4 Основні форми:
Нормативно правовий акт – це виданий компетентним органом держави акт-документ, що містить норми права.
Нормативно правовий договір – це спільний акт, документ, що містить норми права, які є результатом взаємо погодженого волевиявлення правотворчих органів (основне джерело права в міжнародному праві).
Правовий звичай – санкціонований державою звичай, який набуває загальнообов*язкового значення.
Правовий прецедент – це рішення державного органу (судового або адміністративного), з конкретної юридичної справи, яка є загальнообов*язковим прикладом рішення майбутніх аналогічних справ. Бувають – судовий і адміністративний.
Поняття і основні риси тлумачення норм права – це діяльність, встановлена змістом юридичних. Складається з*ясуванням (для себе), тлумаченням (для інших).
Залежно від суб*єктів, тлумачення поділяється на: офіційне (надається уповноваженим на те суб*єктами, міститься у спец акті і спричиняє юридичні наслідки), неофіційне – позбавлене владної сили. Офіційне може бути нормативним, яке поширюється на велике коло осіб і випадків, і казуальне – може бути обов*язковим тільки для даного конкретного випадку. В свою чергу, нормативне тлумачення класифікується на: Автентичне (надається тим же органом, що видав нормативний акт), Легальне (виходить від уповноважених на те суб*єктів). Неофіційне тлумачення може бути звичайним (не вимагає спец знань і надається будь яким громадянином), фахове (надають юристи), доктринальне (наукове роз*яснення юридичних норм).
Способи тлумачення – відносно відособленні сукупності прийомів аналізу змісту норм права. Розрізняють такі способи: мовний (граматичний), логічний, систематичний, історичний.
Поняття правотворчості. Правотворчість – діяльність держ органів з прийняття, зміни, та скасування юридичних норм. Характеризується тим, що:
Вона є діяльністю активної творчої держави.
Основна її продукція – це юридичні норми, що втілюється в правових актах.
Вона є найважливішим способом управління суспільством.
Виділяють функції:
Розробка і прийняття нових юридичних норм
Зміни і доповнення чинних норм права.
Скасування застарілих норм права
Систематизація, або упорядкування чинного нормативно-правового матеріалу.
Види правотворчості.
Залежно від суб*єктів: державних органів, громадських організація, трудових колективів, народу.
Основні стадії: законодавчий процес – починається з ухвалення рішення нормативно правового акту, підготовка тексту НПА, попереднє обговорення проекту НПА та його узгодження, після врахування всіх зауважень і пропозицій відбувається доробка проекту закону, внесення проекту на розгляд Верховної Ради, обговорення законопроекту, офіційне прийняття, офіційне оголошення закону в тій або іншій формі.
Закон набуває чинності через 10 днів з дня офіційного оголошення, але не раніше дня його опублікування.
Систематизація нормативно - правового матеріалу.
Систематизація – упорядкування нормативних актів, приведення їх до певної системи, вона необхідна для забезпечення доступності законодавства і для зручності користування. 3 види: інкорпорація, кодифікація, консолідація, облік.
Інкорпорація – форма систематизації, через об*єднання нормативних актів, без зміни їх змісту, де кожен з актів зберігає своє юр значення.
Кодифікація – форма систематизації, шляхом об*єднання в єдиний логічно суцільний акт зі зміною їхнього змісту. Усувають застарілий матеріал, розбіжності в нормах, створюють нові правила поведінки. Таким чином створюються кодекси.
Консолідація – форма систематизації, шлях об*єднання норм актів, без зміни змісту в єдиний акт, де кожен з актів втрачає своє самостійне юридичне значення.
Закон – це нормативно правовий акт, прийнятий в особливому порядку, органом законодавчої влади або референдумом, який виражає волю народу, має вищу юридичну чинність, регулює найважливіші юридичні відносини.
За юр чинністю закони бувають:
Конституція України
Конституційні закони
Звичайні (поточні) закони
За терміном дії – постійні та тимчасові
За суб*єктами законотворчості – верховна влада, народ
За предметом – конституційні, адміністративні, цивільні і т.д.
Дія нормативно правового акту (НПА) за часом зумовлена набуття ним чинності, та втратою чинності. Акти набувають чинності:
З моменту їх офіційного прийняття
З моменту настання терміну зазначеного в самому акту
З моменту опублікування
Після закінчення певного терміну після їх опублікування (оприлюднення)
НПА втрачають юридичну чинність при різних підставах:
Якщо акт був виданий на певний строк, він перестає діяти після закінчення цього терміну.
Про скасування старого нормативного акту вказується в новому акту, який змінює старий, або в спеціальному переліку актів.
У зв*язку зі зміною, або припиненням відносин, врегульованих нормативним актом він втрачає силу.
Дія нормативно-правових актів у просторі і за колом осіб.
Дія НПА у просторі поширюється на територію всієї держави, або на певну її частину.
Дія за колом осіб, означає за загальним правилом, що нормативні акти є обов*язковими для всіх суб*єктів, що знаходяться на даній території.
