4. Вимоги до лектора-викладача
Викладач повинен бути особливо вимогливим до себе, адже успіх лекції залежить від його уміння налагодити психологічний контакт з аудиторією, здатності зосередитися, налаштуватися на спокійний, розмірений тон. Заклопотаність, поганий настрій, незібраність, зовнішня неохайність мають негативний вплив на студентську аудиторію.
Іноді лектор буває занадто заклопотаним, зловживає емоціями, оскільки намагається приховати за ними свою неспроможність чи некомпетентність. Однак показний пафос не може замінити високу культуру, тактовність, інтелект та ерудицію.
Вчені класифікували тип лекторів відповідно трикомпонентної типології їх індивідуальності: когнітивний, емоційно-комунікативний, практичний.
Головна особливість лектора когнітивного типу – це дистанційованість від матеріалу, що подається. Він констатує, повідомляє відомі факти, а ставлення слухачів до його особи для нього є другорядною, а їх реакція на сказане не впливає на послідовність повідомлення матеріалу. Він сам опонує собі, він байдужий до реакції аудиторії.
Емоційно-комунікативний тип лектора – це співбесідник, який презентує стосунки рівня «лектор-слухачі» у формі спільного обговорення питань. Викладач, що максимально зорієнтований на студентську аудиторію, враховує її інтерес до теми, звертає увагу на емоційну наповненість процесу навчання. Він надає перевагу невеликим аудиторіям, оскільки ця умова дає можливість скоротити дистанцію між ним і слухачами, також відчути реакцію на свої слова. Такий промовець ілюструє лекцію яскравими прикладами, меншою мірою переймається стрункістю викладу думки і логікою аргументів.
Практичний тип індивідуальності лектора передбачає агітаторський стиль поведінки, він переконує слухачів у непорушності сказаного, максимально включається у виклад матеріалу, у процес спілкування з аудиторією. Мета лектора-агітатора – переконати і схилити на свій бік якомога більше слухачів.
Відомий ритор Й. А. Стернін надає значення зовнішньому вигляду оратора, яка, на його думку, повинна бути привабливою до певної міри, щоб не відволікати слухачів від змісту лекції і не порушувати довіри до промовця. Він рекомендує одягатися в міру модно, інакше це оцінюватиметься аудиторією негативно. Костюм чи сукня не повинні щільно охоплювати фігуру. Жінці-лектору краще відмовитися від прикрас, а чоловіку – позбавитися всього зайвого (записники, олівці, ручки, що тирчать з кишень). Одяг лектора-викладача повинен відповідати віку, тому що будь-яка невідповідність дратує студентську аудиторію. Дещо занижують довір’я до оратора одяг яскравих тонів, різноманітні прикраси, мережива, блискітки, а підвищують – окуляри в темному обрамленні. 70
Для викладача важливо чітко визначити власну риторичну позицію у процесі читання лекції, інакше кажучи, змоделювати свій образ. Викладач може виступати в ролі інформатора, коментатора, співбесідника, порадника, емоційного лідера. Вчені рекомендують у процесі читання лекції міняти роль, займати почергово різні позиції. Щоб навчитися це робити майстерно, необхідно заздалегідь продумувати кожен етап лекції.
Лекція – це вид публічного виступу, у процесі якого промовець вступає у живу взаємодію з аудиторією, розкриває систему уявлень про той чи інший предмет, явище, допомагаючи слухачам осмислити проблему й дійти до певного висновку, спонукати їх до цілеспрямованої практичної діяльності. В основі лекції має бути впорядкована системна інформація, яка стимулює самостійне мислення і допомагає усвідомити об’єктивні закономірності.
Лекція – це зв’язний, розгорнутий науковий чи науково-популярний виклад якого-небудь питання фахівцем. Лекція у виші читається впродовж 1 год. 20 хв. Вона повинна бути зрозумілою для слухачів, тому всі терміни і незрозумілі слова необхідно пояснити.
Провідними рисами лекції, як академічного жанру риторики, є науковість, дієвість, зв’язок із життям, ефективність, впливовість, ясність аргументації, наукова доказовість висновків, емоційність, образність форми викладу.71
За М. І. Мацько, лекційне красномовство має в своєму складі три види лекцій:
А) власне наукові, теоретичні: лекції, наукові доповіді, повідомлення;
Б) науково-методичні: навчальні лекції;
В) науково-популярні: лекції-огляд, лекція-екскурсія, кіно-чи- телелекція.
