3. Мистецтво самоорганізації особистості або основні принципи самоменеджменту
На основі аналізу особливостей своєї пізнавальної та емоційної сфери й характеристик індивідуальності особистості можна спланувати шлях самовиховання, що допоможе учню краще пізнати себе, розуміти й оцінювати інших людей, безконфліктно та ефективно налагоджувати взаємини з однокласниками, вчителями, батьками та іншими людьми.
Самоорганізація полягає у створенні особистістю ефективної траєкторії індивідуального розвитку, що відбувається завдяки двом процесам – психокінезу і соціокінезу. Самоорганізація людини відбувається під дією різноманітних компонентів (змісту, емоцій, почуттів і явищ свідомості) і потребує усвідомленого управління своїми внутрішніми процесами, що потребує опанування способами, технологіями самоменеджменту.
Самоменеджмент – самостійність і особисте управління самим собою. Ефективний самоменеджмент пов'язаний як з людською природою, так і організацією, соціальним управлінням. Роль, місце в структурі, масштаби участі, ресурсоємність відносин тощо кожної сутності визначається самоменеджментом, тимчасово забезпечуються й контролюються.
Самоменеджмент, на думку П. Перерви, допомагає виконувати роботу з меншими витратами, краще організувати працю (отже, одержати кращі результати), зменшити завантаженість роботою та, як результат, зменшити поспіх і стреси.
Самоменеджмент – це послідовне й цілеспрямоване використання ефективних методів роботи в повсякденній практиці з оптимальним використанням своїх ресурсів для досягнення власних цілей.
Самоменеджмент дозволить кожному ефективно пройти всі етапи успішного шляху до мети, а саме:
вирішити, чого він хоче досягти;
створити власне бачення успіху;
використати метод «великих стрибків»;
вірити, що успіх прийде;
зосередитися на цілях, що ведуть до успіху;
не падати духом при невдачах.
Метою самоменеджменту може вважатися тимчасове забезпечення відносин, або «взаємодопомога в умовах взаємозалежності» , або «допомога без залежності».
Загальносистемні аспекти самоменеджменту полягають в обґрунтуванні, по-перше, феномена самоорганізації як нової якості при децентралізованому управлінні. По-друге, наявна ситуація являє собою розмитий і якийсь безперервний процес некерованості, інакше кажучи, процес, названий І. Пригожиним великим безладдям (хаосом), що слабо піддається контролю й управлінню. Самоменеджмент у цьому випадку стає неоднозначним і тому найбільше відповідає своєму споконвічному призначенню – організовувати будь-які процеси, передаючи реалізацію функціонерам.
Важливими факторами, що впливають на ефективність, стійкість, безперервність у будь-якій діяльності є ставлення до самого себе, до членів своєї команди, до інших людей та структура мислення, тобто розподіл часу й інтенсивності мислення над різними типами завдань, динамікою мислення, потужністю, максимальної (форсажної) і середньою швидкістю, чергуванням прискорень і гальмувань думки, здатністю системно обробляти альтернативи й приймати оптимальні рішення.
На думку І. Самукової, самоменеджмент – засіб виживання, самоствердження, самореалізації, досягнення успіху. Для цього учень повинен оволодіти здатністю до:
самопізнання, тобто достатньо добре знати себе, свої переваги і вади, рівень своїх знань, навчальних навичок і особистісних рис;
самовизначення, тобто достеменно знати, чого хоче, свої реальні потреби у спілкуванні, в досягненнях, бачити реальні проблеми і передбачати ті, які можуть зашкодити досягненню мети, визначати для себе завдання на найближчий час і на перспективу;
самоорганізованості, тобто раціонально використати свої сили і час, організувати свою діяльність так, щоб вона давала не тільки конкретні результати, а й задоволення, вміти мобілізувати себе на досягнення мети, а також розслаблятися, знімати напруження, використовувати прийоми аутотренінгу та релаксації;
самореалізації, тобто виявляти себе там, де це необхідно у межах своїх можливостей, доводити собі та іншим, на що здатний, спираючись на свої творчі здібності;
самодіяльності, тобто виявляти ініціативу, самостійність, незалежність;
самоконтролю, тобто адаптуватися до кожного нового виду діяльності, виконувати свої функції з мінімальною кількістю помилок, якісно й ефективно;
самооцінювання, тобто вміти об’єктивно оцінювати свої особистісні риси й результати своєї діяльності, не завищуючи та не занижуючи їх;
самонавіювання, вміти переконувати себе у чомусь і завдяки цьому підпорядковувати себе, свою поведінку своїй волі й розуму;
знімання за допомогою самонавіювання емоційно-нервового напруження;
саморозвитку, тобто активно працювати над собою, вдосконалювати свої людські, творчі, професійні тощо риси.
