4. Середній сідничний м’яз (musculus gluteus medius). Іннервація: верхній сідничний нерв (LIV - SI).

5. Малий сідничний м’яз (musculus gluteus minimus). Іннервація: верхній сідничний нерв (LIV - SI)

7. Зовнішній затульний м’яз (musculus obturatorius externus). Іннервація: затульний нерв (LUI — LIV).

8. М’яз–натягувач широкої фасції (musculus tensor fasciae latae).

До м̍̍язів вільної кінцівки належать:

1. Кравецький м’яз (musculus sartorius).

2. Чотириголовий м’яз стегна (musculus quadriceps femoris)

3. Суглобовийм’язколіна (musculus articularis genus)

4. Двоголовийм’язстегна (musculus biceps femoris)

5. Півсухожилковий м’яз (musculus semitendinosus)

6. Півперетинчастий м’яз (musculus semimembranosus)

7. Тонкий м’яз (musculus gracilis).

8. Гребінний м’яз (musculus pectineus).

9. Довгий привідний м’яз (musculus adductor longus)

10. Короткий привідний м’яз (musculus adductor brevis)

11. Великий привідний м’яз (musculus adductor magnus)

12. Малий привідний м’яз (musculus adductor minimus)

До м»язів литки належить:

1.Триголовий м’яз литки (musculustricepssurae)

2. Підошвовий м’яз (musculus plantaris)

3. Підколінний м’яз (musculuspopliteus).

4. Довгий м’яз–згинач пальців (musculusflexordigitorumlongus)

5. Задній великогомілковий м’яз (musculustibialisposterior)

6. Довгий м’яз–згинач великого пальця стопи (musculusflexorhallucislongus)

7. Передній великогомілковий м’яз (musculustibialisanterior)

8. Довгий м’яз–розгинач пальців (musculusextensordigitorumlongus)

9. Третій малогомілковий м’яз (musculusperoneustertius)

10. Довгий м’яз–розгинач великого пальця стопи (musculusextensorhallucislongus)

11.Довгий та короткий малогомілковий м»яз(musculusperoneuslongusetbrevis)

Кровопостачання: Стегнова артерія (а. femoralis)

Підколінна артерія(arteria poplitea)

Задня великогомілкова артерія (a. tibialis posterior)

Малогомілкова огинальна гілка (ramus circumflexus fibularis

Mалогомілкова артерія (a. fibularis; a. peronea)

Бічна підошвова артерія (a. plantarislateralis)

Передня великогомілкова артерія (a. tibialis anterior)

2.Легеня. Топографія,іннервація,кровопостачання

Виділяють праву і (pulmo dexter) і ліву легеню (pulmosinister). Легені займають більшу частину грудної порожнини, розміщуючись і правій та лівій її половинах, збоків від середостіння.

Права легеня ширша і коротша, ніж ліва.В ній виділяють верхівку легені (apex pulmonis), яка виступає на 2-3см вище рівня ключиці, і основу легені (basis pulmonis), що прилягає до діафрагми. Кожна легеня має триповерхні і два краї.Зовнішня опукла поверхня легені прилягає до ребер, називається ребровою поверхнею (fades costalis).

Задньо-присередній відділ ребрової поверхні прилягає до тіл грудних хребців, тому її називають хребтовоючастиною (pars vertebralis). Реброва поверхня позаду і присередньо плавно переходить на середостінну по-верхню (fades mediastinalis). На ній помітне серцеве втиснення (impressio cardiaca), яке краще виражене на лівійлегені. Нижня, ввігнута поверхня легені, прилягає до діафрагми, називаєтьсядіафрагмовою поверхнею (facies diaphragmatica).

Легеня має гострі передній і нижній краї. Передній край (margo anterior) відмежовує попереду ребровуповерхню легені від середостінної поверхні, проходить від верхівки легені донизу. В нижній частині переднього краю лівої легені є серцева вирізка лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri). Знизу ця вирізка обмежована виступом - язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri). Нижній край (margo inferior) відмежовує діафрагмову поверхню легені від ребрової та середостінної поверхонь.

Легеня складається з часток (lobi), які розділені глибокими щілинами . Поверхня частки легені, що розташована в глибині такої щілини, називається міжчасточковою поверхнею (facies interlobaris). Частка легені - це окрема анатомічна ділянка легені, що вентилюється одним частковим бронхом і має власний частковий судинно- нервовий комплекс.

Права легеня складається з трьох часток: верхньої частки (lobus superior), середньої частки правої

легені (lobus medius pulmonis dextri) і нижньої частки (lobus inferior).

Ліва легеня має тільки дві частки: верхнючастку (lobus superior) і нижню частку (lobus inferior).

Коса щілина (fissura obliqua) наявна на обох легенях івідокремлює верхню частку легені.

На правій легені є ще горизонтальна щілина правої легені (fissura horizontalis pulmonis dextri), вона мілкіша і коротша. Ця щілина відходить від косої щілини на задній ділянці ребрової поверхні правої легені, йде вперед майже горизонтально на рівні IV ребра аж до переднього краю легені, потім переходить на її середостінну поверхню, де закінчуєтьсяпопереду від воріт легені. Ця щілина відокремлює середню частку правої легені від верхньої частки.

Нижньою межею середньої частки є коса щілина.

На ввігнутій середостінній поверхні кожної легені є видовжена вертикальна заглибина - ворота легені (hilum pulmonis). Угорі ворота легені ширші, а донизу звужуються .

У ворота легені входять головний бронх, легенева артерія, по якій надходить у легеню венозна кров, бронхові гілки грудної аорти, нерви, а виходять дві легеневі вени, по яких тече артеріальна кров до лівого передсердя, та лімфатичні судини.

. Висота воріт легені дорівнює 5-9 см, а їх верхня межа розташована на рівні V грудного хребця. Перелічені структурні компоненти, що галузяться в ділянці воріт легені, утворюють корінь легені (radix pulmonis). У ділянці кореня легені розташовано декілька внутрішньолегеневих лімфатичних вузлів.

Ворота правої та лівої легень топографічно різні.

У воротах правої легені найвище розташований головний бронх, під ним і дещо попереду проходить легенева артерія, під нею залягає верхня легенева вена, а ще нижче іпозаду нижня легенева вена (абревіатура БАВВ).

У воротах лівої легені найвище проходить легенева артерія, під нею розташований головний бронх, попереду від головного бронха залягає верхня легенева вена, а найнижче розміщена нижня легенева вена (абревіатура АБВВ).

Межі легень:

Межі легені визначають не тільки відносно поруч розташованих органів, але й у проекції її країв на зо-внішню поверхню тіла людини. Проектуючи передній край легені, мають на увазі її передню межу, а проекція нижнього краю визначає нижню межу легені. Верхівки правої та лівої легень попереду виступають на 2-3 см над ключицями, а позаду верхівка проектується на рівні остистого відростка VII шийного хребця. Від верхівки легені починається її передня межа. Задня межа обох легень проходить з боків грудного відділу хребта вздовж відповідно правої та лівої прихребтових ліній, починаючи від рівня головки II ребра до рівня шийки XI ребра.

Межі правої легені

Передня межа правої легені бере початок від верхівки легені (на 2-3 см над ключицею), йде вниз і присередньо до рівня правого груднинно-ключичного суглоба, потім опускається до рівня II ребрового хряща на 5-10 мм присередньо від правої груднинної лінії. Від цієї точки передня межа правої легені йде вертикально вниз до рівня IV ребрового хряща, потім, відхиляючись вбік і донизу, закінчується на рівні верхнього краю VI ребрового хряща по правій груднинній лінії. Від цієї точки починається нижня межа правої легені, яка йде на рівні VI ребра і перетинає його нижній край по середньоключичній лінії, по передній пахвовій лінії - VII ребро,

Особливості кровопостачання легень.

Легені отримують до 10% всієї маси крові із двох джерел. Основний потік іде по судам малого кола

кровообігу. Загальний стовбур легеневої артерії, лівий і правий стовбури, а також внутрішньо органі артеріїеластичного типу є акумуляторами кінетичної енергії систолічних скорочень правого шлуночка. Завдякиамортизації потік крові неперервний, тиск низький. Судини малого кругу в основному виконують рольгазообміну. Значно менший потік крові іде по судинам , що відходять від грудної частини аорти. Тиск в нихвисокий. По цих судинах відбувається живлення легеневої тканини. Судини, які належать як до малого кола такі до великого, сполучаються між собою. Завдяки значній ємності судин легень, в них може скупчуватисьвеликий об’єм крові 9до 700 мл). Кровоносні капіляри, які оточують альвеоли, утворюють густу сітку. Площа їхповерхні дорівнює 60 – 90 м2

.Іннервація:

Нерви легких походять з plexuspulmonalis, Яке утворюється гілками n. vagusettruncussympathicus.

Вийшовши з названого сплетення, легеневі нерви поширюються в долях, сегментах і часточках легкого по ходу бронхів і кровоносних судин, що становлять судинно-бронхіальні пучки. У цих пучках нерви утворюють сплетіння, в яких зустрічаються мікроскопічні внутріорганние нервові вузлики, де перемикаються прегангліонарних парасимпатичні волокна на постгангліонарні.

У бронхах розрізняють три нервових сплетіння: в адвентиції, в м'язовому шарі і під епітелієм. Підепітеліальному сплетіння досягає альвеол. Крім еферентної симпатичної і парасимпатичної іннервації, легке забезпечено афферентной іннервацією, яка здійснюється від бронхів по блукаючому нерву, а від вісцеральної плеври - у складі симпатичних нервів, що проходять через шийно-грудний вузол.

3.Спинний мозок,його сегментарна будова.Сегмент спинного мозку.

На поперечному перерізі спинний мозок має вигляд овалу (рис. 30, 32).. На поперечному розрізі спинного мозку ці стовпи мають вигляд рогів і нагадують літеру Н або метелика.

СПИННИЙ МОЗОК (medulla spinalis)

Це довгий тяж циліндричної форми, який розміщений в хребтовому каналі і тягнеться від великого отвору потиличної кістки до рівня I–ІI поперекових хребців.

Спинний мозок закінчується мозковим конусом (conus medullaris), від якого до окістя другого куприкового хребця тягнеться кінцева нитка, спинномозкова частина (filum terminale, pars spinalis) , яка фіксується до задньої поверхні тіла дру­гого куприкового хребця. Ця нитка є за­лишком редукованого хвостового відділу спинного мозку. Край великого отвору по­тиличної кістки вважається верхньою межею спинного мозку, де він переходить у довгастий мозок.

На рівні від II шийного – II грудного хребців спинний мозок утворює:

- шийне стовщення (intumescentia cervicalis), яке найбільшого свого розміру досягає на рівні VI шийного хребця.

На рівні X – XII грудних хребців утворює:

попереково–крижове стовщення (intumescentia lumbosacralis), яке переходить в мозковий конус (conus medullaris), розташовані відповідно до центрів іннервації верхніх і нижніх кінцівок.

Всередині спинного мозку проходить центральний канал (canalis centralis), який продовжується вгорі в IV шлуночок головного мозку, а донизу закінчуєтьсякінцевим шлуночком (ventriculus terminalis).

Розрізняють такі частини спинного мозку:

- шийна частина; шийні сегменти [1–8] (pars cervicalis; segmenta cervicalia [1–8]), їх є 8;

- грудна частина; грудні сегменти [1–12] (pars thoracica; segmenta thoracica [1–12]), їх є 12;

- поперекова частина; поперекові сегменти [1–5] (pars lumbalis; segmenta lumbalia [1–5]), їх є 5;

- крижова частина; крижові сегменти [1–5] (pars sacralis; segmenta sacralia [1– 5]), їх є 5;

- куприкова частина; куприкові сегменти [1 – 3] (pars coccygea; segmenta coccygea [1–3]), їх є 1–3.

Відрізок спинного мозку, який відповідає двом парам корінців (два передніх та два задніх) називається сегментом (segmentum).

 Спинний мозок, відповідно, складається з 31 – 33 сегментів.

Спинний мозок складається із сірої речовини (substantia grisea), яка оточена з усіх сторін білою речовиною (substantia alba).

Сіра речовина спинного мозку (substantia grisea medullae spinalis)

Це скупчення тіл нейронів та їх коротких відростків. Вона складається з:

- переднього стовпа (columna anterior);

- заднього стовпа (columna posterior);

- проміжного (бічного) стовпа (columna intermedia), цей стовп чітко виражений лише в грудо–поперековому відділі спинного мозку;

- центральної драглистої речовини (substantia gelatinosa centralis) – проміжної зони, що розташована навколо центрального каналу, який висланий епендимою.

На поперечному розрізі стовпи мають вигляд рогів і тому в сірій речовині розрізняють парні:

- передній ріг (cornu anterius);

- задній ріг (cornu posterius);

- бічний ріг (cornu laterale).

У передніх стовпах (cornua anteriora) розташовані рухові клітини, які формують 5 рухових ядер:

- передньобічне ядро (nucleus anterolateralis);

- передньоприсереднє ядро (nucleus anteromedialis);

- задньобічне ядро (nucleus posterolateralis);

- задньоприсереднє ядро (nucleus posteromedialis);

- цетральне ядро (nucleus centralis).

Аксони цих клітин утворюють передні корінці, які в складі спинномозкових нервів досягають поперечносмугастих м’язів шиї, тулуба та кінцівок.

Задні роги (cornua posteriora) мають:

- верхівку (apex);

- головку (caput);

- шийку (cervix);

- основу (basis).

Задні роги, які формують задній стовп, складаються із вставних (асоціативних) клітин.

Вони приймають імпульс від чутливих клітин спинномозкового вуза і передають його на інший нейрон спинного мозку або головного мозку.

4.Мале і велике коло кровообігу

Велике коло кровообігу (circulus sanguineus major) починається з лівого шлуночка, з якого виходить аорта і закінчується в правому передсерді, куди впадають верхня порожниста вена (vena cava superior) та нижня порожниста вена (vena cava inferior). Це тілесне коло кровообігу забезпечує артеріальною кров’ю всі органи та тканини організму.

Мале коло кровообігу (circulus sanguineus minor) починається з правого шлуночка (ventriculus dexter), де виходить легеневий стовбур (truncus pulmonalis), і закінчується в лівому передсерді (atrium sinistrum), куди вливаються 4 легеневі вени (venae pulmonales). Це є легеневе коло кровообігу, в артеріях якого тече венозна кров, а у венах – артеріальна. Воно виконує функцію газообміну.

Білет 4

1. Верхня кінцівка. Пояс верхніх кінцівок, лопатка, ключиця.

Кістки верхньої кінцівки поділяються на кістки поясу верхньої кінцівки (грудний пояс) та кістки вільної верхньої кінцівки.

Грудний пояс (cingulumpectorale), або пояс верхньої кінцівки (cingulummembrisuperioris), у людини, як і в інших ссавців, неповний і не охоплює цілком тулуба, як у нижчих хребетних. Ця ланка у людини складається з двох

кісток: лопатки і ключиці.

Ключиця (clavicula) є парною (трубчастою) короткою кісткою (os breve) S–подібної форми, яка має:- груднинний кінець (extremitas sternalis);

- надплечовий кінець (extremitas acromialis);

- тіло ключиці (corpus claviculae);

- верхню поверхню (facies superior);

- нижню поверхню (facies inferior).

На нижній поверхні груднинного кінця (faciesinferiorextremitatissternalis)розташоване втиснення реброво–ключичної зв’язки (impressioligamentcostoclavicularis).

На нижній поверхні надплечового кінця (faciesinferiorextremitatisacromialis) розташовані:

- конусоподібний горбок (tuberculumconoideum);

- трапецієподібна лінія (lineatrapezoidea).

Груднинний кінець (extremitassternalis) має вигин допереду і закінчуєтьсягруднинною суглобовою поверхнею (facies articularis sternalis) дляз’єднаннязключичноювирізкоюгруднини (incisura clavicularis sterni).

Надплечовийкінець (extremitas acromialis) маєвигиндозадуізакінчуєтьсянадплечовоюсуглобовоюповерхнею (facies articularis acromialis) дляз’єднаннязнадплечовимвідросткомлопатки (acromion scapulae)

Лопатка (scapula)— парна плоска кістка, розташована в людини на задній поверхні тулуба на рівні II —VII ребер. Таке положення лопатки пов'язане із сплощеною (у передньозадньому напрямку) формою грудної клітки людини.

Лопатка є парною плоскою кісткою (osplanum) трикутної форми, що має:

- реброву поверхню;передню поверхню (facies costalis; facies anterior);

- задню поверхню (facies posterior);

- верхній край (margo superior);

- присередній край (margo medialis);

- бічний край (margo lateralis);

- верхній кут (angulus superior);

- нижній кут (angulus inferior);

- бічний кут (angulus lateralis);

- шийку лопатки (collum scapulae).

На задній поверхні лопатки (facies posterior scapulae) вгорі проходитьгоризонтальноостьлопатки (spina scapulae), якаподіляєїїнанадостьовуямку (fossa supraspinata) іпідостьовуямку (fossa infraspinata).

Остьлопатки (spina scapulae) збокупереходитьунадплечовийвідросток (acromion), наякомурозташованаключичнасуглобоваповерхня (faciesarticularis clavicularis) для з’єднання з ключицею (clavicula)

На верхньому краї лопатки (margo superior scapulae) міститься вирізкалопатки (incisura scapulae).

Реброва поверхня лопатки (facies costalis scapulae) зайнята підлопатковоюямкою (fossa subscapularis), в якій розташовується однойменний м’яз (m.subscapularis).

На бічному куті лопатки (angulus lateralis scapulae) розташована суглобовазападина (cavitas glenoidalis) для з’єднання з головкою плечової кістки (caputhumeri).

Над та під суглобовою западиною розташовані:

- надсуглобовий горбок (tuberculumsupraglenoidale);

- підсуглобовий горбок (tuberculuminfraglenoidale).

Над суглобовою западиною (cavitasglenoidalis) нависає дзьобоподібний відросток (processuscoracoideus).

2. Топографія передньої стінки живота.

Зовнішня поверхня передньобічної стінки черевної порожнини (faciesexternaanterolateraliscavitatisabdominis) обмежована:

- зверху – ребровими дугами (arcuscostales) та мечоподібним відростком (processusxiphoideus);

- знизу – клубовими гребенями (cristaeiliacae), лобковим симфізом (symphysispubica) та пахвинними зв’язками (ligg. inguinalia);

- з боків – лінією, яка йде від кінця XI ребра до клубового гребеня.

Зовнішня поверхня передньобічної стінки черевної порожнини (faciesexternaanterolateraliscavitatisabdominis) за допомогою верхньої горизонтальної лінії (lineacostarum), яка з’єднує найбільш нижні точки десятих ребер, та нижньої горизонтальної лінії (lineaspinarum), яка з’єднує праву і ліву верхню передню клубову ость (spinailiacaanteriorsuperior), розмежована на:- надчерев’я; надчеревна ділянка; надчеревна ямка (epigastrium; regioepigastrica;fossaepigastrica);

- черев’я (mesogastrium);

- підчерев’я; лобкова ділянка (hypogastrium; regiopubica).

Двома вертикальними лініями, які прямують від середини пахвинної зв’язки (lig. inguinale), або лобкового горбка (tuberculumpubicum), по зовнішньому краю прямих м’язів живота (musculusrectusabdominis) до ребрових дуг (arcuscostales),

передньобічна стінка черевної порожнини (pariesanterolateraliscavitatisabdominis) ділиться на певні ділянки.

Горизонтальні та вертикальні лінії обмежовують:

- в надчерев’ї (epigastrium) такі ділянки:

- власне надчеревну ділянку (regio epigastrica propria);

- праву і ліву підреброві ділянки (regiones hypochondriacae dextra et sinistra);

- в черев’ї (mesogastrium) такі ділянки:

- пупкову ділянку (regio umbilicalis), або пупок (umbilicus);

- праву і ліву бічні ділянки (regiones laterales dextra et sinistra), або бік (latus);

- в підчерев’ ї (hypogastrium) такі ділянки:

- лобкову ділянку (regio pubica);

- праву і ліву пахвинні ділянки (regiones inguinales dextra et sinistra), абопахвину (inguen).

На вищеперераховані ділянки передньобічної стінки черевної порожнини (pariesanterolateralis cavitatis abdominis) проектуються внутрішні органи черевної порожнини(cavitas abdominis). Ця проекція називається голотопією (holotopia) органа (визначаєпроекціюорганачеревноїпорожнининапевніділянкизовнішньоїповерхніпередньобічноїстінкичеревноїпорожнини

3. Легені,будова, інервація, кровопостачання.

Легені (pulmones) – це парні паренхіматозні органи (права легеня – pulmo dexter і ліва легеня – pulmo sinister), які займають більшу частину грудної порожнини (cavitas thoracis).

Кожна легеня (pulmo) має:

- верхівку легені (apex pulmonis);

- основу легені (basis pulmonis);

- реброву поверхню (facies costalis);

- діафрагмову поверхню (facies diaphragmatica);

- присередню поверхню (facies medialis), на якій розрізняють:- хребтову частину (pars vertebralis) – задню частину;

- середостінну поверхню (facies mediastinalis)

– передню частину, на якій знаходиться серцеве втиснення (impressio cardiaca) та містить ворота легень (hilus pulmonis);

- міжчасткову поверхню (facies interlobaris);

- передній край (margo anterior), що має серцеву вирізку лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri), яка знизу обмежована язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri);

- нижній край (margo inferior).

На середостінній поверхні легень (facies mediastinalis) розташовані ворота легені (hilum pulmonis), через які входять легенева артерія, бронх і нерви (arteria pulmonalis, bronchus et nervi), а виходять дві легеневі вени та лімфатичні судини (venae pulmonales et vasa lymphatica).

Усі ці елементи, які входять і виходять з воріт легені (hilum pulmonis), формують корінь легені (radix pulmonis).

Топографічно через ворота лівої легені (hilum pulmonis sinistri) артерія проходить зверху, під нею бронх і нижче вени (АБВ).

У правій легені (pulmo dexter) зверху проходить бронх, нижче артерія і ще нижче вени (БАВ).

По ребровій поверхні правої і лівої легень (facies costalis pulmonis dextri et pulmonis sinistri) відходить коса щілина

(fissura obliqua), яка поділяє кожну

легеню (pulmo uterque) на:

- верхню частку (lobus superior);

- нижню частку (lobus inferior).

У правій легені (pulmo dexter), від косої щілини (fissura obliqua), на рівні IV ребра (costa IV) проходить горизонтальна щілина правої легені (fissura horizontalis pulmonis dextri), яка відокремлює середню частку правої легені (lobus medius pulmonis dextri) від верхньої частки (lobus superior).

Ліва легеня (pulmo sinister) вужча та довша за праву, а в ділянці переднього краю (margo anterior) має серцеву вирізку лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri), обмежовану знизу язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri).

Головні бронхи (bronchi principales), зайшовши у ворота легень (hilum pulmonum), розгалужуються на бронхи другого порядку, які вентилюють відповідні частки легень і тому називаються частковими бронхами (bronchi lobares).

У лівій легені (pulmo sinister) є два часткових бронхи, а у правій три часткові бронхи.

Часткові бронхи (bronchi lobares) розгалужуються на бронхи третього порядку, які вентилюють ділянки легень, що відокремлені прошарками сполучної тканини, – сегменти легенів (segmenta pulmonalia).

Тому ці бронхи називаються сегментними бронхами (bronchi segmentales).

За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу, 1997) українського стандарту (Київ, 2001) в правій легені та лівій легені налічується по 10 бронхо–легеневих сегментів (segmenta bronchopulmonalia).

Права легеня має такі 10 сегментів:

- права легеня, верхня частка (pulmo dexter, lobus superior) має:

- верхівковий сегмент [C I] (segmentum apicale [S I]);

- задній сегмент [C II] (segmentum posterius [S II]);

- передній сегмент [C III] (segmentum anterius [S III]);

- права легеня, середня частка (pulmo dexter, lobus medius) має:

- бічний сегмент [C IV] (segmentum laterale [S IV]);

- присередній сегмент [C V] (segmentum mediale [S V]);

- права легеня, нижня частка (pulmo dexter, lobus inferior) має:

- верхній сегмент [C VI] (segmentum superius [S VI]);

- присередній основний сегмент; серцевий сегмент [C VII]; (segmentum basale mediale; segmentum cardiacum [S VII])

- передній основний сегмент [C VIII] (segmentum basale anterius [S VII]);

- бічний основний сегмент [C IX] (segmentum basale laterale [S IX]);

- задній основний сегмент [C X] (segmentum basale posterius [S X]).

Ліва легеня має такі 10 сегментів:

- ліва легеня, верхня частка (pulmo sinister, lobus superior) має:

- верхівково–задній сегмент (C I+II) (segmentum apicoposterius [S I+II];

- передній сегмент [C III] (segmentum anterius [S III]);

- верхній язичковий сегмент [C IV] (segmentum lingulare superius [S IV]);

- нижній язичковий сегмент [C V] (segmentum lingulare inferius [S V]);

- ліва легеня, нижня частка (pulmo sinister, lobus inferior) має:

- верхній сегмент [C VI] (segmentum superius [S VI]);

- присередній основний сегмент; серцевий сегмент (C VII) (segmentum basale mediale; segmentum cardiacum [S VII]);

- передній основний сегмент [C VIII] (segmentum basale anterius [S VIII]);

- бічний основний сегмент [C IX] (segmentum basale laterale[S IX]);

- задній основний сегмент [C X] (segmentum basale posterius [S X]).

Усі сегментні бронхи (bronchі segmentalеs) розгалужуються дихотомічно (тобто кожен на два) на бронхи наступних порядків аж до часточкових бронхів (bronchi lobulares), що вентилюють часточки легені.

Ця ділянка називається часточкою легені (lobulus pulmonis), і бронхи, які її вентилюють, називаються часточковими бронхами (bronchioli lobulares).

Часточковий бронх (bronchus lobularis) має діаметр близько 1 мм і заходить у верхівку часточки (apex lobuli), де розгалужується на 12 – 18 кінцевих бронхіол (bronchioli terminales), що мають діаметр 0,3 – 0,5 мм.

У їх стінці вже відсутня хрящова тканина, а середній шар стінки представлений тільки гладкою м’язовою тканиною (textus musculаris glaber).

Тому малі бронхи і кінцеві бронхіоли (bronchioli terminales) виконують функцію не тільки проведення, але і регуляції поступлення повітря в певні відділи легенів.

Кінцевими бронхіолами (bronchioli terminales) закінчується бронхове дерево (arbor bronchialis) і починається функціональна одиниця легень, яка називаєтьсялегеневим ацинусом (acinus pulmonalis), що перекладається як гроно, або альвеолярне дерево (arbor alveolaris), їх в легенях є до 30000.

Усі шляхи легеневого ацинуса розгалужуються дихотомічно.

До складу ацинусу входить 14–16 дихальних бронхіол (bronchioli respiratorii), які є розгалуженням однієї кінцевої бронхіоли (bronchiolus terminalis).

В стінках складових ацинуса знаходяться альвеоли (alveoli), їх є 14000–20000, через стінку яких відбувається газообмін між альвеолярним повітрям та кров’ю.

Кожна дихальна бронхіола (bronchiolus respiratorius) утворює до 1500 альвеолярних ходів (ductuli alveolares), які закінчуються альвеолярними мішечками (sacculus alveolaris), яких є до 4500.

Отже, легеневий ацинус (acinus pulmonalis) складається із трьох частин:

- альвеолярних (дихальних) бронхіол (bronchioli respiratorii; bronchioli alveolares) I, II, III порядків;

- альвеолярних (дихальних) ходів (ductuli alveolares; ductuli respiratorii);

- альвеолярних мішечків (sacculi alveolares), якими закінчуються альвеолярні ходи (ductuli alveolares).

В одній легеневій часточці нараховується 12–18 ацинусів. Елементи ацинуса густо обплетені судинами.

У стінках частин легеневого ацинуса (acinus pulmonalis) поступово зростає кількість легеневих альвеол (alveoli pulmonales).

Кожний кінцевий альвеолярний (хід) проточок (ductulus alveolaris) розгалужується на два альвеолярні мішечки (sacculi alveolares), що складаються з декількох легеневих альвеол.

Легеневі альвеоли (alveoli pulmonales) є відкритою коміркою, що заповнена повітрям. Вони вистеленi одношаровим (дихальним) епітелієм, до складу якого входять:

- малі плоскі респіраторні епітеліоцити; пневмоцити I типу або альвеолоцити I типу (alveolocyti respiratorii squamosi).

- великі (секреторні) епітеліоцити (альвеолоцити), або пневмоцити (альвеолоцити) II типу, або зернисті альвеолоцити (alveolocytus respiratorius magnus).

Зсередини альвеоли альвеолоцити вкриті сурфактантим комплексом або сурфактантом, який контактує з повітрям легеневої альвеоли.

Ззовні до базальної мембрани прилягає сітка з еластичних волокон і численні капіляри.

Така конструкція стінки легеневої альвеоли забезпечує найкращі умови для газообміну між кров’ю, що тече в капілярах, і повітрям, що поступає в легеневі альвеоли.

Стінка легеневої альвеоли і стінка кровоносного капіляра утворюють аерогематичний бар’єр.

У одній легені є 300 – 400 мільйонів легеневих альвеол.

При максимальному вдиху площа дихальної поверхні легень досягає 100 м², а площа кровоносних капілярів близько 80 м².

Кровопостачання легень забезпечує система легеневих та бронхіальних артерій. Легеневі судини кровопостачають альвеоли і беруть участь у газообміні. Бронхіальні ж артерії живлять бронхіальне дерево аж до респіраторних бронхіол.

Інервація Нерви легких походять з plexus pulmonalis, Яке утворюється гілками n. vagus et truncus sympathicus. Вийшовши з названого сплетення, легеневі нерви поширюються в долях, сегментах і часточках легкого по ходу бронхів і кровоносних судин, що становлять судинно-бронхіальні пучки. У цих пучках нерви утворюють сплетіння, в яких зустрічаються мікроскопічні внутріорганние нервові вузлики, де перемикаються прегангліонарних парасимпатичні волокна на постгангліонарні.

У бронхах розрізняють три нервових сплетіння: в адвентиції, в м'язовому шарі і під епітелієм. Підепітеліальному сплетіння досягає альвеол. Крім еферентної симпатичної і парасимпатичної іннервації, легке забезпечено афферентной іннервацією, яка здійснюється від бронхів по блукаючому нерву, а від вісцеральної плеври - у складі симпатичних нервів, що проходять через шийно-грудний вузол.

4. Довгастий мозок.

Довгастий мозок або бульбус (medullaoblongata / s.bulbus , myeloncepfalon є продовженням спинного мозку і йде від великого потиличного отвору до вартолієвого моста від якого він чітко відділений . Верхній віділ довгастого мозку розширений у вигляді цибулини

Довгастий мозок має такі поверхні 1 вентральну 2 дорзальну

На вентральній поверхні границя чітко відділена, а на дорзальній ні

На дорзальній поверхні в ділянці моста є відмежована заглибина ромбоподібної форми –це ромбоподібна ямка ( фосса ромбоідеа ) на межі моста і довгастого мозку по середині ромбоподібної ямки проходять білі поперечні мозкові смужки ( стріа медуляріс )нижня половина ромбоподібної ямки утворена довгастим мозком

Вентральна поверхня довгастого мозку там є глибока передня серединна щілина і з боків від неї білі тяжі що мають назву піраміди . латерально від пірамід з кожного боку є оливне підвищення – олива

Піраміди складаються з повздовжніх нервових волокон що йдуть від кірки головного мозку донизу , у спинний мозок, де закінчуються , контактуючи з руховими клітинами передніх рогів спинного мозку . тому ці волокна називаться кірково спинномзковим або пірамідним шляхом .

Кірково спинномозковий шлях є провідником свідомих рухових імпульсів від кірки головного мозку в спинний мозок . далі імпульс іде до мязів тулуба , шиї , кінцівок .

На вентральній поверхні рухові волокна перехрещуються і утворюють перехрестя пірамід . це перехрестя знаходиться на межі довгастого мозку зі спинним і добре помітне на препаратах

У ділянці перехрестя пірамід перехрещуються не всі волокна кірково спиннинномозкового шляху а тільки 2-/3 іх котрі після перехрестя утв пучки , що спускаються в бокових канатиках спинного мозку ( латеральний пірамідний шлях )

Волокна кірково-спинномозкового шляху , котрі не перехрестилися продовжуються донизу розміщуючись в передньому канатику спинного мозку – де утв передній пірамідний шлях ( волокна цього шляху також перехрещуються але вже в спинному мозкові .

Кірка правої півкулі передає рухові імпульси до мязів лівої сторони і навпаки

Дорзальна поверхня

Там є задні канатики спинного мозку у складі яких проходять пучки Голля та Бурдав ділянці нижнього краю ромбоподібнї ямки є 2 горбка – медіально –горбок тонкого ядра , а латерально і вище горбок клиноподібного ядра

Таким чином , пучки Голля і Бурдаха що проходять у задніх канатиках спинного та довгастого мозку , досягають ядер розташованих у горбиках і передають імпульси клітинам цих ядер . від ядер задніх канатиків починаеться новий пучок чутливих волокон який досягає зорового горба і називається бульбо таламічним трактом

Цей пучок спочатку занурюється в глибину . і його волокна утв перехрестя , після перехрестя пучок змінює напрямок і йде до гори досягаючи зорового горба ' у звязку з таким петлеподібним ходом бульбо таламічного шляху його називають медільною петлею , а перехрестя волокон – перехрестя медіальних петель – чутливе перехрестя .

Зубчасте ядро оливи воно звязане з мозочком і бере участь у регуляції рівноваги тіла .

У центрльних відділах довгастого мозку знаходиться ретикулярна формація, що складається з дрібних клітин різної форми та волоконкотрі перехрещуються

У межах довгастого мозку в дорзальному його відділіближче до поверхні ромбоподібної ямки , розташовуються ядра 9-12 черепних нервів

9 язикоглотквий

10 блукаючиц

11 додатковий

12 підязиковий . ядра цих нервів мають відношення до інервації органів , що відіграють важливу роль у житті людини . у довгастому мозку розташовані центри дихання, серцевої діяльності і кровообігу , центри травної системи, які повязані з ядрами блукаючого нерва

Білет 5

1. Фасції та топографія нижньої кінцівки

Тазова фасція (fascia pelvis; fascia pelvica)

Тазова фасція є продовженням пристінкової фасції живота (fascia abdominis parietalis), вона ще називається внутрішньочеревною фасцією (fascia endoabdominalis).

Та частина тазової фасції (fascia pelvis), яка покриває клубовий та великий поперековий м’язи (musculi iliacus et psoas major), називається попереково–клубовою фасцією (fascia iliopsoas), або клубовою фасцією (fascia iliaca).

Сіднична фасція (fascia glutea) вкриває ззовні великий сідничний м’яз (m. Gluteus maximus). Глибокий листок цієї фасції відмежовує великий сідничний м’яз (m. Gluteus maximus) від середнього сідничного м’яза (m. gluteus minimus) і від м’яза–натягувача широкої фасції (m. tensor fasciae latae). Унизу сіднична фасція (fascia glutea) потовщується і продовжується у широку фасцію (fascia lata).

Широка фасція (fascia lata) формує піхви (vaginae) для м’язів стегна (musculi femoris), а також:

- бічну міжм’язову перегородку стегна (septum intermusculare femoris laterale);

- присередню міжм’язову перегородку стегна (septum intermusculare femoris mediale), які відокремлюють передню групу м’язів стегна від присередньої та задньої груп.

Широка фасція (fascia lata) має:

- поверхневий листок (folium superficialis; lamina superficialis);

- глибокий листок (folium profundum; lamina profunda).

Глибокий листок широкої фасції стегна (lamina profunda fasciae latae femoris) покриває все стегно (femur). Збоку ця фасція ущільнюється і утворює сухожилок для м’яза–натягувача широкої фасції (musculus tensor fasciae latae), який називається клубово–великогомілковим пасмом (tractus iliotibialis).

Поверхневий листок широкої фасції стегна (lamina superficialis fasciae latae femoris) розташований лише в межах стегнового трикутника (trigonum femorale) і закінчується знизу серпоподібним краєм (margo falciformis), який має:

- верхній ріг (cornu superius);

- нижній ріг (cornu inferius).

Верхній ріг (cornu superius) зростається з пахвинною зв’язкою (ligamentum inguinale).

Нижній ріг (cornu inferius) зростається з глибоким листком (пластинкою) широкої фасції стегна (lamina profunda fasciae latae femoris).

Під серпоподібним краєм поверхневого листка широкої фасції стегна (margo falciformis laminae superficialis fasciae latae femoris) утворюється підшкірний розтвір (hiatus saphenus), який вкритий дірчастою фасцією (fascia cribrosa) – найтоншою частиною широкої фасції (fascia lata).

При проходженні стегнових гриж (кил) підшкірний розтвір (hiatus saphenus) перетворюється у зовнішнє кільце стегнового каналу (anulus canalis femoralis externus).

Фасція гомілки (fascia cruris)

Фасція гомілки утворює піхви для м’язів гомілки. Від фасції гомілки (fascia cruris) відходять:

- передня міжм’язова перегородка гомілки (septum intermusculare cruris anterius);

- задня міжм’язова перегородка гомілки (septum intermusculare cruris posterius).

Ці перегородки відокремлюють бічну групу м’язів гомілки від її передньої та задньої груп.

Сухожилкова дуга камбалоподібного м’яза (arcus tendineus musculi solei) перекидається над міжкістковою перетинкою між ділянками початку цього м’яза на кістках гомілки.

При переході на стопу фасція гомілки (fascia cruris) потовщується і утворює:

- верхній тримач м’язів–розгиначів стопи (retinaculum musculorum extensorum superius);

- нижній тримач м’язів–розгиначів стопи (retinaculum musculorum extensorum inferius);

- верхній тримач малогомілкових м’язів (retinaculum musculorum peroneorum superius);

- нижній тримач малогомілкових м’язів (retinaculum musculorum peroneoruminferius);

- тримач м’язів–згиначів стопи (retinaculum musculorum flexorum pedis).

Від тримачів м’язів (retinacula musculorum) відходять волокнисті (фіброзні) пучки, які розділяють простір між тримачами м’язів (retinacula musculorum) на кістково–волокнисті (фіброзні) канали, утворюючи піхви сухожилків (vaginae tendinum).

Піхва сухожилка (vagina tendinis) має:

- волокнистий шар (stratum fibrosum), або волокнисту піхву (vagina fibrosa);

- синовіальний шар (stratum synoviale), або синовіальну піхву (vagina synovialis).

Під тримачем м’язів–згиначів (retinacula musculorum flexorum) проходять

великогомілкові сухожилкові піхви заплесна (vaginae tendinum tarsales tibiales), до яких

належать три

2 Легені, будова, границі

Виділяють праву і (pulmo dexter) і ліву легеню (pulmo sinister). Легені займають більшу частину грудної порожнини, розміщуючись і правій та лівій її половинах, з боків від середостіння.

Права легеня ширша і коротша, ніж ліва. В ній виділяють верхівку легені (apex pulmonis), яка виступає на 2-3 см вище рівня ключиці, і основу легені (basis pulmonis), що прилягає до діафрагми. Кожна легеня має три поверхні і два краї. Зовнішня опукла поверхня легені прилягає до ребер, називається ребровою поверхнею (fades costalis).

Задньо-присередній відділ ребрової поверхні прилягає до тіл грудних хребців, тому її називають хребтовою частиною (pars vertebralis). Реброва поверхня позаду і присередньо плавно переходить на середостінну по- верхню (fades mediastinalis). На ній помітне серцеве втиснення (impressio cardiaca), яке краще виражене на лівій легені. Нижня, ввігнута поверхня легені, прилягає до діафрагми, називається діафрагмовою поверхнею (facies diaphragmatica).

Легеня має гострі передній і нижній краї. Передній край (margo anterior) відмежовує попереду ребровуповерхню легені від середостінної поверхні, проходить від верхівки легені донизу. В нижній частині переднього краю лівої легені є серцева вирізка лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri). Знизу ця вирізка обмежована виступом - язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri). Нижній край (margo inferior) відмежовує діафрагмову поверхню легені від ребрової та середостінної поверхонь.

Легеня складається з часток (lobi), які розділені глибокими щілинами . Поверхня частки легені, що розташована в глибині такої щілини, називається міжчасточковою поверхнею (facies interlobaris).

Частка легені - це окрема анатомічна ділянка легені, що вентилюється одним частковим бронхом і має власний частковий судинно- нервовий комплекс.

Права легеня складається з трьох часток: верхньої частки (lobus superior), середньої частки правої

легені (lobus medius pulmonis dextri) і нижньої частки (lobus inferior).

Ліва легеня має тільки дві частки: верхнючастку (lobus superior) і нижню частку (lobus inferior).

Коса щілина (fissura obliqua) наявна на обох легенях івідокремлює верхню частку легені.

На правій легені є ще горизонтальна щілина правої легені (fissura horizontalis pulmonis dextri), вона мілкіша і коротша. Ця щілина відходить від косої щілини на задній ділянці ребрової поверхні правої легені, йде вперед майже горизонтально на рівні IV ребра аж до переднього краю легені, потім переходить на її середостінну поверхню, де закінчується попереду від воріт легені. Ця щілина відокремлює середню частку правої легені від верхньої частки. Нижньою межею середньої частки є коса щілина.

На ввігнутій середостінній поверхні кожної легені є видовжена вертикальна заглибина - ворота легені (hilum pulmonis). Угорі ворота легені ширші, а донизу звужуються .

У ворота легені входять головний бронх, легенева артерія, по якій надходить у легеню венозна кров, бронхові гілки грудної аорти, нерви, а виходять дві легеневі вени, по яких тече артеріальна кров до лівого передсердя, та лімфатичні судини.

. Висота воріт легені дорівнює 5-9 см, а їх верхня межа розташована на рівні V грудного хребця. Перелічені структурні компоненти, що галузяться в ділянці воріт легені, утворюють корінь легені (radix pulmonis). У ділянці кореня легені розташовано декілька внутрішньолегеневих лімфатичних вузлів.

Ворота правої та лівої легень топографічно різні.

У воротах правої легені найвище розташований головний бронх, під ним і дещо попереду проходить легенева артерія, під нею залягає верхня легенева вена, а ще нижче іпозаду нижня легенева вена (абревіатура БАВВ).

У воротах лівої легені найвище проходить легенева артерія, під нею розташований головний бронх, попереду від головного бронха залягає верхня легенева вена, а найнижче розміщена нижня легенева вена (абревіатура АБВВ).

Межі легень:

Межі легені визначають не тільки відносно поруч розташованих органів, але й у проекції її країв на зо-внішню поверхню тіла людини. Проектуючи передній край легені, мають на увазі її передню межу, а проекція нижнього краю визначає нижню межу легені. Верхівки правої та лівої легень попереду виступають на 2-3 см над ключицями, а позаду верхівка проектується на рівні остистого відростка VII шийного хребця. Від верхівки легені починається її передня межа. Задня межа обох легень проходить з боків грудного відділу хребта вздовж відповідно правої та лівої прихребтових ліній, починаючи від рівня головки II ребра до рівня шийки XI ребра.

