1

Академічна риторика як наука, її зв’язки з іншими науками Основні питання

1.Риторика. Академічна риторика та її завдання.

2.Зв’язок академічної риторики з іншими науками:

1) академічна риторика і філософія;

2)академічна риторика і логіка;

3)академічна риторика і лінгвістика;

4)академічна риторика і психологія;

5)академічна риторика і етика;

6)академічна риторика і герменевтика;

7)академічна риторика і інформатика;

8)академічна риторика і соціологія;

9)академічна риторика і література;

10)академічна риторика і медицина.

3.Шляхи удосконалення академічного красномовства.

Література

Основна

1. Мацько л. І. Мацько о. М. Риторика: Навч. Посіб. – к.: Вища шк., 2006. – 311 с.

2. Сагач г. М. Золотослів: Навчальний посібник для середніх і вищих навчальних закладів. – к.: «Райдуга», 1993. – 378 с.

3. Спанатій л.С. Риторика: Навч. Посіб. – к.: Видавничий дім «Ін Юре», 2008. – 144 с.

Додаткова

1. Богатырёв О.А. Герменевтика и риторика в их взаимоотношении и взаимодействии / О.А. Богатырёв // Русский язык и литература в учебных заведениях. – Киев: Этносфера, 2004. – № 4. – С.39–46.

2. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). – К.: «Райдуга». – 1994.

3. Забужко, Оксана. Notre Dame d’Ukreine: Українка в контексті міфологій. – К.: Факт, 2007.

4. Клизовский А. И. Основы миропонимания Новой Эпохи. – М.: ФАИР. – Пресс, 2003.

5. Колотілова Н.А.Риторика. Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

6. Коршанский Н. Ф. Общая риторика. – СПб, 1836.

7. Кремень В. Г. Філософія освіти ХХІ століття. // Педагогіка і психологія. – 2003. – №1. – С. 13 – 25.

8. Літертературна енциклопедія. У двох томах. Т. 2 / Авт. – уклад. Ю. І. Ковалів. – К.: ВЦ «Академія», 2007.

9. Народне цілительство і ладування від знахарства до сучасної інформотерапії // Матеріали науково-практичної конференції «Буття українця». – Київ, 2005.

10. Популярный энциклопедический словарь. – Большая Российская Энциклопедия, 1999.

11. Сагач Г. М. Похвальне красномовство: Практичний посібник для вчителів, студентів середніх та вищих навчальних закладів. – К.: ІЗМН, 1996.

12. Салас Дарио Соммер. Мораль ХХІ века. – М.: ООО Издательский дом «София», 2004.

13. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992. – 543 с.

Риторика – або Реторика (грец. Rhetorike techne: ораторське мистецтво) – наука красномовства, що вивчає закони оформлення мисленнєво-мовленнєвої діяльності. Риторика розвиває в індивіда культуру мислення (самостійність, самокритичність, глибина, гнучкість, оперативність, відкритість мислення, ерудиція), мовлення (правильність, виразність, точність, ясність, стислість, аргументованість), поведінки (коректність, тактовність, невимушеність, ввічливість), спілкування (дотримання принципів еристики), виконавської майстерності (правильна дикція, інтонація, доцільна міміка, вправні жести).¹

Риторика – інтегрована наука, яка гармонійно поєднує елементи філософії, логіки, психології, лінгвістики, етики, сценічного мистецтва. За словами Г.М.Сагач, «риторика начебто вбирає в себе з інших наук такі змістові компоненти, які в системі визначають її як науку про закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності»², а її компоненти «пересікаючись, та взаємодіючи з іншими, наповнюються якісно новим, перетвореним змістом, ніж це було у складі тієї чи іншої науки».³ Однак риторика є самостійною наукою, яка має свої закони, предмет дослідження, функції.

Залежно від сфери використання, вчені визначають п’ять основних видів риторики, а саме: політична, академічна, судова, церковна, суспільно-побутова.

Складні політичні, соціальні та екологічні процеси у світі і в Україні зокрема на початку ХХІ століття актуалізують питання становлення особистості, її світогляду, моралі, духовності. Загострення глобальних проблем сучасності, інтернаціоналізація життя суспільства і виробництва, духовна криза техноцивілізації диктують певні умови розвитку освіти. Ознакою духовно-соціального стану українського суспільства є ставлення людей до

рідної мови, здатність відповідати за збереження культурної пам’яті, космічної відповідальності за мовленнєвий вчинок. Серед пріоритетних напрямків реформування системи виховання у Державній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття) визначено необхідність виховання високої мовної культури особистості, вказується на важливість підготовки нового покоління педагогічних працівників.⁴ Це є особливо актуальним для студентів-філологів.

Наукові розвідки останнього часу актуалізували увагу на загальних проблемах становлення майбутнього спеціаліста на культурологічному рівні (праці М. І. Болдирєва, Н. В. Кузьміної, О. Г. Мороза, В. О. Сластьоніна), на основі філософського аналізу культури (праці Ю. В. Вишневського, В. М. Міжуєва); на психологічному та психолінгвістичному змісті мовленнєвої діяльності особи (Л. С. Виготський, Л. В. Мінаєва, О. О. Потебня, Л. В. Щерба). Питання риторичної підготовки студента висвітлено у працях Ю. К. Бабанського, Г. Л. Бондаренка, Л. Г. Вікторової, І. А. Зязюна, Л. І. Мацько, Г. М. Сагач, Н. П. Колотілової, Л. С. Спанатій та ін.

Педагогічна риторика – система впливів і взаємовпливів, які визначають жанри навчальних і виховних прийомів та ситуацій, що виникають у процесі педагогічного спілкування.

Провідною ідеєю викладання риторики є визнання кожним студентом непересічного значення самоосвіти, самовдосконалення, зацікавленості у формуванні високого рівня культури професійного мовлення, прагнення досягти риторичного ідеалу. Реалізація цієї ідеї передбачає необхідність риторичної підготовки студентів педвузів у контексті інтегрованих знань, що відповідають запитам ХХІ століття.

Академічна риторика – один із найдавніших видів ораторського мистецтва переконання, яке є основою професійної діяльності вчителя і науковця.

Вчені визначають академічне красномовство як ораторську діяльність науковця та викладача, який доповідає про результати дослідження чи популяризує досягнення науки.⁵

Головні риси академічного красномовства – це дотримання логічних законів і правил, точність, аргументованість, відсутність двозначності, конкретність, чіткість. Академічне красномовство поділяється на два види (монологічне і діалогічне). Монологічне поділяється на такі жанри: наукова доповідь, наукове повідомлення, тези доповіді, лекція, виступ, науковий реферат. До діалогічного належать дискусія, полеміка, диспут, запитання-відповіді, дебати.

Зв’язок академічної риторики з іншими науками.

Термін риторика вживається у таких значеннях:

1) наука красномовства, ораторське мистецтво;

2) навчальний предмет, в якому викладена теорія красномовства, ораторського мистецтва;

3) підручник з риторики;

4) назва молодшого класу у навчальних закладах України ХVІ – ХVІІ ст.

Риторика виникла, щоб впливати на розум і волю громадян, і пройшла тернистий і славний шлях. Люди, які майстерно володіли Словом, відігравали неабияку роль у суспільному житті та історії. Мудреці і науковці, полководці і лікарі, державотворці і митці творили історію, натхненні священним даром красномовства.

Уміння виголосити промову чи ювілейне привітання, побудувати монолог, аргументовано дискутувати, задушевно вести бесіду, знайти своє вагоме слово у полілозі, уміння шляхетно звернутися до людини завжди було ознакою вихованості та духовного аристократизму.

Упродовж віків учений світ не дійшов згоди у тому, що таке риторика, мистецтво чи наука? Так, у стародавній Греції риторика вважалася мистецтвом. У межах першої традиції і відповідно Давньогрецький філософ Аристотель (ІV ст. до н. е.), називав її «мистецтвом переконання», головним завданням якого – переконати аудиторію. Квінтіліан (І ст. н.е.) визначає риторику як «мистецтво говорити витончено», а завдання переконати визначає другорядною метою оратора.

Практичний досвід людства довів, що справжнє красномовство поєднує органічно і мистецтво говорити витончено, і майстерність переконання.

Академічна риторика – наука синтетична, оскільки розвинулася на перехресті філософії, логіки, психології, етики, лінгвістики, сценічної майстерності, виразного читання, літератури, герменевтики і т. ін. Вона увібрала в себе важливі компоненти вище означених наук і поєднала і науку, і мистецтво переконливої комунікації.

Відповідно до цього, розглянемо зв’язки академічної риторики з іншими науками.

