Енергозабезпечення м'язової роботи

Тривалість змагальної діяльності в різних видах спорту визначає переважну мобілізацію тих чи інших постачальників енергії. Легкоатлетичні стрибки і метання, стрибки на лижах з трампліну, ривок і поштовх штанги у важкій атлетиці, стрибки у воду, спринтерський біг, спринтерська гонка на треку забезпечуються алактатного анаеробними можливостями. Анаеробні Лактатний джерела відіграють велику роль в енергозабезпеченні веслування, бігу на середні дистанції, більшості дисциплін плавання, різних видів боротьби, боксу, велосипедного спорту (гіт на 1000 м з місця, індивідуальна та командна гонки переслідування на 4 км) та ін Аеробні джерела енергії є основним шляхом енергозабезпечення у велосипедному спорті - шосе, плаванні (дистанції 800 і 1500 м), бігу на дистанціях 5000 і 10 000 м, марафонському бігу, лижних гонках, в бігу на ковзанах на дистанціях 5000 і 10 000 м. Велика роль аеробних джерел в комплексі з анаеробними в єдиноборствах, спортивних іграх, складнокоординаційних видах спорту (особливо у фігурному катанні).

Рівень аеробних можливостей вже в підлітковому віці наближається до показників дорослих, а рівень анаеробних - лише до верхньої межі юнацького віку. Саме це, а також те, що анаеробну короткочасну роботу юні спортсмени переносять значно гірше, ніж рівномірну тривалу роботу, виконувану в аеробних умовах, повинне строго враховуватися в процесі фізичної підготовки на перших етапах багаторічного удосконалення спортсмена. Треба враховувати і статеві відмінності. Значно менші у дівчат функціональні можливості системи крові, кровообігу і дихання в істотній мірі визначають меншу потужність і ємність джерел енергозабезпечення роботи. Рівень аеробних і анаеробних можливостей у дівчат на 20 - 30% нижче.

Менш ефективне енергозабезпечення визначає і значно меншу, порівняно з дорослими, працездатність юних спортсменів (табл. 5), більш тривалий відновлювальний період після навантажень.

Таблиця 5.

Вікові зміни показників роботи на велотренажері (за а. 3. Колчинською, 1973)

Для планування тренувального процесу важливо враховувати не тільки відносно низьку працездатність і особливості протікання відновних процесів після навантажень в молодшому і середньому шкільному віці, але і вікові зміни в складній структурі функціональної підготовленості. Її рівень визначається п'ятьма факторами: потужністю (анаеробної і аеробної), економічністю, стійкістю, варіативністю і ступенем реалізації функціонального потенціалу в конкретних умовах змагальної діяльності (В. С. Міщенко). Однак для поширеної практики підготовки юних спортсменів, насамперед у циклічних видах спорту, характерно переважне вдосконалення потужності функціональних систем. Робота, спрямована на вдосконалення інших складових функціональної підготовленості, проводиться безсистемно і, як правило, спеціально не планується. При цьому особливо пагубним є навіть не те, що такий підхід не сприяє ефективному формуванню функціональної основи для прояву витривалості, а те, що він призводить до перенапруження основних функціональних систем юного організму.

Зміна спритності (координаційних здібностей). Спритність - це здатність людини швидко, доцільно, економно і винахідливо вирішувати рухові завдання, особливо складні і виникаючі несподівано. Найважливіший прояв спритності - відповідність рухових дій навколишнім обставинам. Прояви спритності забезпечуються складною взаємодією центральних механізмів управління рухами, а її розвиток відбувається зазвичай в період від 6 до 14 років, після чого досягнутий рівень, без цілеспрямованого вдосконалення, стабілізується. Так, наприклад, здатність до орієнтації в просторі стабілізується у дівчаток в 12-13 років, у хлопчиків - у 14. До 14-15 років розвиваються близькі до граничних величин рівень координації рухів, розвиток спеціалізованих сприйнять - почуття часу, ритму, темпу, величини зусиль, що розвиваються. У цьому віці здатність до освоєння складних рухів стає навіть гірше, ніж у 12-13 років. Таким чином, основні показники рухової функції досягають величин, близьких до граничних, в дуже юному віці і без цілеспрямованого тренування не удосконалюються. Це положення надзвичайно важливо враховувати в процесі технічної підготовки юного спортсмена. На думку професора В. С. Фарфеля, опановувати спортивною технікою треба не тоді, коли в основному вже завершено розвиток рухового аналізатора, тобто в підлітковому віці. Оволодіння технікою рухів повинно починатися в той період, коли спостерігається найбільш круте зростання кривої природного розвитку рухової навички

Найсприятливіший вік для розвитку спритності 6-14 років. Це особливо важливо знати тренерам з гімнастики, акробатики, стрибків у воду, спортивних ігор, де високі координаційні можливості - одна з найважливіших умов досягнення успіху