ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

Л.М. Калініна

ІНФОРМАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ

ЗАГАЛЬНООСВІТНІМ

НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ:

СИСТЕМИ, ПРОЦЕСИ, ТЕХНОЛОГІЇ

МОНОГРАФІЯ

Київ — 2008

УДК 004.4:371.1 ББК 32.973+74.2

- 2 -

Схвалено і рекомендовано до друку рішенням Вченої ради Інституту педагогіки АПН України (протокол № 4 від 31 березня 2008 року).

Рецензенти:

М.І. Бурда, доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України; В.І. Маслов, доктор педагогічних наук, професор; О.І. Пометун, доктор педагогічних наук, професор; A.M. Ткаченко, доктор наук державного управління.

КАЛІНІНАЛ.М.

Інформаційне управління загальноосвітнім навчальним закладом: системи, процеси, технології: Монографія. — К.: Інформавтодор, ^и 2008 - 472 с.

ISBN 978-966-2945-07-2

У монографії розкрито теоретико-методологічні засади інфор­маційного менеджменту на основі наукових підходів, інформаційних систем, процесів, технологій, сучасних філософських концепцій нау­кового феномену «інформація» і інформаційних ресурсів. На підставі проведеного автором комплексного дослідження висвітлено харак­теристику видів інформації та їх класифікацію, теоретично обґрун­товані моделі автоматизованої системи управління та системи інформаційного забезпечення управління загальноосвітнім навчаль­ним закладом як відкритою, стохастичною, соціально-педагогічною системою в умовах формування інформаційного суспільства, в основу яких покладено системно-кібернетичний, інформаційний, діяльніс-ний, синергетичний наукові підходи до розкриття суті інформацій­ної діяльності, інформаційних відносин, феномену «інформаційного управління», інформаційної компетентності керівників закладів. Для науковців, працівників органів управління освітою різних ієрар­хічних рівнів, керівників закладів освіти, науково-педагогічних пра­цівників і методистів системи освіти.

УДК 004.4:371.1 ББК 32.973+74.2

© Калініна Л. М., 2008 ISBN 978-966-2945-07-2 © Інформавтодор, 2008

_ВСТУП

Вступивши у XXI ст. міжнародна спільнота, західні політологи, футурологи, соціологи усвідомлюють зміну укладів суспіль-JLiJiiliioro розвитку, об'єктивно зумовлену стійкою тенденцією пе­реходу людства з другої половини XX ст. від індустріальної соціальної формації — до постіндустріальної або інформаційної, в якій осо­бистість, інформація й теоретичне знання є стратегічними ресурсами й найістотнішими цінностями. Знання в інформаційному суспільс­тві «...дедалі більше стають безпосередньою продуктивною силою. Це вимагає від суспільства в цілому, а також від окремої людини вміння застосовувати все нові й нові знання, набуті впродовж життя, у влас­ні її практичній діяльності. Необхідний перехід від кваліфікації до KQM1 іетентності, яка дасть змогу знаходити рішення в будь-яких про-I" ' піііих і життєвих ситуаціях» [286, с.39] та набути інформаційної і і імпетентності.

Характерними ознаками нової цивілізації — інформаційної є ін­формаційний ресурс, інформаційне управління, комунікація, інфор маційні вибухи, організація управлінсько-інформаційних відносин, информаційнцно-комунікаційні технології, інформаційна діяльність, інформаційне-суспільство. інформаційне суспільство, його межі та розвиток є надзвичайно актуальною темою сучасного західного технократизму (Р. Айріс, Дайзард, Ф.Джордж, Дж.Мартін, А.Турен); популярною і впливо-' нині концепція постіндустріального суспільства американсь­кі мкофа, професора Гарвардського університету Даніеля Белла,висвітлена наукових працях «History of Marxion Socialism in the I ml of Ideology», «The Coming of Post-Industrial Society», «The sience the Second World War». Сьогодні перед Україною завдання розвитку демократичного та інформаційно го суспільства, розв'язання яких обумовлює не лише долю здобутків сьогодення, а й пріоритетність науково-технічного та інноваційного розвитку на наступні десятиріччя. Важливою ознакою демократично­го суспільства є захист «...інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту інформації про особу, підтрим­ки демократичних інститутів та мінімізації ризику «інформаційної нерівності» [108, с. 2], що суттєво вплине на ефективність державного управління та керівництва в галузі освіти.

Одним із пріоритетних напрямів державної політики України є «... прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство...», в якому кожен міг би створювати і накопичувати на засадах широ­кого використання сучасних ІКТ (далі — ІКТ) інформацію та знання; мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал; підвищувати якість свого життя і сприяти особистому розвиткові та сталому розвитку країни на основі цілей і принципів, проголошених Організацією Об'єднаних Націй, Декларацією прин­ципів і Планом дій, напрацьованих на Всесвітніх зустрічах на вищо­му рівні з питань інформаційного суспільства (Женева, грудень 2003 р., Туніс, листопад 2005 р.) та Постанови Верховної Ради України від 1 грудня 2005 року «Про Рекомендації парламентських слухань з пи­тань розвитку інформаційного суспільства в Україні». Стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні сформульовано в За­коні України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспіль­ства в Україні на 2007-2015 роки» (2007р.) — [ 108, с. 1-6].

Україна має власну історію розвитку базових засад інформацій­ного суспільства: створення на початку 50-х років третього у світі комп'ютера після США та Великобританії, діяльність всесвітньо ві­домої школи кібернетики та обчислювальної техніки під керівниц­твом академіків С. А. Лебедєва і В.М. Глушкова; формування на початку 90-х років минулого століття концепції та програми інформатизації; створення різноманітних інформаційно-комунікаційних технологій і загальнодержавних інформаційно-аналітичних систем різного рів­ня та призначення» [108, с. 1, 77]. Разом з тим відмічено, що ступінь розбудови інформаційного суспільства «...в Україні порівняно зі сві­товими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та мож­ливостям, ОСКІЛЬКИ:

• ефективність використання фінансових, матеріальних, кадро­вих ресурсів, спрямованих на інформатизацію, впровадження ІКТ у соціально-економічну сферу є низькою;

• розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери недостатній;

• створення інфраструктури для надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним і фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет від­бувається повільно;

• рівень комп'ютерної та інформаційної грамотності населення є недостатнім, впровадження нових методів навчання із застосуван­ням сучасних ІКТ — повільним;

• рівень інформаційної представленості України в Інтернет-про-сторі є низьким, а присутність україномовних інформаційних ре­сурсів — недостатньою;

• рівень державної підтримки виробництва засобів інфор­матизації, програмних засобів і впровадження ІКТ є недостатнім, що не забезпечує всіх потреб економіки і суспільного життя;

• спостерігаються нерівномірність забезпечення можливості до­ступу населення до комп'ютерних і телекомунікаційних засобів, пог­либлення «інформаційної нерівності» між окремими регіонами, га­лузями економіки та різними верствами населення;

• не вирішуються у повному обсязі питання захисту авторських прав на комп'ютерні програми, відсутні системні державні рішення, спрямовані на створення національних інноваційних структур (цен­трів, технополісів і технопарків) з розробки конкурентноспроможно­го програмного забезпечення.

Водночас склалися такі передумови, які вимагають прискореного розвитку інформаційного суспільства в Україні [108, с. 1-2]. На Світо­вому саміті з питань інформаційного суспільства в Женеві у 2003 році була визнана провідна роль науки в розбудові глобального інформа-ційного суспільства, фундаментальних і прикладних досліджень і наукоємних технологій, підтримана урядами держав і закріплена

в Декларації [286, с. 14].

Інформаційне суспільство, як зауважує академік АПН України

В. Г. Кремінь «...супроводжується, а певною мірою, можна сказати, і забезпечує розвиток двох найбільш важливих тенденцій сучасної цивілізації: з одного боку, це тенденція до глобалізації, а з іншого — до

створення дедалі більш сприятливих умов для індивідуального роз­витку людини. Причому обидві ці тенденції перетинаються на одному ПОЛІ науково-інформаційних технологій, які, на відміну від індустріального виробництва, значною мірою базуються не на матеріальній, а на інтелектуальній власності, на знаннях як субстанції виробництва і визначаються рівнем людського розвитку в країні» [286, с. 38-39].

Надзвичайно актуальними й важливими для системи освіти, яка значною мірою ще перебуває на етапі індустріального розвитку...» [286, с. 39] є питання «...надання освіті ознак інформаційного суспільства. І це завдання зовсім не зводиться до комп'ютеризації й Інформатизації» [286, с. 39], а потребує «...залучення до формування національної політики та розв'язання проблем розвитку інформаційного суспільства широкого кола фахівців із відповідних сфер (нау-ковців, керівників, виробників, економістів, маркетологів, соціологів, викладачів тощо) і громадськості;... формування сприятливих умов для впровадження та використання ІКТ [108, с. 3] в усі сфери жит­тєдіяльності суспільства, зокрема і управління галуззю освіти; запро­вадження стратегії інформатизації; гармонізації інтересів людини) суспільства та держави в інформаційній діяльності; раціонального використання інформаційних ресурсів і розробки механізмів по­дальшої суспільної модернізації, особливо в ракурсі глобалізаційних, інформаційних та інноваційних процесів у всіх соціальних сферах.

Дослідження інформаційного управління в сфері освіти в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні є новим напрямом наукових пошуків. Його актуальність зумовлена процесами демок­ратизації українського суспільства, національною політикою розвит­ку інформаційного суспільства в Україні, що передбачає: «...перехід до пріоритетного науково-технологічного та інноваційного розвитку, впровадження ІКТ у всі сфери життєдіяльності суспільства і держави; створення інформаційної інфраструктури; створення електронних інформаційних ресурсів, які повинні використовуватися в інформа­ційному обміні; впровадження механізмів надання інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет; усвідомлення змісту полі­тики розвитку та становлення інформаційного суспільства в Україні керівниками... усіх рівнів...» [108, с. 3] й пошуками шляхів підвищен­ня ефективності управління загальноосвітнім навчальним закладом щодо забезпечення рівного права учнівської молоді на якісну освіту. Необхідною умовою здійснення такої національної політики має бути системне обґрунтування теоретико-методологічних засад інформа­ційного управління в сфері освіти та розробка науково обґрунтованої моделі системи інформаційного забезпечення управління загально­освітнім навчальним закладом, автоматизованої системи управління, механізмів і технологій реалізації інформаційних процесів, створен­ня інформаційних ресурсів освітнього та управлінського призна­чення, що повинні відповідати загальним принципами Конституції України, принципам свободи створення, отримання, використання та розповсюдження інформації; об'єктивності, достовірності, повно­ти і точності інформації; гармонізації інтересів людини, суспільства, держави в інформаційній діяльності та нормам міжнародного права з питань розвитку інформаційного суспільства.

У зв'язку з визнанням державою і суспільством пріоритетних на­прямів науково-технологічного й розвитку глобального інформацій­ного суспільства та «...випереджального розвитку фундаментальних і прикладних досліджень...» [108, с. 5], зокрема процесу інформатиза­ції управління в сфері освіти, важливого значення набули: системно-кібернетичний, системно-синергетичний підходи до пізнання процесів і явищ у нестабільних системах, зокрема І системі освіти, розкриті у дослідженнях Р.Х. Абдєєва, В.П. Андрущенка, Б.C. Гершунського, Н. В. Грицяк M.Б. Євтуха, Л.І. Даниленко, В. Г. Кременя, О.М.Князєвої,

B.C. Лутая, O.l. Пометун, К.Поппера, І. Пригожина, Н.Г. Протасової, В. М. Мадзігона, Г. Хакена, Л. Л. Хоружої, М. Фуллана; закони і закономір­ності розвитку управлінських інформаційних систем, описані в роботах В.І. Бондаря, В.Ю. Бикова, М.В. Гриньової, М.І. Жалдака, В.І. Маслова, B.C. Пікельної, М.Портера, Н.Т. Тверезовської; ідеї модернізації соціаль­но-педагогічних систем, охарактеризовані в наукових працях Н. М. Бібік, М.І. Бурди, Л.М. Ващенко, І. А.Зязюна, В.І. Лугового, Т. О. Лукіної, О.І. Ляшенко, В.В. Олійника, Н.Г. Протасової, О.Я. Савченко, C.O. Сисоє-вої, О. В. Сухомлинської, A.M. Ткаченко та ін.

Науковий інтерес становлять дисертаційні дослідження, ви­конані вітчизняними і зарубіжними практиками, посадовцями, вченими, висновки і окремі результати яких мають теоретико-практичне значення для проведення нашої НДР: Ю. В. Васильєв «Педагогічне керівництво в школі: теоретико — методологічний аспект» (1992 p.), Ю. А. Табаков «Шляхи і засоби оптимізації внут-рішкільного управління» ( 1982 p.), Ю. В. Чернов «Інформаційне забезпечення управління навчально-виховним процесом в серед­ній загальноосвітній школі» (1980 p.), В. В. Гуменюк «Інформаційне забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом» (2001р.), В.Е. Лунячек «Управління загальноосвітнім навчальним закладом з використанням комп'ютерних технологій» (2002 p.), В.Ф. Петров «Інформаційне забезпечення управління загальною середньою освітою в регіоні» (2004 p.), B.C. Пікельна «Теорія і ме­тодика моделювання управлінської діяльності» (1993 p.), І. А.Чекін «Інформаційна культура керівника школи як умова ефективності управлінської діяльності» (1999р.). На особливу увагу заслуговують дисертаційні дослідження Гжегожа Кєдровіча «Теорія і практика застосування комп'ютерних технологій у загальноосвітніх нав­чальних закладах Польщі» на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 — теорія і методика професійної освіти (Київ, 2001 p.); А.І. Севрука «Інформаційне забез­печення управління якістю загальної середньої освіти» на здобут­тя наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 — загальна педагогіка, історія педагогіки і освіти (Тюмень, 2005р.); А.І. Фішмана «Зворотні зв'язки в управлінні педагогічними системами» на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 — теорія і історія педагогіки (Санкт-Петербург, 1994 p.); Т.О. Лукіної «Державне управління якістю за­гальної середньої освіти в Україні» на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління (Київ, 2005р.); А. В. Жожікова «Формування інформаційного культурно-освітнього середовища в регіональному сегменті глобальної мережі Інтернет (на прикладі республіки Саха (Якутія))» на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 — загальна педагогіка, історія педагогіки і освіти (Якутськ, 2004р.)

Про суспільну значущість проблематики в умовах розвитку інфор­маційного суспільства та модернізаційних освітніх і управлінських процесів у країні свідчать парламентські слухання з питання розвит­ку інформаційного суспільства в Україні (2005р.), низка законодав­чо-нормативних документів, прийнятих на державному рівні, серед яких: Закони України «Про загальну середню освіту», «Про інформа­цію», «Про науково-технічну інформацію», «Про науково-технічну діяльність», «Про основні засади розвитку інформаційного суспіль­ства в Україні на 2007-2015 роки», «Про національну програму ін­форматизації», «Про стандартизацію», «Про поштовий зв'язок», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про телеко­мунікації», «Про Концепцію національної програми інформатизації», «Про електронний цифровий підпис»; проекти Законів «Про інфор­маційну безпеку в Україні», «Про програму впровадження електрон­ного документообігу з використанням цифрового підпису»; Державна цільова програма «Інформаційні та комунікаційні технології в ос­віті і науці на 2006-2010 роки»; Положення «Про технічний захист інформації в Україні», «Про формування та виконання національної програми інформатизації»; Концепція інформатизації загальноосвіт­ніх навчальних закладів, комп'ютеризації сільських шкіл. У Націо­нальній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті підкреслено, що дослідницькі пошуки в даному напрямі мають стати важливим фактором у розв'язанні таких завдань, як інформатизація управлін­ня загальноосвітніх навчальних закладів, «налагодження високопро-фесійного супроводу управлінських рішень, подолання розрізненості адміністративних даних» і потребують розробки нових підходів до їх розв'язання. Така увага уряду до проблем, пов'язаних із реалізацією національної політики розвитку інформаційного суспільства в Ук­раїні та практикою інформатизації соціальної сфери, всебічного роз­витку загальнодоступної інфраструктури, інформаційних ресурсів і телекомунікаційних послуг та ІКТ, зумовлює потребу і системних наукових досліджень щодо розробки та впровадження системно-кібернетичного, синергетичного, діяльнісного, інформаційного нау­кових підходів у теорію та практику інформаційного менеджменту в галузі освіти.

