3. Основні методичні вимоги до уроку-семінару.
Одним з перших визначень уроку-семінару запропонував І.Лернер. Зокрема він наголосив, що зміст такого заняття полягає в обговоренні класом результатів самостійної роботи відповідно до попередньо визначених проблем. Урок-семінар використовується насамперед для узагальнення раніше вивченого матеріалу.
За дидактичною метою І.Лернер виділяв такі види шкільного історичного семінару: 1) узагальнення та поглиблення раніше вивченого матеріалу; 2) вивчення нового матеріалу; 3) вивчення всієї теми; 4) вивчення найважливіших питань теми.
Н.Дайрі створив класифікацію шкільних історичних семінарів за способом проведення заняття: 1) обговорення заздалегідь поставлених вчителем питань; 2) обговорення повідомлень і доповідей, підготовлених на основі першоджерел; 3) обговорення результатів самостійного аналізу документів.
Структура уроку-семінару: 1) уведення в зміст роботи, коментування вчителем плану заняття; 2) самостійна робота школярів над навчальним завданням; 3) повідомлення учнів; 4) підбивання вчителем підсумків роботи.
Вимоги до проведення семінарського заняття. Семінар необхідно: 1) проводити зі школярами, рівень підготовки яких з предмета не нижчий від середнього; 2) робити тривалим (проводити два уроки) або закінчувати уроком-заліком; 3) готувати уникаючи методичної одноманітності.
Специфіка шкільного семінару. Вказуючи на його подібність за формою до аналогічного заняття у вузі, дослідники зазначили, що істотні особливості уроку-семінару насамперед пов`язані з педагогічним керівництвом та самостійною пізнавальною діяльністю школярів. Отже, шкільний семінар є формою навчання, в умовах якої учні здійснюють самостійну навчально-пізнавальну діяльність, виконують спільне навчальне завдання і колективно обговорюють його результати.
У сучасній дидактиці немає єдиної думки щодо логічного обсягу поняття «шкільний семінар». Так, В.О.Онищук за методом проведення виділяє два види семінару: 1) до якого готуються всі однаково і виступають за викликом вчителя або за власним бажанням; 2) до якого готуються один-два доповідачі і кілька резензентів, а мінімум основного матеріалу вивчають усі учні.
В.Є Римаренко за дидактичною метою виділяє семінар узагальнюючого повторення і змішаний семінар.
І.М.Чередова розглядає семінар як цілісну педагогічну систему, що складається з чотирьох етапів: 1) висунення вчителем проблеми (мета: формулювання питань для обговорення школярами); 2) обговорення проблем (мета: закріплення та вдосконалення знань); 3) підбивання підсумків (мета: узагальнення та систематизація знань); 4) визначення домашнього завдання (мета: підготовка до уроку закріплення знань).
В.Є.Римаренко вважає, що шкільний семінар складається з двох компонентів: підготовчого етапу та власне заняття. Дослідник вважає, що компоненти і окремі види семінару мають специфічну будову, яка варіюється залежно від дидактичних завдань заняття. Наприклад, підготовчий етап складається з таких мікроетапів: 1) організація класу; 2) повідомлення теми; 3) постановка завдань і мотивація навчально-пізнавальної діяльності школярів; 4) вивчення нового матеріалу; 5) заключне слово вчителя. Структура семінару – розгорнутої бесіди: 1) організація класу; 2) вступне слово вчителя; 3) власне бесіда; 4) підбиття підсумків. Семінар-диспут має таку будову: 1) вступне слово вчителя; 2) власне диспут; 3) підбиття підсумків.
На сьогоднішній день сформульовано педагогічні вимоги до підготовки та проведення шкільного семінарського заняття. До них відносяться: 1) висока професійно-методична підготовка вчителя; 2) досить високий рівень пізнавальної самостійності школярів; 3)методика семінару має бути педагогічно доцільною. Підкреслюється, зокрема, що для успішного розв`язання завдань навчання, виховання та розвитку учнів необхідно: поєднувати індивідуальні завдання з колективними та груповими, забезпечувати проблемний характер питань, що обговорюються; створювати умови для активної роботи всіх школярів через збільшення тривалості заняття або проведення заліку після семінару; проводити семінари не більше чотирьох разів на рік; застосовувати різноманітні види семінарів.
