Вступ
Сьогодні наше життя переповнене всілякою інформацією, необхідною для роботи, навчання, хобі, організації побуту і досягнення інших цілей. Запам'ятати всі ці величезні обсяги відомостей практично нереально. Саме тому ми заводимо собі різні блокнотики-щоденники, щоб хоч якимось чином впорядкувати щодня скупчення різних даних. Проте мало хто знає, що для складання планів та впорядкування уявного хаосу набагато ефективніше використовувати метод ментальних карт.
Термін "ментальна карта" був введений англійським психологом Тоні Бьюзаном і з англійської мови дослівно перекладається, як "карта розуму, думки", а означає техніку, завдяки якій можливо запам'ятовувати великі обсяги інформації. Щоб потік думок перетворити в щось більш осмислене і результативне створення ментальних карт відбувається засобами упорядкованого плану. Але не просто плану у вигляді послідовних розділів і пунктів, а у вигляді більш цікавих схем і малюнків.
Як створити ментальну карту?
Щоб зробити ментальну карту необхідно керуватися деякими правилами, які кожна людина вже коригує особисто під себе. Використовуючи чистий аркуш паперу, чітко визначаємося з напрямком створення такої карти, ясно формулюємо кінцеву мету і розташовуємо її в самому центрі малюнка, виділяючи особливим кольором і шрифтом.
Слідом, від основного поняття відводимо кілька стрілок, кожна з яких буде закінчуватися новим тезою, між якими також можна встановити різні зв'язки. Можна використовувати всілякі яскраві кольори, фактури, незвичайні малюнки, стрілки, загалом, творчо підходимо до оформлення.
Приклади ментальних карт: для організації навчання, розпорядку часу, вивчення мов, розмежування справ, прийняття рішень, та для фіксації ідей і багато чого-багато іншого.
З точки зору психології ментальні карти відмінно підходять до структури асоціативного, візуального та ієрархічного мислення людини. Краще, якщо вони будуть якомога більш індивідуальними і унікальними.
Складання ментальних карт – це діловий і логічний підхід до будь-якої діяльності. Якщо одного разу скласти власну ментальну карту для реалізації ідеї, а також засвоєння та відтворення матеріалу.
Основна, центральна тема розташовується в середині карти пам'яті. Вона формулюється як можна більш точно, або представляється у вигляді зображення. Назовні відходять розгалуження до різних найголовніших підрозділів, від яких, в свою чергу відходять розгалуження до інших під-підрозділів, які представляють відповідну інформацію. В кінцевих розгалуженнях (листі) наводяться ключові слова. Під час укладання карти розуму, можна застосовувати кольори, зображення тощо, задля полегшення роботи мозку та аналізу карти розуму.
З формальної точки зору, карти розуму складаються з діаграм дерев (разом із пов'язаними примітками). Якщо поняття мають між собою складні зв'язки, такі карти вже є картами концепцій (англ. Concept Map), семантичні мережі або онтологіями. До всіх цих різновидів карти розуму мають сильні зв'язки. Однак, онтології, на противагу картам розуму, мають визначену семантику, тобто, описані у вигляді вершин та ребер зв'язки між поняттями мають визначене значення.
На відміну від мозкового штурму, під час якого отримується множина невпорядкованих ідей, які згодом впорядковуються, застосування карт розуму сприяє утворенню мережевих структур від самого початку. Карти ідей можуть також бути документацією результатів мозкового штурму.
Елементи розташовуються в інтуїтивному порядку, відповідно до їхньої важливості, і організовуються в групи, гілки, або окремі площини. Узагальнене графічне представлення семантичної структури інформації під час отримання знань може допомагати пригадувати вже отримані знання.