Дане дослідження спирається на теоретичні здобутки щодо ін­форматизації управління сферою освіти, проблем підвищення ефек­тивності управління, управління інформаційними ресурсами, ос­вітньо-інформаційними процесами провідних українських учених В.Д. Бакуменко, В.Ю. Бикова, Н.М. Бібік, В.І. Бондаря, М.І. Бурди, Л.М. Ващенко, Л.І. Даниленко, Г. В.Єльнікової, М. Б.Євтуха, М.І. Жалда-ка; В. Г. Кременя, В.І. Лугового, О.І. Ляшенко, Т.І. Лукіної, В.М. Мадзіго-на, В.І. Маслова, Н.Р. Нижник, B.C. Пікельної, О.І. Пометун, Н.Г. Про-тасової, В. В. Олійника, О.Я. Савченко, Є. М.Хрикова, В. В. Цвєткова [22; 28; 37-40; 50; 82-84; 97-100; 241-244; 267; 274; 290-293; 299-300; 303;

312-315; 383; 384] та ін.; зарубіжних науковців Р.Х. Абдєєва, М.Аль-берта, Г.В. Атамчука, М. Блауга, Дж. Вагнера, М. Вудхолла, Г.С. Вагнера, В. Н. Волкової, В. О. Воронкова, Д.М. Гвішиані, Дес Дерлоу, С. ОДоннела, У. Ешбі, В.І. Кноррінга, Г. Кунца, М.Месаровича, М.Мескона, В.Уайта, Ф.Хедоурі [1; 15; 47; 86; 201; 230; 416; 423; 494; 496; 504; 505].

Проблеми класифікації, ідентифікації та використання інформа­ційних ресурсів у процесі управління; структурування інформацій­них масивів, удосконалення інформаційних потоків в управлінні; вивчення інформаційних потреб керівників і споживачів інформації досліджують вітчизняні та зарубіжні науковці, вчені, дослідники [9; 44; 75; 76; 77; 93; 118; 126; 127; 129; 141; 142; 157; 207; 223; 225].

Об'єктом авторського дослідження є управління загальноос­вітніми навчальними закладами в Україні. Предметом досліджен­ня — теоретичні основи та технології інформаційного забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом як соціальною організаційно-педагогічною системою.

Мета дослідження — полягає в розробці теоретично обґрун­тованої та експериментально апробованої системи інформаційно­го забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом із використанням технічних засобів і АСУ на засадах інформаційного менеджменту та соціальної інформатики в умовах розвитку інформа­ційного суспільства.

Концепція дослідження.

Науково-теоретичні засади та мета дослідження, поліфункціо-нальний, інтегративний характер управлінської діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу, багатокомпонентність за­кладу як складної відкритої соціально-педагогічної системи і різно­манітність соціальних, педагогічних, економічних, інформаційних процесів, які функціонують в ньому в умовах розвитку інформацій­ного суспільства в країні зумовлюють визначення ідей та обґрунту­вання концептуальних засад дослідження на методологічному, теоре­тичному і практичному рівнях.

Методологічний концепт відбиває взаємозв'язок і взаємодію наукових підходів до вивчення проблеми інформаційного забезпе­чення управління загальноосвітнім навчальним закладом. Зокрема,

• системно-кібернетичний — створює можливість для вивчен­ня системи управління загальноосвітнім навчальним закладом, визначення складових її підсистем, у тому числі системи інформа­ційного забезпечення адекватної організаційній структурі, її влас­тивостей і відносин, взаємозв'язків між компонентами з позицій цілісності динамічних систем; характеризує здатність керуючої системи цілеспрямовано перетворювати свої компоненти завдяки процесам отримання, опрацювання, трансформації інформації, що циркулює за принципом прямого й зворотного зв'язку відповідно до змін зовнішніх і внутрішніх умов їх функціонування;

• системний — характеризує загальноосвітній навчальний заклад як мегасистему та поліструктурний об'єкт управління і передбачає його розгляд як відкриту стохастичну соціально- педагогічну та ін­формаційну системи в їх єдності, а управлінську діяльність керівника закладу — як багатогранну та поліфункціональну;

• інформаційний підхід є підґрунтям для обґрунтування інфор­маційного управління ЗНЗ із урахуванням фактору часу на здійснен­ня інформаційних процесів і «...циркуляції інформації» [1, с. 63] в ЗНЗ та суспільстві, яке формується як інформаційне, а також інформацій­ної діяльності керівника; передбачає розгляд сутнісних характерис­тик інформаційних процесів, їх складників і механізмів здійснення; джерел інформації, різних видів інформації, інформаційних ресурсів на засадах інформаційного менеджменту та концепції управління ін­формаційними ресурсами;

• онтологічний підхід репрезентує сутність наукового феноме­ну «інформація» як субстрату управління, інформаційних процесів і діяльності суб'єктів управління;

• аксіологічний підхід дозволяє з'ясувати усвідомлення керівни­ками цінності інформації для здійснення управління та прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень;

• компетентнісний — є підґрунтям для обґрунтування інформа­ційної компетентності керівника ЗНЗ;

• ситуаційний — знаходить відображення у функціональному підході при визнанні управлінцями стану, при якому не існує одного найкращого комплексу функцій для різних систем управління закла­дами та способу їх реалізації;

• функціональний — дозволяє вивчати й аналізувати мету, за­вдання, функції суб'єктів щодо управління різноманітними проце­сами та інформаційними зокрема, інформаційними системами й об'єктами в ЗНЗ із урахуванням зовнішньої інформації та впливу зов­нішнього соціального середовища; раціонально розподілити функції між суб'єктами адміністративно-управлінської ланки і НВП за зміс­тове наповнення системи інформаційного забезпечення управління ЗНЗ та реалізацію її технологічної складової;

• полісуб'єктний — відображає єдність особистісного, комуніка­тивного та діяльнісного аспектів взаємодії суб'єктів управління, са­моуправління, державно-громадського самоврядування усіх ієрар­хічних рівнів системи управління ЗНЗ;

• синергетичний підхід дозволяє пояснити наукові ідеї, поняття, гіпотези не лише педагогічними фактами, а й різноманітними не­лінійними зв'язками між теоріями, що приводить до нового зростан­ня педагогічного та управлінського знання; синергетичні принципи, спрямовані на узгодження цілей розвитку ЗНЗ як освітніх систем і їх елементів з цілями розвитку освітньо-інформаційного середовища та суб'єктів управління в інтересах співрозвитку та відновлення умов коеволюції та розробити шляхи їх практичної реалізації в управлін­ні ЗНЗ.

Теоретичний концепт визначає систему дефініцій, вихідних факторів і параметрів, без яких неможливе пізнання й розуміння сут­ності феноменів «інформація», «інформаційне управління», «ефек­тивність управління ЗНЗ», що вивчаються, їх компонентів, функцій, характерних ознак; включає розробку і наукове обґрунтування мо­делі системи інформаційного забезпечення управління ЗНЗ та авто­матизованої системи управління (АСУ) закладом. Уможливлює відбір, оцінку, систематизацію з усієї сукупності саме тієї інформації, що відображає реальну освітню ситуацію в закладі та задовольняє ін­формаційні потреби суб'єктів у релевантній, вірогідній, вичерпній інформації для розв'язання задач управління й виконання функціо-нально-посадових обов'язків, підвищення ефективності управління закладом і забезпечення якості освіти учнівської молоді.

Практичний концепт передбачає запровадження системи ін­формаційного забезпечення управління ЗНЗ та визначення її якості, АСУ, перевірку ефективності управління ЗНЗ на її основі. Функціо­нування системи інформаційного забезпечення управління загаль­ноосвітнім навчальним закладом є спеціально організованим цілес­прямованим, динамічним процесом, який є новаційним за своїм характером, адаптованим до реального ресурсного забезпечення за­кладу і умов розвитку інформаційного суспільства.

Окреслені концептуальні положення покладені в основу форму­лювання гіпотези дослідження. Ми виходили з розуміння системи інформаційного забезпечення управління закладом як цілісного ут­ворення, що поєднує систематизовану сукупність кількісно-якісних показників інформації про стан функціонування й розвитку об'єкта управління —ЗНЗ й різноманітних процесів, які протікають у ньому, що зібрані, опрацьовані, проаналізовані за відібраними або розробле­ними методиками і алгоритмами із застосуванням технічних і про­грамних засобів, і використовуються суб'єктами управління задля до­сягнення цілей та реалізації функцій управління.

Якщо розробити на засадах інформаційного менеджменту й со­ціальної інформатики та запровадити систему інформаційного забез­печення, ознаками якої є цілеспрямованість, структурність, цілісність і взаємозв'язок усіх компонентів, ієрархічність, логічна завершеність, то підвищиться ефективність управління ЗНЗ; об'єктивність оцінюван­ня досягнень учнів, результативності діяльності суб'єктів управління та НВГ1; рівень технологічності процесів підготовки і представлення інформації для цілей управління; будуть визначені інформаційні пот­реби суб'єктів управління, самоуправління та громадсько-державного самоврядування щодо розвитку особистості, результативності освіт­нього процесу, якісної освіти та адекватне до них змістове наповнення інформаційних потоків; буде організована процедура збору, обробки, збереження, використання і відкритого доступу до інформації всіх суб'єктів управління; знайдені механізми включення до інформацій­ної діяльності суб'єктів управління різних ієрархічних рівнів і компе­тентних користувачів інформації.

Відповідно до об'єкта, предмета, мети, концептуальної ідеї та за­гальної гіпотези визначено основні завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз генезису наукових засад загаль­ного менеджменту та виявити його вплив на розвиток інформаційно­го управління ЗНЗ в Україні.

2. Проаналізувати сутність основних наукових дефініцій і теоре-тико-методологічних підходів до вивчення проблеми інформаційно­го забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом.

3. Визначити стан забезпечення управління загальноосвітніх нав­чальних закладів інформаційним супроводом; сутність феноменів «ін­формація»; «соціальна інформація», її структуру, властивості її різних видів; сформованості інформаційної компетентності у керівників.

4. Розкрити сутність, виявити специфіку інформаційної взаємодії, інформаційних процесів, інформаційних технологій і механізми їх здійснення у системі управління загальноосвітнім навчальним закладом.

5. Розробити й теоретично обґрунтувати:

• концептуальну модель системи інформаційного забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом;

• принципи інформаційного забезпечення управління загаль­ноосвітнім навчальним закладом;

• структуру та змістове наповнення автоматизованої системи управління (АСУ) як специфічного виду управлінських інформацій­них систем;

• факторно-критеріальну модель ефективності управління ЗНЗ.

6. Проаналізувати інформаційні потоки і зв'язки в системі управ­ління загальноосвітнім навчальним закладом для визначення інфор­маційних потреб різних ієрархічних рівнів.

7. Експериментально перевірити вплив розробленої системи на підвищення рівня ефективності управління загальноосвітнім нав­чальним закладом і результативність освітнього процесу.

8. Розробити методики: діагностування стану організації інфор­маційного забезпечення, визначення рівнів ефективності управління закладом і експериментально перевірити їх.

Методологічну основу дослідження становлять:

• закони і категорії наукового пізнання; системно-кібернетичний та системно-синергетичний підходи до пізнання процесів і явищ у нестабільних системах;

• закони і закономірності управління соціальними та соціаль­но-педагогічними системами; закономірності розвитку соціальних організацій, які відображені в теоріях відкритих систем в умовах розвитку інформаційного суспільства для розробки й обґрунтування теоретико-методологічних основ інформаційного управління ЗНЗ як сучасного наукового напряму інформаційного менеджменту;

• положення теорії систем про об'єктивність і закономірності роз­витку суспільства, ієрархізацію цілей розвитку складних об'єктів; діа­лектичну єдність традиційного та інноваційного; процес як цілісну, поліструктурну, динамічну систему;

• принципи науковості, історизму; взаємозв'язку теорії й практики управління соціальними системами, що забезпечують об'єктивність теоретичного, емпіричного й експериментального вивчення пред­метів і явищ з метою розкриття сутності й специфіки управлінських інформаційних систем, інформаційних процесів, інформаційної діяльності у ЗНЗ та виявлення особливостей інформаційного управ­ління; взаємозумовленості зовнішніх і внутрішніх чинників освіт­ньо-інформаційного середовища та їхній вплив на ефективність уп­равління ЗНЗ;

• наукові засади сучасної філософії інформаційної цивілізації щодо сутності наукового феномену інформації, інформаційних про­цесів, нелінійності процесів, самоорганізації, ролі зворотного зв'язку в управлінні функціональними системами;

• філософські, соціологічні та психологічні основи теорії діяльності.

Теоретичну основу дослідження становлять: основні поло­ження теорії управління соціальними системами та школою в су­часних соціально-економічних умовах; синергетики (забезпечення самоорганізації у нестабільних системах), креативної педагогіки (роз­виток творчості особистості), теорія особистості й розвиток її діяль­ності та системно-кібернетичний, інформаційний, функціональ­ний, ситуаційний, полісуб'єктний наукові підходи з метою розробки, обґрунтування й експериментальної апробації системи інформацій­ного забезпечення управління ЗНЗ, АСУ; системний, особистісний, аксіологічний, компетентнісний наукові підходи під час обґрунту­вання інформаційної компетентності, факторно-критеріальної мо­делі ефективного управління ЗНЗ.

У дослідженні використані основні законодавчо-державні доку­менти щодо вимог із управління ЗНЗ в сучасних умовах, інформати­зації управління сферою освіти, а також документи, в розробці яких ми брали участь, а саме: концепція профільного навчання в старшій школі; положення Міністерства освіти і науки України «Положен­ня про загальноосвітній навчальний заклад» (довідка МОН України №2/2-4-1 від 29.03.2000 р.); науковий звіт «Державний контроль за управлінням та якістю навчання в середніх закладах освіти в Україні» (довідка МОН України №3/1-554 від 23.12.1998 р.).

Під час підготовки монографії були проаналізовані опубліко­вані матеріали щодо досліджень з теорії управління в галузі освіти, інформаційного менеджменту, менеджменту інформаційних систем, соціальної інформатики, інформаціології та використані емпіричні дані, отримані нами під час проведення експерименту.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано ком­плекс теоретичних та емпіричних методів, адекватних меті й завдан­ням роботи.

Теоретичні методи дослідження: аналіз, кабінетне дослід­ження, синтез, узагальнення для обгрунтування філософсько-мето­дологічних основ дослідження; генетичний та системний аналіз для опису етапів розвитку наукових підходів і шкіл менеджменту; систем­ний, порівняльно-зіставний, креативно-прогностичний аналіз, кон-вент-аналіз для визначення феномену інформації, джерел і різновидів соціальної інформації, змісту інформації та інформаційної діяльності керівників ЗНЗ, порівняння авторських моделей управлінських ін­формаційних систем; моделювання системи інформаційного забезпе­чення управління ЗНЗ і факторно-критеріальної моделі ефективності управління ЗНЗ; проблемно-генетичний метод — з метою встанов­лення ретроспективи розвитку ідей управління загальноосвітнім нав­чальним закладом на засадах менеджменту інформаційних систем і соціальної інформатики, контент-аналіз нормативно-правових до­кументів у галузі освіти та управління нею; абстрагування, формалі­зація, узагальнення для обґрунтування понятійно-категоріального апарату дослідження та формулювання висновків і рекомендацій.

Емпіричні методи дослідження: праксиметричні (вивчення та аналіз інноваційного управлінського досвіду); діагностичні (ан­кетування, індивідуальна експертна оцінка, бесіда, метод самооцін­ки, метод взаємних рекомендацій, метод анкетних даних експертів, тестування, інтерв'ювання, опитування керівників шкіл), обсерва­ційні (пряме і непряме спостереження за процесом управління ЗНЗ та управлінською діяльністю), експериментальні (метод групових ек­спертних оцінок, констатувальний, формувальний етапи педагогіч­ного експерименту), математичні (кореляційний зв'язок між наявніс­тю системи інформаційного забезпечення управління ЗНЗ і знанням сутності терміна керівниками-респондентами та ступенем задоволе­ності нею; математичне сподівання Key, стандартне відхилення функ­ції Key, відносні частоти v_K попадань значень функції, дисперсія о ге­неральної сукупності; двохфакторний дисперсійний аналіз Р. Фішера для оцінки впливу інтегральних факторів ефективності управління на результативність освітнього процесу) та статистичні (кількісний та якісний аналіз, метод х² К. Пірсона) для оцінки стану організації інформаційного забезпечення управління ЗНЗ, якості системи інфор­маційного забезпечення та динаміки ефективності управління ЗНЗ; методи статистичного виводу для перевірки наукової гіпотези; аналіз номінативних даних для порівняння емпіричного %²_екс„ і теоретично­го х²_ТЄор значення Key.

Джерельну базу склали наукові дослідження з філософії, соціо­логії управління, державного та внутрішкільного управління, психо­логії, інформатики, соціальної інформатики, педагогіки вітчизняних і зарубіжних авторів; сучасні науково-методичні видання різних ре­гіонів; матеріали освітніх і урядових сайтів у мережі Інтернет; ма­теріали освітніх й управлінських проектів, семінарів-презентацій, звітів про результати науково-дослідної роботи.