Наукові доповіді і наукові повідомлення, а також наукові лекції містять теоретичні положення якоїсь актуальної проблеми, докази і факти, ілюстративний матеріал. Виклад повинен бути об’єктивним, незалежним від суб’єктивних уподобань доповідача, добре аргументованим. Тут діють не емоції, а сила доказу, логічність міркувань і закономірність результатів. Сам промовець також повинен бути стриманим. Такі лекції, як правило, є монологічними.
Ми знаємо, що лекція – одна з основних форм занять у виші і присвячується висвітленню конкретного питання, виклад матеріалу має навчальний чи пізнавальний характер. Зазвичай
лекція пов’язана з конкретними формами учбової діяльності і об’єднується відповідно до теми.
Лекція повинна мати такі ознаки:
– чітка структура;
– тверда логіка викладу;
– повнота наукової інформації;
– системний характер викладу матеріалу.
Лекція у виші потребує ретельної поетапної підготовки:
І етап – знайомство з темою лекції;
ІІ етап – пошук необхідної інформації, підбір літератури;
ІІІ етап – формулювання мети виступу і складання плану;
ІV – формування тексту лекції;
V – робота над мовною стороною виступу;
VІ – редагування та запам’ятовування тексту;
VІІ – психологічна підготовка;
VІІІ – репетиція.
Як же готуватися до лекції? Є чотири способи підготовки до лекції – експромт, план-конспект лекції, текст лекції, відтворення напам’ять, однак можливі їх комбінації. Вибір способу підготовки до лекції визначається досвідом і відповідальністю викладача. Початківці готують текст виступу, намагаються вивчити його напам’ять, а досвідчені користуються різноманітними планами-конспектами.
Спочатку необхідно чітко сформулювати тему лекції, щоб у її змісті звучала проблема, яку необхідно висвітлити, потім виокремити її складові, що стануть елементами плану і основою лекції, означити мету.
Лекція повинна мати чітку трикомпонентну (вступ, основна частина, висновки) структуру, що визначає певну послідовність її складових частин.
Складовими вступу є зачин і зав’язка. У зачині лектор намагається підготувати аудиторію до сприйняття інформації, примусити слухати, захопити увагу слухачів. Від того, як починається лекція значною мірою залежить її успіх, лектор налаштовує студентів на роботу вже тоді, коли заходить в аудиторію, стає за кафедру і звертається до присутніх з привітанням. Мета зачину – заволодіти увагою аудиторії. Ось такими можуть бути варіанти зачинів:
– Добрий день! Мені приємно знову зустрітися з вами у цій аудиторії. Сьогодні наша тема…
– Отже, ми прослухали низку лекцій, я з великим задоволенням пропоную вашій увазі ще одну тему. Я пропоную вам своє бачення даної проблеми…
– Добрий день! Я рада, що доля подарувала нам ще одну зустріч…
– Добрий день! О, яка велика аудиторія зібралася сьогодні! Дуже приємно вас усіх бачити! Ми продовжуємо ознайомлення з…
Зачин – це короткий словесний підхід, який може не бути зв’язаний з темою виступу, наприклад, стосуватися міри підготовки аудиторії, часу виступу, попередньої теми лекції.
Мета зав’язки – окреслити проблему, що буде висвітлюватися в лекції. Зав’язка повинна захопити увагу слухачів, вона повинна бути пов’язана з їхніми інтересами. Тут необхідно викладачу сформулювати тему лекції, мету, повідомити план, який допоможе краще запам’ятати інформацію. До того ж повідомлення основних пунктів плану лекції мобілізує увагу студентів, стимулює інтерес до теми і передбачає відповідь на поставлені питання. Досвідчені ритори надають значної ваги вступній частині лекції, намагаються говорити чітко, впевнено, переконливо.
Основна частина містить аргументацію тези. Важливо, щоб лекція мала логічну послідовність, була зрозумілою слухачам. Для цього її логічні частини виділяються словами (почну з, тепер про, наприкінці підкреслю, по-перше, по-друге, по-третє) чи логічними паузами та інтонацією. Вчені дослідили, що числівники (перше, друге, третє), як показники логічної структури лекції, добре сприймаються аудиторією. В той же час вони не рекомендують не використовувати більше чотирьох прикладів, чотирьох пунктів чи чотирьох аргументів, оскільки більше число для слухача означає «багато» і сприймається гірше.72
Рекомендується максимально використати перші 15 – 20 хвилин лекції, період так званої «глибокої» уваги, оскільки далі вона послаблюється, а на 40-й хвилині сягає мінімуму. Саме в цей момент досвідчені викладачі мають у своєму запасі низку прийомів активізації уваги, як-от: питання до аудиторії, жартівливий тон, цитата з художньої літератури, гімнастика для пальців рук, читання цитати, прислів’я і т. ін. Далі необхідно уміло повернути слухачів до належного ритму роботи.