Основна частина
Вивчення історії без вивчення ролі особи в історії неможливо. Особливу увагу вчителі звертають на діяльность історичної особи як головного суб’єкту історичного процесу. Звертаючись до показу історичних осіб, педагоги намагаються «оживити» сухі історичні схеми, показати роль суб’єктивного фактору у розвитку історичних подій, надати своїм учням гарний приклад для наслідування. Але викладаючи учням біографічний матеріал та дбаючи про творче засвоєння ними необхідної суми знань про ту чи іншу історичну особу, часом буває дуже складно досягти того, щоб остання стала для учнів живою та реальною, а не тінню давнини.
В методиці навчання історії розроблено значну кількість методів й методичних прийомів формування в учнів специфічного вміння – характеризувати та оцінювати діяльність історичних осіб. Традиційно приділяють значну увагу складанню історичного портрета, як характеристики його біографічних даних, світогляду, основних етапів життя. Радянські та вітчизняні педагоги, розробили цілий ряд порад, планів, пам’яток та алгоритмів складання історичного портрета для характеристики історичної особи. Прикладом є памятка, для характеристики історичної особистості подана в підручнику Власова В.С. (8 клас.- К., Генеза, 2008)
1. Встановіть коли та в якій країні жив історичний діяч. Укажіть історичні умови, на тіл яких він розгортав свою діяльність.
2. Опишіть його зовнішність, характер. Що на вашу думку вплинуло на формування його особистості? Які його вчинки варто наслідувати, а які ви не схвалюєте?
3. Інтереси якої суспільної верстви він виражав?
4. Назвіть основні наслідки його діяльності.
5. Дайте оцінку його діяльності. Як ви ставитесь до засобів, якими він прагнув досягти мети?
Це є традиційний підхід до характеристики історичної особи за лінійним принципом. Вивчення історичних осіб не є самоціллю і викладання та вивчення історії ширше, ніж вивчення їх біографій. Вони повинні бути засобом для розвитку особистості учня, формування в нього історичного мислення та свідомості. Щоб забезпечити досягнення цього, необхідно покласти в основу вивчення будь-якої теми наступні питання. Що нам відомо про цю історичну особу, звідки і як історики отримали ці відомості, яке ваше особисте ставлення до неї і способів висвітлення її діянь у історичних дослідженнях, за допомогою цих питань розвиваються вміння та навички дослідницького характеру, критичне мислення, вміння досліджувати історичні джерела, розрізняти факти, припущення, оцінки, за допомогою фактів відтворювати життя людей у минулому, висувати власну аргументовану інтерпретацію ролі і впливу історичних осіб, пов’язувати історичні знання з власним досвідом.
Складання історичного портрету
Історичні умови, виклики та вплив оточуючого суспільного середовища на формування особистості історичної постаті. Особистісні якості історичного діяча та умови їх становлення та формування.
Цілі діяльності та можливості їх досягнення.
Якими засобами та шляхами досягається поставлена мета.
Основні результати діяльності історичної особи для регіону, країни чи світу.
У чому значення діяльності цієї особистості.
Яке Ваше ставлення до цієї особи як людини та як історичного діяча?
Проблема персоніфікації історії була актуальною у всі часи. Міжнародна та вітчизняна освітянська практика свідчить, що ця проблема належить до очевидних пріоритетів сучасної школи. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів зорієнтовують навчання історії в школі на осмислення ролі особи в історії, відповідальності особистості за власні дії. Проаналізувавши нову програму з історії для загальноосвітніх навчальних закладів можна зробити висновок, що вивчення діяльності історичних діячів є одним з пріоритетних завдань у шкільному курсі історії.
Крім складання характеристики історичного діяча, коли вчитель не тільки виділяє перелік основних зовнішніх ознак історичних фактів з біографії видатної особистості він звертає увагу учнів на внутрішні, суттєві властивості.
Подальший розвиток методики навчання історії в цьому напрямку, вимагає запозичення методів вивчення життя й діяльності історичної особи, які сьогодні використовуються в історичній науці. методичні можливості використання на уроках історії ментального картографування, як методичного прийому вивчення життєдіяльності історичної особи.
