4. Вікові особливості формування витривалості

Високий рівень розвитку цієї якості обумовлений резистентністю (стійкістю) нервових процесів, оптимальним рівнем діяльності серцево-судинної і дихальної систем, психологічною стійкістю до важких відчуттях стомлення і, як правило, досягається пізніше, ніж максимальний рівень швидкості, спритності та гнучкості. Слід розрізняти два види витривалості: загальну і спеціальну. Природні вікові зміни загальної витривалості показані на рис. 1. Як бачимо, її приріст у дівчаток припиняється значно раніше, ніж у хлопчиків, відповідно в 12-13 і 16 - 17 років. Слід, однак, підкреслити, що графік відображає саме природні вікові передумови розвитку загальної витривалості, тобто зміну її рівня у школярів, які не займаються спортом..

Рис. 1. Довжина дистанції, яку долають хлопці і дівчата шкільного віку за 15 хв (за Келлером); верхній графік - хлопці, нижній графік - дівчата

Зупиняючись на вікових особливостях формування енергетичних систем організму, зазначимо, що рівень аеробних можливостей вже в підлітковому віці наближається до показників дорослих, а рівень анаеробних - лише до верхньої межі юнацького віку. Саме це, а також те, що анаеробну короткочасну роботу юні спортсмени переносять значно гірше, ніж рівномірну тривалу роботу, виконувану в аеробних умовах, повинне строго враховуватися в процесі фізичної підготовки на перших етапах багаторічного удосконалення спортсмена. Треба враховувати і статеві відмінності. Значно менші у дівчат функціональні можливості системи крові, кровообігу і дихання в істотній мірі визначають меншу потужність і ємність джерел енергозабезпечення роботи. Рівень аеробних і анаеробних можливостей у дівчат на 20 - 30% нижче.

Менш ефективне енергозабезпечення визначає і значно меншу, порівняно з дорослими, працездатність юних спортсменів (табл. 4), більш тривалий відновлювальний період після навантажень.

Таблиця 4.

Вікові зміни показників роботи на велотренажері (за а. 3. Колчинською, 1973)

Для планування тренувального процесу важливо враховувати не тільки відносно низьку працездатність і особливості протікання відновних процесів після навантажень в молодшому і середньому шкільному віці, але і вікові зміни в складній структурі функціональної підготовленості. Її рівень визначається п'ятьма факторами: потужністю (анаеробної і аеробної), економічністю, стійкістю, варіативністю і ступенем реалізації функціонального потенціалу в конкретних умовах змагальної діяльності (В. С. Міщенко) Однак для поширеної практики підготовки юних спортсменів, насамперед у циклічних видах спорту, характерно переважне вдосконалення потужності функціональних систем. Робота, спрямована на вдосконалення інших складових функціональної підготовленості, проводиться безсистемно

і, як правило, спеціально не планується. При цьому самим пагубним є навіть не те, що такий підхід не сприяє ефективному формуванню функціональної основи для прояву витривалості, а те, що він призводить до перенапруження основних функціональних систем юного організму.