Студенти стежать за логікою міркувань викладача, який розгортає їх від причини до наслідку і навпаки. Викладач визначає не тільки логіку побудови лекції, але й метод викладу матеріалу – індуктивний, дедуктивний чи метод аналогії.
Індуктивний метод передбачає рух думки від часткового до загального. Індукція може бути повною і неповною. Перевага частіше надається другій, оскільки вона передбачає узагальнення на основі аналізу усіх, без винятку, характеристик явищ чи предметів, що вивчаються.
Дедуктивний метод викладу матеріалу лекції – це виклад думки від загального до окремого. Його застосовують, якщо відомою є загальна закономірність і на її основі аналізують окремі її прояви.
Суть методу аналогії у тому, що висновки про явище, що розглядається у лекції, робляться на основі подібності.
Активізувати пізнавальну діяльність студентів допоможе проблемна лекція, яка є особливо актуальною, якщо колектив кафедри впродовж багатьох років досліджує проблему. Вчені визначають таку структуру проблемної лекції:
1.Вступ.
Оволодіння увагою аудиторії, стимуляція інтересу до теми. Лекцію краще почати з неочікуваної репліки, якогось цікавого факту.
2. Постановка проблеми. Показати актуальність, показати протиріччя у висвітленні проблеми, сформулювати загальну проблему. Звернення до інтересів слухачів, їх потреб, посилання на факти, документи, авторитетні вислови, аналіз сталих, але неправильних точок зору.
3. Поділ проблеми на підпроблеми, задачі, питання. Чітке визначення і виокремлення проблеми, завдань, питань, розкриття їх суті. Обгрунтування логіки вирішення проблеми, струнка побудова загальної схеми вирішення проблеми, ідеї, гіпотези, способи їх вирішення.
4.Виклад своєї позиції, підходу до способів вирішення проблеми.
5. Узагальнення, висновки.
Висновки складаються з нагадування, узагальнення і заклику. Так, нагадується основна теза, підкреслюється основна проблема, формулюється висновок.
Заключна частина повинна сприйматися слухачами як очевидний факт, плавно виходити з основної частини.
Можуть бути такі варіанти заключної частини лекції:
– Я дякую вам за те, що так уважно слухали мене і задавали цікаві питання.
– Мені було дуже приємно спілкуватися з вами.
– Дякую за увагу. Мені було дуже приємно читати лекцію для такої уважної і доброзичливої аудиторії.
– Дякую за увагу. І окрема дяка за змістовні запитання, які засвідчили ваш інтерес до проблеми, яку ми сьогодні розглядали.
Побутує думка, що найкращим є та лекція, після якої студенти твердо знають, де саме застосувати одержану інформацію. Отож заключна частина лекції покликана нагадати головну думку і пояснити, що з нею робити.
Технічний аспект підготовки до лекції.
Чіткість викладу думки, логічна послідовність зумовлюється попередньою копіткою роботою у процесі підготовки тексту лекції. Досвідчені викладачі рекомендують вести записи відповідно тематики лекційного курсу. Краще записувати цитати, думки провідних учених, висловлювання видатних людей не в зошитах і блокнотах, а на окремих карточках, у верхній частині яких записувати олівцем назву теми, що її стосується запис. Потім ці карточки розкладаються у течку відповідно теми. Таким чином утворюється особистий архів викладача.
Варто скористатися рекомендаціями Й. А. Стернина щодо технічного боку підготовки до лекції. Він радить:
Скласти перелік фактів, які, на вашу думку, стосуються даної теми. Додати сюди навіть те, що дотично стосується теми, оскільки воно може знадобитися у майбутньому.
Виділити головне і підкреслити другорядне. Залишити між ними місце і після запису головних пунктів занотувати другорядні.
Закреслити все зайве з первинного переліку фактів, що не стосується теми.
Запитаннями завершуються публічні виступи, тому загальне враження про оратора складається саме у процесі відповіді на питання. За структурою питання складається з двох частин: базис (передумова, передпосилка), який містить початкову інформацію і другу частину, що вказує на недостатність обізнаності.