Межі правої легені

Передня межа правої легені бере початок від верхівки легені (на 2-3 см над ключицею), йде вниз і присередньо до рівня правого груднинно-ключичного суглоба, потім опускається до рівня II ребрового хряща на 5-10 мм присередньо від правої груднинної лінії. Від цієї точки передня межа правої легені йде вертикально вниз до рівня IV ребрового хряща, потім, відхиляючись вбік і донизу, закінчується на рівні верхнього краю VI ребрового хряща по правій груднинній лінії. Від цієї точки починається нижня межа правої легені, яка йде на рівні VI ребра і перетинає його нижній край по середньоключичній лінії, по передній пахвовій лінії - VII ребро, по середній пахвовій лінії VIII ребро, по задній пахвовій лінії - IX ребро, по лопатковій лінії - X ребро, по правій прихребтовій лінії - XI ребро.

Межі лівої легені

Передня межа лівої легені, як і правої легені, починається від верхівки легені (на 2-3 см над ключицею), йде вниз і присередньо до рівня лівого груднинно-ключичного суглоба, потім опускається до рівня II ребрового хряща на 5-10 мм присередньо від лівої груднинної лінії. Від цієї точки передня межа лівої легені йде вертикально вниз до рівня IV ребрового хряща, потім повертає ліворуч, йде вздовж нижнього краю IV ребра до лівої пригруднинної лінії. По цій лінії передня межа лівої легені йде донизу і закінчується на рівні VI ребра. Такий вигин передньої межі лівої легені ліворуч відповідає межі її серцевої вирізки. Від цієї точки починається нижня межа лівої легені (проходить на 1 -1,5 см нижче аналогічної межі правої легені), вона йде вбік і донизу перетинає VII ребро по середньоключичній лінії, по передній пахвовій лінії - VIII ребро, по середній пахвовій лінії - IX ребро, по задній пахвовій лінії - X ребро, по лопатковій лінії - X ребро, по лівій прихребтовій лінії – XI

3)Міст та мозчок, зовнішня і внутрішня будова функції метод 18

4.Аорта, частини аорти. Грудна част. Аорти, гілки, ділянки кровопостачання.

Аорта (грец. αορτη) — головна артерія кровоносної системи, що виходить з лівого шлуночка серця. Постачає артеріальною (збагаченою киснем) кров'ю всі тканини й органи.

Грудна частина низхiдної аорти (pars thoracica aortae) лежить в задньому середостiннi.

Залягаючи спочатку спереду i лiворуч стравоходу, грудна частина аорти потiм займає серединне положення i попереду тiл VIII-IX грудних хребцiв перехрещується зі стравоходом, вiдхиляється праворуч i проникає через аортальний отвiр дiафрагми в черевну порожнину на рiвнi XII грудного хребця.

У грудній частині аорти розрізняють:

- пристінкові гілки грудної частини аорти (rr. parietales partis thoracicae aortae);

- нутрощеві гілки грудної частини аорти (rr. viscerales partis thoracicae aortae).

До пристінкових гілок грудної частини аорти (rr. parietales partis thoracicae aortae) належать:

- верхні діафрагмові артерії (aa. phrenicae superiores) – парні, кровопостачають:

- поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis);

- задні міжреброві артерії (aa. intercostales posteriores) – 10 пар, які проходять в ІІІ–XІI міжребрових проміжках і кровопостачають:

- міжреброві м’язи (mm. intercostales);

- ребра (costae);

- шкіру грудей (cutis pectoris);

- м’язи і шкіру передньої стінки черевної порожнини (musculi et cutis parietis anterioris cavitatis abdominis).

До нутрощевих гілок грудної частини аорти (rr. viscerales partis thoracicae aortae) належать:

- бронхові гілки (rr. bronchiales), що кровопостачають:

–трахею (trachea);

- бронхи (bronchi);

- легені (pulmones);

- стравохідні гілки (rr. oesophageales), що кровопостачають: стравохід (oesophagus);

- осердні гілки (rr. pericardiaci), що кровопостачають задній відділ осердя (pericardium);

- середостінні гілки (rr. mediastinales) кровопостачають:

- сполучну тканину заднього середостіння (tela connectiva mediastini posterioris);

- лімфатичні вузли заднього середостіння (nodi lymphoidei mediastini posterioris).

Білет 6

1)М'яз, як орган.Класифікація.Допоміжний апарат

М’яз (musculus) – це орган, який побудований з пучків поперечно-посмугованих м’язових волокон, зв’язаних між собою пухкою сполучною тканиною, в якій проходять кровоносні судини і нерви.

Одиницею будови скелетних м’язів є м’язове волокно –симпласт.

Мязові волокна вкриті –ендомізієм.

Пучки –перимізієм. А ззовні мяз –епімізієм.сполучна тканина, що оточує м’язові волокна, переходить у сухожилковіволокна

За морфофункціональною класифікацією м’язову тканину поділяють на дві групи:гладку і поперечно-посмуговану.

Поперечно-посмугована м’язова тканина, у свою чергу, поділяється на скелетну ісерцеву.

Гладка м’язова тканина розташована в стінках порожнистих внутрішніх органів,кровоносних і лімфатичних судин. Вона скорочуються мимовільно, тобто не підконтрольнісвідомості.

Скелетні м’язи, що прикріплюються до кісток, приводять в рух певні ділянки тіла.

Серцеві м’язи мають певні особливості будови і функції.

Проксимальний кінець м’яза називається головкою (cаput), вона починаєтьсясухожилком від однієї кістки, а сухожилок дистального кінця м’яза прикріплюється до іншоїкістки.

Початок м’яза, що скорочується, залишається нерухомим, це його точка фіксації(punctum fixum). На іншій кістці, до якої прикріплюється м’яз, знаходиться рухома точка(punctum mobile).

Скелетні м’язи мають допоміжний апарат м’язів, до якого належать:

- фасції (поверхнева – лежить під шкірою всього тіла, глибока – вкриває м’язи);

- синовіальні сумки (герметично замкнений мішок, або мішок, що має сполучення зпорожниною суглоба, біля якого розташовується);

- синовіальні піхви (оточують сухожилки в певних місцях);

- м’язові блоки (розташовані в місцях, де сухожилки м’язів змінюють свійнапрямок);

- сесамоподібні кістки (розміщені у товщі сухожилків поблизу місця прикріплення)

2. Плевральна порожнина (cavitas pleuralis)

Плевра (pleura) - це тонка серозна пластинка, яка вкриває легені і стінки грудної порожнини зсередини.

Плевра складається з двох шарів - серозної оболонки і підсерозного прошарку

Серозна оболонка (tunica serosa)вкрита одношаровим плоским епітелієм - мезотелієм.

Підсерозний прошарок (tela subserosa) - це сполучнотканиннапластинка, що складається з колагенових та еластичних волокон, між якими розміщені окремі гладкі міоцити.

У плеврі виділяють два листки: нутрощеву і пристінкову плевру.

Пристінкова плевра - це суцільний листок, що зростається з внутрішньою поверхнею стінок грудної

порожнини і середостінням, утворюючи замкнутий простір, у якому розміщена вкрита нутрощевою плеврою

легеня.

У пристінковій плеврі виділяють реброву, діафрагмову і середостінну частини, а також купол плеври.

Плевральна порожнина (cavitas pleuralis) - це вузька замкнута щілина між пристінковою і нутрощевою

(легеневою) плеврою, у якій міститься приблизно 20 мл серозної рідини. Ця рідина зволожує листки плеври,

зменшуючи коефіцієнт тертя між ними під час рухів при вдиху і видихузакутки є резервними просторами правої та лівої плевральних порожнин, у які заходять країлегень при вдиху.

Найглибшим і найширшим закутком є реброво-діафрагмовий закуток (recessus costodiaphragmaticus)

Реброво-середостінний закуток (recessuscosto-mediastinalis)Хребтово-середостінний закуток (recessusvertebromediastinalis)Діафрагмово-середостінний закуток (recessusphre-nicomediastinalis)

У плевральних закутках може накопичуватися значна кількість серозної рідини призапальних процесах плеври (плевритах) або при порушенні всмоктування рідини мезотелієм, а також кров тагній при пораненнях та інших патологічних станах.

3)Кінцевий мозок.Топографія білоі речовини(мозолисте тіло, внутр капсула, склепіння)

В методичці нерв.сист. стр52- 54 …

4)Серце топографія, будова, кровопостачання, іннервація повт

Серце (cor) це порожнистий м’язовий орган, що розміщений в порожнині грудної клітки (cavitas thoracis) у середньому середостінні (mediastinum medium).                                    

Серце має:

- верхівку серця (apex cordis), яка направлена вперед, униз і вліво;

- основу серця (basis cordis), яка направлена в протилежну сторону.  

Серце має такі поверхні:

- груднинно–реброву поверхню; передню поверхню (facies sternocostalis; facies anterior);

- діафрагмову поверхню; нижню поверхню (facies diaphragmatica; facies inferior);

- праву/ліву легеневі поверхні (facies pulmonalis dextra/sinistra).

По діафрагмовій поверхні (facies diaphragmatica) і частково по груднинно–ребровій поверхні (facies sternocostalis) проходить вінцева борозна (sulcus coronarius), яка є проекцією межі між шлуночками (ventriculi) і передсердями (atria) серця (cor).

Від вінцевої борозни (sulcus coronarius) по передній та нижній поверхнях проходять передня міжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis anterior) та задня міжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis posterior), які є проекцією межі між правим шлуночком (ventriculus dexter) та лівим шлуночком (ventriculus sinister).

На основі серця (basis cordis) випинають вперед і присередньо передсердні вушка (auriculae atriorum):

- праве вушко (auricula dextra) охоплює справа легеневий стовбур (truncus pulmonalis);

- ліве вушко (auricula sinistra) охоплює зліва висхідну частину аорти (pars ascendens aortae; aorta ascendens).

На основі серця (basis cordis) спереду з правого шлуночка (ventriculus dexter) виходить легеневий стовбур (truncus pulmonalis), який роздвоюється на праву і лівулегеневі артерії (arteriae pulmonales dextra et sinistra).

Позаду легеневого стовбура (truncus pulmonalis) проходить аорта (aorta), що виходить з лівого шлуночка (ventriculus sinister).

Позаду від аорти праворуч розташовані кінцеві відділи:

- верхньої порожнистої вени (vena cava superior);

- нижньої порожнистої вени (vena cava inferior);

- з лівої сторони чотири легеневих вени (venae pulmonales).

Порожнина серця (cavitas cordis) поділяється на;

- праве і ліве передсердя (atrium cordis dextrum et sinistrum);

- правий і лівий шлуночок серця (ventriculus cordis dexter et sinister).

Через ліву половину серця протікає артеріальна кров, а через праву половину – венозна кров.

Складовою частиною правого передсердя є його:

- власне передсердя;

- праве вушко (auricula dextra).

Внутрішня стінка правого передсердя (atrium dextrum) гладка, але в ділянці вушка є ”складкоподібні” структури – гребенясті м’язи (mm. pectinati).

У праве передсердя (atrium dextrum) впадають:

- верхня порожниста вена (vena cava superior);

- нижня порожниста вена (vena cava inferior).

Ці вени відкриваються:

- отвором нижньої порожнистої вени (ostium venae cavae inferioris);

- отвором верхньої порожнистої вени (ostium venae cavae superioris).

Між отворами порожнистих вен (ostia venarum cavarum) виступає міжвенний горбок (tuberculum intervenosum).

Верхня порожниста вена має заслінку нижньої порожнистої вени (valvula venae cavae inferioris).

Розширена задня ділянка порожнини передсердя, куди впадають дві порожнисті вени (venae cavae), називається пазухою порожнистих вен (sinus venarum cavarum)

Праве передсердя (atrium dextrum) відокремлене від лівого передсердя (atrium sinistrum) міжпередсердною перегородкою (septum interatriale), на якій є добре помітна овальна ямка (fossa ovalis). Вона обмежована кантом овальної ямки (limbus fossae ovalis).

Праве передсердя (atrium dextrum) сполучається з правим шлуночком (ventriculus dexter) через правий передсердно–шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare dextrum).

Між правим передсердно–шлуночковим отвором (ostium atrioventriculare dextrum) і отвором нижньої порожнистої вени (ostium venae cavae inferioris) розташований отвір вінцевої пазухи (ostium sinus coronarii), в яку впадають серцеві вени (venae cardiacae), отвір прикритий заслінкою вінцевої пазухи (valvula sinus coronarii).

Поряд з отвором вінцевої пазухи містяться отвори найменших вен (foramina venarum minimarum). 

Правий шлуночок

(ventriculus dexter)

Правий шлуночок складається із:

- власне шлуночка;

- артеріального конуса (conus arteriosus) – верхньої частини шлуночка, яка переходить через отвір легеневого стовбура (ostium trunci pulmonalis) у легеневий стовбур (truncus pulmonalis).

Правий шлуночок (ventriculus dexter) і лівий шлуночок (ventriculus sinister) відокремлені міжшлуночковою перегородкою (septum interventriculare), яка має:

- м’язову частину (pars muscularis), що є більшою за розмірами;

- перетинчасту частину (pars membranacea), що менша.

На внутрішній поверхні правого шлуночка (ventriculus dexter) розташовані м’ясисті перекладки (trabeculae carnеae), які формують такі м’язи конусоподібної форми:

- передній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris anterior);

- задній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris posterior);

- перегородковий сосочкоподібний м’яз (m. papillaris septalis).

Від верхівки цих м’язів починаються сухожилкові струни (chordae tendineae), які закінчуються в стулках (cuspides) правого передсердно–шлуночкового клапана; тристулкового клапана (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis).

Правий передсердно–шлуночковий отвір

(ostium atrioventriculare dextrum)

Він закривається правим передсердно–шлуночковим клапаном; тристулковим клапаном (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis), який має такі три стулки:

- передню стулку (cuspis anterior);

- задню стулку (cuspis posterior);

- перегородкову стулку (cuspis septalis).

При скороченні передсердь (atria) стулки клапана притискаються потоком крові до стінок шлуночка і пропускають кров в порожнину останнього.

При скороченні шлуночків (ventriculi) вільні краї стулок (margines liberi cuspidum) піднімаються і змикаються, але в передсердя (atria) не вивертаються, бо з боку шлуночка (ventriculus) їх утримують сухожилкові струни (chordae tendineae).

Із правого шлуночка (ventriculus dexter) починається легеневий стовбур (trucus pulmonalis), отвір якого закритий клапаном легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis).

Клапан легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) складається з:

- правої півмісяцевої заслінки (valvula semilunaris dextra);

- лівої півмісяцевої заслінки (valvula semilunaris sinistra);

- передньої півмісяцевої заслінки (valvula semilunaris anterior).

Заслінки клапана легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) називаються відповідно до їхнього розташування в плода.

У дорослих людей їх позиції стають:

- передньоправою;

- задньою;

- передньолівою.

Середня частина вільного краю кожної заслінки потовщена і утворює вузлики півмісяцевих заслінок (noduli valvularum semilunarium), які сприяють щільному змиканню клапана (valva).

Між стінкою легеневого стовбура (paries trunci pulmonalis) і кожною півмісяцевою заслінкою (valvula semilunaris) міститься відповідна пазуха легеневого стовбура(sinus trunci pulmonalis).

Ліве передсердя

(atrium sinistrum)

Ліве передсердя має неправильну кубоподібну форму, а передня його стінка (paries anterior) утворює ліве вушко (auricula sinistra).

Внутрішня поверхня стінки лівого передсердя гладка і лише в ділянці вушка (auricula) знаходяться гребенясті м’язи (mm. pectinati).

У ліве передсердя (atrium sinistrum) відкриваються отвори чотирьох легеневих вен (ostia venarum pulmonalium), які не мають власних клапанів.

За допомогою лівого передсердно–шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare sinistrum) ліве передсердя (atrium sinistrum) сполучається з лівим шлуночком (ventriculus sinister).

На міжпередсердній перегородці (septum interatriale) нечітко вимальовується овальна ямка (fossa ovalis), дном якої є заслінка овального отвору (valvula foraminis ovalis).

Лівий шлуночок

(ventriculus sinister)

Лівий шлуночок є найбільшою камерою серця і утворює більшу частину його діафрагмової поверхні (facies diaphragmatica).

На внутрішній поверхні шлуночка містяться м’ясисті перекладки (trabeculae carneae), які формують:

- передній соскоподібний м’яз (m. papillaris anterior);

- задній соскоподібний м’яз (m. papillaris posterior).

Верхівки цих м’язів за допомогою сухожилкових струн (chordae tendineae) прикріплюються до стулок лівого передсердно–шлуночкового клапана (cuspides valvae atrioventricularis sinistrae).

Лівий передсердно–шлуночковий отвір

(ostium atrioventriculare sinistrum)

Цей отвір закривається лівим передсердно–шлуночковим клапаном; мітральним клапаном (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis), який складається з:

- передньої стулки (cuspis anterior);

- задньої стулки (cuspis posterior).

Між попередніми стулками можуть бути – спайкові стулки (cuspides commissurales), до яких прикріплюються сухожилкові струни (chordae tendineae).

Білет 7

1)Фасціїімязиверньоїкінцівки

Вони поділяються на:

- м’язи грудного пояса (musculi cinguli pectoralis);

- м’язи вільної верхньої кінцівки (musculi membri superioris liberi)

М’язи грудного пояса (musculi cinguli pectoralis):

Дельтоподібний м’яз (musculus deltoideus).

Надостьовий м’яз (musculus supraspinatus).

Підостьовий м’яз (musculus infraspinatus).

Малий круглий м’яз (musculus teres minor).

Великий круглий м’яз (musculus teres major).

Підлопатковий м’яз (musculus subscapularis).

М’язи вільної частини верхньої кінцівки (musculi partis liberae membri superioris) Вони поділяються на:

- м’язи плеча (musculi brachii);

- м’язи передпліччя (musculi antebrachii);

- м’язи кисті (musculi manus).

ПЛЕЧА:

Дзьобо–плечовий м’яз (musculus coracobrachialis)

Плечовий м’яз (musculus brachialis)

Двоголовий м’яз плеча (musculus biceps brachii)

Триголовий м’яз плеча (musculus triceps brachii)

М’яз ліктьового суглоба (musculus articularis cubiti)

Ліктьовий м’яз (musculus anconeus)

ПЕРЕДПЛІЧЧЯ:

Круглий м’яз–привертач (musculus pronator teres)

Променевий м’яз–згинач зап’ястка (musculus flexor carpi radialis)

Ліктьовий м’яз–згинач зап’ястка (musculus flexor carpi ulnaris)

Поверхневий м’яз–згинач пальців (musculus flexor digitorum superficialis)

Глибокий м’яз–згинач пальців (musculus flexor digitorum profundus)

. Довгий долонний м’яз (musculus palmaris longus

Плечо–променевий м’яз (musculus brachioradialis)

. Довгий м’яз–згинач великого пальця кисті (musculus flexor pollicis longus manus).

М’яз–розгинач мізинця (musculus extensor digiti minimi)

. Квадратний м’яз–привертач (musculus pronator quadratus).

. Довгий променевий м’яз–розгинач зап’ястка (musculus extensor carpi radialis longus).

Короткий променевий м’яз–розгинач зап’ястка (musculus extensor carpi radialis brevis).

. Ліктьовий м’яз–розгинач зап’ястка

М’яз–розгинач пальців (musculus extensor digitorum).

1. М’яз–відвертач (musculus supinator).

2. Довгий відвідний м’яз великого пальця

3. Короткий м’яз–розгинач великого пальця кисті (musculus extensor pollicis brevis)

4. 4. Довгий м’яз–розгинач великого пальця кисті (musculus extensor pollicis longus)

5. 5. М’яз–розгинач вказівного пальця (musculus extensor indicis)

М’ЯЗИ КИСТІ (musculi manus)

. Короткий відвідний м’яз великого пальця (musculus abductor pollicis brevis)

Короткий м’яз–згинач великого пальця (musculus flexor pollicis brevis)

Протиставний м’яз великого пальця (musculus opponens pollicis)

Привідний м’яз великого пальця кисті (musculus adductor pollicis).

1. Короткий долонний м’яз (musculus palmaris brevis).

2. Відвідний м’яз мізинця кисті (musculus abductor digiti minimi)

3. Короткий м’яз–згинач мізинця кисті (musculus flexor digiti minimi brevis)

4. Червоподібні м’язи кисті (musculi lumbricales manus)

5. Протиставний м’яз мізинця (musculus opponens digiti minimi)

6. Міжкісткові м’язи кисті (musculi interossei palmares manus)

М’язи плечового пояса вкриваються ззовні дельтоподібною фасцією (fascia deltoidea),

яка спереду переходить у грудну фасцію (fascia pectoralis), а збоку і знизу переходить наплече як плечова фасція (fascia brachii), ззаду зростається з підостьовою фасцією (fasciainfraspinata).До фасцій плечового пояса також відносяться надостьова фасція (fascia supraspinata),підлопаткова фасція (fascia subscapularis) і пахвова фасція (fascia axillaris), яка вистеляє знизупахвову порожнину (fossa axillaris) і має отвори, через які проходять судини і нерви.

Пахвова фасція збоку переходить у плечову фасцію (fascia brachii), а зверху у дельтоподібну фасцію (fascia deltoidea) і має підвішувальну зв’язку пахвової фасції (lig. suspensorium axillae).

Фасція, яка покриває дельтоподібний м’яз (m. deltoideus), переходить на плече (brachium) і має назву плечової фасції (fascia brachii).

Плечова фасція (fascia brachii) утворює:

- піхви для м’язів плеча (vaginae musculorum brachii);

- присередню міжм’язову перегородку плеча (septum intermusculare brachii mediale);

- бічну міжм’язову перегородку плеча (septum intermusculare brachii laterale), які

відмежовують передню групу м’язів плеча від задньої.

Плечова фасція (fascia brachii) при переході на передпліччя (antebrachium) має назву

фасції передпліччя (fascia antebrachii), яка формує піхви для всіх м’язів передпліччя (vaginae

musculorum antebrachii). При переході на кисть (manus) вона потовщується і на передній

поверхні (facies anterior) утворює тримач м’язів–згиначів кисті (retinaculum musculorum

flexorum manus), а на тильній поверхні утворює тримач м’язів–розгиначів кисті (retinaculum

musculorum extensorum manus).

Фасція передпліччя, переходячи на кисть, утворює фасцію кисті (fascia manus), яка поділяється на:

- долонну фасцію кисті (fascia palmaris manus);

- тильну фасцію кисті (fascia dorsalis manus).

Долонна фасція кисті (fascia palmaris manus) має поверхневу і глибоку пластинки

(laminae superficialis et profunda) та вкриває м’язи тенара (musculi thenaris), сухожилки

м’язів–згиначів пальців кисті (tendines musculorum flexorum digitorum manus) і червоподібні

м’язи кисті (musculi lumbricales manus), формуючи окремі фасціальні ложа.

Поверхнева пластинка долонної фасції кисті (lamina superficialis fasciae palmaris

manus) на поверхні тенара і гіпотенара (thenar et hypothenar) тонка, а на рівні червоподібних

м’язів (musculi lumbricales) і сухожилків м’язів–згиначів пальців кисті (tendines musculorum

flexorum digitorum manus) потовщена, зрощена з продовженням сухожилка довгого

долонного м’яза (m. palmaris longus) та називається долонним апоневрозом (aponeurosis

palmaris).

2)Органи імунної системи

Імунна система об’єднує органи і тканини, які забезпечують захист організму від генетично чужорідних клітин або речовин, що надходять ззовні або утворюються в організмі.

Органи імунної системи складаються з лімфоїдної тканини.

Вони вироблять лімфоцити, включають їх в імунний процес, забезпечують розпізнавання і знищення клітин, які проникли в організм або утворилися в ньому, а також інших чужорідних речовин.

До органів імунної системи належать:

1. Кістковий мозок, в якому лімфоїдна тканина тісно зв’язана з кровотворною;medullaossium

поділяється на червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra) тажовтий кістковий мозок (medulla ossium flava).

Червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra) є єдиним у дорослої людини органом кровотворення та центральним органом імунної системи. В ньому утворюються стовбурові клітини, які схожі до лімфоцитів за своєю морфологією, в процесі поділу дають початок усім форменим елементам крові, у тому числі і клітинам, що забезпечують імунітет – лейкоцитам і лімфоцитам. Значення червоного кісткового мозку велике і різнобічне: він належить до числа кровотворних органів; кровоносні судини його живлять внутрішні шари кістки; крім того, червоний кістковий мозок відіграє важливу роль в розвитку і рості кісток (містить остеобласти та остеокласти).

Жовтий кістковий мозок (medulla ossium flava) знаходиться в кістковомозковій порожнині діафізів довгих кісток і складається головним чином з жирової тканини, яка замістила ретикулярну тканину. Кровоутворюючі елементи в жовтому кістковому мозку відсутні. При великих кровотечах на місці жовтого кісткового мозку може знову появлятись червоний кістковий орган.

2.     Загрудинна залоза-тимус.Основна функція загруднинної залози (thymus) – забезпечення визрівання та підтримання ефекторних(кілерних) і регуляторних (хелперних і супресорних) популяцій Т-лімфоцитів. Залоза бере участь в регуляції нервово-м’язової передачі, фосфорно-кальцієвого обміну, вуглеводного та білкового обміну, взаємодії з іншими ендокринними залозами

3.     Лімфатичні вузли; (nodi lymphoidei; nodi lymphatici; lymphonodi) розташовуються по ходу лімфатичних судин. Вони є органами лімфопоезу і утворення антитіл, виконують роль лімфоретикулярного фільтру.

Розрізняють такі вузли:

- регіонарні - вузли, до яких лімфатичні судини несуть лімфу з певної  ділянки тіла чи органа;

- вузли, що мають назву тих судин, які супроводжують (черевні, клубові);

- поверхневі вузли;

- глибокі вузли (знаходяться під фасцією);

- нутрощеві вузли – знаходяться в порожнинах тіла;

- пристінкові вузли - знаходяться в стінках порожнин тіла.

4.     Селезінка; (splen; lien) відноситься до вторинних лімфатичних органів (organa lymphoidea secundaria) і є великим лімфатичним вузлом (nodus lymphoideusmajor). Селезінка (splen) розташована в лівому підребер’ї (hypochondrium sinister) на рівні ІХ-ХІ ребер (costae). Вона має діафрагмову поверхню (facies diaphragmatica), або верхню поверхню (facies superior) і нутрощеву поверхню (facies visceralis) або нижню поверхню (facies superior).

5. Скупчення лімфоїдної тканини у стінках порожнистих органів травної і дихальної систем (мигдалини, лімфоїдні вузлики червоподібного відростка і клубової кишки, окремі лімфоїдні вузлики).

Топографія лімфоїдних органів.

1.     Так, мигдалини залягають у стінках початкового відділу травної трубки і дихальних шляхів (лімфоїдне кільце Пирогова-Вальдейера).

2.     Групові лімфоїдні вузлики (пейерові або лімфоїдні бляшки) клубової кишки розташовуються у стінці кінцевого відділу тонкої кишки, поблизу місця впадання клубової кишки в сліпу.

3.     Вузлики червоподібного відростка знаходяться поблизу границі двох різних відділів травної трубки: тонкої і товстої кишок.

4.     Поодинокі лімфоїдні вузлики розсіяні у товщі слизової оболонки органів травлення і дихальних шляхів для здійснення імунного нагляду на межі організму і зовнішнього середовища, представленого повітрям і вмістом травного тракту.

5.     Численні лімфатичні вузли лежать на шляху просування лімфи від органів і тканин у венозну систему. Чужорідний агент, що попадає в тік лімфи, затримується і знешкоджується в лімфатичних вузлах.

6.     На шліху току крові з артеріальної системи в систему ворітної вени, що розгалужується в печінці, лежить селезінка.

3) Кінцевий мозок, базальні ядра 50-52 нюхового мозку, базальних ядер , мозолистого тыла , бокових шлуночків , внутрішньої капсули ,білої речовини ,склепіння ,передньої спайки ,

4)Середостіння

Це комплекс органів, які розміщені між двома плевральними мішками.

Середостіння (mediаstinum) обмежоване такими стінками:

- спереду грудниною (sternum);

- ззаду грудним відділом хребтового стовпа (compartimentum thoracicum columnae vertebralis);

- з боків – правою та лівою середостінними плеврами (pleurae mediastinales dextra et sinistra), що є частинами пристінкової плеври (partes pleurae parietalis);

- знизу – діафрагмою (diaphragma);

- верхньою межею є верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior).

У верхньому середостінні (mediastinum superius) розміщені:

- загруднинна залоза (thymus);

- верхня порожниста вена (vena cava superior);

- дуга аорти (arcus aortae);

- частина трахеї (pars tracheae);

- верхній відділ грудної частини стравоходу (pars superior partis thoracicae oesophagi);

- частина грудної протоки (pars ductus thoracici);

- симпатичні стовбури (trunci sympathici);

- блукаючi та діафрагмові нерви (nervi vagi et phrenici).

Нижнє середостіння (mediastinum inferius) ще поділяється на:

- переднє середостіння (mediastinum anterius);

- внутрішні грудні артерії та вени (aa. et vv. thoracicae internae);

- пригруднинні та передосердні лімфатичні вузли (nodi lymphoidei parasternales et prepericardiaci);

- нижня частина загруднинної залози (pars inferior thymi).

- середнє середостіння (mediastinum medius);

- серце (cor), вкрите осердям (pericardium);

- діафрагмові нерви (nervi phrenici);

- внутрішньоосердні відділи великих судин .

- заднє середостіння (mediastinum posterius).

- грудна частина аорти (pars thoracica aortae);

- непарна і напівнепарна вени (vv. azygos et hemiazygos);

- симпатичні стовбури (trunci sympathici);

- нутрощеві нерви (nn. splanchnici);

- блукаючі нерви (nn. vagi);

- стравохід (oesophagus);

- грудна протока (ductus thoracicus);

- лімфатичні вузли (nodi lymphoidei).

Білет 9

1.Топографія шиї. Фасції шиї.

Шия (collum; cervix) поділяється на такі ділянки:

- передню шийну ділянку (regio cervicalis anterior), що складається з двох передніхшийних трикутників (trigona cervicalia anteriora);

поділяється на:

- правий передній шийний трикутник (trigonum cervicale anterius dextrum);

- лівий передній шийний трикутник (trigonum cervicale anterius sinistrum).

У кожному такому трикутнику розрізняють:

1. Піднижньощелепний трикутник (trigonum submandibulare)

У піднижньощелепному трикутнику виділяють трикутник Пирогова (trigonum Pirogovi),який обмежований:

- заднім краєм щелепно–під’язикового м’яза (margo posterior musculimylohyoidei);

- сухожилком заднього черевця двочеревцевого м’яза (tendo ventris posteriorismusculi digastrici);

- під’язиковим нервом (nervus hypoglossus).

Сонний трикутник (trigonum caroticum)

М’язовий трикутник (trigonum musculare)

Підборідний трикутник (trigonum submentale)

- груднинно–ключично–соскоподібну ділянку (regio sternocleidomastoidea);

- бічну шийну ділянку (regio cervicalis lateralis), або задній шийний трикутник (trigonum cervicale posterius), або бічний шийний трикутник (trigonum colli laterale);

- задню шийну ділянку (regio cervicalis posterior; regio colli posterior), або каркову ділянку (regio nuchae).

Шийна фасція описується за В.М. Шевкуненком та за Міжнародною анатомічною номенклатурою.

За В.М. Шевкуненком, розрізняють 4 шийні фасції (поверхневу, власну, внутрішню і передхребтову), які мають 5 фасціальних листків.

Перший фасціальний листок – поверхнева шийна фасція (fascia colli superficialis) охоплює всю шию (collum), як комірець, і, роздвоюючись, утворює піхву для підшкірного м’яза шиї (vagina platysmatis).

Власна шийна фасція (fascia colli propria) має два листки:

- поверхневий листок (другий фасціальний листок);

- глибокий листок (третій фасціальний листок).

Другий фасціальний листок – поверхневий листок власної шийної фасції (folium superficiale fasciae colli propriae).

охоплює всю шию (collum) і прикріплюється до остистих відростків шийних хребців (processus spinosi vertebrarum cervicalium).

Цей листок утворює піхву для груднинно–ключично–соскоподібного м’яза (vagina musculi sternocleidomastoidei) і трапецієподібного м’яза (vagina musculi trapezii).

Третій фасціальний листок – глибокий листок власної шийної фасції (foliumprofundum fasciae colli propriae).

Він унизу починається від задньої поверхні груднини (facies posterior sterni) та ключиці і прикріплюється вгорі до під’язикової кістки (os hyoideum), а з боків обмежовується лопатково–під’язиковим м’язом (musculus omohyoideus).

Цей листок утворює піхви для м’язів (vaginae musculorum), що розташовані нижче під’язикової кістки (musculi infrahyoidei). Зростаючись з поверхневим листком власної шийної фасції (lamina superficialis fasciae colli propriae), спереду утворює білу лінію шиї (linea alba colli).

Між другим і третім фасціальними листками шиї над грудниною (sternum) утворюється надгруднинний простір; надгруднинний міжапоневротичний простір (spatium suprasternale; spatium interaponeuroticum suprasternale), де залягає яремна венозна дуга (arcus venosus jugularis).

Цей простір (spatium suprasternale) сполучається з бічними закутками (recessus laterales), які знаходяться позаду нижньої частини груднинно–ключично–соскоподібних м’язів (pars inferior musculorum sternocleidomastoideorum).

Четвертий фасціальний листок – внутрішня шийна фасція (fascia endocervicalis) поділяється на:

- пристінковий листок (folium parietale);

- нутрощевий листок (folium viscerale).

Пристінковий листок (folium parietale) охоплює всі органи шиї разом, а нутрощевий (folium viscerale) – кожний орган шиї окремо.

Між пристінковим та нутрощевим листками (folium parietale et viscerale) спереду від трахеї (trachea) міститься передтрахейний простір (spatium pretracheale).

П’ятий фасціальний листок – передхребтова фасція (fascia prevertebralis) – охоплює всі глибокі м’язи шиї (musculi colli profundi), утворюючи для кожного з них окремі піхви (vaginae).

Між п’ятим фасціальним листком і пристінковим листком (lamina parietalis) четвертої фасції утворюється позаглотковий простір (spatium retropharyngeale).

За Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу, 1997), розрізняють три пластинки шийної фасції.

1. Поверхневу пластинку шийної фасції (lamina superficialis fasciae cervicalis), яка відповідає поверхневому листку власної шийної фасції (lamina superficialis fasciae colli propriae) за В.М. Шевкуненком за якою міститься надгруднинний простір (spatium suprasternale).

2. Передтрахейну пластинку шийної фасції (lamina pretrachealis fasciae cervicalis), яка відповідає глибокому листку власної фасції шиї за В.М. Шевкуненком і формує сонну піхву (vagina carotica), за якою знаходиться переднутряний простір (spatium previscerale).

3. Передхребтову пластинку шийної фасції (lamina prevertebralis fasciae cervicalis), яка відповідає аналогічній фасції шиї за В.М. Шевкуненком. Перед нею виділяють занутряний простір (spatium retroviscerale).

Між переднім і середнім драбинчастими м’язами (musculi scaleni anterior et medius) є міждрабинчастий простір (spatium interscalenum), де проходить підключична артерія (arteria subclavia) та стовбури плечового сплетення (truncі plexus brachialis).

Перед драбинчастими м’язами (musculi scaleni) розташований переддрабинчастий простір (spatium antescalenum), де проходить підключична вена (vena subclavia).

Глибокий листок власної шийної фасції (lamina profunda fasciae colli propriae) за В.М.Шевкуненком огортаючи підпід’язикові м’язи (musculi infrahyoidei), формує лопатково– ключичний апоневроз (aponeurosis omoclavicularis), або шийний парус (Рише), який сприяє відтоку крові у поверхневих венах шиї (venae superficiales colli), зрощених із цим апоневрозом.

Між поверхневим та глибоким листками власної шийної фасції (lamina profunda et superficialis fasciae colli propriae) за В.М. Шевкуненком є щілиноподібний надгруднинний міжапоневротичний простір (spatium interaponeuroticum suprasternale), де розміщені жирова клітковина, поверхневі вени шиї (venae superficiales colli) та яремна венозна дуга (arcus venosus jugularis).

Між листками внутрішньої шийної фасції (fascia endocervicalis colli) за В.М. Шевкуненком спереду розташовується переднутряний простір (spatium previscerale), який містить жирову клітковину, лімфовузли (nodi lymphatici), нерви (nervi) і сполучається з переднім середостінням (mediastinum).

Між внутрішньою шийною фасцією (fascia endocervicalis colli) та передхребтовою фасцією (fascia prevertebralis) за В.М. Шевкуненком знаходиться занутряний простір (spatium retroviscerale), який містить жирову клітковину і продовжується у задне середостіння (mediastinum posterius).

2. Стравохід, будова, кровопостачання, іннервація.

Стравохід є трубчастим органом довжиною 25-30 см, що має S-подібну форму і переходить у шлунок (gaster).

У стравоході виділяють:

- шийну частину (pars cervicalis);

- грудну частину (pars thoracica);

- черевну частину (pars abdominalis);

- іноді виділяють діафрагмову частину (pars diaphragmatica).

Стінка стравоходу (paries oesophagi) складаєть¬ся з таких шарів:

- слизової оболонки (tunica mucosa);

- підслизової основи (tela submucosa);

- м’язової оболонки (tunica muscularis);

- зовнішньої (сполучнотканинної) оболонки, яку ще називають адвентиційною (adventitia);

- серозної оболонки (tunica serosa);

- підсерозного прошарку (tela subserosa).

Серозна оболонка та підсерозний прошарок є тільки у черевній частині стравоходу (pars abdominalis oesophagi).

Слизова оболонка стравоходу (tunica mucosa oesophagi) відносно товста, має добре виражену м'язову пластинку слизової оболонки (lamina muscularis mucosae), яка складається з гладкої м'язової тканини (textus muscularis glaber).

Вона вкрита багатошаровим плоским незрогові- лим епітелієм (epithelium stratificatum noncorniticatum squamosum), а у місці переходу стравоходу (oesophagus) в шлунок (gaster) епітелій є простим (одношаровим) призматичним (epithelium simplex cylindricum).

Підслизовий прошарок стравоходу (tela submucosa oesophagi) розвинутий добре, завдяки чому слизова оболонка утворює поздовжні складки (plicae longitudinales).

У підслизовій основі (tela submucosa) містяться численні стравохідні залози (glandulae суміжними органами є навкологлотковий простір (spatium peripharyngeum), що заповнений пухкою волокнистою сполучною тканиною (textus connectivus fibrosus laxus).

М’язова оболонка стравоходу (tunica muscularis oesophagi) складається з:

- внутрішнього колового шару (stratum circulare internum);

- зовнішнього поздовжнього шару (stratum longitudinale externum).

У верхній третині стравоходу (oesophagus) м'язова оболонка (tunica muscularis) утворена по¬перечно-смугастими м'язами (musculi transversostriati).

У середній частині стравоходу (oesophagus) по-перечно-смугасті м'язи (musculi transversostriati) поступово замінюються гладкими м'язами (musculi glabri).

У нижній частині стравоходу (oesophagus) є тільки гладкі м'язи.

Зовнішньою оболонкою стравоходу (tunica adventitia oesophagi) черевної частини стравоходу (pars abdominalis oesophagi) є серозна оболонка (tunica serosa) [очеревина].

Топографія стравоходу:

голотопія стравоходу:

- розміщений в ділянці шиї (regio cervicalis); 

- у грудній порожнині (cavitas thoracis);

- у черевній порожнині (cavitas abdominis);

скелетопія:

- від рівня VI - VII шийних хребців до рівня XI гру-дного хребця (ab vertebra cervicali sexta - septima ad vertebram thoracicam undecimam);

- синтопія:

- шийна частина стравоходу (pars cervicalis oesophagi) розміщена попереду шийного відділу хребтового стовпа (pars cervicalis columnae vertebra l is) з прилягаючими передхребтовими м’язами, а спереду від нього проходить трахея (trachea), збоку - судинно-нервовий пучок.

Грудна частина стравоходу (pars thoracica oesophagi) розміщена у верхньому та нижньому за-дньому середостінні (mediastinum superius et inferius); у верхньому середостінні спереду від стра¬воходу розміщена трахея (trachea), позаду - хребто¬вий стовп; у нижньому середостінні попереду знахо¬диться серце, а позаду розміщена низхідна частина аорти (pars descendes aortae).

Черевна частина стравоходу (pars abdominalis oesophagi) коротка, розміщена під діафрагмою, при-лягає до задньої поверхні лівої частки печінки (lobus hepatis sinister).

Стравохід має:

- анатомічні звуження (constrictiones anatomicae);

- фізіологічні звуження (constrictiones

functionales).

Анатомічні звуження (constrictiones anatomicae):

- глотково-стравохідне звуження (constrictio pharyngooesophagealis) розміщене при переході глотки (pharynx) у стравохід (oesophagus), на рівні VI- VII шийних хребців;

- бронхіальне звуження (constrictio bronchialis), яке знаходиться на рівні IV-V грудних хребців, де тра¬хея (trachea) розгалужується на головні бронхи (bronchi principales) і притискає стравохід (oesophagus);

- діафрагмове звуження (constrictio phrenica) ро-зміщене на рівні переходу стравоходу (oesophagus) через поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis), це рівень ІХ-Х грудних хребців.

Фізіологічні звуження (constrictiones functionales):

- аортальне звуження (constrictio aortica) розмі-щене на рівні IV грудного хребця. Це місце, де стра-вохід (oesophagus) контактує з дугою аорти (arcus aortae);

- черевне звуження (constrictio abdominalis), або кардіальне звуження (constrictio cordis), розміщене у місці переходу стравоходу (oesophagus) в кардіальну частину шлунка (pars cardiaca gastris) і знаходиться на рівні XI грудного хребця.

Функція стравоходу - проведення їжі.

Иннервируется стравохід з п. vagus et tr. sympathicus.

За гілкам tr. sympathicus передається почуття болю;

Симпатична іннервація зменшує перистальтику стравоходу. Парасимпатична іннервація посилює перистальтику і секрецію залоз.

У верхній частині стравохід одержує кров із трьох джерел: нижньої щитоподібної, глоткової і підключичної артерій. У грудній - з гілок аорти (бронхіальних, стравохідних і міжреберних). Венозний відтік відбувається по венах відповідних артерій.

3. Проміжний мозок. Методичка

4. Верхня порожниста вена.

V.cavasuperior, забез.відтік крові від шиї,голови,верх.кінцівок, органів середостіння.. Починається позаду зрощення хряща 1 ребра з грудниною ,утв. Внаслідок злиття правої та лівої плечо-головних вен.

У праве передсердя впадає позаду 3 правого груднинно-ребрового суглоба.

Ліворуч до неї прилягає висхідна частина аорти , праворуч-середостінна плевра, спереду –тимус і част. Правої легені, позаду- корінь правої легені.

У стовбур ВПВ впадають : дрібні осердні вени(v.pericardiacae) ,середостінні вени та непарна вена (v.azygos)

-НЕПАРНА І ПАРНІ ВЕНА

-ПРАВА ТА ЛІВА ПЛЕЧО-ГОЛОВНІ ВЕНИ(V.BRACHIOCEPHALICADEX/SIN)

-ПЕРЕДНЯ ЯРЕМНА ВЕНА(V.JUGULARISANT)

-ЗОВН.ЯРЕМНА ВЕНА І ВНУТР.(V.JUGULARISEXT)

Білет 8.

