2. Джерела міжнародно-правового регулювання праці.

Відповідно до ст. 9 Конституції України діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, які містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди (ст. 8-1 КЗпП України). Таким чином, в Конституції нашої держави і в Кодексі законів про працю України закріплений принцип пріоритету міжнародно-правових норм перед нормами національного законодавства.

Джерела міжнародно-правового регулювання праці включають досить різноманітні і різнорідні елементи, тобто акти ООН і МОП, що діють у всесвітньому масштабі, і акти, прийняті регіональними організаціями держав.

У числі проголошених ООН основних прав людини - комплекс трудових прав, закріплених головним чином в 2 актах: у Загальній декларації прав людини і в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права.

Ці акти відрізняються по юридичній силі. Загальна декларація прав людини схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. у вигляді резолюції. Вона не має обов'язкового характеру. Це в більшій мірі програмний, політичний документ. Але його авторитет і моральна сила великі. Саме він заклав наріжний камінь у міжнародний захист прав і свобод людини.

У Загальній декларації прав людини виділено та сформульованопакет основних невід'ємних і невідчужуваних трудових прав людини:

право на працю;

право на вільний вибір роботи; право на захист від безробіття;

право на справедливі і сприятливі умови праці; право на рівну оплату за рівну працю без будь-якої дискримінації;

п раво на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і при необхідності іншими засобами соціального забезпечення;

право створювати профспілки і вступати до професійних спілок для захисту своїх інтересів;

право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права схвалений Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 р. За своєю юридичною природою це багатосторонній міжнародний договір (конвенція), ратифікований величезною більшістю держав - членів ООН, у тому числі СРСР. Він обов'язковий для України як правонаступниці СРСР.

Серед соціальних та економічних прав, проголошених і закріплених у цьому акті, трудові права займають значне місце. У число основних трудових прав включені: право напрацю; справедливі і сприятливі умови праці, включаючи справедливу заробітну плату без дискримінації; задовільні умови існування для працівників та їхніх сімей; безпечні і здорові умови праці; однакові для всіх можливості просування по роботі виключно на основі трудового стажу та рівня кваліфікації; право на відпочинок; на профспілкову організацію; страйк; особливу охорону праці та інтересів жінок-матерів, дітей і підлітків.

Як видно, трудові права у Пакті сформульовані докладніше, ніж в Декларації, коло цих прав ширше і, крім того, у Пакті (на відміну від Декларації) містяться конкретні зобов'язання держав, які ратифікували Пакт, по втіленню що містяться в ньому положень.

Держави, що ратифікували Пакт про економічні, соціальні та культурні права, зобов'язані періодично представляти доповіді про дотримання взятих зобов'язань. Доповіді розглядаються Комітетом незалежних експертів і Економічним і соціальним радою ООН.

Поряд з Пактом про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. ООН прийняла другий міжнародний пакт - Пакт про громадянські та політичні права, також ратифікований нашою країною. Цей Пакт містить загальногромадянські права, тобто права суспільно-політичного характеру. До нихвіднесені два права з трудових відносин: заборона примусової праці і вільне здійснення права на асоціацію, включаючи право на створення профспілок.

Встановлено особлива процедура розгляду скарг на порушення державами цього Пакту. Такі скарги, в тому числі індивідуальні, розглядає Комітет з прав людини (м. Женева).

Розглянуті вище акти є головним, але не єдиним внеском ООН у створення міжнародних соціально-трудових стандартів.

Важливі норми принципового характеру містяться у конвенціях ООН про ліквідацію расової дискримінації, дискримінації жінок і про захист прав трудящих-мігрантів і членів їх сімей.

Конвенція «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» (1979) покладає на ратифікували її держави зобов'язання щодо ліквідації дискримінації жінок у галузі зайнятості та забезпечення трудящим жінкам рівних прав з чоловіками.

Конвенція «Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» (1966) зобов'язує ратифікували її держави заборонити і ліквідувати расову дискримінацію в усіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом незалежно від раси, кольору шкіри, національного чи етнічного походження, зокрема, при реалізації трудових прав.

Конвенція «Про захист правтрудящих-мігрантів »(1990) встановлює широкий набір трудових прав для« гостей-робітників », забезпечує їх рівноправність з працівниками - громадянами держави прийому.

Конвенція передбачає утворення міжнародного Комітету із захисту прав трудящих-мігрантів і членів їх сімей. Держави, що ратифікували Конвенцію, зобов'язані регулярно представляти в цей Комітет доповіді про виконання своїх зобов'язань. Комітет має право розглядати скарги, в тому числі індивідуальні, на порушення державами положень Конвенції.

Одним з головних джерел міжнародно-правового регулювання праці є акти, прийняті МОП.

МОП є спеціалізованою установою ООН, об'єднуючим 176 держав. Вищий орган МОП - скликається щорічно Міжнародна конференція праці - складається з представників держав-членів МОП. Кожна держава представлена чотирма делегатами: двома - від уряду, одним - від підприємців і одним - від працівників. Адміністративна рада МОП, що обирається на Міжнародній конференції праці (, складається з 56 чоловік. 28 делегатів представляють уряди, 14 - підприємців і 14 - працівників. Міжнародне бюро праці (МВТ) - постійний секретаріат МОП. Його склад формується Генеральним директором МБТ, який призначається Адміністративною радою.

Цілі та завдання МОП визначені в преамбулі її Статуту. 10 травня 1944 р. вони були переглянуті та уточнені Філадельфійською декларацією, прийнятою Генеральною конференцією на 26-й сесії МОП, яка, підтверджуючи основні принципи заснування цієї організації, включила до Статуту такі повноваження:

прийняття міжнародних конвенцій та рекомендацій щодо організації та реалізації праці

розробка конкретних міжнародних програм, пов'язаних з поліпшенням умов праці та життя працівників

ухвалення програм допомоги державам у реалізації програм міжнародного технічного співробітництва

розробка програм загального, професійного навчання у сфері праці.

Нормотворча діяльність МОП полягає головним чином у прийнятті конвенцій і рекомендацій.

Конвенції та рекомендації МОП розробляються і приймаються Міжнародною конференцією праці з використанням однакової процедури. Їх прийняття передує обговорення на двох послідовних міжнародних конференціях (сесіях МОП). МБТ готує попередні доповіді, в яких узагальнюються законодавство і практика в різних країнах. Кожна конвенція (рекомендація) обговорюється спеціальною комісією, сформованою конференцією, і повинна бути схвалена більшістю у 2 / 3 присутніх делегатів.

Хоча процедура прийняттяконвенції, і рекомендації однакова, їх юридична сила та порядок застосування різні.

Конвенція після її ратифікації зазвичай двома державами - членами МОП стає багатостороннім міжнародною угодою і накладає зобов'язання як на ратифікували, так і на не ратифікували її держави.

У разі ратифікації конвенції держава зобов'язана прийняти законодавчі чи інші акти для проведення її в життя і регулярно представляти в МОП доповіді щодо вжитих заходів з ефективного застосування ратифікованої конвенції (такі доповіді повинні 1 раз на 2-4 роки в залежності від важливості конвенції). Якщо конвенція не ратифікована, держава все ж таки несе зобов'язання інформувати по запитах Адміністративної ради МОП про стан національного законодавства і практики відносно нератіфіцірованной конвенції та про заходи, які передбачається вжити для надання їй сили.

Рекомендація не є міжнародним договором і не вимагає ратифікації. Разом з тим було б невірним недооцінювати її значення і певну юридичну силу. Вона являє собою звернене до держав побажання, пропозицію (рада) ввести відповідні норми в національне законодавство. Рекомендація містить матеріал для орієнтації в світовомудосвіді, необхідний для вдосконалення національного законодавства. Іншими словами, рекомендація - джерело інформації і модель для вдосконалення національного законодавства. Рекомендація деталізує, уточнює, а іноді і доповнює положення конвенції, робить їх зміст більш повним і гнучким, розширює можливості вибору для держав при вирішенні питання про запозичення міжнародних норм. Рекомендація (як і конвенція) повинна бути представлена урядом держави - члена МОП на розгляд компетентних органів для додання рекомендації сили шляхом прийняття закону, або іншим шляхом, при цьому МОП повинна бути інформована про результати такого розгляду. Надалі держави повинні представляти в МОП таку ж інформацію щодо реалізації рекомендацій, як і нератіфіцірованних конвенцій.

Згідно зі Статутом прийняття державою конвенції чи рекомендації МОП не може змінювати на шкоду працівникам діяв в даній країні законодавство.

Статут МОП містить положення про контроль за дотриманням (застосуванням) конвенцій і рекомендацій. Механізм контролю включає діяльність Комітету експертів із застосування конвенцій та рекомендацій, що складається з авторитетних юристів різних країн, що призначаються МБТ «в особистій якості», і Комітету Міжнародної конференції праці щодо застосування конвенційі рекомендацій, що складається з представників урядів, профспілок і організацій підприємців.

Доповіді урядів про застосування конвенцій та рекомендацій спочатку розглядаються Комітетом експертів. Він формулює зауваження, що відносяться до тих чи інших урядам, або надсилає їм запити. Комітет публікує також періодичні огляди про застосування в різних країнах конвенцій МОП.

