Білет 1.

Хребтовий стовп, вікові особливості

Хребтовий стовп захищає спинний мозок і разом з тим має значну рухомість, що дуже важливо для статики і динаміки тіла. Формування основних морфологічних особливостей хребтового стовпа людини відбувалося переважно внаслідок пристосування до двоногості та прямоходіння.

Хребтовий стовп людини, має сегментарну будову. Основним елементом його є хребці кількість яких у людини становить 32 — 34. Відомо, що на ранніх етапах еволюції хребців налічувалось більше. Кожен хребець має схожі риси і складається з однакових для всіх хребців основних частин: тіла, дуги, остистого відростка, парних поперечних і суглобових відростків. За топографічним принципом хребці поділяють на шийні, грудні, поперекові, крижові та куприкові. Шийних хребців (vertebrae cervicalesсім (CI —CVII). Вони відрізняються від інших хребців переважно наявністю отвору в поперечних відростках (foramen transversarium), через який проходить хребтова артерія, що йде в порожнину черепа. Перший (атлант) і другий (осьовий) шийні хребці, що безпосередньо з'єднані з черепом, дещо іншої форми.

Найхарактернішою особливістю атланта (atlas) є те, що він не має більшої частини тіла, яке в процесі еволюції пішло на утворення зуба осьового хребця. Грудні хребці (vertebrae thoracicae, ТІ —ТХІІ) хребці тієї частини тулуБА, зокрема в людини, збереглися ребра. є 12 (рідше 13) грудних хребців. Від решти хребців вони відрізняються наявністю на бічних поверхнях тіла верхньої і нижньої ребрової ямки (fovea costalis superior et inferior) для з'єднання з ребрами. ТХ має лише верхні суглобові ямки. На тілі ТХІ —ТХІІ є тільки одна (права/ліва) ямка. Поперекові хребці (vertebrae lumbales, LI — LV) , у кількості п'яти, не мають отворів у поперечних відростках і реберних ямок на бокових поверхнях тіл. Тіло всіх поперекових хребців завжди масивне. Крижові хребці (vertebrae sacrales, SI —SV) повністю зростаються між собою, утворюючи крижову кістку (os sacrum). Це відбувається між 17 і 25 роками життя. Внизу хребет закінчується рудиментом його каудального відділу куприковою кісткою (os coccygis), або куприком, що має 4 — 5 куприкових хребців (Сої — CoV), які в дорослої людини зростаються. Скостеніння хребців починається на восьмому тижні ембріогенезу і відбувається зверху донизу. У кожному хребці є три енхондральні первинні точки скостеніння — одна в тілі і дві в дузі (за винятком атланта — шість точок, осьового хребця — чотири точки і куприкових хребців — одна точка). Подальше скостеніння поширюється на поперечні, суглобові та остисті відростки. Пізніше виникають точки скостеніння в рудиментарних реберних відростках. Зрощення всіх кісткових частин хребців відбувається протягом третього — шостого року життя дитини.

Крім описаних первинних точок у кожному хребці (за винятком куприкових) протягом 13—18 років з'являється ще по п'ять вторинних точок скостеніння в хрящових кінцях остистого та поперечних відростків і у верхньому та нижньому (також хрящових) епіфізах тіла кожного хребця. Зрощення первинних і вторинних точок скостеніння, а також тіл крижових хребців звичайно свідчить про закінчення скостеніння хребтового стовпа (у 20 — 22 роки). Цей процес іде в каудокраніальному напрямку і значно залежить від фізичного навантаження.

У людей похилого віку тіла хребців частково розсмоктуються, а міжхребцеві хрящі костеніють; у зв'язку з цим довжина хребтового стовпа стає меншою і він нахиляється вперед. Найважливішими віковими морфофізіологічними особливостями хребтового стовпа є вигини (лордози, кіфози та сколіози). У новонародженої дитини вони ледве намічені, що нагадує хребтовий стовп тварин, і поступово набувають характерної для людини форми. У нормально розвиненому хребтовому стовпі виділяють два вигини вперед - шийний та поперековий лордози (lordosis) та два назад - грудний та крижовий кіфози (kyphosis). До фізіологічних вигинів відносять також незначний вигин убік - сколіоз (scoliosis), що залежить від більшого розвитку м'язів правої або лівої половини тіла.

. 2. Чоловічі внутрішні статеві органи. Яєчко, кровопостачання яєчка.

До внутрішніх чоловічих статевих органів (organa genitalia masculina interna) належать :

Яєчка(TESTIS,ORCHIS,DIDYMIS) (знад'яєчками)(EPIDIDYMIS)

сім'явиносніпротоки(DUCTUS DEFERENS), пухирчастізалози (сім'яніпухирець)GLANDULA VESICULOSA ), сім'явипорскувальніпротоки(DUCTUS EJACULATORIUS), передміхуровазалоза(PROSTATA)цибулинно-сечівниковізалози(GLANDULA BULBOURETRALIS).

Яєчко має яйцеподібну ф о р м у. Яєчко — парний орган, маса його — 25г.

Топографія: яєчко знаходиться в калитці.

Зовнішня будова. Розрізняють 2 поверхні яєчка: медіальну і латеральну, 2 краї: передній (margo anterior) і задній(margo posterior), 2 кінці: верхній (extremitas superior) і нижній (extremitas inferior). На задньому краї яєчка розміщений придаток яєчка. До верхнього кінця яєчка підходить сім'яний канатик.

