько 500 т/добу). Половина запасів нафти і 2/3 запасів газу знаходиться під дном Світового океану. Ще не розвіданими залишаються великі території, особливо на материковому схилі та його підніжжі. Їх освоєння може внести певні корективи в наші уявлення про розподіл родовищ нафти і газу під дном океанів.

Багато дослідників звертають увагу на три основні особливості розміщення морських родовищ у просторі:

- зв’язок родовищ з рифтогенними зонами;

- приуроченість більшості запасів до пасивних окраїн континентів;

- концентрація основних ресурсів нафти і газу до верхньоюрських та нижньокрейдових відкладів.

Системи рифтів в океані мають різний характер. Рифти серединно-океанічних хребтів є молодими, де практично відсутні осадочні відклади та несприятливі умови для формування скупчень нафти і газу. Рифтові зони материкових окраїн заповнені потужними товщами порід і добре прогріті. До них і приурочені високі концентрації запасів нафти і газу.

Теперішні пасивні окраїни континентів у минулому теж були рифтовими системами, що спричинило розкриття сучасних океанів. Це часто напівграбени, відкриті у бік океанів. Вони заповнені значними товщами осадків і також добре прогріті. Лавинна седиментація, велика кількість органічного матеріалу, глибинні розломи дозволяють пояснювати генерацію вуглеводнів з різних позицій.

Розкриття океанів відбулося в мезозої, що і зумовило кількісний характер розподілу запасів нафти і газу у даних відкладах.

Зовсім інші умови існують на активних окраїнах Тихого океану, де відбувається підсув літосферних плит під континенти або під острівні дуги. Як наслідок, осадки з розсіяною органічною речовиною потрапляють в мантію або утворюють акреційні призми. В обох випадках буде відбуватися перегонка і термоліз біогенних речовин при дуже високих температурах. Потрібно врахувати, що при наближенні до глибоководних жолобів пелагічні осадки збагачуються органікою до 0,78 %, а процес продовжується сотні мільйонів років. Тому масштаби нафтогазоутворення, виходячи з позицій органічного походження вуглеводнів, можуть бути значними.

Океанічні осадки завжди насичені поровими та кристалізаційними водами. При нагріванні до температури 400 °С і вище вони здатні розчиняти вуглеводневі сполуки практично в необмеженій кількості. Тиск при цьому буде дуже високим і флюїди будуть відтікати в області меншого тиску. Системами тріщин вони будуть розвантажуватися у межах літосферного виступу за острівними дугами з утворенням покладів нафти і газу.

Аналогічна ситуація виникає вздовж всіх зон поглинання, які на сьогодні закінчили чи закінчують свій активний розвиток. Ілюстрацією тому є розподіл родовищ нафти і газу на всіх континентах. Палеозони субдукції є регіонально нафтогазо­носними і виражені в сучасній структурі земної кори передовими (передгірськими) прогинами.

Потрібно розрізняти два основних механізми формування підсувів. Перший ви­ражений підсувом океанічної плити під острівні дуги або під континенти (субдукція), другий – насувом острівної дуги або краю континенту на пасивну окраїну другого континенту (обдукція). З другим механізмом пов’язані більш нафтогазопродуктивні зони, ніж з першим.

Таким чином чітко простежується вплив тектоніки плит на процеси формування нафтогазоносних басейнів та їх ресурсний потенціал.