У монографії вперше висвітлено результати теоретико-методоло-гічного обґрунтування засад інформаційного менеджменту в сфері освіти. Монографія структурно складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, переліку умовних позна­чень та додатків. У вступі розкрито актуальність і сутність проблеми інформаційного управління в умовах розвитку інформаційного сус­пільства України, нормативно-правові основи в сфері інформаційних і комп'ютерних технологій. У першому розділі «Теоретико-методоло-гічні засади управління загальноосвітнім навчальним закладом на засадах інформаційних технологій» подано виклад сучасних систем­но-кібернетичного, діяльнісного, ситуативного та інформаційного наукових підходів до феномену «інформаційне управління». Обґрун­товано теоретико-методологічні засади інформаційного управлін­ня ЗНЗ — нового виду управління в галузі освіти, що репрезентова­не через використання автоматизованих інформаційно-довідкових систем (АІДС), інформаційно-пошукових систем (ІПС), управлінсь­ких інформаційних систем (УІС), Інтернет — технологій, ІКТ, інфор­маційних ресурсів глобальної комп'ютерної мережі Інтернет, банків і баз даних. У ньому висвітлено ґенезу поглядів, ідей вітчизняних і за­рубіжних науковців, практиків на проблему інформаційного забез­печення управління школою з кінця 70-х рр. XX ст. до сьогодення. Цей час характеризується перспективними пошуками, досягненнями й екстраполяцією ідей, висновків із кібернетики, теорії державного та соціального управління, соціальної інформатики в теорію й прак­тику внутрішкільного управління.

Другий розділ «Теоретичні основи функціонування інформаційних потоків як провідних складових управління загальноосвітнім навчаль­ним закладом» репрезентує розгляд наукового феномену «інформація» як стратегічного ресурсу, атрибуту ефективних систем управління за­гальноосвітніми навчальними закладами, субстрату інформаційних процесів, ресурсів, потоків, а інформаційну діяльність керівників — як пріоритетну. Комплексний міждисциплінарний підхід до розкриття феноменів «інформація», «управління», «менеджмент», «інформацій­не управління» продиктовано прогресуючим розвитком інформа­ційної цивілізації, глобальних інформаційних ресурсів і специфікою управління і висвітлюється автором через ключові його складові, се­ред яких — система інформаційного забезпечення управління, ін­формаційні процеси, інформаційні потоки, інформаційні відносини, інформаційна діяльність, кодифіковане інформаційне законодавство, що мають пріоритетне значення в управлінській діяльності керівників закладів. У науковий обіг введено поняття «соціально-педагогічна ін­формація», розкрито його сутність, обґрунтовані функції соціально-педагогічної інформації. У цьому розділі використовується понятій­но-термінологічний апарат класичної теорії інформації, елементарні наукові факти статистичної механіки, що надзвичайно близькі до те­орії інформації К. Шеннона; теорії ймовірності та теорії хаосу, з не­обхідними визначеннями суті всіх використовуваних понять й дже­рельними посиланнями. Аналіз практики забезпечення управління загальноосвітніми навчальними закладами інформаційним супрово­дом, змісті структура інформаційної компетентності керівника пред­ставлено у третьому розділі.

Методологічні основи побудови та функціонування інформа­ційних систем в управлінні загальноосвітнім навчальним закладом обґрунтовані в четвертому розділі, а саме: зміст, структура та функції автоматизованої системи управління «Школа» як специфічного виду УІС із використанням мережевих інформаційних технологій, схвале­ної до використання в ЗНЗ із грифом «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України» (лист МОН України №833 від 21.11.2005р.); технологія інформаційного забезпечення управлінської діяльності суб'єктів закладу та умови формування освітньо-інформаційного се­редовища закладу, у межах якого відбуваються суттєві позитивні змі­ни в управлінні загалом й інформаційній діяльності керівника. При побудові моделей використовувався концептуальний апарат теорії ін­формаційних систем і баз даних.

Подано розгорнуту характеристику та проаналізовано механіз­ми інформаційних процесів, які супроводжуються різноманітними перетвореннями інформації в освітньо-інформаційному та зовніш­ньому середовищі навчального закладу; висвітлено сутність поняття «інформаційний ресурс», його види, структуру, джерела формування та способи звернення до них, універсальні покажчики ресурсів URL (Universal Resource Locator) у мережі Інтернет, адреси. Представлено характеристики і універсальні покажчики вітчизняних і зарубіжних інформаційних освітніх ресурсів, що мають визначальне значення при обґрунтуванні та ухвалі керівником виважених управлінських рішень. У монографії представлена теоретично обґрунтована й пода­на в авторському визначенні низка понять «інформаційне управління загальноосвітнім навчальним закладом», «система управління загаль­ноосвітнім навчальним закладом», «інформаційна політика закладу», «система інформаційного забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом», досліджені їх структурно твірні елементи.

У центрі розгляду п'ятого розділу монографії — теоретичні та органі­заційні аспекти підвищення ефективності управління загальноосвітнім навчальним закладом на основі системи інформаційного забезпечен­ня; факторно-критеріальна модель ефективності управління в загаль­ноосвітньому навчальному закладі; результати оцінювання та визна­чення коефіцієнта ефективності управління (Key) в експериментальних ЗНЗ; результати статистичного опрацювання даних Key та дисперсійні комплекси значень інтегральних факторів процесу ефективності уп­равління; графічне відображення коефіцієнта кореляції за двофактор-ним дисперсійним аналізом і коефіцієнтом апроксимації.

У монографії представлено детальний аналіз концептів, визначень наукових понять, категорій, термінів, які мають багато визначень і які не завжди узгоджуються між собою, а нерідко висвітлені дослідниками з протилежних позицій, нового напряму наукових досліджень — ін­формаційного менеджменту в сфері освіти, що є на стику таких галузей наук, як філософія освіти, соціологія освіти, інформатика, кібернетика, соціальне управління, внутрішкільнеуправління,інформаціологія, со­ціальна інформатика — у зв'язку з відсутністю остаточного розв'язання проблеми визначення та наукового витлумачення понятійно-термі­нологічного апарату і спробами винаходів їх формулювань.

Автор не прагнула критично аналізувати й оцінювати різноманіт­ні управлінські інформаційні системи, авторські витлумачення ос­новних понять термінологічного кола дослідження, управлінські концепції, педагогічні теорії, суперечливі, протилежні один одному погляди дослідників. Своє завдання він вбачав у тому, щоб проаналі­зувати, систематизувати та об'єктивно представити матеріали теоре-тико-експериментального дослідження, заздалегідь розуміючи, що деякі визначення понять, положень, сформульовані висновки є дещо дискусійними, а не безапеляційно однозначними. Ми свідомо йде­мо на це, оскільки складність, багатоаспектність, недостатня розроб­леність проблематики дослідження в теорії й практиці інформацій­ного менеджменту в умовах розвитку інформаційного суспільства та реформаційних освітніх процесів в країні не дозволяє робити оста­точні висновки, і є ймовірність того, що деякі з них будуть уточнюва­тися модифікуватися, переглядатися, а деякі, можливо, будуть змінені на діаметрально протилежні.

У зв'язку з тим, що монографія розрахована і на керівників галузі освіти, які не мають фахової математичної підготовки, автор застосо­вувала і докладно описала інструментарій теорії множин та їх відоб­ражень, математичної статистики, що дозволить зрозуміти практично всі викладені результати дослідження.

У монографії використано матеріали стажування автора за програ­мами «Освітній менеджмент» в Амстердамському університеті (Ам­стердам, Голландія, березень 2002 р. — квітень 2003 p.); «Україна на шляху європейської та євроатлантичної інтергації освіти» (Варшава, Польща, листопад-грудень 2006 p.); «Українські лідери в європейській освіті» (Сулеювек, Варшава, Польща грудень, 2006 p., червень-вересень2007 p.).

Висновки за результатами наукового дослідження оприлюднені автором на:

Міжнародних науково-практичних конференціях «Інформатизація освіти України: стан, проблеми, перспективи» (Херсон, 2001 р.), «Роль аналітичних досліджень у формуванні національної освітньої полі­тики» (Київ, 2001 р.), «Комп'ютерно-інформаційні і комунікаційні технології у навчальному процесі середньої та вищої школи» (Косів,

2003. р.), «Шкільне лідерство в становленні державно-громадсько­го управління національною освітою» (Київ, 2003 р.), «Інформацій­но-комунікаційні технології у середній і вищій школі» (Київ-Ізмаїл,

2004. р.); «Стратегія управління закладами освіти в умовах формуван­ня інформаційного суспільства» (Миколаїв, 2004р.; Чернігів-Ніжин, 2005р.; Київ, 2006р.), організація і проведення яких ініційовані ав­тором; «Управління в соціальних і економічних системах» (Мінськ, Республіка Білорусь, 2006р.), «Інтелектуальні і інноваційні технології в управлінні освітою» (Росія, Невинномиськ, 2006 р.); семінарах — «Стандарти директора закладу управління освітою» (Одеса, 2003р.), «Освіта і менеджмент» (Київ, 2003 р.), «Інформатизація освіти Украї­ни: Європейський вибір» (Кам'янець-Подільський, 2007р.), «Інформа­ційні технології в освіті: теорія, досвід, проблеми» (Дрогобич, 2007р.), «Євроатлантична інтеграція України через освіту» (Львів, 2007р.).

Всеукраїнських і міжвузівських науково-практичних конференціях «Пе­дагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи» (Херсон, 1997 р.; Суми, 1998р.; Київ, 1999 р., 2001 р.), «Розвиток творчих і здібних сільських учнів в умовах навчального закладу для обдарованих дітей» (Херсон, 2000р.), «Роль асоціації керівників шкіл України та інших освітянсь­ких громадських організацій у реалізації освітньої політики держави» (Київ, 2000р.), «Інформатика та комп'ютерно-орієнтовані технології навчання» (Хмельницький,2001р.), «Стратегія управління закладами освіти в умовах формування інформаційного суспільства» (Володи-мирець Рівненської обл., 2002р.; Херсон, 2003р., Київ, 2007р.), «Сучасні системи і технології управління у сфері освіти» (Суми, 2004 р.), «Ста­новлення особистості вчителя в умовах формування інформатизації суспільства: досвід і тенденції» (Хмельницький, 2006р.), «Актуальні проблеми соціальної педагогіки: теорія і практика» (Чернігів, 2007р.); II Всеукраїнському з'їзді працівників освіти (Київ, 2001 р.).

Звітних наукових конференціях «Зміст і технології шкільної освіти» (Київ, 1998-2008 рр.) та наукових конференціях «Проблеми сучасного підручника» (Київ, 2003 р., 2006 р., 2007р.) Інституту педагогіки АПН України.

Обласних і міських науково-практичних конференціях, науково-пошуко­вих і науково-методичних семінарах, круглих столах «Сучасні підходи до управління середніми закладами освіти нового типу» (Суми, 1999 р.), «Проблеми управління багатопрофільним ліцеєм для обдарованої уч­нівської молоді» (Херсон, 2001 р.), «Проблеми становлення особистісно орієнтованих систем навчання та виховання учнів сільських регіонів» (смт. Ставище, Київської обл., 2003 р.), «Огляд діючих освітянських програм державного, регіонального, міського рівнів та модернізація освіти» (Херсон, 2003 р.), «Інформатизація діяльності загальноосвіт­ніх навчальних закладів» (Володимирець Рівненської обл., 2003 р.), «Електронні навчально-методичні комплекти: проблеми, технології розробки, перспективи» (Київ, 2003 р.), «Роль учнівського самовряду­вання у формуванні громадянської позиції» (Миколаїв, 2005 р.).

Апробація відбувалася під час участі автора в Українсько-Голланд-ському освітньому проекті керівників шкіл «UDEM» (2001-2003рр.) та обґрунтуванні базового стандарту діяльності директора школи Ук­раїни в межах його реалізації, проектах — «Громадянська освіта — Ук­раїна» (2005-2008 рр.), літній школі асоціації керівників шкіл Украї­ни (АКШУ) та лабораторії управління освітніми закладами Інституту педагогіки АПН України у рамках Українсько-Польського проекту «Розробка, запровадження і поширення міжнародних тренінгових курсів з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України» (Біла Церква, 2007р.), «Рівний доступ до якісної освіти» (2006-2008 рр.). Результати дослідження були апробовані під час керівництва ав­тора кандидатськими дисертаціями здобувачів [51; 238; 275; 371; 386] і аспірантів, дослідженнями наукових кореспондентів лабораторії управління освітніми закладами Інституту Педагогіки АПН України.

Результати дослідження теоретико-методологічних засад інформа­ційного управління ЗНЗ використані автором у практиці викладання навчальних дисциплін «Стратегічне управління освітньою організа­цією», «Інформаційне управління в сфері освіти», «Управління пер­соналом», «Управління людськими ресурсами» в Центральному інс­титуті післядипломної педагогічної освіти; а також під час реалізації Українсько-Голландського освітнього проекту «UDEM», Українсько-Польського проекту «Розробка, запровадження і поширення міжна­родних тренінгових курсів з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України» (Київський ОІППО, м. Біла Церква, 2005р.,2007р., Львівському ОІППО, м. Львів, 2007р.), «Рівний доступ до якісної осві­ти» (ЦІППО, м. Киів, 2006-2008 рр.).

Динамізм, притаманний інформаційній цивілізації, є характер­ним і для інформаційного управління загальноосвітнім навчальним закладом, що потребує подальшого вивчення та теоретичного обґрун­тування. Разом з тим автор висловлює сподівання на те, що заверше­не дослідження та висвітлені в монографії теоретико-концептуаль-ні засади інформаційного управління загальноосвітнім навчальним закладом в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні, сприятимуть подальшому підвищенню ефективностіуправління, якості освіти учнівської молоді, а також допоможе прискорити про­цеси розвитку освітньо-інформаційного середовища системи освіти й інформаційного простору країни.

сторі розглядати як управління? Ці та інші проблеми теорії й прак­тики управління зумовили необхідність розкрити не тільки Генезис наукових шкіл, теорій менеджменту, а й сучасних наукових підходів до управління соціальними системами, різновидом якої і є загально­освітній навчальний заклад (надалі ЗНЗ або заклад). Враховуючи це, ми вважаємо, що історичний контекст менеджменту пояснює значен­ня практики і досвіду за певних умов розвитку суспільства, дає змо­гу закласти основи сучасних теорій, концепцій та підходів, виявити продуктивні ідеї, положення, моделі управління, рішення, технології для нашого дослідження.

Відповідно до цих позицій принципове значення для розв'язання означеної проблеми має цивілізаційний підхід [220], згідно з яким сукупність усіх форм життєдіяльності людини тієї чи іншої цивілі­зації загалом і менеджменту зокрема розглядається в конкретний історичний час розвитку суспільства. Розвиток будь-якої цивілізації забезпечується науковим знанням і культурою. Культура й освіта, як її складова, є засобами формування цивілізації та розвитку людської діяльності. Продукти матеріальної й духовної праці знаходять про­яв у сукупності суспільних відносин людей і потребують нових форм знань, наукових узагальнень і досліджень, виділення провідних сві­тоглядних питань, які складають основу світорозуміння, визначають відношення людини до самої себе, природи, суспільства та до резуль­татів своєї діяльності. Система освіти та ЗНЗ як складові соціальної сфери знаходяться у тісному взаємозв'язку, є «...головним чинником цивілізаційного і технологічного прогресу» [268, с. 4], перетворю­ючим фактором впливу на неї та духовну сферу суспільства. Саме тому вони (система освіти і ЗНЗ) виступають одночасно і як об'єкт, і як суб'єкт керування по відношенню до багатогранних аспектів со­ціального розвитку суспільства. Слід зазначити, що кожний історич­ний етап розвитку суспільства відображає його актуальні потреби й цінності, стратегічні цілі розвитку суспільства та людини, вимоги до діяльності всіх сфер суспільства, зазвичай вносить свої кон'юнктурні корективи до стилю керівництва керівників, розробки моделей керу­вання соціально-виробничими системами й результатів управлінсь­кої діяльності.

Отже, враховуючи це, ми можемо зробити висновок, що для будь-якої цивілізації притаманним є менеджмент як універсальний фе­номен, пов'язаний з розробкою й удосконаленням виробництва, за­собами комунікацій та зв'язку, механізмами отримання інформації та реагування на неї, процесами становлення й розвитку цивілізації та людини. З'ясовано, що феномен «менеджменту» кожна наука на певному етапі розвитку цивілізації розглядає в ракурсі свого предмета дослідження й інструментарію, а його пізнання постає як необхідна умова його призначення. Пізнання менеджменту дозволяє розкрити його закономірності, що включають хаос випадковостей і діють у руслі об'єктивних законів суспільного розвитку, а не всупереч їм; зумовлює розуміння цього цивілізаційного феномену; дає можливість суб'єкту опановувати і використовувати величезні масиви нових знань у прак­тиці різних сфер суспільства.

