підлітків і молоді повної адекватної інформації.

Профілактична робота полягає в наданні підліткам і молодим людям об’єктивної, коректної, емоційно нейтральної інформації щодо ризикованої поведінки для забезпечення можливості вільного, свідомого вибору свого способу життя. Профілактика проводиться за допомогою лекцій, бесід, дискусій, ігор, конкурсів, розповсюдження друкованих матеріалів (буклети, брошури), розміщення матеріалів у ЗМІ, навчання на рівних. Модель ефективна при роботі з молоддю і підлітками, проте в останніх може провокувати інтерес до негативних явищ і бажання до експериментування.

5. Модель навчання позитивній поведінці („афективного” навчання). Основні причини поширення негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі вбачаються у невмінні молодої людини задовольняти потреби без шкоди здоров’ю, протидіяти обставинам, зовнішньому тиску, вирішувати особистісні проблеми.

Профілактична робота спрямована на розвиток у людини вмінь задовольняти свої потреби і вирішувати проблеми за будь-яких обставин позитивним чином. Профілактика проводиться за допомогою ігор, тренінгів, індивідуальних і групових консультацій,

170

психотерапії, розповсюдження профілактичної літератури, створення теле- і радіопрограм, навчання на рівних.

6. Модель формування здорового способу життя. Причина поширеності негативних явищ – несформованість у молодих людей цінності власного здоров’я, орієнтація на задоволення інших потреб (самоствердження, трудова діяльність, особисті стосунки) за рахунок фізичного і психічного здоров’я.

Профілактична робота за цією моделлю спрямована на формування у дітей і молоді цінностей повноцінного життя і здоров’я, розвиток вмінь і навичок, на створення умов для ведення здорового способу життя. Основними методами профілактики виступають соціальна реклама, тренінги, робота спортивних, туристичних клубів та секцій, творчих гуртків.

6. Радикальна модель (модель соціального впливу).

Побудована на уявленні про те, що саме суспільство провокує і посилює негативні явища у молодіжному середовищі. Основними засобами протидії негативним явищам виступають заборона чи обмеження шкідливої реклами, демонстрації викривлених сексуальних стосунків та насильства в ЗМІ, впровадження законодавства, яке захищало б права громадян на ведення здорового способу життя тощо. При цьому використовуються лобіювання, масові акції, кампанії у ЗМІ, соціальна реклама.

До стратегії нормалізації можна віднести такі моделі:

1. Модель контрольованого впливу. Вона виходить з уявлення про те, що є певні межі, залишаючись в яких будь-яка поведінка людини не призведе до шкідливих наслідків. Отже, необхідно визначити норми припустимої поведінки (наприклад, кількості випитого спиртного чи вжитого наркотику, що в меншій мірі зашкодить здоров’ю), пропагувати їх, навчити людей контролювати себе.

Профілактика передбачає лібералізацію законодавства та інформування населення щодо безпечних норм, навчання самоконтролю. Проте далеко не всі негативні явища можна допустити навіть в обмеженому вигляді, тим більше у середовищі дітей.

2. Модель зменшення шкоди. У межах цієї моделі негативне явище (вживання наркотиків, небезпечна сексуальна поведінка) сприймається як неминуче, принаймні для певної кількості молодих людей.

171

Метою профілактики виступає зниження ризику негативних наслідків від небезпечного способу життя як для самих молодих людей, яким він властивий, так і для оточуючих, без спроби змінити сам спосіб життя. Основними засобами зменшення шкоди є навчання більш безпечній поведінці, забезпечення запобіжними засобами (наприклад, презервативами, одноразовими шприцами), психологічна допомога і підтримка. Робота проводиться за допомогою інформування, консультування, навчання на рівних, створення груп самодопомоги. Модель зменшення шкоди ефективна лише для профілактики у середовищі осіб, які вже ведуть стійкий небезпечний спосіб життя.

Отже, переважна більшість стратегій і моделей ефективні для роботи з окремими категоріями дітей та молоді і для вирішення окремих завдань профілактики. Вони доповнюють одна одну, і тому можливе використання їх елементів у межах комплексної профілактичної програми.

Обираючи ту чи іншу модель профілактичної роботи, слід враховувати, що існують три типи профілактики:

• первинна – діяльність, спрямована на попередження виникнення проблеми;

• вторинна – діяльність, спрямована на попередження загострення проблеми та її наслідків серед осіб, які відчули на собі її вплив;

• третинна – робота, яка проводиться з особами, які

постраждали від проблеми, і спрямована на попередження її рецидивів.

Розглянемо більш докладно кожний з них.

Первинна профілактика – це комплекс соціальних, освітніх і медико-психологічних заходів, що попереджають інфікування на ВІЛ. Вона спрямована на здорову молодь – тих, хто ще не почав вживати психоактивні речовини, не мав інфекцій, які передаються статевим шляхом, небезпечної сексуальної поведінки тощо. Мета первинної профілактики – це зміна ціннісного ставлення до ВІЛ-інфекції, а також формування відповідальності за свою поведінку.

Цільові групи первинної профілактики представлені на рис. 1.

172

Діти, підлітки, молодь загалом

ПЕРВИННА

ПРОФІЛАКТИКА

Широка громадськість

Діти, підлітки, молодь, які перебувають у несприятливих сімейних або соціальних умовах

Особи, які мають досвід перших спроб вживання наркотиків, ризикованої поведінки

Особи, які мають друзів, котрі вживають наркотики, мають ризиковану поведінку

Найближче оточення молоді та дітей (батьки, родичі, подружжя)

Рис. 1. Цільові групи первинної профілактики Основні завдання первинної профілактики включають:

• попередження немедичного вживання наркотичних речовин та ризикованих статевих зв’язків;

• інформування дітей, молоді та різних категорій сімей про ВІЛ/СНІД, наслідки вживання наркотичних речовини;

• формування та розвиток навичок безпечної поведінки серед дітей та молоді для запобігання ВІЛ/СНІДу;

• створення умов для закріплення навичок безпечної поведінки через забезпечення доступу до презервативів;

• забезпечення доступу до тестування на ВІЛ-інфекцію;

• створення системи надання адресних профілактичних соціальних послуг дітям, молоді та їхнім батькам;

• забезпечення доступу дітей, молоді та їхніх батьків до адресних профілактичних соціальних послуг;

• створення дієвих механізмів міжвідомчої та

міжсекторальної взаємодії щодо запобігання наркотичної залежності та ВІЛ/СНІДу.

Вторинна профілактика – це комплекс соціальних, освітніх і медико-психологічних заходів, що попереджують формування захворювання і ускладнень, пов’язаних із небезпечною сексуальною поведінкою, вживанням наркотиків серед тих, хто вживає їх періодично, епізодично і ще не має ознак захворювання. Мета вторинної профілактики – максимально скоротити негативний вплив ризикованої поведінки на людину, обмежити ступінь шкоди

173

безпосередньо для неї та її найближчого оточення, зберегти рівень психічного та соціального благополуччя людини, попередити інфікування.

Цільові групи вторинної профілактики показані на рис. 2.

Діти, підлітки та молодь із груп підвищеного ризику (сім’ї споживачів наркотиків, неблагополучні сім’ї тощо)

ВТОРИННА

ПРОФІЛАКТИКА

Найближче оточення дітей, підлітків та молоді (батьки, родичі, подружжя, друзі тощо)

Діти, підлітки та молодь, які вживають психоактивні речовини

Молодь, яка має багато сексуальних партнерів

Особи, які раніше хворіли на ЗПСШ

Рис. 2. Цільові групи вторинної профілактики Основними завданнями вторинної профілактики є:

• раннє виявлення дітей та молоді, які вживають наркотичні речовини, але ще не мають залежності, мотивація їх до зміни поведінки;

• забезпечення комплексу заходів з інформування та навчання цього контингенту та його оточення;

• зниження ризику інфікування ВІЛ шляхом усунення поведінкових факторів ризику;

• мотивація молоді з ризикованою поведінкою до зміни поведінки на позитивну;

• формування та розвиток навичок безпечної поведінки для запобігання ВІЛ/СНІДу;

• сприяння доступу до тестування, діагностики, лікування ВІЛ/СНІДу;

• створення системи зменшення шкоди від вживання наркотичних речовин;

• забезпечення доступу до програм зменшення шкоди від уживання наркотичних речовин;

174

• створення системи надання комплексних адресних послуг молодим особам та їхнім батькам;

• забезпечення доступу до комплексного обстеження і надання кваліфікованої психологічної, медичної, педагогічної та соціальної допомоги, а також комплексних соціальних послуг дітям, молоді та їхнім батькам;

• створення дієвих механізмів міжвідомчої та

міжсекторальної взаємодії щодо запобігання ВІЛ/СНІДу. Третинна профілактика – це комплекс соціальних, освітніх і

медико-психологічних заходів, що спрямовані на попередження зривів та рецидивів захворювання, сприяння відновленню особистісного та соціального статусу людини, яка живе з ВІЛ/СНІДом, їх повернення у сім’ю, навчальний заклад, трудовий колектив тощо.

Цільові групи третинної профілактики зазначені на рис. 3.

ВІЛ-інфіковані особи

Особи, які проходять

^{ТРЕТИННА} лікування та реабілітацію

ПРОФІЛАКТИКА

Найближче оточення ВІЛ-інфікованих осіб (батьки, родичі, подружжя, друзі тощо)

Рис. 3. Цільові групи третинної профілактики

До основних завдань третинної профілактики належать:

• лікування та адаптація осіб, які живуть з ВІЛ;

• профілактика рецидивів;

• формування навичок поведінки, спрямованої на вирішення проблем та соціально схвалюваної поведінки;

• формування та розвиток навичок безпечної поведінки для запобігання СНІДу;

• реабілітація та ресоціалізація;

• формування соціально підтримуючого середовища,

175

• забезпечення доступу до програм зменшення шкоди від вживання наркотичних речовин;

• забезпечення доступу до програм замісної терапії;

• створення системи надання комплексних, адресних послуг молодим особам та їхнім батькам;

• забезпечення доступу до комплексного обстеження і надання кваліфікованої психологічної, медичної, педагогічної та соціальної допомоги, а також комплексних соціальних послуг дітям, молоді та їхнім батькам;

• створення дієвих механізмів міжвідомчої та міжсекторальної взаємодії щодо запобігання ВІЛ/СНІДу.

Усі типи профілактики здійснюються на трьох рівнях: особистісному, сімейному та соціальному.

Особистісний рівень профілактики здійснюється через фокусування впливу на формуванні тих якостей особистості, які сприяють відповідальному ставленню до власної поведінки та здоров’я, підвищенню рівня здоров’я, самооцінки, впевненості у собі тощо.

Сімейний рівень профілактики передбачає вплив на найближче оточення, сім’ю з метою посилення та зміцнення впливу на особистість.

Соціальний рівень профілактики сприяє зміні суспільних норм щодо ставлення до людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом.

Взаємозв’язок рівнів профілактики розповсюдження ВІЛ-інфекції показаний на рис. 4.

176

Особистісний

рівень

Соціальний

рівень

Особистісний

рівень

Вторинна профілактика _{Сімейний}

рівень

Соціальний

рівень

Особистісний

рівень

Третинна		Сімейний
профілактика		рівень

Соціальний

рівень

Рис. 4. Взаємозв’язок рівнів профілактики розповсюдження ВІЛ-інфекції

Основними напрямками первинної профілактики є:

1. Формування у дітей, підлітків, молоді та їх найближчого оточення негативного ставлення до наркотизації, небезпечної сексуальної поведінки через організацію навчання представників оточення, груп взаємопідтримки для „проблемних” сімей.

2. Попередження внутрішньосімейного залучення дітей, підлітків та молоді до наркотизації, алкоголізації, випадків насильства та жорстокого поводження, емоційного відторгнення за

177

допомогою інспектування, патронажу, сімейного консультування, супроводу, залучення до груп взаємопідтримки тощо.

3. Надання допомоги сім’ї в конфліктних ситуаціях (член родини йде з дому, вдома часті сварки між членами родини тощо) через консультування з питань сімейного примирення, допомога сім’ї в установленні контактів зі спеціалістами, групами взаємодопомоги, психологічна та педагогічна корекція, навчання навичкам спілкування та підтримки тощо.

3. Навчання та виховання дітей, підлітків та молоді за допомогою навчальних та просвітницьких програм формування здорового способу життя (спеціальні тренінги, кінолекторії, тематичні акції, дискусії, рольові ігри, спектаклі тощо).

4. Формування у дітей, підлітків та молоді навичок безпечної поведінки, відповідального ставлення до свого здоров’я через спеціальні тренінги.

5. Відбір, формування та навчання волонтерських груп із числа дітей, підлітків та молоді з лідерськими якостями для профілактичної роботи серед ровесників за принципом „рівний – рівному”.

6. Організація взаємодії між усіма суб’єктами профілактики (соціальні служби, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, медичні заклади, правоохоронні органи, заклади освіти, групи батьків, громадські організації тощо) для забезпечення доступу дітей, підлітків, молоді та їх найближчого оточення до комплексних соціальних послуг, діагностики, лікування наркозалежності, ВІЛ/СНІДу.

3. Організація, проведення моніторингу й оцінки поширення вживання психоактивних речовин, ВІЛ-інфекції та СНІДу, заходів протидії цим явищам тощо.

Основні напрямки вторинної профілактики включають:

1. Надання допомоги сім’ї в конфліктних ситуаціях (член родини почав вживати наркотики, йде із дому, пройшов антинаркотичне лікування, перебуває на лікуванні чи реабілітації тощо) через консультування з питань сімейного примирення, допомога сім’ї в налагодженні контактів зі спеціалістами, групами взаємодопомоги, психологічна та педагогічна корекція, навчання навичкам спілкування та підтримки особи, яка вживає наркотики, хворіє на ВІЛ/СНІД.

2. Залучення осіб, які вживають наркотики, є ВІЛ-інфікованими чи хворіють на СНІД, до груп взаємопідтримки.

178

3. Залучення представників найближчого оточення осіб, які вживають наркотики, є ВІЛ-інфікованими чи хворіють на СНІД, до груп взаємопідтримки та взаємодопомоги.

4. Забезпечення доступу до комплексних соціальних та медичних послуг.

3. Зниження ризику інфікування ВІЛ за допомогою впровадження програм „зменшення шкоди”.

4. Зниження ризику інфікування ВІЛ, а також лікування наркозалежності за допомогою впровадження програм замісної терапії.

5. Відбір, формування та навчання волонтерських груп із числа осіб, які є наркозалежними, ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД з лідерськими якостями для профілактичної роботи серед ровесників за принципом „рівний – рівному”.

6. Організація взаємодії між усіма суб’єктами профілактики (соціальні служби, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, медичні заклади, правоохоронні органи, заклади освіти, групи батьків, громадські організації тощо) для забезпечення доступу осіб, які є наркозалежними, ВІЛ-інфікованими або хворими на СНІД, їх найближчого оточення до комплексних соціальних послуг, діагностики та лікування наркозалежності, ВІЛ/СНІДу.

3. Організація і проведення моніторингу й оцінки поширення вживання психоактивних речовин, ВІЛ-інфекції та СНІДу, заходів протидії цим явищам тощо.

До основних напрямків третинної профілактики належать:

1. Сприяння соціальній реабілітації ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, формування впевненості у собі, відновлення соціального статусу.

2. Надання допомоги ВІЛ-інфікованим людям у лікуванні та формування прихильності до антиретровірусної терапії.

3. Трудова реабілітація ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, відновлення їхніх трудових навичок.

4. Надання психологічної допомоги та підтримки у вирішенні виникаючих проблем та конфліктів, здійснення консультування.

5. Організація взаємодії між усіма суб’єктами профілактики (соціальні служби, медичні заклади, громадські організації тощо) для забезпечення ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД доступу до лікування, соціально-психологічної допомоги, реабілітаційних послуг.

179

6. Організація, проведення моніторингу й оцінки здійснюваних профілактичних заходів.

Профілактична діяльність здійснюється через систему соціальних послуг, які надає центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Профілактичні заходи повинні відповідати стандартам якості. Всі послуги профілактичної діяльності надаються консультантами з відповідним рівнем підготовки. Послуги надаються в залежності від потреб клієнта.

Традиційними формами роботи, що використовуються у профілактиці розповсюдження ВІЛ-інфекції, є:

Лекція. Стисле, цілісне, логічне викладення в усній формі інформації про проблему. У „чистому” вигляді, без поєднання з більш інтерактивними методами, відсоток засвоєння інформації цільовою аудиторією не перевищує 5%. Переваги: оперативність, економічність.

Бесіда. Викладення інформації у формі діалогу на основі питання-відповідь методу. Відсоток засвоєння інформації при проведенні бесіди 10%. Плюси: оперативність, економічність

Самостійне вивчення – читання. У середньому засвоюється

10% інформації. Найважливіше значення при цьому має мотивація на читання інформаційного матеріалу. Перевага: можливість великого охоплення.

Використання аудіо-візуальних засобів. Дозволяють задіяти додатковий канал сприйняття, а також створити і посилити емоційні переживання. Ефективність засвоєння – 20%.

Використання наочних посібників. Наочний посібник – повний або частковий аналог предмета вивчення. Типи наочних посібників: натуральні (речові), умовні графічні зображення (креслення, карти, схеми), знакові моделі (графіки, діаграми, формули). Інформація засвоюється усіма каналами сприйняття з 30% ефектом.

Обговорення у групах (дискусії, мозкові штурми ). Обмін думками, враженнями , почуттями. Дозволяє учасникам думати, аналізувати, ділитися висновками , вислуховувати інші думки. Відсоток засвоєння 50% за умови наявності ведучого, який вміє вести дискусії. Недолік: обмежене охоплення.

Навчання практикою дії: рольові ігри, ігрові ситуації, практичні заняття, лабораторні роботи, самостійні дослідження. Ефективність 70%. Мінус: обмежене охоплення, витратність.

180

Виступ у ролі навчаючого. Найефективніша форма – 90%

засвоєння. Недоліки: неможливість широкого охоплення, витратність. Профілактичний семінар – групове заняття, яке побудовано у формі обговорення проблеми , інформаційних повідомлень, групових завдань, ігор, що дозволяють в активній формі передати інформацію про проблему, створити умови для того, щоб учасники задумалися

про проблему і сформували своє ставлення до неї.

Тренінг розвитку навичок – групове заняття, проведене з використанням соціально-психологічних методів роботи з групою, що передбачає більш глибоке вивчення проблеми, формування та відпрацювання навичок, необхідних для її попередження.

Семінар-тренінг – сукупність профілактичного семінару та тренінгу розвитку навичок, а також інших методів роботи, організована таким чином, що навчальний процес переживається як частина реального життя. Дозволяє досягти високої ефективності.

Акція – масовий захід, що проводиться з метою залучення уваги людей до проблеми і донесення в доступній формі необхідного мінімуму інформації. Розповсюдження інформаційних матеріалів і запобіжних засобів – форма, що передбачає роздачу серед представників цільової групи інформаційних матеріалів з проблеми (брошур, буклетів тощо), з актуальних для неї питань, а також запобіжних засобів, може супроводжувати вище перераховані форми або здійснюватися незалежно.

Інформаційна кампанія щодо ВІЛ/СНІДу – комплекс заходів впливу на цільові групи за допомогою різних засобів і каналів масового та індивідуального інформування і навчання з метою пробудження до прийняття нових, корисних з точки зору профілактики ВІЛ моделей поведінки.

У процесі здійснення профілактичних заходів спеціаліст повинен дотримуватися наступних принципів:

1. Принцип системності передбачає розробку та проведення програмних профілактичних заходів на базі системного аналізу актуальної соціальної та епідеміологічної ситуації у країні стосовно соціально небезпечних хвороб.

2. Принцип цілісності визначає єдину цілісну стратегію профілактичної діяльності, яка обумовлюється загальними стратегічними напрямками, конкретними заходами та профілактичними акціями.

181

3. Принцип всебічного спрямування передбачає поєднання різних аспектів профілактичної діяльності:

• освітній компонент (формування системи уявлень, знань та ставлень);

• соціальний компонент (реалізація соціальних потреб у рамках профілактичної діяльності);

• психологічний компонент (формування навичок

відповідальної та здорової поведінки).

4. Принцип ситуаційної адекватності означає відповідність профілактичних дій реальній соціально-економічній ситуації в країні та в навчальному середовищі, забезпечення безупинності, цілісності, динамічності, розвиток та вдосконалення профілактичної діяльності