Тема 5. Підприємницький сектор вітчизняної економіки

1. Суть підприємництва та його основи

2. Підприємство (фірма) як суб’єкт ринкової економіки. Види підприємств

3. Витрати виробництва і прибуток фірми

4. Проблеми розвитку малого бізнесу

5. Інтелектуалізація сучасного капіталу

Реферати:

1. Франчайзинг в Україні.

2. Лізинг в Україні.

3. Технопарки України.

4. Основні фінансово-промислові групи в Україні.

5. Основні організаційно-правові форми підприємств у деревообробній промисловості в Україні.

6. Екологічні аспекти функціонування сучасних підприємств.

7. “Інтелектуалізація” сучасного капіталу.

8. Роль маркетингу в сучасній підприємницькій діяльності.

9. Проблеми монополізму в сучасній економіці.

Література:

1. Сизоненко В. Теорія підприємництва: здобутки і проблеми дослідження // Економіка України. – 2002. – № 9. – С.45–51.

2. Ходзієвський К., Мазурок П. Первісне нагромадження капіталу та підприємництво в Україні // Економіка України. – 2003. – № 4. – С.61–67.

3. Федулова Л. Трансформація корпоративних структур: теоретичний аспект // Економічна теорія. – 2005. – № 3. – С.45–59.

4. Мокряк В., Мокряк Е. Багатоманітність і суперечливість підприємницьких орієнтацій: історія питання й сучасні реалії // Економіка України. – 2009. – № 11. – С.15–25.

12. Бутенко А., Сараєва І. Державна підтримка пдприємницького сектору України: досвід і проблеми // Економіка України. – 2012. – № 5. – С.41–51.

13. Кредісов А. Менеджмент у контексті розвитку економічної теорії // Економіка України. – 2008. – № 1. – С.4–11.

14. Мамонтова Н. Тенденції та особливості формування і використання інтелектуального капіталу в Україні // Економіка України. – 2010. – № 8. – С.30–39.

15. Мокряк в., Мокряк е. Багатоманітність і суперечливість підприємницьких орієнтацій: історія питання й сучасні реалії // Економіка України. – 2009. – № 11. – с.15–25.

16. Онищенко В. Онтологія маркетингу // Економіка України. – 2010. – № 2. – С.87–97.

17. Сизоненко в. Теорія підприємництва: здобутки і проблеми дослідження // Економіка України. – 2002. – № 9. – с.45–51.

18. Турило А., Карпух О. Теоретико-методологічні підходи до визначення складових інтелектуального капіталу підприємства та їх змісту // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – № 3. – С.168–178.

1. Суть підприємництва та його основи

Поняття “підприємництво” має давню історію. Уявлення про нього складалися тривалий час і змінювалися під дією багатьох чинників.

Вважають, що вперше терміни “підприємництво”, “підприємець” вжив французький банкір Т.Кантільйон (XVIII ст.). Підприємцями він вважав людей, які займаються ризиковою діяльністю, і тому їхні доходи не гарантовані.

За А.Смітом, підприємець – це насамперед власник, який також ризикує заради комерційного успіху. Він сам організовує ви­робництво, управляє ним і сам розпоряджається його результатами. Для французького економіста Ж.Б.Сея підприємець – це особа, яка вміло комбінує фактори виробництва.

Німецький соціолог М.Вебер запропонував модель “ідеального підприємця”. Мотивом діяльності підприємця він вважав прагнення влади і визнання, що досягається нагромадженням багатства. М.Вебер називав підприємництво “способом життя” певного типу людей: людина існує задля справи, а не справа – задля людей.

Визначний український економіст М.Туган-Барановський важливу роль у підприємництві відводив патріотизмові, культурі, релігії, психологічним рисам характеру народу, тобто тим характеристикам, які сьогодні передає поняття “менталітет”. Вчений ще 1917 року геніально передбачив, що за соціалізму зв’язок між внеском людини в суспільне виробництво та її винагородою буде зруйновано, і підприємництво в таких умовах розвиватися не зможе.

Ґрунтовну і всебічну характеристику феномену підприємництва і підприємця уже в XX ст. дав австро-американський економіст Й.Шумпетер. Він наголошував, що підприємець – не обов’язково власник. Шумпетер акцентував увагу на творчих рисах підприємця: це людина, яка вбачає своє покликання у виготовленні нових благ або нової якості блага, освоєнні нових ринків, нових видів сировини, нових технологій, нових методів управління тощо.

У сучасній економічній літературі підприємництво тлумачать як: соціально-організаційну діяльність, що є різновидом творчості; особливу ініціативну економічну діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства й одержання зиску; особливий, творчий вид господарської поведінки, що є основою досягнення економічного успіху; вміння організувати власний бізнес; спосіб життя або дій; особливий вид діяльності, в основі якого є інновація; різновид господарської активності людей тощо.