Питання розрізняють відповідно:
– логічної структури – уточнюючі (закриті, однозначні) і доповнюючі (відкриті, спеціальні);
– складу – прості і складні (такі, що складаються з декількох питань);
– форми – коректні (в основі яких правильні судження) і некоректні (в основі яких неправильні судження, тому правильні відповіді на такі питання неможливі);
– характеру – нейтральні (доброзичливі) і недоброзичливі (провокаційні).
У свою чергу відповіді бувають правильними, становлять собою істинне судження, неправильними і не по суті.
Щодо об’єму відповіді можуть бути стислими і розгорнутими.
Існують різноманітні прийоми ухилення від відповіді:
Пропуск використовується, якщо задають складне питання чи декілька підряд, у письмовій формі.
Відповідь зустрічним питанням дозволяє відволікти увагу, спокусити іншою проблемою чи іншим аспектом проблеми. Наприклад:
– Як ви ставитесь до нашого президента?
– А ви?
Відкладення питання – найбільш ефективний спосіб при систематичному спілкуванні з аудиторією, коли існує щаслива можливість наступної зустрічі. Це допустима форма відхилення від питання у викладацькій роботі.
Індивідуальна відповідь не під час публічного спілкування, а після завершення зустрічі, лекції, уроку.
Поряд з цим існують недопустимі прийоми ухилення від відповідей. До них належать:
– іронія над питанням чи особою, що його задає;
– відповідь не по суті справи.
Такі відповіді компрометують того, хто відповідає на питання, в очах аудиторії.
Стосовно відповідальності людини за сказане видатний філософ І. Ільїн сказав: «Почуття відповідальності викликає в людини прагнення до предметного і правильного міркування і відповідно рішення застосовувати свою силу думки обережно і обґрунтовано. Звідси виникає готовність – утриматися від міркування всюди, де немає достатньої компетентності, чесно і сміливо говорити «не знаю», «не бачу», «не досліджував», «не продумав», «не розумію», «не можу». Необхідно привчити себе до того, що моя сила міркування чи роздумів має свої межі, що я не в змозі судити там, де не бачу і не розумію; що краще виглядати в очах когось неуком чи дурнем, ніж виглядати нахабним базікою. Треба вчитися бути покірливим. Важливіше і дорогоцінніше бути смиренним аскетом у судженнях та міркуваннях, ніж самовпевненим всезнайком. Необхідно відучити себе від усякого недоречного апломбу, цієї першої ознаки обмеженості чи навіть дурості».73
Нарешті з’ясуйте, чого не вистачає у вашій лекції, позначте стрілочкою на полях, де необхідно додати належний матеріал.
Розбийте план на вступ, основну частину і висновки. Це необхідно зробити для того, щоб вступ і висновки були найкраще сформульованими. До того ж вступні і заключні фрази краще записати дослівно, без скорочень.
У процесі підготовки плану основної частини лекції прослідкуйте, щоб перехід від однієї думки до наступної був логічним. Використовуйте нумерацію питань (Тепер переходимо до наступного питання) чи задавайте питання на зразок: Що ж є причиною такого стану справ у цій галузі?
Намагайтеся, щоб кожна теза була підкріплена фактами, щоб їх було декілька.74
Запитання. Завдання
Поясніть значення слова «лекція».
Назвіть імена видатних лекторів-педагогів вищої школи.
Назвіть переваги лекції порівняно з іншими формами навчальної роботи студентів.
Назвіть основні недоліки лекції як форми організації навчання у вузі.
Назвіть основні функції лекції.
Назвіть основні види лекцій.
Вкажіть різницю між оглядовою та заключною лекціями.
Назвіть основні вимоги до лекції в вузі.
Назвіть основні типи лекційного навчання.
Поясніть специфіку організації лекції у педагогічному університеті.
Окресліть психолого-педагогічні основи лекції.
Назвіть основні вимоги до лектора.
Назвіть основні види лекційного красномовства (за Л. І. Мацько).
Поясніть особливості архітектоніки лекції.
Назвіть основні методи подачі лекційного матеріалу.
Наукова доповідь
Основні питання.
1.Наукова доповідь як жанр академічної риторики.
2. Інтенція – перший етап підготовки наукової доповіді.
3. Диспозиція – другий етап підготовки наукової доповіді.
4. Елокуція – третій етап підготовки наукової доповіді.
5. Меморія – четвертий етап підготовки наукової доповіді.
6. Акція – п’ятий етап підготовки наукової доповіді.
7. Релаксація.
Література
Основна