В основу ментального картографування покладено міждисциплінарне поняття ментальної мапи, яке активно, останнім часом, функціонує у сфері географії, історії, психології, культурології, соціології. Термін введено Е. Толменом у 1948 р. У 1970-х рр. він здобув поширення в когнітивній психології, що вивчає пізнавальні процеси мислення людини, як-то пам’ять, увага, логічне мислення, уява, здібності щодо прийняття рішень. Сама ж техніка створення когнітивних мап була запропонована братами Тоні та Баррі Б’юзенами в 1970-х рр.
Поняття «ментальної карти» є достатньо широким. Так, в сфері історичної науки поняття «ментальна карта», в окремих випадках, тлумачиться як елемент психічної структури свідомості людини, спосіб сприйняття людиною простору в окремий історичний період. У сфері когнітивної психології, а пізніше зі значною долею ефективності в теорії навчання, це поняття розпочали використовувати для позначення інструменту графічного, візуального відображення процесів мислення. Процес створення ментальних карт у навчанні постає як техніка візуалізації мислення та метод альтернативного, нетекстового запису. Ментальні мапи мають вигляд графічної схеми представлення інформації, діаграми зв’язків, інфосхеми. Зазвичай це деревоподібна схема, у центрі якої – ключове поняття, від якого гілками розходяться похідні слова, поняття, означення дій та розумових операцій.
Будь-яка інформація, що стосується біографії історичної особи, може бути подана у вигляді ментальної мапи, яка в графічному вигляді узагальнює і систематизує основні знання учнів про діяльність історичної особи.
Але, якщо в процесі вивчення біографії задати певну схему питань, на основі яких учні будуть досліджувати, характеризувати та оцінювати діяльність історичного діяча, ментальна мапа буде виконувати роль засобу реконструкції біографії конкретної людини.
Ментальне картографування особистості можна уявити у вигляді схеми з чотирма гілками: місця, артефакти, події, люди. Мапа особистості, що фіксується як ментальна мапа, передбачає вивчення місць, пов’язаних із життям та діяльністю особи. Зміна місць проживання, роботи та переїзди змінюють контексти сприйняття людиною інформації. Гілка «Місця» на мапі-схемі особистості містить пункти, де людина тривалий час мешкала, працювала, навчалася. Далі на мапі фіксуються так звані «місця сили», де легко думається, приходить осяяння, натхнення. Ще далі – омріяні місця, себто реальні чи віртуальні місця-мрії, які є в кожної людини, куди вона прагне душею, думками, уявою.
Друга гілка на мапі особистості – «Артефакти», що являють собою ментальні (уявні) чи то фізичні конструкції, котрі допомагають увійти у «продуктивний стан» натхнення, емоційного піднесення, творчої праці. Артефакти на ментальній мапі особистості обіймають: витвори мистецтва, що впливають на формування особистості (живопис, література, музика, кіно); предмети власного витвору, творчості самої особистості, усе, що зроблено своїми руками й зберігає інформацію про творця; техніки продуктивності, які мають користь; одяг, що носила людина в певні періоди життя; інші пам’ятні предмети, пов’язані з миттю, конкретною подією, зустрічами у житті людини.
Окрема гілка ментальної мапи особистості – це події в її житті, фізичному чи внутрішньому, духовному.
Гілка «Люди» на ментальній мапі особистості представлена її оточенням, складом окремих груп, соціальних угруповань: родина, сусіди, однокласники, колеги, партнери, клієнти, друзі, клуби за інтересами, культурні й релігійні громади. У фокусі уваги перебувають ті люди, які колись справили велике враження чи мали визначний вплив на перебіг життя особистості.
Гілка «Люди» структурується в такій послідовності: люди «мрії», на яких орієнтується конкретна особистість, які її надихають, спрямовують дії та поведінку (реальні, знайомі, історичні та літературні персонажі); сім’я, родичі, близькі; друзі (дитинства, у зрілому віці, на все життя, випадкові приятелі); учителі, визнані авторитети, старші друзі, наставники, однокласники; олеги, однодумці, партнери, послідовники ідей, шанувальники таланту.
Схема ментального картографування