Академічна риторика і філософія. Філософія – це особливий різновид духовної культури людства, призначення якого в осмисленні основ природного і соціального світу, формотворення культури пізнання, людини та її сутності. Наслідки цього осмислення у сфері суспільної свідомості і світоглядних переконань, узагальнених уявлень і концептуальних побудов про сутність і граничні проблеми буття, людську присутність у ньому, можливість його осягнення розумом. Необхідність філософського осмислення світу закорінена в самій природі людини, у постійній потребі трансляції досвіду та самоутвердження особистості, пошуку цілеспрямовуючих ідей.

Оскільки за своїм змістом філософія розглядає питання відношення мислення до буття, а риторика є наукою про закони мисленнєво-мовленнєвої діяльності, то це дає підстави стверджувати про взаємозв’язки риторики і філософії.

Академічна риторика і логіка. Якщо предметом логіки є види, форми, закони мислення взагалі, то риторика осягає вербальне мислення і його закони. В основі логіки – доведення, обґрунтування знання, дослідження, міркування, а академічна риторика спрямована на процес аргументації за допомогою незаперечних фактів, експериментів.

Академічна риторика і лінгвістика. Мова виокремлює людину серед усіх живих істот, вона формує національну культурну семіосферу у часо-просторі, виступає духовною віссю між людиною і Богом, між людиною і суспільством, акумулює життєвий і науковий досвід.

Історія академічної риторики – то історія людства, висловлена в слові.

Академічна риторика має безпосередній зв'язок з лінгвістикою, оскільки є наукою породження тексту, виголошення його, розуміння, дискурсу. В основі академічної риторики і мисленнєво-мовленнєва діяльність людини, і мисленнєво-мовленнєвий аспект цієї діяльності у процесі творення тексту на різних етапах від породження до виголошення. Основні вимоги до академічної риторики – правильність, точність, ясність, логічність, стислість, влучність, грамотність, милозвучність, доцільність, виразність у висловленні думки, що забезпечується усім арсеналом лінгвістичних наук, а саме: стилістики, культури мовлення, орфоепії, сучасної української мови у їх взаємозв’язку.

Академічна риторика і психологія.

Психологія – наука про становлення, розвиток, закономірності психіки людини, дослідження процесів пам’яті, уваги, емоцій, навичок; вона звертається до динаміки свідомого та підсвідомого. Зв’язок риторики з психологією знаходиться на межі лінгвістики та психології. Предметом аналізу психології є процес вербального впливу на свідомість. Академічна риторика спрямована на виявлення й осмислення чуттєво-емоційного змісту мовлення, вербального мислення, покликана впливати на свідомість аудиторії, регулювати сприйняття нею мовця. Ефективність академічної промови залежить від уміння оратора вдало організувати і скоординувати мисленнєво-мовленнєву діяльність.

До того ж риторика, як і психологія, виділяє меморію як окремий етап ораторської діяльності, у процесі якої необхідно запам’ятати зміст підготовленої промови. Пам’ять є предметом вивчення психології, однак і риторику цікавлять процеси закарбування в пам’яті тесту промови. Риторика розглядає три способи запам’ятовування, а саме: механічний, логічний, мнемотехнічний.

Пам’ять тісно пов’язана з увагою, сприйняттям. Оратор повинен знати про періоди уваги аудиторії, її пониження до 15, 30, 45 хвилин («ефект рамки»: найкраще запам’ятовується початок і кінець промови; «магічне число» – число Міллера 7+/-2), обсяг оперативної пам’яті людини).

Вчені вважають, що «чіткість структури, ясність та стислість викладу, образність мовних конструкцій сприяють кращому запам’ятовуванню промови самим оратором на етапі підготовки. А на етапі виголошення ці компоненти сприяють кращому засвоєнню промови аудиторією».⁶

Зв’язок академічної риторики і психології на сучасному етапі розглядається крізь призму екзистенції, онтології; психіка не тільки детермінується об’єктивною реальністю, а й сама визначає поведінку та діяльність особистості, вона є особливим буттям. Оскільки в науці сьогодні активно розвивається тема «психології вчинку», то у наш час набуває ваги проблема відповідальності за мовленнєвий вчинок, оскільки «мова – явище космічне».