За логікою дослідження необхідно охарактеризувати наукові під­ходи, концепції, принципи, моделі та методи управління, що є харак­терними для кожної наукової школи в ракурсі проблематики дослід­ження з урахуванням загальноцивілізаційних трансформацій типів розвитку суспільств згідно з визначеними завданнями — від сільсько­господарського до інформаційного.

Практика менеджменту була ще тисячі років тому, але, незважаючи на це, їй, як спеціальному виду діяльності, не приділяли серйозної уваги до середини ХІХст. Піонерами у цій сфері стали Роберт Оуен, британський промисловець — реформатор, який надавав особливого значення людським ресурсам і добробуту працівників у організації, та Чарльз Беббедж, англійський математик, який зосередив увагу на поділі праці й ефективності виробництва [319, с. 11].

Пізнання менеджменту, наукове розкриття його сутності, спе­цифіки, структури в промислово-виробничій сфері суспільства ста­ло предметом вивчення вчених і практиків-менеджерів у останній чверті XIX століття в Сполучених Штатах Америки. Менеджмент як вид людської діяльності є результатом тривалого процесу, розпочатого в той момент, коли людина відчула бажання співпрацювати з інши­ми людьми і потребу забезпечити цілеспрямованість та узгодженість розподілу праці. Зростання спільної діяльності та її ускладнення, по­силення спеціалізації й кооперації праці зумовило необхідність роз­гляду менеджменту як специфічного виду трудової діяльності людини на виробництві. Виділення менеджменту в самостійну сферу науко­вого знання здійснено у 1886 році, з моменту виголошення президен­том мануфактурної компанії «Йєль енд Таун» Г.Тауном тематичної доповіді «Інженер як економіст», у якій було чітко поставлено питан­ня про необхідність спеціалізації та професіоналізації управлінської праці — поєднання спеціальних знань інженера з особливими знан­нями і навичками з організації виробництва в умовах ринку [214].

На початку XX ст. ідеї названих вище та інших менеджерів і тео­ретиків зазнали змін у зв'язку з «...розподілом активного населення у суспільних сферах — сільському господарстві, промисловості, управлінні, освіті, сервісі, інформації» [221, с. 14]; виникненням і ево­люцією широкомасштабного бізнесу, ускладненням виробничого процесу [319, с. 11], що потребувало посиленої уваги до організації та керування. Головною бізнесовою проблемою на той час було збільшення продуктивності праці на виробництві. Менеджменту, як тако­го, за суттю справи не було, тому що працівник вважався безмовним об'єктом впливу, працю якогоможна регулювати лише за допомогою силового тиску та зовнішнього контролю як засобу отримання інфор­маціїпро продуктивність праці на виробництві (виділено мною. — Л. К.) з боку менеджера. Водночас у цей період намічається тенденція переходу на вироб­ництві від примусового нагляду за працею до його раціональної ор­ганізації на науковій основі [214, с. 29] і формування «класичного підходу до менеджменту» [319, с. 11] на початку 20-х років XX ст., представленого школами наукового і адміністративного ме­неджменту. Перші значущі ідеї про поєднання інтересів працівни­ків і менеджерів, розподіл праці на розпорядчу та виконавчу, вико­ристання наукових методів на виробництві слугували основою теорії наукового менеджменту [350, с. 15-69] і трактують як науковий підхід до менеджменту. Засновниками цього підходу були Фредерік Тейлор і його послідовники Ф. і Л. Гілберт, Г. Емерсон (автор штабного при­нципу в управлінні), Р.Робб та ін. За цього підходу підвищення рівня ефективності та прибутковості організації передбачало розробку і за­стосування наукових методів кожного елементу роботи; відбір пра­цівників на основі наукових критеріїв, навчання технологіям робо­ти, розвиток професійних здібностей та прищеплення їм думки про необхідність здійснювати діяльність на науковій основі; плануван­ня процесу, нагляд й одночасне контролювання роботи працівників з боку менеджерів; органічне поєднання роботи з наукою. Головна мета виробництва, за Ф.Тейлором, є досягнення, будь-якими метода­ми підвищення продуктивності праці, навіть за рахунок надексплуатації працівника [420, с. 15].

Заслугою фундатора школи наукового менеджменту Ф.Тейлора та його послідовників слід вважати виокремлення менеджерської праці як сфери діяльності людей з особливими професійними й осо­бистісними якостями; використання наукового аналізу для визна­чення ефективних методів і засобів виконання завдання; дослідження праці окремих працівників з метою отримання інформації про її про­дуктивність (виділено мною. — Л. К.), відбір працівників, які за здіб­ностями, наявним досвідом і особистісними якостями найбільше під­ходять для виконання виробничих завдань; забезпечення працівників необхідними ресурсами для здійснення роботи та їхнього навчання; систематичне й правильне використання матеріального стимулю­вання для підвищення продуктивності праці; виокремлення функції планування. Подружжя Ф. і Л. Гілбертів спрямувало свої зусилля на удосконалення різних засобів і технологій, розробку технологічної моделі управління виробництвом на основі знання персоналу. Френк Гілберт розвинув ідеї наукового підходу щодо функцій плануван­ня, організації та контролювання, Ліліана зробила важливий внесок у розвиток менеджменту персоналу та виокремлення сфери виробни­чої психології [503, с. 253-260].

Представники «адміністративно-бюрократичного» підходу — А.Файоль (Франція), Л. Ервік (Англія), Джеймс Д. Муні та А.К. Рейлі

(США), М. Вебер (Німеччина) — зосередили увагу на керівництві ор­ганізацією загалом, а не на дослідженні праці окремих працівників за науковим підходом; характерних ознаках і закономірностях функціо­нування ефективної організації, універсальних принципах і функ­ціях управління, реалізація яких, на їхню думку, забезпечить успішне досягнення мети. Вони приділяли значну увагу проблемі вироблення цілей організації, доведення їх до виконавців процесу, оцінювання результатів діяльності працівників щодо їх досягнення.

Французький промисловець Анрі Файоль є засновником і най видатнішим представником адміністративного менеджменту [424] та автором функціонального підходу. У праці «Загальний і виробничий менеджмент» на основі узагальнення власного управлінського досві­ду він систематизував практику менеджменту, першим сформулював принципи і виділив універсальні управлінські функції, що відоб­ражали суть процесу менеджменту, поради менеджерам [369]. При­нципи управління як суспільним, так і приватним виробництвом докладно охарактеризовано, систематизовано А.Файолем, є актуаль­ними та успішно реалізуються в практиці управління ЗНЗ керівни­ками в сучасних умовах формування інформаційного суспільства. Слід зауважити про слушність його думки стосовно розуміння суті адміністративного менеджменту та реалізації кількості принципів, яка «...може бути безмежною, і в менеджменті немає нічого негнуч­кого і абсолютного. Окрім того, на практиці ніколи не доводиться за­стосовувати один і той же принцип в тотожних умовах» [11]. Перелік принципів є для А.Файоля компедієм — стислим викладом основних засад ефективного менеджменту як науки.

Анрі Файоль вперше розглянув менеджмент як універсальний процес, а функції — як його складові елементи, звернув увагу на не­обхідність координації цілей і дій менеджерів; довів, що функції ви­конуються на різних рівнях організації і не є виключно прерогативною тільки вищого рівня керівництва. Він показав важливе значення формальної структури організації, тобто способу групування робіт, розподілу повноважень і відповідальності менеджерів для ефектив­ності її функціонування і запропонував принципи побудови такої структури. Автор концепції функціонального підходу розглядав про­цес менеджменту як сукупність п'яти основних функцій: планування вслід за розробниками наукового підходу, організація або створення структури, командування, координування або «гармонізація персо­налу» і контролювання.

Таким чином, ретроспективний аналіз дозволяє зробити такі вис­новки: представники цього підходу при визначенні й розкритті змісту функцій менеджера розглядали їх незалежно одну від одної, недостатньої відобразили взаємозв'язок між компонентами різних ієрархічних рівнів організацій, не враховували можливі зміни організації залежно віл умов функціонування суспільства та людського фактору. Функціо­нальний підхід до менеджменту є і нині найпоширенішим підходом до структуризації виробничих систем за поділом на функції суб'єктів різних ієрархічних рівнів; дає змогу згрупувати різні види роботи, що потребують однакових або подібних видів діяльності, визначи­ти коло компетенцій суб'єктів кожного підрозділу та координувати діяльність усередині підрозділу. «З іншого боку, ухвалення рішень, за функціонального підходу, мають тенденцію до сповільнення і біль­шої бюрократизації» [319, с. 211]; зосереджені на дуже вузькому колі діяльності у підрозділах. Досягненням «адміністративно-бюрократич­ного» підходу було визначення передумов розвитку теорії партисипації. Теоретики класичної школи прагнули до визначення загальних характеристик, закономірностей, перспектив функціонування та ра­ціональної системи управління організацією. А. Файоль, Л.Ервік, Дж. Муні, Ч.Барнард та ін. вважали, що можуть визначити кращий спосіб розподілу організації на підрозділи чи робочі групи, діяльність яких свідомо спрямовується і координується для виконання конкретних завдань і досягнення спільної мети.

Як засвідчує практика, сучасні методологічні основи процесу уп­равління ЗНЗ базуються на класичному функціональному підході. Ми свідомі того, що в умовах формування інформаційного суспільства сучасний контекст функціонального підходу до управління ЗНЗ має пев­ні відмінності порівняно з його класичним трактуванням, які зумо­влені формуванням інформаційної цивілізації, розвитком наукових підходів, кібернетики, теорій менеджменту, соціальної інформати­ки, розгляд яких має принципове значення для нашого досліджен­ня. Пріоритетність реалізації і необхідність розгляду сучасного його контексту детерміновано нормативними документами Міністерства освіти і науки України щодо визначення, регламентації й ефективно­го виконання функціонально-посадових обов'язків керівників і учас­ників НВП ЗНЗ.

У контексті проблеми дослідження нами здійснено систематиза­цію й аналіз вітчизняної наукової та навчально-методичної літерату­ри з управління освітою і менеджменту в галузі освіти [3; 50; 61; 82; 83; 97; 101; 179; 239; 242; 281; 284; 332; 352; 368; 436], на підставі якого зроблено висновок, що більшість учених і дослідників досі викорис­товують основу класифікації функцій за А. Файолем, які є найважливі­шою частиною діяльності керівників. Виявлено три найбільш загальні класифікаційні ознаки вичленування функцій: етапи (стадії) проце­су управління — загальні функції; сфера (вид) діяльності — конкретні або спеціальні; структура і вид об'єкту управління (педагогічний, уч­нівський колективи, обслуговуючий персонал); компоненти процесу управління (мета, функції, види діяльності, методи і засоби, форми), результати діяльності. Різновидність функцій управління з позицій функціонального та синергетичного наукових підходів пояснюється динамікою розвитку менеджменту та його видів; нелінійністю про­цесу управління, модернізацією змісту управлінської діяльності на інформаційній основі, удосконаленням її форм і видів на кожному етапі розвитку суспільства; пошуком оптимального числа функцій та моделюванням дослідниками різноманітних систем управління педагогічними системами і процесів навчання, виховання, розвитку особистості, професійної компетентності управлінців [51] і педагогів [275; 386]; циклу управління освітніх установ різних форм власності [371; 386] та системи управління й організаційно-педагогічної діяль­ності органів управління на субрегіональному рівні [51; 238] — (здій­снено під керівництвом автора — Л. К.) та управлінських інформацій­них систем у ЗНЗ.

Саме тому управління розглядається нами як інтегрована сума взаємопов'язаних функцій та комплекс неперервних взаємопов'язаних дій суб'єктів управління, а не як одномоментна дія, тобто процес, який має початок і кінець, тривалість і розвиток у часі й просторі. За такого розуміння функції управління, їх розподіл і визначення повноважень та відповідальності суб'єктів управління щодо їх реалізації, коорди­нація зв'язків і комунікаційна сітка є основою для формування ор­ганізаційної структури системи управління ЗНЗ та архітектури сис­теми інформаційного забезпечення.

Управління ЗНЗ має замкнутий, циклічний характер і представ­лено множиною різних за часом, об'єктами, цілями управлінських циклів, які, у свою чергу, — функціями управління. Декомпозиція циклу управління, як свідчать результати проведеного нами до­слідження феномену управління з філософських, соціокультурних, кібернетичних, педагогічних позицій, функціонального підходу до управління закладами освіти, системно-діяльнісного підходу до управлінської діяльності директора закладу [133; 150; 151; 174; 352, с. 12-48, 122-140], що підтверджено результатами досліджень таких вітчизняних і зарубіжних учених, як В.І. Бондар, Л.І. Даниленко, Р.Дафт, М.О. Кириченко, В.І. Маслов, М.Альберт, В.В. Олій­ник, М.М. Поташник, Н.Г. Протасова, CO. Сисоєва, Є. М.Хриков, А. Файоль [37-40; 82; 503; 199; 241-243; 249; 274; 307; 312-315; 334-335; 383; 424] та інших, здійснюється за різними класифікаційними осно­вами, включають різну кількість функцій управління до циклу, яку обґрунтовують з урахування специфіки об'єкта вивчення. Як основу або пріоритетний принцип структурування функцій у циклі уп­равління здебільшого дослідниками визначено об'єкти управління та його структура, види управлінської діяльності; способи взаємодії суб'єктів управління і НВП, які знаходять відображення в методах управління; етапи (стадії) процесу управління, сфера діяльності.

Відмітимо, що за даними дослідження вітчизняної вченої Г.В. Єльнікової більшість учених і практиків за питомою вагою виділяють у циклі управління такі функції: «планування — 78,0%, ут.ч. 40,0% з них до цієї функції відносять передбачення і програ мування; підготовка й прийняття управлінського рішення — 40,0%; організація — 93,0%; мотивація або стимулювання — 36,0%; регулю­вання — 46,0%; координація — 93,0%; аналіз як специфічна діяль­ність відображена у 22,0% [97, с. 75-77]. Кожна з означених у струк­турі циклу управління ЗНЗ функція охарактеризована та знайшла своє відображення у працях українських і російських учених: Ю.А. Конаржевського (педагогічний аналіз), B.C. Пікельної (плану­вання, організація, координування, контроль, регулювання, облік і аналіз), Т. П. Фролова (організація, стимулювання, контроль та регу­лювання), В.І. Бондар (науково-теоретична та регулятивно-оціночна), В.І. Маслова (планування, організація, контроль, аналіз, регулюван­ня), В.І. Зверєвої (організаційно-педагогічна, виховна, громадсько-організаторська, інструктивно-методична, адміністративно-розпо­рядча, фінансово-господарська), Є. М.Хрикова (функція контролю), C.O. Сисоєвої (координуюча), В.О. Сухомлинського (організація, ко­ординування, аналіз, контроль), Л.І. Даниленко (класичні, модернізо­вані, діяльностні).

У результаті проведеного аналізу різних авторських класифіка­цій циклу управління та його складу дійшли до висновку про те, що більшість дослідників під час постановки мети управління не розгля­дали цілі удосконалення та розвитку ЗНЗ. Ми дотримувалися струк-турування циклу за цільовою ознакою вслід за вітчизняним ученим В.І. Масловим, що включає такі етапи, як планування, організація, контроль, аналіз, регулювання [241]; базувалися на теоретико-мето-дологічних основах програмно-цільового управління та управлін­ня школою за результатами [97; 217; 310; 374], для яких характерними є пізнавальна, інформаційна, цільова, стратегічна, організаційна, реалізаційно-практична та результативна стадії циклу управління.

Таким чином, не заперечуючи і не виключаючи принципової мож­ливості щодо застосування таких підходів до визначення управлінсь­ких циклів, зауважимо, що, виходячи із завдань дослідження, будемо дотримуватися власне інформаційної основи деком попи ції циклу управління, що відповідає природі об'єкта дослідження. З урахуван­ням викладених вище позицій та інформаційної основи (інформація та її види, інформаційно-комунікаційні зв'язки між суб'єктами уп­равління та НВП і підсистемами ЗНЗ, інформаційні потоки, інформа­ційні процеси та технології їх реалізації) структурування у процесі дослідження нами репрезентовано цикл управління ЗНЗ сукупніс­тю таких функцій управління, як цілепокладання (постановка мети, збір і аналіз інформації), прийняття управлінського рішення, планування, ор­ганізація, регулювання й координування, контроль й аналіз.

За інформаційно-цільового поділу циклу управління необхідно зро­бити уточнення про те, що функції цілепокладання, прийняття уп­равлінського рішення, планування, регулювання та координування, організація здійснюються суб'єктами управління переважно за раху нок прямих і зворотних інформаційних зв'язків, а решта функцій —тільки за зворотним.

Зворотні зв'язки представляють складну систему причинно-наслідкових залежностей, що характеризують вплив результатів попе­редньої дії на подальший перебіг процесу. «Відповідно до принципу зворотного зв'язку управління може здійснюватися тільки тоді, коли керівна система буде отримувати інформацію про ефект, який дося­гається тією чи іншою дією керованої системи про досягнення чи не досягнення запланованого результату» [216, с. 210]. Зворотний зв'язок дає змогу суб'єктові управління зіставити дійсний стан процесу уп­равління ЗНЗ з тим, що має бути в майбутньому відповідно до пос­тавленої мети, розроблених і прийнятих програм, проектів, наказів, положень, рішень тощо.

У рамках такого підходу зворотний зв'язок реалізується в ЗНЗ за рахунок отримання, аналізу, опрацювання інформації про результа­ти його функціонування під час здійснення суб'єктами управління функцій аналізу та контролю. Функцію цілепокладання детально розглянуто нами в працях [352; 358, с. 86-90; 281], а функцію аналізу, способи декомпозиції досліджуваних явищ і об'єктів ЗНЗ та їх наступ­ний синтез — у науковому доробку [130]. Таким чином, теоретичне підґрунтя осмислення феномену управління ЗНЗ виступає науковим і практичним орієнтиром подальшого вивчення змістовно-функціо­нального наповнення прямих і зворотних інформаційних зв'язків, суб'єкт-суб'єктної та суб'єкт-об'єктної взаємодії в ЗНЗ під час аналі­зу, отримання, обміну, трансформації інформації; впливу зв'язків на характер функціонування та реалізацію функціональної стратегії, стратегій розвитку та якості освіти, конкурентних переваг ЗНЗ та їх подальше розкриття у другому підрозділі першого розділу. Функції регулювання та координування здійснюються здебільшого за раху­нок зворотного зв'язку, який є їхньою складовою, та цілепокладання і відрізняються від інших функцій управлінського циклу обсягом інформації, що передається каналом зворотного зв'язку, характером прийняття управлінських рішень (від оперативних до стратегічних) [358, с. 73-75] та оперативністю їх здійснення.

Системний аналіз використовується як сукупність методологічних засобів, які традиційно впроваджуються для підготовки й обґрунту­вання управлінських рішень зі складних проблем, у тому числі педа­гогічного й управлінського характеру. Залучення методів системного аналізу для вирішення зазначених проблем необхідно, насамперед, тому, що в процесі прийняття рішень доводиться здійснювати вибір в умовах невизначеності, яка обумовлена наявністю факторів, що не піддаються точній кількісній оцінці. Процедури й методи системно­го аналізу спрямовані саме на висування альтернативних варіантів розв'язання проблеми, виявлення масштабів невизначеності кожно­го з варіантів і зіставлення варіантів з тим чи іншим критерієм ефек­тивності прийняття управлінських рішень. Найважливіші принци­пи системного аналізу зводяться до такого: процес прийняття рішень повинен починатися з виявлення й чіткого формулювання кінцевих цілей; необхідно розглядати всю проблему як ціле, як єдину систему й фіксувати всі наслідки та взаємозв'язки кожного окремого рішення; слід виявити й проаналізувати можливі альтернативні шляхи досяг­нення мети.

Принципово важливим, на наш погляд, є процес прийняття управлінського рішення, основними етапами якого в:_ґ

1. Розробка і прийняття управлінського рішення:

1.1 осмислення, сприйняття та формулювання цілей, задач

і Дій;

2. збір інформації;

3. аналіз зібраної інформації;

4. розробка варіантів рішення;

1.5 вибір оптимальних або альтернативних рішень та його фіксація.

2. Організація і регулювання процесу виконання управлінського рішення:

1. забезпечення умов виконання;

2. підбір виконавців;

3. інструктаж виконавців;

4. організація поточної діяльності на виконання рішень;

2.5 усунення непередбачуваних перешкод і регулювання виконання організації рушення;

2.6. оцінка якості виконання рішення.

3. Оцінка результатів і корекція:

1. організація збору підсумкової інформації;

2. аналіз підсумкової інформації;

3. розробка нового рішення за результатами корекції. Управління ЗНЗ у нашому дослідженні ми розглядаємо з позицій

системно-кібернетичного, функціонального та діяльнісного науко­вих підходів як цілісний і безперервний процес реалізації суб'єктами всієї сукупності взаємопов'язаних управлінських функцій, що забез­печує досягнення поставленої мети і програми «...як сигнально-ін­формаційного носія...» [21], оптимальне функціонування, і цілеспря­мовану динаміку його розвитку. Управління ЗНЗ передбачає не тільки процес функціонування, його стабільність і збереження, а й розвиток, який зумовлює зміни, модернізацію залежно від вимог систем управ­ління вищих ієрархічних рівнів, зміни та уточнення цілей управлін­ня, замовлення суспільства.

Охарактеризуємо сучасний контекст функціонального підходу до уп­равління ЗНЗ: цілеспрямування на людину, її професійний, творчий, особистісний розвиток; визначення функцій управління, їх змісту та основ класифікації; обґрунтування критеріїв класифікації, моделей і технологій реалізації функцій управління суб'єктами адміністра­тивно-управлінської ланки і НВП на основі чітко визначеної мети, системи змісту інформації, інформаційних потоків, інформаційних і комунікаційних процесів і спрогнозованих результатів [122; 147-149; 167; 177; 179; 187].

Застосування цього підходу дозволяє: вивчати й аналізувати мету, завдання, функції суб'єктів щодо управління різноманітними про­цесами та інформаційними зокрема, інформаційними системами й об'єктами в ЗНЗ з урахуванням зовнішньої інформації та впливу зов­нішнього соціального середовища; раціонально розподілити функції між суб'єктами адміністративно-управлінської ланки і НВП за змісто­ве наповнення системи інформаційного забезпечення управління ЗНЗ та реалізацію її технологічної складової; визначити загальні функції суб'єктів управління та НВП, педагогічної і науково-методичної ради закладу; отримати достовірну, конкретну інформацію про результа­тивність виконання функціонально-посадових обов'язків суб'єктами управління і НВП та якість освіти учнівської молоді як зворотного зв'язку, виявити фактори позитивного впливу й усунути фактори не­гативного впливу на процес реалізації управлінських функцій.

Сьогодні відбуваються значні модернізаційні зміни освітньої пара­дигми, цілей і завдань, структури і системи управління ЗНЗ, які про­ходять у контексті політичних, соціально-економічних, філософсь­ких зрушень і трансформацій. Що ж до методологічного, цілісного і системного осмислення функціонального підходу до управління, нових управлінських функцій і модернізації існуючих, то необхідно відмітити, що характерною ознакою сьогодення є тенденції переходу від одних управлінських концепцій, теорій до інших, які враховують нові дискурси і розвідки; від однобічного впливу до суб'єкт-об'єктної та суб'єкт — суб'єктної взаємодії з реалізацією особистісного потен­ціалу та управлінсько — педагогічного досвіду суб'єктів управління.

Встановлено, що функціональний підхід до управління ЗНЗ зна­ходиться в органічному взаємозв'язку з системним, ситуаційним, інфор­маційним науковими підходами, у чому ми вбачаємо педагогічну до­цільність інтеграції їх розробок. Системно-функціональний підхід до управління ЗНЗ репрезентує розгляд сукупності управлінських фун­кцій керівника в органічній єдності, а ЗНЗ — як цілісної, складної, відкритої, динамічної, стохастичної соціально-педагогічної системи, ідеї ситуаційного підходу знаходять відображення в функціональному при визнанні управлінцями положення, що не існує одного самого найкращого комплексу функцій для різних систем управління за­кладами і способу їх реалізації. Ситуаційний підхід до управління дає можливість керівникам при реалізації функцій враховувати вид ре­альної ситуації — конфліктної або

не конфліктної, зовнішні та внут­рішні фактори впливу. Інформаційний підхід знаходить прояв у ро­зумінні процесу управління ЗНЗ як специфічної форми вироблення, опрацювання, обміну, використання, трансформації, накопичен­ня, збереження інформації в процесі реалізації функцій управління з урахуванням фактору часу на здійснення інформаційних процесів і «...циркуляції інформації» [1, с. 63] в ЗНЗ та його підсистемах, сус­пільстві, яке формується як інформаційне.

Універсальний підхід до розв'язання проблем керування пов'язаний з бюрократичною моделлю організації німецького соціолога М. Вебе­ра [430], розвивається паралельно з тейлоризмом і спричинив знач­ний вплив на американську концепцію менеджменту в 30-40-х роках XX століття. Макс Вебер, автор класичної теорії організації, трактував бюрократичну форму організації як логічну, раціональну й ефектив­ну, що Грунтується на легітимній та формальній системі влади. Згідно з його теорією бюрократія повинна зосередити увагу на узгодженій системі правил і їх дотриманні, чіткому поділу праці, ієрархії посад і служб, компетентності та кваліфікації з метою забезпечення ефек­тивності, прибутку та конкурентних переваг.

Класична теорія менеджменту дала змогу закласти основу для розробок наукового, функціонального, універсального підходів до ефективної діяльності організації та її бюрократичної моделі, як однієї з найраціональніших. За концепцією «наукового менеджменту» Ф.Тейлора головною метою раціонально-цільової моделі управління є підвищення продуктивності праці будь-якими методами, а її основ­ними компонентами є зрозумілі цілі, раціональний аналіз, ініціати­ва, які й забезпечують результат — продуктивність праці та прибутку. Представники класичної теорії Фредерік Тейлор, Анрі Файоль, Макс Вебер, на відміну від сучасних дослідників, застосовували спрощений підхід до менеджменту через брак розуміння і неврахування людсь­кого чинника та його ролі, ігнорування соціальних процесів усере­дині організації; розглядали організацію і роботу з механістичного погляду, тобто схематизували організацію як машину, а працівни­ків — як деталі. Класичний підхід притримувався ідеї універсальності щодо існування одного найкращого рішення для всіх організацій, од­нієї єдиної найкращої моделі бюрократичної організації, що, на на­шу думку, не є привабливими для ЗНЗ в сучасних умовах і такою, що спричинить ефективність управління.

У витоків поведінкового підходу стояв відомий психолог, автор виробничої психології Х.Мюнстерберг, яким вперше сформульовано три мети життєдіяльності організації та цілі управління персоналом задля збільшення продуктивності праці: пошук людей з такими ін­телектуальними якостями, які найкраще підходять для виконання робіт; забезпечення сприятливих психологічних умов для одержан­ня найбільш високих результатів роботи кожної людини і зменшення втомлюваності; визначення впливів на умонастрої людини для. задо­волення інтересів бізнесу. Механізм використання психології у ви­робництві полягає у здійсненні відбору психологами працівників із урахуванням їхніх здібностей і сумісності в роботі один з одним на основі отримання інформації про особистісні цілі, прагнення, мотивацію (виділено мною. — А. К.) — [319, с. 14]. Отже, наукові методи організа­ції праці людей поєднувалися з їх особистісними потребами.

Поведінковий підхід до менеджменту представлений неокла­сичною школою. У 30-ті роки XX ст. розпочалася епоха небувалого посилення економічної ефективності виробництва, розвитку науко­во-технічної революції, що спричинило нове розуміння ролі люди­ни у виробництві, необхідність усунення деперсоналізації взаємин у ньому та руйнування старих бюрократичних моделей керування і заміну їх новими, заснованими на співробітництві. За таких умов в американському менеджменті сформовано школу «людських сто­сунків», засновником якої став соціолог і психолог Елтон Мейо.

Для нашого дослідження важливими є його експерименталь­ні висновки щодо розгляду кожної організації як соціальної систе­ми з інтегрованою структурою; чинників впливу на продуктивність праці, серед яких провідними є людський фактор як основний ком­понент ефективної організації, потреби, прагнення працівників до соціальної солідарності та співробітництва, соціально-психоло­гічний клімат у колективі, що є першими кроками до утвердження демократії в організації, переходу від авторитарності керування до «менеджменту участі» та партисипації (форма участі в процесі при­йняття управлінських рішень на основі досягнення консенсусу); від­повідності працівників соціальному контексту робочого місця, у тому числі соціальним умовам праці, груповим нормам і міжособовій динаміці спілкування у колективі [417]. Ці та інші висновки знайшли підтвердження в дослідженні та теорії ієрархії потреб А.Маслоу, якою доведено, що люди мають різні потреби, які можна проранжувати за ієрархією важливості, у тому числі грошові стимули і соціальне спри­йняття [429, с. 370-396].

Прихильником поведінкового підходу до менеджменту була Мері Паркет Фоллет, яка оцінила роль людського фактора на робочому міс­ці та надавала йому великого значення. Узгодження стосунків між працівниками й менеджерами, за висновками М. Фоллет, сприяють успішній діяльності організації та її демократизації, є принципово важливими, на наш погляд, задля інформаційного обміну та суб'єкт — суб'єктної взаємодії (підкреслено мною. — Л. К.) [503, с. 261-264].

У контексті завдань дослідження цікавими видаються й інші аль­тернативні теорії, одну з яких обґрунтовано представником біхевіо-ристської теорії людської поведінки Дугласом МакГрегором у праці «Людський бік підприємства» [413]. Теорія X і У МакГрегора відобра­жає два крайні погляди менеджерів щодо сприйняття працівників. Теорія X більш сумісна з поглядами наукового менеджменту, базуєть­ся на ієрархії не спрямованого потоку інструкцій зверху донизу, від менеджерів до працівників, відображає негативне сприйняття менед

жерами працівників і в основному спрямована на економічні момен­ти придбання робочої сили. Теорія У є більш привабливою, визнає людський фактор в організації та є найкращою філософією для менед­жерів минулого і сьогодення.

У теорії Z розвинена думка про те, що бажання людей не можуть бути цілком оцінені в грошах. У ній застосовано нові «партнерські» принципи на роботодавця щодо забов'язень будувати стосунки довіри зі своїми підлеглими, розвинуто ідеї розвитку і змін організації, при­ділено увагу самоуправлінню і самоконтролю, вимагаючи отримання повної інформації від працівників про стан справ у компанії. Теорія Y розвиває у працівників думку про їх вагомість, у теорії Z працівни­ки реально здобувають цю значущість [405]. Головний внесок поведінкового підходу полягає у зміні мислення менеджерів, визнанні ролі поведінкових процесів і працівників як цінного ресурсу, запровадженні моделей управління, заснованих на співробітництві в організації, стосунки в якій набували гуманістичного і партнерського характеру.

Сучасний поведінковий підхід у менеджменті, відомий як органі­заційна поведінка, ґрунтується на цілісному уявленні про людсь­ку поведінку в організації і пов'язує її не тільки з індивідуальними й груповими, як за положень неокласичної школи, а й організаційними процесами [239], що є головними елементами сучасної теорії менедж­менту. Найважливішими чинниками поведінкового підходу є задово­лення роботою, стреси, лідерство, групова динаміка, організаційна політика, міжособові конфлікти, структура та імідж організацій [422], а також орієнтація на непередбачувані обставини. Для уточнення ми вважаємо за необхідне пояснити, що організаційна поведінка часто буває неточною у передбачуванні, і тому поведінковий підхід потре­бує подальшого вивчення та розробки з урахуванням ідей сучасного ситуаційного наукового підходу.

Для цілісного дослідження проблеми вагоме значення має кількісний підхід до менеджменту (II половина 40-х років XX ст.), який ґрунтується на ухваленні рішень, економічній ефективності, математичних моделях і використанні комп'ютерів. У межах кількіс­ного підходу розвинуто два напрями: теоретичний та операційний (практичний менеджмент) [319, с. 16-17]. Теоретичний менеджмент ґрунтується на побудові моделей (спрощене зображення) системи, процесу або відносин, рівняннях, схематизації діяльності, а з появою персональних комп'ютерів —і на комп'ютерних моделях. Управлін­ня представниками цієї школи розглядається як логічний процес, що піддається формалізації та математичним обрахункам. Операцій­ний менеджмент, на відміну від теоретичного, менш математизова­ний, простіший і практично застосовується до управлінських ситуа­цій задля сприяння ефективного виробництва в організації.

Переваги кількісного підходу будуть враховані в дослідженні, а са­ме: забезпечення керівників різноманітними засобами та інструмен тами ухвалення рішень, на відміну від наукового підходу, стосовно знаходження одного вірного рішення; планування дій суб'єктів уп­равління і НВП щодо здійснення інформаційних процесів і змісто­вого наповнення управлінської інформаційної системи, аналізу різ­них видів інформації та інформаційних ресурсів, контролю як засобу зворотного зв'язку; розуміння організаційних процесів, застосування комп'ютерної та мультимедійної техніки. До недоліків віднесено не­можливість врахування в математичних моделях людського фактору з їхньою індивідуальною поведінкою, позицією, мотиваційно-цінніс­ною сферою, а також формулювання цілої низки припущень в умовах невизначеності. Використання ідей кількісного підходу відкриває до­слідникам і управлінцям бачення конструювання моделей пізнання, вивчення, дослідження, наближення до реальних ситуацій, а також дає змогу здійснювати відбір необхідної кількості та обсягу релевантної інформації, її видів задля розв'язання поставлених завдань. Кіль­кісний менеджмент репрезентований математичними моделями сис­тем, процесів, відносин, розглядом управління як логічного процесу, що піддається формалізації та математичним обрахункам.

Отже, в США закладено теоретичні основи класичного менедж­менту соціально-виробничими та економічними системами як на­укової галузі в ринкових умовах, які мають методологічне значення для розвитку теорії управління в соціальній сфері в умовах розвитку інформаційного суспільства в країні.

1.2. Концептуальні підходи до теорії і технології інформаційного управління загальноосвітнім навчальним закладом

1.2.1. Системний підхід як напрям методології наукового пізнання й соціальної практики

Методологічним підґрунтям нашого дослідження є загальні характеристики соціальних, педагогічних, освітніх, кібер­нетичних, інформаційних систем, визначення їх сутностей, видів, призначення, властивостей; організаційні структури та існуючі авторські класифікації.

«Теорія менеджменту побудована на системному й ситуаційному підходах...» [319, с. 18], які певною мірою ґрунтуються на класично­му, поведінковому та кількісному підходах до менеджменту, мають свої особливості і є взаємообумовленими. Системний підхід є однією з важливих теорій менеджменту, напрямом методології наукового пізнання й соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об'єктів як систем; інструментом дослідження і моделювання систем [17-22; 29; 31; 32; 205; 411; 427]. Системний підхід розглядається також як набір правил чи принципів, якими керуються дослідники під час пізнання явищ, процесів, об'єктів як систем від окремого до загально­го, від однозначного до багатозначного, від одновимірного до багато­вимірного, від лінійного до нелінійного.

У працях [3; 17; 18; 69; 83; 217; 299; 315; 332; 411; 427; 437] конк­ретизовано основні ознаки системного підходу до управління со­ціальними системами і ЗНЗ як її різновиду. Д. М. Гвішиані розкриває сутність системного підходу в управлінні соціальними системами і звертає увагу дослідників на те, що він: орієнтований на вияв усіх взаємозв'язків і взаємодій у системі з використанням різних видів мо­делювання та оцінок; чітко й точно встановлює цілі та розглядає пев­ну систему як механізм досягнення встановлених цілей; передбачає визначення й попереднє прогнозування альтернативних варіантів досягнення цілей та довгострокових наслідків кожної з них; дозволяє аналізувати внутрішні та зовнішні результати поведінки систем кож­ної альтернативи; спрямований на органічне поєднання, координа­цію та інтеграцію різних видів діяльності як в процесі дослідження, так і в процесі його результатів [69], а також на формування систем­ного бачення будь-якої проблеми та врахування взаємодій з іншими системами (елементами) або їх прогнозування. Застосування систем­ного аналізу як інструменту системного підходу в процесі досліджен­ня виправдано і є педагогічно доцільним під час:

• конкретизації або виявлення нових проблем, визначення шляхів їх розв'язання;

• визначення знань з певної предметної галузі, розгалужених зв'язків, необхідних для розв'язання окресленої проблеми та сформу­льованих задач;

• передбачення варіативності засобів і можливих наслідків розв'язання проблеми;

• обґрунтування й ухвалення управлінських рішень щодо розв'язання проблеми в умовах невизначеності та альтернатив, їх порівняння; прийняття відповідних управлінських рішень про на­прями розвитку організації на достатньо віддалену перспективу;

• створення принципово нових систем і здійснення модернізації відносин, зв'язків, процесів, системи управління з обґрунтованими критеріями оптимальності та урахуванням мети розвитку і функціо­нування; автоматизації процесів у системах;

• розробки автоматизованих систем: управління соціальними організаціями, управління навчанням учнів, контролю якості осві­ти, облікування та документообігу; стратегій організації на майбутнє з урахуванням факторів невизначеності та ризику;

• удосконалення методів, форм і технологій управління організацією.

У ракурсі дослідження феномену управління (терміни, теорії, ме­тоди) [230, с. 49] як системи, системи управління ЗНЗ і управлінсь­ких інформаційних систем передбачено розгляд складної педагогіч­ної дійсності, представленої множиною різноманітних систем, які мають сукупність взаємозалежних елементів, об'єднаних спільністю мети і функцій, єдністю процесів функціонування, розвитку та само­розвитку і власне їх аналіз.

Система є основною категорією теорії систем. У працях В.Г. Афа-насьєва [17,18], І.В.Блауберга [29,31,32], М.С. Когана [205], А. А. Товажнянського, А.Г. Романовського і А.С. Пономарьова [356], Е.Г. Юдіна [31; 32], І. П.Яковлєва [403], Ч.Барнарда [230, с. 52-54] вслід за амери­канським ученим Л.Берталанфі [437], автором теорії загальних сис­тем, вперше розглянуто управління в контексті соціальних систем І обґрунтовано концепцію взаємодії управління з навколишнім середовищем [230, с. 52]; наведено трактування системи як інтегративноївзаємозалежності всіх складників системи (що є проявом синергії — З2 підкреслено мною. — Л. К.), а не як утворення цілого із властивостей складників, характеристику систем різного виду й складності; влас­тивості (цілісність, організованість, упорядкованість) та атрибути, рекомендації щодо їх вивчення і прогнозування [411; 427; 437]. Сис­тема є множиною взаємозв'язаних між собою компонентів однією метою, впорядкованих за певними закономірностями, властивостя­ми, зв'язками, що функціонують як єдине ціле та характеризуються відносно стійкою цілісністю й виявляються у її структурі.

У теорії соціального управління репрезентовано закриті та від­криті системи [83; 217; 332]. Закрита система характеризується жорс­тко фіксованими межами, незалежністю процесів і дій суб'єктів від зовнішнього середовища та відсутністю процесів обміну речовиною, енергією або інформацією з ним. Відкрита система є, певним чином, упорядкованою цілісністю з внутрішньою структурою, представле­ною сукупністю елементів в ієрархічних зв'язках між собою. Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем че­рез входи та виходи, обміном енергією та інформацією з ним, певною умовною межею поділу структурних елементів, впорядкованістю або системним занепадом (хаосом), комунікаційно-функціональними взаємозв'язками з іншими соціальними системами, реакцією на зов­нішній вплив протидією, що забезпечує стабільне функціонування або її подальший розвиток, цілеспрямованістю. Отже, для відкритих, неврівноважених систем властиві випадкові відхилення від середньо­го значення (флуктуації), самоорганізація; реагування на зовнішні та внутрішні впливи, що можуть вивести систему зі стану рівноваги; ентропія, синергізм й інформаційний обмін. Відкритим системам властива самоорганізація, що представляє собою процес підвищення впорядкованості системи, відтворення в ній нових зв'язків і структур, які забезпечують більш різноманітні та ефективні реакції цієї системи на виклики та впливи зовнішнього середовища.

Ознаки системи будь-якої природи стали вихідними в теорії систем: мета, функції; структура (організація): компоненти (об'єкти, суб'єкти), властивості складових її об'єктів (атрибути); відносини або взаємодія між компонентами чи змінними на противагу нестабільній випадко­вості, а також між її компонентами та системи із зовнішнім середови­щем й іншими системами вищого або нижчого рівня субпідрядності (наявність ієрархічних рівнів).

Для дослідження системи управління ЗНЗ та його складової під­системи — системи інформаційного забезпечення важливими є такі характеристики систем, як динамічність (зміна властивостей у часі); стабільність (стійкість зворотного зв'язку), нестабільність (утворен­ня нових зв'язків, нових структур у системі, нових форм організації і перехід від нестійкого нерівноважного стану системи до іншого, якісно нового атрактора тобто стійкого стану); моноструктурність та поліструктурність; сумативність, функціональність, цілісність, сумісність або несумісність з іншими системами, адаптація (присто­сування до навколишнього середовища, реакція на нього), здатність до самоорганізації, саморозвитку, самовдосконалення; існування за­кономірностей, що забезпечують прогнозування стану і поведінки системи.

Символічне зображення системи А або визначення будь-якого об'єкта дослідження як системи представлено у такий вигляд: Ј {М}, {X}, F}, де М - сукупність компонентів системи, Х= {XI, Х2, ХЗ... Хп}, — сукупність зв'язків і відносин між ними; F — нова властивість системи, що характеризує її інтегративність і цілісність. Важливою особливіс­тю більшості систем є циркуляція та передача інформації, наявність процесів керування.

Відповідно до теорії систем є необхідність розкриття законів існу­вання й еволюції систем [332, с. 42-43]. Закон досягнення мети сис­темою трактується як фактор її переходу в інший стан або перетво­рення в нову систему. Закон еволюційного поштовху або періодичного потрясіння, як умова ефективного й прискореного розвитку систе­ми. Закон домінування асиметрії в системі, як умова її стабільності та виживання в несприятливих умовах, переходу в іншу просторо­во-тимчасову спрямованість. Закон критичної маси свідчить, що сис­тема функціонує ефективно й доцільно до того часу, поки склад орга­ну керування вдвічі менше від складу керованої системи.

Системний підхід до управління загальноосвітнім навчальним закладом передбачає цілісний розгляд процесу й об'єктів управлін­ня, відображення його сутнісних сторін і підсистем. Застосування при розгляді загальноосвітнього навчального закладу концепції сис­темного підходу є найбільш адекватним, оскільки заклад є соціаль­но-педагогічною системою, що має взаємопов'язані підсистеми, взаємодія яких утворює інтегративні системні якості, не притаманні її складникам, і характеризується зв'язком із зовнішнім середовищем через входи й виходи [437, с. 32]. Кожна система розглядається як та­ка, що має свою мету, структуру, змістове наповнення, засоби і виз­начений реальний результат. При цьому мета відповідних елементів системи неодмінно має бути підпорядкована досягненню загальної мети функціонування або її розвитку. Спираючись на зазначене ви­ще, у нашому дослідженні ми будемо розглядати ЗНЗ як соціально-педагогічну систему, що має складну ієрархічну структуру і є цілес­прямованою, керованою та самокерованою, динамічною, цілісною, відкритою.

Соціально-педагогічна система є цілеспрямованою і функціональ­ною, адже усі перетворення, що відбуваються у їх межах, підпорядко­вані чітко визначеній соціально детермінованій меті.

Соціально-педагогічні системи є керованими та самокерованими системами, оскільки упорядкування їх структурних компонентів, інтеграція і взаємодія з навколишнім середовищем забезпечується власними управлінськими органами або суб'єктами управління, механізмами управління й саморегуляції. Відповідно до основних положень кібернетики будь-яка цілісна система самокерована, що в загальній формі є визнанням здійснення в ній процесів управління. Самокерованість (самоорганізація) є цілеспрямованим процесом від­творення й удосконалення даної системи, тобто — перетворення іс­нуючих і утворення нових причинно-наслідкових зв'язків між її ком­понентами, елементами. Наявність зворотних інформаційних зв'язків у самокерованій системі є суттєвою властивістю процесу управління за кібернетичного підходу.

Динамічність ЗНЗ як соціально-педагогічної системи зумовлюється як постійними змінами педагогічного і керівного складу, обслуговую­чого персоналу, інформаційних, матеріально-технічних, фінансових ресурсів, так і динамічністю власне процесів навчання, виховання і розвитку учнівської молоді на основі взаємозв'язку з розвитком усіх сфер суспільства в умовах запровадження нової освітньої парадигми та становлення ринкових відносин у суспільстві.

Відповідно до принципів цілісності, системного аналізу, влас­тивостей композиції та декомпозиції систем у нашому досліджен­ні загальноосвітній навчальний заклад вивчається як цілісний об'єкт, полісистемне і поліфункціональне явище. Соціально-педагогічним системам притаманні властивості композиції та декомпозиції, тобто кожну систему можна розглядати як складник більш складної систе­ми, і в той же час — як складну мегасистему, утворену з інших систем. Композиція є процесом об'єднання елементів, а декомпозиція — про­цесом поділу системи на складники — компоненти до елементарно­го рівня, тобто до її елементів. Компоненти системи у філософському розумінні — це будь-яка частина системи, що вступає у певні відно­сини з іншими її складниками. Як компонент, зазвичай, виступають підсистеми та елементи. Існування систем виправдано тільки в тому випадку, коли в нового об'єднання елементів і підсистем з'являються нові, чітко відмінні ознаки, що дозволять відрізнити цю систему від інших за її характерними ознаками, поведінкою, розв'язуваними задачами.

Вивчення ЗНЗ з позицій компонентного аналізу дозволяє роз­глянути його як систему з точки зору структури та функціональних й інформаційно-коммунікаційних зв'язків у підсистемах. ЗНЗ, як і будь-яка соціально-педагогічна система, не існує в зовнішньому се­редовищі автономно; неминучою є наявність його зв'язку з іншими системами одного, а також вищого і нижчого порядків; є складником більш укрупненої системи — системи освіти району, області, регіону, країни. Різноманітність та ієрархічність систем передбачає, з одного боку, що цілісна система виступає як суб'єкт управління по відношен­ню до системи нижчого порядку, а з іншого — як об'єкт управління по відношенню до систем вищого порядку.

Цілісність ЗНЗ як системи знаходить прояв у сукупності взає­модіючих компонентів, які утворюють єдине ціле і розвиваються від­повідно до поставленої мети, спільної для усіх суб'єктів і структур­них компонентів, тобто функціонує завдяки внутрішній взаємодії, зв'язкам між компонентами та елементами. Таким чином, система має не тільки внутрішньосистемні зв'язки, а й міжсистемні. Вивчення цих зв'язків у системі означає виявлення та розкриття закономірнос­тей взаємодії системи в цілому. У кібернетичній науці достатньо чітко поставлені питання про цілісні системи, їх самокерованість, саморе­гуляцію, саморозвиток, специфічні прояви в системах різної природи, які є принциповими для дослідження ЗНЗ як соціально-кібернетич­ної системи. Цілісність системи зберігається завдяки обміну в системі інформацією, енергією, ресурсами із зовнішнім середовищем, а також між компонентами системи як об'єкта управління, що свідчить про її від­критість. Мета є початком процесу управління і кінцевим, запрогра­мованим результатом, на досягнення якого спрямоване функціону­вання системи.

Про відкритість ЗНЗ як соціально-педагогічної системи свідчить постійний взаємозв'язок із зовнішнім соціокультурним й інформа­ційним середовищем; обмін трудовими, фінансовими, духовними, енергетичними та інформаційними ресурсами з іншими сферами суспільства. Загальноосвітній навчальний заклад є відкритою соціаль­но-педагогічною системою, що характеризується низкою ознак, і тому розглядати його слід не лише як системне ціле, але і як певну множину якісно різнорідних елементів, якими є: учні, вчителі, батьки (людські індивідууми); різноманітні процеси (навчання, виховання та розвиток учнівської молоді, зростання педагогічної майстерності, підвищен­ня професійної кваліфікації та компетентності, творчого потенціалу працівників); види діяльності, міжособистісні стосунки. Ці різнорідні елементи утворюють певну структуру, тобто спосіб зв'язку елементів і мають власну складну побудову.

Заклад як відкриту соціально-педагогічну систему утворено з елемен­тів і процесів, із безлічі як офіційних, так і неофіційних соціальних систем і відносин на учнівському, педагогічному та адміністратив­ному рівнях. Неофіційні соціальні системи переважно утворюються навколо найактивнішого елемента системи, без якого вона може на-иіть припинити своє функціонування. Елементи, що утворюють со­ціальну систему, є не окремими елементами, ізольованими один від одного, а взаємозалежними в кожній дії системи. Слід зазначити, що розгляд загальноосвітнього навчального закладу як відкритої соціаль-ио-педагогічної системи є дещо відносним. Положення теорії відкри­тих систем дослідники часто вживають досить неточно. Варто звер­нути увагу на думку Д.Каца і Р.Кана: «Якоюсь мірою теорія відкритих систем не є теорією взагалі. У ній не розглянуто причинно-наслідкові зв'язки, немає конкретних гіпотез та їхньої перевірки, що є основою будь-якої теорії. Теорія відкритих систем є радше структурою, мета­теорією, моделлю у найширшому значенні цього надто експлуатова­ного слова, є підходом і понятійним апаратом для розуміння та опису багатьох типів і рівнів цього явища» [411, с. 452].

Відкрита система — це самопідтримувана система, що регулює власне існування через вхід і вихід у довкілля (за тлумаченням К.Бо-улдінга) [437]. Він наголошує, що головний концептуальний зв'язок пов'язує систему залежними зв'язками з її зовнішнім середовищем, без якого вона розглядається як замкнена система, що ізольована і не­зворушна у своєму середовищі. Таким чином, положення відкритих систем зумовлюють не лише включення зовнішнього середовища до за­гальної картини функціонування ЗНЗ, а й акцентують увагу на необ­хідності переносу акцентів із організовування, тобто з організаційної структури на процеси в ньому.

