2.3 Аналіз процесу накопичення составів

Один з найважливіших елементів тривалості знаходження вагонів на технічних станціях, який вагомо впливає на систему організації вагонопотоків, є простій вагонів під накопиченням. Затрати вагоно-годин на накопичення складають 50-70% загального простою вагонів. Різноманітні варіанти організації вагонопотоків впливають на безліч факторів, що визначають процес накопичення вагонів на сортувальних станціях. До їх числа можна віднести: кількість призначень, потужність вагонопотоку, кількість вагонів у групах, що прибувають, інтервал прибуття груп, величину замикаючої групи, кількість груп на накопичення состава, та ін.

Відповідно до [13] процес накопичення по характеру може бути перервним (П), частково перервним (Ч) або неперервним (Н).

У першому випадку состави накопичуються без залишкових груп та завершуюча група повністю включається у состав, що відправляється (рисунок 2.2).

Рисунок 2.2 – Схема перервного процесу накопичення

Особливість частково перервного процесу та, що після частини составів виникають залишки вагонів, які переходять, для накопичення наступних составів (рисунок 2.3).

Рисунок 2.3 – Схема частково перервного процесу накопичення

Неперервний процес має велике теоретичне значення та може виникнути, коли вагони залишаються після завершення накопичення кожного состава (рисунок 2.4).

Від цього залежать витрати вагоно-годин на накопичення окремого состава.

Рисунок 2.4 – Схема неперервного процесу накопичення

Різновиди перервного процесу накопичення наступні [13]:

состави накопичуються до норми, що задовольняє умові повноваговості та повносоставності поїзда (схема П1);

состави накопичуються до певного моменту, при досягненні якого поїзд відправляється незалежно від кількості вагонів у ньому (схема П2);

комбінований випадок – частину поїздів одного й того ж вагонопотоку відправляють за розкладом, а іншу – за графіком з накопиченням до визначеної величини (схема П3).

Схема П1 характерна для вивізних, передаточних, а також порожніх та деяких дільничних поїздів, що прямують без розкладу, коли немає суттєвих обмежень за вагою і довжиною состава. У даній схемі реальний процес накопичення характеризується тим, що состави накопичуються з різних за величиною груп , які надходять через неоднакові проміжки часу .

Схема П2 характерна для збірних, а також вивізних і передаточних поїздів, що відправляються за розкладом; схема П3 – для составів вивізних і передаточних поїздів, що формуються з вагонопотоку малопотужних призначень, коли суворе дотримання розкладу відправлення недоцільно.

При накопиченні составів до певного моменту часу, величина замикаючої групи дорівнює середній величині груп, що надходять. Це випливає з того, що визначає накопичення составів за схемою П2 час відправлення поїзда, а не величина состава, як у схемі П1.

Загальне у схемах П1, П2, П3 те, що допускаються значні коливання ваги і довжини составів.

Частково перервний процес також має різновиди [48]:

схема Ч1 – накопичення составів відбувається до розрахункової величини, що задовольняє умові повноваговості (повносоставності) поїзда. Не допускається коливання числа вагонів у составі.

схема Ч2 – накопичення составів відбувається до розрахункової величини, що задовольняє умові повноваговості (повносоставності) поїзда. При цьому величина состава коливається у межах, що задовольняють названим умовам.

Схема Ч1 використовується при накопиченні составів до визначеної довжини чи ваги, коли на них накладаються суттєві обмеження. Накопичення составів за цією схемою – по суті, неперервний процес, який майже не зустрічається у практиці.

Схема Ч2 типова при накопиченні составів наскрізних і дільничних призначень, коли поїзд може бути відправлений чи повноваговим, чи повносоставним з незначним перевищенням або заниженням розрахункової величини состава. За затратами вагоно-годин вона займає проміжне положення між схемами Ч1 і П1.

Відправлення поїздів повноваговими, чи повносоставними, а також великовагових і довгосоставних дозволяє оперативно впливати на процес накопичення для скорочення затрат вагоно-годин. За рахунок того, що замикаюча група у середньому більше групи, що необхідна для завершення накопичення составу, що задовольняє будь-якій умові, робітники станції у кожному конкретному випадку вирішують питання про те, скільки вагонів із неї можна включити у даний состав.