ЛЕКЦІЯ 16

Особливості відбору і підготовки на другому етапі багаторічного удосконалення

ПЛАН

1. Відбір на етапі попередньої базової підготовки

2. Загальна характеристика етапу: тренувальне та змагальне навантаження

3. Побудова тренувального процесу

4. Зміст сторін підготовки

1. Відбір на етапі попередньої базової підготовки

Другий (проміжний) етап спортивного відбору зазвичай збігається із закінченням 2​​—3-річного етапу початкової підготовки, підводить його підсумки, вирішує завдання поглибленої перевірки відповідності юних спортсменів вимогам виду спорту і визначає ефективність їх подальшого вдосконалення. Такий відбір зазвичай називають перспективним.

На цьому етапі відбору основним критерієм оцінки перспективності юного спортсмена є наявність у нього здібностей до ефективного спортивного вдосконалення. Після 2—3 років початкової підготовки і задовго до досягнення оптимальної вікової межі в тому чи іншому виді спорту ще неможливо надати точний висновок про наявність у юного спортсмена задатків і здібностей, що дозволяють йому сподіватися на досягнення результатів міжнародного рівня. Однак виявити доцільність подальшого спортивного вдосконалення і визначити його напрями, правильно зорієнтувати подальшу підготовку спортсмена необхідно. Вирішити ці завдання можна лише на основі комплексного аналізу, в якому повинні враховуватися морфологічні, функціональні та психічні особливості юних спортсменів, їх адаптаційні можливості, реакція на тренувальні та змагальні навантаження, здатність до засвоєння і вдосконалення нових рухів та ін. При цьому на підставі оцінки морфотипу та фізичного розвитку юного спортсмена треба не тільки прогнозувати його перспективність, а й орієнтувати на спеціалізацію в окремих дисциплінах того чи іншого виду спорту або окремих ігрових амплуа.

Спортивний результат на цьому етапі відбору не може бути критерієм перспективності. Досвід показує, що спортсмени з відносно низькими результатами на початку етапу попередньої базової підготовки до кінця його опиняються в числі найсильніших і продовжують прогресувати надалі. У той же час переможці та призери дитячих і підліткових змагань дуже рідко (менше 5 % випадків у різних видах спорту) досягаються спортивних успіхів на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей. Про це переконливо свідчить багаторічний досвід підготовки спортсменів високого класу в різних країнах світу. Одним з вузлових положень, якими потрібно керуватись на другому ступені багаторічного відбору, є те, що оцінка перспективності ґрунтується не стільки на абсолютних показниках рівня розвитку різних якостей і здібностей, скільки на темпах їх приросту (табл. 1). Природно, що при оцінюванні темпів приросту потрібно враховувати тип біологічного дозрівання юного спортсмена.

Таблиця 1.

Характеристика здібностей юних спортсменів з урахуванням вихідного рівня і темпів приросту ( м. С. Бриль )

Таблиця 2.

Середні темпи приросту функціональних показників у дітей , які не займаються спортом ( за а. А. Гужаловським )

В якості вихідної основи для оцінки темпів приросту функціональних показників юних спортсменів використовують середні темпи приросту, характерні для дітей, що не займаються спортом (табл. 2). Під високими темпами приросту розуміються такі темпи, які значно перевищують наведені величини .

На другому ступені відбору слід з'ясувати, за рахунок яких зусиль, якою ціною досягнута та чи інша ступінь підготовленості. Природно, що найбільш перспективні юні спортсмени, які зуміли домогтися значного прогресу різнобічною і «нефорсованою» підготовкою. Досвідчені тренери вже зараз надають такій оцінці першорядне значення. Разом з тим практика показує, що ще не всі усвідомили її важливість і, найчастіше, за результатом не бачать юного спортсмена, його подальшої перспективи.

Нижче наведені контрольні нормативи і морфофункціональні показники, рекомендовані в якості орієнтира на другому етапі багаторічного відбору в деяких, найбільш популярних видах спорту (табл. 3, 4).

Таблиця 3.

Вихідний рівень і темпи приросту фізичних якостей

за перші півтора року тренування у юних

спринтерів 13-14,5 років (за П. 3. Сірісом )

Таблиця 4.

Показники для оцінки схильності юних плавців до успішного

спортивного вдосконалення (за Н. Ж. Булгаковою )

Надійним критерієм схильності юного спортсмена до спринтерських або стаєрських дисциплін циклічних видів спорту є склад м'язової тканини. Відомо, що серйозних успіхів при виступі на спринтерських дистанціях (у бігу на 100—400 м, плаванні 100 м, ковзанярському спорті 500, 1000 м) можуть досягти спортсмени з високим (70-80 % і більше) кількісним вмістом білих, швидкоскоротливих м'язових волокон. На довгих дистанціях успіх, як правило, супроводжує спортсменів, в м'язах яких міститься відповідна кількість червоних, повільноскоротливих м'язових волокон. Не вдаючись до складного біохімічного аналізу, цей показник з достатньою для практичної мети точністю можна оцінити використовуючи такі найпростіші тести, як стрибок з місця в довжину або у висоту.