Сучасне українське суспільство знаходиться під агресивним впливом чужого інформаційного простору, внаслідок чого руйнується мораль, фольклорна, історична та генетична пам’яті. З бурхливим потоком західної «попсової» культури в нашу мову увірвався чужинський вислів «Це ваші проблеми», натомість в українців справіку вважалося, що «чужої біди не буває», а здатність загинути за други своя було ознакою шляхетності та духовного аристократизму. Щоб протистояти чужій інформаційній агресії, потрібно мати певні навички та знання, які може дати сучасна психологія. За таких умов виникає необхідність озброїти студентів інформацією про наукові доробки О. Клізовського, А. Менегетті, П. Кастанеди, О. Павлова, П. Бехтєрєва.

Так, наприклад, Олександр Іванович Клізовський у праці «Основи світорозуміння нової епохи» пише: «Нова епоха висуває нові вимоги, які необхідно засвоїти, інакше доступ у Новий Світ буде закритим для того, хто думає попасти туди зі старим багажем».⁷ Вчений закликає людство до співробітництва з Космосом, Природою, Ієрархією Світла, Творчими Силами Космосу, нової моделі спілкування зі своїми ближніми.⁸ Його хвилює, що «вінець природи, людина, всупереч усім законам природи, замість розвитку своєї істинної суті – свого духу, буде продовжувати розвивати своє лушпиння – своє тіло, хоча визначений еволюцією строк для його розвитку давно закінчився».⁹ У педагогіці ХХІ століття він пропонує негайно перейти від виховання і розвитку тіла до розвитку і виховання духу, оскільки лише в цьому вбачає спосіб спасіння людства. О.Клізовський радить культивувати кожному психічну енергію любові, наповнювати нею свої слова, думки, вчинки і переконливо доводить, що «роздратування і гнів дуже шкодять людині, розвивають в її організмі згубну отруту, що нищить захисні сили організму, розладнує її нервову систему, затримує її духовний розвиток, створює їй багато ворогів і неприємностей…¹⁰ Фосфор ннервів випалюється, як світильник».¹¹ Вчений попереджає про згубний вплив роздратування, гніву на інших: «Треба передбачити, скільки злоби видихається, яке розмаїття зла може стати складовою отрути серед великої юрби людей! Воно буде підсилюватися випарами їжі, що розкладається, та різноманітних покидьків, що валяються навіть на вулицях столиць. Настав час попіклуватися про чистоту задвірок. Чистота необхідна і на подвір’ї, і в людському диханні. Імперил, що видихається роздратованими людьми, це все той же бруд, той же покидьок ганебний. Необхідно проштовхнути в людську свідомість, що кожний покидьок може заразити близьких. Покидьок морального розкладу найгірше від усіх вивержень».¹²

Про необхідність самоконтролю, що повинен стати основною ознакою цивілізованої людини ХХІ століття, пише філософ Соммер Даріо Салас. Він вважає, що людству необхідно засвоїти ментальну гігієну, бо «той, хто не контролює себе, є таким же небезпечним, як людина зі зброєю, на яку у неї немає дозволу».¹³ Особливо актуально це звучить у зв’язку з проблемами підготовки вчителя-філолога, становлення його, як мовної особистості, опанування ним основ педагогічної майстерності, зокрема академічної риторики, усвідомлення ним своєї місії у контексті запитів сучасної школи та глобальних проблем ХХІ століття.

Академічна риторика і етика.

Етика – це філософська наука, яка зосереджує увагу на проблемах сутності й функціонування моралі, досліджує специфіку моральних норм і цінностей та шляхи їх обґрунтування, з’ясовує моральні аспекти людської свідомості, діяльності, спілкування і світоставлення, аналізує мову моралі, значення і функціонування моральних висловлювань. За Аристотелем, етика посідає місце між психологією та політикою; разом з останньою вона утворює галузь практичного пізнання (на відміну від пізнання умоглядно-теоретичного, з одного боку, і творчо-виробничого, з другого). Етика концептуалізує нормативно-ціннісний підхід до моральності, досліджує проблеми регуляції поведінки, кодифікує і систематизує приписи моралі.

Інтереси етики та академічної риторики тісно переплітаються саме в царині моралі, її законів. Об’єктом зацікавлення етики є поведінка суб’єкта, яка й виражає певні моральні установки, а риторика спрямовує свій інтерес на відповідальність людини за мовленнєвий вчинок.

Тут варто згадати слова видатного ритора М.Ф.Кошанського про необхідність «розкривати всі здатності розуму, щоб показуючи нормальне розташування думок, дати Розумові і Моральному почуттю відповідне спрямування, – щоб начати виражати тендітне, збудити, посилити в душах учнів живу любов до всього благородного, великого і прекрасного».¹⁴