Правове регулювання зайнятості та працевлаштування громадян

1. Поняття зайнятості населення. Законодавство України про зайнятість

Право громадян на забезпечення зайнятості і сприяння у працевлаштуванні є гарантією права на працю. Це комплексне право складається із права на: працевлаштування, безкоштовну професійну підготовку та перенавчання, професійну діяльність за кордоном, оскарження неправомірних дій органів служби зайнятості.

Проблеми забезпечення повної зайнятості в державі та боротьба з безробіттям належать до актуальних і таких, що складно вирішуються. Ці проблеми мають місце у всіх державах світу. МОП долучила Україну до групи країн з високим рівнем соціальних ризиків. Національний координатор МОП в Україні Василь Костриця уточнив, що високий рівень ризиків у країні пояснюється низьким рівнем доходів і невисоким ступенем довіри громадян до антикризових заходів уряду.

Загалом, показники безробіття визначаються двома способами. За методологією МОП – як відповідне відношення (у відсотках) чисельності безробітних віком від 15 до 70 років до чисельності економічно активного населення цього ж віку. Другий спосіб – показник безробіття відображає частку осіб, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості та мають статус безробітного в загальній чисельності працездатного населення (фактично, це рівень зареєстрованого безробіття)

В Україні безробіття офіційно існувало до 1930 р., коли було ліквідовано за допомогою обов’язкового залучення усього працездатного населення до праці. З 1930 р. і аж до проголошення незалежності таке явище, як безробіття, не визнавалось, хоча реально існувало у незначному відсотку. Лише з прийняттям Закону України «Про зайнятість населення» було офіційно знову визнано існування безробіття.

Стан, який склався на ринку праці України, є наслідком недостатньо ефективного поєднання економічних реформ і державної політики зайнятості населення. Сучасний український ринок праці перенасичений людьми, які не знаходять застосування своєму фаховому потенціалу. Значна частина працездатного населення внаслідок відсторонення державних органів від процесів їх професійної адаптації просто не підготовлена до роботи в ринкових умовах. Рівень професійного навчання та його напрямки не відповідають сучасним вимогам і потребам ринку праці. При цьому організоване навчання не завжди провадиться за професіями, що мають попит на ринку праці. Також в Україні відбувається старіння робочої сили, а ринок освітніх послуг не відповідає потребам економіки.

Все більш неконтрольованими стають міграційні процеси. За експертними оцінками, за межами України працює понад 2 млн. громадян. Основними причинами зовнішньої трудової міграції є недостатній попит на робочу силу на внутрішньому ринку праці та низький рівень оцінки результатів праці. Отже, в цілому безробіття залишається однією з найгостріших соціальних проблем в українському суспільстві.

Відносини щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування регулюються Законом України «Про зайнятість населення» 2012 р., КЗпП України (розділ ІІІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників»), Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства праці та соціальної політики, а також соціально-партнерськими угодами і колективними договорами. Закон України «Про зайнятість населення» є комплексним законодавчим актом, що містить норми адміністративного права, права соціального забезпечення, трудового права.

Важливу роль відіграють акти МОП, які встановлюють міжнародні стандарти у сфері зайнятості та працевлаштування. Зокрема, ратифіковані Україною Конвенція №122 про політику в галузі зайнятості 1964 р., Конвенцію №2 про безробіття 1919 р. Проте, досі не ратифікованими залишаються Конвенція №168 про сприяння зайнятості та захист від безробіття 1988 р., Конвенція № 181 про приватні агенції зайнятості 1997 р., № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення 1952 р. тощо. Прийнято також ряд рекомендацій МОП у цій сфері.

До правового регулювання відносин зайнятості і працевлаштування відноситься і Європейська соціальна хартія (переглянута), яка серед основних завдань держави визначає досягнення й підтримання високого і стабільного рівня зайнятості з метою досягнення повної зайнятості.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні довгострокові державна і територіальні програми зайнятості зселення.

Як соціальна категорія «зайнятість населення» – це показник, що відображає рівень соціального благополуччя у суспільстві та державі та життєвий рівень громадян.

Як економічна категорія «зайнятість населення» є показником, що означає ступінь або відсоток працездатних громадян залучених до різних секторів економіки, у зв’язку з чим вони можуть отримувати дохід та забезпечувати життєдіяльність.

Як правова категорія - ст. 1 Закону зайнятість визначається як не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно;.

Державна політика зайнятості охоплює:

• створення державних і громадських структур зайнятості;

• квотування та бронювання робочих місць для неконкурентноспроможних прошарків населення, які шукають роботу;

• стимулювання створення додаткових робочих місць (податкові пільги, дотації для підприємців);

• встановлення державних гарантій для незайнятого населення (виплати, допомоги).

Види зайнятості:

За змістом:

• трудова зайнятість (наймана праця та самостійна зайнятість (передбачає участь у прийнятті виробничих рішень, а винагорода за неї залежить від прибутку підприємства. Її формами є: членство в кооперативах; робота фермерів та членів їх сімей, що беруть участь у виробництві; творча діяльність; підприємницька діяльність; робота у власному господарстві);

• нетрудова зайнятість (професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчання в денних ЗОШ в ВНЗ).

Залежно від тривалості:

• постійна;

• тимчасова (пов’язана з виконанням короткочасної роботи, наприклад участь у передвиборній агітації, робота у дитячих таборах відпочинку тощо. Сюди відноситься і сезонна зайнятість – робота в курортних зонах, пов’язана з сезонність виробництва тощо);

Залежно від форми власності підприємства (установи, організації):

• на державних, приватних, комунальних П., У., О

Залежно від статусу суб’єктів:

від громадянства (зайнятість громадян України, іноземці, апатридів);

від конкурентоспроможності: зайнятість неповнолітніх; жінок, що мають малолітніх дітей; інвалідів; пенсіонерів.

Залежно від способу:

• само зайнятість (індивідуальна та творча трудова діяльність (торгівля газетами, ремонт взуття, пошиття одягу, торгівля с/г продуктами, праця художників, письменників і т.д.);

• зайнятість через державні установи;

• зайнятість через недержавні установи.

За обсягом виконання роботи:

• повна (особа працює протягом повного робочого дня і тижня);

• часткова.

Залежно від кількості виконуваних робіт:

• первинна (зайнятість за основним місцем роботи);

• вторинна (зайнятість за сумісництвом).

Залежно від законності:

• легальна (оформляється відповідно до чинного законодавства);

• нелегальна (та, що суперечить чинному законодавству);

• нерегламентована (трудова діяльність, що здійснюється без укладення трудового договору і ґрунтується на взаємній довірі працівника і роботодавця).

Форми зайнятості (категорії зайнятого населеня) (ч.4 Закону):

- особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством,

- особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств),

- особи, які проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу,

- особи, які на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості,

- особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

До зайнятого населення також належать:

непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;

батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.

2. До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом.