5. Зовнішня політика гетьманського уряду:

• Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави;

• Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:

А) союз з Німеччиною;

Б) установлення дипломатичних відносин з іншими країнами. У період гетьманату Україну визнали 30 країн, а 10 із них мали свої представництва в Києві. Україна мала своїх представників у 23 країнах;

В) підписання мирного договору з Росією (12 червня 1918 р.);

Г) дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, яка намагалася анексувати східногалицькі землі й Холмщину;

Д) підтримка контактів із білокозачим Доном.

ВИСНОВКИ-ПІДСУМКИ:

1. В цілому в Україні вдалося досягти стабілізації економіки, дати потужний імпульс розвитку української культури, домогтися ряду успіхів у зовнішній політиці.

2. У гетьманській адміністрації працювали такі відомі українці-патріоти як В’ячеслав Липинський, Сергій Шелухін, Дмитро Дорошенко, Михайло Чубинський (син автора гімну «Ще не вмерла Україна), майбутній ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов та багато інших. Миколі Міхновському було запропоновано стати особистим радником гетьмана, та ідеолог українських самостійників не погодився на посаду меншу за міністерську. Природно, в апараті Української Держави працювало чимало колишніх царських чиновників. Так само, як і в часи Директорії. Генерали Галкін, Греков, Сінклер та Юнаков не просто були колишніми царськими генералами – вони ще й українською мовою не говорили. Обіймати керівничі посади в Дієвій Армії УНР їм це не заважало⁵.

3. Відродження промисловості. Один тільки видобуток вугілля проти часів Центральної Ради зріс у 1,5 рази (від 30 до 50 млн пудів на місяць). Україна торгувала з Німеччиною та Австрією цукром, м’ясними консервами, олією, маслом тощо.  Звинувативши гетьмана у всіх смертних гріхах, Директорія УНР насправді щиро скористувалася економічними досягненнями гетьманату. «Витворювалося враження десятків рук, вчеплених в гетьманські скарби», - згадував перші дні панування Директорії офіцер штабу Запорізького корпусу армії УНР сотник Авраменко.

4. Реставрація дореволюційних порядків на селі, однобічна орієнтація гетьманату на великих землевласників і буржуазію відштовхувала від нього селянство, національну інтелігенцію, робітників.

5. Опора на німецькі війська була нестійкою, тому що Німеччина програвала війну й у ній зріла революція.

6. «Грамота про Федерацію України з Росією». Цим документом гетьман Скоропадський, здається, назавжди зрікся ідеї самостійності України і показав свою прихильність до «єдиної-неділимої». Але не так все було просто.

Критики Павла Скоропадського зазвичай обходять боком той факт, що об’єднання України з Росією в адміністрації гетьмана вимагала Антанта. Після програшу Німеччини у Першій світовій саме Антанта була господарем становища. Україна для неї була лише німецьким маріонетковим режимом.

Країни Антанти були цілою низкою угод пов’язані з урядом царської Росії. Восени 1918 року від імені останньої виступала Добровольча армія генерала Антона Денікіна, для якого ніякої України «нєт, нє било і нє будєт». Країни Антанти в жодному разі не бажали підтримувати сепаратистські рухи, що виникли на території їхнього держави-союзника. Тож можна вважати успіхом української дипломатії вже той факт, що представники Антанти взагалі вели переговори з посланцями гетьмана (Директорію вони ігнорували). Проте визнати Україну вони ладні були лише як частину Росії. В будь-якому іншому випадку Україна ставала для західних держав союзником Німеччини, проти якого вона розпочала б війну спільно з Добровольчою армією. А протистояти їм Україна аж ніяк не могла – вона не встигла ще сформувати власну армію.

Порозумітися з Антантою вимагала ще й більшовицька загроза. На VI з’їзді Рад Лєв Троцкій відверто заявив про намір захопити Україну у той момент, коли німецькі війська залишатимуть її територію. Здійснити захоплення українських земель більшовиків спонукав вкрай прагматичний чинник – Україна мала на руках врожай 1918 року, а червона Росія конала від голоду. Дати Україні час на розгортання власної армії могли тільки війська Антанти.

Проте й відтворювати Російську імперію в її попередніх кордонах Антанта також не збиралася. Саме тому від гетьмана вимагали не ліквідації України як державного утворення, а лише приєднання її до Росії у той чи інший спосіб. Фактично Антанта вимагала від України повернення до становища часів гетьмана Хмельницького, коли Україна увійшла до складу Росії, маюче власне самоврядування, військо і судову систему. Вибору гетьману Скоропадському ніхто не залишав.

Ще один факт який вперто обходять критики гетьманату, полягає у тому, що гетьман оголосив грамоту про федерацію з державою, якої в той момент не існувало. На листопад 1918 року єдиною країною під назвою «Росія», була  більшовицька республіка . Природно, з нею об’єднуватися гетьман Скоропадський не збирався. У листопаді 1918 року на теренах колишньої Російської імперії існували самопроголошені держави Уфимської директорії, Всевеликого війська Донського та Кубанської Народної республіки. Всі вони не були Росією. З таким самим успіхом гетьман Скоропадський міг проголосити об’єднання з Марсом чи Венерою.

35-тисячна Добровольча армія генерала Дєнікіна жодну територію на той момент не контролювала і перебувала на теренах Дону за угодою з донським же урядом. Саме тому в «Грамоті про федерацію» щодо України існують слова: «Їй першій належить виступити в справі утворення всеросійської федерації, якої конечною метою буде відновлення великої Росії».

Людиною, яку «Грамота про федерацію» мала розлютити до нестями був генерал Антон Дєнікін. «Ніколи, природно ніяка Росія – реакційна чи демократична, республіканська чи авторитарна не допустить відторгнення України» - саме так він коротко і влучно висловив своє ставлення до українського питання. У складі Російської імперії Україна не мала жодної автономії. Командування Добровольчої армії не бачило жодних причин, аби якось змінити цю ситуацію в майбутньому.

У той самий час в «Грамоті про федерацію» ніде не було згадано про зречення гетьманом своєї влади, або про ліквідацію України як державного утворення. «Гетьман видав послання під заступництвом Росії на федеративних принципах, причому Україна зберігає свій суверенітет» - писав посол України у Берліні барон Федір Штейнгель колишньому міністру іноземних справ Дмитру Дорошенку.

Через «Грамоту про федерацію» командування Добровольчої армії опинялася у вельми цікавому становищі. З одного боку, добровольці самі були босі й голодні та не мали достатньо сил для протистояння більшовикам. На них чекала довга й виснажлива війна з силою, яка контролювала всю центральну частину Росії, а потім не менш важкий процес підняття цієї країни з руїни. Вони навіть не уявляли як виглядатиме політичне майбутнє Росії – її долю мали вирішити Установчі збори, делегатів до яких треба було ще обрати в країні, де величезна кількість людей перебувала під владою червоних.

Однак з проголошенням «Грамоти про федерацію» генерал Дєнікін був змушений  миритися з Україною як з реальністю. Україна ставала легітимною в очах Антанти. Ба-більше, гетьман уже мав під контролем територію, на якій не велася громадянська війна, працювала промисловість і здійснювалася власна зовнішня політика. Добровольцям же, все це ще треба було створити. Навіть з Доном та Кубанню їм треба було ще якось порозумітися. За таких обставин вірогідність того, що Україна справді увійшла б до складу Росії на правах підлеглого, була майже нульова.

7. Починаючи з літа 1918 р. опозиція режиму П. Скоропадського підсилилася. Очолив її Український національний союз, головою якого з 18 вересня 1918 р. став В. Винниченко.

8. У боротьбі проти Гетьманату українські соціалісти пішли на укладення союзу з більшовиками

9. 14 грудня 1918 р. П. Скоропадський зрікся влади, а війська Директорії УНР увійшли в Київ.

ДОКУМЕНТ.

З грамоти П. Скоропадського «До всього українського народу»

ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ! Всім Вам, козаки та громадяни України, відомі події останнього часу, коли джерелом лилася кров кращих синів України і знову і знову відродившаяся Українська Держава стояла коло краю загибелі. Спаслась вона, дякуючи могутньому підтриманню центральних держав, які, вірні своєму слову, продовжують і по цей час боротись за цілість і спокій України. При такій піддержці у всіх зародилась надія, що почнеться відбудування порядку в Державі й економічне життя України війде, врешті, в нормальне русло. . Але ці надії не справдились. Бувше Українське Правительство не здійснило державного будування України, позаяк було зовсім не здатне до цього. Бешкети і анархія продовжуються на Україні, економічна розруха і безробітниця збільшуються і розповсюджуються з кожним днем і врешті для багатющої колись-то України встає грізна мара голоду. ...Цією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України. Права приватної власності - як фундаменту культури і цивілізації, відбудовуються в повній мірі, і всі розпорядження бувшого Українського уряду, а рівно Тимчасового уряду російського, відмінюються і касуються. Відбувається повна свобода по зробленню купчих по купівлі-продажі землі. Поруч з цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх вартості від великих власників, для наділення земельними участками малоземельних хліборобів. Рівнозначно будуть твердо забезпечені права робітничого класу. В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір приватного підприємства й ініціативи...

Гетьман Всієї України Павло Скоропадський.

Отаман Ради Міністрів М. Устимович

29 квітня 1918 р. м. Київ Державний вісник. - 1918. - 16 травня.

Директорія (14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року)