Яєчко вкрите білковою оболонкою (tunica albuginea), яка на задньому краї яєчка потовщується, утворюючи середостін¬ня яєчка (mediastinum testis). Від середостіння йдуть перегородочки яєчка (septula testis), які розділяють яєчко на часточки. Кожна часточка складається з покручених сім'яних канальців (tubuli seminiferi contorti). Саме в цих канальцях відбувається продукція сім'я (сперматозоїдів, або сперма-тозоонів). З покручених канальців сім'я потрапляє у прямі сім'яні канальці (tubuli seminiferi recti),потім у сітку яєчка (rete testis), яка розміщена у середостінні яєчка. Далі сім'я виходить за межі яєчка по виносних проточках (ductuli efferentes), які формують придаток яєчка (epididymis).

Яєчко кровопостачається яєчковою артерією та артерією сім'явиносної протоки. Венозна кров відтікає в одноіменні вени. Лімфа відтікає у пахвинні лімфатичні вузли. Симпатична іннерва¬ція здійснюється яєчковим сплетенням, утвореним аксона-ми вісцеромотонейронів поперекових вузлів симпатичного стовбура. Парасимпатична іннервація відбувається аксона¬ми вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлів, в яких перериваються гілки блукаючого нерва, чутливі волокна йдуть в складі гілок блукаючого нерва.

3 Внутрішнє вухо. Слуховий та вестибулярний аналізатори.

Внутрішнє вухо складається з кісткового і перетинчастого лабіринтів; при цьому кістковий лабіринт оточує перетинчастий у вигляді футляра. Перетинчастий лабіринт заповнений ендолімфою, а вільний простір між кістковим і перетинчастим лабіринтами – перилімфою, що за складом нагадує спинномозкову рідину.

У внутрішньому вусі розрізняють присінок, три півколові канали і завиток. Присінок та півколові канали є периферичним відділом вестибулярного аналізатора

• Завитка є органом слуху.

Звукові хвилі, які з зовнішнього слухового проходу через середнє вухо потрапляють у внутрішній слуховий прохід, у вигляді вібрації передаються рідині, що заповнює завитку. Всередині завитки знаходиться основна мембрана (нижня перетинчаста стінка), на якій розташований кортіїв орган — скупчення особливих слухових волоскових клітин, які через коливання перилімфи сприймають слухові подразнення в діапазоні 16-20000 Гц, перекодовують їх у нервові імпульси і передають на нервові закінчення VIII пари черепномозкових нервів — присінково-завиткового нерва; далі нервовий імпульс надходить у корковий слуховий центр головного мозку.

• Присінок і півколові канали — органи відчуття рівноваги і положення тіла в просторі.

Півколові канали розташовані у трьох взаємно перпендикулярних площинах і заповнені напівпрозорою драглистою рідиною; всередині каналів знаходяться чутливі волоски, занурені в рідину, і при найменшому переміщенні тіла або голови в просторі рідина в цих каналах зміщується, натискає на волоски і породжує імпульси в закінченнях вестибулярного нерва — в мозок надходить інформація про зміну положення тіла. Робота вестибулярного апаратудозволяє людині точно орієнтуватися в просторі. Найвіть при найскладніших рухах — наприклад, стрибнувши у воду з трампліну і при цьому кілька разів перекинувшись в повітрі, у воді пірнач миттєво дізнається, де знаходиться верх, а де низ.

4 Міжсистемні анастомози, клінічне значення.

ПОРТО–КАВАЛЬНІ АНАСТОМОЗИ

(anastomoses portocavales)

Порто–кавальні анастомози утворені між:

- ворітною печінковою веною (v. portae hepatis);

- верхньою порожнистою веною (v. cava superior);

- нижньою порожнистою веною (v. cava inferior).

Порто–кавальні анастомози є такі:

- у товщі черевної частини стравоходу (pars abdominalis oesophagi) між:

- лівою шлунковою веною (v. gastrica sinistra) – система ворітної печінкової вени (v. portae hepatis);

- стравохідними венами (vv. oesophageales) – система верхньої порожнистої вени (v. cava superior); - у товщі прямої кишки (rectum) між:

- верхньою прямокишковою веною (v. rectalis superior) – система ворітної печінкової вени (v. portae hepatis);

- середньою прямокишковою веною (rectalis media) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior);

- нижньою прямокишковою веною (v. rectalis inferior) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior);

- навколо пупка (umbilicus) між:

- верхньою надчеревною веною (v. epigastrica superior) – система верхньої порожнистої вени (v. cava superior);

- припупковими венами (vv. paraumbilicales) – система ворітної печінкової вени (v. portae hepatis);

- нижньою надчеревною веною (v. epigastrica inferior) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior);

- у товщі висхідної ободової кишки (colon ascendens) і низхідної ободової кишки (colon descendens) між: - поперековими венами (vv. lumbales) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior);

- правою ободовокишковою веною (v. colica dextra) та лівою ободовокишковою веною (v. colica sinistra) – система ворітної печінкової вени (v. portae hepatis).

КАВО–КАВАЛЬНІ АНАСТОМОЗИ

(anastomoses cavocavales)

Каво–кавальні анастомози утворені між:

- верхньою порожнистою веною (vena cava superior);

- нижньою порожнистою веною (vena cava inferior).

Кавo–кавальні анастомози є такі:

- між верхньою надчеревною веною (v. epigastrica superior) – система верхньої порожнистої вени (v. cava superior),

нижньою надчеревною веною (v. epigastrica inferior) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior);

- між поперековими венами (vv. lumbales) – система нижньої порожнистої вени (v. cava inferior), і висхідними правою та лівою поперековими венами (vv. lumbales ascendentes) – система верхньої порожнистої вени (v. cava superior)

- між грудо–надчеревною веною (v. thoracoepigastrica) – система верхньої порожнистої вени (v. cava superior),

поверхневою надчеревною веною (v.epigastricasuperficialis) – система нижньої порожнистої вени (v. cavainferior);

- між поперековими венами (vv. lumbales) – система нижньої порожнистої вени (v. cavainferior), і зовнішнім хребтовим сплетенням (plexusvenosusvertebralisexternus) – система верхньої порожнистої вени (v. Cavasuperior).