Реалізація в роботі методологічних положень теорії відкритих систем під час розгляду загальноосвітнього навчального закладу дає змогу глибше пізнати, як відбувається дієвіше регулювання діяль­ності суб'єктів управління і НВП; пізнати й врахувати фактори впливу зовнішнього оточення [159, с. 222-224], визначити ефективні засоби аналізу і прогнозування розвитку подій, процесів, моделей поведінки педагогічних працівників, учнів; пояснити застосування різних під­ходів і методів у викладанні навчальних дисциплін і взаємодії колек­тиву закладу; виявити форми впливу (управлінські рішення, вказівки, розпорядження органів управління і звітність про їх виконання) зов­нішнього середовища на ЗНЗ і впливу ЗНЗ на соціокультурний розви­ток мікрорайону через вивчення потреб замовників освіти та мешкан­ців мікрорайону і суспільства в цілому. Таким чином, можна зробити висновок про те, що ЗНЗ як відкрита соціально-педагогічна система утворює внутрішню просторово-часову й структурну основу управ­ління та нерозривно пов'язана з ним.

Аналіз теоретико-методологічних основ теорії соціального управ­ління, загальної характеристики соціально-педагогічних систем доз­воляє конкретизувати розуміння сутності поняття «загальноосвітній навчальний заклад» — це відкрита соціально-педагогічна система, ос­новними компонентами якої виступають керівники та учасники НВП (педагогічні працівники, психологи, соціальні педагоги, бібліоте­карі, інші спеціалісти закладу; батьки або особи, що їх замінюють), їх взаємозв'язки, взаємодії та взаємозалежність; в якій реалізуються со­ціально-значущі цілі, ідеї, концепції, новації, технології, приймають­ся обґрунтовані одноосібні управлінські рішення суб'єктів управлін­ня та колегіальні рішення державно-громадського характеру членів педагогічного колективу та суб'єктів НВП. У межах системного під­ходу в 80-ті роки XX ст. сформовано концепцію «7С», відому здебіль­шого, як «модель Маккінсі 7С». Основними складовими моделі є: стратегія, структура, системи (процедури, процеси), штат, стиль, сума навичок (необхідних для здійснення інформаційної діяльності — виділено мною. — Л. К.), спільні цінності [50, с. 115-116]. Концепція «7С» буде методологічним засобом проектування системи інформаційного за­безпечення управління ЗНЗ за умов: розробки та реалізації стратегії формування інформаційної політики та середовища в ЗНЗ і його ін­формаційної інфраструктури, механізмів використання інформацій­них процесів, інформаційних ресурсів; підготовки суб'єктів управ­ління до роботи в інформаційно-освітньому середовищі, формування мотивації суб'єктів управління і НВП до інформаційної діяльності. Значення моделі «Маккінсі 7С» для нашого дослідження полягає в то­му, що вона дозволяє спланувати спільну та узгоджувати управлінсь­ку й інформаційну діяльність педагогічного колективу на основі їх­ніх професійних інтересів; раціонально реалізовувати інформаційні процеси та налагоджувати інформаційні зв'язки з метою задоволення інформаційних потреб і досягнення мети управління ЗНЗ та власної професійної діяльності. Процедури і методи системного аналізу під час дослідження спрямовані на висунення альтернативних варіантів під час моделювання системи інформаційного забезпечення управ­ління ЗНЗ; розв'язання складних проблем, управлінських рішень, си­туацій адміністративно-управлінською ланкою ЗНЗ; виявлення мас­штабів невизначеності (які пов'язані з оптимальним обсягом інформації для кожного варіанту — виділено мною. — Л. К.) та їх співставлення за тими чи іншими критеріями ефективності; врахування факторів впливу як зовнішнього, так і внутрішнього середовища функціону­вання ЗНЗ, які не піддаються точній кількісній оцінці.

У дослідженні ми будемо дотримуватися положень системного підходу під час визначення мети системи управління ЗНЗ, у процесі досягнення якої відбувається його функціонування та розвиток; цик­лу управління, ієрархічних рівнів системи управління ЗНЗ, підсистем ЗНЗ, засобів зворотного зв'язку та оцінки впливу зовнішнього середо­вища на систему та її внутрішні стани; виділення підсистем системи інформаційного забезпечення управління ЗНЗ у межах ширшої ме-гасистеми — системи управління ЗНЗ — та врахування їхньої взає­мозалежності й підпорядкованості, а також здійснення керівництва організаційними підсистемами з певним рівнем автономії та враху­ванням впливів, змін однієї підсистеми на іншу та систему в цілому; прогнозування на основі інформації моделей функціонування й роз­витку ЗНЗ у зовнішньому середовищі з урахуванням його специфіки в умовах формування інформаційного суспільства.

Отже, сутність наукового підходу полягає у системному, а не ізольованому розгляді відносно самостійних компонентів ЗНЗ, системи інформаційного забезпечення управління в їхньому взаємозв'язку, розвитку й русі з системою управління ЗНЗ; їх пізнанні з урахуван­ням усіх зв'язків, сторін, відносин й інформаційного обміну між компонентами ЗНЗ як системи та суб'єктами управління й НВП, суб'єкт-об'єктами зовнішнього мікросередовища. Системний під­хід у науковому пізнанні та керуванні різноманітними процесами є важливим, оскільки дозволяє системно бачити ЗНЗ як об'єкт управління, розглядати та досліджувати освітні, педагогічні, управлінсь­кі та інформаційні процеси в ЗНЗ, поєднувати аналіз і синтез знань, інформації, здійснювати якісну інтерпретацію кількісних даних, за­стосовувати філософські, загальнонаукові та математико-статистичні методи. Недоліком моделі «Маккінсі 7С» і системного підходу вважає­мо відсутність конкретних рекомендацій щодо досягнення результатів у постійно змінних соціально-технологічних умовах функціонуван­ня об'єкта дослідження. Відповіді на розв'язання цих проблем знахо­димо в теорії ситуаційного менеджменту, сформованої в 70-ті роки минулого століття у Гарвардській школі бізнесу. У контексті зазначе­ного вище важливо звернути увагу на ключові ідеї ситуаційного під­ходу, які значно розширили межі застосування теорії систем у прак­тиці управління.

1.2.2. Ситуаційна теорія менеджменту

Ситуаційний підхід до менеджменту називають ще кейсовим (віл англійського слова case), що в перекладі означає «...випадок, об­ставина, справа, становище» [419, с. 179]. Ситуаційний підхід передбачає неможливість застосування універсальних теорії до діяль­ності організацій, оскільки кожна з них є неповторною, унікальною і потребує ефективного управління, а не застосування лише найкра­щого шляху керівництва нею, а також засвідчує, що прийнятна уп­равлінська поведінка в конкретній ситуації залежить від особливих обставин [421]. За ним одні й ті самі функції реалізуються суб'єктами управління по-різному, залежно від конкретних ситуацій, а ефективна управлінська поведінка в одній ситуації не завжди може бути присто­сованою до інших аналогічних ситуацій. Ситуаційний, як і систем­ний, менеджмент передбачає аналіз чинників, які створюють ситуації, що є основою для пошуку оптимальних форм, методів, прийомів, тех­нологій їх розв'язання. У контексті нашого дослідження важливими є ключові ідеї ситуаційного підходу щодо розгортання інформацій­них процесів залежно від ситуацій, результати функціонування яких значною мірою залежать від розвитку інформаційної інфраструктури та технічної оснащеності ЗНЗ, інформаційної компетентності суб'єктів управління та НВП щодо важливості їх застосування задля отриман­ня оптимального обсягу та кількості інформації з метою поліпшення якості результатів і досягнення мети. Тому логіка обґрунтування сис­теми інформаційного забезпечення управління ЗНЗ формуватиметься у напрямку від практики нововведень у концептуальний, змістовий, технологічний компоненти до її теоретичних узагальнень.

Важливе місце у ситуаційній теорії менеджменту належить стратегічному підходу. Дослідження феномену стратегічного ме­неджменту як педагогічної категорії і педагогічного явища в Україні розпочато в останнє десятиріччя. Відомі вітчизняні, зарубіжні вчені та дослідники в галузі виробничого й освітнього менеджменту — І. Ан-софф, Ф. ван Вейрінген, О. С. Віханський, Рикі В. Гріфін, Г.А. Дмитренко, П.Дракер, П.Карстаньє, А.Томсон, Ф.Котлер, Т.Хеннеген, З.Є. Шершньова, С.В. Оборська, Ю.М. Ратушний [404; 368; 61; 87; 196; 395; 415; 423; 431; 432; 436] та інші вважають ідеї, теорію стратегічного менеджменту прогресивними в ринкових умовах, ведуть розвідки у цьому напрямі та є авторами відомих концепцій [281, с.60-93]. Для прове­дення монографічного дослідження стратегічний підхід має важливе значення, оскільки у системі стратегічного менеджменту одним із її основних компонентів є система інформаційного забезпечення. Зро­бимо стислий огляд його розвитку та розкриємо сутність й переваги, значущі для сучасних умов формування ринкових відносин та інфор­маційного суспільства.

Стратегічний менеджмент як окремий вид і науковий підхід розпочав формуватися з 50-х років XX століття. Для першого етапу (50-60 рр. XX ст.) характерним є поточне управління організацією «за відхиленнями», особливості якого полягають у: встановленні й ре­алізації поточних цілей, своєчасній реакції організації на ситуації, орієнтації на власні внутрішні можливості, її функціонуванні у ста­більному зовнішньому середовищі та пристосуванні до нього, поточ­ному плануванні та контролюванні, збереженні досягнутих резуль­татів без привнесення радикальних змін. Другий вид — «управління від досягнутого» (70-ті рр.) характеризується: елементами прогнозу­вання, аналізом факторів впливу як внутрішнього, так і зовнішнього оточення, орієнтацією діяльності організації на розвиток, здійсненням контролю над ситуаціями, великими витратами часу і фінансових ре­сурсів на розробку планів, які майже ніколи не виконувалися, узгод­женням дій співробітників і менеджерів. До третього етапу розвитку стратегічного підходу (80-ті рр.) віднесено управління організацією «за цілями», для якого є характерними: цілеспрямованість, урахуван­ня кон'юнктури ринку, орієнтація на зовнішнє оточення, перехід до стратегічного планування, опанування керівництвом і персоналом стратегічним мисленням.

До четвертого етапу (з 90-х рр.) віднесено власне стратегічний менеджмент, який нині в країні переважно використовується в еко­номічній сфері порівняно з галуззю освіти. Законодавче закріплення стратегічного управління в освітній сфері на рівні держави здійснено у Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», низ­ці Указів Президента України, зокрема «Про заходи щодо поліпшен­ня функціонування та розвитку загальної середньої освіти», постанов Кабінету Міністрів України «Про затвердження комплексного плану заходів щодо розвитку загальної середньої освіти в 1999-2012 роках», Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті і є про­гресивним кроком у розвитку галузі освіти й управління нею.

Провідною ідеєю, що розкриває суть стратегічного управління, є ідея перенесення центру уваги керівництва на зовнішнє оточення для того, щоб відповідним чином і вчасно реагувати на зміни, що від­буваються у ньому, та передбачити майбутнє. Вихідними поняттями теорії стратегічного управління є місія, бачення, розвиток, зовнішнє оточення, стратегія, культура, цінності, довгострокове планування, вибір, ресурсне забезпечення, система інформаційного забезпечення, стратегічна інформація, джерела та методи її одержання (преса, аналі­тичні огляди, монографічна література, ділова розвідка, конференції, ярмарки, виставки, Інтернет та ін. [281, с. 60-75]. Місія, що є головною метою ЗНЗ як освітньої організації, відбиває суть і його призначен­ня існування, деталізує статус, репрезентує напрями та орієнтири для визначення цілей та стратегій на різних ієрархічних рівнях управлін­ня і відіграє важливу роль при визначенні пріоритетів у ході щорічно­го і довгострокового планування діяльності колективу. Бачення — це взірець, це погляд у власне майбутнє, а також планування, яким воно має бути. Власне бачення відповідає на такі питання: що?, навіщо? і як змінювати? Бачення має бути настільки привабливим, що сприятиме колективу ЗНЗ натхненно працювати на нього, воно не є сталою ве­личиною і може бути оцінено та розвинено через якийсь час, як зміна ресурсів і потреб через наявність необхідної інформації.

У цьому контексті варто зазначити, що поняття «стратегія» запози­чене з військової лексики і в перекладі з грецької означає «веду військо», а в переносному — мистецтво керівництва, що ґрунтується на довгот­ривалих прогнозах; загальний, всебічний план досягнення довгостро­кових цілей та завдань [165; 178]. Стратегії в цьому випадку виступають як інструменти досягнення цілей, а внутрішнє середовище і зовнішнє оточення, у яких функціонує і розвивається освітня організація, є не­обхідними компонентами у процесі визначення місії та цілей.

З'ясовано, що на державному рівні сформовано відповідне практико-педагогічне замовлення для науки, а саме: пріоритетна розробка стратегій розвитку особистості, якості освіти, диференціації навчання, розвитку інформаційної системи, функціональна стратегія. Стратегія якості освіти нині складає основу освітньої політики у багатьох роз­винутих країнах світу. Україна не є винятком у цьому процесі, тому що показник якості є показником розвитку суспільства. Національ­ною доктриною розвитку освіти «якість освіти» визнана національним пріоритетом і передумовою національної безпеки держави. Держава згідно з Указом Президента України від 17 квітня 2002 року №347 «Про національну доктрину розвитку освіти» має здійснювати моніторинг якості освіти, забезпечувати його прозорість. Тому розробка власне стратегій якості освіти є одним із пріоритетних завдань педагогічних колективів. У Законі України «Про загальну середню освіту» зазначе­но, що «загальна середня освіта — це цілеспрямований процес... ово­лодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспіль­ство, культуру і виробництво, засобами пізнавальної та практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, як основа для подальшої неперервної освіти і трудової діяльності». Отже, розвиток учня розглядається як прогностична мета діяльності ЗНЗ різного типу і як стратегія розвитку особистості. З метою забезпечення якісної освіти учнівської молоді на рівні ЗНЗ потребує розробки і реалізації приваблива стратегія конкурен­тних переваг — лідерство в ціні, лідерство в спеціалізації, лідерство в індивідуалізації, сутність яких розкрито автором у посібнику [281, с. 68-72, 79-82].

Переваги стратегічного менеджменту ЗНЗ як освітньої організації виявлено нами в результаті проведеного дослідження, а саме: іден­тифікація ЗНЗ з соціокультурним середовищем і врахування впливів інституцій зовнішнього оточення на нього, розробка широкого бачення ЗНЗ, ефективне опрацювання інформації та її передача канала­ми зв'язку на різні ієрархічні рівні управління, сформованість стра­тегічного мислення у керівників, наявність інформаційних систем і програмного забезпечення до них, широке застосування нових пе­дагогічних й інформаційно-комунікаційних технологій в діяльності, реалізація ресурсного підходу, можливість використання альтерна­тив і бачення ступенів свободи ЗНЗ, що пов'язано з реалізацією ідей екзистенціалізму [281, с. 77; 130, с. 77-86]. Свобода на директора ЗНЗ накладає більшу відповідальність за ту, коли треба працювати за на­становами керівництва вищого рівня. Директору закладу необхідно знати не тільки всю сукупність впливів, а й враховувати їх позитивні прояви у разі необхідності, а також нейтралізувати, якщо вони нега­тивні, що потребує чіткого знання джерел зовнішньої та внутрішньої інформації з точки зору її стратегічної спрямованості; критичного аналізу існуючих джерел, каналів надходження стратегічної, опера­тивної, тактичної інформації, методів отримання та специфіки сере­довища функціонування.

Недоліками стратегічного менеджменту є: сприймання великих обсягів інформації з внутрішніх і зовнішніх джерел, необхідність більшого обсягу та видів інформації, ніж має заклад; необхідність проведення великої роботи та інформаційно-аналітичної діяльності; висування ідей, які неможливо реалізувати на практиці. Реалізація концепції стратегічного управління в освітній, як і виробничій ор­ганізації будь-якого типу, торкається усіх аспектів її діяльності, то­му інформаційне забезпечення є дуже складним завданням як у логістичному, так і технічному плані. Для виявлення необхідності та особливостей системи інформаційного забезпечення стратегічного управління слід чітко структурувати поняття «стратегічна інформа­ція», з'ясувати її відмінності від інших видів інформації та її роль, до­слідити існуючі концепції інформаційно-аналітичного забезпечення процесів управління в галузі освіти, виявити сильні і слабкі сторони існуючих підходів та сформувати необхідні вимоги до неї на концеп­туальному рівні, що і передбачено завданнями дослідження та част­ково висвітлено у даному розділі.