Прогалини в праві, аналогія з законом, аналогія права
Прогалини в праві – це повна, або часткова відсутність у чинному законодавстві необхідних юридичних норм. Необхідно враховувати: фактичні обставини повинні знаходитись у сфері правового регулювання, повинна бути відсутня конкретна норма права, яка покликана врегульовувати дані фактичні обставини.
Існують об*єктивн і суб*єктивні прогалини в нормі права – вони повинні своєчасно усуватись. Усунути можна лише за допомогою правотворчого процесу, шляхом прийняття нової норми права. Перебороти прогалину можна лише за допомогою правозастосовного процесу, тому що в цьому разі, нових форм права не створюють, а правозастосовник змушений кожного разу поповнювати відсутні нормативі розпорядження за аналогією закону і аналогією права.
Аналогія закону – це розв*язання конкретної юр справи, на основі правової норми, розрахованої не на данні, а на подібні випадки.
Аналогія права – це розв*язання конкретної юр справи, на основі загальних принципів і змісту права. Даний спосіб можливий лише тоді, коли немає конкретної норми, яка б регулювала подібний випадок, при чому її немає ні в даній галузі, ні в суміжній (в кримінальному і адміністративному праві аналогія виключається).
Поняття і основні ознаки правовідносин
Правовідносини – суспільні відносини врегульовані нормами права, учасники яких мають відповідні суб*єктивні права і юр обов*язки.
Ознаки:
Вони є суспільними відносинами
Вони виникають на основі норм права.
Вони встановлюють зв*язок між особами, за допомогою юр прав і обов*язків.
Вольові відносини.
Правовідносини мають таку структуру: суб*єкт, об*єкт, суб*єктивне право і юр обов*язок.
Суб*єкти правовідносин – учасники правових відносин, що володіють відповідними суб*єктивними правами та юридичними обов*язками.
Юридичний зміст – необхідність певних дій і необхідність стримування від заборонених дій зобов*язаного, а фактично самі дії в яких реалізуються права і обов*язки.
Об*єкти правовідносин – це реальне благо, на використання або охорону якого спрямовані суб*єктивні права і юридичні обов*язки.
Юридичні факти – конкретна життєва обставина, із настанням якої, норма права зв*язує виникнення, зміну і припинення правовідносини.
Суб*єкти правовідносин – учасники правових відносин, які володіють суб*єктивними правами і юр обов*язками.
Види суб*єктів – індивідуальні так колективні.
Індивідуальні (фізичні) – громадяни, особи з подв. громадянством та іноземці.
Колективні – держава в цілому, державні організації, не державні організації.
Правоздатність – виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.
Дієздатність – здатність суб*єкта своїми діями одержувати і здійснювати свої права, обов*язки і відповідати за свої вчинки. З 18 років.
Об*єкт - це те, на що спрямовані права і обов*язки суб*єктів правовідносин з приводу чого вони вступають в юр зв*язки. Речі, майно цінності, не матеріальні блага (життя, здоров*я гідність), продукти духовної творчості, результати дій учасників правовідносин – правовідносини, що виникають на основі договору, цінні папери і документи.
Правомірна поведінка – це вчинки суб*єктів, які відповідають нормам і соціально корисним цілям. За ступенем соц значимості поділяється на: необхідну (служба в армії), бажана (наукова діяльність), припустима (відправлення релігійних культів). Правомірна поведінка поділяється на:
Соціально-активна
Конформістська
Маргінальна
Правопорушення - протиправний суспільно небезпечний вчинок особи, який завдає шкоду інтересам суспільства, держави і особистості, за який особа може бути притягнена до юр відповідальності. Ознаки: вчинок (або бездіяльність), провина, протиправність, результат що завдає шкоди, причинний зв*язок між вчинком та результатом, юр відповідальність.
Правопорушення - злочини і провини. Злочини – відрізняються максимальним рівнем суспільної небезпеки, зазіхають на найзначніші суспільні інтереси, що охороняються законодавством. Провини – відрізняються меншим ступенем соц небезпеки, відбуваються в різноманітних сферах громадського життя.
Склад правопорушення – система ознак правопорушення необхідних і достатніх для накладання юр відповідальності. До юр складу входять: суб*єкт правопорушення (праводієздатна фізична особа), об*єкт правопорушення (це те, на що посягає правопорушник), суб*єктивна сторона (сукупність ознак, які характеризують психічне ставлення особи до його діяння та наслідків, 2 форми вини – намір та необережність), об*єктивна сторона правопорушення.
Суб*єктивна сторони свідчить про наявність вини у діянні правопорушника. Намір буває прямий та не прямий. Прямий намір – особа усвідомлює протиправність поведінки, передбачає і бажає настання шкідливих наслідків. Не прямий (косвенний) – суб*єкт усвідомлює протиправність своєї поведінки, передбачає протиправність своїх наслідків, але байдуже ставиться до наслідків. Необережність: протиправна самовпевненість (коли особа усвідомлює протиправність своєї поведінки, передбачає можливість настання негативних наслідків, але сподівається, що їх не буде), протиправна недбалість (суб*єкт усвідомлює протиправність своєї поведінки, не бажає і не передбачає настання негативних наслідків, хоча за своєю суттю міг би і повинен передбачати такі наслідки).