Білет 2

1.Суглоби.Будова,класифікація,рухи.

Синовіальні з’єднання(juncturae synoviales) або суглоб (articulatio) чи діартроз (diarthrosis)

Раніше їх називали перервними з’єднаннями.Це найбільш рухоміз’єднання між кістками, для утворення яких необхідні чотири основніелементи, а саме:

1. Не менше двох суглобових поверхонь (facies articulares), які вкриті гіаліновим хрящем і мають:

- суглобову ямку (fossa articularis);

- головку суглоба; (caput articulare).

2. Суглобова капсула (capsula articularis), яка складається з:

- волокнистої перетинки; волокнистого шару (membrana fibrosa;тstratum fibrosum);

- синовіальної перетинки; синовіального шару (membrana synovialis; stratum synoviale), який має синовіальні складки (plicae synoviales) і синовіальні ворсинки (villi synoviales).

3. Суглобова порожнина (cavitas articularis), яка може мати:

- суглобовийзакуток (recessus articularis);

- синовіальну піхву (vagina synovialis);

- синовіальну сумку (bursa synovialis).

4. Синовію (synovia) – синовіальну рідину, що змочує суглобові поверхні. Вона продукується клітинами синовіального шару.

Суглоби (articulationes) можуть мати і додаткові елементи, до яких

належать:

- зв’язки (ligamenta);

- синовіальні сумки (bursaesynoviales);

- жирові складки (plicaeadiposae);

- синовіальніворсинки (villisynoviales);

- суглобовідиски (disciarticulares);

- суглобові меніски (menisciarticulares);

- суглобові губи (labraarticularia);

- сесамоподібні кістки (ossasesamoidea).

Суглоби за будовою поділяються на:

- прості суглоби (articulationessimplices), які складаються з двох суглобових поверхонь (faciesarticulares);

- складні суглоби (articulationescompositae), що мають більше ніж дві суглобові поверхні (faciesarticulares);

- комбіновані суглоби (articulationescombinatae), які анатомічно відокремлені, але пов’язані між собою загальною функцією;

- комплексні суглоби (articulationes complexae), в порожнині яких є суглобові диски (disci articulares) або суглобові меніски (menisci articulares),які поділяють суглобову порожнину (cavitas articularis) на два і більше відділів.

Суглоби за функцією поділяють на:

- одновісні суглоби;

- двовісні суглоби;

- багатовісні суглоби.

До одновісних суглобів за формою належать:

- циліндричні суглоби (articulationes cylindricae), у яких рухи відбуваються навколо поздовжньої осі (axis longitudinalis); ці суглоби ще називають обертовими суглобами (articulationes trochoideae);

- блокоподібні суглоби (ginglymi) та їх різновид – гвинтоподібні суглоби (articulationes cochleares).

До двовісних суглобів належать:

- двовиросткові суглоби (articulationes bicondylares);

- еліпсоподібнісуглоби (articulationes ellipsoideae);

- сідлоподібнісуглоби (articulationes sellares).

До тривісних суглобів; багатовісних суглобів належать:

- плоскі суглоби (articulationes planae), які можуть бути малорухомими суглобами (amphiarthrosеs);

- кулястісуглоби (articulationes spheroideae);

- чашоподібнісуглоби (articulationes cotylicae).

Усуглобах (articulationes) залежновідбудови (формаірельєф, суглобовіповерхні, розмір, розташуванязв’язок) з’єднувальнихповерхоньрухиможутьздійснюватисьнавколо:

- лобової; фронтальноїосі (axis frontalis);

- стрілової; сагітальноїосі (axis sagittallis);

- вертикальної; прямовисноїосі (axis verticalis)

Навкололобовоїосі (axis frontalis) всуглобі (articulatio) можливе:

- згинання (flexio);

- розгинання (extensio).

Навколостріловоїосі (axis sagittallis) всуглобі (articulatio) можливе:

- відведення (abductio);

- приведення (adductio).

Навколовертикальноїосі (axis verticalis) всуглобі (articulatio) можливі:

- обертанняназовні; бічнеобертання (rotatio externa; exorotatio; rotatio lateralis);

- обертаннядосередтнт; присереднєобертання (rotacio interna; endorotatio; rotatio medialis).

Навколоусіхосейусуглобі (articulatio) можливеколовеобертання (circumductio), приякомувільнийкінецькісткичикінцівкиописуєконус.

Усуглобах (articulationes) деякихділяноккінцівок (regiones membrorum) такожможливі:

- привертання (pronatio);- відвертання (supinatio);

- протиставлення (oppositio);

- зіставлення (repositio)

2.Шлунок,топографія,кровопостачання,іннервація.

Шлунок (gaster) це мішкоподібне розширення травної трубки (canalisalimentarius), що розміщуєть­ся між стравоходом (oesophagus) і тонкою кишкою (intestinumtenue).

У шлунку (gaster) відбувається хімічна переробка їжі завдяки виділенню шлункового соку.

Крім того, шлунок (gaster) виконує такі функції:

• екскреторну;

• ендокринну;

• всмоктувальну (воду і розчинені в ній речови­ни);

• знешкоджуючу (соляна кислота та імунна систе­ма шлунка знешкоджують більшість шкідливих речо­вин і мікробів).

У стінці шлунка (pariesgastris) утворюється також антианемічний фактор.

Шлунок має такі частини:

• кардію (cardia), або кардіальну частину (parscardiaca) з кардіальним отвором (ostiumcardiacum);

• дно шлунка (fundusgastricus), або склепіння шлунка (fornixgastricus);

• тіло шлунка (corpusgastricum) з шлунковим каналом (canalisgastricus);

• воротарну частину(pars pylorica).

Воротарна частина (parspylorica) має:

• воротарну печеру(antrum pyloricum);

• воротарний канал(canalis pyloricus);

• воротар (pylorus) з воротарним отвором (ostiumpyloricum).

У шлунку розрізняють:

• передню стінку(paries anterior);

• задню стінку(paries posterior).

Ці стінки, сходячись, утворюють:

• малу кривину (curvaturaminor), спрямовану вгору і вправо (на ній розміщена кутова вирізка - incisuraangularis);

- велику кривину (curvatura major), спрямовану донизу і вліво.

Топографія шлунка:

Голотопія: шлунок розташований у верхньому відділі черевної порожнини під діафрагмою й печінкою. Три чверті шлунка розміщується в лівій підребровій ділянці (regio hypochondriaca sinistra), одна чверть шлунка — в надчеревній ділянці (epigastrium).

Скелетотопія: кардіальний отвір розташований на рівні XI грудного хребця зліва;

воротарний отвір — на рівні правого краю XII грудногохребця.

Дно шлунка розміщується там, де проектується верхівка серця — в п'ятому лівому міжребровому просторі, на 1,5 см досерединивід середньоключичної лінії.

Мала кривина розташовується на рівні мечоподібного відростка груднини.

Велика кривина може змінюватисвоє положення залежно від наповнення шлунка: у разі нормального наповнення шлунка вона розташована на рівні лінії, яка з'єднуєпередні кінці X ребер, тобто на рівні другого поперекового хребця.

Синтопія:до передньої стінки шлунка (paries anterior) вго­рі прилягає діафрагма (diaphragma);

• до середини передньої стінки шлунка прилягає ліва частка печінки (lobus hepaticus sinister);

• задня поверхня шлунка прилягає до:

• селезінки (splen);

• підшлункової залози (pancreas);

• лівої нирки (ren sinister) з наднирковою залозою (glandula suprarenalis);

• поперечної ободової кишки (colon transversum).

Нижня частина передньої поверхні шлунка вільнаі при наповненому шлунка стикається з передньою черевною стінкою.

Кровопостачання шлунка забезпечують п'ять артерій, які належать до системи черевного стовбура (truncus coeliacus; Ліва шлункова артерія(a. gastrica sinistra) — найбільша артерія шлунка, що в більшості випадків відходить від черевного стовбура, зрідка — від загальної печінкової або від селезінкової артерії.

Права шлункова артерія(a. gastrica dextra) найчастіше відходить від власної печінкової артерії, рідше — від загальної печінкової артерії. Проходячи в товщі печінково-дванадцятипалої зв'язки, артерія досягає воротарної частини шлунка, після чого прямує між листками малого чепця справа наліво, вздовж малої кривини шлун-ка, та сполучається з лівою шлунковою артерією.

Ліва шлунково-чепцева артерія (a. gastroepiploica sinistra) відходить від селезінкової. Розташована судина між шлунково-селезінковою та шлунково-ободовою зв'язками і, йдучи вздовж великої кривини, віддає гілки до шлунка та великого чепця. Кінцевою частиною артерія сполучається з правою шлунково-чепцевою артерією, утворюючи артеріальну дугу великої кривини шлунка.

Права шлунково-чепцева артерія (a. gastroepiploica dextra) починається від шлунково-дванадцятипалої артерії, проходить справа наліво в товщі шлунково-ободової зв'язки, вздовж великої кривини шлунка. Сполучається зазначена судина з лівою шлунково-чепцевою артерією, утворюючи артеріальну дугу, від якої відходять гілки до воротаря та дна шлунка, а також до правої половини великого чепця.

Короткі шлункові артерії (аа. gastricae breves) відходять від основного стовбура селезінкової артерії або від її гілок 1—6 гілками поблизу воріт селезінки. Вени, які відводять кров від шлунка, належать до системи ворітної вени.

Ліва шлункова вена (v. gastrica sinistra) супроводжує однойменну артерію. Прямуючи донизу, розміщується в ішіунково-підшлунковозалозовій зв'язці, дещо спереду або нижче однойменної артерії. Потім переходить на задню поверхню підшлункової залози, перетинає загальну печінкову артерію (рідше — селезінкову) і впадає у ворітну або селезінкову вену.

Права шлункова вена (v. gastrica dextra) супроводжує однойменну артерію і в товщі печінково-дванадцятипалої зв'язки досягає воріт печінки, де і впадає у ворітну вену. Іноді права шлункова вена прямує окремим стовбуром у паренхіму печінки.

Ліва шлунково-чепцева вена (v. gastroepiploica sinistra) разом з однойменною артерією розміщується на великій кривині шлунка та прямує вліво від воріт селезінки. Впадає зазначена вена в селезінкову вену або в її притоку.

Права шлунково-чепцева вена (v. gastroepiploica dextra) супроводжує однойменну артерію на великій кривині шлунка. Потім сполучається із середньою ободовою веною та впадає у верхню брижову вену поблизу вирізки підшлункової залози.

Короткі шлункові вени (w. gastricae breves), супроводжуючи однойменні артерії, проходять у шлунково-селезінковій зв'язці і впадають у стовбур селезінкової вени або в ліву пілунково-чепцеву вену.