1. м*язи лиця. іннервація, кровопостачання

М’язи лиця (musculi faciei)

М’язи лиця мають такі особливості:

- починаються на кістках лицевого черепа і вплітаються у шкіру;

- не перекидаються через суглоби;

- не мають власних фасцій (крім щічного м’яза);

- розташовуються навколо природних отворів голови.До м’язів лиця, або мімічних (musculi faciei) належать:

1. Надчерепний м’яз (musculus epicranius

Функція: піднімає брови, утворюючи на лобовій ділянці (regiofrontalis) горизонтальні складки шкіри і тягне уперед апоневротичний шолом (galeaaponeurotica) разом зі шкірою волосистої частини голови (capilli);

2. М’яз гордіїв (musculus procerus).

Функція: опускає шкіру лоба (cutis sincipitis), утворюючи горизонтальніскладки шкіри в ділянці надперенісся (glabella).

3. Коловий м’яз ока (musculus orbicularis oculi),що має такі частини:- повікову частину (pars palpebralis);

Функція: змикає повіки (palpebrae).

4. Носовий м’яз (musculus nasalis), що має:

Функція: звужує ніздрі (nares), притискаючи їх до носової перегородки(septum nasi), опускає крила носа (alae nasi);

6. М’яз–підіймач верхньої губи (musculus levator labii superioris).

Функція: піднімає верхню губу (labium superius), бере участь в утворенніносо–губної борозни (sulcus nasolabialis) і тягне крило носа (ala nasi) вверх.

7. М’яз–підіймач кута рота (musculus levator anguli oris).

Функція: тягне кут верхньої губи (angulus labii superioris) вгору і вбік.

8. Великий виличний м’яз (musculus zygomaticus major).

Функція: відтягує кут рота (angulus oris) вбік та вверх – є основнимм’язом сміху.

9. Малий виличний м’яз (musculus zygomaticus minor).Функція: піднімає кут рота (angulus oris).

10. М’яз сміху (musculus risorius), він є непостійним.

Функція: відтягує кут рота (angulus oris) вбік, утворюючи ямочку(fossula) на щоці (bucca) при усмішці.

11. Щічний м’яз (musculus buccinator),

Функція: відтягує кут рота (angulus oris) назад і притискає щоку (bucca)до зубів (dentes).

12. М’яз–опускач кута рота (musculus depressor anguli oris).

Функція: тягне кут рота (angulus oris) донизу та дещо вбік.

13. М’яз–опускач нижньої губи (musculus depressor labii inferioris)

Функція: тягне нижню губу (labium inferius) униз і дещо вбік. Придвобічному скороченні вивертає нижню губу (labium inferius), надає обличчю (facies) виразуіронії, суму, відрази.

14. Підборідний м’яз (musculus mentalis).

Функція: тягне шкіру підборідної ділянки (cutis regionis mentalis) угору івбік, завдяки цьому утворюється підборідна ямка (fossa mentalis), а також сприяє випинаннюнижньої губи (labium inferius) вперед.

15. Вушні м’язи (musculi auriculares), вони у людини розвинуті слабко і практично нескорочуються довільно. Досить рідко трапляються люди, що можуть рухати вушноюраковиною (auricula) при одночасному скороченні потилично–лобового м’яза (m.occipitofrontalis). Є такі вушні м’язи (musculi auriculares):

- передній вушний м’яз (musculus auricularis anterior), інколи відсутній;

Функція: відтягує вушну раковину (auricula) вперед.

- верхній вушний м’яз (musculus auricularis superior), що є найбільшим м’язоміз вушних м’язів (mm. auriculares) і розташований над вушною раковиною (auricula);

Функція: тягне вушну раковину (auricula) вверх.

- задній вушний м’яз (musculus auricularis posterior), що розташований всоскоподібній ділянці (regio mastoidea).

Функція: тягне вушну раковину (auricula) назад.

16. М’яз–зморщувач брови (musculus corrugator supercilii) залягає в товщі брови(supercilium).

Функція: зближує брови (supercilia), внаслідок чого утворюютьсявертикальні складки в ділянці надперенісся (regio glabellae).

17. М’яз–опускач носової перегородки (musculus depressor septi nasi).

Функція: опускає і тягне носову перегородку (septum nasi) вниз,опускаючи кінчик носа (apex nasi).

18. М’яз–опускач брови (musculus depressor supercilii).

Функція: опускає брову (supercilia).

19. Поперечний м’яз підборіддя (musculus transversus menti) є непостійним ірозміщується під підборіддям (mentum), з’єднуючи волокна м’яза–опускача кута рота (fibraemusculi depressoris anguli oris).

20. М’яз–підіймач верхньої губи і крила носа (musculus levator labii superioris alaequenasi).

Функція: піднімає верхню губу (labium superius) та крило носа (ala nasi).

Іннервація: всі мімічні м'язи іннервуються гілками n. Facialis

Жувальні м*язи інервуються трійчастим нервом

Кровопостачання: аа. angularis, supraorbitalis, temporalis superficialis.

2. глотка. іннервація, кровопостачання

Функція глотки. Глотка, одночасно належить до органів травної та дихальної системи. Носова частина глотки відноситься до дихальної система. Її будова пристосована до очищення, зволоження та зігрівання повітря. Ротова частина глотки є перехрестям на шляху дихальної та травної систем. Гортанна частина глотки відноситься до травної система. М’язова оболонка глотки забезпечує проштовхування їжі з ротової порожнини в стравохід. Оскільки в глотці відбувається перехрест дихальних і травних шляхів є відповідні пристосування , що відділяють під час акту ковтання дихальні шляхи від травних. Скороченням м’язів язика грудочка їжі прижимається спинкою язика до твердого піднебіння і проштовхує через зів. При цьому м’яке піднебіння відтягується догори і наближується до задньої стінки глотки. Таким чином носова частина глотки (дихальна) повністю відділяється від ротової. Одночасно з цим, м’язи, що розташовані вище під’язикової кістки, тягнуть гортань догори, а корінь язика опускається донизу; він давить на надгортанник, який закриває вхід в гортань. Дальше відбувається послідовне скорочення конструкторів глотки, внаслідок чого грудка їжі проштовхується в стравохід.

Глотка (pharynx) розташована в передній ділянці шиї. Починається вона від зовнішньої основи черепа, розміщена спереду від тіл шийних хребців, а на рівні VI шийного хребця переходить у стравохід. Глотка має верхню, задню, бічні (праву і ліву) та, частково, передню стінки. Верхню стінку глотки називають склепінням глотки (fornix pharyngis). Задня стінка глотки відокремлюється від шийних хребців передхребтовими м'язами шиї, передхребтовою пластинкою фасції шиї та пухкою сполучною й жировою тканинами. Спереду від глотки розташовані: носова порожнина, ротова порожнина та гортань.

Порожнину глотки (cavitas pharyngis) поділяють на носову, ротову та гортанну частини.

Носова частина глотки (pars nasalis pharyngis) — розташовується на рівні хоан між склепінням і піднебінною завіскою. Крім двох хоан, що ведуть у носову порожнину, на бічній стінці носової частини відкриваються парні глоткові отвори слухових труб (ostium pharyngeum tubae auditivae), які сполучають порожнину глотки з барабанною порожниною. Ротова частина глотки (pars oralis pharyngis)

розташовується на рівні зіва і між піднебінною завіскою та коренем язика або входом у гортань Позаду від кореня язика слизова оболонка продовжується на передню поверхню надгортанника, по середній лінії утворює добре розвинену серединну язиково-надгортанну складку (plica glossoepiglottica mediana), а з боків від неї — парні бічні язиково-надгортанні складки (plicae glossoepiglotticae laterales). Між складками є парні заглиблення — надгортанні долинки (valleculae epiglotticae).

Гортанна частина глотки (pars laryngea pharyngis) є нижнім відділом глотки, що розташована між рівнем входу в гортань та переходом глотки в стравохід (рівень нижнього краю VI шийного хребця). Гортанна частина глотки розмішена позаду від гортані i простягається до нижнього краю перснеподібного хряща. За допомогою входу в гортань, обмежованого надгортанником, черпакувато-надгортанними складками, черпакуватими хрящами та міжчерпакуватою складкою, глотка сполучається з гортанню. На бічній стінці гортанної частини глотки розміщені заглиблення — грушоподібні закутки (recessus piriformis).

Будова стінки глотки. Внутрішня поверхня стінки глотки представлена слизовою оболонкою (tunica mucosa), яка е продовженням слизової оболонки HOCOBOI та ротової порожнин. В носовій частині глотки слизова оболонка покрита псевдобагатошаровим плоским епітеліем. Середня – м’язова оболонка. М'язи глотки за функцією поділяють на м'язи, що звужують глотку, i м'язи, що піднімають глотку

Зовнішня – сполучнотканинна оболонка (tunica adventitia). — це продовження щічно-глоткової фасції, що покриває ззовні м'язи глотки. Між задньою стінкою г та передхребтовою пластинкою розташований заглотковий npocтip (spatium retropharyngeum), виповнений пухкою сполучною тканиною та заглотковими лімфатичними вузлами.

Мигдалики – комплекс утворень лімфоїдної тканини, які у вигляді кільця (Пирогова — Вальдеера) розташовані навколо зіва i відіграють важливу імунну i захисну роль, запобігаючи розвиткові та поширенню інфекції у травний тракт та дихальні шляхи. Мигдаликів нараховується шість – два парних і два непарних. До парних належать піднебінні та трубні, до непарних – глотковий та язиковий.

Піднебіннний мигдалик (tonsilla palatine),розташований між піднебінними дужками в піднебінній ямці.

У дорослих вертикальний розмір мигдалика є 20 — 25 мм, передньо-задній — і5 — 20 мм, товщина мигдалика 15 -20 мм. Ззаду від

піднебінного мигдалика розташована внутрішня сонна артерія.

Трубний мигдалик (tonsilla tubaria) розташований в слизовій оболонці глотки навколо глоткового отвору слухової трубu. Язиковий мигдалик (tonsilla lingualis), знаходиться в товщі слизової оболонки язика, ззаду від межової' борозни. Має вигляд

численних горбків, у яких розташовані лімфоїдні вузлики.

Глотковий мигдалик (tonsilla pharyngealis), у дітей розвинений краще. Мигдалик розміщується на слизовій оболонці задньої стінки глотки у місці переходу її у верхню стінку глотки.

Із порожнини глотки їжа попадає в наступний орган системи – стравохід. Його назва – oesophagus утворена за рахунок двох

слів: оіso – несу і phagоmal – їм. На ранніх стадіях розвитку стравохід має мускулатуру, що характерна для всієї первинної кишки, що виникла із мезенхіми. Після прориву глоткової перетинки, зверху нашаровується посмугована мускулатура мезодермального походження. В результаті верхній відділ стравоходу має посмуговану м’язову тканину, а середній та нижній – не посмуговану. Таким чином стравохід є

активно діючим органом, а не пасивною трубкою. Крім того, функція його м’язів посилюється за рахунок непостійних м’язових пучків, що відходять від сусідніх органів: трахеї, бронхів, дуги та низхідної частини аорти, підключичної артерії (лівої), медіастінальної плеври.

Іннервація і кровоснобженіе глотки.

Харчування глотки відбувається головним чином з a. pharyngea ascendens і гілками a. facialis і a. maxillaris з a. corotis externa. Венозна кров відтікає в сплетіння, розташоване поверх м'язової оболонки глотки, а потім - по vv. pharyngeae в систему v. jugularis interna. Відтік лімфи відбувається в nodi lymphatici cervicales profundi et retropharyngeales. Иннервируется глотка з нервового сплетення - plexus pharyngeus

3. проміжний мозок. 3 шлуночок. стінки, сполучення

Проміжний мозок (Diencephalon) розміщений вище від середнього мозку під мозолистим тілом.

Зверху і з боків прикритий півкулями кінцевого мозку. До складу проміжного мозку входять зоровий горб

(thalamus opticus), надгорбова ділянка (epithalamus), загорбова ділянка (metathalamus), підгорбова ділянка

(hypothalamus).

Порожниною проміжного мозку є третій шлуночок(ventriculus tertius). Це щілиноподібний простір,

розміщений в серединній площині між зоровими горбами. Внизу третій шлуночок переходить у водопровід

мозку (Сільвія), а зверху через парні отвори сполучається з бічними шлуночками великих півкуль. Зоровий горб (thalamus opticus) прилягає до великих півкуль. Задні розширені частини їх називають

подушками (pulvinar). Медіальні поверхні зорових горбів утворюють бічні стінки ІІІ шлуночка.

4. зовнішня сонна артерія. ділянки кровопостачання

Зовнішня сонна артерія (arteria carotis externa)

Зовнішня сонна артерія відгалужується від загальної сонної артерії (arteria carotis interna) в ділянці сонного трикутника (trigonum caroticum) на рівні верхнього краю щитоподібного хряща (margo superior cartilaginis thyroideae).

На рівні шийки нижньої щелепи (collum mandibulae) ця артерія розгалужується на свої дві кінцеві гілки.

Від зовнішньої сонної артерії (arteria carotisexterna)

відходять:

- передні гілки;

- задні гілки;

- присередні гілки;

- кінцеві гілки.

До передньої групи гілок зовнішньої сонної артерії (rami anteriores arteriae carotidis externae) належать:

- верхня щитоподібна артерія (a. thyroidea superior), що здійснює кровопостачання щитоподібної залози (glandula thyroidea) і розгалужується на ряд дрібних гілок та:

- верхню гортанну артерію (arteria laryngea superior), яка здійснює кровопостачання м'язів і слизової оболонки гортані (musculi et tunica mucosa laryngis);

- язикова артерія (a. lingualis), що забезпечує кровопостачання під'язикової залози (glandula sublingualis) і розгалужується на спинкові гілки язика (rr. dorsales linguae) та глибоку артерію язика (arteria profunda linguae), які забезпечують кровопостачання м'язів і слизової оболонки язика (musculi et tunica mucosa linguae);

- лицева артерія (a. facialis) - в ділянці підщелепного трикутника (trigonum submandibulare) розгалужується на:

- гілки до піднижньощелепної залози (glandula submandibularis);

- висхідну піднебінну артерію (a. palatina ascendens) до м'якого піднебіння (palatum molle);

- мигдаликову гілку (ramus tonsillaris) до піднебінного мигдалика (tonsilla palatina).

Перегинаючись через край нижньої щелепи (margo mandibulae) попереду жувального м'яза (m. masseter), лицева артерія розділяється на обличчі на:

- нижню губну артерію (a. labialis inferior);

- верхню губну артерію (a. labialis superior).

Кінцевою гілкою лицевої артерії (a. facialis) є

кутова артерія (a. angularis), яка прямує до присе- реднього кута ока, анастомозує з артерією спинки носа (a. dorsalis nasi) із системи внутрішньої сонної артерії (a. carotis interna), а саме - від очної артерії (a. ophthalmica).

До задньої групи гілок зовнішньої сонної артерії (rami posteriores arteriae carotidis externae) належать:

- груднинно-ключично-соскоподібна артерія (a. sternocleidomastoidea), йде до однойменного м'яза, може відходити від верхньої щитоподібної артерії або від потиличної артерії;

- потилична артерія (a. occipitalis), забезпечує кровопостачння:

- шкіри потилиці (cutis occipitis);

- черепної твердої оболонки (dura mater cranialis); задня вушна артерія (a. auricularis posterior), plsqcyє кровопостачння

- шкіри вушної раковини (cutis auriculae);

- шкіри потилиці (cutis occipitis);

- слизової оболонки барабанної порожнини (tunica mucosa cavitatis tympani);

- черепної твердої оболонки (dura mater cranialis).

До присередньої групи гілок зовнішньої сонної

артерії (rami arteriae carotidis externae) належить:

- висхідна глоткова артерія (a. pharyngea ascendens), яка забезпечує кровопостачння:

- м'язів глотки (musculi pharyngis);

- глибоких м'язів шиї (musculi colli; musculi cervicis profundi);

- черепної твердої оболонки (dura mater cranialis);

- барабанної порожнини (cavitas tympani).

До кінцевих гілок зовнішньої сонної артерії (rami distales arteriae carotidis externae) належать:

1 Поверхнева скронева артерія (a. temporalis superficialis), яка є безпосереднім продовженням зовнішньої сонної артерії (arteria carotis externa), її кінцевою гілкою. Вона проходить попереду вушної раковини (auricula) у скроневу ділянку (regio temporalis) і на рівні надочноямкового краю лобової кістки (margo supraorbitalis ossis frontalis) розгалу-жується на:

- лобову гілку (r. frontalis);

- тім’яну гілку (r. parietalis), дані гілки живлять м'язи і шкіру лобової ділянки (musculi et cutis regionis frontalis) та тім'яної ділянки (regionis parietalis).

На своєму шляху поверхнева скронева артерія (a. temporalis superficialis) розгалужується на такі гілки:

- до привушної залози (glandula parotidea) - привушна гілка (r. parotideus);

- до м'язів лиця (musculi faciei) - поперечна артерія лиця (a. transversa faciei);

- до вушної раковини (auricula) - передні вушні гілки (rr. auriculares anteriores);

- до скроневого м'яза (m.temporalis) - середня скронева артерія (a. temporalis media).

2 Верхньощелепна артерія (a. maxillaris) є другою кінцевою гілкою і найбільшою гілкою зовнішньої сонної артерії (a. carotis externa).

Відповідно до топографії верхньощелепної артерії (a. maxillaris) в ній виділяють:

- 1-й відділ - щелеповий відділ (pars mandibularis);

- 2-й відділ - крилоподібний відділ (pars pterygoidea);

- 3-й відділ - крилопіднебінний відділ (pars pterygopalatina).

Від щелепового відділу верхньощелепної артерії (pars mandibularis arteriae maxillaris) відходять такі гілки:

- глибока вушна артерія (a. auricularis profunda) до барабанної перетинки (membrana tympanica) та зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus);

- передня барабанна артерія (a. tympanica anterior) до барабанної порожнини (cavitas tympani);

- нижня коміркова артерія (a. alveolaris inferior) до нижньої щелепи (mandibula), де постачає кров до ясен (gingiva) і зубів (dentes); вона розгалужується

на:

- зубні гілки (rami dentales);

- ясенні гілки (rr. gingivalis);

- навколозубні гілки (rami peridentales);

- підборідну гілку (ramus mentalis);

- щелепно-під'язикову гілку (ramus mylohyoideus);

- середня оболонкова артерія (a. meningea media) до черепної твердої оболонки (dura mater cranialis).

У межах крилоподібного відділу (pars pterygoidea) від верхньощелепної артерії (arteria maxillaris) відходять такі гілки:

- жувальна артерія (а. masseterica) - до жувальних м'язів;

- щічна артерія (а. buccalis) - до щічного м'яза;

- задня верхня коміркова артерія (a. alveolaris superior posterior) та її гілки:

- зубні гілки (rr. dentales);

- навколозубні гілки (rr. peridentales) - до верхньої щелепи (maxilla) тавеликих кутніх зубів (dentes molares);

- ясенні гілки (rr. gingivalis).

Від крило-піднебінного відділу (pars pterygopalatina) відходять такі гілки:

- підочноямкова артерія (a. infraorbitalis) - до м'язів лиця (musculi faciei) та нижніх м'язів очного яблука, через передні верхні коміркові артерії (aa. аlveolares superiores anteriores) - до верхніх передніх зубів (dentes) і ясен верхньої щелепи (gingiva maxillae);

- низхідна піднебінна артерія (a. palatina descendens) - до твердого піднебіння (palatum durum), м'якого піднебіння (palatum molle) та піднебінного мигдалика (tonsilla palatina);

- клино-піднебінна артерія (a. sphenopalatina) - до слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi);

- артерія крилоподібного каналу (a. canalis pterygoidei) - до слухової труби (tuba auditiva).

Білет 10

1.М`язи живота,функції,кровопостачання та іннервація.

М’ЯЗИ ЖИВОТА (musculi abdominis)

Вони поділяються на:

- передню групу;

- бічну групу;

- задню групу

До передньої:

1.Прямий м’яз живота (musculus rectus abdominis), міжреброві, клубово-підчеревний нерви (TV —ТХII, LI).Функцiя: згинає хребтовий стoвп, нахиляє тулуб уперед, опускає V-VII ребра. Якщо тулуб зафiксований – пiднiмає таз.

Кровопостачання: верхня і нижня надчеревні ар­терії, задні міжреброві артерії.

Іннервація: міжреброві нерви (Th_fi-Th₁₂), клубово- підчеревний нерв поперекового сплетення (Th L₁)

2. . Пірамідний м’яз (musculus pyramidalis) підребровий, клубово-підчеревний і клубово-пахвинний нерви (ТХІ,ТХІІ, LI)

Кровопостачання: нижня надчеревна артерія, ар­терія м'яза - підіймача яєчка у чоловіків, а у жінок - артерія круглої зв'язки матки.

Іннервація: міжреброві нерви (Th5- Th12), клубово- підчеревний нерв поперекового сплетення (Th12 L1

Функцiя: натягає бiлу лiнiю живота.

ДО БІЧНОЇ:

1. Зовнішній косий м’яз живота (musculus obliquus externus abdominis)  міжреброві, клубово-підчеревний і клубово-пахвинний нерви (TV —ТХИ, LI)

Кровопостачання: задні міжреброві і бічна грудна артерії, а також поверхнева огинальна артерія клубо­вої кістки.

Функція : У разі двобічного скорочення нахиляє тулуб уперед, наближаючи грудну клiтку до таза (антагонiст поздовжнiх м’язiв спини). У разі однобічного скорочення обертає грудну клiтку в протилежний бiк. М’яз тисне на органи черевної порожнини, пiдтримує внутрiшньочеревний тиск, тобто сприяє нормальному розташуванню органiв черевної порожнини, запобiгаючи їх опущенню; за певних умов сприяє випорожненню порожнистих органiв черевної порожнини (пологи, дефекацiя, блювання, випорожнення сечового мiхура); опускаючи ребра, бере участь у видиху, кашлi.

2. Внутрішній косий м’яз живота (musculus obliquus internus abdominis)  міжреброві, клубово-підчеревний і клубово-пахвинний нерви (TVIII-TXII, LI)

Кровопостачання: задні міжреброві, верхня і нижня надчеревні та м'язово-діафрагмова артерії.

Іннервація: міжреброві нерви (Thfi- Th12), клубо­во-підчеревний (Th12 L1) і клубово-пахвинний (L1) нерви поперекового сплетення.

Функцiя: у разі однобічного скорочення нахиляє тулуб у свiй бiк, обертає тулуб у свiй бiк. У разі двобічного скорочення нахиляє вперед хребет (згинач хребта), притягає грудну клiтку до таза. Якщо грудна клітка зафiксована, пiднiмає таз. Опускає Х-ХІІ ребра, тобто бере участь у видиху.

3. Поперечний м’яз живота (musculus transversus abdominis)  міжреброві, клубово-підчеревний і клубово-пахвинний нерви (TVII-TXII, LII)

Кровопостачання: задні міжреброві, верхня і нижня надчеревні та м'язово-діафрагмова артерії.

Іннервація: міжреброві нерви (Thr-Th12), клубо­во-підчеревний (Th12-Ll) і клубово-пахвинний (L1) нерви поперекового сплетення.

Функцiя: У разі однобічного скороченнi нахиляє тулуб у бiк скорочуваного м’яза. Як i попереднi широкi м’язи живота, поперечний м’яз живота при двобічному скороченнi згинає хребет, нахиляє тулуб уперед; опускає нижнi шiсть ребер, беручи участь у актi видиху.

ДО ЗАДНЬОЇ:

1. Квадратний м’яз попереку (musculus quadratus lumborum) підребровий нерв (ТХII) і м'язові гілки поперекового сплетення (LI-LIII).

Функція опускає XII ребро, беручи участь у актi видиху; при однобічному скороченнi нахиляє хребет у той самий бiк; при двобічному – утримує хребет у вертикальному положеннi.

Кровопостачання: підреброва, поперекові та клу- бо-поперекова артерії.

Іннервація: м'язові гілки поперекового сплетення (Th₁₂-L₅).

ФАСЦІЇ:

Нутрощева , присінкова , заочеревинна

1. нутрощева покриває деякі органи черевної порожнини , утв для них серезний прошарок

2) Пристінкова фасцiя живота (fascia abdominis parietalis) розташовується на стінках черевної порожнини як із середини так із зовні.залежно від того, що саме вона покриває , виділяють її частини: попереково-клубову, поперечну та обгортальну фасцію живота.

Попереково-клубова фасція (fascia ilipsoas) покриває на задній стінці черевної порожнини попереково-клубовий м’яз.

Далі фасція переходить на бічну стінку черевної порожнини й отримує назву поперечної фасції (fascia transversalis

. Продовжуючись донизу – в порожнину таза, пристінкова фасція живота отримує назву пристінкової фасції таза. Та частина, що лежить на діафрагмі, має назву діафрагмової фасції (fascia diaphragmatica).

Обгортальна фасція живота (fascia investiens abdominis) – складова пристінкової фасції, розташовано більш поверхнево, ніж перші дві фасції. Вона утворює кілька розгалуджень і покриває з усіх боків (за вийнятком внутрішньої поверхні поперечного м’яза живота) м’язи живота.

2.Травної трубки,топографія.

До травної трубки відносяться:

ротова порожнина(CAVITASORIS ,STOMA) є початком травної трубки. Вона розташована в нижній частині голови і обмежована:

зверху – піднебінням; знизу – діафрагмою рота; спереду – губами; з боків – щоками. Ззаду, через зів, сполучається з глоткою.

Порожнинурота поділяють на присінок рота та власне ротову порожнину, які розділені зубами та яснами

глотка(PHARYNX) розташована в передній ділянці шиї. Починається вона від зовнішньої основи черепа, розміщена спередувід тіл шийних хребців, а на рівні VI шийного хребця переходить у стравохід.

Глотка має верхню, задню, бічні (праву і ліву) та,частково, передню стінки.

Верхню стінку глотки називають склепінням глотки (fornix pharyngis).

Задня стінка глотки відокремлюється відшийних хребців передхребтовими м'язами шиї, передхребтовою пластинкою фасції шиї та пухкою сполучною й жировою тканинами.

Спереду від глотки розташовані: носова порожнина, ротова порожнина та гортань.

стравохід(OESOPHAGUS) — циліндричної форми трубка, 25 — 30 см завдовжки та 2,5 — 3 см завширшки, яка починається наpiвні VI шийного хребця i на piвнiXI грудного хребця зліва переходить у шлунок.

Виділяють три частини стравоходу: шийну (parsсеrvicalis), грудну (parsthoracica), черевну (parsabdominalis).

Шийна частина стравоходу простягається від рівня VI шийного хребця до Iгрудного хребця, розміщена позаду від трахеї i дещо відхилена вліво від нeї. 3 кожного боку стравоходу розташовуються поворотнийгортанний нерв та загальна сонна артерія

шлунок(GASTER,VENTRICULUS,STOMACHUS)

Голотопія: шлунок розташований у верхньому відділі черевної порожнини під діафрагмою й печінкою. Три чвертішлунка розміщується в лівій підребровій ділянці (regiohypochondriacasinistra), одна чверть шлунка — в надчеревній ділянці (epigastrium).

Скелетотопія: кар-діальний отвір розташований на рівні XI грудного хребця зліва;

воротарний отвір — на рівні правого краю XII грудногохребця.

Дно шлунка розміщується там, де проектується верхівка серця — в п'ятому лівому міжребровому просторі, на 1,5 см досерединивід середньоключичної лінії.

Мала кривина розташовується на рівні мечоподібного відростка груднини.

Велика кривина може змінюватисвоє положення залежно від наповнення шлунка: у разі нормального наповнення шлунка вона розташована на рівні лінії, яка з'єднуєпередні кінці X ребер, тобто на рівні другого поперекового хребця.

Синтопія: кардією, дном і частково передньою стінкою шлунокприлягає до діафрагми;

до малої кривини, воротарної частини прилягає ліва частка печінки,

зліва від дна шлунка розміщена селезінка.

Частина передньої стінки шлунка прилягає до передньої черевної стінки.

Позаду від шлунка розташована чепцева сумка, підшлунковазалоза, верхній кінець лівої нирки з лівою наднирковою залозою, черевна частинааорти.

Знизу і дещо ззаду розміщується поперечнаободова кишка.

тонка (INTESTINUMTENUE,ENTERON): починається від виходу зі шлунка і закінчується в місці впадання її в товсту кишку. Це найдовшачастина травного каналу. Довжина тонкої кишки у мертвої людини, внаслідок втрати тонусу м'язової оболонки становить 5 — 7 м, у живої— 2,5 — 4,5 м.

У чоловіків тонка кишка довша, ніж у жінок. Ширина кишки у верхніх відділах — 4 — 6 см, а в нижніх — 2 — 3 см. Тонкукишку поділяють на три частини: дванадцятипалу кишку, порожню кишку та клубову кишку. Клініцисти поділяють тонку кишку на

безбрижову частину (дванадцятипала кишка) та брижову (порожня та клубова кишка)

12-пала(DUODENUM)

Порожня(JEJUNUM)

Клубова(ILEUM)

товста кишка(INTESTINUMCRASSUM,COLO) діаметром майже в два рази більша за тонку, а довжина її від клубового сосочка до відхідника— 1,5 — 2 м.

сліпа к.(TYPHLON)

червоподібний відр.(APPENDIXVERMIFORMIS)

Ободова висхідна ,поперечна,низхідна, сигмоподібна(COLON)

Пряма(RECTUM,PROCTOS

до травних залоз відносяться:

малі та великі слинні залози(GLANDULASALIVARIE)

печінка(HEPAR)

підшлункова залоза(PANCREAS)

3.Сечова система……..?

4.трійчастий нерв.

Змішаний складається з ядер стовбурової частини , трійчастого вузла та має 3 гілки

Він має 3 чутливих і 1 рухове ядро

Пропріоцептивне Чутливе ядро розташоване в ніжках мосту , а всі інші в покришці моста

Стовбур нерва складається з 2 корінців рухового та чутливого

Трійчастий вузол складається з псевдовідросчастих клітин , перефиричні відростки утв 3 гілки нерва

Очну, верхньощелепну нижньощелепну

Трійчастий нерв (nervus trigeminus) виходить з мозку на вентральній

поверхні середніх мозочкових ніжок (facies ventralis pedunculorumcerebellarium mediorum) на межі з мостом (pons) і складається з:

- чутливого корінця(radix sensoria);

- рухового корінця(radix motoria).

Трійчастий нерв (nervus trigeminus) у ділянці трійчастого вузла (ganglion

trigeminale) формуєтри гілки нервів:

- очний нерв (nervus ophthalmicus) – чутливий, виходить зчерепачерез верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

- верхньощелепний нерв (nervus maxillaris) – чутливий, виходить зчерепачерез круглий отвір (foramen rotundum);

- нижньощелепний нерв (nervus mandibularis) – мішаний, виходитьз черепачерез овальний отвір (foramen ovale).

Білет 12

1)Будова скелету.Будова хребців ,крижової і куприкової кісток. Ребра і груднина

Хребці утворюють хребтовий стовп, хребет(columna vertebralis), який

складається із:

- 7 шийних хребців;

- 12 грудних хребців;

- 5 поперекових хребців;

- 5 крижових хребців;

- 3–5 куприкових хребців.

Шийні хребці (vertebrae cervicales), грудні хребці (vertebrae thoracicae) і

поперекові хребці (vertebrae lumbales) є справжніми хребцями (vertebrae verae)

Крижові хребці (vertebrae sacrales) та куприкові хребці (vertebrae coccygeae)зростаються відповідно у крижову кістку (os sacrum) і куприкову кістку (oscoccygis). Це несправжні хребці (vertebrae spuriae).

Кожний хребець складається з:

- тіла хребця (corpus vertebrae);

- дуги хребця (arcus vertebrae).

Вони обмежовують хребцевий отвір (foramen vertebrale);отвори,накладаючись один на один, утворюють хребтовий канал (canalis vertebralis).

На дузі є 7 відростків:

- непарний остистий відросток (processus spinosus);19

- парні поперечні відростки (processus transversi) – для з’єднання зребрами (costae);

- парні верхні суглобові відростки (processus articulares superiores);

- парні нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) – дляз’єднання між собою.

Шийні хребці мають такі загальні особливості:

1. На поперечних відростках (processus transversi) є поперечні отвори(foramina transversaria).

2. Остисті відростки (processus spinosi) роздвоєні (крім VII хребця).

3. Поперечні відростки (processus transversi) мають:

- передні горбки (tubercula anteriora);

- задні горбки (tubercula posteriora),

Особливості грудних хребців[T I – T XII] (vertebrae thoracicae[T I – T XII])22

1. Мають на тілі верхні реброві ямки або напів’ямки (foveae costalessuperiores) та нижні реброві ямки або напів’ямки (foveae costales inferiores) дляз’єднання з головками ребер (capita costarum).

2. На поперечних відростках (processus transversi) знаходяться реброві ямкипоперечних відростків (foveae costales processuum transversorum) для з’єднання згорбками ребер (tubercula costarum), окрім T XI – T XII.

3. Остисті відростки (processus spinosi) довгі, спрямовані вниз,черепицеподібно накривають один одного.

4. Суглобові поверхні (facies articulares) верхніх суглобових відростківprocessus articulares superiores) і нижніх суглобових відростків (processusarticulares inferiores) лежать у лобовій площині.

Особливості поперекових хребців

1. Мають соскоподібний відросток (processus mamillaris) та додатковийвідросток (processus accessorius).

2. Масивне тіло (corpus).

3. Заокруглений короткий остистий відросток (processus spinosus).

4. Довгі поперечні відростки (processus transversi), які є рудиментами ребер(costae) і називаються реброподібними відростками; ребровими відростками(processus costiformes; processus costales).

5. Суглобові поверхні (facies articulares) лежать в стріловій площині, при

цьому верхні суглобові поверхні (facies articulares superiores) обернені всередину,

а нижні суглобові поверхні (facies articulares inferiores) – назовні.

Крижова кістка (os sacrum) утворена п’ятьма крижовими хребцями

(vertebrae sacrales), які між собою зрослися. Вона має трикутну форму. Вгорі

на ній розташована основа крижової кістки (basis ossis sacri), а внизу –

верхівка крижової кістки (apex ossis sacri).

На кістці є тазова поверхня(facies pelvica), або передня поверхня (facies anterior), та спинна поверхня

(facies dorsalis), або задня поверхня (facies posterior).

На тазовій поверхні (facies pelvica) є чотири поперечні лінії (lineaetransversae), які утворилися внаслідок зрощення тіл хребців (corporavertebrarum). Є чотири пари передніх крижових отворів (foramina sacralia

anteriora) і чотири пари задніх крижових отворів (foramina sacralia posteriora).

На спинній поверхні (facies dorsalis) внаслідок зрощення відростків(processus) утворилося п’ять гребенів (cristae):

- серединний крижовий гребінь (crista sacralis mediana)– непарний;

- присередній крижовий гребінь (crista sacralis medialis) – парні

- бічний крижовий гребінь (crista sacralis lateralis) – парні.

Всередині кістки проходить крижовий канал (canalis sacralis), який внизуна верхівці закінчується крижовим розтвором (hiatus sacralis). Останнійобмежений двома крижовими рогами (cornua sacralia)

Тіло V поперекового хребця (corpus vertebrae lumbalis V) з тілом Iкрижового хребця (corpus vertebrae sacralis I) утворюють кут (angulus),спрямований уперед – мис (promontorium).

Куприкова кістка утворена 3–5 куприковими хребцями (vertebraecoccygeae), які зрослися, має тіло куприкової кістки (corpus ossis coccygis) іспрямовані угору куприкові роги (cornua coccygea).

Груднина складається з ручки груднини (manubrium sterni), тіла груднини(corpus sterni) і мечоподібного відростка (processus xiphoideus).

На ручці груднини (manubrium sterni) зверху розташована яремна вирізка(incisura jugularis), а по боках – ключичні вирізки (incisurae clavicularеs).

На бічних поверхнях груднини є реброві вирізки (incisurae costales) для

з’єднання з хрящами семи пар верхніх ребер (costae).

Кожне ребро (costa) складається з кісткової частини (реброва кістка – oscostale) і хрящової частини (ребровий хрящ – cartilago costalis).

Верхні сім ребер (costae) – справжні ребра (costae verae), тому що вонисамостійно з’єднуються з грудниною (sternum).

VIII–ХII ребра (costae) з грудниною не з’єднуються і називаютьсянесправжніми ребрами (costae spuriae).

VIII–Х ребра (costae) сполучаються з хрящовою частиною вищележачогоребра.

XI–XII ребра мають короткий ребровий хрящ (cartilago costalis), якийзакінчується в м’язах черевної стінки, і ще називаються коливними ребрами(costae fluctuantes).

2)Спинномозкові нерви : принцип утворення,гілки.

Методичка 5 ст

3)Шлунок :топографія,будова,кровопостачання та іннервація

Шлунок(gaster,ventriculus, stomak)це мішкоподібне розширення травної трубки (canalisalimentarius), що розміщуєть­ся між стравоходом (oesophagus) і тонкою кишкою (intestinumtenue).

У шлунку (gaster) відбувається хімічна переробка їжі завдяки виділенню шлункового соку.

Крім того, шлунок (gaster) виконує такі функції:

• екскреторну;

• ендокринну;

• всмоктувальну (воду і розчинені в ній речови­ни);

• знешкоджуючу (соляна кислота та імунна систе­ма шлунка знешкоджують більшість шкідливих речо­вин і мікробів).

У стінці шлунка (pariesgastris) утворюється також антианемічний фактор.

Шлунок має такі частини:

• кардію (cardia), або кардіальну частину (parscardiaca) з кардіальним отвором (ostiumcardiacum);

• дно шлунка (fundusgastricus), або склепіння шлунка (fornixgastricus);

• тіло шлунка (corpusgastricum) з шлунковим каналом (canalisgastricus);

• воротарну частину(pars pylorica).

Воротарна частина (parspylorica) має:

• воротарну печеру(antrum pyloricum);

• воротарний канал(canalis pyloricus);

• воротар (pylorus) з воротарним отвором (ostiumpyloricum).

У шлунку розрізняють:

• передню стінку(paries anterior);

• задню стінку(paries posterior).

Ці стінки, сходячись, утворюють:

• малу кривину (curvaturaminor), спрямовану вгору і вправо (на ній розміщена кутова вирізка - incisuraangularis);

- велику кривину (curvatura major), спрямовану донизу і вліво.

Топографія шлунка:

Голотопія: шлунок розташований у верхньому відділі черевної порожнини під діафрагмою й печінкою. Три чверті шлунка розміщується в лівій підребровій ділянці (regio hypochondriaca sinistra), одна чверть шлунка — в надчеревній ділянці (epigastrium).

Скелетотопія: кардіальний отвір розташований на рівні XI грудного хребця зліва;

воротарний отвір — на рівні правого краю XII грудного хребця.

Дно шлунка розміщується там, де проектується верхівка серця — в п'ятому лівому міжребровому просторі, на 1,5 см досередини від середньоключичної лінії.

Мала кривина розташовується на рівні мечоподібного відростка груднини.

Велика кривина може змінюватисвоє положення залежно від наповнення шлунка: у разі нормального наповнення шлунка вона розташована на рівні лінії, яка з'єднуєпередні кінці X ребер, тобто на рівні другого поперекового хребця.

Синтопія: до передньої стінки шлунка (paries anterior) вго­рі прилягає діафрагма (diaphragma);

• до середини передньої стінки шлунка прилягає ліва частка печінки (lobus hepaticus sinister);

• задня поверхня шлунка прилягає до:

• селезінки (splen);

• підшлункової залози (pancreas);

• лівої нирки (ren sinister) з наднирковою залозою (glandula suprarenalis);

• поперечної ободової кишки (colon transversum).

Нижня частина передньої поверхні шлунка вільна і при наповненому шлунка стикається з передньою черевною стінкою.

Кровопостачання шлунка забезпечується п'ятьма артеріями, які належать до системи черевного стовбура

Лівашлунковаартерія (A. Gastrica Sinistra)

Правашлунковаартерія (A. GastricaDextra)

Лівашлунково-сальниковаартерія (A. Gastroepiploica Sinistra) 

Правашлунково-сальниковаартерія (A. Gastroepiploica Dextra)

Короткішлунковіартерії (аа. Gastricae Breves) ТАКІ САМІ І ВЕНИ

 Лімфатична система шлунка поділяється на внутрішньоорганні та позаорганні лімфатичні судини, які відводять лімфу в регіонарні вузли першого порядку.

Лімфа від малої кривини шлунка відводиться в лімфатичні вузли, які розміщені в малому сальнику (Nodi LymphaticiGastrici Dextri Et Sinistri), a від великої кривини — в лімфатичні вузли першого порядку, що знаходяться на цій же кривині (Nodi Lymphatici Gastroomentales Dextri Et Sinistri) біля Воріт селезінки, вздовж тіла та хвоста підшлункові залози в підпілоричні та верхні брижові лімфатичні вузли.

Іннервація шлунка здійснюється симпатичною та парасимпатичною частинами вегетативної нервової системи. Симпатичні нервові волокна відходять від черевного сплетення (Plexus Coeliacus) і його похідних (Plexus Liena-Lis,Plexus Mesentericus Superior). Вони розміщені вздовж малої і великої кривин шлунка навколо артеріальних і венозних судин, а далі вступають у товщу стінки шлунка.

Парасимпатична іннервація здійснюється гілками правого та лівого блукаючих нервів, які в черевній порожнині, нижче діафрагми, формують два (передній та задній) стовбури.

4)Лімфатична система:загальна будова,функції.Лімфатичні вузли голови та шиї

Лекція Школьнікова

Білет 13

1. М'язи кисті. Кровопостачання і інервація.

М’язи кисті (musculi manus) поділяють на:

- м’язи тенара (musculi thenaris), або м’язи підвищення великого пальця (musculi

eminentiae thenaris);- м’язи гіпотенара (musculi hypothenaris), або м’язи підвищення мізинця (musculi

eminentiae hypothenaris);

- м’язи середньої групи.

До м’язів тенара (musculi thenaris), або м’язів підвищення великого пальця (musculi

eminentiae thenaris), належать:

1. . Короткий відвідний м’яз великого пальця (musculus abductor pollicis brevis) Іннервація: n. medianus (C6-C7). Кровопостачання: n. palmaris superficialis a. radialis.

2. . Короткий м’яз–згинач великого пальця (musculus flexor pollicis brevis) Іннервація: поверхневі пучки - n. medianus (З 6-З7), глибокі - n. ulnaris (C8-Th1). Кровопостачання: r. palmaris superficialis a. radialis, arcus palmaris profundus.

3. Протиставний м’яз великого пальця (musculus opponens pollicis) Іннервація: n. medianus (З 6-З7). Кровопостачання: r. palmaris superficialis a. radialis, arcus palmaris profundus.

4. . Привідний м’яз великого пальця кисті (musculus adductor pollicis) Іннервація: n. ulnaris. Кровопостачання: arcus palmares superficialis et profundus.

До м’язів гіпотенара (musculi hypothenaris), або підвищення мізинця (eminentia

hypothenaris), належать:

1. Короткий долонний м’яз (musculus palmaris brevis) Іннервація: n. ulnaris (З7, C8, Th1). Кровопостачання: a. ulnaris.

