2. Продуктивність праці персоналу: сутність та значення її підвищення.

Продуктивність праці відбиває сутність ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

З’ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з: 1) живої праці, що витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції; 2) минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали тощо – повністю; машини, обладнання тощо - частково).

Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розуміти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці.

Обсяг виробленої продукції за певний період часу прямо пропорційно залежить від рівня продуктивності праці і чисельності залучених для виконання роботи працівників.

Обсяг виробленої продукції = W*Ч

де, W – показник, що характеризує рівень продуктивності праці і називається «виробіток»;

Ч – чисельність працівників.

Розрахунок прирості обсягу виробництва здійснюють :

А) за рахунок підвищення продуктивності праці:

∆Q_w = (Wзвіт-Wбаз)*Чзвіт

Б) за рахунок збільшення чисельності працівників:

∆Q_Ч = (Чзвіт-Чбаз)*Вбаз

3. Показники і методи визначення продуктивності праці

Оцінка рівня продуктивності праці персоналу підприємства здійснюється за допомогою таких показників:

Показники рівня продуктивності праці:

1. Виробіток

_{W = Q/Тж}

Q - обсяг виробництва продукції (робіт, послуг)

Тж - затрати живої праці на ви­пуск відповідного обсягу проду­кції (робіт, послуг) (людино-години, людино-днів, людино-місяцях, людино-роках).

_{W(річний виробіток) = Q (річний обсяг продукції)/ Чпвп}

_{трудомісткість}

2. Трудомісткість

Оберненим показником до виробітку є показник трудомісткості. Під трудомісткістю продукції розуміється сума всіх витрат праці на виробництво одиниці продукції на даному підприємстві. Він характеризує витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції. Застосовується під час планування чисельності персоналу, який має бути залучений до роботи в умовах розширення виробництва, для виконання строкових замовлень, ремонтних робіт, для оцінки рівня продуктивності праці.

Показник	Формула	Умовні позначення
Додатковий випуск продукції за рахунок зниження плин­ності		Впл - плановий виробіток на од­ного працюючого за один лю­дино-день

Рівень продуктивності праці визначається обсягом продукції (послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (послуг).

Методи вимірювання продуктивності праці розрізняються залежно від способів визначення обсягів продукції, що виробляється. Існує три методи визначення виробітку:

• натуральний передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу виробленої продукції в натуральних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах; різновидом натуральних вимірників обчислення виробітку є умовно-натуральні (використовується на підприємствах, які виготовляють однорідну продукцію). Натуральні показники виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Використання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосування цих показників.

• умовно-натуральний передбачає розрахунок продуктивності праці підприємств, загальний обсяг продукції, яких можна оцінити в натуральних .але умовних одиницях (наприклад, туб – тисяча умовних банок у плодоовочевій промисловості);

• вартісний передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу виробленої продукції в грошовому вираженні до затрат часу, вираженого в середньообліковій чисельності працівників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин) (застосовується на всіх без винятку підприємствах). Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись для визначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються.

• трудовий передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість працівників) (застосовується рідко). Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти у натуральних та грошових одиницях.

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (П_пл) шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Q_пл або N_пл) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Ч_пл):

.

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Підвищення продуктивності праці істотно впливає на обсяги виробництва.

Розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці здійснюється за формулою:

де Ч  приріст чисельності, %; Q  приріст обсягу виробництва, %.

Зростання продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості:

,

Економія чисельності робітників за рахунок зниження трудомісткості

,

де ПП – величина підвищення продуктивності праці, %;

Т_м, Т_п – минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

Е_Ч – економія чисельності робітників;

Р – кількість виробів або операцій;

Ф – реальний фонд робочого часу одного робітника;

К – коефіцієнт виконання норм.

Зростання продуктивності праці шляхом поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):

або ,

де В_б – втрати робочого часу в базовому періоді;

В_п – втрати робочого часу в поточному періоді;

Зростання продуктивності праці за рахунок змін у структурі кадрів:

,

де I – індекс загальної продуктивної праці;

In – індекс продуктивності праці основних робітників;

Id – індекс зміни частки основних робітників у загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою:

,

де dn – частка основних робітників у поточному періоді;

dб – частка основних робітників у базовому періоді.