Питання організації навчального спілкування школярів на семінарі.
Важливою умовою ефективності уроку-семінару, активної взаємодії на ньому учнів є методично доцільний відбір для семінару навчального матеріалу і формулювання питань заняття. Так, надлишок складних наукових понять в умовах семінару ставить їх перед великими труднощами. Внаслідок цього навчальне спілкування учнів активізується, як правило, лише на початку семінарської підготовки.
Другою важливою особливістю навчального матеріалу на семінарському занятті є його обсяг. Педагогічно доцільну взаємодію школярів досить складно організувати, якщо матеріал громіздкий. У такій ситуації учні, як правило, не можуть виділити або «втрачають» провідні ідеї теми, захоплюються аналізом і обговоренням другорядних фактів.
Наступна особливість навчального матеріалу – неоднакове відношення його до життєвого досвіду школярів як важливого фактору осмислення інформації та джерел мотивації навчання.
Організовуючи навчальну взаємодію учнів на семінарі, необхідно брати до уваги, що в структурі навчального матеріалу є опорні знання, одночасно передбачені програмами різних шкільних курсів і навіть предметів. Знайшовши під час складної самостійної пізнавальної діяльності знайому інформацію, учні, як правило, повідомляють про це однокласникам, учителю. Джерелом комунікативної потреби в такому випадку виступає бажання отримати позитивну оцінку оточуючими своєї ерудиції.
Ще однією важливою умовою ефективності семінарського заняття є створення вчителем вихідної проблемної ситуації та постановка провідної проблеми.
Проблемна ситуація є джерелом пізнавальної потреби. Крім цього, проблемна ситуація виступає ефективним засобом актуалізації комунікативної потреби. Проблемна ситуація підвищує рівень взаєморозуміння, активізує підбір суб`єктом адекватних мовленнєвих засобів для вираження суперечності та способів її розв`язання. Водночас вона є лише передумовою для осмисленої продуктивної пізнавальної діяльності індивіда, яка починається тоді, коли суб`єкт, який опинився в стані інтелектуальної скрути, формує проблему. Якщо ж у подібному стані опиняються учасники спільної пізнавальної діяльності, то проблема, яку вони розв`язують, не тільки спрямовує її, а й виступає фактором психологічного і логічного забезпечення їх взаємодії.
Під вихідною проблемною ситуацією ми розуміємо таку, яка створюється вчителем на початку семінарської підготовки учнів. Вона забезпечує усвідомлення школярами головної пізнавальної суперечності уроку-семінару. Провідною проблемою заняття називають питання, відповідь на яке дає змогу цю суперечність розв`язати.
Учитель може застосувати щонайменше два способи створення вихідної проблемної ситуації. Один із них полягає в тому, що перед початком самостійної пізнавальної діяльності школярів він «веде» їх від наслідків події, яку треба буде вивчати, до її причин.
Інший спосіб створення на семінарі проблемної ситуації полягає в протиставленні оцінних суджень з приводу одного й того ж об`єкта пізнавальної діяльності учнів. Так, перед вивченням теми «Суцільна колективізація в Україні» школярам демонструється фільм знятий за радянських часів, де в помпезних тонах подається хід і результати цієї акції радянського режиму. Періодично фільм переривається й вчитель зачитує уривки зі спогадів очевидця цих подій в українському селі, який повідомляє про насилля влади над селянами, голод 1933 року та його жахливі наслідки. При цьому вчитель підкреслює, що в фільмі і цитованому джерелі йдеться про одну і ту ж історичну подію.
