9. Роль судової практики у регулюванні відносин інтелект. Власності

З метою перевірки правильності застосування судами України названих статей КпАП здійснено узагальнення судової практики у справах, що розглянуті судами України в 2002 - 2004 рр. У процесі узагальнення проаналізовано 126 справ (95 за ст. 1649 КпАП і 31 за ст. 512 КпАП), які надійшли із судів Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя і 22 областей, проаналізовано матеріали узагальнень судової практики, проведених судами України, наведено статистичні дані щодо адміністративних правопорушень.

10. Міжнародні договори у сфері інтелектуальної власності.

Важливе значення при регулюванні відносин інтелектуальної власності мають також міжнародні угоди. Зокрема, це конвенції до яких приєдналась Україна (наприклад, Стокгольмська конвенція «Про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності» від 14 червня 1967 року, дво- та багатосторонні міжнародні договори у цій галузі за участю України (наприклад, Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав від 24 вересня 1993 року, ратифікована Законом від 27 січня 1995 року, Угода про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності вiд 6 березня 1998 року, ратифікована Законом від 21 вересня 2000 року).Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року визнається перевага загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Враховуючи, що учасниками відносин інтелектуальної власності виступають не лише громадяни України, а й іноземні громадяни, актуального значення набуває визначення права, яке має застосовуватись у разі порушення їх прав відповідно до ст. 37 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року до правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав.

Найважливішими міжнародними договорами, що діють у рамках ВОІВ, є: Паризька конвенція про охорону промислової власності (захист прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, зазначення походження товарів) для України набрала чинності 25 грудня 1991 р.;

Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р., ратифікована Україною 23 грудня 1993 р., набрала чинності 3 листопада 1995 р.;

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р., якою передбачено правову охорону авторських прав на кожний літературний, науковий чи художній твір, незалежно від форми його вираження. Україна 31 травня 1995 р. приєдналася до Паризького акта від 24 липня 1971 р. (зі змінами від 2 жовтня 1979 р.), який практично є новою редакцією Бернської конвенції;

Міжнародна (Римська) конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 р., якою передбачено охорону прав виконавців (акторів, співаків, музикантів, танцюристів або інших осіб, які виконують роль, співають, читають, декламують, виконують або будь-яким іншим способом беруть участь у виконанні творів літератури чи мистецтва), виробників фонограм і організацій мовлення; дата приєднання України 20 вересня 2001 р.;

Конвенція (Женевська) про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 р., якою передбачено охорону інтересів авторів, артистів, виконавців і виробників фонограм від незаконного відтворення та поширення фонограм; дата приєднання України 15 червня 1999 р.

Країни-учасниці підписаних конвенцій погодилися прийняти на себе зобов'язання здійснити всі передбачені цими міжнародними документами заходи, проте з урахуванням положень чинного національного законодавства. У зв'язку із цим до КпАП були внесені зміни: спочатку включено ст. 51 (Закон від 25 лютого 1994 р. № 4042-ХІІ зі змінами, внесеними згідно із Законами від 7 лютого 1997 р. № 55/97-ВР і від 5 квітня 2001 р. № 2362-ІІІ), якою передбачено відповідальність за порушення права на об'єкт права інтелектуальної власності, а потім ст. 1649 (Закон № 1587-ІІІ зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1098-ІV), якою передбачено відповідальність за незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних.