3.Правова основа та принципи реалізації державного кредитування

Відносини у сфері державного кредиту виступають на правовій основі. Участь законодавчих і виконавчих органів державної влади, в тому числі фінансових і кредитних органів у правовідносинах з державного кредиту та їх роль в них закріплені Конституцією України, Бюджетним Кодексом України та чинним законодавством України. Зокрема, в Конституції України в найзагальніших рисах визначена компетенція Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.

Конституція України визначає, що до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, затвердження державного бюджету України та внесення змін до нього. Отже, під час затвердження Верховною Радою державного бюджету, вона враховує в загальній сумі доходів і заплановані на певний рік надходження від здійснення позик. Як правило, передбачаються надходження від позик у Законі про державний бюджет України відповідного року, затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

У Бюджетному кодексі України також підкреслюється, що Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, установлених законом про Державний бюджет України. Міністр фінансів України з метою економії коштів і ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики та валюту позики.

Право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх позик у межах та на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України (ст. 16 Бюджетного кодексу України). Суб’єктом правовідносин по державному кредиту є також Національний банк України, що готує пропозиції Кабінету Міністрів для політики в цій сфері, виконує операції з обслуговування, розміщення боргових зобов’язань, їх погашення і виплати доходів кредиторам

Економічним змістом державного кредиту виступає акумуляція державою фінансових ресурсів на підставі принципу зворотності для фінансування державних витрат. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати додаткові кошти для покриття бюджетного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії.

Державний кредит має характерні риси: по-перше, у якості одного із суб’єктів кредитних правовідносин обов’язково виступає держава, поза залежністю від сфери розміщення своїх боргових зобов’язань (зовнішня або внутрішня), по-друге, такий спосіб залучення коштів здійснюється на принципах зворотності, терміновості, платності, забезпеченості і цільового характеру використання

Принцип зворотності, терміновості і платності передбачає обов’язок позичальника повернути в точно встановлений термін суму основного боргу і виплатити відсотки у встановленій сумі за користування кредитом.

Принцип забезпеченості передбачає наявність у кредитора права захисту своїх інтересів, недопущення збитків через неплатоспроможність позичальника.

Принцип цільового характеру використання знаходить своє вираження у певному об’єкті кредитування – покриття дефіциту державного бюджету.