30. Поняття та умови дійсності господарських договорів. Зміст та форма договору

Згідно з положеннями ГК господарський договір можна визначити як засноване на угоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов’язальне правовідношення між суб’єктами господарювання або між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами, змістом якого є взаємні права і обов’язки сторін у сфері господарювання.

При укладенні господарського договору сторони можуть визначати його зміст на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать закону;

примірного договору, рекомендованого органами управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів, чи у випадках, передбаченим законом, іншими органами державної влади, коли сторони не можуть від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. На відміну від типових та примірних договорів, які затверджуються або рекомендуються органами державної влади, формуляр договору приєднання розробляється стороною, до якої приєднаються.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Законодавцем виділено три ознаки, кожної з яких достатньо для кваліфікації умови договору як істотної:

- умова, визнана істотною за законом. За відсутністю в ГК або спеціальному законодавчому акті норми, яка визначала б істотні умови певного договору, застосовуються відповідні положення ЦК; - умова, необхідна для договорів певного виду (наприклад, зазначення станції призначення вантажу);

- умова, щодо якої на вимогу однієї сторони повинна бути досягнута згода. Такі істотні умови залежать від виду договору та намірів його сторін і визначають додаткові способи забезпечення зобов’язань (неустойка, порука, застава) та особливості виконання зобов’язання (умови оплати, порядок відвантаження товару тощо).

29. Поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності. Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність.

В юридичній літературі зовнішньоекономічна діяльність розглядається як діяльність щодо розвитку співробітництва з іншими державами у галузі торгівлі, економіки, техніки, культури, туризму. На думку деяких авторів, це особлива форма здійснення суспільно-виробничих зв’язків між окремими державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями у сфері міжнародного економічного співробітництва, яка є предметом вивчення міжнародного економічного права як самостійної галузі міжнародного публічного права.

Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Цей принцип полягає у:

• виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічної діяльності у діяльність на території Україні, керуючись законами, що діють на території України;

• обов’язку України неухильно виконувати всі договори і зобов’язання України в галузі міжнародних економічних відносин.

Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:

• праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв’язки

• праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, яки прямо не заборонені чинними законами України;

• обов’язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

• виключному праві власності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності

Принцип юридичної рівності і недискримінації. Він полягає у:

• рівності перед законом всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

• заборона будь-яких, крім передбачених цім Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

• неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб’єктів, передбачених цим законом;

Принцип верховенства закону, що полягає у:

• регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

• заборони застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, о у будь-який спосіб створюють для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, яки встановлені законами України;

Принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:

• забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;

• здійснює рівний захист всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;

• здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезені та вивезені товарів.