3 Класифікація інвестицій підприємства

По об'єктах вкладення капіталу розділяють реальні й фінансові інвестиції підприємства.

Реальні (капіталоутворюючи) інвестиції характеризують вкладення капіталу у відтворення основних засобів, у інноваційні нематеріальні активи (інноваційні інвестиції), у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей й інші об'єкти інвестування, пов'язані зі здійсненням операційної діяльності підприємства або поліпшенням умов праці й побуту персоналу.

Фінансові інвестиції характеризують вкладення капіталу у різні фінансові інструменти інвестування, головним чином у цінні папери, з метою одержання фінансового доходу.

За характером участі у інвестиційному процесі виділяють прямі й непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції передбачають пряму участь інвестора у виборі об'єктів інвестування й вкладенні капіталу. Звичайно прямі інвестиції здійснюються шляхом безпосереднього вкладення капіталу у статутні фонди інших підприємств.

Непрямі інвестиції характеризують вкладення капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками).

За відтворювальною спрямованістю виділяють валові, реноваційні й чисті інвестиції.

Валові інвестиції характеризують загальний обсяг капіталу, що вкладається у необоротні активи у певному періоді. У економічній теорії поняття валових інвестицій зв'язується, як правило, із вкладенням капіталу у реальний сектор економіки. На рівні підприємства під цим терміном часто розуміють загальний обсяг інвестованого капітана за період.

Реноваційні інвестиції характеризують обсяг капіталу, що вкладається у просте відтворення необоротних активів. У кількісному вираженні реноваційні інвестиції зазвичай прирівнюються до суми амортизаційних відрахувань за період.

Чисті інвестиції характеризують обсяг капіталу, що інвестований у розширене відтворення необоротних активів. У економічній теорії під цим терміном розуміється чисте капіталоутворення у реальному секторі економіки. У кількісному вираженні чисті інвестиції – це сума валових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.

За відношенням до інвестора виділяють внутрішні й зовнішні інвестиції.

Внутрішні інвестиції характеризують вкладення капіталу у розвиток операційних активів самого підприємства-інвестора.

Зовнішні інвестиції – це вкладання капіталу у реальні активи інших підприємств або у фінансові інструменти інвестування, емітовані іншими суб'єктами господарювання.

За періодом здійснення виділяють короткострокові й довгострокові інвестиції підприємства.

Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Основу короткострокових інвестицій підприємства становлять його короткострокові фінансові вкладення.

Довгострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період більше одного року. Основною формою довгострокових інвестицій підприємства є його капітальні вкладення у відтворення основних засобів.

За сумісністю здійснення розрізняють інвестиції незалежні, взаємозалежні й взаємовиключні.

Незалежні інвестиції характеризують вкладення капіталу в такі об'єкти інвестування (інвестиційні проекти, фінансові інструменти), які можуть бути реалізовані як автономні (незалежні від інших об'єктів інвестування й не виключають їх) у загальній інвестиційній програмі підприємства.

Взаємозалежні інвестиції характеризують вкладення капіталу в такі об'єкти інвестування, черговість реалізації або подальша експлуатація яких залежить від інших об'єктів інвестування й може здійснюватися лише у комплексі з ними.

Взаємовиключні інвестиції носять, як правило, альтернативний характер за цілям їхнього здійснення, характеру технології, номенклатурі продукції й іншим основним параметрам і вимагають альтернативного вибору.

За характером використання капіталу у інвестиційному процесі виділяють первинні інвестиції, реінвестиції й дезінвестиції.

Первинні інвестиції характеризують використання сформованого для інвестиційних цілей капіталу за рахунок як власних, так і позикових фінансових ресурсів.

Реінвестиції являють собою повторне використання капіталу у інвестиційних цілях за умови попереднього його вивільнення у процесі реалізації раніше обраних інвестиційних проектів.

Дезінвестиції являють собою процес вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту без наступного його використання у інвестиційних цілях. Їх можна охарактеризувати як негативні інвестиції підприємства.

За регіональними джерелами залучення капіталу виділяють вітчизняні й іноземні інвестиції.

Вітчизняні інвестиції характеризують вкладення національного капіталу (домашніх господарств, підприємств або держави) у різноманітні об'єкти інвестування резидентами даної країни.

Іноземні інвестиції характеризують вкладення капіталу нерезидентами (юридичними або фізичними особами) у об'єкти (інструменти) інвестування даної країни.

За регіональною спрямованістю капіталу розрізняють інвестиції на внутрішньому й міжнародному ринках.

Інвестиції на внутрішньому ринку характеризують вкладення капіталу як резидентів, так і нерезидентів на території даної країни.

Інвестиції на міжнародному ринку характеризують вкладення капіталу резидентів даної країни за межами внутрішнього її ринку.

По галузевій спрямованості інвестиції розділяються у розрізі окремих галузей і сфер діяльності відповідно до їх класифікатора. Така форма класифікації інвестицій пов'язана з державним регулюванням інвестиційного процесу в масштабах країни, а також оцінкою інвестиційної привабливості окремих галузей (сфер діяльності) у процесі інвестування підприємства.

При здійснені інвестиційної діяльності, підприємство виступає як інвестор. Інвестори класифікуються за такими основними ознаками.

За спрямованістю основної господарської діяльності розділяють індивідуальних й інституціональних інвесторів.

Індивідуальний інвестор – це конкретна юридичну або фізичну особу, що здійснює інвестиції для розвитку своєї основний господарської (операційної) діяльності.

Інституціональний інвестор –це юридична особа-фінансовий посередник, що акумулює коштів індивідуальних інвесторів і здійснює інвестиційну діяльність, як правило, спеціалізовану на операціях із цінними паперами. Основними інституціональними інвесторами виступають інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, страхові компанії тощо.

За цілям інвестування виділяють стратегічних і портфельних інвесторів.

Стратегічний інвестор характеризується як суб'єкт інвестиційної діяльності, що ставить своєю метою придбання контрольного пакета акцій (переважної частки статутного капіталу) для забезпечення реального управління підприємством відповідно до власної концепції його стратегічного розвитку.

Портфельний інвестор характеризується як суб'єкт інвестиційної діяльності, що вкладає свій капітал у різноманітні об'єкти (інструменти) інвестування винятково з метою одержання інвестиційного прибутку. Такий інвестор не ставить своєю метою реальна участь у управлінні стратегічним розвитком підприємств-емітентів.

За орієнтацією на інвестиційний ефект інвесторів підрозділяють на наступні види:

Інвестор, орієнтований на поточний інвестиційний доход. Такий інвестор формує свій інвестиційний портфель переважно за рахунок короткострокових фінансових вкладень, а також окремих довгострокових інструментів інвестування, що приносять регулярний поточний доход (наприклад, купонних облігацій).

Інвестор, орієнтований на приріст капіталу у довгостроковому періоді. Такий інвестор вкладає свій капітал переважно у реальні операційні активи підприємства, а також у довгострокові фінансові інструменти інвестування (акції, довгострокові безкупонні облігації тощо).

Інвестор, орієнтований на позаекономічний інвестиційний ефект. Такий інвестор, вкладаючи свій капітал у об'єкти інвестування, ставить перед собою соціальні, екологічні й інші позаекономічні цілі, не розраховуючи на одержання інвестиційного прибутку.

Стосовно інвестиційних ризиків інвесторів підрозділяють у такий спосіб:

Інвестор, не схильний до ризику. Таким терміном характеризують суб'єктів інвестиційної діяльності, які уникають здійснення середньо- і високоризикованих інвестицій навіть незважаючи на справедливе відшкодування росту рівня ризику додатковим рівнем інвестиційного доходу.

Інвестор, нейтральний до ризику. Цим терміном характеризують суб'єктів інвестиційної діяльності, які згодні приймати на себе інвестиційний ризик тільки у тому випадку, якщо він буде справедливо компенсований додатковим рівнем інвестиційного доходу.

Інвестор, схильний до ризику. Таким терміном характеризують суб'єктів господарювання, схильних іти на інвестиційний ризик навіть у тих випадках, коли він недостатньо компенсований додатковим інвестиційним доходом.

За менталітетом інвестиційного поводження, обумовленого вибором інвестицій по шкалі рівня їхньої прибутковості й ризику, виділяють наступні групи інвесторів:

Консервативний інвестор. Вибирає об'єкти (інструменти) інвестування за критерієм мінімізації рівня інвестиційних ризиків, незважаючи на відповідно низький рівень очікуваного інвестиційного доходу. Такий інвестор піклується про забезпечення надійності (безпеки) інвестицій.

Помірний інвестор. Вибирає такі об'єкти (інструменти) інвестування, рівень прибутковості й ризику яких приблизно відповідають середнім ринковим умовам (по відповідному сегменту ринку).

Агресивний інвестор. Вибирає об'єкти (інструменти) інвестування за критерієм максимізації інвестиційного доходу, незважаючи на супутній їм високий рівень ризику.

По приналежності до резидентів виділяють вітчизняних й іноземних інвесторів. Такий поділ інвесторів використається підприємством у процесі здійснення спільної інвестиційної діяльності.