Під час постановки провідної проблеми уроку-семінару варто мати на увазі, що вона ефективно виконує свої функції лише за умов відповідності її ряду педагогічних вимог. Одна з них – розв`язання проблеми повинно розкрити учням головну ідею навчальної теми. Окрім того, проблема покликана вказувати їм напрям інтелектуального пошуку, даючи можливість опиратися на ті знання та уміння, які вони мають. У такій ролі не може виступати будь-яке питання, яке поставить школярів у скрутне становище. Провідна проблема семінару повинна спонукати їх порівнювати явища, що вивчаються, виявляти зв`язок між ними, робити висновки, тобто мислити. Забезпечуючи постановку проблеми, вчитель повинен задіяти не лише інтелектуальну, а й емоційну, мотиваційну сфери особистості школярів. Провідна проблема семінару повинна зароджувати допитливість, по можливості, здивування, а заодно невдоволення наявними знаннями та вміннями.
На уроці-семінарі, присвяченому колективізації, провідна проблема може формулюватися так: «Українське село на межі 20-30-х років: де закінчуються міфи і починається правда?».
Дидактичні умови ефективності проведення шкільного семінару.
Важливою умовою ефективності шкільного історичного семінару є комунікативний тренінг. Необхідність у ньому випливає з низки хиб комунікативної культури школярів, які знижують продуктивність їхньої спільної пізнавальної діяльності.
Ще одна умова ефективності семінарського заняття – читацький тренінг. Його мета ‒ навчити учнів раціонально читати семінарську літературу.
Наступна умова ефективності шкільного історичного семінару – педагогічно доцільний підхід вчителя до оцінювання роботи учнів.
Важливою умовою ефективності шкільного семінару є і використання тимчасових навчальних груп. Під час їх формування варто враховувати ряд вимог, однією з яких є забезпечення в групах сприятливого психологічного мікроклімату.
Іншою вимогою під час формування груп є створення передумов для взаємного інтелектуального збагачення учнів. Вчитель повинен прагнути до того, щоб у них циркулювала щонайрізноманітніша інформація. Варто брати до уваги, що на початок семінарської підготовки школярі володіють неоднаковою інформацією з теми, що вивчається, а також мають різну предметну й загальну інформованість.
Наступна важлива вимога – забезпечення оптимального чисельного складу груп. Доведено, що найбільшої ефективності пізнавальної діяльності в умовах уроку-семінару досягають групи з 5-6 школярів. Спілкування в них благотворно впливає на процес засвоєння знань і умінь. Іноді під час формування тимчасових груп доцільно прагнути, щоб до їх складу входили учні, які мають приблизно однакову швидкість читання. Необхідність дотримання цієї вимоги випливає з того, що основну інформацію на уроці-семінарі школярі набувають без допомоги вчителя. Вони відзначають: набагато цікавіше, корисніше обмінюватися інформацією та її оцінкою з однаковими за пізнавальними можливостями однокласниками.
Оскільки продуктивна взаємодія передбачає певну схожість поглядів і оцінок учасників спільної пізнавальної діяльності, остільки під час формування навчальних груп доцільно враховувати попереднє ставлення школярів до об`єкту вивчення. Так, перед початком семінару за темою «Українська держава» вчитель може запропонувати учням письмово відповісти на такі питання: «Чи вважаю я гетьмана П.Скоропадського мудрим державним діячем? Чи імпонує мені П.Скоропадський як особистість? Чи позитивно я оцінюю його діяльність?» Після аналізу результатів анкетування вчитель розподіляє учнів на «рішучих критиків», «гарячих прихильників», «школярів з невизначеною думкою». Але такі дії вчителя доцільні за умови, що цей навчальний матеріал уже знайомий учням і вчитель намагається за допомогою семінару вдосконалити їх знання.
Важливою умовою формування тимчасових груп є наявність в учнів уміння організовувати та здійснювати самоврядування. Вчитель пропонує сформованим групам вибрати лідера, експерта, консультанта, секретаря, а також розподілити інші ролі залежно від особливостей уроку-семінару. Школярам повідомляються вимоги до виконавців тієї чи іншої функції. Так, лідер зобов`язаний мати високу предметну чи загальну інформованість, грамотне мовлення, вміння генерувати ідеї товаришів, комунікабельність, авторитет в класі. Консультант може не бути відмінником з історії, але йому не обійтись без таких якостей, як інтерес до цього предмета, чуйність, толерантність.