Тема 9. Підприємства і фінансові інновації

Питання теми:

9.1. Необхідність та зміст фінансових інновацій

9.2. Форми і моделі фінансових інновацій

9.1. Зміст фінансових інновацій

Необхідність впровадження фінансових інновацій випливає з фінансово-економічного стану України, який можна характеризувати різноманітними показниками, зокрема, певною мірою, структурою державного боргу (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Структура державного боргу України в 1995-2012 рр. [1, с. 119]

Рік	Зовнішній борг, млрд. дол. США	Питома вага, %	Внутрішній борг, млрд. дол. США	Питома вага, %
1995	8,2	60,7	5,3	39,3
1996	8,8	80,7	2,1	19,3
1997	9,6	64,0	5,4	36,0
1998	11,5	74,6	3,9	25,4
1999	12,4	81,3	2,9	18,7
2000	10,3	73,0	3,8	27,0
2001	10.1	71,6	4,0	28,4
2002	10,2	71,7	4,0	28,3
2003	8,6	69,0	3,8	31,0
2004	8,8	69,0	3,9	31,0
2005	8,7	69,6	3,8	30,4
2006	9,8	74,9	3,3	25,1
2007	10,6	75,0	3,5	25,0
2008	11,2	65,8	5,8	34,2
2009	17,0	40,1	11,4	59,9
2010	22,8	56,2	17,8	43,8
2011	24,5	54,8	20,2	45,2
2012	26,1	52,3	23,8	47,7

Значна питома вага зовнішнього боргу пояснюється тим, що за період 1994-2002 рр. обсяг кредитів з боку міжнародних фінансових організацій збільшився у вартісному обчисленні майже десятикратно. Домінуючу роль серед кредиторів України відіграють Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. Темпи росту зовнішнього боргу відносно попереднього року становили: від 117,2 % у 1994 р. і 184,0 % у 1995 р. до 82,7 % у 2000 р. і 100,7 % у 2002 р. Тобто на короткий проміжок 1999-2001 рр. темпи росту зовнішнього боргу знижувалися нижче позначки у 100 %, а потім знову зростали.

Наведені дані свідчать про значну залежність економічного розвитку держави від зовнішнього фінансування, що є потенційною загрозою економічній безпеці України.

Цілком закономірно постає питання про подальший розвиток фінансової системи в Україні та можливість її вдосконалення, адже за п’ятнадцять років незалежності було вжито ряд заходів щодо поліпшення її функціонування. Серед законодавчих ініціатив слід назвати: Закони “Про банки і банківську діяльність”, "Про інститути спільного інвестування", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про страхування", "Про кредитні спілки", Указ Президента "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" та низку інших важливих документів. Було засновано понад 200 інвестиційних компаній та фондів, значну кількість страхових компаній (на кінець 2001 р. — 329), більше 100 недержавних пенсійних фондів (з. яких реально діють близько 20). Про низьку ефективність вжитих заходів свідчить те, що більшість підприємств продовжує і надалі фінансуватися із внутрішніх ресурсів. Переважна частина страхових компаній здійснює майнове страхування (73,7 % на кінець 2001 р.), тоді як більшість фінансових ризиків залишаються незастрахованими. Роль пенсійних фондів у довгостроковому перерозподілі коштів залишається малою і дуже монополізованою. Що ж до ряду країн Центральної та Східної Європи, то вони змогли за відповідний період створити таку фінансову систему, яка дала змогу залучити значні суми інвестиційних ресурсів. На противагу їм, Україна задовольняла нагальні фінансові потреби переважно за рахунок державних кредитів, а рівень приватних запозичень на душу населення в багато разів відставав від країн ЦСЄ. Візьмемо для прикладу Закон "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Більшість з перелічених у статті 4 цього документа послуг існували практично із самого початку незалежності України. Проте всебічного закону про види допустимих фінансових інструментів поки немає. Фактично копіюються послуги, зазначені в Законі "Про банки і банківську діяльність". На практиці майже не діють такі фінансові інновації, як забезпечені іпотечні цінні папери (mortgage-backed securities), варанти, конвертаційні бонди, муніципальні облігації, які трапляються лише в окремих положеннях ДКЦПФР, але які могли б стати повноцінними фінансовими послугами, сприяючи розвиткові іпотечного ринку, будівництва чи перерозподілу фондових активів загалом. Взагалі, частка похідних цінних паперів на вторинному фондовому ринку залишається надто малою (менше 1 %). Цілком закономірним є те, що вартість користування грошима в банківських системах країн ЦСЄ в декілька разів нижча, ніж в Україні. Тобто очевидно, що законодавчі інновації у галузі фінансових послуг мали більше формальний характер. До того ж фінансовий ринок України є досить деформованим, про що свідчить хоча б той факт, що серед операцій із цінними паперами у 2000 році понад 50 % становили векселі, а на акції припадало близько 26 %. Державні цінні папери, на які світовий попит на зовнішніх ринках після дефолту та реструктуризації значно знизився, становлять левову частку на ринку України. Зокрема, за даними ПФТС, частка торгівлі державними цінними паперами становила 78,85 %, а корпоративними — 21,15 % (за перші 7 місяців 2002 р.).