3. Міжнародна торгівля послугами

Послуги — це зміна у становищі інституційної одиниці, яка відбулася внаслідок дій та за взаємною згодою з іншою інституційною одиницею. Розрізняють два види послуг: виробничі (матеріальні) та невиробничі (нематеріальні).

Основні види послуг: транспорт, поїздки, зв'язок, будівництво, страхування, фінансові, роялті та ліцензійні платежі, інші бізнес-послуги (посередницькі, лізинг та інші ділові, професійні і технічні послуги), особисті, культурні та рекреаційні.

Консалтингові послуги — консультування виробників, продавців і покупців з питань економічної діяльності підприємства, фірм та організацій.

Однією з найбільш динамічних форм у міжнародній торгівлі послугами є туризм. В останні двадцять років середньорічні темпи зростання кількості іноземних туристів у світі становили 5,1 % , валютних надходжень — 14 % .

Як правило, в туристських державах, особливо в острівних країнах, створюються міністерства з туризму. Однак, деякі з них мають або державний департамент з туризму, який підпорядковується Міністерству економіки, або департамент внутрішньої торгівлі.

Більшість країн має свої національні туристські організації. У Франції та Іспанії вони входять в Уряд; в інших країнах створюються незалежно від уряду, але підтримуються ним централізованими фінансовими субсидіями, як, зокрема, у Великій Британії. Переважно вони діють як громадські, створені на основі статуту організації, який і визначає їх структуру.

У багатьох країнах світу створюються некомерційні асоціації, які представлені консультативними радами з туризму. Ці ради об'єднуються в неурядові міжнародні організації, такі як Всесвітня асоціація туристичних агентств і тур-агентів операторів, Міжнародна рада турагентств, Міжнародна федерація асоціацій тур агентств, тощо.

Міжнародний інформаційний обмін — це передача й отримання інформаційних продуктів та надання інформаційних послуг одній країні через державний кордон іншої країни.

Об'єктами міжнародного інформаційного обміну є: документована інформація; інформаційні продукти та інформаційні ресурси; інформаційні послуги, засоби інформаційного обміну.

Міжнародна торгівля послугами, порівняно з торгівлею товарами, має такі особливості:

— торгівля переважно здійснюється на прямих контактах між виробниками послуг і їх споживачами;

— її регулювання здійснюється не на кордоні, а всередині країни відповідними положеннями внутрішнього законодавства;

— велика залежність обсягу послуг і їх вартості від складності та наукомісткості товарів;

— значно більша захищеність державою виробництва і реалізації послуг, ніж сфери матеріального виробництва і торгівлі;

— послуги, що надходять в особисте споживання (туризм, освіта, культура тощо), не можуть бути задіяні у господарському обігу. Специфічність послуг як товару та загальні особливості торгівлі ними обумовлюють особливості торгівлі окремими послугами.

Угоди купівлі-продажу послуг туризму здійснюються на туристичному ринку.

Платіжний баланс (ПБ, balance of payments) представляє кількісне та якісне відображення масштабів структури та характеру взаємовідносин країни із зовнішнім світом.

Платіжний баланс — це статистичний систематизований запис усіх економічних угод чи зобов'язань між резидентами певної країни та резидентами інших країн світу, які здійснюються протягом певного періоду (року, кварталу, місяця).

Платіжний баланс складається з двох підрозділів: дебету і кредиту. Кредит у записі реєструється із додатним знаком, інший як дебет — із від'ємним знаком. Тому платіжний баланс — сума дебету і кредиту — дорівнює нулю.

Отже, дебет (debet) — це приплив вартостей з-за кордону, за які має платити резидент певної країни за кордон; він формується за рахунок імпорту, закордонних інвестицій,

Резидентом (resident) певної країни вважається будь-яка фізична чи юридична особа (незалежно від юридичного громадянства), яка перебуває у цій країні понад рік та має в ній центр свого економічного інтересу.

У дебеті відображається відплив іноземної валюти з країни, витрати, платежі, тому цифри, що зараховуються у ньому, супроводжуються знаком "мінус" (-).

Кредит (credit) — це відплив за кордон вартостей, за які має надійти зустрічний платіж від нерезидентів; він формується за рахунок експорту товарів та послуг, іноземних інвестицій в економіку певної країни, грошових коштів, які розміщені на рахунках у банках певної країни нерезидентами, а також різноманітних кредитів, наданих країні з-за кордону.

У кредиті відображається надходження іноземної валюти до країни, доходи, тому цифри, що зараховуються у нього, або мають знак "плюс" (+), або не мають ніякого знаку. У платіжному балансі країни також враховуються зовнішньоекономічні операції, які не супроводжуються зустрічним потоком цінностей, а є просто одностороннім безкоштовним переданням товарів, списанням боргів чи наданням неоплатних послуг. Такі операції називають односторонніми переказами. У цьому разі автоматично буде зроблено лише один запис, а другий запис, що збалансовує одностороннє надходження або відплив цінностей, робиться у спеціальній статті "Перекази".

Торговельний баланс — це різниця між експортом та імпортом товарів. Якщо в довготерміновому періоді країна має пасивний торговельний баланс, то це свідчить про низьку конкурентоспроможність її товарів на світових ринках. Однак у короткотерміновому періоді пасивний торговельний баланс не завжди можна розглядати як ознаку негативних тенденцій у національній економіці. Іноді від'ємне сальдо цього балансу може відображати зростання імпорту внаслідок припливу прямих інвестицій до країни.

Сальдо поточного рахунку у платіжному балансі є стрижневим. Активне сальдо поточного рахунку означає, що країна є нетто-кредитором відносно інших країн. І навпаки, пасивне сальдо поточного рахунку свідчить, що країна є боржником. Країна з додатним поточним рахунком фактично інвестує частину своїх національних заощаджень за кордон.

Сальдо рахунку капіталу і фінансів фактично становить дзеркальне відображення сальдо поточного рахунку, бо показує фінансування потоку реальних ресурсів. Сальдо балансу офіційних розрахунків свідчить про збільшення (зменшення) офіційних резервів країни в іноземних ліквідних активах.

Отже, платіжний баланс — це систематизований запис усіх міжнародних операцій резидентів країни з рештою світу за певний проміжок часу (як правило, за рік). Платіжний баланс складають у національній або в іноземній валюті. Для складання платіжного балансу використовують метод подвійного бухгалтерського запису, згідно з яким кожна ділова операція має два записи. Один із них реєструється як кредит із додатним знаком, інший — як дебет із від'ємним знаком. Платіжний баланс як сума дебету і кредиту дорівнює нулю.

Стан платіжного балансу країни є фундаментальним показником того чи може країна здійснювати монетарну та фіскальну політику для досягнення економічної стабільності та проводити торговельні переговори для лібералізації торгівлі.

В обслуговуванні клієнтів важливу роль відіграє банківська політика, яка у кожній країні має свої традиції.

Міжнародні розрахунки базуються на проведенні банками різного роду фінансових платежів. Для здійснення платежів, що перетинають кордони, банки відкривають іноземні філії або рахунки в банках-кореспондентах за кордоном. Усі великі банки, які активно працюють на міжнародному рівні, мають власні закордонні філії у найважливіших торговельних центрах світу — в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо, Люксимбурзі, Цюріху, Франкфурті-на-Майні, Гонконгу і Сінгапурі. Для здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають валютні рахунки. Валютний рахунок — це рахунок, який відкривається в комерційному банку для зберігання іноземної валюти і здійснення всіх банківських операцій.

Участь у міжнародних розрахунках беруть також комерційні банки. На вимогу своїх клієнтів вони купують та продають іноземну валюту. Зокрема, імпортерам доводиться розраховуватись за придбаний товар іноземною валютою. Для цього вони звертаються в банки з проханням купити їм необхідну кількість іноземної валюти в обмін на наявну у них валюту своєї країни. У свою чергу, експортери також отримують платежі в іноземній валюті.

Купівля та продаж валют банками здійснюється за різними курсами, які ще називають курсами покупця та курсами продавця, або, за банківською термінологією, bid та offer.

Курс покупця — це курс, за яким уповноважений банк купує іноземну валюту за національну на ринку.

Курс продавця — це курс, за яким банк продає валюту на ринку. Банки продають іноземну валюту за національну дорожче, ніж купують її за курсами продавця. Різниця між курсом продавця та покупця називається маржею. Маржа покриває витрати банку і формує його прибуток від валютних операцій.

Тестові завдання:

1. Інтернаціональна форма суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації і кооперації країн у виробництві та обміні благ, називається:

а) міжнародною;

б) загальною;

в)частковою;

г) одиничною.

2. Світовий ринок як передумова виникнення сучасного всесвітнього господарства представляє собою:

а) місце, де відбувається купівля-продаж товарів різних країн;

б) механізм дії закону вартості у глобальному просторі;

в) розвинуту сферу товарного обміну, що ґрунтуєтьсяна міжнародному поділі праці;

г) самостійне функціонування національних ринків окремих країн, які співробітничають між собою.

3. Інтернаціоналізація економіки відбувається у першу чергу завдяки:

а) розвитку продуктивних сил, зокрема, підвищенню якості трудових ресурсів;

б) взаємопереплетінню і об'єднанню різних форм капіталу між країнами;

в) ліквідації світової системи колоніалізму;

г) розвитку світогосподарських зв'язків між країнами на основі відкритості національних економік.

4. Структуру світового господарства утворюють такі основні групи країн:

а) розвинуті держави із соціальною ринковою економікою;

б) країни, що розвиваються в напрямі ринкового господарства;

в) країни з перехідною економікою;

г) усі відповіді правильні.

5. Забезпечення певних гарантій щодо належної економічної безпеки країни дає політика:

а) реекспорту та реімпорту;

б) позбавлення можливості споживати ті блага, які не виробляє своє господарство;

в) захисту інтересів національного виробника (протекціонізм);

г) свобода торгівлі (фритредерство).

6. До характерних нині тенденцій розвитку світового господарства можна віднести:

а) розширення сфери дії принципів ринкової економіки;

б) включення у світогосподарський процес абсолютної більшості країн планети;

в) посилення координації господарської діяльності та співробітництва між державами;

г) усі відповіді правильні.

7. Процес глобалізації, що активно розвивається на рубежі ХХ-ХХІ століть, означає:

а) виший ступінь інтернаціоналізації суспільного життя;

б) зростаючу взаємозалежність й поступове просування до однорідності господарства

різних країн;

в) втягування усього світу у відкриту систему економічних, політичних та культурних зв'язків на основі інноваційних, комунікативних та інформаційних технологій;

г) усі відповіді правильні.

8. Вищим проявом глобалізації є міжнародна економічна інтеграція, тобто:

а) процес поступового зближення і взаємодії національних господарств, спрямованих на створення єдиної світової (наднаціональної) економічної системи;

б) Європейський союз та інші міжнародні організації (у межах світового господарства зараз налічується близько ста інтеграційних угруповань);

в) транснаціональні корпорації— міжнародні за характером своєї діяльності, але національні щодо контролю над ними;

г) виникнення транснаціонального монополістичного капіталу, просування за кордон підприємницької діяльності.