Щорічні доповіді Комітету експертів передаються в Комітет із застосування конвенцій та рекомендацій, що утворюється на кожній сесії МОП. Цей останній Комітет обговорює доповідь Комітету експертів, у випадках необхідності вимагає пояснень 071 відповідних урядів, посилає представників МОП (за згодою урядів) до держав, де допускаються порушення міжнародних трудових стандартів, для розгляду на місці стану справ.

На регіональному рівні джерелами міжнародно-правового регулювання праці єакти, прийняті європейськими регіональними об'єднаннями держав: Радою Європи (РЄ) [4] та Європейським Союзом (ЄС) [5] , СНД [6] .

РЄ прийняв більше 130 конвенцій, в тому числі що містять соціальні стандарти. Серед них Європейська соціальна хартія (1961 р., переглянута в 1996 р.), яка з деякими змінами, які враховують регіональну специфіку, відтворює універсальні права людини в соціальній і економічній сферах, закріплені в актах ООН та МОП. Європейська соціальна хартія підписана Росією в 2000 р., але поки ще не ратифікована.

У Європейській конвенції «Про захист прав людини і основних свобод» (1950) заборонено примусову працю і закріплена свобода асоціацію, включаючи право утворювати профспілки та вступати до них.

Найважливіші акти ЄС, в яких проголошені соціальні й економічні права, - Хартія основних прав працівників (1989), Хартія основних прав громадян Євросоюзу (2000).

У рамках СНД прийнято Хартію соціальних гарантій громадян незалежних держав (1994), присвячені регіональної міграції [7] , охорони праці.

Конвенції Міжнародної організації праці, які ратифіковані Україною:    1. Конвенція МОП №29 про примусову чи обов'язкову працю, 1930 р. (ратифіковано 09.06.56).    2. Конвенція МОП №47 про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень, 1935 р. (ратифіковано 09.06.56).    3. Конвенція МОП №100 про рівну оплату чоловіків і жінок за рівноцінну працю, 1951 р. (ратифіковано 09.06.56).    4. Конвенція МОП №10 про мінімальний вік допуску дітей до роботи в сільському господарстві, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).    5. Конвенція МОП №11 про право на асоціацію та об'єднання трудящих у сільському господарстві, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).    6. Конвенція МОП №15 про мінімальний вік допуску підлітків на роботу вантажниками вугілля або кочегарами у флоті, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).    7. Конвенція МОП №16 про обов'язковий медичний огляд дітей і підлітків, зайнятих на борту суден, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).    8. Конвенція МОП №52 про щорічні оплачувані відпустки, 1936 р. (ратифіковано 11.08.56).    9. Конвенція МОП №58 про мінімальний вік дітей для допуску їх на роботу в морі (переглянута), 1936 р. (ратифіковано 11.08.56).    10. Конвенція МОП №59 про мінімальний вік дітей для прийому їх на роботу в промисловості (переглянута), 1937 р. (ратифіковано 11.08.56).    11. Конвенція МОП №60 про вік дітей для прийому їх на непромислові роботі, 1937 р. (ратифіковано 11.08.56).    12. Конвенція МОП №77 про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності до праці в промисловості, 1946 р. (ратифіковано 11.08.56).    13. Конвенція МОП №78 про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності до праці на непромислових роботах, 1946 р. (ратифіковано 11.08.56).    14. Конвенція МОП №79 про обмеження нічної праці дітей і підлітків на непромислових роботах, 1946 р. (ратифіковано 11.08.56).    15. Конвенція МОП №87 про свободу асоціації і захист права на організацію, 1948 р. (ратифіковано 11.08.56).    16. Конвенція МОП №90 про нічну працю підлітків у промисловості (переглянута), 1948р. (ратифіковано 11.08.56).    17. Конвенція МОП №98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів, 1949 р. (ратифіковано 11.08.56).    18. Конвенція МОП №103 про охорону материнства, 1952 р. (ратифіковано 11.08.56).    19. Конвенція МОП №45 про застосування праці жінок на підземних роботах у будь-яких шахтах, 1935 р. (ратифіковано 30.06.61).    20. Конвенція МОП №95 про охорону заробітної плати, 1949 р. (ратифіковано 30.06.61).    21. Конвенція МОП №111 про дискримінацію в галузі праці і занять, 1958 р. (ратифіковано 30.06.61).    22. Конвенція МОП №112 про мінімальний вік для прийняття на роботу рибалок, 1959 р. (ратифіковано 30.06.61).    23. Конвенція МОП №14 про щотижневий відпочинок на промислових підприємствах, 1921 р. (ратифіковано 29.05.68).    24. Конвенція МОП №106 про щотижневий відпочинок в торгівлі та установах, 1957 р. (ратифіковано 29.05.68).    25. Конвенція МОП № 115 про захист трудящих від іонізуючої радіації, 1960 р. (ратифіковано 29.05.68).    26. Конвенція МОП №120 про гігієну в торгівлі та установах, 1964 р. (ратифіковано 29.05.68).    27. Конвенція МОП №122 про політику в галузі зайнятості, 1964 р. (ратифіковано 29.05.68).    28. Конвенція МОП №23 про репатріацію моряків, 1926 р. (ратифіковано 04.02.70).    29. Конвенція МОП №27 про зазначення ваги важких вантажів, що перевозяться на суднах, 1929 р. (ратифіковано 04.02.70).    30. Конвенція МОП №32 про захист від нещасних випадків трудящих, зайнятих на вантаженні або розвантаженні суден (переглянута), 1932 р. (ратифіковано 04.02.70).    31. Конвенція МОП №69 про видачу судовим кухарям свідоцтв про кваліфікацію, 1946 р. (ратифіковано 04.02.70).    32. Конвенція МОП №73 про медичний огляд моряків, 1946 р. (ратифіковано 04.02.70).    33. Конвенція МОП №92 про приміщення для екіпажу на борту суден (переглянута), 1949 р. (ратифіковано 04.02.70).    34. Конвенція МОП №108 про національне посвідчення особи моряків, 1958 р. (ратифіковано 04.02.70).    35. Конвенція МОП №113 про медичний огляд рибалок, 1959 р. (ратифіковано 04.02.70).    36. Конвенція МОП №116 про частковий перегляд конвенцій, прийнятих Генеральною конференцією Міжнародної організації праці на своїх перших тридцяти двох сесіях, з метою уніфікації положень про  підготовку Адміністративною радою Міжнародного бюро праці доповідей про застосування конвенцій, 1961 р. (ратифіковано 04.02.70).    37. Конвенція МОП №119 про постачання машин захисними пристроями, 1963 р. (ратифіковано 04.02.70).    38. Конвенція МОП №123 про мінімальний вік допуску на підземні роботи в шахтах і рудниках, 1965 р. (ратифіковано 04.02.70).    39. Конвенція МОП №124 про медичний огляд молодих людей з метою визначення їх придатності до праці на підземних роботах у шахтах і рудниках, 1965 р. (ратифіковано 04.02.70).    40. Конвенція МОП №126 про приміщення для екіпажу на борту рибальських суден, 1966 р. (ратифіковано 04.02.70).    41. Конвенція МОП №138 про мінімальний вік для прийняття на роботу, 1973 р. (ратифіковано 07.03.79).    42. Конвенція МОП №142 про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів, 1975 р. (ратифіковано 07.03.79).    43. Конвенція МОП №149 про зайнятість і умови праці та життя сестринського персоналу, 1977 р. (ратифіковано 07.03.79).    44. Конвенція МОП №160 про статистику праці, 1985 р. (ратифіковано 03.05.90).    45. Конвенція МОП №133 про приміщення для екіпажу на борту суден (додаткові положення), 1970 р. (ратифіковано 14.07.93).    46. Конвенція МОП №147 про мінімальні норми на торговельних суднах, 1976 р. (ратифіковано 14.07.93).    47. Конвенція МОП №144 про тристоронні консультації (міжнародні трудові норми), 1976 р. (ратифіковано 17.12.93).    48. Конвенція МОП №2 про безробіття, 1919 р. (ратифіковано 04.02.94).    49. Конвенція МОП №154 про сприяння колективним переговорам, 1981 р. (ратифіковано 04.02.94).    50. Конвенція МОП №158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємства, 1982 р. (ратифіковано 04.02.94).    51. Конвенція МОП №156 про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов'язками, 1981 р. (ратифіковано 22.10.99).    52. Конвенція 132 (1970 р., ратифікована в 2001) про оплачувані відпустки.    53. Конвенція 140 (1974 р., ратифікована в 2002) про оплачувані навчалбні відпустки    54. Конвенція 135 (1971 р., ратифікована в 2003 р.) про представників працівників.    55. Конвенція 159 (1983 р., ратифікована в 2003 р.) про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів.    56. Конвенція 129 (1969 р., ратифікована в 2004 р.) про інспекцію праці в сільському господарстві.    57. Конвенція 81 (1947 р., ратифікована в 2004 р.) про інспекцію праці у промисловості й торгівлі.    58. Конвенція 150 (1978 р., ратифікована в 2004 р.) про адміністрацію праці.