Іннервація шлунка

здійснюється симпатичною та парасимпатичною частинами вегетативної нервової системи.

Симпатичні нервові волокна відходять від черевного сплетення (Plexus Coeliacus) і його похідних (Plexus Liena-Lis,Plexus Mesentericus Superior). Вони розміщені вздовж малої і великої кривин шлунка навколо артеріальних і венозних судин, а далі вступають у товщу стінки шлунка.

Парасимпатична іннервація здійснюється гілками правого та лівого блукаючих нервів, які в черевній порожнині, нижче діафрагми, формують два (передній та задній) стовбури.

3.Спинний мозок,зовнішня і внутрішня будова,функції.Утворення спинномозкових нервів

СПИННИЙ МОЗОК (medulla spinalis)

Це довгий тяж циліндричної форми, який розміщений в хребтовому каналі і тягнеться від великого отвору потиличної кістки до рівня I–ІI поперекових хребців.

Спинний мозок закінчується мозковим конусом (conus medullaris), від якого до окістя другого куприкового хребця тягнеться кінцева нитка, спинномозкова частина (filum terminale, pars spinalis) , яка фіксується до задньої поверхні тіла дру­гого куприкового хребця. Ця нитка є за­лишком редукованого хвостового відділу спинного мозку. Край великого отвору по­тиличної кістки вважається верхньою межею спинного мозку, де він переходить у довгастий мозок.

На рівні від II шийного – II грудного хребців спинний мозок утворює:

- шийне стовщення (intumescentia cervicalis), яке найбільшого свого розміру досягає на рівні VI шийного хребця.

На рівні X – XII грудних хребців утворює:

попереково–крижове стовщення (intumescentia lumbosacralis), яке переходить в мозковий конус (conus medullaris), розташовані відповідно до центрів іннервації верхніх і нижніх кінцівок.

Всередині спинного мозку проходить центральний канал (canalis centralis), який продовжується вгорі в IV шлуночок головного мозку, а донизу закінчуєтьсякінцевим шлуночком (ventriculus terminalis).

Розрізняють такі частини спинного мозку:

- шийна частина; шийні сегменти [1–8] (pars cervicalis; segmenta cervicalia [1–8]), їх є 8;

- грудна частина; грудні сегменти [1–12] (pars thoracica; segmenta thoracica [1–12]), їх є 12;

- поперекова частина; поперекові сегменти [1–5] (pars lumbalis; segmenta lumbalia [1–5]), їх є 5;

- крижова частина; крижові сегменти [1–5] (pars sacralis; segmenta sacralia [1– 5]), їх є 5;

- куприкова частина; куприкові сегменти [1 – 3] (pars coccygea; segmenta coccygea [1–3]), їх є 1–3.

Відрізок спинного мозку, який відповідає двом парам корінців (два передніх та два задніх) називається сегментом (segmentum).

 Спинний мозок, відповідно, складається з 31 – 33 сегментів.

Спинний мозок складається із сірої речовини (substantia grisea), яка оточена з усіх сторін білою речовиною (substantia alba).

Сіра речовина спинного мозку (substantia grisea medullae spinalis)

Це скупчення тіл нейронів та їх коротких відростків. Вона складається з:

- переднього стовпа (columna anterior);

- заднього стовпа (columna posterior);

- проміжного (бічного) стовпа (columna intermedia), цей стовп чітко виражений лише в грудо–поперековому відділі спинного мозку;

- центральної драглистої речовини (substantia gelatinosa centralis) – проміжної зони, що розташована навколо центрального каналу, який висланий епендимою.

На поперечному розрізі стовпи мають вигляд рогів і тому в сірій речовині розрізняють парні:

- передній ріг (cornu anterius);

- задній ріг (cornu posterius);

- бічний ріг (cornu laterale).

У передніх стовпах (cornua anteriora) розташовані рухові клітини, які формують 5 рухових ядер:

- передньобічне ядро (nucleus anterolateralis);

- передньоприсереднє ядро (nucleus anteromedialis);

- задньобічне ядро (nucleus posterolateralis);

- задньоприсереднє ядро (nucleus posteromedialis);

- цетральне ядро (nucleus centralis).

Аксони цих клітин утворюють передні корінці, які в складі спинномозкових нервів досягають поперечносмугастих м’язів шиї, тулуба та кінцівок.

Задні роги (cornua posteriora) мають:

- верхівку (apex);

- головку (caput);

- шийку (cervix);

- основу (basis).

Задні роги, які формують задній стовп, складаються із вставних (асоціативних) клітин.

Вони приймають імпульс від чутливих клітин спинномозкового вуза і передають його на інший нейрон спинного мозку або головного мозку.

Вставні клітини задніх рогів формують:

- на верхівці– крайове ядро; спинномозкова пластинка I (nucleus marginalis; lamina spinalis I);

- у головці – драглисту речовину; спинномозкова пластинка II (substantia gelatinosa; lamina spinalis II);

- у шийці – власне ядро; спинномозкова пластинка III та IV (nucleus proprius; lamina spinalis III et IV) заднього рогу та спинномозкова пластинка V (lamina spinalis V);

- у основі, в присередній частині рогу попереду від власного ядра і зміщене на бічний ріг – грудне ядро; (дорсальне ядро – nucleus dorsalis) спинномозкова пластинка VI (nucleus thoracicus; lamina spinalis VI) чи стовпи Кларка–Штіллінга.

Біла речовина спинного мозку (substantia alba medullae spinalis)

Вона представлена аксонами нервових клітин головного та спинного мозку, які утворюють висхідні шляхи (чутливі, аферентні) і низхідні шляхи (рухові, еферентні).

За допомогою борозен біла речовина поділяється на:

- передній канатик (funiculus anterior);

- задній канатик (funiculus posterior);

- бічний канатик (funiculus lateralis).

Правий і лівий передні канатики за допомогою передньої білої спайки (comissura alba anterior) сполучаються між собою.

У задніх канатиках проходить два висхідні шляхи:

- тонкий пучок (fasciculus gracilis), пучок Голя, який розташований присередньо;

- клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus), або пучок Бурдаха, розташований збоку від нього.

Біла речовина передніх канатиків утворює в основному такі низхідні шляхи:

- передній кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis anterior) чи передній пірамідний шлях;

- покрівельно–спинномозковий шлях (tractus tectospinalis);

- сітчасто–спинномозкові волокна (fibrae reticulospinales);

- мосто–сітчасто–спинномозковий шлях (tractus pontoreticulospinalis);

- оливо–спинномозкові волокна (fibrae olivospinales);

- присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis).

У передньому канатику проходить також один висхідний шлях – передній спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus anterior).

У бічних канатиках збоку проходять такі висхідні шляхи:

- задній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior) – шлях Флексіга;

- передній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris anterior) – шлях Говерса;

- бічний спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis).

Присередньо в бічних канатиках проходять низхідні шляхи:

- бічний кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis lateralis), або бічний пірамідний шлях;

- червоноядерно–спинномозковий шлях (tractus rubrospinalis) – шлях Монакова.

Спинномозкові нерви (nervi spinales) утворюються за рахунок посегментного злиття рухового черевного корінця та чутливого спин­ного корінця спинного мозку. Таким чином утворюється мішаний короткий спинномозковий нерв.

Спинномозкових нервів є 31 пара: 8 шийних (nervi cervicales), 12 грудних (nervi thoracici), 5 поперекових (nervi lumbales), 5 крижових (nervi sacrales) та 1 куприковий (nervus coccygeus). Кожен із спинномозкових нервів, вийшовши з міжхребцевого отвору, роз­галужується на дві мішані гілки: спинну, більш тонку, та черевну значно товстішу. Спинні гілки іннервують шкіру потилиці, спини та частково сідничної ділянки, а також власні м'язи потилиці та спини. Черевні гілки, об'єднуючись, утворюють сплетення. Розрізняють такі сплетення: шийне, плечове, поперекове та крижове. Черевні гілки II—XI грудних нервів сплетень не утворюють, а йдуть си­метрично в міжреберних проміжках.

4.Велике,мале коло кровообігу.Серце,будова. Провідна система серця.

Велике коло кровообігу (circulus sanguineus major) починається з лівого шлуночка, з якого виходить аорта і закінчується в правому передсерді, куди впадають верхня порожниста вена (vena cava superior) та нижня порожниста вена (vena cava inferior). Це тілесне коло кровообігу забезпечує артеріальною кров’ю всі органи та тканини організму.

Мале коло кровообігу (circulus sanguineus minor) починається з правого шлуночка (ventriculus dexter), де виходить легеневий стовбур (truncus pulmonalis), і закінчується в лівому передсерді (atrium sinistrum), куди вливаються 4 легеневі вени (venae pulmonales). Це є легеневе коло кровообігу, в артеріях якого тече венозна кров, а у венах – артеріальна. Воно виконує функцію газообміну.

Серце (cor) це порожнистий м’язовий орган, що розміщений в порожнині грудної клітки (cavitas thoracis) у середньому середостінні (mediastinum medium).                                    

Серце має:

- верхівку серця (apex cordis), яка направлена вперед, униз і вліво;

- основу серця (basis cordis), яка направлена в протилежну сторону.  

Серце має такі поверхні:

- груднинно–реброву поверхню; передню поверхню (facies sternocostalis; facies anterior);

- діафрагмову поверхню; нижню поверхню (facies diaphragmatica; facies inferior);

- праву/ліву легеневі поверхні (facies pulmonalis dextra/sinistra).

По діафрагмовій поверхні (facies diaphragmatica) і частково по груднинно–ребровій поверхні (facies sternocostalis) проходить вінцева борозна (sulcus coronarius), яка є проекцією межі між шлуночками (ventriculi) і передсердями (atria) серця (cor).

Від вінцевої борозни (sulcus coronarius) по передній та нижній поверхнях проходять передня міжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis anterior) та задня міжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis posterior), які є проекцією межі між правим шлуночком (ventriculus dexter) та лівим шлуночком (ventriculus sinister).

На основі серця (basis cordis) випинають вперед і присередньо передсердні вушка (auriculae atriorum):

- праве вушко (auricula dextra) охоплює справа легеневий стовбур (truncus pulmonalis);

- ліве вушко (auricula sinistra) охоплює зліва висхідну частину аорти (pars ascendens aortae; aorta ascendens).

На основі серця (basis cordis) спереду з правого шлуночка (ventriculus dexter) виходить легеневий стовбур (truncus pulmonalis), який роздвоюється на праву і лівулегеневі артерії (arteriae pulmonales dextra et sinistra).

Позаду легеневого стовбура (truncus pulmonalis) проходить аорта (aorta), що виходить з лівого шлуночка (ventriculus sinister).

Позаду від аорти праворуч розташовані кінцеві відділи:

- верхньої порожнистої вени (vena cava superior);

- нижньої порожнистої вени (vena cava inferior);

- з лівої сторони чотири легеневих вени (venae pulmonales).

Порожнина серця (cavitas cordis) поділяється на;

- праве і ліве передсердя (atrium cordis dextrum et sinistrum);

- правий і лівий шлуночок серця (ventriculus cordis dexter et sinister).

Через ліву половину серця протікає артеріальна кров, а через праву половину – венозна кров.

Складовою частиною правого передсердя є його:

- власне передсердя;

- праве вушко (auricula dextra).

 

Внутрішня стінка правого передсердя (atrium dextrum) гладка, але в ділянці вушка є ”складкоподібні” структури – гребенясті м’язи (mm. pectinati).

У праве передсердя (atrium dextrum) впадають:

- верхня порожниста вена (vena cava superior);

- нижня порожниста вена (vena cava inferior).

Ці вени відкриваються:

- отвором нижньої порожнистої вени (ostium venae cavae inferioris);

- отвором верхньої порожнистої вени (ostium venae cavae superioris).

Між отворами порожнистих вен (ostia venarum cavarum) виступає міжвенний горбок (tuberculum intervenosum).

Верхня порожниста вена має заслінку нижньої порожнистої вени (valvula venae cavae inferioris).

Розширена задня ділянка порожнини передсердя, куди впадають дві порожнисті вени (venae cavae), називається пазухою порожнистих вен (sinus venarum cavarum)

Праве передсердя (atrium dextrum) відокремлене від лівого передсердя (atrium sinistrum) міжпередсердною перегородкою (septum interatriale), на якій є добре помітна овальна ямка (fossa ovalis). Вона обмежована кантом овальної ямки (limbus fossae ovalis).

Праве передсердя (atrium dextrum) сполучається з правим шлуночком (ventriculus dexter) через правий передсердно–шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare dextrum).

Між правим передсердно–шлуночковим отвором (ostium atrioventriculare dextrum) і отвором нижньої порожнистої вени (ostium venae cavae inferioris) розташований отвір вінцевої пазухи (ostium sinus coronarii), в яку впадають серцеві вени (venae cardiacae), отвір прикритий заслінкою вінцевої пазухи (valvula sinus coronarii).

Поряд з отвором вінцевої пазухи містяться отвори найменших вен (foramina venarum minimarum). 

 

Правий шлуночок

(ventriculus dexter)

Правий шлуночок складається із:

- власне шлуночка;

- артеріального конуса (conus arteriosus) – верхньої частини шлуночка, яка переходить через отвір легеневого стовбура (ostium trunci pulmonalis) у легеневий стовбур (truncus pulmonalis).

Правий шлуночок (ventriculus dexter) і лівий шлуночок (ventriculus sinister) відокремлені міжшлуночковою перегородкою (septum interventriculare), яка має:

- м’язову частину (pars muscularis), що є більшою за розмірами;

- перетинчасту частину (pars membranacea), що менша.

На внутрішній поверхні правого шлуночка (ventriculus dexter) розташовані м’ясисті перекладки (trabeculae carnеae), які формують такі м’язи конусоподібної форми:

- передній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris anterior);

- задній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris posterior);

- перегородковий сосочкоподібний м’яз (m. papillaris septalis).

Від верхівки цих м’язів починаються сухожилкові струни (chordae tendineae), які закінчуються в стулках (cuspides) правого передсердно–шлуночкового клапана; тристулкового клапана (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis).

Правий передсердно–шлуночковий отвір

(ostium atrioventriculare dextrum)

Він закривається правим передсердно–шлуночковим клапаном; тристулковим клапаном (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis), який має такі три стулки:

- передню стулку (cuspis anterior);

- задню стулку (cuspis posterior);

- перегородкову стулку (cuspis septalis).

При скороченні передсердь (atria) стулки клапана притискаються потоком крові до стінок шлуночка і пропускають кров в порожнину останнього.

При скороченні шлуночків (ventriculi) вільні краї стулок (margines liberi cuspidum) піднімаються і змикаються, але в передсердя (atria) не вивертаються, бо з боку шлуночка (ventriculus) їх утримують сухожилкові струни (chordae tendineae).

Із правого шлуночка (ventriculus dexter) починається легеневий стовбур (trucus pulmonalis), отвір якого закритий клапаном легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis).

Клапан легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) складається з:

- правої півмісяцевої заслінки (valvula semilunaris dextra);

- лівої півмісяцевої заслінки (valvula semilunaris sinistra);

- передньої півмісяцевої заслінки (valvula semilunaris anterior).

Заслінки клапана легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) називаються відповідно до їхнього розташування в плода.

У дорослих людей їх позиції стають:

- передньоправою;

- задньою;

- передньолівою.

Середня частина вільного краю кожної заслінки потовщена і утворює вузлики півмісяцевих заслінок (noduli valvularum semilunarium), які сприяють щільному змиканню клапана (valva).

Між стінкою легеневого стовбура (paries trunci pulmonalis) і кожною півмісяцевою заслінкою (valvula semilunaris) міститься відповідна пазуха легеневого стовбура(sinus trunci pulmonalis).

Ліве передсердя

(atrium sinistrum)

Ліве передсердя має неправильну кубоподібну форму, а передня його стінка (paries anterior) утворює ліве вушко (auricula sinistra).

Внутрішня поверхня стінки лівого передсердя гладка і лише в ділянці вушка (auricula) знаходяться гребенясті м’язи (mm. pectinati).

У ліве передсердя (atrium sinistrum) відкриваються отвори чотирьох легеневих вен (ostia venarum pulmonalium), які не мають власних клапанів.

За допомогою лівого передсердно–шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare sinistrum) ліве передсердя (atrium sinistrum) сполучається з лівим шлуночком (ventriculus sinister).

На міжпередсердній перегородці (septum interatriale) нечітко вимальовується овальна ямка (fossa ovalis), дном якої є заслінка овального отвору (valvula foraminis ovalis).

Лівий шлуночок

(ventriculus sinister)

Лівий шлуночок є найбільшою камерою серця і утворює більшу частину його діафрагмової поверхні (facies diaphragmatica).

На внутрішній поверхні шлуночка містяться м’ясисті перекладки (trabeculae carneae), які формують:

- передній соскоподібний м’яз (m. papillaris anterior);

- задній соскоподібний м’яз (m. papillaris posterior).

Верхівки цих м’язів за допомогою сухожилкових струн (chordae tendineae) прикріплюються до стулок лівого передсердно–шлуночкового клапана (cuspides valvae atrioventricularis sinistrae).

Лівий передсердно–шлуночковий отвір

(ostium atrioventriculare sinistrum)

Цей отвір закривається лівим передсердно–шлуночковим клапаном; мітральним клапаном (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis), який складається з:

- передньої стулки (cuspis anterior);

- задньої стулки (cuspis posterior).

Між попередніми стулками можуть бути – спайкові стулки (cuspides commissurales), до яких прикріплюються сухожилкові струни (chordae tendineae).

Провідна система серця (specialized excitatory and conducting system of the heart)

Провідна система серця - це анатомічно відособлена сукупність структур серця, яка є спеціалізованим місцевим органним регулятором скорочень серця.

Автоматизм скорочень та синхроннiсть роботи мiокарда передсердь i шлуночкiв забезпечує стимульний комплекс серця (провідна система серця) (complexusstimulanscordis, systemaconducentecordis).

До складу провiдної системи входять два вузли, якi є її центрами, та специфiчнi, особливої будови м’язовi волокна, пучки яких проводять iмпульси з вузлiв на мiокард передсердь i шлуночкiв. В волокнах провiдної системи серця мало мiофiбрил i багато саркоплазми, тому вони

свiтлiшi в порiвняннi з м’язовими волокнами мiокарда

1. Синусно-передсердний вузол (Кіса-Флека)

2. міжвузлові шляхи передсердь (Бахмана, Венкенбаха, Тореля?????)

3. передсердно-шлуночковий вузол (Ашофф-Тавара)

4. передсердно-шлуночковий пучок (Гіса)

5. ліва і права ніжки

6. волокна Пуркіньє (від ендокарда до епікарда!)

Перший вузол, пазухо-передсердний (nodussinuatrialis), вiдкритий в 1907 роцi англiйськими лiкарями Кiсом i Фляком (вузол Кiс-Фляка), розташований пiд епiкардом в стiнцi правого передсердя мiж правим вушком i верхньою порожнистою веною.

Утворюючi вузол нервовi клітини генерують електричнiiмпульси, якi забезпечують нормальну частоту скорочень серця. Вiд вузла вiдходять 3-5 пучкiв волокон, якi з’єднують пазухо-передсердний вузол з передсердно-шлуночковим вузлом, мiокардом правого i лiвого передсердь.

Другий вузол, передсердно-шлуночковий (nodusatrioventricularis, вузол Ашоф-Тавара) розташований пiд ендокардом в стiнцi правого передсердя бiля перегородкової стулки тристулкового клапана. Вiд вузла вiдходить передсердно-шлуночковий пучок, fasciculusatrioventricularis (пучок Гiса), з’єднуючий мiокард передсердь i шлуночкiв.

Передсердно- шлуночковий пучок проходить в міжпередсердній перегородці, потім в перетинчастiй

частинi мiжшлуночкової перегородки, перед вступом в її м’язову частину розгалужується на праву i лiву нiжки (crusdextrumicrussinistrum).

Кожна з нiжок пучка Гiса в правому i лiвому шлуночках пiд ендокардом розгалужується на субендокардіальні гілки — волокна Пуркiньє, якi вступають в їх мiокард. Передсердно-шлуночковий пучок забезпечує передачу хвиль скорочення з

передсердь на шлуночки.

Імпульс збудження зароджується в пейсмекерних клітинах синусно-передсердного вузла (пейсмекер 1 порядку), який в нормі задає базовий ритм серця 70 в хвилину.

Атріовентрикулярний вузол (пейсмекер 2 порядки) самостійності генерує 40 імпульсів збудження в хвилину.

Білет 3 1.М"язи нижньої кінцівки. Іннервація. Кровопостачання

Мязи нижньої кінцівки поділяються на мязи тазу та мязи вільної частини нижньї кінцівки

До внутрішніх м’язів тазового пояса (musculicingulipelviciinterni) належать:

1. Клубово–поперековий м’яз (musculusiliopsoas). Іннервація: м'язові гілки поперекового сплетення (LI — LIV)

2. Малий поперековий м’яз (musculus psoas minor) Іннервація: м'язові гілки поперекового сплетення (LI — LII)

3.  Внутрішній затульний м’яз (musculus obturatorius internus). Іннервація: короткі м'язові гілки крижового сплетення (LIV — Sil).

4. Грушоподібний м’яз (musculus piriformis). Іннервація: короткі м'язові гілки крижового сплетення (SI — SII

До зовнішніх м’язів тазового пояса (musculi cinguli pelvici externi) належать:

1. Верхній близнюковий м’яз (musculus gemellus superior) Іннервація: короткі гілки крижового сплетення (LIV —SI)

2.Нижнійблизнюковийм’яз (musculus gemellus inferior). Іннервація: короткі гілки крижового сплетення (LIV —SI)

3. Великий сідничний м’яз (musculus gluteus maximus) Іннервація: нижній сідничний нерв (LV - SII).