1. Поняття та види права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності як право особи на результат творчої інтелектуальної діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом, пов'язується, перш за все, із розумінням творчості і творчої інтелектуальної діяльності.

Видатний український цивіліст і основоположник наукових розробок права інтелектуальної власності в незалежній Україні О. А. Підопригора запропонував наступне визначення творчості: "Творча діяльність, або просто творчість, - це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю".

Стаття 54 Конституції України гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Для сучасної концепції українського цивільного права характерним є те, що право інтелектуальної власності стосовно особи розглядається у 2 значеннях: 1) як елемент правосуб'єктності (правоздатності, статусу) особи; 2) як суб'єктивне право.

Законодавче визначення наведено в ст.418 ЦКУ:

1. Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦКУ та іншим законом.

Харитонов Є.О. підкреслює, що  інтелектуальною власністю прийнято вважати лише ті результати інтелектуальної діяльності, яким закон надає правову охорону. З огляду на це, найпростіше визначити це поняття так: інтелектуальна власність - це власність на такі результати інтелектуальної діяльності, яким відповідно до закону надається правова охорона.

З приводу поділу інтелектуальної власності на види існують дискусії.

Справа в тому, що, відповідно до міжнародних угод (конвенцій) результати інтелектуальної діяльності поділяють на 2 основні групи:

1) літературно-художня власність (твори літератури і мистецтва і в суміжних сферах);

2) промислова власність (охоплює всі результати творчості в галузі техніки).

Інший підхід закладено у Модельному ЦК для країн СНД. Усі результати творчої діяльності поділяються на 3 групи:

1) об'єкти літературно-художньої власності;

2) об'єкти промислової власності;

3) засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Саме друга з наведених класифікацій була визнана виправданою і доцільною розробниками ЦК і закладена ними в основу концепції регулювання інтелектуально власності в проектах ЦК 1996 - 1999 рр., де книга 4 поділялася на 3 розділи з відповідними найменуваннями. Проте у ЦК такий поділ на розділи відсутній, а відтак, питання про концепцію вітчизняного законодавства з цієї проблеми залишається відкритим.

Джерела права інтелектуальної власності:

Конституція України.

Міжнародні договори, ратифіковані ВРУ.

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV.

Закони України:

ЗУ «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 № 3792-XII;

ЗУ "Про кінематографію"від 13.01.1998 № 9/98-ВР:

автор фільму - фізична особа, власна праця якої визначає творчий задум та/або способи його реалізації у фільмі;

виключне право на фільм - майнове право юридичної або фізичної особи, що дає право тільки цій особі на використання фільму в будь-якій формі і будь-яким дозволеним способом;

виконавець фільму - фізична особа, яка власною працею брала участь у реалізації творчих задумів авторів фільму в процесі його створення;

виробник фільму - суб'єкт кінематографії, який взяв на себе відповідальність за виробництво фільму;

виробництво фільму - діяльність, що поєднує співпрацю авторів і виконавців фільму та інших суб'єктів кінематографії, спрямовану на втілення твору кінематографії технічними засобами;

Стаття 15. Права та умови розповсюдження і демонстрування фільму Право на розповсюдження і демонстрування національних та іноземних фільмів на всіх видах носіїв зображення надається суб'єктам кінематографії центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії. Документом, який засвідчує це право та визначає умови розповсюдження і демонстрування, є державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів. Фільми, на які видані державні посвідчення на право розповсюдження і демонстрування, вносяться до державного реєстру фільмів. Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів видається на платній основі суб'єкту кінематографії протягом десяти робочих днів з дня подання заяви та інших документів і матеріалів, визначених Кабінетом Міністрів України.

Стаття 15-1. Розповсюдження і демонстрування фільмів, що містять популяризацію органів держави-агресора, радянських органів державної безпеки

В Україні забороняється розповсюдження і демонстрування фільмів, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що створюють позитивний образ працівників держави-агресора, працівників радянських органів державної безпеки, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України, а також забороняється трансляція (демонстрування шляхом показу каналами мовлення) фільмів, вироблених фізичними та юридичними особами держави-агресора.

Передбачена частиною першою цієї статті заборона розповсюдження і демонстрування фільмів, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, поширюється на розповсюдження та демонстрування будь-яких фільмів незалежно від країни походження, вироблених після 1 серпня 1991 року. Заборона трансляції фільмів, вироблених фізичними та юридичними особами держави-агресора, які не містять популяризації або пропаганди органів держави-агресора та їхніх окремих дій, поширюється на фільми, вироблені та/або вперше оприлюднені (демонстровані) після 1 січня 2014 року.

ЗУ "Про телебачення і радіомовлення"від 21.12.1993 № 3759-XII

ЗУ "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм"від 23.03.2000 № 1587-III

Стаття 3. Умови розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних

Розповсюдження на території України примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм та баз даних, а також їх прокат дозволяються лише за умови їх маркування контрольними марками.