5.5. Валютні курси. Конвертованість грошей

Валютний курс — це ціна національної грошової одиниці, виражена в грошових одиницях іншої країни Валютний курс може бути фіксованим (офіційним – встановлюється державою), плаваючим (гнучким- формується під дією попиту та пропозиції) та змішаним ( встановлюється на основі взає­модій сил вільного ринку з певним регулюванням курсу урядо­вими фінансовими органами). Тому змішаний валютний курс можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс.

Зазвичай встановлюються валютні курси продавця — вищий і покупця — нижчий. Різниця між ними (маржа) становить дохід банків і комерсантів, які здійснюють валютні операції.

Плаваючий валютний курс встановлюється вільно, виходя­чи зі співвідношення попиту й пропозиції на певну валюту в умо­вах вільного грошового ринку. Режим плаваючого валютного курсу найбільш поширений у країнах з розвинутою ринковою економікою і високим рівнем доходів. Його успішне викори­стання можливе за умов економічної і політичної стабільності, повної відсутності інфляції або незначного її рівня, виваженої макроекономічної політики держави.

Фіксований валютний курс передбачає встановлення твер­дих зареєстрованих паритетів, що покладені в основу валютних курсів і підтримуються державними фінансовими органами. Фіксовані валютні курси використовуються за умови наявності в країнах кризових явищ, при нестабільній економіці, високих темпах інфляції тощо.

Змішаний валютний курс встановлюється на основі взає­модій сил вільного ринку з певним регулюванням курсу урядо­вими фінансовими органами. Тому змішаний валютний курс можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Його метою є запобігання надмірному підвищенню або знижен­ню валютного курсу, тобто встановлення так званого курсового "валютного коридору."

Нині валютні курси встановлюють на основі співвідношен­ня паритетів купівельної спроможності різних валют. Купі вельна спроможність грошей — це кількість товарів і послуг, які можна придбати за одну грошову одиницю в певній країні. Найпростішим і поширеним способом визначення паритету купівельної спроможності валют є зіставлення цін стандартно­го однойменного набору ("кошика") товарів і послуг у національ­них валютах різних країн за формулою

КС = Р А / РБ

де КС — купівельна сила валют; РА , РБ — рівень цін у відповід­них країнах за певний період.

Поряд з вказаним методом існує і метод визначення валютно­го курсу на основі співвідношення ефективних виробничих ви­трат у країнах, що зіставляються: рівень заробітної плати, нор­ма позичкового процента, рента, рівень продуктивності праці тощо. Цей метод певною мірою абстрагується від кон'юнктурних коливань цін і дає змогу врахувати довго- та середньострокові фак­тори, що впливають на валютний курс. Він також відрізняється своєю стабільністю, оскільки базується на досить стабільних ви­робничих показниках, відображає глибинні і найважливіші еко­номічні процеси в країнах, що зіставляються.

На величину валютного курсу і його динаміку досить суттєвий вплив мають стан платіжного балансу країни, рівень відсоткових ставок, які регулюють мігра-цію капіталу, а також чинники, пов`язані з динамікою цін національного ринку та інфляційним очікуванням. Валютний курс надзвичайно чутливий і до чинників, що визначають політичну і соціальну стабільність окремих країн ,їхній зовнішньополітичний курс, міжнародний авторитет. Нарешті, слід ураховувати і вплив на динаміку валютних курсів спекулятивного чинника. Як засвідчує світова практика, валютні операції далеко не завжди здійснюються з метою забезпечення торгівельних і фінансових розрахунків. Дуже часто вони ґрунтуються на прагненні суб`єктів валютного ринку одержати спекулятивний прибуток. Як показують розрахунки, понад 90 відсотків валютних операцій світового валютного ринку взагалі не пов`язані з обслуговуванням реальних торгівельних і фінансових угод. Цим пояснюється включно високий вплив їх на динаміку валютних курсів. У зв`язку з цим перед кожною країною стоїть завдання валютного регулювання.

З валютним курсом тісно пов'язана конвертованість валют.

Конвертованість валюти означає ступінь її здатності вільно обмінюватися на національні грошові одиниці інших країн. Конвертованість — це невід'ємний атрибут ринкової еко­номіки. Вона передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу та ін. Без конвертованості національної грошової одиниці товаровиробник не може долучитися до різноманітних структур світового ринку, до міжна­родного поділу праці, а споживач позбавляється можливості на­лежним чином задовольнити свій платоспроможний попит.

Розрізняють повну і часткову, внутрішню і зовнішню кон­вертованість валют, а також замкнену (неконвертовану) валю­ту (рис. 5.12).

За повної (вільної) конвертованості всі фізичні і юридичні особи як вітчизняні, так і зарубіжні, що володіють належною сумою грошей певної країни, можуть вільно і необмежено об­мінювати їх на іноземні з метою здійснення всіх поточних і зовнішніх розрахунків.

Повну свободу конвертованості валюти можуть собі дозво­лити лише країни з потужною економікою, значним експорт­ним потенціалом, розвинутим внутрішнім кредитним ринком. Нині з понад 180 країн — членів МВФ досить обмежена кіль­кість їх (7—8 країн) мають валюту, що функціонує в режимі повної конвертованості. Це долар, фунт стерлінгів, евро, єна.

За часткової конвертованості на операції з купівлі й про­дажу валюти державою встановлюються певні обмеження (за­звичай національна валюта обмінюється лише на деякі іноземні валюти й не використовується для розрахунків за певними ви­дами міжнародного платіжного обороту).

Внутрішня конвертованість валюти передбачає надання прав громадянам і юридичним особам лише певної країни вільно купувати за національну валюту іноземну валюту для викорис­тання її насамперед у зовнішньоекономічній діяльності.

Повна

Неконвертована

(замкнена)

Часткова