2 Етапи і основні методологічні принципи проектування

Важливою особливістю сучасної науки є прагнення представити проблему формування і вдосконалення виробничих систем як наукове завдання організаційного проектування.

При визначенні системності самого підходу до формування організаційної структури потрібна ретельно розроблена поетапна процедура проектування структур, детального аналізу і управління системи цілей, продуманого виділення організаційних підрозділів і форм їх координації:

– виявлення і опис елементів зовнішнього середовища (вхід, вихід, технології, знання);

– виявлення основних взаємозв'язків між елементами зовнішнього середовища, включаючи елементи прямої дії;

– визначення міри різноманітності елементів зовнішнього середовища (зміни, визначеність, зворотний зв'язок);

– проектування кожного елементу організаційної структури з урахуванням зовнішнього середовища, в якому цей елемент функціонуватиме;

– формування механізму управління з урахуванням специфіки елементів організаційної структури і її зовнішнього середовища.

До останнього часу методи побудови управління, характеризувалися надмірно нормативним характером, недостатньою різноманітністю, що призводило до механічного перенесення організаційних форм, що застосовувалися у минулому, в нові умови. Нерідко апарат управління на самих різних рівнях повторював одні і ті ж схеми. З наукової точки зору занадто вузьке трактування отримували самі початкові чинники формування структур: чисельність персоналу замість цілей організацій; постійний набір органів замість зміни їх складу і комбінації в різних умовах.

Одним з головних недоліків методик, що застосовувалися, була їх функціональна орієнтація, строга регламентація процесів управління, а не їх результатів. Тому цілі і взаємозв'язки різних ланок системи управління набувають важливішого значення, ніж строге встановлення їх функціональної спеціалізації. Це особливо виразно проявляється при рішенні проблем, пов'язаних із створенням корпорацій, акціонерних товариств, фінансово-промислових груп, замовлень і договорів запитам споживачів, з комплексним рішенням проблем якості продукції.

Системний підхід, надаючи важливе значення науково обгрунтованому визначенню функції управління і нормативів чисельності як частині загального процесу формування організаційно-управлінської структури, орієнтує дослідників і розробників на загальніші принципи проектування організацій. Тобто він припускає початкове визначення системи цілей організації, які обумовлюють структуру завдань і зміст функцій апарату управління. Основне призначення більшості виробничих організацій з точки зору суспільства визначається цілями задоволення ринкової потреби у вироблюваній продукції і послугах. В той же час відповідність між системою цілей і організаційною структурою управління не може бути однозначною.

На рисунку 1 показана загальна послідовність переходу від цілей організації до її структури.

Рис. 1 – Перехід від цілей організації до її структури

У єдиній системі повинні розглядатися і різні методи формування організаційних структур управління. Ці методи мають різну природу, кожен з них окремо не дозволяє вирішити усі практично важливі проблеми і повинен застосовуватися в органічному поєднанні з іншими.

Ефективність побудови організаційної структури не може бути оцінена яким-небудь одним показником. З одного боку, тут слід враховувати, наскільки структура забезпечує досягнення організацією результатів, що відповідають поставленим перед нею виробничо-господарським цілям, з іншої - наскільки її внутрішня побудова і процеси функціонування адекватні об'єктивним вимогам до їх змісту, організації і властивостей.

Кінцевим критерієм ефективності при порівнянні різних варіантів організаційної структури є якнайповніше і стійкіше досягнення цілей. Проте довести цей критерій до практично застосовних простих показників, як правило, надзвичайно важко. Тому доцільно використати набір нормативних характеристик апарату управління: його продуктивність при переробці інформації; оперативність ухвалення управлінських рішень; надійність апарату управління; адаптивність і гнучкість. При виникненні проблем необхідно формулювати чисельність персоналу як критерій економічної ефективності, відповідно до якого має бути забезпечена максимізація результатів по відношенню до витрат на управління. Чисельність апарату управління, має бути об'єктивно обгрунтованою для того, щоб в усій повноті забезпечити рішення завдань, витікаючих з цілей організаційної системи.