2. . Відвідний м’яз мізинця кисті (musculus abductor digiti minimi)

3. . Короткий м’яз–згинач мізинця кисті (musculus flexor digiti minimi brevis)

4. . Протиставний м’яз мізинця (musculus opponens digiti minimi)

До середньої групи м’язів кисті належать:

Червоподібні м’язи кисті (musculi lumbricales manus) Іннервація: перша й друга - n. medianus, третя й четверта - n. ulnaris (З8, Th1). Кровопостачання: arcuspalmarissuperficialis.

1. Міжкісткові м’язи кисті (musculi interossei palmares manus) Іннервація: n. ulnaris (C8-Th1). Кровопостачання: arcus palmaris profundus.

2 Травна трубка. Сліпа кишка і червоподібний відросток.

До травної трубки відносяться:

ротова порожнина(CAVITAS ORIS ,STOMA)

глотка(PHARYNX)

стравохід(OESOPHAGUS)

шлунок(GASTER,VENTRICULUS,STOMACHUS)

тонка (INTESTINUM TENUE,ENTERON

12-пала(DUODENUM)

Порожня(JEJUNUM)

Клубова(ILEUM)

товстакишка(INTESTINUM CRASSUM,COLO)

сліпак.(TYPHLON) caecum

Сліпакишкарозміщуєтьсявправійклубовійділянці. Вона досить рухлива, оскільки покрита очеревиною з усіх боків, але не маєбрижі. Положення кишки залежить від її наповнення

На задньо-медіальній поверхнізнизу сходяться в одній точці всі три стрічки ободової кишки. У цьому місці від сліпої кишки відходить червоподібний відросток (appendixvermiformis) — рудимент кишки, від 2 до 20 см завдовжки і діаметром 0,5 — 1 см. Він з усіх боків покритий очеревиною і має брижу(mesoappendix), у товщі якої проходять кровоносні та лімфатичні судини

У більшості випадків місце розташування червоподібного відростка проектується на межі між бічною та середньою третинамилінії, що з'єднує праву і ліву верхні передні клубові ості (точка Ланца) ю. У 40 — 45 % випадківчервоподібний відросток виявляють у малому тазі, а в жінок він досягає правого яєчника та правої маткової труби (низхідне положення).

Крім того, спостерігають висхідне положення цього відростка (у 13 % випадків), а також бічне положення (у 17 — 20 %). До рідкісних ви-падків слід віднести розташування червоподібного відростка позаду від сліпої кишки (ретроцекальне положення), часом його виявляють узаочеревинному просторі .

червоподібний відр.(APPENDIX VERMIFORMIS)

3. Борозни і звивини медіальної і базальної поверхонь мозку. Проекція полів кори.

У корі головного мозку розрізняють зони - поля Бродмана 53

1-я зона - рухова - представлена ??центральної звивиною і лобової зоною

2-я зона - чутлива - ділянки кори головного мозку ззаду від центральної борозни

3-тя зона - зорова зона - потилична область кори головного мозку

4-я - зона слухова - скронева область кори головного мозку

5-я зона - нюхова - розташовується в грушоподібної звивині

6-я зона – смакова

7-я зона - речедвигательную зона

Сенсорний центр Верніке - розташований у скроневій зоні - пов'язаний із сприйняттям усного мовлення

Центр сприйняття письмової мови - розташовується в зоровій зоні кори головного мозку - 18 поле Бродмана

На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri) виділяють такі борозни та звивини:

- у лобовій частці (lobus frontalis):

- передцентральну борозн (sulcus precentralis);

- верхню лобову борозна (sulcus frontalis superior);

- нижню лобову борозна (sulcus frontalis inferior);

- передцентральну звивину (gyrus precentralis);

- верхню лобову звивину (gyrus frontalis superior);

- середню лобову звивину (gyrus frontalis medius);

- нижню лобову звивину (gyrus frontalis inferior), яка за допомогою передньої гілки та висхідної гілки бічної борозни (ramus anterior et ramus ascendens sulci lateralis) поділяється на:

- покришкову частину (pars opercularis);

- трикутну частину (pars triangularis);

- очноямкову частину (pars orbitalis).

- у тім’яній частці (lobus parietalis):

- зацентральну борозну (sulcus postcentralis);

- внутрішньотім’яну борозну (sulcus intraparietalis);

- зацентральну звивину (gyrus postcentralis);

- верхню тім’яну часточку (lobulus parietalis superior);

- нижню тім’яну часточку (lobulus parietalis inferior), в якій знаходяться:

- надкрайова звивина (gyrus supramarginalis);

- кутова звивина (gyrus angularis);

- у скроневій частці (lobus temporalis):

- верхню скроневу борозну (sulcus temporalis superior);

- нижню скроневу борозну (sulcus temporalis inferior);

- поперечну скроневу борозну (sulcus temporalis transversus);

- верхню скроневу звивину (gyrus temporalis superior);

- середню скроневу звивину (gyrus temporalis medius);

- нижню скроневу звивину (gyrus temporalis inferior);

- поперечні скроневі звивини (gyri temporales transversi) – звивини Гешля, які містяться на присередній поверхні верхньої скроневої звивини (facies medialis gyri temporalis superioris).

 у потиличній частці (lobus occipitalis):

- поперечну потиличну борозну (sulcus occipitalis transversus), яка обмежовує  досить варіабельні потиличні звивини (gyri occipitales);

- півмісяцеву борозну (sulcus lunatus);

- передпотиличу вирізку (incisura preoccipitalis);

- у острівцевій частці; острівцi (lobus insularis; insula):

- центральна борозна острівця (sulcus centralis insulae);

- колову борозну острівця (sulcus circularis insulae);

- звивини острівця (gyri insulae);

- довгу звивину острівця (gyrus longus insulae);

- короткі звивини острівця (gyri breves insulae);

- поріг острівця (limen insulae).

4. Лімфатична система: структура, функції. Лімфатичні вузли верхньої і нижньої кінцівок

Білет 14

1. М'язи грудей, їх класифікація , кровопостачання і іннервація.

Мязи грудей поділяються на поверхневі та глибокі

До поверхневих м’язів (musculi superficiales) належать:

1.Великий грудний м’яз (musculus pectoralis major) Кровопостачання: грудо-надплечова, передні і за­дні міжреброві та бічна грудна артерії.

Іннервація: присередній і бічний грудні нерви плечового сплетення (C₇-Th₁).

2.Малий грудний м’яз (musculus pectoralis minor) Кровопостачання: грудо-надплечова і передні міжреброві артерії.

Іннервація: присередній і бічний грудні нерви плечового сплетення (C₇-Th_l).

3.Підключичний м’яз (musculus subclavius) Кровопостачання: грудо-надплечова артерія, по­перечна артерія шиї. Іннервація, підключичний нерв плечового спле­тення (C₅).

4.Передній зубчастий м’яз (musculus serratus anterior) Кровопостачання: грудо-спинна, бічна грудна і задні міжреброві артерії.

ІннерЬація: довгий грудний нерв плечового спле­тення (C₅-C₇).

До власних м’язів грудної клітки (musculi thoracis proprii) – глибоких м’язів грудей (musculi profundi thoracis) – належать:

Зовнішні міжреброві м’язи (musculi intercostales externi)

Кровопостачання: задні міжреброві артерії, пе­редні міжреброві гілки внутрішньої грудної артерії, м'язово-діафрагмова артерія.

Іннервація: міжреброві нерви (Th1-Th11).

Внутрішні міжреброві м’язи (musculi intercostales interni)

Кровопостачання: задні міжреброві артерії, пе­редні міжреброві гілки внутрішньої грудної артерії, м'язово-діафрагмова артерія.

Іннервація: міжреброві нерви (Th_t-Th₁₁).

Найглибші міжреброві м’язи (musculi intercostales intimi)

Підреброві м’язи (musculi subcostales)

Кровопостачання: задні міжреброві артерії.

Іннервація: міжреброві нерви (Th₁-Th_n).

Поперечний м’яз грудної клітки (musculus transversus thoracis)

Кровопостачання: гілками внутрішньої грудної артерії.

Іннервація: міжреброві нерви (Tli₁-Th_f.).

М’язи–підіймачі ребер (musculi levatores costarum)

Кровопостачання: задні міжреброві артерії.

Іннервація: міжреброві нерви (C_g, Th_l, Th . Th₆-Th₁₀).

2. Тонка кишка, будова, топографія, іннервація, кровопостачання. Тонка кишка (intestinum tenue) починається від шлунка й закінчується впадінням у товсту кишку. Це найдовший відділ травного каналу . Абсолютна довжина тонкої кишки становить близько 6-7 м. Поперечний розмір тонкої кишки більший у верхніх (4-6 см), менший у нижніх (2 — 3 см) її відділах.

Тонку кишку можна розділити на дві нерівні частини: коротку дванадцятипалу, фіксовану до задньої стінки живота, і довгу брижову, петлі якої вільно розташовані в очеревинній порожнині.

Топографія:

- голотопія – тонка кишка лежить у черевній порожнині та займає надчерев’я (epigastrium), пупкову ділянку (regio umbilicalis) і частково підчерев’я (hypogastrium);

- скелетопія – починається на рівні тіл XII грудного хребця – I поперекового хребця і закінчується в ділянці правої клубової ямки;

- синтопія – навколо петель тонкої кишки лежить товста кишка (intestinum crassum), дванадцятипала кишка (duodenum) охоплює головку підшлункової залози (caput pancreatis), стикається з ворітною печінковою веною (vena portae hepatis), спільною жовчною протокою (ductus choledochus), печінкою (hepar) та правою ниркою (ren dexter).

Функція тонкої кишки:

- це місце, де завершуються процеси травлення їжи, тобто розщеплення білків, жирів та вуглеводів до простих сполук під дією травних ферментів, що виробляються підшлунковою залозою та спеціалізованими клітинами слизової оболонки тонкої кишки; жовч емульгує жири;

- тут відбувається всмоктування поживних та інших речовин, зокрема, токсинів;

- евакуаторна, тобто проштовхує продукти травлення у товсту кишку.

Дванадцятипала кишка (duodenum)

Вона має вигляд підкови, розміщена у пупковій ділянці та поділяється на:

- верхню частину (pars superior), яка починається ампулою – (ampulla) на рівні XII грудного – І поперекового хребців;

- низхідну частину (pars descendens) на рівні І–ІІІ поперекових хребців;

- горизонтальну частину (pars horizontalis) на рівні III поперекового хребця;

- висхідну частину (pars ascendens) на рівні ІІІ–ІІ поперекових хребців.

При переході верхньої частини (pars superior) в низхідну (pars inferior) утворюється верхній згин дванадцятипалої кишки (flexura duodeni superior).

При переході низхідної частини (pars descendens) в горизонтальну частину (pars horizontalis) утворюється нижній згин дванадцятипалої кишки (flexura duodeni inferior).

При переході дванадцятипалої кишки (duodenum) в порожню кишку (jejunum) утворюється дванадцятипало–порожньокишковий згин (flexura duodenojejunalis), який фіксується м’язом–підвішувачем дванадцятипалої кишки (musculus suspensorius duodeni) до лівої половини II поперекового хребця.

Дванадцятипала кишка (duodenum) прилягає:

- вгорі до квадратної частки печінки (lobus quadratus hepatis);

- унизу до правої нирки (ren dexter) з наднирковою залозою (glandula suprarenalis) і своєю увігнутою поверхнею оточує головку підшлункової залози (caput pancreatis).

Дванадцятипала кишка (duodenum) вкрита очеревиною (peritoneum) спереду, тобто з однієї сторони (екстраперитонеально).

Лише на самому початку – біля воротарної частини шлунка (pars pylorica gastris), і в самому кінці – в ділянці дванадцятипало–порожньокишкового згину (flexura duodenojejunalis), дванадцятипала кишка вкрита очеревиною з усіх боків (інтераперитонеально).

Від печінки (hepar) до кишки йде печінково–дванадцятипалокишкова зв’язка (ligamentum hepatoduodenale).

Стінка дванадцятипалої кишки (paries duodeni) має три оболонки:

- зовнішню оболонку; адвентиційну оболонку (tunica adventitia; tunica fibrosa), а спереду – серозну (tunica serosa);

- середню оболонку, або м’язову (tunica muscularis), яка складається із:

- зовнішнього поздовжнього шару (stratum longitudinale);

- внутрішнього колового шару (stratum circulare);

- внутрішню оболонку, або слизову оболонку (tunica mucosa), з добре розвинутим підслизовим прошарком (tela submucosa), внаслідок чого на слизовій оболонці утворюються численні колові складки (plicae circulares).

На присередній стінці низхідної частини дванадцятипалої кишки (paries medialis partis descendentis duodeni) слизова оболонка (tunica mucosa) містить:

- поздовжню складку дванадцятипалої кишки (plica longitudinalis duodeni), яка має:

- великий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major), який розташований у кінці складки і на якому відкривається печінково–підшлункова ампула (ampulla hepatopancreatica), що утворилась внаслідок злиття:- спільної жовчної протоки (ductus choledochus);- протоки підшлункової залози (ductus pancreaticus);

- малий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni minor), розташований дещо вище великого сосочка на поздовжній складці, є непостійним і на ньому відкривається:

- додаткова протока підшлункової залози (ductus pancreaticus accessorius).

Порожня кишка (jejunum)

За довжиною вона складає 2/5 від тонкої кишки (intestinum tenue), а стінка її має типову для кишки будову:

- серозна оболонка (tunica serosa) із підсерозним прошарком (tela subserosa);

- м’язова оболонка (tunica muscularis), яка утворена: - зовнішнімпоздовжнімшаром (stratumlongitudinaleexternum); - внутрішнімколовимшаром (stratumcirculareinternum);

- слизоваоболонка (tunicamucosa), якаутворюєчисленніколовіскладки (plicaecirculares) завдякидобрерозвинутомупідслизовомупрошарку (telasubmucosa).

Слизоваоболонкамаєспецифічнівирости – кишковіворсинки (villiintestinales), черезякіпроходитьвсмоктуванняпоживнихтаіншихречовин.

Лімфоїднийапаратслизовоїоболонкипорожньоїкишкипредставленийпоодинокимилімфатичнимивузликами (nodulilymphoideisolitarii).

Клубовакишка (ileum)

Воназаймає 3/5 довжинибрижовоговідділутонкоїкишки (intenstinumtenue) ізабудовоюподібнадопорожньоїкишки (jejunum).

Лімфоїднийапаратслизовоїоболонкиклубовоїкишки (tunicamucosailei) представленийскупченимилімфатичнимивузликами (nodulilymphoideiaggregati), якіназиваютьсяПейєровимибляшками.

Порожня та клубова кишки (jejunum et ileum) вкриті очеревиною з усіх боків (інтраперитонеально) і мають брижу тонкої кишки (mesenterium) – дуплікатуру очеревини (peritoneum), в якій міститься жирова клітковина та лімфатичні вузли, а також проходять судини і нерви, що живлять тонку кишку (intenstinum tenue).

Тонка кишка (intenstinum tenue) займає майже увесь нижній поверх черевної порожнини (cavitas abdominis).

Кровопостачання дванадцятипалої кишки — гілки шлунково-дванад-цятипалокишкової і верхньої брижової артерій, порожньої і клубової кишок — верхня брижова артерія. Венозна кров відтікає в систему ворітної вени. У людини внутрішньостінкове лімфатичне русло в тонкій кишці розвинуте порівняно слабко. Відтік лімфи відбувається по багатьох відвідних судинах до бри-жових і черевних лімфатичних вузлів.

Іннервація — гілки черевного, печінкового (дванадцятипалої кишки) і верхнього брижового сплетень.

3. VII пара черепних нервів, ядра, ділянки іннервації.

є мішаним, складається з чутливих, парасимпатичних і руховихволокон.

власне лицевий нерв(nervusfacialis), який має:

- власне рухове ядро лицевого нерва (nucleusnervifacialis)

парасимпатичне верхнє слиновидільне ядро nucleus salivatorius superior)

- чутливе ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii) спільне з 9-10 парою

Власнелицевий нерв (nervusfacialis) проходить у каналі лицевого нерва

(canalisnervifacialis), виходить з черепа через шило–соскоподібний отвір

(foramenstylomastoideum) та іннервує:

- задній вушний м’яз (m. auricularisposterior);

- шило–під’язиковий м’яз (m. stylohyoideus);

- заднє черевце двочеревцевого м’яза(venterposteriormusculidigastrici).

велику гусячу лапку(pesanserinusmajor), яка іннервує

м’язи лиця (musculifaciei). До її складу належать такі гілки:

- скроневі гілки(rr. temporales);

- виличні гілки(rr. zygomatici);

- щічні гілки(rr. buccales);

- крайова нижньощелепна гілка(r. marginalismandibulae);

- шийна гілка(r. colli; r.cervicalis) до підшкірного м’яза шиї (platysma)

Проміжний нерв (nervusintermedius) йде у складі лицевого нерва

(nervusfacialis). У каналі, в ділянці колінця лицевого нерва(geniculumnervifacialis), від нього відходять такі дві гілки:

1. Великий кам’янистий нерв;

2. Барабанна струна(chordatympani)

4. Будова стінки серця, провідна система серця, іннервація серця.

Провідна система серця (specialized excitatory and conducting system of the heart)

Провіднасистемасерця – цеособливі мязові волокна які містять мало міофібрил , але мають багато саркоплазми і здатні виробляти електро магнітні імпульси , що забезпечують автоматизм роботи серця

До складу провiдної системи входять два вузли,

1. Синусно-передсердний вузол (Кіса-Флека)

2. міжвузлові шляхи передсердь (Бахмана, Венкенбаха, Тореля?????)

3. передсердно-шлуночковий вузол (Ашофф-Тавара)

4. передсердно-шлуночковий пучок (Гіса)

5. ліва і права ніжки

6. волокна Пуркіньє (від ендокарда до епікарда!)

Перший вузол, пазухо-передсердний (nodussinuatrialis), вiдкритий в 1907 роцi англiйськими лiкарями Кiсом i Фляком (вузол Кiс-Фляка), розташований пiд епiкардом в стiнцi правого передсердя мiж правим вушком i верхньою порожнистою веною.

Утворюючi вузол нервовi клітини генерують електричнiiмпульси, якi забезпечують нормальну частоту скорочень серця. Вiд вузла вiдходять 3-5 пучкiв волокон, якi з’єднують пазухо-передсердний вузол з передсердно-шлуночковим вузлом, мiокардом правого i лiвого передсердь.

Другий вузол, передсердно-шлуночковий (nodusatrioventricularis, вузол Ашоф-Тавара) розташований пiд ендокардом в стiнцi правого передсердя бiля перегородкової стулки тристулкового клапана. Вiд вузла вiдходить передсердно-шлуночковий пучок, fasciculusatrioventricularis (пучок Гiса), з’єднуючий мiокард передсердь i шлуночкiв.

Передсердно- шлуночковий пучок проходить в міжпередсердній перегородці, потім в перетинчастiй

частинi мiжшлуночкової перегородки, перед вступом в її м’язову частину розгалужується на праву i лiву нiжки (crusdextrumicrussinistrum).

Кожна з нiжок пучка Гiса в правому i лiвому шлуночках пiд ендокардом розгалужується на субендокардіальні гілки — волокна Пуркiньє, якi вступають в їх мiокард. Передсердно-шлуночковий пучок забезпечує передачу хвиль скорочення зпередсердь на шлуночки.

Імпульс збудження зароджується в пейсмекерних клітинах синусно-передсердного вузла (пейсмекер 1 порядку), який в нормі задає базовий ритм серця 70 в хвилину.

Атріовентрикулярний вузол (пейсмекер 2 порядки) самостійності генерує 40 імпульсів збудження в хвилину.

Будова стінки серця, 

Вона складається із;

- внутрішнього шару – ендокарда ;

- м’язового шару – міокарда ;

- зовнішнього шару – епікарда .

Ендокард є внутрішнім шаром, що вкриває зсередини порожнину серця, а саме покриває м’ясисті перекладки, соскоподібні м’язи .та сухожилкові струни і продовжується у внутрішню оболонку судин, що відходять від серця.

Дуплікатура ендокарда утворює:

- клапани аорти;

- клапани легеневого стовбура ;

- стулки правого передсердно–шлуночкового клапана;

- стулки лівого передсердно–шлуночкового клапана.

Міокард

Це середній шар, що утворений серцевою м’язовою тканиною , яка складається з кардіоміоцитів , що з’єднані між собою значною кількістю вставних дисків.

М’язові волокна передсердьі шлуночківпочинаються від волокнистої тканини, яка входить до складу м’якого скелета серця.

До м’якого скелета серця належать:

- праве та ліве волокнисті кільця , що знаходяться навколо правого передсердно–шлуночкового отворута лівого передсердно–шлуночкового отвору ;

- правий волокнистий трикутникта лівий волокнистий трикутник , що розташовані між клапаном аорти та правим і лівим волокнистими кільцями ;

- перетинчаста частина міжшлуночкової перегородки.

Міокард передсердь складається з двох шарів:

- поверхневого шару з коловими волокнами, який є загальним для обох передсердь;

- глибокого шару з поздовжніми пучками, який є окремим для кожного з передсердь.

Міокард шлуночків складається з таких шарів:

- зовнішній шар поверхневий шар, який починається від волокнистих кілець, має поздовжній напрямок волокон і продовжується вниз до верхівки серця, де утворює завиток серця і переходить у глибокий шар протилежного боку;

- середній шар коловий шар, який є окремим для кожного шлуночка;

- глибокий шар внутрішній шар, як і зовнішній шар, має поздовжній напрямок волокон.

Таким чином зовнішній і внутрішній шари міокарда є спільними для обох шлуночків, а середній є окремим для кожного шлуночка.

Кардіоміоцити передсердь, особливо їх вушка, містять секреторні гранули, що продукують атріальний натрійуретичний фактор гормон, який виділяється при перенаповненні передсердь та їх вушок кров’ю. Це призводить до зниження тиску у судинній системі.

Зовнішня оболонка серця – нутрощева пластинка; епікард

Вона є нутрощевою пластинкою серозного осердя.

Епікард вкриває:

- серце ;

- початкові відділи аорти ;

- легеневого стовбура;

- кінцеві відділи порожнистих вен та легеневих вен.

По цих судинах нутрощева пластинка переходить у пристінкову пластинку серозного осердя.

Кровопостачання серця

Виділяють такі типи кровопостачання серця:

- лівовінцевий тип, при якому більша частина серця кровопостачається гілками лівої вінцевої артерії ;

- правовінцевий тип, при якому більша частина серця кровопостачається гілками правої вінцевї артерії ;

- середній тип, при якому вінцеві артерії рівномірно кровопостачають серце;

- проміжний тип, він може бути:

- середньоправим;

- середньолівим.

Кровопостачання серця забезпечується правою вінцевою артерією . та лівою вінцевою артерією ., які починаються від цибулини аорти у відповідних пазухах аорти.

Права вінцева артерія . проходить вправо під праве вушко, лягає в праву частину вінцевої борозни і прямує по задній міжшлуночковій борозні , де анастомозує з гілкою лівої вінцевої артерії ..

Гілки правої вінцевої артерії кровопостачають:

- стінку правого шлуночка ;

- стінку правого передсердя ;

- задню частину міжшлуночкової перегородки;

- соскоподібні м’язи правого шлуночка;

- вузли стимульного комплексу серця; вузли провідної системи серця;.

Ліва вінцева артерія . проходить вліво і під лівим вушком розгалужується на дві гілки:

- передню міжшлуночкову гілку ., яка йде по однойменній борозні серцядо верхівки серця, де анастомозує з кінцевим відділом правої вінцевої артерії ., утворюючи поздовжній артеріальний анастомоз серця.;

- огинальну гілку, яка огинає серцезліва, проходить у вінцевій борозні і на діафрагмовій поверхні анастомозує з правою вінцевою артерією ., утворюючи коловий анастомоз артеріальних судин серця.

Ліва вінцева артерія . кровопостачає:

- стінку лівого шлуночка ;

- передню стінку правого шлуночка;

- стінку лівого передсердя ;

- більшу частину міжшлуночкової перегородки .

Іннервація серця

Серцеотримує:

- чутливу іннервацію;

- симпатичну іннервацію;

- парасимпатичну іннервацію.

Іннервують серце симпатичні та парасимпатичні нерви.

Симпатичні завузлові волокна, що йдуть від шийних та верхніх грудних вузлів симпатичного стовбура утворюють:

- верхній шийний серцевий нерв . ;

- середній шийний серцевий нерв . ;

- нижній шийний серцевий нерв . ;

- грудні серцеві гілки ..

Ці нерви прискорюють ритм серцевих скорочень і збільшують їх амплітуду, розширюють вінцеві судини.

Парасимпатичні передвузлові волокна ідуть в складі блукаючого нерва, утворюючи:

- верхні шийні серцеві гілки . ;

- нижні шийні серцеві гілки . ;

- грудн серцев гілки ..

Вони сповільнюють ритм серцевих скорочень, зменшують їх амплітуду і звужують просвіт вінцевих артерій .

Чутливі волокна від рецепторів стінки серця ідуть у складі серцевих нервів .і серцевих гілок .до головного та спинного мозку.

Нерви серця утворюють;

- поверхневе позаорганне серцеве сплетення ;

- глибоке позаорганне серцеве сплетення .

Гілки позаорганних серцевих сплетень переходять в єдине внутрішньоорганне серцеве сплетення , яке умовно поділяється на:

- підепікардіальне сплетення ;

- внутрішньом’язове сплетення ;

- підендокардіальне сплетення .

Особливо розвинуте підепікардіальне сплетення, яке В.П. Воробйов поділив на 6 частин

Білет 15

1.Таз в цілому. Особливості жіночого тазу.

Таз в цілому (pelvis totalis)

Кульшові кістки (ossa coxae ) та крижова кістка (os sacrum), з’єднуючисьза допомогою крижово–клубових суглобів (articulationes sacroiliacae) ілобкового симфізу (symphysis pubica), утворюють таз (pelvis), який

поділяється на два відділи:

- верхній відділ;

- нижній відділ.

Верхній відділ – це великий таз(pelvis major), анижній відділ – це малийтаз(pelvis minor).

Великий таз (pelvis major)відмежований від малого таза (pelvis minor) межовою лінією(linea terminalis), яка проходить через:

- мис (promontorium);

- дугоподібну лінію клубової кістки (linea arcuata ossis ilii);

- гребені лобкових кісток (pectines ossium pubis);

- верхній край симфізу (margo superior symphysis).

Великий таз (pelvis major) обмежований:

- ззаду тілом п’ятого поперекового хребця (corpus vertebrae lumbalisquintae);

- з боків крилами клубових кісток (alae ossium ilii).

Малий таз (pelvis minor)утворений лобковими кістками (ossa pubis) і сідничимикістками (ossa ischii). Він має:

- верхній отвір таза (apertura pelvis superior), який є входом в малийтаз;

- нижній отвір таза (apertura pelvis inferior), який є виходом з малоготаза.

Затульний отвір (foramen obturatum) в кульшових кістках (ossa coxae)закритий фіброзною пластинкою – затульною мембраною (membranaobturatoria).

На бічній стінці малого таза (pelvis minor) знаходяться:

- великий сідничний отвір (foramen ischiadicum majus);

- малий сідничний отвір (foramen ischiadicum minus), які обмежовані:

- крижово–остистою зв’язкою (ligamentum sacrospinale);

- крижово–горбовою зв’язкою (ligamentum sacrotuberale);

- великою та малою сідничними вирізками (incisuraeischiadicae major et minor).

Великий тазжінки(pelvis major) має такі поперечні розміри:

- відстань між правою та лівою верхніми передніми клубовими остями(spina iliaca anterior superior dextra et sinistra) – міжостьову відстань (distantiainterspinosa), що дорівнює 25–27 см;

- відстань між найвіддаленішими точками правого клубового гребеня(crista iliaca dextra) та лівого клубового гребеня (crista iliaca sinistra) –міжгребеневу відстань (distantia intercristalis), що дорівнює 28–29 см.;

- відстань між двома великими вертлюгами стегнових кісток(trochanteres majores ossium femoralium) – міжвертлюгову відстань (distantiaintertrochanterica), що дорівнює 30–32 см.

Малий тазжінки (pelvis minor) має у середньостатистичних європейських жінок такі розміри:

1. Вхід в малий таз:

- пряму кон’югату (conjugata recta) або анатомічну кон’югату(conjugata anatomica) – відстань між мисом (promontorium) та верхнім краємлобкового симфізу (margo superior symphysis pubicae), що дорівнює 11,5 см;

- справжню кон’югату (conjugata vera) або гінекологічну кон’югату(conjugata gynaecologica), відстань між мисом (promontorium) та найбільшвипуклою в тазову порожнину (cavitas pelvis) точкою лобкового симфізу

(symphysis pubica), що дорівнює 10,5–11 см. Ця кон’югата має найменшийрозмір порожнини таза, що має важливе значення при пологах. Визначають їївіднявши 2 см від величини діагональної кон’югати;

- діагональну кон’югату (conjugata diagonalis) – відстань між нижнімкраєм лобкового симфізу (symphysis pubica) та мисом (promontorium), щодорівнює 12,5–13 см. Діагональна кон’югата вимірюється гінекологом

пальцевим дослідженням через піхву;

2. Вихід з малого таза:

- прямий розмір виходу з малого таза – відстань між верхівкоюкуприка (apex coccygis) і нижнім краєм лобкового симфізу (margo inferiorsymphysis pubicae), що дорівнює 9–10 см.;

- поперечний розмір виходу з малого таза – відстань між внутрішнімикраями сідничих горбів (tubera ischiadica), що дорівнює 11–11,5 см.;

Таз у жінок ширший і нижчий, ніж у чоловіків.

Мис (promontorium) у чоловіків значно виступає вперед, тому верхній отвір жіночого таза більше заокруглений.

У жінок крижова кістка (os sacrum) ширша і коротша.

Нижні гілки лобкових кісток (rami inferiores ossium pubis), що сходятьсявверху, утворюють лобкову дугу (arcus pubicus), яка має кут в 90о– 100о

2.Товстий кишечник. В зош

3.Зовнішнє та середнє вухо. Барабанна порожнина, її стінки.

ВУХО(auris)

Орган слуху і рівноваги (organum vestibulocochleare)

Вухо (auris) поділяється на:

1 зовнішнє вухо (auris externa), до якого нале-жать:

а) вушна раковина (auricula);

б) зовнішнійслуховийхід (meatusacusticusexternus);

2 середнє вухо (auris media), до нього належать:

а) барабанна порожнина (cavitas tympani) із слуховими кісточками (ossicula auditus; ossicula auditoria):

б) слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) – трубa Євстахія;

3 Внутрішнє вухо (auris interna), яке складають:

а) кістковий лабіринт (labyrinthus osseus);

б) перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus).

Зовнішнє вухо (auris externa)

Вушна раковина (auricula) у своїй основі має вушний хрящ (cartilago auriculae), покритий шкірою.

У нижньому відділі хрящ відсутній і замість нього утворюється складка шкіри з жировою тканиною – це вушна часточка (lobulus auriculae).

Вільний край вушної раковини (auricula) утворює завиток (helix), на внутрішній поверхні якого міститься:

- ость завитка (spina helicis) ость Дарвіна;

- ніжка завитка (crus helicis);

- хвіст завитка (cauda helicis).

Паралельно до завитка (helix) проходить протиза-виток (antihelix).

Попереду зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus) розміщений козелок (tragus), а навпроти нього в нижній частині – протикозелок (antitragus). Між ними ззаду розміщена порожнина раковини (cavitas conchae; cavum conchae), яка продовжуєть-ся у зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus).

Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) відкритий назовні зовнішнім слуховим отвором (porus acusticus externus), а в глибині з боку барабанної порожнини (cavitas tympani), або по-рожнини середнього вуха (cavitas auris mediae), він відмежовується барабанною перетинкою (membrana tympanica).

Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) має:

- хрящовий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus cartilagineus);

- кістковий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus osseus).

Хрящовий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus cartilagineus) є продовженням вушної раковини (auricula) і складає одну третину довжини зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus).

Кістковий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus osseus) займає дві третини зов-нішнього слухового ходу (meatus acusticus externus).

Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) вигнутий S-подібно і для його випрямлення при огляді барабанної перетинки (membrana tympanica) у дорослого необхідно відтягнути вушну раковину (auricula) назад, догори та назовні.

Барабанна перетинка (membrana tympanica) за-кріплена в кінці зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus) і складається з:

- натягнутої частини (pars tensa) – більшої ниж-ньої;

- розслабленої частини (pars flaccida) – меншої верхньої.

У центрі барабанної перетинки (membrana tympanica), що має овальну форму, помітний пупок барабанної перетинки (umbo membranae tympanicae), який утворився внаслідок прикріплення ручки молоточка (manubrium mallei) до її внутрішньої поверхні.

Ззовні барабанна перетинка (membrana tympanica) покрита шкірою (cutis).

Зсередини , що обернена до барабанної порожнини (cavitas tympani), барабанна перетинка (membrana tympanica) покрита слизовою оболонкою (tunica mucosa).

У розслабленій частині барабанної перетинки (pars flaccida membranae tympanicae) волокнистий шар відсутній і шкіра (cutis) прилягає до слизової оболонки (tunica mucosa).

Середнє вухо (auris media)

Барабанна порожнина (cavitas tympani) розмі-щена у товщі кам’янистої частини скроневої кістки (pars petrosa ossis temporalis) і має такі стінки (parietes):

1 Покрівельну стінку (paries tegmentalis) – верх-ню стінку;

2 Яремну стінку (paries jugularis) – нижню стінку;

3 Лабіринтну стінку (paries labyrinthicus) – присе-редню стінку, на якій є два вікна:

- вікно присінка (fenestra vestibuli) – овальне ві-кно;

- вікно завитки (fenestra cochleae) – кругле вікно.

Вікно присінка (fenestra vestibuli) закрите основою стремінця (basis stapedis).

Вікно завитки (fenestra cochleae) затягнуте вто-ринною барабанною перетинкою (membrana tympanica secundaria);

4 Соскоподібну стінку (paries mastoideus) – задню стінку, яка в нижній частині має пірамідне під-вищення (eminentia pyramidalis).

У ньому починається стремінцевий м’яз (m. stapedius).

У верхньому відділі соскоподібна стінка (paries mastoideus) продовжується у соскоподібну печеру (antrum mastoideum), в яку відкриваються соскопо-дібні комірки (cellulae mastoideae) однойменного відростка скроневої кістки (processus mastoideus ossis temporalis).

5 Сонну стінку (paries caroticus) – передню стінку, у верхній частині якої є барабанний отвір слухової труби (ostium tympanicum tubae auditivae), а також проходить м’яз-натягувач барабанної перетинки (m. tensor tympani).

Останній розміщений у верхньому півканалі мя-зово-трубного каналу (semicanalis superior canalis musculotubarii);

6 Перетинчасту стінку (paries membranaceus) – бічну стінку, яка утворена барабанною перетинкою (membrana tympanica).

При переході перетинчастої стінки (paries membranaceus) у покрівельну стінку (paries tegmentalis) утворюється надбарабанний закуток (recessus epitympanicus), де містяться голівка моло-точка (caput mallei) та тіло коваделка (corpus incudis).

У барабанній порожнині розміщені:

- три слухові кісточки (ossiculaauditus; ossiculaauiditoria);

- зв’язки слухових кісточок (ligg. ossiculorumauditus; ligg. ossiculorumauditoriorum);

- м’язи слухових кісточок (musculiossiculorumauditus; musculiossiculorumauditoriorum;).

Парні гілки черевної частини аорти.

До парних нутрощевих гілок черевної частини аорти (rr.viscerales partis abdominalis aortae) належать:

- середня надниркова артерія (a. suprarenalis media)

кровопостачає:

- надниркову залозу (glandula suprarenalis);

- ниркова артерія (a. renalis)

- парні яєчкова артерія (a. testicularis) у чоловіків та яєчникова артерія (a. ovarica) у жінок

До пристінкових гілок черевної частини аорти (rr. parietales partis abdominalis aortae) належать:

- нижня діафрагмова артерія (a. phrenica inferior) і кровопостачає:

- нижню поверхню діафрагми (facies inferior diaphragmatis) та очеревину (peritoneum), що її вкриває;

- поперекові артерії (aa. lumbales) – чотири пари) і кровопостачають:

- задню групу м’язів живота (m. quadratus lumborum – квадратний м’яз попереку);

- поперекові м’язи (mm.psoates major et minor);

- шкіру задньої стінки черевної порожнини (cutis parietis posterioris cavitatis abdominis);

- шкіру спини (cutis dorsi);

- шкіру попереку (cutis lumbalis);

- оболони спинного мозку (matres spinales).

Білет 16

1)З'єднання ребер з хребцями і з грудниною.Грудна клітка в цілому;

СКЕЛЕТ ГРУДНОЇ КЛІТКИ

Грудна клітка утворена ззаду грудними хребцями, з боків - ребрами, спереду -грудниною.

З’єднання грудної клітки (juncturae thoracis) поділяються на:

- синдесмози грудної клітки (syndesmoses thoracis);

- синхондрози грудної клітки (synchondroses thoracis);

- суглоби грудної клітки (articulationes thoracis).

Грудна клітка (thorax) має:

- з’єднання ребер (juncturae costarum) із хребтовим стовпом (columnavertebralis);

- з’єднання ребер (juncturae costarum) із грудниною (sternum);

- з’єднання ребер (juncturae costarum) між собою.

До синдесмозів грудної клітки (syndesmoses thoracis) належать:

- зовнішня міжреброва перетинка (membrana intercostalis externa);

- внутрішня міжреброва перетинка (membrana intercostalis interna).

До синхондрозів грудної клітки (synchondroses thoracis) належать:

- реброво–груднинний синхондроз (synchondrosis costosternalis);

- синхондроз першого ребра (synchondrosis costae primae);

- груднинні синхондрози (synchondroses sternales).

До груднинних синхондрозів (synchondroses sternales) належать:

- груднинний мечоподібний симфіз (symphysis xiphosternalis);

- ручко–груднинний симфіз (symphysis manubriosternalis)

Суглоби грудної клітки (articulationеs thoracis)

Реброво–хребцеві суглоби (articulationеs costovertebrales)

Види рухів:

- піднімання ребра;

- опускання ребра.

А.Суглоб головки ребра (articulatio capitis costae)

Види рухів:

- піднімання ребер;

- опускання ребер.

Б.Реброво–поперечний суглоб (articulatio costotransversaria)

Вид рухів: обертання ребер (rotatio costarum), внаслідок чоговідбувається:

- піднімання ребер;

- опускання ребер.

Груднинно–реброві суглоби (articulationes sternocostales)

Груднинно–реброві суглоби утворені ребровими хрящами (cartilagines costales) II–VII ребер (costae II–VII) та відповідною вирізкою груднини.

- піднімання ребер;

- опускання ребер.

Міжхрящові суглоби (articulationes interchondrales)

Вони знаходяться між ребровими хрящами VII – X ребер (cartilagines

costales VII – X costarum). Передні кінці цих ребер, не досягаючи груднини, з’єднуються кожний з хрящем розміщеного вище ребра з допомогою сполучної тканини (textus connectivus fibrosus).

Реброво–хрящові суглоби (articulationes costochondrales)

Реброво–хрящові суглоби з’єднують:

- кісткову частину ребра (pars ossea costae) з ребровими хрящами

(cartilagines costales), у них відсутня суглобова порожнина (cavitas articularis).

Грудна клітка в цілому (thorax totalis)

Грудну клітку (thorax) утворюють - 12 грудних хребців (vertebrae thoracicae);

- 12 пар ребер (costae);

- груднина (sternum).

Ребра відокремлені одне від одного міжребровими просторами (spati

intercostalia).

Грудна клітка (thorax) має:

- верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior);

- нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior).

Верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) обмежований:

- яремною вирізкою груднини (incisura jugularis sterni);

- першими ребрами (costae primae);

- тілом І грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae primae).

Нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior) обмежований:

- тілом XII грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae duodecimae);

- нижніми ребрами (costae inferiores);

- мечоподібним відростком груднини (processus xiphoideus sterni).

Форма грудної клітки

Грудна клітка у людини помітно сплющена спереду назад-конусоподібна

Розміри й форма грудної клітки у людини досить різноманітні, що

визначається віковими і статевими особливостями, індивідуальною

мінливістю, умовами розвитку її росту індивіда. Велике значення мають також хронічні захворювання, контакт з професійними шкідливостями тощо.

Розрізняють три основні форми грудної клітки:

1) конічну, або інспіраторну (ніби фіксовану на висоті вдиху), у людей з добре розвинутою мускулатурою, міцних, здорових;

2) плоску, або експіраторну (ніби в стані видиху)

3) циліндричну

2)Нирки: топографія, будова. Нефрон: будова. Особливості кровообігу нирки;

Нирка (ren, nephros)

Топографія.заочеревинно, стінки черевної порожнини, в проекції поперекової ділянки.

Ліва нирка(11 гр-2попер.) розміщена вище за праву(12 гру-3попер.). Задня поверхня нирки прилягає до ніжок діафрагми, квадратного м’яза попереку, поперечного краю живота і великого поперекового м’яза.

Ці м’язи формують ниркове ложе. На верхніх полюсах нирок розташовані надниркові залози. До передньої поверхні правої нирки прилягають печінка, правий ободовий згин, нисхідна частина 12-ти палої кишки. До передньої поверхні лівої нирки прилягають шлунок, підшлункова залоза, петлі тонкої кишки, а до

латерального краю – селезінка та лівий ободовий згин.

Нирка вкрита волокнистою капсулою (capsula fibrosa). До волокнистої капсули ззовні прилягає шар жирової клітковини – жирова капсула . Зовні від жирової капсули розташована

ниркова фасція (fascia renalis), яка складається з двох листків – передниркового і позаниркового.

Має:

Верх і нижн. Кінець

Бічний та присередній край

Пердня та задня поверхня.

По середині є ниркові ворота-туди входить :ниркова артерія,а виходить:ниркова вена,сечовід,лімф.вузли

Внутрішня будова нирки. Паренхіма нирки складається з двох шарів: зовнішнього – кіркової речовини,і внутрішнього – мозкової речовини.

Кіркова речовина нирки (cortex renalis) складається з ниркових тілець, проксимальних і дистальних канальців нефронів.

Мозкова речовина нирки (medula renalis) представлена темними ділянками конусоподібної форми – нирковими пірамідами (pyramides renales) - піраміди Мальпігі, що розмежовані нирковими стовпами.

Кожна нирка складається з 10 – 20 пірамід. В нирковій піраміді розміщені прямі ниркові канальці, петлі нефронів, збірні ниркові канальці, збірні ниркові протоки, сосочкові протоки

Кровопостачання нирки. У ниркову миску входить ниркова артерія (a. renalis), через яку за добу

проходить до 1500 літрів крові. В ділянці воріт ниркова артерія поділяється на дві гілки: передню і задню.