Підприємництво – необхідна визначальна ознака ринкової економіки. Немає підприємництва – немає і ринку, і навпаки. Для його існуваня потрібні певні передумови:

• економічні (існування приватних, колек­тивних і державних власників, що сприяє свободі під­приємницької діяльності і забезпечує її),

• політичні (гарантії суб’єктам госпо­дарювання щодо збереження їхньої власності)

• правові (що ґрунтуються на законо­давстві і нормативних документах)

Суть підприємництва розкривається через його головні функції: ресурсно-мобілізаційну, організаційно-виробничу і творчо-новаторську.

1). Ресурсно-мобілізаційна функція підприємництва виявляється в найефективнішому залученні ресурсного потенціалу (капіталу, землі, людських ресурсів).

2). Організаційно-виробнича функція підприємництва зводиться до оптимального поєднання факторів виробництва, контролю за їх використанням, визначення стратегії зростання прибутків.

3). Творчо-новаторська функція підприємництва передбачає забезпечення реалізації нових ідей, здійснення науково-технічних розробок і проектів, впровадження нових технологій, пошук нових способів завоювання ринків.

Основний зміст підприємництва полягає у реформуванні економіки через використання нових ідей, технологій, винаходів (інновацій) або знаходження нових джерел ресурсів та їхніх комбінацій, застосування новітніх методів управління, освоєння нових ринків збуту продукції. Водночас невід’ємним атрибутом підприємництва є отримання вигоди, причому головним для підприємця є використання прибутку для розширення і розвитку виробництва.

Отже, підприємництво – це ініціативна, самостійна діяльність громадян і об’єднань, що здійснюється на їх ризик та майнову відповідальність, і спрямована на отримання прибутку задля подальшого розвитку підприємства. Підприємництво є особливим видом діяльності, що забезпечує розвиток і вдосконалення господарського механізму, створення інноваційного середовища та зростання добробуту суспільства.

Щодо підприємницької діяльності використовують два різних терміни: “бізнес” і “підприємництво”, між якими є певні змістові відмінності.

Бізнесом вважають законно (або незаконно) організовану діяльність, що приносить дохід та інші вигоди, тобто головним у бізнесі є одержання комерційного зиску.

Підприємництво ж, на противагу бізнесові, передбачає вихід за межі тільки ділової (бізнесової) активності людей. Підприємництво – це реалізація потенційних можливостей людини, тип господарської поведінки.

Суб’єктами підприємницької діяльності в сучасній економіці є: приватні особи; групи фізичних або юридичних осіб, які пов’язані між собою договірними відносинами та економічними інтересами; держава (в особі відповідних інституцій). Щодо об’єкта підприємництва, то він пов’язаний із харак­тером людської діяльності. Виділяють такі його види, як виробництво, торгівля, посередництво, фінанси, інноваційна справа, страхова справа.

Комерційною метою підприємництва є отримання прибутку, що пов’язано з поняттям капіталу. Капітал поділяють на основний і оборотний. До основного ка­піталу належать будівлі, споруди, машини, які слугують людям багато років, до оборотного – сировина, допоміжні матеріали, паливо тощо, які витрачаються протягом одного виробничого циклу, затрачені на них кошти повністю повертаються після реалізації продукції. Із розвитком економіки дедалі більшої ваги набуває основний капітал.

Використання основного капіталу супроводжується його фізичним i моральним зношенням. У разі фізичного зношення основний капітал стає фізично непридатним для подальшого викорис­тання. Моральне зношення основного капіталу пов’язане не з втратою ним здатності бути виробничим фактором, а з його знеціненням унаслідок появи дешевшого або новішого обладнання. Роз­різ­няють два види морального зношення. Перший – коли виго­товлення аналогічного обладнання дешевше. Другий пов’язаний з науково-технічним прогресом i появою принципово нового обладнання з істотно вищою продуктивністю.

Зношені (фізично та морально) елементи основного капіталу замінюють за кошти амортизаційних відрахувань. Амортизаційні відрахування роблять на підставі норми амортизації, яка визначається відношенням суми амортизаційних відрахувань до вартості основного капіталу.

Щоб створити належні умови для відновлення основного капіталу, держава в законодавчому порядку провадить політику прискореної амортизації. Амортизація за її вищими нормами дає змогу швидше замінювати морально застаріле обладнання найновішим. Водночас політика прискореної амортизації стимулює науково-технічний прогрес, оскільки дає змогу спрямовувати значні суми з прибутків до амортизаційних фондів для оновлення основного капіталу. Цих коштів, до того ж, не оподатковують, що стимулює оновлення виробництва.