Вже на початку другого етапу багаторічної підготовки виникає необхідність у визначенні відповідності будови тіла юних спортсменів морфологічним особливостям майстрів високого класу. Морфологічні особливості знаходяться в числі найважливіших, які необхідно враховувати при визначенні перспективності спортсмена на цьому етапі відбору.

Серед безлічі схем визначення конституцій людини розглянемо одну з найбільш популярних, згідно з якою виділяються три соматотипа:

Пікнічний ендоморфний тип — опукла грудна клітка, м'які округлі форми внаслідок розвитку підшкірної основи, відносно короткі кінцівки, короткі і широкі кисті і стопи, велика кількість підшкірного жиру;

Атлетичний мезоморфний тип — трапецієвидна форма тулуба, вузький таз, потужний плечовий пояс, добре розвинена мускулатура, масивні кістки.

Астенічний ектоморфний тип — плоска і довга грудна клітка, відносно широкий таз, худе тіло і слабкий розвиток підшкірної основи, довгі тонкі кінцівки, вузькі стопи і кисті, мінімальна кількість підшкірного жиру.

Велике значення для раціонального відбору та орієнтації юних спортсменів на даному етапі має аналіз властивостей їх нервової системи — сили процесів збудження і гальмування, їх врівноваженості і рухливості.

Перспективним генетичним маркером функціональних можливостей спортсмена для ряду видів спорту є домінантність руки. Ліворукі спортсмени, в порівнянні з праворукими, мають велику швидкість простої рухової реакції, що забезпечує їм успішність простих дій, відрізняються високим рівнем тривожності, неврівноваженим типом нервової системи, переважанням предметно-образного мислення. Одночасно вони поступаються праворуким у швидкості прийняття рішень в складних ситуаціях, у здатності до абстрактно-логічного мислення. Ці особливості ліворуких спортсменів, детерміновані генетично на 40-50 % визначають їх успіхи в діяльності, що вимагає виняткової реакції і виконання відносно простих рухів з високою швидкістю. Найбільш наочно це проявляється у фехтуванні: серед чемпіонів найбільших міжнародних змагань представництво спортсменів-шульг в 10 разів перевищує середні популяційні дані і становить близько 50%. Саме ці спортсмени відрізняються простотою і виключно високою швидкістю дій.

Важливою стороною другого етапу багаторічного відбору є ретельна оцінка технічної підготовленості юного спортсмена. У циклічних видах спорту оцінюється насамперед ефективність рухів, їх еластичність, м'якість, потужність визначаються за співвідношенням темпу і кроку. У складно-технічних видах спорту велике значення має визначення ступеня закріплення помилок при виконанні найважливіших елементів рухів.

Останнім часом у процесі відбору спортсменів значно більше уваги приділяють оцінці так званих спеціалізованих сприйнять. Досвід практичної роботи показує, що низький рівень спеціалізованих сприйнять не може компенсуватися навіть винятковістю фізичних якостей і особливими психічними властивостями спортсменів.

Все більшого значення на другому етапі багаторічного відбору набуває оцінка особистісно-психічних якостей юного спортсмена. Основні критерії перспективності при цьому — наполегливість, відсутність підозріливості, впевненість у своїх силах, бажання тренуватися і змагатися з сильними партнерами і суперниками. При цьому в циклічних видах спорту особистісно-психічні якості є не тільки цілісним критерієм перспективності, а й додатковим критерієм схильності до спеціалізації в спринті або на стаєрських дистанціях. Так, відомо, що у спринтерів зазвичай реактивний тип нервової системи. Для них характерна категоричність у судженнях, висока збудливість, швидкість зміни настрою. Стаєри, як правило, спокійні, працьовиті й дисципліновані, повільніше переорієнтовуються і пристосовуються до нових умов. Особливості вольових якостей добре виявляються при виступі у змаганнях або виконанні контрольних завдань, побудованих в змагальній формі. Так , наприклад, інтенсивні вольові прояви у вправах, що вимагають короткочасних, але напружених зусиль. Рішучість і сміливість оцінюється при виконанні вправ в ускладнених умовах.

Характерна сторона медичного контролю на другому етапі багаторічного відбору — виявлення прихованих захворювань і осередків інфекції в організмі. Істотна увага приділяється й виявленню специфічних для того чи іншого виду спорту захворювань, наприклад, ортопедичних — у легкоатлетів та представників спортивних ігор; захворювань верхніх дихальних шляхів і органів слуху у плавців і т. п.

В ігрових видах спорту на другому ступені спортивного відбору особлива увага приділяється ретельній оцінці ігрової обдарованості. Це передбачає визначення здатності до ігрової взаємодії, орієнтуванні і передбачення ситуації, оцінку ініціативності та наполегливості, раціональності та оригінальності оперативних рішень, координації рухів і концентрації уваги.