Передня гілка ниркової артерії розгалужується на чотири сегментні артерії, що кровопостачають однойменні сегменти нирки:

артерія верхнього сегмента (a. segmenti superioris)

артерія передньоверхнього сегмента (a. segmenti anterioris superioris)

артерія передньонижнього сегмента (a. segmenti anterioris inferioriss)

артерія нижнього сегмента (a. segmenti inferioris)

Задня гілка ниркової артерії входить у задній сегмент нирки і називається артерією заднього сегмента (a.segmenti posterioris)

Cегментні артерії нирки розгалужуються на міжчасткові артерії (aa. interlobares ), що галузяться на дугоподібні артерії (aa. arcuatae

Від кожної дугоподібної артерії в кіркову речовину відходять числені променеві артерії, які ще називаються міжчасточкові артерії (аа. corticales radiatae, aa. interlobulares). Міжчасточкові артерії галузяться на капсульні гілки (rami capsularis

Від міжчасточкових артерій відходять числені приносні клубочкові

артеріоли (аrteriolae glomerulares afferentis.Із судинного клубочка виходить виносна

клубочкова артеріола (arteriola glomerularis efferens), її діаметр менший за діаметр приносної клуб очкової артеріоли. Така судинна ланка, що складається з артеріол, капілярів, які знову переходять в артеріоли, називається чудесною артеріальною сіткою (rete mirabile arteriosum). Виносні клубочкові артеріоли знову розгалужуються на капіляри, які обплітають ниркові канальці.

Структурно- функціональною одиницею нирки є нефрон ( nephronum), який складається з ниркового тільця

і системи канальці довжиною 20-50 мм

Нефрон складається з наступних елементів: ниркового тільця, проксимального звивистого канальця, петлі нефрона, дистального звивистого канальця. Дистальні звивисті канальці нефронів відкриваються у збірні ниркові канальці, а вони впадають у збірну ниркову протоку. Збірні ниркові протоки, зливаючись, утворюють сосочкові протоки, які відкриваються через сосочкові отвори на верхівках ниркових сосочків.

Cечоутворення є складним процессом, який забезпечують клітини усіх структурних компонентів нефронів. Цей процес послідовно проходить три фази: у першій фазі в ниркових тільцях внаслідок фільтрації крові утворюється 100-120 л первинної сечі; упродовж другої фази у канальця нефронів шляхом реабсорбції з

первинної сечі у кров повертаються глюкоза, білок, вода і електроліти, сеча концентруеться, її кількість зменшується до 1,5-2 л на добу; у третій фазі сечоутворення - секреторній – у збірних трубочках сеча підкислюеться.

Особливості крувообігу нирки.

Кровообіг в нирці має свої особливості

Перша - це так звана дивна сітка нирки. Приносна артеріола після входу в капсулу клубочка розпадається на клубочкові капіляри, які потім знову об'єднуються і утворюють виносну артеріолу. Після виходу з капсули виносна артеріола розпадається на капіляри, густо обплітаючі проксимальні і дистальні відділи канальця, петлю Генле, забезпечуючи їх кров'ю.

Друга особливість кровообігу - наявність двох кіл кровообігу: великого (кіркового) і малого (юкстамедуллярного), що відповідають двом типам однойменних нефронів.

3)Середній мозок: топографія, структура, зовнішня та внутрішня будова;

4)Серце: топографія, будова стінки серця, клапанний апарат.

Стінка серця

(pariescordis)

Вона складається із;

- внутрішнього шару – ендокарда (endocardium);

- м’язового шару – міокарда (myocardium);

- зовнішнього шару – епікарда (epicardium).

Ендокард

(endocardium)

Ендокард (endocardium) є внутрішнім шаром, що вкриває зсередини порожнину серця (cavitascordis), а саме покриває м’ясисті перекладки (trabeculaecarneae), соскоподібні м’язи (mm. papillares) та сухожилкові струни (chordetendineae) і продовжується у внутрішню оболонку судин, що відходять від серця.

Дуплікатура ендокарда утворює:

- клапани аорти (valvaeaortae);

- клапани легеневого стовбура (valvaetruncipulmonalis);

- стулки правого передсердно–шлуночкового клапана (cuspidesvalvaeatrioventricularisdextrae);

- стулки лівого передсердно–шлуночкового клапана (cuspidesvalvaeatrioventricularissinistrae).

Міокард

(myocardium)

Це середній шар, що утворений серцевою м’язовою тканиною (textusmusculariscardiacus), яка складається з кардіоміоцитів (cardiocyti), що з’єднані між собою значною кількістю вставних дисків.

М’язові волокна передсердь (atria) і шлуночків (ventriculi) починаються від волокнистої тканини, яка входить до складу м’якого скелета серця.

До м’якого скелета серця належать:

- праве та ліве волокнисті кільця (anulifibrosidexteretsinister), що знаходяться навколо правого передсердно–шлуночкового отвору (ostiumatrioventricularedextrum) та лівого передсердно–шлуночкового отвору (ostiumatrioventricularesinistrum);

- правий волокнистий трикутник (trigonumfibrosumdextrum) та лівий волокнистий трикутник (trigonumfibrosumsinistrum), що розташовані між клапаном аорти (valvaaortae) та правим і лівим волокнистими кільцями (anulifibrosidexteretsinister);

- перетинчаста частина міжшлуночкової перегородки (parsmembranaceaseptiinterventricularis).

Міокард передсердь (myocardiumatriorum) складається з двох шарів:

- поверхневого шару з коловими волокнами, який є загальним для обох передсердь;

- глибокого шару з поздовжніми пучками, який є окремим для кожного з передсердь.

Міокард шлуночків (myocardiumventriculorum) складається з таких шарів:

- зовнішній шар (поверхневий шар), який починається від волокнистих кілець (anulifibrosi), має поздовжній напрямок волокон і продовжується вниз до верхівки серця (apexcordis), де утворює завиток серця (vortexcordis) і переходить у глибокий шар протилежного боку;

- середній шар (коловий шар), який є окремим для кожного шлуночка;

- глибокий шар (внутрішній шар), як і зовнішній шар, має поздовжній напрямок волокон.

Таким чином зовнішній і внутрішній шари міокарда є спільними для обох шлуночків, а середній є окремим для кожного шлуночка.

Кардіоміоцити передсердь, особливо їх вушка, містять секреторні гранули, що продукують атріальний натрійуретичний фактор (гормон), який виділяється при перенаповненні передсердь та їх вушок кров’ю. Це призводить до зниження тиску у судинній системі.

Зовнішня оболонка серця – нутрощева пластинка; епікард

(laminavisceralis; epicardium)

Вона є нутрощевою пластинкою серозного осердя (pericardiumserosum).

Епікард вкриває:

- серце (cor);

- початкові відділи аорти (aorta);

- легеневого стовбура (truncuspulmonalis);

- кінцеві відділи порожнистих вен (venaecavae) та легеневих вен (venaepulmonales).

По цих судинах нутрощева пластинка (laminavisceralis) переходить у пристінкову пластинку серозного осердя (laminaparietalispericardiiserosi).

Топографіясерця

Серце (cor) розташованевгруднійпорожнині (cavitasthoracis; cavitasthoracica) всередньомусередостінні (mediastinummedium), якеєвідділомнижньогосередостіння (mediastiniinferioris).

Дві третини серця розташовані зліва від серединної лінії і одна третина – справа.

З боків до серця прилягають плевральні мішки легень, а менша передня його поверхня прилягає до груднини (sternum) і ребрових хрящів (cartilagines costales).

Верхня межа серця проходить по лінії, яка з’єднує верхні краї правого і лівого третіх ребрових хрящів.

Права межа серця проходить вертикально вниз від рівня верхнього краю ІІІ правого ребрового хряща (на 1-2 см вправо від краю груднини) до V правого ребрового хряща.

Нижня межа серця проходить по лінії, яка іде від V правого ребрового хряща до верхівки серця.

Верхівка серця проектується в лівому V міжребер’ї на 1–1,5 см присередніше від лівої середньоключичної лінії.

Ліва межа серця проходить вниз від верхнього краю ІІІ лівого ребрового хряща на рівні пригруднинної лінії до верхівки серця.

Лівий передсердно–шлуночковий клапан;

мітральний клапан (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis) вислуховується в ділянці верхівки серця.

Клапан аорти (valva aortae) вислуховується в другому міжребер’ї справа від груднини.

Клапан легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) вислуховується в ІІ міжребер’ї зліва від груднини.

Правий передсердно–шлуночковий клапан; тристулковий клапан (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis) вислуховується біля основи мечоподібного відростка груднини справа (з’єднання VІ правого ребрового хряща з грудниною) – точка Боткіна.

Білет 17

1. Кістки мозкового відділу черепа. Канали скроневої кістки.

Кістки мозкового черепа – потилична (os occipitale), тім*яна (os parietale), скронева (os temporale), клиноподібна (os sphenoidale), лобна (os frontale), решітчата (os ethmoidale).

Канали скроневої кістки:

сонний (canalis caroticus - починається зовнішнім отвором сонного каналу (apertura externa canalis carotici) на нижній поверхні кам’янистої частини (facies inferior partis petrosae);

- закінчується внутрішнім отвором сонного каналу (apertura interna canalis carotici) на верхівці кам’янистої частини (apex partis petrosae).

лицьового нерва (canalis nervi facialis):-

починається на дні внутрішнього слухового ходу (meatusacusticus internus), іде горизонтально ззаду наперед перпендикулярно до oсі кам’янистої частини (pars petrosa), утворює колінце каналу лицевого нерва (geniculum canalis nervi facialis), повертає вбік і назад, проходячи паралельно до осі кам’янистої частини, а потім повертає донизу;

- закінчується шило–соскоподібним отвором (foramen stylomastoideum).

м*язово-трубний(canalis musculotubarius) - починається на межі між лусковою частиною (pars squamosa)

та переднім краєм кам’янистої частини (margo anterior partis petrosae);

- закінчується у барабанній порожнині (cavitas tympanica).

сонно-барабанні (canaliculi carotici tympanici) – парні:

- починаються на присередній стінці (paries medialis) сонного каналу біля його зовнішнього отвору (apertura externa canalis carotici);

- закінчуються в барабанній порожнині (cavitas tympanica).,

барабанної струни (canaliculus chordae tympani):

- починається в каналі лицевого нерва (canalis nervi facialis)

трохи вище шило–соскоподібного отвору (foramen stylomastoideum), проходить через барабанну порожнину (cavitas tympanica);

- закінчується в кам’янисто–барабанній щілині (fissura petrotympanica).,

барабанний (canaliculus tympanicus)

- починається на дні кам’янистої ямочки (fossula petrosa), проходить через барабанну порожнину (cavitas tympanica);

- закінчується розтвором каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris).

соскоподібний (canaliculus mastoideus):

- починається на дні яремної ямки (fossa jugularis);

- закінчується в барабанно–соскоподібній щілині (fissura tympanomastoidea).

2. 12 Пала кишка. Кравопостачання, іннервація, відділи.

Дванадцятипала кишка (duodenum) має чотири частини: 1) верхню, 2) низхідну, 3)горизонтальну, 4) висхідну.

Верхня частина (pars superior) починається від воротаря на рівні XII грудного хребця ампулою (ampulla),

Низхідна частина дванадцятипалої кишки (pars descendens) починається від верхнього згину (flexura duodeni superior) на рівні І поперекового хребця й опускається вздовж правого краю хребтового стовпа до рівня III поперекового хребця, де різко повертає вліво, утворюючи нижній згин дванадцятипалої кишки (flexura duodeni inferior

Горизонтальна частина (pars horizontalis) дванадцятипалої кишки, починається від її нижнього згину, йде горизонтально вліво, на рівні III поперекового хребця перетинає нижню порожнисту вену і продовжується у висхідну частину.

Зв'язки дванадцятипалої кишки.

Печінково-дванадцятипалокишкова зв'язка (lig. hepatoduodenale) складається з двох шарів очеревини, між якими розташовані: спільна жовчна протока, ворітна печінкова вена, печінкова артерія. Зв'язка проходить від воріт печінки до верхньої частини дванадцятипалої кишки.

Підвішувальна зв'язка дванадцятипалої кишки (lig. suspensorium duodeni) входить до складу м'яза — підвішувача дванадцятипалої кишки. Зв'язка фіксує дванадцятипало-порожньокишковий згин, закінчуючись на задній стінці живота, та підтримує знизу тіло підшлункової залози.

Кровопостачання дванадцятипалої кишки – гілки шлунково-дванадцятипалокишкової і верхньої брижової артерій. Венозна кров відтікає в систему ворітної вени.

Іннервація– гілки черевного, печінкового (дванадцятипалої кишки) і верхнього брижового сплетень.

3. Плечове сплетення. Походження, гілки, топографія.

Плечове сплетення (plexus brachialis) – складається із передніх гілок С5-8 та Th1 .

Плечове сплетення у міждрабинчастому проміжку над підключичною артерією.

Розрізняють надключичну (pars supraclavicularis) і підключичну частини (pars infraclavicularis) сплетення.

Периферійні гілки поділяються на короткі та довгі.

Короткі гілки: дорсальний нерв лопатки, довгий грудний, надлопатковий нерв, медіальний і латеральний грудні нерви, підключичний нерв, підлопатковий нерв, підпахвовий нерв.

Довгі гілки – передні, для згиначів і пронаторів, та задні, для розгиначів і супінаторів.

4. Черевна частина аорти. Непарні гілки.

Черевна частина аорти розташована поза брюшиною, ліворуч від серединної лінії на передній поверхні поперекового відділу хребта, покрита fascia prevertebralis (частина парієтальної фасції живота). Вона проходить від hiatus aorticus діафрагми до рівня IV-V поперекових хребців, де ділиться на праву і ліву загальні клубові артерії.

Непарні гілки: 1) Черевний стовбур, truncus coeliacus, ділиться на три гілки – ліва шлункова артерія, загальна печінкова артерія та селезінкова артерія;

2) Верхня брижова артерія, a mesenterica superior, ділиться на такі гілки: нижня панкреато-дуоденальна артерія, кишкова артерія, клубово-ободова артерія, права ободова артерія, середня ободова артерія;

3)нижня брижова артерія, a. mesentericainferior, має гілки: ліва ободова артерія, сигмо видні артерії, верхня прямокишкова артерія.

Білет 18

1. Основа черепа

Основа черепа (basis cranii)

Основа черепа поділяється на:

- внутрішню основу черепа (basis cranii interna);

- зовнішню основу черепа (basis cranii externa).

У внутрішній основі черепа (basis cranii interna) виділяють три черепні ямки: передню, середню і задню. Задній край малих крил і горбок сідла клиноподібної кістки відокремлюють передню черепну ямку від середньої черепної ямки.

Границею між середньою і задньою черепними ямками є верхній край кам’янистої частини скроневих кісток і спинка сідла клиноподібної кістки.

Передня черепна ямка (fossa cranii anterior) утворена очноямковими частинами лобових кісток і містить:

- пальцеподібні втиснення (impressiones digitatae);

- мозкові випини (juga cerebralia);

- дірчасту пластинку решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis

ethmoidalis);

- півнячий гребінь (crista gali);

- сліпий отвір (foramen caecum);

- лобовий гребінь лобової кістки (crista frontalis ossis frontalis).

Середня черепна ямка (fossa cranii media) утворена тілом і великими крилами клиноподібної кістки, передньою поверхнею кам’янистої частини і

лусковою частиною скроневих кісток. Ця ямка містить:

- турецьке сідло (sella turcica);

- гіпофізну ямку (fossa hypophysialis);

- передперехресну борозну (sulcus prechiasmaticus), що веде до правого і лівого зорових каналів (canalis opticus dexter et sinister);

- сонну борозну (sulcus caroticus);

- рваний отвір (foramen lacerum);

- верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

- круглий отвір (foramen rotundum);

- овальний отвір (foramen ovale);

- остистий отвір (foramen spinosum);

- трійчасте втиснення (impressio trigeminalis);

- розтвір каналу великого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi majoris);

- борозну великого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi majoris);

- розтвір каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris);

- борозну малого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi minoris);

- покрівлю барабанної порожнини (tegmen tympani);

- дугове підвищення (eminentia arcuata).

Задня черепна ямка (fossa cranii posterior) утворена потиличною кісткою, задньою поверхнею кам’янистих частин, внутрішньою поверхнею соскоподібних відростків правої і лівої скроневих кісток, задньою частиною тіла клиноподібної кістки і соскоподібними кутами тім’яних кісток.

Ця ямка містить:

- великий отвір (foramen magnum);

- схил потиличної кістки (clivus ossis occipitalis);

- внутрішній потиличний гребінь (crista occipitalis interna); внутрішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis interna);

- хрестоподібне підвищення (eminentia cruciformis);

- внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus), що веде у внутрішній слуховий хід (meatus acusticus internus), у глибині цього ходу бере початок канал лицевого нерва (canalis nervi facialis);

- яремний отвір (foramen jugulare);

- борозну сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei);

- борозну верхньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi superioris);

- борозу нижньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi inferioris);

- канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi);

- клино–кам’янисту щілину (fissura sphenopetrosa);

- кам’янисто–потиличну щілину (fissura petrooccipitalis).

Межею між склепінням черепа (calvaria) і внутрішньою основою черепа(basis cranii interna) в ділянці задньої черепної ямки (fossa cranii posterior) є борозна поперечної пазухи (sulcus sinus transversi), що переходить із кожної сторони в борозну сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei).

Зовнішня основа черепа (basis cranii externa) в передньому відділі прикрита кістками лицевого черепа (viscerocranium).

Задній відділ зовнішньої основи черепа утворений зовнішніми поверхнями потиличної, скроневих і клиноподібної кісток і містить:

- потиличні виростки (condyli occipitales);

- виросткову ямка (fossa condylaris);

- виростковий канал (canalis condylaris), який є непостійним;

- канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi);

- зовнішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis externa);

- глотковий горбок (tuberculum pharyngeum);

- тіло клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis);

- нижню поверхню кам’янистої частини скроневої кістки (facies

inferior partis petrosae ossis temporalis); - зовнішній отвір сонного каналу (apertura externa canalis carotici);

- зовнішній отвір м’язово–трубного каналу (foramen externum canalis musculotubarii);

- яремну ямку (fossa jugularis);

- яремний отвір (foramen jugulare);

- шилоподібний відросток (processus styloideus);

- соскоподібний відросток (processus mastoideus);

- шило–соскоподібний отвір (foramen stylomastoideum);

- барабанну частину скроневої кістки (pars tympanica ossis temporalis);

- зовнішній слуховий отвір (porus acusticus externus);

- барабанно–соскоподібну щілину (fissura tympanomastoidea);

- соскоподібну вирізку (incisura mastoidea);

- борозну потиличної артерії (sulcus arteriae occipitalis);

- нижньощелепну ямку (fossa mandibularis);

- суглобовий горбок (tuberculum articulare);

- остистий отвір (foramen spinosum);

- овальний отвір (foramen ovale);

- кам’янисто–потиличну щілину (fissura petrooccipitalis);

- клино–кам’янисту щілину (fissura sphenopetrosa);

- рваний отвір (foramen lacerum);

- кісткове піднебіння (palatum osseum);

- великий піднебінний канал (canalis palatinus major);

- великий піднебінний отвір (foramen palatinum majus);

- малі піднебінні отвори (foramina palatina minora);

- різцеву ямку (fossa incisiva);

- різцевий канал (canalis incisivus);

- різцевий отвір (foramen incisivum);

- піднебінний валок (torus palatinus);

2. Легені

Легені (pulmones)

Легені (pulmones) – це парні паренхіматозні органи (права легеня – pulmo dexter і ліва легеня – pulmo sinister), які займають більшу частину грудної порожнини (cavitas thoracis).

Кожна легеня (pulmo) має:

- верхівку легені (apex pulmonis);

- основу легені (basis pulmonis);

- реброву поверхню (facies costalis);

- діафрагмову поверхню (facies diaphragmatica);

- присередню поверхню (facies medialis), на якій розрізняють:

- хребтову частину (pars vertebralis) – задню частину;

- середостінну поверхню (facies mediastinalis) – передню частину, на якій знаходиться серцеве втиснення (impressio cardiaca) та містить ворота легень (hilus pulmonis);

- міжчасткову поверхню (facies interlobaris);

- передній край (margo anterior), що має серцеву вирізку лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri), яка знизу обмежована язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri);

- нижній край (margo inferior).

У новій міжнародній анатомічній номенклатурi присередню поверхню легень не виділяють.

На середостінній поверхні легень (facies mediastinalis) розташовані ворота легені (hilum pulmonis), через які входять легенева артерія, бронх і нерви (arteria pulmonalis, bronchus et nervi), а виходять дві легеневі вени та лімфатичні судини (venae pulmonales et vasa lymphatica).

Усі ці елементи, які входять і виходять з воріт легені (hilum pulmonis), формують корінь легені (radix pulmonis).

Топографічно через ворота лівої легені (hilum pulmonis sinistri) артерія проходить зверху, під нею бронх і нижче вени (АБВ).

У правій легені (pulmo dexter) зверху проходить бронх, нижче артерія і ще нижче вени (БАВ).

По ребровій поверхні правої і лівої легень (facies costalis pulmonis dextri et pulmonis sinistri) відходить коса щілина

(fissura obliqua), яка поділяє кожну

легеню (pulmo uterque) на:

- верхню частку (lobus superior);

- нижню частку (lobus inferior).

У правій легені (pulmo dexter), від косої щілини (fissura obliqua), на рівні IV ребра (costa IV) проходить горизонтальна щілина правої легені (fissura horizontalis pulmonis dextri), яка відокремлює середню частку правої легені (lobus medius pulmonis dextri) від верхньої частки (lobus superior).

Ліва легеня (pulmo sinister) вужча та довша за праву, а в ділянці переднього краю (margo anterior) має серцеву вирізку лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri), обмежовану знизу язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri).

Головні бронхи (bronchi principales), зайшовши у ворота легень (hilum pulmonum), розгалужуються на бронхи другого порядку, які вентилюють відповідні частки легень і тому називаються частковими бронхами (bronchi lobares).

У лівій легені (pulmo sinister) є два часткових бронхи, а у правій три часткові бронхи.

Часткові бронхи (bronchi lobares) розгалужуються на бронхи третього порядку, які вентилюють ділянки легень, що відокремлені прошарками сполучної тканини, – сегменти легенів (segmenta pulmonalia).

Тому ці бронхи називаються сегментними бронхами (bronchi segmentales).

Базуючись на поділі паренхіми легень бронхів і артерій, виділяють бронхо–легеневі сегменти (segmenta bronchopulmonalia), які відокремлюються один від одного фіброзними перетинками, де проходять сегментні вени.

Форма їх наближається до пірамід, верхівки яких обернені до воріт легені, а основи – до поверхонь легені.

За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу, 1997) українського стандарту (Київ, 2001) в правій легені та лівій легені налічується по 10 бронхо–легеневих сегментів (segmenta bronchopulmonalia).

Права легеня має такі 10 сегментів:

- права легеня, верхня частка (pulmo dexter, lobus superior) має:

- верхівковий сегмент [C I] (segmentum apicale [S I]);

- задній сегмент [C II] (segmentum posterius [S II]);

- передній сегмент [C III] (segmentum anterius [S III]);

- права легеня, середня частка (pulmo dexter, lobus medius) має:

- бічний сегмент [C IV] (segmentum laterale [S IV]);

- присередній сегмент [C V] (segmentum mediale [S V]);

- права легеня, нижня частка (pulmo dexter, lobus inferior) має:

- верхній сегмент [C VI] (segmentum superius [S VI]);

- присередній основний сегмент; серцевий сегмент [C VII]; (segmentum basale mediale; segmentum cardiacum [S VII])

- передній основний сегмент [C VIII] (segmentum basale anterius [S VII]);

- бічний основний сегмент [C IX] (segmentum basale laterale [S IX]);

- задній основний сегмент [C X] (segmentum basale posterius [S X]).

Ліва легеня має такі 10 сегментів:

- ліва легеня, верхня частка (pulmo sinister, lobus superior) має:

- верхівково–задній сегмент (C I+II) (segmentum apicoposterius [S I+II];

- передній сегмент [C III] (segmentum anterius [S III]);

- верхній язичковий сегмент [C IV] (segmentum lingulare superius [S IV]);

- нижній язичковий сегмент [C V] (segmentum lingulare inferius [S V]);

- ліва легеня, нижня частка (pulmo sinister, lobus inferior) має:

- верхній сегмент [C VI] (segmentum superius [S VI]);

- присередній основний сегмент; серцевий сегмент (C VII) (segmentum basale mediale; segmentum cardiacum [S VII]);

- передній основний сегмент [C VIII] (segmentum basale anterius [S VIII]);

- бічний основний сегмент [C IX] (segmentum basale laterale[S IX]);

- задній основний сегмент [C X] (segmentum basale posterius [S X]).

Усі сегментні бронхи (bronchі segmentalеs) розгалужуються дихотомічно (тобто кожен на два) на бронхи наступних порядків аж до часточкових бронхів (bronchi lobulares), що вентилюють часточки легені.

Ця ділянка називається часточкою легені (lobulus pulmonis), і бронхи, які її вентилюють, називаються часточковими бронхами (bronchioli lobulares).

Часточковий бронх (bronchus lobularis) має діаметр близько 1 мм і заходить у верхівку часточки (apex lobuli), де розгалужується на 12 – 18 кінцевих бронхіол (bronchioli terminales), що мають діаметр 0,3 – 0,5 мм.

У їх стінці вже відсутня хрящова тканина, а середній шар стінки представлений тільки гладкою м’язовою тканиною (textus musculаris glaber).

Тому малі бронхи і кінцеві бронхіоли (bronchioli terminales) виконують функцію не тільки проведення, але і регуляції поступлення повітря в певні відділи легенів.

Кінцевими бронхіолами (bronchioli terminales) закінчується бронхове дерево (arbor bronchialis) і починається функціональна одиниця легень, яка називається легеневим ацинусом (acinus pulmonalis), що перекладається як гроно, або альвеолярне дерево (arbor alveolaris), їх в легенях є до 30000.

Усі шляхи легеневого ацинуса розгалужуються дихотомічно.

До складу ацинусу входить 14–16 дихальних бронхіол (bronchioli respiratorii), які є розгалуженням однієї кінцевої бронхіоли (bronchiolus terminalis).

В стінках складових ацинуса знаходяться альвеоли (alveoli), їх є 14000–20000, через стінку яких відбувається газообмін між альвеолярним повітрям та кров’ю.

Кожна дихальна бронхіола (bronchiolus respiratorius) утворює до 1500 альвеолярних ходів (ductuli alveolares), які закінчуються альвеолярними мішечками (sacculus alveolaris), яких є до 4500.

Отже, легеневий ацинус (acinus pulmonalis) складається із трьох частин:

- альвеолярних (дихальних) бронхіол (bronchioli respiratorii; bronchioli alveolares) I, II, III порядків;

- альвеолярних (дихальних) ходів (ductuli alveolares; ductuli respiratorii);

- альвеолярних мішечків (sacculi alveolares), якими закінчуються альвеолярні ходи (ductuli alveolares).

В одній легеневій часточці нараховується 12–18 ацинусів. Елементи ацинуса густо обплетені судинами.

У стінках частин легеневого ацинуса (acinus pulmonalis) поступово зростає кількість легеневих альвеол (alveoli pulmonales).

Кожний кінцевий альвеолярний (хід) проточок (ductulus alveolaris) розгалужується на два альвеолярні мішечки (sacculi alveolares), що складаються з декількох легеневих альвеол.

Легеневі альвеоли (alveoli pulmonales) є відкритою коміркою, що заповнена повітрям. Вони вистеленi одношаровим (дихальним) епітелієм, до складу якого входять:

- малі плоскі респіраторні епітеліоцити; пневмоцити I типу або альвеолоцити I типу (alveolocyti respiratorii squamosi).

- великі (секреторні) епітеліоцити (альвеолоцити), або пневмоцити (альвеолоцити) II типу, або зернисті альвеолоцити (alveolocytus respiratorius magnus).

Зсередини альвеоли альвеолоцити вкриті сурфактантим комплексом або сурфактантом, який контактує з повітрям легеневої альвеоли.

Ззовні до базальної мембрани прилягає сітка з еластичних волокон і численні капіляри.

Така конструкція стінки легеневої альвеоли забезпечує найкращі умови для газообміну між кров’ю, що тече в капілярах, і повітрям, що поступає в легеневі альвеоли.

Стінка легеневої альвеоли і стінка кровоносного капіляра утворюють аерогематичний бар’єр.

У одній легені є 300 – 400 мільйонів легеневих альвеол.

При максимальному вдиху площа дихальної поверхні легень досягає 100 м2, а площа кровоносних капілярів близько 80 м2.

3. Оболони спинного і головного мозку

Як головний, так і спинний мозок оточений мозковими оболонками (meninges). Таких оболонок три: тверда, павутинна й м'яка.

Оболонки спинного мозку

Спинномозкова тверда оболонка (dura mater spinalis), яка має вигляд довгастого мішка, складається з двох листків – зовнішнього, що є окістям хребців, і внутрішнього, або власне твердої оболонки.

Спинномозкова павутинна оболонка (arachnoidea mater spinalis) – тонка, безбарвна і прозора; щільно прилягає до внутрішньої поверхні твердої оболонки.

Спинномозкова м'яка оболонка (ріа mater spinalis) щільно вкриває речовину спинного мозку; містить велику кількість артеріальних і венозних судин. Між павутинною і м'якою оболонками є чималий підпавутинний простір (spatium subarachnoideum), заповнений цереброспінальною рідиною (liquor cerebrospinal) і з'єднаний з однойменним простором головного мозку. Таким чином, спинний мозок із своїми корінцями ніби плаває в цереброспінальній рідині.

Оболонки головного мозку

Оболонки головного мозку є безпосереднім продовженням оболонок спинного мозку.

Черепна тверда оболонка (dura mater cranialis), або тверда оболонка головного мозку (dura mater encephali) – це щільна сполучнотканинна пластинка. Ця оболонка складається з двох шарів: зовнішнього і внутрішнього. Зовнішній шар має велику кількість кровоносних судин і мало волокнистих структур; виконує роль окістя внутрішньої поверхні кісток черепа. Внутрішній шар, який має мало кровоносних судин, але багато волокнистих структур, формує кілька відростків – дуплікатур, які проникають між частинами головного мозку. До цих відростків належить

Серп великого мозку (falx cerebri)

Намет мозочка (tentorium cerebelli)

Серп мозочка (falx cerebelli.

Діафрагма сідла (diaphragma scllae)

+Кровопостачання твердої оболонки головного мозку здійснюється гілками очної, верхньощелепної, висхідної глоткової та потиличної артерій. Відтік – однойменними венами, які впадають або у венозні пазухи, або в крилоподібне сплетення, або у вени лиця.

Іннервація: гілки трійчастого і блукаючого нервів, симпатичні волокна від внутрішнього сонного нерва.

Черепна павутинна оболонка (arachnoidea mater cranialis), або павутинна оболонка головного мозку (arachnoidea mater encephali) так само, як і спинного, є тонкою напівпрозорою сполучнотканинною пластинкою, що не має судин. Проте, на відміну від оболонки спинного мозку, вона не прилягає щільно до твердої оболонки, а на верхівках звивин мозку зростається з м'якою

Черепна м'яка оболонка (ріа mater cranialis), або м'яка оболонка головного мозку (ріа mater encephali), утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, вкриває всю поверхню головного мозку, досягаючи дна найглибших борозен і проникаючи в стінки шлуночків. Оболонка щільно зростається з корою, а на опуклостях звивин – також з павутинною оболонкою. У м'якій оболонці є велика кількість артеріальних і венозних судинних сплетень.

4. Артерії верхньої кінцівки

Плечова артерія (arteria brachialis)

Від плечової артерії (arteria brachialis) відходять:

1)Глибока артерія плеча (a. profunda brachii) розгалужується на:

- середню обхідну артерію (a. collateralis media); - променеву обхідну артерію (a. collateralis radialis).

2) верхня ліктьова обхідна артерія (a. collateralis ulnaris superior)

3) нижня ліктьова обхідна артерія (a. collateralis ulnaris inferior)

Артерії передпліччя та кисті

(arteriae antebrachii et manus)

Променева артерія

(arteria radialis)

Від променевої артерії (arteria radialis) відходять:

- променева поворотна артерія (a. recurrens radialis), яка анастомозує з

променевою обхідною артерією (a. collateralis radialis);

- поверхнева долонна гілка(r. palmaris superficialis)

- тильна зап’ясткова гілка (r. carpalis dorsalis) та долонна зап’ясткова гілка (r.carpalis palmaris)

- головна артерія великого пальця (a. princeps pollicis),

Від ліктьової артерії відходять:

- ліктьова поворотна артерія (a. recurrens ulnaris)

- загальна міжкісткова артерія (a. interossea communis)

- глибока долонна гілка (r. palmaris profundus), яка анастомозує з кінцевим відділом променевої артерії (a. radialis), бере участь в утворенні глибокої долонної дуги (arcus

palmaris profundus).

Від поверхневої долонної дуги (arcus palmaris superficialis) відходять три або чотири загальні долонні пальцеві артерії(aa. digitales palmares communes), з яких кожна

розгалужується на дві власні долонні пальцеві артерії(aa. digitales palmares propriae).

Від глибокої долонної дуги (arcus palmaris profundus) відходять чотири долонні п’ясткові артерії (aa. metacarpales palmares), які дистально впадають у загальні долонні пальцеві артерії (aa. digitales palmares communes);

Гілки долонних п’ясткових артерій (rami arteriorum metacarpalium palmarium) за допомогою пронизних гілок(rr. perforantes) анастомозують з тильними п’ястковими

артеріями (aa. metacarpales dorsales).

Білет 19

1.Скелет верхньої кінцівки.

Кістки верхньої кінцівки поділяються на кістки поясу верхньої кінцівки(грудний пояс) та кістки вільної верхньої кінцівки.

Грудний пояс (cingulum pectorale), або пояс верхньої кінцівки (cingulumMembri superioris), Ця ланка у людини складається з двох Кісток: лопатки і ключиці.

Ключиця (clavicula)

Ключиця є парною (трубчастою) короткою кісткою (os breve) S–подібноїФорми, яка має:- груднинний кінець (extremitas sternalis);

- надплечовий кінець (extremitas acromialis);

- тіло ключиці (corpus claviculae);

верхнюповерхню (faciessuperior);

нижнюповерхню (faciesinferior).

Нанижнійповерхнігруднинногокінця (faciesinferiorextremitatissternalis) Розташованевтисненняреброво–ключичноїзв’язки (impressioligamentCostoclavicularis).

Нанижнійповерхнінадплечовогокінця (faciesinferiorextremitatisAcromialis) розташовані:

конусоподібнийгорбок (tuberculumconoideum);

трапецієподібналінія (lineatrapezoidea).

Грудниннийкінець (extremitassternalis) закінчуєтьсяГруднинноюсуглобовоюповерхнею(facies articularis sternalis) дляз’єднаннязКлючичноювирізкоюгруднини (incisura clavicularis sterni).

Надплечовийкінець (extremitas acromialis) маєвигиндозадуізакінчуєтьсяНадплечовоюсуглобовоюповерхнею (facies articularis acromialis) дляз’єднаннязнадплечовимвідросткомлопатки (acromion scapulae).

Лопатка (scapula)— парнаплоскакістка

Лопаткаєпарноюплоскоюкісткою (os planum) трикутноїформи, щомає:

ребровуповерхню;переднюповерхню (facies costalis; facies anterior);

заднюповерхню (facies posterior);

верхнійкрай (margo superior);

присереднійкрай (margo medialis);

бічнийкрай (margo lateralis);

верхнійкут (angulus superior);

нижнійкут (angulus inferior);

бічнийкут (angulus lateralis);

шийкулопатки (collum scapulae).Назаднійповерхнілопатки (facies posterior scapulae) вгоріпроходитьГоризонтальноостьлопатки (spina scapulae), якаподіляєїїнанадостьовуЯмку (fossa supraspinata) іпідостьовуямку (fossa infraspinata).

Остьлопатки (spina scapulae) збокупереходитьунадплечовийвідросток (acromion), наякомурозташованаключичнасуглобоваповерхня (facies Articularis clavicularis) дляз’єднаннязключицею (clavicula).Наверхньомукраїлопатки (margo superior scapulae) міститьсявирізкаЛопатки (incisura scapulae).

Реброваповерхнялопатки (facies costalis scapulae) зайнятапідлопатковоюЯмкою (fossa subscapularis), вякійрозташовуєтьсяоднойменнийм’яз (m. Subscapularis).

Набічномукутілопатки (angulus lateralis scapulae) розташованасуглобоваЗападина (cavitas glenoidalis) дляз’єднаннязголовкоюплечовоїкістки (caput Humeri).

Над та під суглобовою западиною розташовані:

- надсуглобовий горбок (tuberculum supraglenoidale);

- підсуглобовий горбок (tuberculum infraglenoidale).

Над суглобовою западиною (cavitas glenoidalis) нависає дзьобоподібний Відросток (processus coracoideus).

Плечова кістка (humerus)

Плечова кістка є складовою частиною плеча (brachium) і належить до(трубчастої) типової довгої кістки (os longum), яка має:

- проксимальний наросток, епіфіз(epiphysis proximalis), абоПроксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз(epiphysis distalis) або дистальнийКінець (extremitas distalis);

- тіло плечової кістки, діафіз (corpus humeri; diaphysis humeri).

На проксимальному наростку (epiphysis proximalis) розміщена головкаПлечової кістки (caput humeri), на якій є суглобова поверхня (facies articularis)

Для з’єднання із суглобовою западиною лопатки (cavitas glenoidalis scapulae).

Головку плечової кістки (caput humeri) обмежовує анатомічна шийка(collum anatomicum), нижче якої знаходяться:- великий горбок (tuberculum majus);- малий горбок (tuberculum minus).

Вони переходять у гребінь великого горбка; бічну губу(crista tuberculiMajoris; labium laterale) і гребінь малого горбка;присередню губу (cristaTuberculi minoris; labium mediale), між якими проходить міжгорбкова борозна(sulcus intertubercularis).

На межі між проксимальним наростком (epiphysis proximalis) і тіломКістки (diaphysis) розташована хірургічна шийкаплечової кістки (collumChirurgicum humeri).

Тіло плечової кістки (corpus humeri) має:

- передньоприсередню поверхню (facies anteromedialis);

- передньобічну поверхню (fsciesanterolateralis);

заднюповерхню (facies posterior);

присереднійкрай (margo medialis);

бічнийкрай (margo lateralis)

Передняповерхнятілаплечовоїкістки (facies anterior corporis humeri)Поділяєтьсянапередньоприсереднюповерхню (facies anteromedialis) таПередньобічнуповерхню (facies anterolateralis).

Наверхнійтретинізадньоїповерхнітілаплечовоїкістки (facies posteriorCorporis humeri) розташованадельтоподібнагорбистість (tuberositas Deltoidea), ззадуізнизувідякоїпроходитьборознапроменевогонерва (sulcus Nervi radialis).

Надистальномунаростку (epiphysis distalis) розташованийвиростокПлечовоїкістки (condylus humeri), ананьомуприсередньорозташованийБлокплечовоїкістки (trochlea humeri), азбоку – головочкаплечовоїкістки (capitulum humeri).

Надблокомплечовоїкістки (trochlea humeri) спередуміститьсявінцеваЯмка (fossa coronoidea), анадголовочкоюплечовоїкістки – променеваямка (fossa radialis).Назаднійповерхні (facies posterior) навпротицихямок (fossae) Розташованаліктьоваямка (fossa olecrani).

По краях дистального наростка плечової кістки (epiphysis distalis humeri) знаходяться:

- присередній надвиросток (epicondylus medialis);

- бічний надвиросток (epicondylus lateralis).

Кістки передпліччя (ossaantebrachii)

Кісткипередпліччяєскладовоючастиноюпередпліччя. ІзбічноїсторониПередпліччя (antebrachium) розташованапроменевакістка (radius), азПрисередньої – ліктьовакістка (ulna).

Ліктьовакісткамає:

проксимальнийнаросток, епіфіз(epiphysisproximalis), абоПроксимальнийкінець (extremitasproximalis);

дистальнийнаросток, епіфіз(epiphysisdistalis), абодистальнийКінець (extremitasdistalis);

тілоліктьовоїкістки, діафіз (corpusulnae; diaphysisulnae).

Напроксимальномунаросткуліктьовоїкістки (epiphysisproximalisulnae)

Угорірозташованийліктьовийвідросток (olecranon), азнизуіспередувідНього – вінцевийвідросток (processuscoronoideus). МіжнимирозташованаБлоковавирізка (incisuratrochlearis).Набічнійповерхніпроксимальногонаростка (epiphysisproximalis)

Міститьсявирізкапроменевоїкістки (incisuraradialis) дляз’єднаннязГоловкою променевої кістки (caput radii). Дещо нижче вінцевого відростка(processus coronoideus) розташована горбистість ліктьової кістки(tuberositas ulnae).

Тіло ліктьової кістки (corpus ulnae) має:

- переднюповерхню (faciesanterior);

- заднюповерхню(faciesposterior;присереднюповерхню(facies medialis);

–переднійкрай (margo anterior);

заднійкрай (margo posterior);

Міжкістковийкрай (margo interosseus).

Розрізняютьголовкуліктьовоїкістки (caput ulnae), якамаєсуглобовийобвід(circumferentia articularis).

Наприсереднійповерхніголовкиліктьовоїкістки (caputulnae) Розташованийшилоподібнийвідростокліктьовоїкістки (processusstyloideus Ulnae), якийдобрепальпуєтьсяпідшкірою(cutis).

Променевакістка (radius)

Променевакісткаєскладовоючастиноюпередпліччя (antebrachium) іНалежитьдо (трубчастої) типовоїдовгоїкістки (os longum), якамає:

- проксимальнийнаросток, епіфіз(epiphysis proximalis), абоПроксимальнийкінець (extremitas proximalis);

- дистальнийнаросток, епіфіз(epiphysis distalis), абодистальнийКінець (extremitas distalis);

- тілопроменевоїкістки, діафіз (corpus ulnae; diaphysis ulnae).

Напроксимальномунаросткупроменевоїкістки (epiphysis proximalis radii) Розташованаголовкапроменевоїкістки (caput radii) зсуглобовимобводом (circumferentiaarticularis) тасуглобовоюямкою (foveaarticularis) зверху.

Нижчеголовкапереходитьушийкупроменевоїкістки (collum radii).

Тілопроменевоїкістки (corpus ulnae) має:- переднюповерхню(facies anterior);

заднюповерхню (facies posterior);

бічнуповерхню (facies lateralis);

переднійкрай (margo anterior);

заднійкрай (margo posterior);

міжкістковийкрай (margo interosseus);

горбистістьпроменевоїкістки (tuberositas radii);

горбистістьм’яза–привертача (tuberositas pronatoria).

Надистальномунаросткупроменевоїкістки (epiphysis distalis radii) зБічноїповерхні (facies lateralis) добрепальпуєтьсяпідшкіроюшилоподібнийВідростокпроменевоїкістки (processus styloideus radii).

Ізприсередньоїсторониміститьсявирізкаліктьовоїкістки (incisura Ulnaris) дляз’єднаннязголовкоюліктьовоїкістки (caput ulnae).

На дистальному наростку променевої кістки (epiphysis distalis radii)

Розташовані:

- зап’ясткова суглобова поверхня (facies articularis carpalis) для

З’єднання із зап’ястковими кістками (ossa carpi);

- надшилоподібний гребінь (crista suprastyloidea);

- дорсальний горбок (tuberculum dorsale);

- борозни сухожилків м’язів–розгиначів (sulci tendinum musculorumExtensorum).

