4.2.4.Обгрунтування управлінських рішень за допомогою маржинального аналізу.

Маржинальний аналіз є основою для обґрунтування і прийняття великої кількості різноманітних управлінських рішень. За його допомогою можна обґрунтувати доцільність збільшення виробничої потужності; прийняття додаткового замовлення за ціною, нижчою від критичного рівня; вибрати варіант машин і обладнання; здійснити вибір між власним виробництвом і придбанням комплектуючих деталей, запасних частин, напівфабрикатів і т.д.

Важливим напрямом пошуку резервів скорочення витрат на виробництво продукції і відповідно збільшення фінансових результатів є вибір і заміна обладнання. Припустимо, що виконати певну операцію , або процес можна одним із трьох варіантів - на станку з ручним управлінням, на напівавтоматичному і автоматичному станках.

Таблиця1

Вихідні дані

Варіант	Постійні витрати на весь випуск, тис грн	Змінні витрати на виріб, тис. грн
Перший	1000	2,0
Другий	5000	1,0
третій	10000	0,2

Необхідно розрахувати при якому обсязі виробництва вигідніше застосовувати той чи інший варіант обладнання. Для цього необхідно знайти критичний обсяг продукції, при якому витрати за двома варіантами обладнання будуть однаковими. Щоб знайти критичний обсяг виробництва для двох варіантів машини витрати за одним з них прирівнюються до витрат за двома іншими. Так, критична точка витрат для станка з ручним управлінням і напівавтомата може бути розрахована з рівняння

1000 +2Х =5000+Х .

Х = 4000 од

Аналогічно розраховують критичну точку витрат для напівавтомата і автомата

5000+Х = 1000+0,2Х

0,8 Х = 5000

Х= 6250

Отже, при річному обсязі виробництва до 4000 од., вигідніше застосовувати перший варіант обладнання, від 4000 до 6250 од. – другий, а понад 6250 од. – більш доцільний третій варіант.

За умови вибору неправильного варіанта розв’язку завдання можна підрахувати величину збитків, які б могло мати підприємство.

Наприклад, річний обсяг виробництва становить 3000 од. Прийняте рішення виконувати цю операцію з допомогою автомата. Величина втрат розраховується, як різниця між обсягом витрат на станках з ручним управлінням і автоматах:

(10 000+0,2 3000) – ( 1000 +2 3000) = 3600 тис. грн. Таким чином , необґрунтоване технологічне рішення привело до втрат в розмірі 3600 тис. грн..

Для розв’язання проблеми «виробляти чи купувати» також може бути використано маржинальний аналіз.

Наприклад , для ремонту техніки потрібні відповідні деталі. Якщо виготовляти їх власними силами, то постійні витрати на утримання обладнання становитимуть 200 тис. грн. у рік, а змінні витрати на одиницю продукції – 100 грн. Готові деталі можна придбати по 150 грн. за одиницю. Яке рішення прийняти? Для обґрунтування рішення необхідно порівняти витрати зо обома варіантами.

Якщо деталі купити, то їх вартість визначається у такий спосіб:

В = ,

Ц- ціна однієї деталі;

К – кількість деталей на рік.

Собівартість виробництва деталей буде включати постійні і змінні витрати:

Визначимо, при якій потребі в деталях вартість їхнього придбання і виробництва збігатимуться:

Розрахунки свідчать, що при річній потребі 4000 од витрати на придбання деталей збігатимуться із собівартістю їх виготовлення. Якщо потреба в рік перевищує 4000 од то ощадливішим є власне виробництво, а при меншій потребі ( до 4000) для підприємства вигідніше їх купувати.

Завдання вибору оптимального рішення значно ускладнюється, якщо потрібно враховувати різноманітні обмеження. Прикладами обмежень при прийнятті рішень в бізнесі можуть бути: обсяг реалізації; трудові ресурси; матеріальні ресурси і т.д.

Процес прийняття рішень з урахуванням обмежень передбачає визначення маржинального прибутку, що дає кожен виріб на одиницю ресурсу, якого не вистачає. Перевагу надають виробництву тих видів продукції, що забезпечують більшу маржу покриття на одиницю ресурсу, якого не вистачає.