1.2.3. Системно-кібернетичний підхід до управління соціально-педагогічними системами

До виникнення кібернетики (наприкінці 40-х p. XX ст.) у філо­софській науці були в основному наслідкові (функціональ­ні) пояснення феномену управління. Саме кібернетика (грец. Kybernetike — мистецтво управління) як наука про закономірності процесів управління і передачі інформації в суспільстві, машинах, живих організмах змогла привернути увагу дослідників та учених до дослідження феномену управління в його системному розумінні; має свій чітко визначений предмет вивчення — процес управління в його абстрактному розумінні, без урахування властивих особли­востей учасників процесу. Кібернетикою введено в науковий обіг для систем різної природи за тих же ринкових умов термін «управління», що є ідентичним за суттю поняття «менеджменту» для виробничих систем. За необхідне ми вважаємо навести переконливе твердження автора філософії інформаційної цивілізації Р.Х. Абдєєва про досить поширені неадекватні визначення управління у сучасній вітчизняній філософській і економічній літературі. Зокрема, більшість авторів роз­глядають його як вплив на об'єкт, а чимало дослідників навіть після 40 років становлення кібернетики продовжують ігнорувати або не ро­зуміти значення визначної ролі зворотних зв'язків в управлінні. Біль­ше того, і у філософському словнику (1991 р.) поняття «управління» трактується без урахування наявності зворотних зв'язків, його адап­тації і самоорганізації [1, с. 34-35]. Категорія «менеджмент» є пород­женням нової системи господарювання індустріального суспільства і невід'ємною її складовою, має різні смислові аспекти [83, с. 90] щодо його трактування: функції, назви професійної управлінської діяль­ності — «менеджер» і галузі наукових знань в цілому. Пояснення від­мінностей у назві цих термінів лише за однією ознакою — ринковими умовами здійснення, на нашу думку, не є неправомірним. Як засвід­чують результати проведеного нами дослідження феномену управ­ління в соціальному, філософському, кібернетичному і педагогічному ракурсах [54; 121; 143; 130; 159; 163; 167; 171; 172; 174; 175; 178; 179; 188; 352], термін «управління» значно ширше за екзистенціальною (предметною сферою його застосування до систем різної природи, а інтенціальна (понятійна) сфера є однаковою, що і підтверджує пере­клад терміна «менеджмент» з англійської як управління та результа­ти досліджень його етимології вітчизняними ученими [419, с. 703; 94, с. 356, с. 599, с. 600].

Кібернетика абстрагується від специфічних особливостей об'єктів керівного впливу та оперує під час характеристики управління ма­тематичними формулами й символами; «...не пояснює управлінські явища, що відбуваються в соціальних системах, бо кожна з них має певну своєрідність, яку навряд чи можна в усіх імовірних випадках охарактеризувати й достатньо повно подати за допомогою матема­тичних моделей та категорій» [17, с. ЗО], що є також характерним і для кількісного наукового підходу в напрямку застосування математич­них і комп'ютерних моделей управління в соціальній сфері, і немож­ливістю врахування моделей поведінки людей, але має значення задля з'ясування сутності феномену управління з позицій сучасних науко­вих підходів

Для сучасного розуміння феномену управління з позицій сучас­них наукових підходів і методологічного обґрунтування основних положень дослідження важливими є положення кібернетики про не­роздільну єдність процесів управління й інформації та висновок учених проантиентропійну спрямованість процесу управління будь-якою системою (біологічною, технічною, соціальною), що характеризується кількіс­ною мірою — зменшенням ентропії (хаосу). Поняття «ентропії» пер­вісно було введено у XIX ст. Р. Клаузісом як міра імовірності інформа­ційних систем і стало основою теорії інформації (праці Л. Сцилларда, К. Шеннона). Зв'язок між ентропією та імовірністю встановлено Л.Больцманом і відбито у формулі [1, с. 107]: Н = a ln W, де Н — ентропія, W — термодинамічна імовірність стану системи. На основі II закону термодинаміки та теорії ймовірності Л.Больцман довів, що зменшен­ня ентропії (хаосу) є тільки малоймовірним, але не є неможливим. Другий закон термодинаміки констатує той факт, що втрата інфор­мації різними способами призводить до збільшення ентропії систе­ми; а для отримання нової інформації і зменшення хаосу необхідно провести нові вимірювання, тобто затратити енергію [1, с. 105]. На ру­бежі другої половини XX століття зміст поняття ентропії розширився до розуміння його як міри дезорганізації систем будь-якої природи (праці Е. Шредингера, Л.Бріллюена, Н. Вінера). Міра дезорганізації систем сягає від максимальної ентропії (Н = 1), тобто хаосу, повної не­визначеності, до зникнення ентропії (Н = 0), що відповідає найвищому рівню організації, порядку. За допомогою ентропії стало можливим кількісно оцінювати такі якісні поняття, як «хаос» і «порядок».

Застосування методів теорії інформації у кібернетиці, фізиці, біоло­гії й суспільних науках дозволило виявити тісний зв'язок таких понять, як «кількість інформації та ентропії» під час дослідження систем. Учений-кібернетик Н. Вінер ототожнив кількість інформації з від'ємною ентропією — антиентропією. Отже, якщо ентропія — це хаос, повна невизначеність, міра внутрішньої невпорядкованості системи, то антиентропія розглядається як міра впорядкування системи або порядку (anti — грецькою означає протилежність, скерованість проти чого-не­будь). Ентропія збільшується під час хаотичного розподілу інформа ційних ресурсів і зменшується при їх упорядкованості. Взаємозв'язок понять «ентропія» та «інформація» пояснюється тим, що вони характе­ризують реальну дійсність з точки зору, насамперед, хаосу й упорядку­вання, причому, якщо «ентропія» — це міра безпорядку, то «інформа­ція» — міра впорядкування, порядку. У праці А.Богданова «Тектологія» розглянуто організованість як «ціле більше суми частин», а дезорганізованість — як «ціле менше частин», що дає також підтвердження про взаємозв'язок понять «системи», «ентропії» та «інформації». Альтерна­тивність і взаємозв'язок понять «ентропії» та «інформації» знайшли ві­дображення у формулі Н + J = 1 (const), де Н — ентропія, a J — інформація [ 1, с. 106-107]. Якщо система еволюціонує в напрямку впорядкованос­ті, то її ентропія зменшується. Отже, ентропія є закономірним проце­сом, який веде до системного занепаду, задля її зменшення необхідні цілеспрямовані зусилля суб'єктів, тобто внесення в систему інформа­ції, впорядкування, а значить — управління. Наприклад, якщо в со­ціальній організації виявлено низький рівень виконавчої дисципліни працівників, то це свідчить про незадовільну організацію праці або ве­лике безладдя, тобто хаос. Функціонування системи в напрямку її впо­рядкування зменшує безпорядок (ентропію). Упорядкування системи потребує цілеспрямованих дій суб'єктів для того, щоб уникнути спон­танного збільшення безпорядку (ентропії), тобто управління базується на суб'єкт-об'єктній та суб'єкт-суб'єктній інформаційній взаємодії.

Синергетичним проявом зростання наукових знань (підкреслено мною. — А. К.) є системно-кібернетичний підхід до явищ розвитку, введений у науковий обіг філософії інформацій Р.Х. Абдєєвим (90-ті p. XX ст.), базис якого утворюють три фундаментальні ас­пекти кібернетики: інформаційний, функціональний, структурний [1, с. 63] та положення теорії систем (виділено мною. — А. К.). Новим у за­значеному вище підході є розгляд автором усіх його аспектів у їхній динамічній єдності. При цьому організація та управління виступають, як ціле, завдяки інформації [1, с. 64], а складові аспекти є системними характеристиками розвитку. Ми вводимо і розкриваємо в авторській інтерпретації системно-кібернетичний підхід у галузі управління ос­вітою. Системно-кібернетичний підхід до управління соціаль­ними організаціями (обґрунтовано мною. — А. К.) — розкриває ге­незис процесу управління в будь-якому суспільстві різних історичних епох, оскільки життєдіяльність людини завжди залежала від її здатності отримати інформацію та швидко зреагувати на неї з урахуванням фактору часу циркуляції інформації; нерозривно пов'язана з її передачею та опрацюванням, а також різними витратами часу на її здобуття за­лежно від цивілізації (інформаційний аспект); дозволяє встановлювати цілепокладання, виявити особливості функціонування і з'ясовувати спрямованість розвитку управління (управлінський аспект); пояс­нює незворотність процесів розвитку і враховує міру впорядкованості структури організації (структурний аспект) [143; 159; 163; 171].

Підсумовуючи викладене вище, відмітимо, що кібернетична термінологія як сфера кількісних показників широко використовується не тільки в науковому обігу різних галузей наук, а й соціальній сфері та педагогіці [352, с. 12-38], що зовсім не означає трансформації про­цесу управління в суто кібернетичні конструкції. Системно-кібер­нетичними характеристиками управління, за результатами семан­тичного аналізу визначень дефініції «управління», є: суб'єкт-керуюча система, об'єкт-керована система, зв'язки між керованою і керуючою системами, мета, система, вплив, зворотний зв'язок [352, с. 35]. Уп­равління ЗНЗ ми тлумачимо як цілеспрямовану взаємодію між ком­понентами підсистем, суб'єктом і об'єктом управління (ЗНЗ) в рам­ках самокерованої системи, що реалізується у зв'язках й здійснюється суб'єктом управління задля організації функціонування системи відповідно до властивих їй закономірностей розвитку або як «процес зв'язку» між керуючою й керованою підсистемами. Отже, сам факт системності об'єкта управління ЗНЗ вказує на взаємодію його під­систем, а взаємодія означає обмін інформацією не тільки між керу­ючою та керованими підсистемами, а й оточуючим його зовнішнім середовищем.

Для уточнення ми вважаємо за необхідне пояснити, що більшість дослідників різних галузей наук за результатами контент-аналізу проведеного нами [352, с. 13-38], розкриваючи суть дефініції «управ­ління» як спосіб взаємозв'язку суб'єкта та об'єкта управління, викорис­товували поняття «вплив», інша частина — послуговувалася поняттям «взаємодія». Використання авторами категорій «вплив» і «взаємодія» як взаємозв'язок є, на нашу думку, правомірним, бо головне завдання уп­равління як функції — упорядкований вплив на поведінку учасників спільної діяльності й підтримання певного порядку, організованості у взаємозв'язках між людьми, учасниками процесу. Категорія «взає­модія» репрезентує прямі зв'язки — вплив суб'єкта на об'єкт управлін­ня і зворотні — одержання інформації про результати впливу з ура­хуванням субординаційних зв'язків в ієрархічній системі управління (вертикальні й координаційно-горизонтальні зв'язки). Викладені вище позиції відповідають філософському розумінню поняття «об'єкт»: те, що протистоїть суб'єкту, перебуваючи з ним у взаємодії [373, с. 453]. Оскільки суб'єкт-об'єктом управління в ЗНЗ є людина, учень, учитель, вихователь та їхні об'єднання — учнівські й педагогічні колективи, то в процесі розгляду соціально-педагогічних систем доцільніше вико­ристовувати категорію «взаємодія» і передбачити встановлення пря­мих та зворотних зв'язків між суб'єктом і об'єктом управління. Абстра­гування від конкретних особливостей сторін такого зв'язку призводить до того, що він характеризується як інформаційний. Таким чином, про­цес управління представляє інформаційний вплив і характеризується та­кими дефініціями, як «інформація», «прямий і зворотний інформаційний зв'язок». Головною метою управління ЗНЗ з позицій системно-кібер­нетичного підходу та інформаційного його аспекту є постійне удоско­налення діяльності організації на основі інформації, інновацій, нових ідей, засобів ІКТ задля уникнення системного занепаду-ентропії.

1.2.4.Інформаційний підхід до управління загальноосвітнім навчальним закладом

Інформаційний підхід до управління ЗНЗ пов'язаний з інформа­ційним аспектом системно-кібернетичного підходу, який дозволяє розглядати управління як інформаційну систему, з'ясувати роль інформації, інформаційних процесів і їх інтенсифікацію у йо­го здійсненні з урахуванням зворотних зв'язків, фактору часу, ціле покладання, незворотності процесів його розвитку і розкрити сутність нового виду управління ЗНЗ — інформаційного у сфері освіти [163]. Для з'ясування сутності терміна «інформаційний ме­неджмент» (Information management), що є порівняно новим і введе­ним у 1978 році в науковий обіг федеральним урядом США під час запровадження контролю за урядовими документами, здійснено роз­ширений пошук у мережі Інтернет із застосуванням пошукових сис­тем (див. рис. 1.1-1.4).

Як засвідчують результати персонального розширеного пошуку, здійсненого 21.12.2007р. у мережі Інтернет, термін «інформаційний менеджмент» знайдено на 2446 сайтах і в 39351 документові у по­шуковій системі «Rambler»; 1858 сайтах і 40142 сторінках у «Яndех»; 190000 сторінках у «Google». Слід відзначити, що тільки у «Google» знайдено власне сам термін, а в інших системах результати пошуку представлено за ключовими поняттями «інформатизація», «інфор­маційна діяльність», «інформація», «менеджмент», «управління», що визначають його контекст.

Окрім пошуку терміна «інформаційний менеджмент», ми здійс­нили і пошук терміна «інформаційне управління закладом» із вико­ристанням пошукової системи «Rambler» і з'ясували, що він зустрі­чається в 3564 сайтах і текстах 75765 документах, але переважно за ключовими поняттями «інформаційне забезпечення управління за­кладом», «інформаційне забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом», «інформаційна система управління...», «ін­формаційна культура», «інформація», «інформаційно-комп'ютерні технології в освіті», «інформаційно-комунікаційні технології в про­фесійній діяльності керівника», «інформаційні ресурси». Слід під­креслити, що в англійській мові існує тільки один термін «information management», який у науковому обігу і практиці управління на сьо­годні є унормованим, то в українській науковій термінології їх два: «інформаційній менеджмент» і «інформаційне управління», де у біль­шості випадків розрізняються тільки їхні назви, а не сутність самих понять.

Це є правомірним і підтверджується перекладом англійського по­няття «information management» за словником [419] як інформаційне управління. Тому нам здається дуже важливим підкреслити наявність у термінологічному обігу [418; 419; с. 703; 428; 438-440; 496; 502] та ук­раїнській практиці управління цих семантично ідентичних за своєю сутністю термінів «інформаційній менеджмент» і «інформаційне уп­равління»; які правомірно існують і використовуються.

У своєму дослідженні ми будемо вживати термін «інформаційне управління ЗНЗ»; оскільки вважаємо це коректніше і більшою мірою відображає переклад терміна «management» з англійської мови на ук­раїнську як управління [419; с. 703]. Організація цілеспрямованих ма­сивів інформації та інформаційних потоків, які включають процеси збору опрацювання, передачі, зберігання інформації з метою аналізу даних і їх використання задля підготовки; обґрунтування і прийнят­тя управлінського рішення та інформаційно-комунікаційного про­цесу на якісно новому рівні; впровадження нових інформаційно-ко­мунікаційних технологій та інформаційних систем в управлінську діяльність є складними інформаційними процесами; що визначають сутність інформаційної взаємодії суб'єктів на різних ієрархічних рів­нях та інформаційного управління.

Об'єктом інформаційного управління є управління інформа­ційними ресурсами організації — аналіз, організація і координація інформаційних потоків і масивів даних, формування концепції ін­формаційної діяльності з використанням інформаційних систем, інформаційно-комп'ютерних технологій. Інформаційна система ор­ганізації є поліструктурним об'єктом і засобом інформаційного за­безпечення системи управління, має формуватись координовано на організаційному й технологічному рівнях, потребує реалізації фун­кцій організації, аналізу, планування, контролю, регулювання до всіх компонентів — інформаційних потоків, персоналу, апаратних і програмних засобів та ін., тобто для ефективного її функціонуван­ня потребує відповідного інформаційного управління. Застосуван­ня інформаційних систем в управління дозволить суб'єктам краще і швидше виконувати операції із сприйняття, вимірювання, реєстра­ції, передачі, обробки, зберігання, пошуку і видачі інформації, здій­снювати автоматизацію розв'язання професійних завдань. У цьому контексті інформаційне управління загальноосвітнім навчальним закладом представлене через використання

ногосн \ картинки \ Гіскупки \ Pnte.ru. \ Тзпш Отомри

• Обучение Топ-менеджеров

Корпоративные тренинги для топ»-менеджера» и руководителей-практиков - mtostiflflb'M - Киев

• Руководителям!

Видеокомплекс "Бизнес-комада Вы можете принять участие в проекте) - www.mbs muhiiTi4.ia.i4i -

Киев