Кісткикисті (ossamanus)

Кісткикистіподіляютьсяна:

зап’ястковікістки (ossacarpi);

п’ястковікістки (ossametacarpi);

кісткипальців, фаланги (ossadigitorum; phalanges).

Зап’ястковікістки (ossacarpi)

Їхєвісім, вониутворюютьпроксимальнийідистальнийряди. Впроксимальномурядізбічноївприсереднюсторонурозташовані:-

човноподібнакістка (osscaphoideum), щомаєгорбокчовноподібноїКістки (tuberculumossisscaphoidei);

півмісяцевакістка (oslunatum);

триграннакістка (ostriquetrum);

горохоподібнакістка (ospisiforme).

У дистальному ряді з бічної в присередню сторону розташовані:

- кістка–трапеція (os trapezium), що має горбок кістки-трапеції

(tuberculum ossis trapezii);

- трапецієподібна кістка (os trapezoideum);

- головчаста кістка (os capitatum);

- гачкувата кістка (os hamatum), що має гачок гачкуватої кістки(hamulusossishamati).

2.Очеревина, похідні.

Очеревина – це серозна оболонка, яка вистилає стінки черевної порожнини і покриває органи, розміщені в цій великій серозній порожнині людського тіла. Очеревина складається із шести шарів:

1) мезотелію;

2) власної пластинки;

3) поверхневого волокнистого калагенового шару;

4)поверхневої дифузної еластичної сітки;

5) глибокої поздовжньої еластичної сітки;

6) глибокого решітчастого колагеново-еластичного шару.

вона поділяється на пристінкову очеревину (peritoneum parietale) та нутрощеву очеревину (peritoneum viscerale).

Перехід пристінкової очеревини у нутрощеву здійснюється за допомогою похідних очеревини: зв’язок (ligamenta), бриж (mesenterium et mesocolon).

Похідними очеревини є також великий і малий чепці (сальники), omentum majus et omentum minus.

Якщо орган вкритий очеревиною з усіх боків, то таке його положення називається інтраперитонеальним;

якщо з трьох боків – мезоперитонеальним,

якщо з одного боку – екстра- або ретроперитонеальним

Малий чепець, або малий сальник (omentum minus), – це дуплікатура очеревини, яка утворюється з печінково-шлункової зв’язки (lig. hepatogastricum), печінково-дванадцятипалокишко-вої зв’язки (lig. hepatoduodenale), печінково-діафрагмової зв’язки (lig. hepatophrenicum) та печінково-стравохідної зв’язки (lig. hepatoesophageale).

Між листками сальника печінково-дванадцятипалокишкової зв’язки справа наліво проходять: спільна жовчна протока, ворітна печінкова вена і власна печінкова артерія.

Великий чепець, або великий сальник (omentum majus), являє собою 4 листки очеревини, які є продовженням шлунково-ободовокишкової зв’язки, і, вільно звисаючи як фартух, вкриває органи верхнього та частково нижнього поверхів очеревинної порожнини.

Печінкова сумка з`єднується із чепцевою сумкою за допомогою чепцевого отвору (foramen omentale). обмежований: вгорі – хвостатою часткою печінки, знизу – верхньою частиною дванадцятипалої кишки, спереду – печінково-дванадцятипалокишковою зв’язкою, ззаду – пристінковим листком очеревини.

3.9, 11, 12 Пара черепних нервів.

Язико-глотковий нерв (IX) (nervusglossopharyngeus)

Він є змішаним, складається з чутливих, рухових та парасимпатичних волокон і в довгастому мозку має такі ядра:

- рухове подвійне ядро (nucleusambiguus);

- смакове (чутливе) ядро одинокого шляху (nucleustractussolitarii);

- парасимпатичне нижнє слиновидільне ядро (nucleussalivatoriusinferior).

В яремному отворі (foramenjugulare) язико-глотковий нерв (nervusglossopharyngeus) потовщується і утворює:

- чутливий верхній вузол (ganglionsuperius).

При виході з яремного отвору (foramenjugulare) утворює чутливий нижній вузол (ganglioninferius).

Вийшовши з яремного отвору (foramenjugulare), язико-глотковий нерв (nervusglossopharyngeus)заходить у корінь язика (radixlinguae), де розгалужується на кінцеві язикові гілки (ramilinguales), щоіннервують слизову оболонку задньої третини язика (parstertiatunicaemucosaelinguae).

Від язико-глоткового нерва (nervusglossopharyngeus) відходять такі гілки:

• чутливі глоткові гілки (rr. pharyngei), що йдуть до бічної стінки глотки (parieslateralispharyngis),

де разом з гілками блукаючого нерва і від симпатичного стовбура (nervusvagusettruncussympaticus) утворюють глоткове сплетення (plexuspharyngeus).

• мигдаликові гілки (rr. tonsillares),що йдуть до слизової оболонки:

гілка шило-глоткового м’яза (r. musculistylopharyngei)– рухова гілка,що утворена аксонами

рухових клітин подвійного ядра (nucleusambiguus). Вона іннервує:

гілка сонної пазухи (r. sinuscarotici),що іннервує:

барабанний нерв (n. tympanicus)–змішаний нерв(має чутливі і парасимпатичні),який через

барабанний каналець скроневої кістки (canaliculustympanicusossistemporalis) входить у барабанну

порожнину (cavitas tympani).

У барабанній порожнині (cavitas tympani) чутливі гілки барабанного нерва (n. tympanicus) разом

із сонно-барабанними нервами (nn. caroticotympanici) – симпатичними нервами, утворюють

барабанне сплетення;сплетення Якобсона(plexustympanicus),яке іннервує:

• слизову оболонку барабанної порожнини (tunicamucosacavitatistympani).

Парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibraeparasympathicaepreganglionicae),що йдуть від нижнього слиновидільного ядра (nucleussalivatoriusinferior), виходять з барабанноїпорожнини (cavitastympani) через розтвір каналу малого кам’янистого нерва (hiatuscanalisnervipetrosiminoris) і мають назву малого кам’янистого нерва (n. petrosusminor).

Малий кам’янистий нерв (n. petrosusminor) проходить по однойменній борозні і входить упарасимпатичний вушний вузол (ganglionoticum),де розміщені тіла других нейронів.

Додатковий нерв (nervusaccessorius )

Це руховий нерв, який має:

• ядро додаткового нерва (nucleus nervi accessorii)–це спинномозкове ядро(nucleus spinalis),

що розміщене у передньому стовпі (columna anterior) верхніх шести сегментів спинного мозку;

• подвійне ядро (nucleus ambiguus)–це черепне ядро,що розміщене у довгастому мозку.Волокна, які відходять від цих ядер, формують:

• черепний корінець;блукаючу частину(radix cranialis; pars vagalis);

• спинномозковий корінець;спинномозкову частину(radix spinalis; pars spinalis).

Корінці від ядра додаткового нерва (nucleus nervi accessorii) підіймаються вгору, проходять черезвеликий отвір (foramen magnum)у порожнину черепа (cavitas cranii)і з’єднуються з черепнимикорінцями (radices craniales), що відходять із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis myelencephali).

Стовбур додаткового нерва (truncusnerviaccessorii),що утворився при з’єднанні цих двохкорінців, виходить із черепа через яремний отвір (foramenjugulare) і розгалужується на:

• внутрішню гілку (ramus internus);

• зовнішню гілку (ramus externus).

Внутрішня гілка cтовбура додаткового нерва (ramus internus trunci nervi accessorii)приєднується до блукаючого нерва (nervus vagus), а зовнішня гілка (ramus externus) іннервує груднинно-ключично-соскоподібний м’яз і частково трапецієподібний м’яз (m. sternocleidomastoideus et m. trapezius).

Під’язиковий нерв [XII](nervushypoglossus [XII])

Це руховий нерв, який має у довгастому мозку власне рухове ядро:

- ядро під’язикового нерва (nucleusnervihypoglossi), що проекціюється в трикутнику під’язикового нерва ромбоподібної ямки (trigonumnervihypoglossifossaerhomboideae).

Із мозку під’язиковий нерв (nervushypoglossus) виходить численними корінцями з передньобічної борозни (sulcusanterolateralis), яка розміщена між пірамідою та оливою довгастого мозку (pyramisetolivamyelencephali).

Із черепа (cranium) під’язиковий нерв (nervushypoglossus) виходить через канал під’язиковогонерва (canalisnervihypoglossi).

Далі нерв (nervushypoglossus) заходить у піднижньощелепний трикутник (trigonumsubmandibulare) і, утворивши дугу, входить у товщу язика (lingua), де розгалужується на язиковігілки (rr. linguales),що іннервують усі власні м’язи язика(musculilinguae ).

Від під’язикового нерва (nervushypoglossus) відходить верхній корінець (radixsuperior), абонизхідна гілка (ramusdescendens).

Верхній корінець (radixsuperior)з’єднується із нижнім корінцем (radixinferior),або висхідноюгілкою (ramusascendens), від шийного сплетення (plexuscervicalis), в результаті чого утворюєтьсяшийна петля (ansacervicalis).

Від шийної петлі (ansacervicalis) відходять гілки, що іннервують такі м’язи шиї:

• груднино-під’язиковий м’яз (m. sternohyoideus);

• груднино- щитоподібний м’яз (m. sternothyreoideus);

• лопатково-під’язиковий м’яз (m. omohyoideus);

• щито-під’язиковий м’яз (m. thyrohyoideus).

4.Лімфатичні вузли грудної порожини. Лімфовідтік від органів грудної порожнини та молочної залози.

Лімфатичні вузли (nodilymphoidei; nodilymphatici; lymphonodi)розміщуютьсязаходомлім-фатичнихсудин. Вони є вторинними лімфатичними органами (organalymphoideasecundaria) – органа-милімфопоезу (lymphopoѐsis) іутворенняантитіл, виконуютьрольлімфоретикулярногофільтра.

Лімфатичні судини і вузли грудної клітки(vasalymphaticaetnodilymphoideithoracis)

У грудній порожнині (cavitasthoracis) розрізня-ють:

• пристінкові лімфатичні вузли (nodilymphoideiparietales);

• нутрощеві лімфатичні вузли (nodilymphoideiviscerales).

Пристінкові лімфатичні вузли грудної клітки (nodilymphoideithoracisparietales).До них належать:

• пригруднинні вузли (nodi parasternales)–парні,збирають лімфу від:

• осердя (pericardium);

• плеври (pleura);

• передньоїстінкигрудноїпорожнини (paries anterior cavitatis thoracis);

• діафрагмовоїповерхніпечінки (facies diaphragmatica hepatis), грудноїзалози (glandula mammaria).

Судинивідцихвузлівнесутьлімфууправийвенознийкут (angulus venosus dexter) ілівийвенознийкут (angulus venosus sinister);

• міжреброві вузли (nodiintercostales)–парні,від них лімфа відтікає:

• у грудну протоку (ductusthoracicus);

• від верхніх вузлів – у глибокі бічні шийні вузли (nodicervicaleslaterales; nodicollilaterales) та у вну-

трішніяремнівузли (nodi jugulares interni);

• верхнідіафрагмовівузли(nodi phrenici superiores),відякихлімфавідтікаєу:

• пригруднинні вузли (nodi parasternales);

• нижні трахео-бронхові вузли (nodi tracheobronchiales inferiores);

• бронхо-легеневі вузли (nodi bronchopulmonales);

• передосердні вузли (nodi prepericardiaci),від яких лімфа відтікає:

• у пригруднинні вузли (nodi parasternales);

• нижні трахео-бронхові вузли (nodi tracheobronchiales inferiores);

• бронхо-легеневі вузли (nodi bronchopulmonales);

• передхребтові вузли (nodi prevertebrales),які розміщені між хребтовим стовпом(columnavertebralis) та стравоходом (oesophagus);

• пригрудні вузли (nodi paramammarii)містяться збоку від грудної залози(glandula mammaria)і зби-

рають від неї лімфу.

Нутрощеві лімфатичні вузли грудної клітки (nodi lymphoidei thoracis viscerales).До них належать:

• білястравохідні вузли (nodi juxtaoesophageales);

• притрахейні вузли (nodi paratracheales);

• трахео-бронхові вузли (nodi tracheobronchiales),що складаються з:

• бронхо-легеневі вузли (nodi bronchopulmonales).

Від органів лівої половини грудної порожнини (cavitas thoracis) лімфа відтікає у грудну протоку(ductus thoracicus), від правої половини – у праву лімфатичну протоку (ductus lymphaticus dexter),відповідно по лівому і правому бронхо-середостінних стовбурах (trunci bronchomediastinales sinister et dexter).

Грудна протока формується в черевній порожнині (cavitasabdominis) на рівні ХІІ грудного – ІІ попере- кового хребців при злитті правого та лівого попере-кового стовбурів (truncuslumbalis).

У цьому місці є розширення – молочна цистерна (cisternachyli), або цистерна грудної протоки (cisternaductusthoracici).

Грудна протока (ductusthoracicus) має: - черевну частину (parsabdominalis); - грудну частину (parsthoracica);

- шийну частину (parscervicalis);

- дугу грудної протоки (arcusductusthoracici).

У грудній порожнині (cavitasthoracis) грудна про-тока (ductusthoracicus) розміщена в задньому і вер-

хньомусередостінні (mediastinum posterius et superius). Груднапротока (ductus thoracicus) збираєлімфуз:

- нижніхкінцівок (membra inferiora);

- органівістіноктазовоїпорожнини (cavitas pelvis);

- органівістінокчеревноїпорожнини (cavitas abdominis);

- органівістіноклівоїполовинигрудноїпорож-нини (cavitas thoracis);

- лівої половини голови (caput);

- лівої половини шиї (cervix);

- лівої верхньої кінцівки (membrumsuperius).

Права лімфатична протока; права грудна протока (ductuslymphaticusdexter; ductusthoracicusdexter)

Правалімфатичнапротока(ductuslymphaticusdexter)впадаєвправийвенознийкут(angulusvenosusdexter).

Права лімфатична протока (ductuslymphaticusdexter) збирає лімфу з:

- правої половини голови (caput);

- правої половини шиї (cervix);

- правої верхньої кінцівки (membrumsuperiusdextrum);

- органів і стінок правої половини грудної порож-нини (cavitasthoracis).

Часто права лімфатична протока (ductuslymphaticusdexter) може бути відсутньою, тоді стов-бури самостійно впадають у правий венозний кут (angulusvenosusdexter) або у вени, що формують цей кут, а інколи в кінцевий відділ грудної протоки (ductusthoracicus).

Білет 20.

1.Кульшовий суглоб,будова,рухи,кровопостачання.

Кульшовийсуглоб (articulatio coxae; articulatio coxofemoralis)

Кульшовийсуглобє

- чашоподібний (articulatio cotylica) – заформою;

- простий (articulatio simplex) – забудовою (видсуглоба);

- триосьовий – за функцією.

Рухи навколо:

- вертикальноїосі (axis verticalis);

- лобовоїосі (axis frontalis);

- стріловоїосі (axis sagittalis).

Видирухів:

- згинання (flexio) ірозгинання (extensio);

- приведення (adductio) івідведення (abductio);

- обертанняназовні (rotatio externa) таобертаннядосередини (rotatio interna);

- складніобертовірухистегновоїкістки – коловеобертання (circumductio).

Суглобовіповерхні:

- головкастегновоїкістки (caput femoris);

- півмісяцеваповерхнякульшовоїзападини (facies lunata acetabuli).

Допоміжний апарат:

- коловий пояс (zona orbicularis);

- клубово-стегнова зв’язка (lig. iliofemorale), яка має поперечну частину (pars transversa) та низхідну частину (pars descendens);

- сідничо-стегнова зв’язка (lig. ischiofemorale);

- лобково-стегнова зв’язка (lig. pubofemorale);

- губа кульшової западини (labrum acetabuli);

- поперечна зв’язка кульшової западини (lig. transversum acetabuli);

- зв’язка головки стегнової кістки (lig. capitis femoris).

Кровопостачання кульшового суглоба відбувається із суглобової сітки (лат. rete articulare), утвореної гілками присередньої та бічної огинальних стегнових артерій (лат. аа. circumflexa femoris medialis et lateralis) і затульної артерії (лат. a. obturatoria). Венозна кров відтікає в глибокі вени стегна та таза.

Іннервацію кульшового суглоба забезпечують затульний, стегновий і сідничий нерви.

2.Гортань,топографія,будова,іннервація,кровопостачання.

Гортань (larynx) розміщена в передній шийній ділянці (regio cervicalis anterior) на рівні IV-VI (VII) шийних хребців (vertebrae cervicales).

Спереду її вкривають м’язи шиї (musculi colli), які лежать нижче під’язикової кістки (os hyoideum).З боків від гортані (larynx) проходять судинно-нервові пучки шиї і розміщені частки щитоподібної залози (glandula thyroidea). Ззаду до гортані (larynx) прилягає гортанна частина глотки (pars laryngea pharyngis), що переходить у стравохід (oesophagus).

Скелет гортані складається з парних і непарних хрящів.

До непарних хрящів гортані належать:

- щитоподібний хрящ (cartilago thyroidea), що складається з правої та лівої пластинок (laminae dextra/sinistra), які мають верхні роги (cornua superiora) і нижні роги (cornua inferiora); пластинки сходяться під кутом, утворюючи гортанний виступ (prominentia laryngea) – Адамове яблуко;

- перснеподібний хрящ (cartilago cricoidea), що має спереду дугу перснеподібного хряща (arcus cartilaginis cricoideae), ззаду – пластинку перснеподібного хряща (lamina cartilaginis cricoideae);

- надгортанний хрящ (cartilago epiglottica), що є складовою надгортанника (epiglottis).

До парних хрящів гортані належать:

черпакуваті хрящі (cartilagines arytenoideae), Ці хрящі лежать на пластинці перснеподібного хряща (cartilago cricoidea);

- ріжкуваті хрящі (cartilagines corniculatae), які лежать у товщі черпакувато-надгортанної

складки (plica aryepiglottica) на верхівці черпакуватих хрящів (apex cartilaginum arytenoidearum);

- клиноподібні хрящі (cartilagines cuneiformes), які лежать у товщі черпакувато-надгортанної

складки (plica arytenoёpiglottica) спереду від ріжкуватих хрящів (cartilagines corniculatae).

Між хрящами гортані розрізняють такі суглоби:

персне-щитоподібний суглоб (articulatio cricothyroidea

персне-черпакуватий суглоб (articulatio cricoarytenoidea)

До зв’язок гортані належать:

- щито-під’язикова перетинка (membrana thyrohyoidea), яка підвішує гортань (larynx) до під’язикової кістки (os hyoideum);

- серединна персне-щитоподібна зв’язка (lig. cricothyroideum medianum);

- щито-надгортанна зв’язка (lig. thyroеpiglotticum);

- під’язиково-надгортанна зв’язка (lig. hyoepiglotticum);

- голосові зв’язки (ligamenta vocalia), які натягнуті між внутрішньою поверхнею кута щитоподібного хряща (cartilago thyroidea) і голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum;

- зв’язки присінка (ligg. vestibularia), що розміщені над голосовими зв’язками (ligamenta vocalia).

Волокнисто-еластичні перетинки гортані (membranae fibroёlasticae laryngis) разом з хрящами гортані (cartilagines laryngis) утворюють скелет гортані.

М’язи гортані (musculi laryngis) поділяються на м’язи, що звужують голосову щілину (rima glottidis), розширюють її, і м’язи, що змінюють напруження голосових зв’язок (ligamenta vocalia). До м’язів, що змінюють напруження голосових зв’язок, належать:

- персне-щитоподібний м’яз (m. cricothyroideus), що натягує голосову зв’язку (lig. vocale);

- голосовий м’яз (m. vocalis), розміщений у товщі голосової складки (plica vocalis). Він розслабляє голосову зв’язку (lig. vocale).

Порожнина гортані (cavitas laryngis) має:

- вхід до гортані (aditus laryngis);

- присінок гортані (vestibulum laryngis);

- шлуночок гортані (ventriculus laryngis);

- голосник (glottis);

- підголосникову порожнину (cavitas infraglottica).

Голосник має голосову складку (plica vocalis) і голосову щілину (rima glottidis; rima vocalis).

Вхід до гортані (aditus laryngis) обмежений:

- спереду – надгортанним хрящем (cartilago epiglottica);

- ззаду – черпакуватими хрящами (cartilagines arytenoideae);

- з боків – черпакувато-надгортанними складками (plicaе aryepiglotticaе), в яких помітні:

- клиноподібний горбок (tuberculum cuneiforme);

- ріжкоподібний горбок (tuberculum corniculatum) – місця знаходження однойменних парних хрящів гортані (cartilagines laryngis).

Голосова щілина (rima glottidis; rima vocalis) – найвужче місце порожнини гортані (cavitas laryngis). Вона розміщена між правою та лівою голосовими зв’язками (ligg. vocalia dextrum et sinistrum) і голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum).

Між голосовою та присінковою зв’язками (ligg. vocale et vestibulare) на кожній половині гортані розміщена щілина, яка називається шлуночком гортані (ventriculus laryngis).

Підголосникова порожнина (cavitas infraglottica) – це нижня розширена частина гортані (laryngis), яка переходить у трахею (trachea).

Кровопостачання гортані забезпечується аа. laryngea superior et inferior, які відходять від верхньої і нижньої щитовидних артерій. Артерії гортані анастомозируют з однойменними гілками протилежної сторони, а вени утворюють сплетення. Відтік венозної крові відбувається по однойменних венах у внутрішні яремні і плечоголовні вени.

Гортань иннервируется верхнім і поворотним гортанними нервами (Гілки блукаючих нервів), а також гілками від симпатичного стовбура. Верхній гортанний нерв, N. laryngeus superior містить рухові волокна для перстнещитовидной м'язи і чутливі для слизової оболонки верхнього поверху гортані. Всі інші м'язи гортані і, найголовніше, голосову м'яз іннервує n. laryngeus recurrens.

3.Лімбічна система.Ретикулярна речовина.

ЛІМБІЧНА, або ОБІДКОВА ЧАСТКА (lobus limbicus), чи ЛІМБІЧНА СИСТЕМА

Це центр емоційної чутливості сприйняття зовнішнього середовища, де формуються емоційні реакції, реакції поведінки (статеві та захисні), мотивувань, так звані підсвідомі реакції, і філогенетично найдавніша та морфологічно найглибша структура кінцевого мозку людини.

Разом з усією підкіркою нюховий мозок (rhinencephalon) є джерелом енергії для кори і відповідає за життєво важливі реакції людини, регулює діяльність внутрішніх органів. Зокрема, за відчуття голоду і спраги, сприйняття звуків і запахів, мотивацію поведінки. Тут закладені механізми пам’яті, сну, емоцій.

Ці реакціїї сформувались у зв’язку з первинними функціями нюху, їх морфологічною основою є відділи мозку, які розвиваються з нижніх відділів мозкового пухиря і належать до нюхового мозку.

Учений Брок ще в 1878 році об’єднав поясну борозну (sulcus cinguli), перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli), приморськоконикову борозну (gyrus parahippocampalis) в одну частку, яка має вигляд дугоподібної крайової частки.

Латинське слово "limbus" перекладається як "край" або "облямівка", "обідок", і Брока назвав цю частку великою крайовою часткою, або лімбічною часткою, або склепінною звивиною Арнольда.

Морфологічно лімбічна система розміщена в центральній частині нюхового мозку в:

- обідковій частці (lobus limbicus);

- морському конику (hippocampus);

- гачку (uncus);

- зубчастій звивині (gyrus dentatus);

- прозорій перегородці (septum pellucidum).

За останніми науковими даними, центр лімбічної системи міститься і в нюховому шляху (тракті), цибулині, нюховому трикутнику та передній пронизаній речовині (периферійний відділ нюхового мозку).

Окрім поняття "лімбічна частка", в нейроанатомії є поняття "лімбічна система" (англ. limbic system – обідкова, або лімбічна система), яка об’єднує всі компоненти нюхового мозку та деякі інші структури.

Лімбічна система функціонує у взаємозв’язку з ретикулярною формацією.

СІТЧАСТІ ЯДРА (nuclei reticulares),або СІТЧАСТА ФОРМАЦІЯ (formatio reticularis), чи РЕТИКУЛЯРНА ФОРМАЦІЯ (formatio reticularis)

Це будь-яка сукупність кількох дифузних сіток із клітин та нервових волокон у спинному мозку та у стовбурі головного мозку (truncus encephali), які утворюють сітку.

Сітчастаформація (formatio reticularis) пов’язаназ:

- усіма органами чуття (organa sensuum);

- руховими та чутливими ділянками (regiones motoriae et sensoriae):

- кори великого мозку (cortex cerebri);

- таламусa (thalamus);

- гіпоталамусa (hypothalamus);

- спинного мозку (medulla spinalis).

Сітчастаформація (formatio reticularis) регулює:

-рівень збудливості і тонус різних відділів центральної нервової системи, включаючи кору великого мозку;

- бере участь у регуляції рівня свідомості, емоцій, вегетативних функцій, цілеспрямованих рухів.

Сітчаста формація, за І. П. Павловим, – це друга неспецифічна аферентна нервова система. До ядер ретикулярної формації належать:

- сітчасті ядра (nuclei reticulares) довгастого мозку, мосту та середнього мозку;

- ядра шва (nuclei raphes) довгастого мозку, мосту та середнього мозку;

4.Система нижньої порожнистої вени.

СИСТЕМА НИЖНЬОЇ ПОРОЖНИСТОЇ ВЕНИ

Нижня порожниста вена (vena cava inferior) починається на рівні IV-V поперекових хребців (vertebrae lumbales) при злитті:

- лівої спільної клубової вени (v. iliaca communis sinistra);

- правої спільної клубової вени (v. iliaca communis dextra), справа і нижче від роздвоєння аорти (bifurcatio aortae).

Вона проходить через сухожилковий центр діаф-рагми (centrum tendineum diaphragmatis) в заднє середостіння (mediastinum posterius) і впадає у пра-ве передсердя (atrium dextrum).

У нижній порожнистій вені (vena cava inferior) ро-зрізняють:

- пристінкові притоки нижньої порожнистої ве-ни (vv. parietales venae cavae inferioris);

- нутрощеві притоки нижньої порожнистої вени (vv. viscerales venae cavae inferioris).

До пристінкових притоків нижньої порожнис-тої вени (vv. parietales venae cavae inferioris) нале-жать:

- поперекові вени (vv. lumbales) – по чотири або п’ять з кожного боку, які збирають кров від задньої стінки порожнини живота (paries posterior cavitatis abdominis), хребтового каналу (canalis vertebralis), спинного мозку та його оболонок (medulla spinalis et meninges), супроводжуючи відповідні поперекові артеріі (aa. lumbales).

- нижні діафрагмові вени (vv. phrenicae inferiores) – вени, які супроводжують однойменні артерії (aa. phrenicae inferiores). Праві вени (vv. phrenicae inferiores dextrae) впа-дають у нижню порожнисту вену (vena cava inferior), а ліві (vv. phrenicae inferiores sinistrae) – у ліву над-ниркову вену (v. suprarenalis sinistra), ліву ниркову (v. renalis) або нижню порожнисту вену (vena cava inferior).

До нутрощевих притоків нижньої порожнистої ве-ни (vv. viscerales venae cavae inferioris) належать:

- права яєчкова вена (v. testicularis dextra), у жі-нок – права яєчникова вена (v. ovarica dextra), що починається від заднього краю яєчка (margo posterior testis) чи від воріт яєчника (hilum ovarii) численними венами, які утворюють лозоподібне сплетення (plexus pampiniformis).

У чоловіків лозоподібне сплетення (plexus pampiniformis) і яєчкова вена (v. testicularis) належать до складу сім’яного канатика (funiculus spermaticus);

- ліва яєчкова вена (v. testicularis sinistra), у жінок – ліва яєчникова вена (v. ovarica sinistra), що під прямим кутом впадає у ліву ниркову вену (v. renalis sinistra);

- ниркові вени (vv. renales) – парні, йдуть від нир-кових воріт (hilum renale) і, анастомозуючи з поперековими венами (vv. lumbales), впадають у нижню порожнисту вену (v. cava inferior) між першим та дру-гим поперековими хребцями (vertebrae lumbales);

- права надниркова вена (v. suprarenalis dextra), що виходить з воріт надниркової залози (hilum glandulae suprarenalis);

- ліва надниркова вена (v. suprarenalis sinistra), що впадає в ліву ниркову вену (v. renalis sinistra);

- печінкові вени (vv. hepaticae) – три-чотири кру-пні вени впадають у нижню порожнисту вену (v. cava inferior) в ділянці печінки (regio hepatis) у борозні порожнистої вени (sulcus venae cavae).

Білет 21пройти

1.Топографія мозкового черепа.Крило-піднебінна,скронева та підскронева ямки: стінки,сполучення;

Основа черепа (basiscranii)

Основа черепа поділяється на:

• внутрішню основу черепа (basiscraniiinterna);

• зовнішню основу черепа (basiscraniiexterna).

У внутрішній основі черепа (basiscraniiinterna)виділяють три черепні ямки:передню,середню ізадню.

Задній край малих крил і горбок сідла клиноподібної кістки відокремлюють передню черепну ямку від середньої черепної ямки.

Границею між середньою і задньою черепними ямками є верхній край кам’янистої частини скроне-вих кісток і спинка сідла клиноподібної кістки.

Передня черепна ямка (fossacraniianterior)утворена очноямковими частинами лобових кісток і

містить:

• пальцеподібні втиснення (impressiones digitatae);

• мозкові випини (juga cerebralia);

• дірчасту пластинку решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis ethmoidalis);

• півнячий гребінь (crista gali);

• сліпий отвір (foramen caecum);

• лобовий гребінь лобової кістки (crista frontalis ossis frontalis).

Середня черепна ямка (fossa cranii media)утворена тілом і великими крилами клиноподібної кіст-ки, передньою поверхнею кам’янистої частини і лусковою частиною скроневих кісток. Ця ямка містить:

• турецьке сідло (sella turcica);

• гіпофізну ямку (fossa hypophysialis);

• передперехресну борозну (sulcus prechiasmaticus), що веде до правого і лівого зорових каналів (canalis opticus dexter et sinister);

• сонну борозну (sulcus caroticus);

• рваний отвір (foramen lacerum);

• верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

• круглий отвір (foramen rotundum);

• овальний отвір (foramen ovale);

• остистий отвір (foramen spinosum);

• трійчасте втиснення (impressio trigeminalis);

• розтвір каналу великого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi majoris);

• борозну великого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi majoris);

• розтвір каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris);

• борозну малого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi minoris);

• покриття барабанної порожнини (tegmen tympani);

• дугове підвищення (eminentia arcuata).

Задня черепна ямка (fossa cranii posterior)утворена потиличною кісткою,задньою поверхнею кам’янистих частин, внутрішньою поверхнею соскоподібних відростків правої і лівої скроневих кісток, задньою частиною тіла клиноподібної кістки і соскоподібними кутами тім’яних кісток. Ця ямка містить:

• великий отвір (foramen magnum);

• схил (clivus);

• внутрішній потиличний гребінь (crista occipitalis interna); внутрішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis interna);

• хрестоподібне підвищення (eminentia cruciformis);

• внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus), що веде у внутрішній слуховий хід (meatus acusticus internus), у глибині цього ходу бере початок канал лицевого нерва (canalis nervi facialis);

• яремний отвір (foramen jugulare);

• борозну сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei);

• борозну верхньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi superioris);

• борозу нижньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi inferioris);

• канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi);

• клинокам’янисту щілину (fissura sphenopetrosa);

• кам’янисто-потиличну щілину (fissura petrooccipitalis).

Межею між склепінням черепа (calvaria) і внутрішньою основою черепа (basis cranii interna) в ділян-ці задньої черепної ямки (fossa cranii posterior) є борозна поперечної пазухи (sulcus sinus transversi),що переходить із кожної сторони в борозну сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei).

Зовнішня основа черепа (basis cranii externa)в передньому відділі прикрита кістками лицевогочерепа (viscerocranium).

Крилопіднебінна ямка (fossa pterygopalatina)

Вона є парна і оточена:

• спереду – горбом верхньої щелепи (tuber maxillae);

• ззаду – основою крилоподібного відростка клиноподібної кістки (basis processus pterygoidei ossis sphenoidalis);

• присередньо – перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки (lamina perpendicularis ossis palatini).

Збоку ця ямка (fossa pterygopalatina) кісткової стінки не має і сполучається з підскроневою ямкою (fossa infratemporalis) через крило-верхньощелепну щілину (fissura pterygomaxillaris).

Крилопіднебінна ямка (fossa pterygopalatina) донизу поступово звужується і переходить у великий піднебінний канал (canalis palatinus major).

Крилопіднебінна ямка (fossa pterygopalatina) має шість отворів, через які сполучається:

• присередньо – з носовою порожниною (cavitas nasi) через клинопіднебінний отвір (foramen sphenopalatinum);

• угорі та ззаду – із середньою черепною ямкою (fossacraniimedia) через круглий отвір (foramenrotundum);

• ззаду – із зовнішньою основою черепа (basiscraniiexterna) в ділянці рваного отвору (foramenlacerum) через крилоподібний канал (canalispterygoideus);

• унизу – з ротовою порожниною (cavitasoris) через великий піднебінний канал (canalispalatinusmajor);

• допереду – через нижню очноямкову щілину (fissuraorbitalisinferior) з очною ямкою (orbita);

• збоку – з підскроневою ямкою (fossa infratemporalis).

Скронева ямка (fossa temporalis)

Скронева ямка утворена:

• лобовою лускою (squama frontalis);

• тім’яною кісткою (os parietale).

Угорі вона (fossa temporalis) оточена верхньою скроневою лінією (linea temporalis superior), а знизу підскроневим гребенем (crista infratemporalis) і верхнім краєм виличної дуги (margo superior arcus zygomatici).

Донизу скронева ямка (fossa temporalis) переходить в підскроневу ямку (fossa infratemporalis).

Присередньою стінкою скроневої ямки(paries medialis fossae temporalis)є:

• скроневі поверхні лобової луски (facies temporales squamae frontalis) та великого крила клиноподі- бної кістки (ala major ossis sphenoidalis);

• зовнішні поверхні лускової частини скроневої кістки (facies externae partis squamosae ossis temporalis) та нижньої частини тім’яної кістки (pars inferior ossis parietalis).

Зовні ця ямка(fossa temporalis)відмежована виличною дугою(arcuszygomaticus),а спереду–ви-личною кісткою (oszygomaticum) та виличним відростком лобової кістки (processuszygomaticusossisfrontalis).

Скронева ямка (fossatemporalis) заповнена скроневим м’язом, фасцією, судинами і нервами, жировою тканиною.

Підскронева ямка (fossainfratemporalis)

Підскронева ямка угорі відмежована від скроневої ямки (fossatemporalis) підскроневим гребенемвеликого крила клиноподібної кістки (cristainfratemporalisalaemajorisossissphenoidalis).

Верхньою стінкою (paries superior)цієї ямки(fossa infratemporalis)є:

• скронева кістка (os temporale);

• велике крило клиноподібної кістки (ala major ossis sphenoidalis).

Присередня стінка (paries medialis)утворена бічною пластинкою крилоподібного відростка клино-

подібної кістки (lamina lateralis processus pterygoidei ossis sphenoidalis).

Передньою стінкою підскроневої ямки(paries anterior fossae infratemporalis)служить горб верхньоїщелепи (tuber maxillae) і частково – вилична кістка (os zygomaticum).

Нижньої стінки підскронева ямка(fossa infratemporalis)не має.

Із бічної сторони підскронева ямка (fossa infratemporalis) не має кісткової стінки, лише частковоприкрита гілкою нижньої щелепи (ramus mandibulae).

Спереду підскронева ямка(fossa infratemporalis)сполучається через нижню очноямкову щілину(fissura orbitalis inferior) з очною ямкою (orbita).

Присередньо вона з’єднується через крило-верхньощелепну щілину(fissura pterygomaxillaris)з кри-

ло-піднебінною ямкою (fossa pterygopalatina).

2.Стравохід: топографія,будова,іннервація і кровопостачання;

СТРАВОХІД (oesophagus) Стравохід є трубчастим органом довжиною 25-30 см, що має S-подібну форму і переходить у шлунок (gaster).

У стравоході виділяють:

• шийну частину (pars cervicalis);

• грудну частину (pars thoracica);

• черевну частину (pars abdominalis);

• іноді виділяють діафрагмову частину (pars diaphragmatica).

Стінка стравоходу (pariesoesophagi)складається з таких шарів:

• слизової оболонки (tunica mucosa);

• підслизової основи (tela submucosa);

• м’язової оболонки (tunica muscularis);

• зовнішньої (сполучнотканинної) оболонки,яку ще називають адвентиційною(adventitia);

• серозної оболонки (tunica serosa);

• підсерозного прошарку (tela subserosa).

Серозна оболонка та підсерозний прошарок є тільки у черевній частині стравоходу (pars abdominalis oesophagi).

Топографія стравоходу:

• голотопія стравоходу:

• розміщений в ділянці шиї (regio cervicalis);

• у грудній порожнині (cavitasthoracis);

• у черевній порожнині (cavitasabdominis);

• скелетопія:

• від рівня VI – VII шийних хребців до рівня XI грудного хребця (ab vertebra cervicali sexta – septima ad vertebram thoracicam undecimam);

• синтопія:

• шийна частина стравоходу (pars cervicalis oesophagi) розміщена попереду шийного відділу

хребтового стовпа (pars cervicalis columnae vertebralis) з прилягаючими передхребтовими м’язами, а спередувідньогопроходитьтрахея (trachea), збоку – судинно-нервовийпучок.

Грудначастинастравоходу (pars thoracica oesophagi) розміщенауверхньомутанижньомузадньомусередостінні (mediastinum superius et inferius); уверхньомусередостінніспередувідстравоходурозміщенатрахея (trachea), позаду – хребтовийстовп; унижньомусередостінніпопередузнаходитьсясерце, апозадурозміщенанизхідначастинааорти (pars descendes aortae).

Черевначастинастравоходу (pars abdominalis oesophagi) коротка, розміщенапіддіафрагмою, прилягаєдозадньоїповерхнілівоїчасткипечінки (lobus hepatis sinister).

Стравохід має:

• анатомічні звуження (constrictiones anatomicae);

• фізіологічні звуження (constrictiones functionales).

Анатомічні звуження (constrictiones anatomicae):

• глотково-стравохідне звуження (constrictiopharyngooesophagealis)розміщене при переходіглотки (pharynx) у стравохід (oesophagus), на рівні VI-VII шийних хребців;

• бронхіальне звуження (constrictiobronchialis),яке знаходиться на рівніIV-Vгрудних хребців,детрахея (trachea) розгалужується на головні бронхи (bronchiprincipales) і притискає стравохід (oesophagus);

• діафрагмове звуження (constrictiophrenica)розміщене на рівні переходу стравоходу(oesophagus) через поперекову частину діафрагми (parslumbalisdiaphragmatis), це рівень ІХ-Х грудних хребців.

Фізіологічні звуження (constrictiones functionales):

• аортальне звуження (constrictioaortica)розміщене на рівніIVгрудного хребця.Це місце,дестравохід (oesophagus) контактує з дугою аорти (arcusaortae);

• черевне звуження (constrictioabdominalis),або кардіальне звуження(constrictiocordis),

розміщене у місці переходу стравоходу (oesophagus) в кардіальну частину шлунка (parscardiacagastris) і знаходиться на рівні XI грудного хребця.

Функція стравоходу –проведення їжі.

Кровопостачання. Шийна частина — від нижніх щитоподібних артерій, грудна — від гілок грудної частини аорти, черевна — від гілок лівої шлункової артерії.

Венозний відтік. Від шийної частини—в нижню щитоподібну і плечеголовні вени, грудної — у півнепарні вени і від черевної — через ліву шлункову вену (з системи ворітної вени).

Лімфовідтік

Від шийної частими— в бічні глибокі шийні лімфатичні вузли, грудної — в паратрахеальні, бронхолегеневі та середостінні, від черевної — в черевні та шлункові.

Іннервація

Гілки блукаючого нерва шийних і грудних вузлів симпатичного стовбура, які на стінках стравоходу утворюють нервове сплетення.

3.Неврогенні залози

ШИШКОПОДІБНА ЗАЛОЗА;ШИШКОПОДІБНЕ ТІЛО; ЕПІФІЗ (glandulapinealis; corpuspineale; epiphysiscerebri)

Це залоза ендокринної системи, яка належить до неврогенної групи та залягає між верхнімигорбиками покрівлі середнього мозку (colliculisuperiorestectimesencephali).

Від переднього кінця шишкоподібної залози (extremitasanteriorglandulaepinealis) до присередньої поверхні правого та лівого таламусів (faciesmedialisthalamorumdextrietsinistri) натягнуті повідці (habenulae).

В основі шишкоподібної залози (glandulapinealis) міститься невеликий шишкоподібний закуток (recessuspinealis). Ззовні шишкоподібна залоза (glandulapinealis) вкрита волокнистою капсулою (capsulafibrosa), від якої всередину органа йдуть сполучнотканинні перекладки, що розділяють паренхіму залози на часточки (lobuli).

Клітинами залози (glandulapinealis) є спеціальні залозисті клітини:

• пінеалоцити (pinealocyti);

• гліоцити; гліальні клітини (gliocyti).

Пінеалоцитивиділяютьгормон,якийгальмуєвиділеннягормонівгіпофізадомоментустатевогодозріваннятабереучастьуформуваннібіоритмівлюдини. Набіоритмилюдинишишкоподібназалоза впливаєчерезгормонмелатонін.

ГІПОФІЗ; МОЗКОВИЙ ПРИДАТОК (hypophysis; glandulapituitaria)

Це залоза внутрішньої секреції (hypophysis), яка належить до неврогенної групи залоз, розміщених у гіпофізній ямці турецького сідла (fossahypophysialissellaeturcicae).

Гіпофіз (hypophysis) відмежований від порожнини черепа (cavitascranii) діафрагмою сідла (diaphragmasellae) і через отвір у цій діафрагмі за допомогою лійки (infundibulum) сполучається згіпоталамусом проміжного мозку (hypothalamusdiencephali).

У гіпофізі (hypophysis) розрізняють:

• аденогіпофіз;передню частку(adenohypophysis; lobusanterior);

• нейрогіпофіз;задню частку(neurohypophysis; lobus posterior).

• Середня частка- слабко розвинена

У аденогіпофізі; передній частці (adenohypophysis; lobus anterior) є:

• дальша частина (pars distalis);

• проміжна частина (pars intermedia);

• горбова частина (pars tuberalis).

Нейрогіпофіз;задня частка(neurohypophysis; lobus posterior)складається з:

• нервової частки;нервової частини(lobus nervosus; pars nervosa);

• лійки (infundibulum).

Аденогіпофіз (adenohypophysis)виробляє:

• соматотропний гормон,соматотропін,що викликає ріст організму;

• адренокортикотропний гормон,адренокортикотропін,що стимулює секрецію стероїднихгормонів наднирковою залозою;

• тиреотропний гормон,тиротропін,що стимулює діяльність щитоподібної залози;

• гонадотропні гормони,що впливають на статеве дозрівання,у чоловіків на сперматогенез,ужінок – на розвиток фолікулів у яєчнику, овуляцію, ріст молочних залоз, продукцію молока;

• ліпотропний гормон,ліпотропін,який впливає на обмін жирів у організмі.

Проміжначастина аденогіпофіза утворює:

• меланоцитостимулювальний гормон,який регулює колір шкіри,контролюючи утворення в

організмі людини пігменту маланіну.

Нейрогіпофіз є гормонокумулювальною ділянкою, яка накопичує:

• вазопресин;

• окситоцин.Вони виробляються ядрами гіпоталамуса.

Від цих ядер по лійці у складі гіпоталамо-гіпофізарного шляху (tractushypothalamohypophisialis)

гормони вазопресин та окситоцин надзорового (nucleussupraopticus) та пришлуночкового (nucleusparaventricularis) ядер гіпоталамуса через аксони нервових клітин стікають у нервову частину нейрогіпофіза (parsnervosaneurohypophysis), де вони накопичуються. Далі з нервової частини ці гормони потрапляють у кров.

4.Ворітна вена: топографія,притоки,функціональне значення

СИСТЕМА ВОРІТНОЇ ПЕЧІНКОВОЇ ВЕНИ

Ворітна печінкова вена (venaportaehepatis) ро-зміщена у товщі печінково-дванадцятипалокишкової зв’язки (lig. hepatoduodenale) між спільною жовчною протокою (ductuscholedochus) та власною печінко-вою артерією (a. hepaticapropria) і формується по-заду голівки підшлункової залози (caputpancreatis) при злитті:

• верхньої брижової вени (v. mesenterica superior);

• нижньої брижової вени (v. mesenterica inferior);

• селезінкової вени (v. splenica).

Вона збирає венозну кров від непарних органів черевної порожнини (cavitas abdominis),крімпечін-ки (hepar).До входження у ворота печінки (portahepatis) у ворітну печінкову вену (v. portaehepatis) входятьтакі притоки:

• міхурова вена (v. cystica);

• права шлункова вена (v. gastrica dextra);

• ліва шлункова вена (v. gastrica sinistra);

• передворотарна вена (v. prepylorica);

• припупкові вени (vv. paraumbilicales).

Ці притоки у воротах печінки (porta hepatis) впадають у ворітну печінкову вену (vena portaehepatis), іноді безпосередньо у печінку.

Білет22

1. Діафрагма, їїбудова, функції, кровопостачання, іннервація.

ДІАФРАГМА (diaphragma)

Цем’язово-сухожилковийорган, якийвідмежовуєпорожнинугрудноїклітки (cavitas thoracis) відпо-рожниниживота (cavitas abdominis).

Унійрозрізняють:

• м’язовутканину (textusmuscularis) – діафрагмовийм’яз (musculusphrenicus);

• волокнисту (фіброзну) тканину (textusfibrosus) – сухожилковийцентр (centrumtendineum).

М’язоватканинадіафрагми(textusmuscularisdiaphragmatis)–діафрагмовийм’яз(musculusphrenicus),

М’язовіпучкидіафрагмирозташованірадіально, проходятьзпериферіїдоїїсерединиіпереходятьу сухожилковий центр (centrumtendineum).

Залежно від місця початку в діафрагмі розрізняють такі частини:

1 Груднинну частину діафрагми(parssternalisdiaphragmatis) –починається від мечоподібного від-ростка груднини (processusxiphoideussterni).

2 Реброву частину діафрагми(parscostalisdiaphragmatis) –починається відVII-XIIребрових хрящів(cartilaginescostalesseptima-duodecima [VII-XII]).

3 Поперекову частину діафрагми(parslumbalisdiaphragmatis) –починається відпередньої поверхнітіл поперекових хребців (faciesanteriorvertebrarumlumbalium)дещо правіше правою ніжкою(crusdextrum) і дещо лівіше лівою ніжкою (crussinistrum) від середньої лінії, а також від присередньої дугоподібної зв’язки (ligamentumarcuatummediale) і бічної дугоподібної зв’язки (ligamentumarcuatumlaterale).

На початку поперекової частини діафрагми (parslumbalisdiaphragmatis) крізь щілиноподібні простори правої та лівої ніжок діафрагми (spatiarimosacrurumdextrietsinistridiaphragmatis) проходять:

• симпатичний стовбур (truncus sympathicus);

• великий та малий нутрощеві нерви (nervi splanchnici major et minor);

• непарна вена (vena azygos)та півнепарна вена (vena hemiazygos).

Ніжки діафрагми (crura diaphragmatica) оточують аортальний розтвір (hiatus aorticus), через який проходять аорта (aorta) та грудна протока (ductus thoracicus).

Потім ніжки діафрагми (crura diaphragmatica) ще раз перехрещуються і знову розходяться, обмежовуючи стравохідний розтвір (hiatus oesophageus), через який проходять стравохід (oesophagus) та блукаючі нерви (nervi vagi).

Сухожилковий центр (centrum tendineum)утворений щільною волокнистою сполучною тканиною.

Справавсухожилковомуцентрієотвірпорожнистоївени (foramen venae cavae), черезякийпроходитьнижняпорожниставена (vena cava inferior).

Верхняповерхнядіафрагми(facies superior diaphragmatis)вкритавнутрішньогрудноюфасцією(fasciaendothoracica) та пристінковою плеврою (pleuraparietalis).

Нижня поверхня діафрагми (faciesinferiordiaphragmatis)вкрита внутрішньочеревною фасцією

5 Шарів діафрагми: 1.Парієтальний листок плеври. 2.Внутрішньогрудна фасція. 3.М*яз. 4.Внутрішньочеревна фасція. 5.Парієтальний листок очеревини

2.Трахея, бронхи: будова, кровопостачання, іннервація, бронхіальне дерево

Трахея – це трубка, яка складається з 16-20 трахейних хрящів (cartilaginestracheales), котрі є хрящовими півкільцями і з’єднані між собою кільцевими зв’язками; трахейними зв’язками (ligg. anularia; ligg. trachealia).

Останні утворені зі сполучної тканини і гладких м’язових пучків (myofibraeglabrae). Ззаду півкільця з’єднуються між собою перетинчастою стінкою (pariesmembranaceus) трахеї.

Трахея (дихальне горло) простягається від рівня нижнього краю VI шийного хребця до рівня верхнього краю V грудного хребця, де вона розгалужується на два головні бронхи (bronchiprincipales).

Це місце носить назву роздвоєння трахеї (bifurcatiotracheae).

Трахея (trachea) має:

• шийнучастину(pars cervicalis; pars colli);

• грудну частину (pars thoracica).

Шийна частина трахеї (pars cervicalis tracheae) спереду вкрита м’язами, які лежать нижче під’язикової кістки (os hyoideum), а також перешийком щитоподібної залози (isthmus glandulae thyroideae), що відповідає рівню другого-третього півкільця трахеї. Позаду трахеї (trachea) проходить стравохід (oesophagus). Грудна частина трахеї (parsthoracicatracheae) розміщена у верхньому середостінні (mediastinumsuperius).

Бронхи (bronchi) є кінцевим відділом повітроносних шляхів і належать до бронхового дерева (arborbronchialis).

Бронхове дерево (arborbronchialis) починається з головних бронхів (bronchiprincipales) ізакінчується кінцевими бронхіолами (bronchioliterminales).

Функція бронхового дерева (arborbronchialis) – проведення повітря.

Головні бронхи (bronchiprincipales)відходять від трахеї(trachea)на рівні верхнього краюVгрудного хребця (vertebrathoracica) і прямують до воріт відповідної легені (hilumpulmonis). Розрізняють правий головний бронх (bronchusprincipalisdexter) і лівий головний бронх (bronchusprincipalissinister). Вони мають подібну до трахеї (trachea) будову.

Правий головний бронх ширший від лівого і за напрямком є майже продовженням трахеї (trachea). Він складається з 6-8 хрящових півкілець.Лівий головний бронх довший і вужчий,відходить від трахеї(trachea)під меншим кутом,ніж правий. Він складається з 9-12 хрящових півкілець.Головні бронхи (bronchiprincipales) є бронхами першого порядку, від них починається бронхове дерево (arborbronchialis).

Кровопостачання трахеї забезпечують нижні щитовидні артерії, іннервацію - поворотні гортанні нерви.

Промежина: визначення, будова

ПРОМЕЖИНА (perineum)

У вузькому розумінні слова промежина (perineum) – це м’які тканини, що розміщені між переднім краєм відхідника (anus) і заднім краєм зовнішніх статевих органів (organagenitaliaexterna).

• широкому розумінні слова промежина – це комплекс м’яких тканин, які закривають вихід із порожнини малого таза (pelvisminor).

Промежина (perineum) за формою нагадує ромб, який оточений: - верхівкою куприка (apexcoccygis) ззаду; -

- нижнім краєм лобкового симфізу (margoinferiorsymphysispubicae) спереду;

- сідничими горбами (tuberaischiadica) з боків.

Лінією, проведеною між сідничими горбами (tuberaischiadica), промежина (perineum) умовно поділяється на передню ділянку (regioanterior) та задню ділянку (regioposterior).

Передня ділянка промежини (regioanteriorperinei)лежить майже у лобовій площині(planumfrontale) і через неї у чоловіків проходить сечівник (urethra), а у жінок – піхва (vagina) та сечівник (urethra).

Ця ділянка називається сечо-статевою ділянкою (regiourogenitalis).

Задня ділянка промежини (regioposteriorperinei)знаходиться у горизонтальній площині(planumhorizontale), і називається тазовою ділянкою (regiopelvica), або відхідниковою ділянкою (regioanalis), і через неї проходить кінцевий відділ прямої кишки (rectum) – відхідник (anus).

Згідно із сучасною анатомічною номенклатурою промежина (perineum) має:

• підшкірний мішок промежини (saccussubcutaneusperinei);

• поверхневий відділ промежини (compartimentumsuperficialeperinei),або поверхневий простір

промежини (spatium superficiale);

• глибокий мішок промежини;глибокий простір промежини(saccusprofundusperinei; spatiumprofundumperinei).

Підшкірний мішок промежини (saccussubcutaneusperinei)–це простір між підшкірною жировоюклітковиною промежини (panniculusadiposusperinei) і поверхневою обгортальною фасцією промежини (fasciainvestiensperineisuperficialis).

Поверхневий відділ промежини (compartimentumsuperficialeperinei)–це цілком закритапорожнина, яка оточена:

• знизу – фасцією промежини (fasciaperinei);

• вгорі – перетинкою промежини (membranaperinei).

Водночас глибокий мішок промежини (saccusprofundusperinei) відкритий зверху.

М’язи промежини (mm.perinei),за попередньою анатомічною номенклатурою,поділяються на

поверхневі м’язи та глибокі м’язи.

До поверхневих м’язів сечо-статевої ділянки (musculisuperficialesdiaphragmatisurogenitalis,PNA) належать:

1 поверхневий поперечний м’яз промежини (m. transversusperineisuperficialis), який укріплюєпромежину (perineum);

2 цибулинно-губчастий м’яз (m. bulbo-spongiosus), який стискує отвір піхви (ostiumvaginae) ужінок, а у чоловіків видавлює сім’я і сечу;

3 сідничо-печеристий м’яз (m. ischiocaver-nosus), який сприяє ерекції статевого члена (penis) чи клітора (clitoris).

До поверхневих м’язів відхідникової ділянки (musculisuperficialesregionisanalis; PNA) належитьзовнішній м’яз-замикач відхідника (m.sphincteraniexternus),який складається з поперечносмугастих волокон (myofibraetransversostriatae) і є вольовим.

Глибокі м’язи промежини (mm.perineiprofundi)беруть участь в утворенні тазової та сечо-статевої діафрагм (diaphragmatapelviseturogenitale).

До глибоких м’язів сечо-статевої ділянки (mm. perineiprofundiregionisurogenitalis) належать:

• глибокий поперечний м’яз промежини (m.transversusperineiprofundus),що починається відсідничих горбів (tuberaishiadica) і закінчується в сухожилковому центрі промежини (centrumtendineumperinei);

• зовнішній м’яз-замикач сечівника (m.sphincterurethraeexternus),утворений коловимипоперечно-смугастими волокнами (myofibraetransversostriata). Це вольовий м’яз, що стискує перетинчасту частину (parsmembranacea) сечівника (urethra).

До глибоких м’язів тазової ділянки (PNA) належать:

• м’яз-підіймач відхідника (m. levatorani);

• куприковий м’яз (m.coccygeus),він більше розвинутий у тварин.

До фасцій тазової ділянки (fasciaeregionispelvis) належать:

поверхнева фасція промежини (fasciaperineisuperficialis),

власнафасціяпромежини(fasciapropriaperinei),

4.Поперекове сплетення: утворення, гілки,область іннервації. Затульний та статевий нерви.

Поперекове сплетення(plexuslumbalis)

Поперекове сплетення (plexuslumbalis) утворене:

• передніми гілками чотирьох верхніх поперекових спинномозкових нервів;

• частиною ХІІ грудного спинномозкового нерва.

М’язові гілки поперекового сплетення іннервують:

• клубовий м’яз (m. iliacus);

• великий поперековий м’яз (m. psoasmajor);

• квадратний м’яз попереку (m. quadratuslumborum).

З-під бічного краю великого поперекового м’яза відходять такі нерви:

1. клубово-підчеревний нерв- бічну групу м’язів живота;

- прямийм’язживота (m. rectus abdominis);

- шкіру над пахвинною зв’язкою (lig. inguinale).

клубово-пахвиннийнерв(n.ilioinguinalis),іннервує:

- бічнугрупум’язівживота; заходитьупахвиннийканал (canalis inguinalis), лягаєспередусім’яногоканатика (funiculus spermaticus) таіннервує:

- шкіру під пахвинною зв’язкою, розгалужуючись на:

- у жінок – передні губні нерви (nn. labialesanteriores);

- у чоловіків – передні калиткові нерви (nn. scrotalesanteriores);

бічний шкірний нерв стегна (n.cutaneusfemorislateralis)іннервує:

- шкіру бічної поверхні стегна (cutis faciei lateralis femoris);

2. стегновий нерв (n. femoralis)–найбільший нерв поперекового сплетення(plexus lumbalis),який

виходить на стегно (femur) через м’язову затоку (lacuna musculorum). На стегні він іннервує:

- усі м’язи передньої групи стегна та шкіру над ними.

Від стегнового нерва відходить підшкірний нерв (n. saphenus), який проходить у привідному каналі (canalisadductorius) і виходить через його передній отвір, лягає на присередню поверхню

гомілки (faciesmedialiscruris), доходячи до основи великого пальця стопи (basishallucis).

Він іннервує:

- шкіру присередньої поверхні гомілки та стопи (cutisfacieimedialiscrurisetpedis).

5. затульний нерв (n.obturatorius),що виходить з-під присереднього краю великого поперекового м’яза (margomedialismusculipsoatismajoris),який через затульний канал(canalisobturatorius) виходить на стегно (femur). Він іннервує:

- зовнішній затульний м’яз (m. obturatorius externus);

- капсулу кульшового суглоба (capsula articulationis coxae);

- усю присередню групу м’язів стегна та шкіру над ними;

5. статево-стегновий нерв (n.genitofemoralis),що виходить з товщі великого поперекового м’яза і розгалужується на:

- стегнову гілку (r. femoralis), що іннервує:

- шкіру в ділянці підшкірного розтвору (hiatussaphenus);

- статеву гілку (r. genitalis), яка іннервує:

- м’яз-підіймач яєчка (m. cremaster) у чоловіків; - круглу маткову зв’язку (lig. teresuteri) у жінок

Білет 23

1. Нижня кінцівка: гомілка ,стопа,

КІСТКИ НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ (ossamembriinferioris)

Вони складаються з:

• кісток тазового пояса (ossacingulipelvici);

• вільної частини нижньої кінцівки (parsliberamembriinferioris).

Тазовий пояс;пояс нижньої кінцівки(cingulumpelvicum; cingulummembriinferioris)

Він включає в себе:

• дві кульшові кістки (ossa coxae);

• крижову кістку (os sacrum).

Кульшова кістка (os coxae)

Кульшова кістка складається з:

• клубової кістки (os ilium);

• лобкової кістки (os pubis);

• сідничої кістки (os ischii).

У тій ділянці (ззовні), де тіла (corpora) усіх трьох кісток зростаються, утворюється кульшова запади-

на (acetabulum)_,яка має:

Кульшова кістка має затульний отвір (foramen obturatum) та велику сідничу вирізку (incisura ischiadica major).

Клубова кістка (os ilium; ilium)

Клубова кістка складається з:

• тіла клубової кістки (corpus ossis ilii);

• крила клубової кістки (ala ossis ilii);

• має дугоподібну лінію (linea arcuata).

Крило клубової кістки (ala ossis ilii) вгорі закінчується клубовим гребенем (crista iliaca), на якому ро-

зрізняють:

• зовнішню губу (labium externum);

• внутрішню губу (labium internum);

• проміжну лінію (linea intermedia).

Спереду клубовий гребінь (crista iliaca) закінчується:

• верхньою передньою клубовою остю (spina iliaca anterior superior);

• нижньою передньою клубовою остю (spina iliaca anterior inferior).

Ззаду клубовий гребінь (crista iliaca) закінчується:

• верхньоюзадньоюклубовоюостю (spina iliaca posterior superior);

• нижньоюзадньоюклубовоюостю (spina iliaca posterior inferior).

Навнутрішнійповерхнікрилаклубовоїкістки (facies interna alae ossis ilii) євеликаклубоваямка

(fossa iliaca).

Назовнішнійсідничійповерхніклубовоїкістки (facies glutea ossis ilii) містяться:

• переднясідничалінія (linea glutea anterior);

• заднясідничалінія (linea glutea posterior);

• нижнясідничалінія (linea glutea inferior).

Доцихлінійприкріплюютьсясідничнім’язи (musculi glutei).

Накрижово-тазовійповерхні (facies sacropelvica) розташованавушкоподібнаповерхня (facies auricularis) дляз’єднаннязоднойменноюповерхнеюкрижовоїкістки (os sacrum), авищеіпозадувід

неїрозташованаклубовагорбистість (tuberositas iliaca).

Лобковакістка(os pubis; pubis)

Лобковакісткарозташованаспередуіприсередньовідклубовоїкістки (os ilium) тамає:

• тілолобковоїкістки (corpus ossis pubis);

• верхнюгілкулобковоїкістки (ramus superior ossis pubis);

• нижнюгілкулобковоїкістки (ramus inferior ossis pubis). Останні, з’єднуючись, утворюютьлобковийсимфіз (symphysis pubis).

Намісціпереходуверхньоїгілкилобковоїкістки (ramus superior ossis pubis) унижнюгілкулобкової

кістки (ramus inferior ossis pubis) розташованасимфізнаповерхня (facies symphysialis).

Наверхнійгілцілобковоїкістки (ramus superior ossis pubis) міститьсягребіньлобковоїкістки (pecten ossis pubis), якийприсередньозакінчуєтьсялобковимгорбком (tuberculum pubicum), щорозташований

натілілобковоїкістки (corpus ossis pubis).

Присередньовідлобковогогорбка (tuberculum pubicum) досимфізноїповерхні (facies symphysialis)

йде короткий лобковий гребінь (cristapubica).

Нижній край верхньої гілки лобкової кістки (margoinferiorramisuperiorisossispubis), який оточує за-

тульний отвір (foramenobturatum), містить затульну борозну (sulcusobturatorius), яка обмежена;

• переднім затульним горбком (tuberculumobturatoriumanterius);

• заднім затульним горбком (tuberculumobturatoriumposterius).

Між лобковим горбком (tuberculumpubicum) та кульшовою западиною (acetabulum) над затульним

отвором (foramenobturatum) розташований затульний гребінь (cristaobturatoria).

На місці зрощення клубової кістки (osilium) з лобковою кісткою (ospubis) розташоване клубово-

лобкове підвищення (eminentiailiopubica).

Сіднича кістка (osischii; ischium)

Сіднича кістка має тіло сідничої кістки (corpusossisischii) і гілку сідничої кістки (ramusossisischii),

позаду і знизу від якої розташований сідничий горб (tuberischiadicum).

Над сідничим горбом розташована сіднича ость (spinaischiadica), яка відокремлює велику сідничу

вирізку (incisuraischiadicamajor) від малої сідничої вирізки (incisuraischiadicaminor).

Лобкова і сіднична кістки оточують затульний отвір (foramenobturatum).

Вільна частина нижньої кінцівки

(parsliberamembriinferioris)

Вона поділяється на:

• стегно (femur);

• гомілку (crus);

• стопу (pes).

Стегновакістка(femur; os femoris)

Стегновакісткаєскладовоючастиноюстегна (femur), цетиповадовга (трубчаста) кістка (os longum), якамає:

• проксимальнийнаросток, епіфіз (epiphysis proximalis), абопроксимальнийкінець (extremitas proximalis);

• дистальнийнаросток, епіфіз (epiphysis distalis), абодистальнийкінець (extremitas distalis);

• тілостегновоїкістки, діафіз (corpus femoris; diaphysis femoris).

Напроксимальномунаросткустегновоїкістки (epiphysis proximalis femoris) міститьсяголівкасте-

гновоїкістки (caput femoris), наякійєсуглобоваповерхняголівки (facies articularis capitis) для

з’єднаннязкульшовоюзападиною (acetabulum).

Наголівцістегновоїкістки (caput femoris) розташованаямкаголівкистегновоїкістки (fovea capitis femoris).

Дистальнішевідголівкистегновоїкістки (caput femoris) добрепомітнашийкастегновоїкістки (collum femoris), апозаду:

• великийвертлюг (trochanter major), наньомурозташованавертлюговаямка (fossa trochanterica);

• малий вертлюг (trochanter minor).

Позаду вертлюги (trochanteres) сполучаються між собою міжвертлюговим гребенем (crista intertrochanterica), а спереду – міжвертлюговою лінією (linea intertrochanterica).

Передня поверхня тіла стегнової кістки (facies anterior corporis femoris) гладка, а на задній поверхні (facies posterior) розташована шорстка лінія (linea aspera), яка складається з:

• бічної губи (labium laterale);

• присередньої губи (labium mediale).

Присередня губа (labium mediale) вгорі переходить у гребінну лінію (linea pectinea), а бічна губа

(labium laterale) – у сідничну горбистість (tuberositas glutea).

Донизу ці губи (labia) розходяться і оточують підколінну поверхню (facies poplitea).

На дистальному наростку стегнової кістки (epiphysis distalis ossis femoris) розташовані:

• бічний виросток (condylus lateralis);

• присередній виросток (condylus medialis), вище від яких знаходяться:

• бічний надвиросток (epicondylus lateralis);

• присередній надвиросток (epicondylus medialis).

Між бічним виростком (condylus lateralis) та присереднім відростком (condylus medialis) розміщена міжвиросткова ямка (fossa intercondylaris), яка вгорі і позаду оточена міжвиростковою лінією (lineaintercondylaris).

На передній поверхні дистального нароста знаходиться наколінна поверхня (faciespatellaris) для

з’єднання з наколінком.

Наколінок (patella)

Наколінок є губчастою сесамоподібною кісткою (ossesamoideum), яка розташована у товщі сухо-

жилка чотириголового м’яза стегна (musculusquadricepsfemoris) і має:

• основу наколінка (basis patellae);

• верхівку наколінка (apex patellae);

• передню поверхню (facies anterior);

• суглобову поверхню (facies articularis).

Кістки гомілки (ossa cruris)

До них належать:

• присередньо розташована великогомілкова кістка (tibia);

• збоку розташована малогомілкова кістка (fibula).

Це типові довгі (трубчасті) кістки (ossalonga). Вони є складовою частиною гомілки (crus).

Великогомілкова кістка (tibia)

Великогомілкова кістка має:

• проксимальний наросток, епіфіз (epiphysisproximalis), або проксимальний кінець (extremitasproximalis);

• дистальний наросток, епіфіз (epiphysisdistalis), або дистальний кінець (extremitasdistalis);

• тіло великогомілкової кістки, діафіз (corpustibiae; diaphysistibiae).

На проксимальному наростку великогомілкової кістки (epiphysisproximalistibiae) містяться:

• присередній виросток (condylus medialis);

• бічний виросток (condylus lateralis), на яких розташована:

• верхня суглобова поверхня (facies articularis superior), яка розділена міжвиростковим підвищенням

(eminentia intercondylaris).

Міжвиросткове підвищення великогомілкової кістки (eminentia intercondylaris tibiae) складається з:

• присереднього міжвиросткового горбка (tuberculum intercondylare mediale);

• бічного міжвиросткового горбка (tuberculum inter-condylare laterale).

Спереду і позаду від міжвиросткового підвищення (eminentia intercondylaris) знаходяться:

• переднєміжвиростковеполе (area intercondylaris anterior);

• заднєміжвиростковеполе (area intercondylaris posterior).

Збокуізнизунабічномувиросткувеликогомілковоїкістки (condylus lateralis tibiae) розташованама-

логомілковасуглобоваповерхня (facies articularis fibularis) дляз’єднаннязмалогомілковоюкісткою

(fibula).

Тіловеликогомілковоїкістки(corpus tibiae)маєтрикутнуформу,наньомурозрізняють:

• присередню поверхню (facies medialis);

• бічну поверхню (facies lateralis);

• задню поверхню (facies posterior), на якій розташована лінія камбалоподібного м’яза (linea musculi solei);

• присередній край (margo medialis);

• міжкістковий край (margo interosseus);

• передній край (margo anterior).

У верхній частині переднього краю тіла великогомілкової кістки (margo anterior corporis tibiae) роз-ташована горбистість великогомілкової кістки (tuberositas tibiae).

На дистальному наростку великогомілкової кістки (epiphysis distalis tibiae) з присереднього боку розташована присередня кісточка (malleolus medialis), яка має:

• кісточкову борозну (sulcus malleolaris);

• суглобову поверхню присередньої кісточки (facies articularis malleoli medialis) для з’єднання з надп’ятковою кісткою (talus).

З бічної сторони на дистальному наростку (epiphysis distalis) є малогомілкова вирізка (incisura fibularis) для з’єднання із малогомілковою кісткою.

Малогомілкова кістка (fibula)

Малогомілкова кістка має:

• проксимальний наросток, епіфіз (epiphysisproximalis), або проксимальний кінець (extremitasproximalis);

• дистальний наросток, епіфіз (epiphysisdistalis), або дистальний кінець (extremitasdistalis);

• тіло малогомілкової кістки, діафіз (corpusfibulae; diaphysisfibulae).

На проксимальному наростку малогомілкової кістки (epiphysisproximalisfibulae) є:

• голівка малогомілкової кістки (caputfibulae), на якій розташована суглобова поверхня голівки ма-логомілкової кістки (faciesarticulariscapitisfibulae), що закінчується верхівкою голівки малогомілкової

кістки (apex capitis fibulae);

• знизу від голівки знаходиться шийка малогомілкової кістки (collum fibulae).

На тілі малогомілкової кістки (corpus fibulae) розрізняють:

• бічну поверхню (facies lateralis);

• присередню поверхню (facies medialis);

• задню поверхню (facies posterior);

• передній край (margo anterior);

• міжкістковий край (margo interosseus);

• задній край (margo posterior).

На дистальному наростку малогомілкової кістки (epiphysis distalis fibulae) розташована бічна кіс-

точка (malleolus lateralis), на якій розміщена ямка бічної кісточки (fossa malleoli lateralis).

На бічній кісточці (malleolus lateralis) є суглобова поверхня бічної кісточки (facies articularis malleoli lateralis) для з’єднання з надп’ятковою кісткою (talus), а позаду неї проходить кісточкова борозна

(sulcus malleolaris).

Кістки стопи (ossa pedis)

Вони поділяються на:

• заплеснові кістки (ossa tarsi);

• плеснові кістки (ossa metatarsi);

• кістки пальців (ossa digitorum).

Заплеснові кістки (ossa tarsi; ossa tarsalia)

Заплеснові кістки розташовані у два ряди:

• проксимальний ряд;

• дистальний ряд.

До проксимального ряду заплеснових кісток (ossatarsi) належать:

• надп’яткова кістка (talus);

• п’яткова кістка (calcaneus).

До дистального ряду заплеснових кісток (ossatarsi) належать:

• човноподібна кістка (os naviculare);

• кубоподібна кістка (os cuboideum);

• три клиноподібні кістки (ossa cuneiformia).

Надп’яткова кістка(talus) має:

- тіло надп’яткової кістки (corpus tali);

- шийку надп’яткової кістки (collum tali);

- головку надп’яткової кістки (caput tali).

Зверху на тілі надп’яткової кістки (corpus tali) є блок надп’яткової кістки

(trochlea tali), який має:

- верхню поверхню (facies superior);

- бічну кісточкову поверхню (facies malleolaris lateralis);

- присередню кісточкову поверхню (facies malleolaris medialis).

Збоку на тілі надп’яткової кістки (corpus tali) розташований бічний відросток надп’яткової кістки (processus lateralis tali).Ззаду на тілі надп’яткової кістки (corpus tali) розміщений задній відросток надп’яткової кістки (processus posterior tali), який борозною сухожилка довгого м’яза–згинача великого пальця (sulcus tendinis musculi flexoris hallucis

longi) поділяється на:

- бічний горбок (tuberculum laterale);

- присередній горбок (tuberculum mediale).Знизу на тілі надп’яткової кістки (corpus tali) є:

- передня п’яткова суглобова поверхня (facies articularis calcaneaanterior);

- середня п’яткова суглобова поверхня (facies articularis calcanea media);

- задня п’яткова суглобова поверхня (facies articularis calcanea

posterior).

Між задньою п’ятковою суглобовою поверхнею (facies articularis calcanea posterior) та середньою п’ятковою суглобовою поверхнею (facies articularis calcanea media) розташована борозна надп’яткової кістки (sulcus tali), яка разом з борозною п’яткової кістки (sulcus calcanei) утворює пазуху заплесна

(sinus tarsi).

Головка надп’яткової кістки (caput tali) спереду закінчується

човноподібною суглобовою поверхнею (facies articularis navicularis).

П’яткова кістка(calcaneus)

П’яткова кістка має: – п’ятковий горб (tuber calcanei), який забезпечує

опору тіла людини.Зверху на п’ятковій кістці (calcaneus) розташовані:

- передня надп’яткова суглобова поверхня (facies articularis talaris

anterior);

- середня надп’яткова суглобова поверхня (facies articularis talaris

media);

- задня надп’яткова суглобова поверхня (facies articularis talaris

posterior).

Між середньою надп’ятковою суглобовою поверхнею (facies articularis

talaris media) та задньою надп’ятковою суглобовою поверхнею (facies

articularis talaris posterior) розташована борозна п’яткової кістки (sulcus

calcanei), яка з борозною надп’яткової кістки (sulcus tali) утворює пазуху

заплесна (sinus tarsi).

Cередня надп’яткова суглобова поверхня (facies articularis talaris media)

розташована на відростку п’яткової кістки – підпорі надп’яткової кістки

(sustentaculum tali). Інколи вона відсутня.

Під підпорою надп’яткової кістки (sustentaculum tali) розміщена борозна

сухожилка довгого м’яза–згинача великого пальця (sulcus tendinis musculi

flexoris hallucis longi).

Із зовнішнього боку по п’ятковій кістці (calcaneus) проходить борозна

сухожилка довгого малогомілкового м’яза (sulcus tendinis musculi fibularis

longi; sulcus tendinis musculi peronei longi). Ця борозна обмежена угорі

малогомілковим блоком (trochlea fibularis; trochlea peronealis).Спереду на п’ятковій кістці (calcaneus) розташована кубоподібна суглобова

поверхня (facies articularis cuboidea).

До дистального рядузаплеснових кісток (ossa tarsi) належать:

- човноподібна кістка (os naviculare), яка має горбистість

човноподібної кістки (tuberositas ossis navicularis);

- кубоподібна кістка (os cuboideum), на якій знаходяться:

- борозна сухожилка довгого малогомілкового м’яза (sulcus tendinis musculi fibularis longi; sulcus tendinis musculi peronei longi);

- горбистість кубоподібної кістки (tuberositas ossis cuboidei);

- п’ятковий відросток (processus calcaneus).

- три клиноподібні кістки (ossa cuneiformia), а саме:

- бічна клиноподібна кістка (os cuneiforme laterale);

- проміжна клиноподібна кістка (os cuneiforme intermedium);

- присередня клиноподібна кістка(os cuneiforme mediale)

.Плеснові кістки(ossa metatarsi)

Це п’ять коротких (трубчастих) кісток (ossa brevia), які мають:

- проксимальний наросток, епіфіз(epiphysis proximalis), або

проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз(epiphysis distalis), або дистальний

кінець (extremitas distalis);

- тіло плеснових кісток, діафіз (corpus ossium metatarsi; diaphysis

ossium metatarsi).

Проксимальний наростокплеснових кісток(epiphysis proximalis ossium

metatarsi) утворює основу плеснової кістки (basis ossis metatarsi).

На дистальному наросткуплеснових кісток(epiphysis distalis ossium

metatarsi) розміщена головка плеснової кістки (caput ossis metatarsi).

Між наростками (epiphyses) розташоване тіло плеснової кістки (corpus ossis metatarsi).

На основах II і V кісток з бічних сторін знаходяться суглобові поверхні(facies articulares).

Присередньооснови першої плеснової кістки[I] (basis ossis metatarsi [I])

розташована горбистість першої плеснової кістки [I] (tuberositas ossis

metatarsi primi [I]).

Збокуоснови п’ятої плеснової кістки[V] (basis ossis metatarsi quinti [V])

розташована горбистість п’ятої плеснової кістки [V] (tuberositas ossis

metatarsi quinti [V]).

Кістки пальців;фаланги (ossa digitorum; phalanges)

Кістки пальців складаються із:

- проксимальних фаланг (phalanges proximales);

- середніх фаланг (phalanges mediae);

- кінцевих фаланг (phalanges distales).

Великий палецьстопи(hallux) має лише проксимальну фалангу (phalanx

proximalis) та кінцеву фалангу (phalanx distalis).

На дистальних кінцях кожної кінцевої фаланги (phalanx distalis) міститься

горбистість кінцевої фаланги (tuberositas phalangis distalis).

Кістки пальців (ossa digitorum) мають:

- основу фаланги (basis phalangis);

- тіло фаланги (corpus phalangis);

- головку фаланги (caput phalangis).

На головці фаланг (caput phalangium), крім кінцевих фаланг (phalangium

distales) розташований блок фаланги (trochlea phalangis).

2 Пряма кишка; будова ,інервація, кровопостачання

Пряма кишка (rectum)відрізняється від усіх інших відділів товстої кишки відсутністю специфічнихознак і є кінцевим відділом товстої кишки (intestinumcrassum), який розміщений між сигмоподібною ободовою кишкою (colonsigmoideum) та відхідниковим каналом (canalisanalis).

Вона утворює такі згини:

1 Верхній – крижовий згин (flexurasacralis), який відповідає увігнутості крижової кістки (ossacrum).

2 Нижній – відхідниково-прямокишковий згин (flexuraanorectalis), або промежинний згин (flexuraperinealis), що розміщений в ділянці переходу прямої кишки (rectum) у відхідниковий канал (canalisanalis) вище місця проходження кишки через тазову діафрагму промежини.

Ці два згини розміщені у стріловій площині.

3 Бічний згин (flexuralateralis), який складається з:

• бічного верхньоправого згину (flexurasuperodextralateralis),або бічного верхнього згину

(flexura superior lateralis);

• бічного лівопроміжного згину (flexuraintermediosinistralateralis),або бічного проміжного згину

(flexura intermedia lateralis);

• бічного нижньоправого згину(flexurainferodextralateralis),або бічного нижнього згину(flexurainferiorlateralis).

Найширша частина прямої кишки (rectum), що розміщена над відхідниковим каналом (canalisanalis), називається ампулою прямої кишки (ampullarecti).

Стінка прямої кишки має такі оболонки:

• зовнішню оболонку, яка є адвентиційною оболонкою(tunica adventitia);

• середню оболонку, яка є м’язовою оболонкою(tunica muscularis), яка має:

• зовнішній поздовжній шар гладких м’язових волокон (stratum longitudinale externum fibrarum muscularium glabrarum);

• внутрішній циркулярний (коловий) шар (stratum circulare internum);

• внутрішню оболонку, яка є слизовою оболонкою (tunicamucosa) і завдяки підслизовій основі

утворює поперечні складки прямої кишки (plicaetransversaerecti) в ампулі прямої кишки (ampullarecti), яких є три:

• верхня складка (plica superior);

• середня складка (plica media);

• нижня складка (plica inferior), вона має складки гвинтоподібного напрямку.

Пряма кишка (rectum) вкрита очеревиною особливо:

• верхня третина вкрита з усіх боків (інтраперитонеально);

• середня третина вкрита з трьох боків (мезоперитонеально);

• нижня третина вкрита з одного боку (екстраперитонеально).

Відхідниковий канал (canalisanalis)є продовженням прямої кишки та кінцевим відділом травноготракту і закінчується відхідником (anus).

Кровопостачання прямої кишки здійснюється верхніми, середніми і нижніми прямокишково артерії. Венозна кров відтікає по однойменних венах. Лімфовідтікання відбувається у внутрішні клубові, подаортальние і верхні ректальні лімфатичні вузли. Іннервація забезпечується тазовими внутренностний нерв і гілками верхнього та нижнього підчеревного сплетень.

Іннервація прямої кишки складна. Тазовий та ампулярний відділи іннервуються вегетативною нервовоюсистемою за рахунок нижнього брижового сплетіння, а промежинний та анальний відділи – за рахунок спинномозкових – сакральних нервів..

3 Шийне сплетення

Шийне сплетення (plexuscervicalis) – парна частина периферичної нервової системи, яка формується передніми гілками чотирьох верхніх шийних спинномозкових нервів (CI-CIV) з’єднаних дугоподібними петлями. Розташовується збоку від поперечних відростків шийних хребців. Нерви шийного сплетення виходять віялоподібно через заднього краю грудинно-ключично-соскоподібного м’яза, поширюючись вниз, вперед і вгору.

Шкірні гілки шийного сплетення іннервують шкіру латеральної частини потиличної області (малий потиличний нерв), вушної раковини і зовнішнього слухового проходу (великий вушної нерв), переднього відділу шиї (поперечний нерв шиї), задненижней частині шиї, області ключиці, верхнепередней частини грудей (надключичні нерви ). М’язові гілки здійснюють іннервацію передніх і латеральних прямих м’язів голови, довгих м’язів голови і шиї, драбинчастих м’язів, м’язів, що піднімають лопатку, передніх межпоперечних м’язів. Нижній корінець шийного сплетення і верхній корінець під’язикового нерва, з’єднуючись, утворюють шийну петлю, яка іннервує лопатково-під’язикову, грудінопод’язичную і грудінощітовідную м’язи.

Змішаної гілкою шийного сплетення є діафрагмальний нерв, що опускається по передньому драбинчастому м’язі в грудну порожнину і підходящий до діафрагми спереду від кореня легені. Діафрагмальний нерв іннервує м’язи діафрагми, плевру, перикард, дає гілки до діафрагмальної очеревині. Зв’язками діафрагмального нерва з чревного сплетення пояснюється виникнення френікус-симптому при захворюваннях печінки.

4. Надниркові залози,параганглії

Надниркова залоза (glandulasuprarenalis)– парна ендокринна залоза, яка лежить на верхньому кінці правої та лівої нирок (extremitassuperiorrenisdextrietsinistri) на рівні ХІ-ХІІ грудних хребців(vertebraethoracicae).

Кожна надниркова залоза (glandulasuprarenalis) трикутної форми і має:

• передню поверхню (facies anterior);

• задню поверхню (facies posterior);

• ниркову (нижню) поверхню (faciesrenalis);

• верхній край (margo superior);

• присередній край (margo medialis);

• ворота (hilum).

Надниркова залоза (glandula suprarenalis) складається з:

• кіркової речовини (cortex);

• мозкової речовини (medulla).

У кірковій речовині (cortex) виробляються:

• у клубочковій зоні (zonaglomerulosa) – мінералокортикоїди;

• у пучковій зоні (zonafasciculate) – глюкокортикоїди;

• у сітчастій зоні (zonareticularis) – статеві гормони.

Мозкова речовина надниркових залоз (medullaglandularumsuprarenalium) виробляє:

• адреналін;

• норадреналін.

Параганглії є невеликими скупченнями хромафінних клітин, що не мають чітко визначеноїлокалізації. Найчастіше вони розміщені біля черевної аорти (аортальні парагангліі – paragangliaaortica) або в товщі симпатичного стовбура (симпатичний паравузол – paraganglionsympathicum).

Параганглії також розміщуються у товщі вузлів симпатичного стовбура – симпатичні параганглії(paragangliasympathica) – у сонному клубочку (glomuscaroticum) в місці біфуркації спільної сонноїартерії та куприковому клубочку (glomuscoccygeum) на кінці серединної крижової артерії.Параганглії виконують функцію, аналогічну до функції мозкової речовини наднирковоїзалози,і продукують гормон адреналін.

Білет 24

1.Вікові особливості розвитку черепа. Тім'ячка

Особливості черепа новонародженого Череп новонародженого (cranium neonati) має такі особливості:

• мозковий череп (neurocranium) за об’ємом у 8 разів більший за лицевий череп (viscerocranium), а у

дорослої людини – у 2 рази більший за лицевий череп (viscerocranium);

• у новонародженого очні ямки (orbitae) широкі;

• основа черепа (basiscranii) у порівнянні із склепінням черепа (calvaria) значно менша;

• кістки черепа (ossacranii) з’єднані між собою за допомогою широких хрящових і волокнистих (фіб-

розних) прошарків, тобто склепіння черепа (calvaria) не має швів;

• тім’яний горб (tuberparietale) та лобовий горб (tuberfrontale) добре виражені;

• лобова кістка (osfrontale) складається із двох частин, надбрівні дуги (arcussuperciliares) відсутні,

лобових пазух (sinusfrontales) ще немає, з усіх пазух ледве намічені гайморові порожнини;

• великі крила клиноподібної кістки (alaemajoreossissphenoidalis) ще не зрослися з її тілом (corpus)

• нижня щелепа (maxilla) має дві частини – дві половини;

• частини скроневої кістки (ostemporale) відокремлені одна від одної добре вираженими щілинами,

які заповнені хрящовими або волокнистими (фіброзними) прошарками;

• соскоподібний відросток скроневої кістки (processusmastoideusossistemporalis) не виражений, як

• потиличні відростки (condyli occipitales);

• на кістках черепа (ossa cranii) не виражені горби та лінії – місця прикріплення м’язів;

• відсутні коміркові (альвеолярні) відростки (processus alveolares);

• верхні щелепи (maxillae) недорозвинені.

Найхарактерніша ознака черепа новонародженого –це наявністьтім’ячoк черепа(fonticulicranii).

Між незрослими половинами луски лобової кістки (os frontale) і тім’яними кістками (ossa parietalia) розташоване переднє тім’ячко (fonticulus anterior), яке покрите сполучною тканиною. Воно заростає в кінці 1-го року життя або на початку 2-го року життя.

Між тім’яними кістками (ossaparietalia) і лускою потиличної кістки (osoccipitale) розташоване заднєтім’ячко (fonticulusposterior),яке заростає на2-3-му місяці життя.

Між тім’яною кісткою (osparietale), потиличною кісткою (osoccipitale) і скроневою кісткою (ostemporale) розташоване парне соскоподібне тім’ячко (fonticulusmastoideus) або задньобічне тім’ячко

(fonticulusposterolateralis), яке заростає наприкінці внутрішньоутробного розвитку або упродовж пер-ших 2-3 місяців життя.

Між лобовою кісткою (osfrontale), тім’яною кісткою (osparietale), клиноподібною кісткою (ossphenoidale) і скроневою кісткою (ostemporale) розміщене парне клиноподібне тім’ячко (fonticulussphenoidalis) або передньобічне тім’ячко (fonticulusanterolateralis), яке теж заростає переважно перед

народженням дитини або упродовж перших 2-3 місяців життя.

2.Гортань.Топографія.Будова.Порожнина гортані.Голосова щілина+

Гортань (larynx)розміщена в передній шийній ділянці (regiocervicalisanterior) на рівні IV-VI (VII) шийниххребців (vertebraecervicales).

Спереду її вкривають м’язи шиї (musculicolli), які лежать нижче під’язикової кістки (oshyoideum).З боків від гортані (larynx) проходять судинно-нервові пучки шиї і розміщені частки щитоподібноїзалози (glandulathyroidea).Ззаду до гортані (larynx) прилягає гортанна частина глотки (parslaryngea pharyngis), що переходитьу стравохід (oesophagus).

Скелет гортані складається з парних і непарних хрящів.

До непарних хрящів гортані належать:

- щитоподібний хрящ (cartilagothyroidea), що складається з правої та лівої пластинок (laminaedextra/sinistra), які мають верхні роги (cornuasuperiora) і нижні роги (cornuainferiora); пластинкисходяться під кутом, утворюючи гортанний виступ (prominentialaryngea) – Адамове яблуко; перснеподібний хрящ (cartilagocricoidea),що має спереду дугу перснеподібного хряща (arcuscartilaginiscricoideae), ззаду – пластинку перснеподібного хряща (laminacartilaginiscricoideae); надгортанний хрящ (cartilagoepiglottica),що є складовоюнадгортанника (epiglottis),має

До парних хрящів гортані належать:

черпакуваті хрящі (cartilaginesarytenoideae). Ці хрящі лежать на пластинці перснеподібного хряща(cartilagocricoidea);

• ріжкуваті хрящі (cartilaginescorniculatae),які лежать у товщі черпакувато-надгортанної

складки (plicaaryepiglottica)на верхівці черпакуватих хрящів(apexcartilaginumarytenoidearum);

• клиноподібні хрящі (cartilaginescuneiformes),які лежать у товщі черпакувато-надгортанної

складки (plicaarytenoёpiglottica) спереду від ріжкуватих хрящів (cartilaginescorniculatae).

Між хрящами гортані розрізняють такі суглоби:

• персне-щитоподібний суглоб (articulatiocricothyroidea)–між нижніми рогами щитоподібного

хряща (cornuainferioracartilaginisthyroideae) і дугою перснеподібного хряща (arcuscartilaginiscricoideae). У цьому суглобі відбуваються рухи навколо лобової осі;

• персне-черпакуватий суглоб (articulatio cricoarytenoidea)_–між основою черпакуватих хрящів

(basis cartilaginum arytenoidearum) і пластинкою перснеподібного хряща (lamina cartilaginis cricoideae).

До зв’язок гортані належать:

щито-під’язикова перетинка (membrana thyrohyoidea

• серединна персне-щитоподібна зв’язка (lig. cricothyroideum medianum);

• щито-надгортанна зв’язка (lig.thyroеpiglotticum);

• під’язиково-надгортанна зв’язка (lig. hyoepiglotticum);

• голосові зв’язки (ligamenta vocalia),які натягнуті між внутрішньою поверхнею кута щитоподібногохряща (cartilago thyroidea) і голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum;

• зв’язки присінка (ligg. vestibularia),що розміщені над голосовими зв’язками(ligamenta vocalia).

М’язигортані(musculilaryngis)поділяютьсянам’язи,щозвужуютьголосовущілину(rimaglottidis), розширюютьїї, ім’язи, щозмінюютьнапруженняголосовихзв’язок (ligamentavocalia).

До м’язів, що змінюють напруження голосових зв’язок, належать:

• персне-щитоподібний м’яз (m.cricothyroideus),що натягує голосову зв’язку(lig.vocale);

• голосовий м’яз (m.vocalis),розміщений у товщі голосової складки(plicavocalis).Він розслабляєголосову зв’язку (lig. vocale).

Порожнина гортані (cavitas laryngis)має:

• вхід до гортані (aditus laryngis);

• присінок гортані (vestibulum laryngis);

• шлуночок гортані (ventriculus laryngis);

• голосник (glottis);

• підголосникову порожнину (cavitas infraglottica).

Голосник має голосову складку (plica vocalis)і голосову щілину (rima glottidis; rima vocalis).

Вхід до гортані (adituslaryngis)обмежений:

• спереду –надгортанним хрящем(cartilagoepiglottica);

• ззаду –черпакуватими хрящами(cartilaginesarytenoideae);

• з боків – черпакувато-надгортанними складками (plicaе aryepiglotticaе)

Голосова щілина (rimaglottidis; rimavocalis)–найвужче місце порожнини гортані(cavitaslaryngis).

Вона розміщена між правою та лівою голосовими зв’язками (ligg. vocalia dextrum et sinistrum) і голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum)

Між голосовою та присінковою зв’язками (ligg. vocale et vestibulare) на кожній половині гортанірозміщена щілина, яка називається шлуночком гортані (ventriculus laryngis).

Підголосникова порожнина (cavitasinfraglottica)–це нижня розширена частина гортані(laryngis),яка переходить у трахею (trachea).

Кровопостачання гортані забезпечується аа. laryngeasuperioretinferior, які відходять від верхньої і нижньої щитовидних артерій. Артерії гортані анастомозируют з однойменними гілками протилежної сторони, а вени утворюють сплетення. Відтік венозної крові відбувається по однойменних венах у внутрішні яремні і плечоголовні вени.

Гортань иннервируетсяверхнім і поворотним гортанними нервами (Гілки блукаючих нервів), а також гілками від симпатичного стовбура. Поля іннервації гортанних нервів перекривають один одного в середньому відділі гортані. Всі інші м'язи гортані і, найголовніше, голосову м'яз іннервує n. laryngeus recurrens. Частина його волокон забезпечує чутливу іннервацію слизової оболонки гортані нижче голосової щілини, а також слизову оболонку 1-3-го хрящів трахеї.

3.Проміжний мозок. Структура. Гіпоталамо-гіпофізарна система+

ПРОМІЖНИЙ МОЗОК (diencephalon)За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою проміжний мозок поділяється на:

• епіталамус (epithalamus);

• таламус,горб(thalamus);

• субталамус (subthalamus);

• метаталамус (metathalamus);

• гіпоталамус (hypothalamus).

Із філогенетичної точки зору (найбільш поширений термін у вітчизняних підручниках) проміжниймозок поділяється на:

1 Таламічний мозок (thalamencephalon), або таламічну ділянку, який є філогенетично молодшим і є центром аферентних шляхів (має іншу назву – дорсальна частина проміжного мозку.

Таламічний мозок поділяється на:

• таламус (thalamus);

• епіталамус (epithalamus);

• метаталамус (metathalamus).

2 Гіпоталамус (hypothalamus), що є філогенетично старішим. Він є вищим вегетативним центром.

Таламус; горб (thalamus)

Це парний утвір, який складається переважно із сірої речовини.Спереду на таламусі (thalamus) розміщується передній горбик таламуса (tuberculumanteriusthalami).Ззаду таламус (thalamus) закінчується розширенням, яке називається подушкою таламуса (pulvinarthalami).

Сіра речовина таламуса (substantiagriseathalami)формує специфічні ядра таламуса (nucleithalami), які розмежовані бічною мозковою пластинкою (laminamedullarislateralis)

У ділянці подушки таламуса розміщені подушкові ядра (nucleipulvinares).

Функція таламуса: в ньому розміщені всі (крім нюхового, смакового і слухового) чутливі підкірковіцентри, тобто вся інформація (окрім нюхової, смакової та слухової), що прямує до кори головного мозку, обов’язково проходить через таламус.

Метаталамус (metathalamus)Він розміщений під подушкою таламуса (pulvinarthalami) і складається з:

• бічного колінчастого тіла (corpusgeniculatumlaterale),або підкіркового центру зору,щоз’єднується позаду з верхніми горбиками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих

горбиків;

• присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale),або підкіркового центру слуху,

що з’єднується з нижніми горбиками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбиків.

Епіталамус (epithalamus)

Він розміщений позаду таламуса (thalamus). До нього належать:

• шишкоподібна залоза (glandulapinealis),яка лежить між верхніми горбиками пластинки

середнього мозку і належить до залоз внутрішньої секреції;

• повідці (habenulae),що є парним продовженням дозаду мозкової стрічки таламуса і з’єднують

правий та лівий таламус з шишкоподібною залозою;

• повідцевий трикутник (trigonumhabenulare),що розміщений у задній частині повідців у місці

зрощення повідців з правою та лівою мозковими стрічками таламуса. Цей трикутник відмежований від подушки таламуса повідцевою борозною (sulcushabenularis);

• спайка повідців (commissurahabenularum),що утворена передніми відділами повідців перед

входженням у шишкоподібну залозу. За допомогою повідців залоза з’єднується з присередньою поверхнею правого та лівого таламусів;

• задня спайка;епіталамічна спайка(commissuraposterior; commissuraepithalamica),що розміщена

під спайкою повідців і з’єднує між собою найближчі ділянки півкуль великого мозку (комісуральні волокна);

• підспайковий орган (organumsubcomissurale),який розміщений під задньою спайкою і об’єднує

групу епендимних клітин, що містяться у стінці третього шлуночка.

Гіпоталамус (hypothalamus)

Він об’єднує структури, що розміщені під гіпоталамічною борозною (sulcushypothalamicus) і

згідно зі старою Базельською анатомічною номенклатурою складається із:

• зорової частини гіпоталамуса (parsopticahypothalami)–передньої частини,яка формується

за рахунок кінцевого мозку (telencephalon);

• нюхової частини гіпоталамуса (parsolfactoriahypothalami)–задньої частини,яка формуєтьсяза рахунок проміжного мозку (diencephalon).

До зорової частини гіпоталамуса; передньої частини гіпоталамуса (parsopticahypothalami) належать:

• сірий горб (tuber cinereum);

• нейрогіпофіз (neurohypophysis),який має:

• лійку (infundibulum);

• нервову частину (pars nervosa);

• зорове перехрестя (chiasma opticum);

• зоровий шлях (tractus opticus).

Сірий горб (tuber cinereum)розміщений:

• між сосочковими тілами (corporamamillaria) позаду і зоровим перехрестям (chiasmaopticum)

попереду;

• з боків він обмежований зоровими шляхами (tractusoptici).

Нейрогіпофіз;задня частка(neurohypophisis; lobusposterior)є задньою часткою гіпофіза іскладається з:

• лійки (infundibulum);

• нервової частки;нервової частини(lobus nervosus; pars nevrosa).

Лійка (infundibulum) є продовженням сірого горба (tuber cinereum). Її нижній кінець не має просвіту із’єднується з гіпофізом (hypophysis).По лійці (infundibulum) у складі гіпоталамо-гіпофізарного шляху гормони вазопресин іокситоцин потрапляють у нервову частку нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis), звідки цігормони потрапляють у кров.

Зорове перехрестя (chiasmaopticum)розміщене позаду кінцевої пластинки півкуль великогомозку (laminaterminalishemispheriorumcerebri) і переходить у зорові шляхи (tractusoptici).

До задньої частини гіпоталамуса; нюхової частини гіпоталамуса (parsolfactoriahypothalami) належать:

• сосочкове тіло (corpus mamillare);

• субталамус (subthalamus),у якому міститься парне субталамічне ядро (nucleus subthalamicus),

Люісове тіло.

За функцією сосочкове тіло (corpus mamillare) належить до підкіркових нюхових центрів, де переключаютьсянюховіволокна, якінаправляютьсядоядер:

Через субталамус (subtalamus) проходять різні шляхи до таламуса (thalamus), зокрема усі шляхи,щовходятьдоскладуприсередньоїпетлі (lemniscusmedialis).

Збокувідчорноїречовинирозміщенепарнесубталамічнеядро (nucleussubthalamicus) – Люісоветіло, якетакожвходитьдоскладуекстрапірамідноїсистеми.

Нервові клітини ядер гіпоталамуса мають здатність виробляти секрет (нейросекрет), який по відростках цих самих нервових клітин транспортується в ділянку гіпофіза.

Такі ядра називають нейросекреторними ядрами гіпоталамуса.

Ядра гіпоталамуса (nucleihypothalami) сполучаються з гіпофізом (hypophysis) через його ворітні судини (клітини ядер секретують нейрогормони в ці судини) та через нервові волокна (гіпоталамо-гіпофізарний шлях).Ці зв’язки об’єднують гіпоталамус та гіпофіз у гіпоталамо-гіпофізарну систему.

Надзорове ядро (nucleussupraopticus), та пришлуночкове ядро гіпоталамуса (nucleusparaventricularishypothalami), містять тіла специфічних нейронів, що продукують гормони вазопресинта окситоцин.

Аксони цих нейронів утворюють гіпоталамо-гіпофізарний шлях (tractushypothalamohypophysialis), по якому гормони потрапляють до гіпофіза.

4.Система верхньої порожнистої вени+

Верхня порожниста вена (venacavasuperior) Вона утворюється внаслідок злиття правої плечо-головної вени (v. brachiocephalicadextra) та лівої плечоголовної вени (v. brachiocephalicasinistra)по-заду з’єднання ребрового хряща першогоправого ребра (cartilagocostaliscostaedextraeprimae) з гру-дниною (sternum).

Верхня порожниста вена (venacavasuperior)на рівні третього правого ребрового хряща(cartilagocostalistertia)впадає у праве передсердя (atriumdextrum).

• верхню порожнисту вену (venacavasuperior) з правого боку впадає непарна вена (v. azygos), hemiazigos зліва, hemiazigosaccssoria.

Плечоголовні вени (venaebrachiocephalicae)

Вони є права і ліва (значно довша) і формуються при злитті:

- підключичної вени (v. subclavia);

- внутрішньої яремної вени (v. jugularisinterna);

- інколи зовнішньої яремної вени (v. jugularisexterna).

Місце злиття цих вен називається венозним ку-том (angulusvenosus). Відповідно є правий венозний кут і лівий венозний кут, куди впадають:

• зліва – грудна лімфатична протока (ductusthoracicus);

• справа – права лімфатична протока (ductuslymphaticusdexter).

У плечоголовні вени (venaebrachiocephalicae) впадають:

• нижні щитоподібні вени (vv. thyroideaeinferiores)від непарного щитоподібного сплетення(plexusthyroideusimpar);

• нижня гортанна вена (v.laryngeainferior)від гортані(larynx);

• вени загруднинної залози (vv. thymicae)від за-груднинної залози(thymus);

• осердні вени (vv. pericardiacae)від осердя(pericardium);

• середостінні вени (vv. mediastinales)від органів середостіння(mediastinum);

• бронхові вени (vv. bronchiales)від бронхів(bronchi);

• трахейні вени (vv. tracheales)від трахеї(trachea);

• стравохідні вени (vv. oesophageales)від стра-воходу(oesophagus).

Внутрішня яремна вена(venajugularisinterna)Внутрішня яремна вена є найбільшою венозною судиною, яка збирає кров від ділянок голови та шиї(caputetcervix).

Внутрішня яремна вена (v. jugularisinterna) є продовженням сигмоподібної пазухи черепної твердої оболонки (sinussigmoideiduraematriscranialis),де на рівні яремного отвору(foramenjugulare)вона починається верхньою цибулиною яремної вени (bulbussuperiorvenaejugularis) і лягаєспочатку позаду внутрішньої сонної артерії (a. carotisinterna), а потім позаду загальної сонної артерії(a. carotiscommunis) та блукаючого нерва (n. vagus).

Внутрішня яремна вена (v.jugularis interna)має такі позачерепні притоки:

• глоткові вени (vv. pharyngeae);

• язикову вену (v. lingualis);

• верхню щитоподібну вену (v. thyroidea superior);

• лицеву вену (v. facialis);

• занижньощелепну вену (v. retromandibularis),вона впадає у лицеву вену(v. facialis)або безпосе-

редньо у внутрішню яремну вену (v. jugularis interna).

До внутрішньочерепних приток внутрішньої яремної вени(v. jugularis interna)належать:

• пазухи твердої оболонки (sinus durae matris),які є:

• поперечна пазуха (sinus transversus);

• стік пазух (confluens sinuum);

• крайова пазуха (sinus marginalis);

• потилична пазуха (sinus occipitalis);

• кам’янисто-лускова пазуха (sinus petrosquamosus);

• сигмоподібна пазуха (sinus sigmoideus);

• верхнястріловапазуха(sinus sagittalis superior);

• нижнястріловапазуха(sinus sagittalis inferior);

• пряма пазуха (sinus rectus);

• верхня кам’яниста пазуха (sinus petrosus superior);

• печериста пазуха (sinus cavernosus);

• клино-тім’яна пазуха (sinus sphenoparietalis);

• вени губчатки(vv. diploicae),від кісток черепа(ossa cranii);

• оболонкові вени (vv. meningeales),від черепної твердої оболонки(dura mater cranialis);

• верхня очна вена (v. ophthalmica superior)та нижня очна вена (v. ophthalmica inferior),від органа

зору (orgnum oculi);

• вени лабіринту (vv. labyrinthi),від внутрішнього вуха;

• випускні вени (vv. emissariae),що сполучають внутрішньочерепні притоки з позачерепними прито-

ками внутрішньої яремної вени (v. jugularis interna);

• вени головного мозку (vv. encephali)–глибокі та поверхневі(vv.рrofundae et superficiales).

.V.cavasuperior, забез.відтік крові від шиї,голови,верх.кінцівок, органів середостіння.. Починається позаду зрощення хряща 1 ребра з грудниною ,утв. Внаслідок злиття правої та лівої плечо-головних вен.

У праве передсердя впадає позаду 3 правого груднинно-ребрового суглоба.

Ліворуч до неї прилягає висхідна частина аорти , праворуч-середостінна плевра, спереду –тимус і част. Правої легені, позаду- корінь правої легені.

У стовбур ВПВ впадають : дрібні осердні вени(v.pericardiacae) ,середостінні вени та непарна вена (v.azygos)

-НЕПАРНА І ПАРНІ ВЕНА

-ПРАВА ТА ЛІВА ПЛЕЧО-ГОЛОВНІ ВЕНИ(V.BRACHIOCEPHALICADEX/SIN)

-ПЕРЕДНЯ ЯРЕМНА ВЕНА(V.JUGULARISANT)

-ЗОВН.ЯРЕМНА ВЕНА І ВНУТР.(V.JUGULARISEXT)

Білет 25:

1. Колінний суглоб.

Колінний суглоб(articulatiogenus)

Колінний суглоб є:

• двовиростковий (articulatiobicondylaris) – за формою;

• комплексний (articulatio complexa) іскладний (articulatio composita) – забудовою(вид суглоба);

• двоосьовий – за функцією.

Рухи навколо:

• лобової осі (axis frontalis);

• вертикальної осі (axis verticalis).

Види рухів:

• згинання (flexio) і розгинання (extensio);

• при зігнутій гомілці – обертання назовні (rotatio externa) та обертання досередини (rotatio interna).

Суглобові поверхні:

• суглобова поверхня присереднього виростка та бічного виростка стегнової кістки (facies articularis condyli medialis et condyli lateralis femoris);

• верхня суглобова поверхня великогомілкової кістки (facies articularis superior tibiae);

• наколінкова поверхня стегнової кістки (facies patellaris femoris);

• суглобоваповерхнянаколінка (facies articularis patellae).

Допоміжний апарат:

• бічний меніск (meniscus lateralis), який з’єднується:

• передньою меніско-стегновою зв’язкою (lig. meniscofemorale anterius);

• задньою меніско-стегновою зв’язкою (lig. meniscofemorale posterius);

• присередній меніск (meniscus medialis);

• поперечна зв’язка коліна (lig. transversum genus);

• передня схрещена зв’язка (lig. cruciatum anterius);

• задня схрещена зв’язка (lig. cruciatum posterius);

• обхідна малогомілкова зв’язка (lig. collaterale fibulare);

• обхідна велигомілкова зв’язка (lig. collaterale tibiale);

• коса підколінна зв’язка (lig. popliteum obliquum);

• дугоподібна підколінна зв’язка (lig. popliteum arcuatum);

• присередній тримач наколінка (retinaculum patellae mediale);

• бічнийтримачнаколінка (retinaculum patellae laterale);

• зв’язка наколінка (lig. patellae);

• крилоподібні складки (plicae alares);

• наднаколінкова сумка (bursa suprapatellaris);

• переднаколінкова сумка (bursa prepatellaris);

• глибока піднаколінкова сумка (bursa infrapatellaris profunda).

Колінний суглоб іннервіруєтся гілками сідничного нерва, який поділяється на кілька частин і іннервує гомілку, стопу і колінний суглоб. Безпосередньо колінний суглоб іннервіруєтся підколінних нервом, він розташовується ззаду колінного суглоба, і ділиться на большеберцовую і малогомілкову гілки. Великогомілкової нерв розташовується на задній поверхні гомілки, а малогомілкової - спереду. Вони забезпечують чутливу і рухову іннервацію гомілки. Кровопостачання колінного суглоба здійснюються за допомогою підколінних артерій і вен, чий хід повторює хід нервових закінчень.

2. Печінка.

Печінка є найбільшою травною залозою, що бере участь в обміні речовин.

Топографія.Печінка займає:

• праве підребер’я (hypochondrium dextrum);

• частину надчеревної ділянки (regio epigastrica);

• частково ліве підребер’я (hypochondrium sinistrum).

Верхня межа печінки(hepar).Найвища точка печінки відповідає висоті стояння діафрагми(diaphragma): справавонавища, ніжзліва, ізнаходитьсянарівніправогоIVміжребровогопростору

(spatiumintercostaleIV) по середньоключичній лінії (lineamedioclavicularis). Далі ця межа круто

опускається праворуч до X міжребрового простору (spatiumintercostaleX) на середній пахвовій лінії

(lineaaxillarismedia), а ліворуч йде до лівого V міжребрового простору (spatiumintercostalesinisterV)

напригрудниннійлінії (linea parasternalis).

НижнямежапечінкипочинаєтьсявХміжребровомупросторі(spatiumintercostaleX)поправійсереднійпахвовійлінії (lineaaxillarismediadextra) іпрямуєліворучвздовжкраюправоїребровоїдуги

(arcus costalis dexter), перетинаючисправа IX ребровийхрящ (cartilago costalis IX). Даліцямежайдевнадчеревнійділянці (regio epigastrica) на1,5 смнижчемечоподібноговідростка (processus xiphoideus),перетинаєзліва VII ребровийхрящ (cartilago costalis VII) ідосягає V лівогоміжребровогопростору(spatium intercostale sinistrum V) напригрудниннійлінії (linea parasternalis), щовідповідаєточціперетинупроекціїверхньоїтанижньоїмежпечінки (hepar).

Отже, тількиневеликаділянкаповерхніпечінки (facies hepatis) прилягаєвнадчеревнійділянці(regio epigastrica) безпосередньодопередньоїстінкичеревноїпорожнини (paries anterior cavitatis abdominis), деможнапромацатинижнійкрайпечінки (margo inferior hepatis), якщоненапруженім’язиживота (musculi abdominis).

Печінка (hepar) має:

• діафрагмову поверхню (faciesdiaphragmatica),або передньо-верхню;

• нутрощеву поверхню (faciesvisceralis),або нижню.

До нутрощевої поверхні (faciesvisceralis) прилягають органи, які утворюють на печінці відповіднівтиснення:

• ниркове втиснення (impressio renalis);

• надниркове втиснення (impressio suprarenalis);

• шлункове втиснення (impressio gastrica);

• дванадцятипалокишкове втиснення (impressio duodenalis);

• стравохідне втиснення (impressio oesophagealis);

• ободовокишкове втиснення (impressio colica).

На діафрагмовій поверхні (faciesdiaphragmatica) лівої частки печінки (lobushepatissinister)знаходиться серцеве втиснення (impressiocardiaca), що утворилося внаслідок прилягання серця(cor) до діафрагми (diaphragma), а через неї до печінки (hepar).

Печінка вкрита очеревиною (peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально) за винятком:

• голого поля (areanuda),яке знаходиться у задній частині діафрагмової поверхні(parsposteriorfacieidiaphragmaticae);

• ямки жовчного міхура (fossavesicaebiliaris; fossavesicaefelleae),розміщеної на нутрощевійповерхні печінки (faciesvisceralishepatis);

• воріт печінки (porta hepatis).

Серпоподібна зв’язка (lig. falciforme)–це дуплікатура очеревини(peritoneum),що переходить у

стріловій площині (planum sagittale) з діафрагми (diaphragma) на печінку (hepar) і розділяє діафрагмову поверхню печінки (facies diaphragmatica hepatis) на:

• більшу праву частку печінки (lobus hepatis dexter);

• меншу ліву частку печінки (lobus hepatis sinister).

Дозаду листки серпоподібної зв’язки (lig. falciforme) розходяться і продовжуються у вінцеву зв’язку

(lig. coronarium), яка розміщена в лобовій площині (planum frontale), обмежовуючи голе поле, і

продовжується вниз до нирки, утворюючи печінково-ниркову зв’язку (lig. hepatorenale). Вінцева зв’язка (lig. coronarium) по краях (справа і зліва) потовщується, формуючи:

• праву трикутну зв’язку (lig. triangularedextrum);

• лівутрикутнузв’язку(lig. triangulare sinistrum).

Удорослогопупковавена (vena umbilicalis) заростаєіутворюєкруглузв’язкупечінки (lig. teres hepatis).

У ворота печінки (portahepatis) входять:

• ворітна печінкова вена (venaportaehepatis);

• власна печінкова артерія (a. hepaticapropria) і нерви (nervi).

Із воріт печінки (portahepatis) виходять:

• загальна печінкова протока (ductus hepaticus communis);

• лімфатичні судини (vasa lymphatica).

Стрілові та поперечна борозни (sulci sagittales et transversalis) відмежовують у правій частці печінки(lobus hepatis dexter):

• квадратну частку (lobusquadratus),яка розміщена попереду(вентрально);

• хвостату частку (lobuscaudatus),яка розміщена позаду(дорсально).

Отже, у печінки виділяють традиційні праву, ліву, хвостату і квадратну частки. Вони виділені зазовнішніми ознаками, а не за функціональною сутністю й описувалися по-різному в різних країнах.

Виділяють таку сегментацію печінки (segmentatiohepatis): частки (lobi), частини (partes), відділи(divisiones) тасегменти (segmenta), асаме:

• лівучастинупечінки(parshepatissinistra),щомає:

• лівийбічнийвідділ(divisiolateralissinistra),якийподіляєтьсяна:

• лівийбічнийзаднійсегмент; сегмент II (segmentum posterius laterale sinistrum; Segmentum II);

• лівийбічнийпереднійсегмент; сегмент III (segmentum anterius laterale sinistrum; Segmentum III);

• лівийприсереднійвідділ(divisio medialis sinistra)поділяєтьсяна:

• лівийприсереднійсегмент; сегмент IV (segmentum mediale sinistrum; Segmentum IV);

• заднючастинупечінки;хвостатучастку(pars posterior hepatis; Lobus caudatus),щоподіляєтьсяна:

• заднійсегмент; хвостатучастку; сегмент I (segmentum posterius; Lobus caudatus; Segmentum I);

• правучастинупечінки(pars hepatis dextra),щомає:

• правийприсереднійвідділ(divisio medialis dextra),якийподіляєтьсяна:

• правийприсереднійпереднійсегмент; сегмент V (segmentum anterius mediale dextrum; Segmentum V);

• правийприсереднійзаднійсегмент; сегмент VIII (segmentum posterius mediale dextrum; Segmentum VIII);

• правийбічнийвідділ(divisio lateralis dextra),щоподіляєтьсяна:

• правийбічнийпереднійсегмент; сегмент VI (segmentum anterius laterale dextrum; Segmentum VI);

• правийбічнийзаднійсегмент; сегмент VII (segmentum posterius laterale dextrum; Segmentum VII).

Печінка (hepar) вкрита волокнистою (фіброзною) оболонкою (capsulafibrosa) – Гліссоновою капсулою.

Прошарки сполучної тканини розділяють паренхіму печінки (parenchimahepatis) на класичнічасточки (lobuli).

На відміну від усіх інших органів печінка (hepar) отримує:

• артеріальну кров із власної печінкової артерії (a. hepaticapropria);

• венозну кров з ворітної печінкової вени (venaportaehepatis).

У печінковій часточці (lobulushepatis) кров проходить через синусоїдні судини (vasasinusoidea) доцентру часточки і є мішаною.

Увійшовши у ворота печінки (portahepatis), ворітна печінкова вена (venaportaehepatis) та власна печінкова артерія (a. hepaticapropria) розгалужуються на часткові, сегментарні, міжчасточкові танавколочасточкові вени й артерії (arteriaeetvenaelobales,segmentales, lobulares),які йдуть разоміз жовчовивідними міжчасточковими проточками (ductusbiliferiinterlobulares). Останні об’єднуютьжовчні проточки (ductulibiliferi), що розміщені між рядами гепатоцитів.

Від навколоміжчасточкових артерій і вен всередину часточок відходять вхідні артеріоли і венули,які на периферії часточок зливаються, утворюючи синусоїдні капіляри діаметром до 30 мкм, щопроходять між печінковими пластинками, по яких тече мішана кров до центральних вен (vv.centrales). Вийшовши із часточки, центральні вени впадають у збірні або підчасточкові вени, від якихпочинається система печінкових вен.Останні збираються в 3-4 печінкові вени (vv. hepaticae) і впадають у нижню порожнисту вену(venacavainferior) біля місця її прилягання до печінки.

Сукупність синусоїдних капілярів між двома системами вен ворітної печінкової вени(venaportaehepatis) і печінкових вен (venaehepaticae), що є притоками нижньої порожнистої вени (venacavainferior), – називається дивовижною венозною сіткою печінки (retemirabilevenosumhepatis).

Іннервація печінки здійснюється печінковим нервовим сплетінням.

3.Плечове сплетення. Променевий нерв

Плечове сплетення(plexusbrachialis)

Плечове сплетення (plexusbrachialis) утворене передніми гілками чотирьох нижніх шийних нервів та більшою частиною передньої гілки І грудного нерва і лежить на глибоких м’язах шиї.

Плечове сплетення (plexusbrachialis) має:

• корінці (radices);

• стовбури (trunci);

• переднітазаднірозгалуження(divisiones anteriores et posteriores);

• пучки (fasciculi).

Плечове сплетення складається з:

• надключичної частини (pars supraclavicularis);

• підключичної частини (pars infraclavicularis).

Надключична частина плечового сплетення(pars supraclavicularis plexus cervicalis)розміщена вміждрабинчастому просторі шиї (spatium interscalenum) і в глибині великої надключичної ямки (fossa supraclavicularis major). До її складу входять:

• верхній стовбур (truncussuperior),який утворений передніми гілкамиIV-VIшийних нервів;

• середній стовбур (truncusmedius),який утворений передньою гілкоюVIIшийного нерва;

• нижній стовбур (truncus inferior),який утворений передніми гілкамиVIIIшийного нерва таI

Від стовбурів відходять:

• передні розгалуження нервових волокон(divisionesanterioresneurofibrarum),які входять до тихгілок плечового сплетення, що іннервують:

• м’язи-згиначі верхньої кінцівки (musculiflexoresmembrisuperioris);

• заднірозгалуження(divisiones posteriores neurofibrarum),щоіннервують:

• м’язи-розгиначіверхньоїкінцівки (mm. extensores membri superioris).

Надключичначастинаплечовогосплетення(pars supraclavicularis plexus cervicalis)маєтакікороткігілки, якійдуть:

1) до м’язів спини:

• дорсальний нерв лопатки (n. dorsalisscapulae),що іннервує:

• м’яз-підіймач лопатки (m. levatorscapulae);

• ромбоподібні м’язи (mm. rhomboidei);

• грудо-спинний нерв (n. thoracodorsalis),що іннервує:

• найширший м’яз спини (m. latissimus dorsi);

2) до м’язів грудної клітки:

• підключичний нерв (n. subclavius),що іннервує:

• однойменний м’яз (m. subclavius);

• довгий грудний нерв (n. thoracicus longus),що іннервує:

• переднійзубчастийм’яз (m. serratus anterior);

• бічнийгруднийнерв(n.pectoralis lateralis)таприсереднійгруднийнерв(n. pectoralis medialis)

іннервують:

• великийтамалийгруднім’язи (mm. pectorales major et minor);

3) до м’язів грудного пояса:

• надлопатковий нерв (n.suprascapularis),що іннервує:

• надостьовий та підостьовий м’язи (mm. supraspinatus et infraspinatus);

• підлопаткові нерви (nn. subscapulares),що іннервують:

• підлопатковий м’яз (m. subscapularis);

• великий круглий м’яз (m. teresmajor);

• пахвовий нерв (n. axillaris),який відходить від заднього пучка підключичної частини

Підключична частина (parsinfraclavicularis)плечового сплетення,розміщена нижче рівняключиці, охоплює з трьох боків пахвову артерію і поділяється на:

• присередній пучок (fasciculus medialis);

• бічний пучок (fasciculus lateralis);

• задній пучок (fasciculus posterior).

Від присереднього пучка (fasciculus medialis) відходять такі довгі гілки:

• присередній шкірний нерв плеча (n. cutaneusbrachiimedialis),що іннервує:

• шкіру передньоприсередньої поверхні плеча (cutisfacieianteriomedialisbrachii);

• присередній шкірний нерв передпліччя (n. cutaneusantebrachiimedialis),що йде на

передпліччя, де іннервує:

• шкіру передньої та присередньої поверхні передпліччя (cutis faciei brachii anterioris et medialis)

• ліктьовий нерв (n. ulnaris),

Променевий нерв (n.radialis)проходить у каналі променевого нерва(canalisnerviradialis)таіннервує усі м’язи задньої групи плеча і шкіру над ними.

Виходячи на передпліччя, променевий нерв (n. radialis) іннервує:

• усі глибокі та поверхневі м’язи задньої групи передпліччя і шкіру над ними;

• м’язи бічної частини (parslateralis) заднього відділу передпліччя (compartimentumantebrachiiposterius) – плечо-променевий м’яз (m. brachioradialis) та довгий променевий м’яз-розгинач зап’ястка

(m. extensor carpi radialis longus).

Променевий нерв віддає такі гілки:

• м’язові гілки (rr. musculares),які іннервують усі задні м’язи плеча;

• задній шкірний нерв плеча (n.cutaneusbrachiiposterior),який іннервує шкіру задньої поверхні

плеча;

• нижній бічний шкірний нерв плеча (n.cutaneus brachii lateralis inferior),який іннервує шкіру

бічної поверхні плеча нижче дельтоподібної ділянки;

• задній шкірний нерв передпліччя (n.cutaneus antebrachii posterior),який іннервує шкіру задньоїповерхні передпліччя;

• глибоку гілку (r. profundus),що розгалужується на м’язові гілки,які іннервують усі задні м’язи

передпліччя, та короткий променевий м’яз-розгинач зап’ястка (m. extensor carpi radialis brevis).

Від глибокої гілки променевого нерва (r. profundusnerviradialis) відходить задній міжкістковийнерв передпліччя (n.interosseusantebrachiiposterior),який іннервує:

• міжкісткову перетинку передпліччя (membranainterosseaantebrachii);

• кістки передпліччя (ossa antebrachii);

• міжзап’ясткові суглоби кисті (articulationes intercarpales); зап’ясткові суглоби кисті (articulationes carpi);

• п’ястково-фалангові суглоби кисті (articulationes metacarpophalangeae);

• поверхневу гілку (r. superficialis),що на тилі кисті поділяється на п’ять тильних пальцевих

нервів (nn. digitales dorsales),які іннервують шкіру тильних поверхонь проксимальних фаланг перших

двох пальців з обох боків та середнього пальця з променевого боку. Від поверхневої гілки також відходить ліктьова сполучна гілка (r. communicansulnaris).

4.Особливості кровообігу плода

КРОВООБІГ ПЛОДА(circulatiofoetalis)

Кровоносна система плода має ряд таких особ-ливостей, що відрізняють її від кровоносної системидорослої людини:

• артеріальна кров (sanguisarteriosus) подхо-дять до плода по непарній пупковій вені від

матері. Ця вена після народження заростає, утворюючи кру-глу зв’язку печінки (lig. tereshepatis);

• кров у судинах,які забезпечують тканини кис-нем, є мішаною.Тільки у пупковій вені кров артеріа-

льна;

• між пупковою і нижньою порожнистою венами функціонує анастомоз – венозна протока (ductusvenosus) – протока Аранція, яка після народження заростає, утворюючи венозну зв’язку печінки (lig. venosumhepatis);

• кров із нижньої порожнистої вени надходить з правого передсердя в ліве через овальний отвір (foramenovale),що розміщений у міжпередсердній перегородці(septuminteratriale);

• мале коло кровообігу (circulussanguineusminor) не функціонує;

• між дугою аорти і легеневим стовбуром функці-онує артеріальна протока (ductusarteriosus) – про-тока Ботала, через яку кров, що потрапила з правого шлуночка у легеневий стовбур, проходить у велике коло кровообігу (circulussanguineusmajor);

• більш насичену киснем мішану кров одержу-ють голова (caput), шия (collum; cervix), верхні кін-цівки (membrasuperiora)і верхня частина тулуба (parssuperiortrunci).

Нижня частина тулуба і нижні кінцівки (parsinferiortruncietmembrainferiora) постачаються змішаною кров’ю,зі значним вмістом вуглекислоти та продуктів обміну клітин.

Від плода до плаценти кров поступає по парній пупковій артерії (a. umbilicalis).

Після народження, у зв’язку з появою дихання, починає функціонувати мале коло кровообігу (circulussanguineusminor).

Пупкові судини плода заростають на 6-7-й день. Протока Ботала заростає на 9-10-й день.

Овальний отвір у міжпередсердній перегородці заростає на 30-ту добу після народження

Білет 26

1. Кістки гоміли і стопи гоміковостопний суглоб

Кістки стопи (ossapedis)

Вони поділяються на:

• заплеснові кістки (ossatarsi);

• плеснові кістки (ossametatarsi);

• кістки пальців (ossa digitorum).

Заплеснові кістки (ossa tarsi; ossa tarsalia)

Заплеснові кістки розташовані у два ряди:

• проксимальний ряд;

• дистальний ряд.

До проксимального ряду заплеснових кісток (ossatarsi) належать:

• надп’яткова кістка (talus);

• п’яткова кістка (calcaneus).

До дистального ряду заплеснових кісток (ossatarsi) належать:

• човноподібна кістка (os naviculare);

• кубоподібна кістка (os cuboideum);

• три клиноподібні кістки (ossa cuneiformia).

Надп’яткова кістка (talus)

Надп’яткова кістка має:

• тіло надп’яткової кістки (corpus tali);

• шийку надп’яткової кістки (collum tali);

• голівку надп’яткової кістки (caput tali).

Зверху на тілі надп’яткової кістки (corpus tali)є блок надп’яткової кістки(trochlea tali),який має:

• верхню поверхню (facies superior);

• бічнукісточковуповерхню (facies malleolaris lateralis);

• присереднюкісточковуповерхню (facies malleolaris medialis).

Збокунатілінадп’ятковоїкістки(corpus tali)розташованийбічнийвідростокнадп’ятковоїкістки

(processus lateralis tali).

Ззадунатілінадп’ятковоїкістки(corpus tali)розміщенийзаднійвідростокнадп’ятковоїкістки(processus posterior tali), якийборозноюсухожилкадовгогом’яза-згиначавеликогопальця (sulcus tendinis musculi flexoris hallucis longi) поділяєтьсяна:

• бічний горбок (tuberculum laterale);

• присередній горбок (tuberculum mediale).

Знизу на тілі надп’яткової кістки (corpus tali)є:

• передняп’ятковасуглобоваповерхня (facies articularis calcanea anterior);

• середняп’ятковасуглобоваповерхня (facies articularis calcanea media);

• задняп’ятковасуглобоваповерхня (facies articularis calcanea posterior).

Міжзадньоюп’ятковоюсуглобовоюповерхнею (facies articularis calcanea posterior) тасередньою

п’ятковоюсуглобовоюповерхнею (facies articularis calcanea media) розташованаборознанадп’яткової

кістки (sulcus tali), якаразомзборозноюп’ятковоїкістки (sulcus calcanei) утворюєпазухузаплесна

(sinus tarsi).

Голівканадп’ятковоїкістки (caput tali) спередузакінчуєтьсячовноподібноюсуглобовоюповерхнею

(facies articularis navicularis).

П’ятковакістка(calcaneus)

П’ятковакісткамає: п’ятковийгорб (tuber calcanei), якийзабезпечуєопорутілалюдини.

Зверхунап’ятковійкістці(calcaneus)розташовані:

• переднянадп’ятковасуглобоваповерхня (facies articularis talaris anterior);

• середнянадп’ятковасуглобоваповерхня (facies articularis talaris media);

• заднянадп’ятковасуглобоваповерхня (facies articularis talaris posterior).

Міжсередньоюнадп’ятковоюсуглобовоюповерхнею (facies articularis talaris media) тазадньою

надп’ятковоюсуглобовоюповерхнею (facies articularis talaris posterior) розташованаборознап’яткової

кістки (sulcus calcanei), яказборозноюнадп’ятковоїкістки (sulcus tali) утворюєпазухузаплесна (sinus tarsi).

Cереднянадп’ятковасуглобоваповерхня (facies articularis talaris media) розташовананавідростку

п’ятковоїкістки – підпорінадп’ятковоїкістки (sustentaculum tali). Інколивонавідсутня.

Підпідпороюнадп’ятковоїкістки (sustentaculum tali) розміщенаборознасухожилкадовгогом’яза-

згиначавеликогопальця (sulcus tendinis musculi flexoris hallucis longi).

Із зовнішнього боку по п’ятковій кістці (calcaneus) проходить борозна сухожилка довгого малогоміл-

ковогом’яза (sulcus tendinis musculi fibularis longi; sulcus tendinis musculi peronei longi). Цяборознаоб-меженаугорімалогомілковимблоком (trochlea fibularis; trochlea peronealis).

Спередунап’ятковійкістці (calcaneus) розташованакубоподібнасуглобоваповерхня (facies articularis cuboidea).

До дистального ряду заплеснових кісток (ossatarsi) належать:

• човноподібна кістка (osnaviculare), яка має горбистість човноподібної кістки (tuberositasossisnavicularis);

• кубоподібна кістка (oscuboideum), на якій знаходяться:

• борозна сухожилка довгого малогомілкового м’яза (sulcustendinismusculifibularislongi; sulcustendinismusculiperoneilongi);

• горбистість кубоподібної кістки (tuberositasossiscuboidei);

• п’ятковий відросток (processus calcaneus).

• три клиноподібні кістки (ossa cuneiformia), а саме:

• бічна клиноподібна кістка (os cuneiforme laterale);

• проміжна клиноподібна кістка (os cuneiforme intermedium);

• присередня клиноподібна кістка (os cuneiforme mediale).