Тема 4. Сучасні наукові концепції план
Соціоприроднича історія
Синергетика.
Квантитативна історія – кліометрика.
Історична регіоналістика.
Історична урбаністика.
1. Соціоприроднича історія.
Прагнення істориків пояснити виникнення найдавніших цивілізацій на Землі у досить вузькій географічній смузі між 20 та 40-ю паралелями північної півкулі. Виникли навіть так звані «загадки 30-ї паралелі» (про, що детальніше буде вивчатися у курсі «Історична географія»). Постало питання ролі географічного фактору в історії людських суспільств. Над цим питанням замислювалися представники різних наук. Виникли навіть граничні області знань – такі як наприклад історична географія (про, що детально розглядалося у темі № 7).
У 90-х рр. ХХ ст. набуває потужного розвитку нова міждисциплінарна галузь – соціоприроднича історія. Е.С. Кульпин, Б. Прусаков, Клименко і низка інших авторів намагалися дослідити різні суспільства на засадах взаємодії суспільства з природою, природних факторів і господарської діяльності людини. Була сформована парадигма соціоприродничої історії – «Вміщуючий ландшафт» тобто оточующе середовище формує суперетнос з «спільною долею», життєвий шлях якого і складає цивілізацію.
Через нові поняття: «вміщуючий ландшафт», «біфуркація» та ін. представники соціоприродничої історії роблять спроби запропонувати нову пояснювальну модель.
З одного боку, природно-географічний фактор, без сумніву, накладає відбиток на розбудову суспільства і організацію його господарської діяльності, а також на атрибути духовного життя, які необхідні для створення технологій.
В той же час, географічна детермінація умов людського існування сама по собі не створює певного суспільства і його історії. Тут при спробі сконструювати особливі «цивілізації» вибудовуються ланцюги «природа – технологія – виробництво – світогляд – суспільство».
У таких схемах явним є перекіс у бік факторів природно-господарської характеру при недооцінці ролі соціокультурних факторів історії. Світогляд у більшій мірі відбиває не характер природного середовища, а потребу складного суспільства, що формується у більш стійкій регуляції. Геграфічний детермінізм і натуралістичний підхід не сприяє розумінню значення високої культури, динаміки духовного життя, особливо у великих світових імперіях, що включали різноманітні «вміщуючі ландшафти», середовища проживання, з різноманітними технологіями і способами господарювання.
На сьогоднішній час стає все більш очевидним, що, чим далі ми дивимося у глибину тисячоліть, тим більш переконуємося у тому, що географічний фактор у різні періоди історії людства грав неоднозначну роль.
На ранніх етапах природне середовище мало велике значення, визначальний вплив на життя первісних мисливців і збирачів.
З розвитком виробничих сил, вдосконалювалися знаряддя праці і навички, ускладнювалися технології і це призводило до зменшення залежності людини від навколишнього середовища.
В кожному регіоні люди знаходили своєрідні методи підкорення природи, створювали власні, що підходили до місцевих умов іригаційні споруди і методи господарювання.
Поступово людина стала головною силою, що змінює обличчя планети, або, як казав академік В.І. Вернадський, людина стає головною геологічною силою історії. Було сформовано сходознавцем В.О. Коростовцевим закон, що визначав співвідношення людської спільноти і природного середовища – «вплив географічного фактору зворотньопропорційний технічному озброєнню суспільства».
Проте попри певні прогалини теоретичної конструкції в соціоприродничій історії вона дозволяє системно бачити глобальні процеси взаємозалежності людської спільноти і природи в яких чітко простежується антропогенний тиск людства на навколишне середовище в ході якого відбувається його виснаження, що веде до екологічних (майя Юкотану), демографічних (Індустріальна та постіндустріальна Західна Европа) та техногенних (Чорнобильська АЕС) катастроф.