Наведемо схему, за якою відбувається управління свідомістю, увагою, мисленням завдяки можливостям людського мозку, що представлено системою з восьмикомпонентною структурою (за В. Веретновим):
головний компонент – духовний (зовнішній і внутрішній) розум;
емоційний розум, інтелект;
фізіологічний розум, здоров'я;
аналітичний розум;
соціальний розум;
матеріальний (економіко-екологічний) розум;
історичний розум, що відповідає за минулий час, але екстрапольований на майбутнє;
просторово-часовий розум, відповідає за нинішню реальність у просторі й часі та майбутнє.
Розподіл уваги між даними компонентами розуму визначається, виходячи зі структури виділення часу на виконання може бути не одного, а декількох загальнолюдських і унікального творчого призначень (див. рис.6.1).
Рис. 6.1 Схема управління самосвідомістю (за В. Веретновим)
У самоменеджменті визначене коло правил і функцій. Визначимо основні з них (за П. Перервою).
1. Визначення мети. Варто встановлювати короткострокову мету, погоджену з досягненням довгострокової глобальної мети. Одне із правил ефективного менеджменту: випадкові успіхи гарні, але не гарантовані. Заплановані успіхи краще, оскільки вони управляються й трапляються частіше.
2. Планування. Покликане забезпечити раціональне використання самого цінного ресурсу – часу. Планування як складова частина завдань і правил самоменеджменту означає підготовку до реалізації мети. Планування щоденної роботи, середньо- і довгострокових завдань означає також виграш у часі, досягнення успіху й більшу впевненість у собі.
Основні правила планування часу:
Співвідношення (60:40). Досвід показує, що найкраще розробляти план лише на певну частину робочого часу (на 60 %). Завжди потрібно залишати певний відсоток часу як резерв для несподіваних випадків або через недооцінювання тривалості певних справ.
Регулярність – системність – послідовність. Над плануванням часу потрібно працювати регулярно й системно, послідовно доводячи до кінця розпочату справу.
Реалістичне планування. Планувати потрібно тільки такий обсяг завдань, з яким реально можна впоратися.
Заповнення втрат часу. Заповнювати втрату часу краще за можливістю відразу, наприклад краще один раз довше попрацювати ввечері, ніж протягом наступного цілого дня надолужувати загублене напередодні.
Фіксація результатів замість дій. Фіксувати в планах потрібно результати або ціль, а не просто які-небудь дії.
Строк виконання. З метою уникнення зволікань й відкладання справ, потрібно встановлювати точні строки виконання для всіх видів діяльності.
Узгодження різних планів у часі. Щоб більш успішно впроваджувати свої плани в життя, необхідно узгоджувати їх із планами інших людей.
3. Прийняття рішень. Прийняття рішень допускає вибір першочергових завдань і справ. Прийняти рішення – встановити пріоритетність. Основна проблема полягає в тому, що ми намагаємося відразу виконати занадто великий обсяг роботи й розпорошуємо свої сили на окремі, часто несуттєві, але необхідні на нашу думку справи. Доцільно організувати власну діяльність нам допоможуть наступні принципи:
принцип Парето (співвідношення 80:20). Під час роботи витрачається 20 % часу для досягнення 80 % результатів. Отже, не слід відразу братися за найлегші, цікаві або ті, що потребують мінімальних витратах часу, справи. Необхідно вирішувати питання відповідно до їх значущості й важливості;
установлення пріоритетів за допомогою аналізу АБВ. Техніка цього аналізу полягає у тому, що частки у відсотках більш важливих і менш важливих справ у добутку залишаються незмінними. За допомогою літери «А», «Б» і «В» всі роботи розподіляються на три групи відповідно до їх значущості (найважливіші, важливі й несуттєві (менш важливі)). Аналіз АБВ ґрунтується на трьох закономірностях:
найважливіші завдання становлять приблизно 15 % усієї кількості справ, якими Ви займаєтеся. Внесок цього завдання в досягнення кінцевої мети становить близько 65 %;
на важливі завдання приходиться близько 20% загальної кількості справ, значущість яких також близько 20 %;
менш важливі й несуттєві завдання становлять близько 65 % всіх справ, а значущість їх становить приблизно 15 %.
Щоб застосувати аналіз АБВ, необхідно послуговуватися наступними правилами:
скласти список всіх майбутніх завдань;
систематизувати їх за ступенем важливості й установити послідовність;
оцінити завдання відповідно до категорій А, Б, В;
завдання категорії А необхідно виконувати самому;
завдання категорії Б варто делегувати іншим;
завдання, які залишилися, підлягають обов'язковому делегуванню іншим.
прискорений аналіз за принципом Д. Ейзенхауера. Цей принцип є простим допоміжним засобом у тих випадках, коли необхідно швидко прийняти рішення щодо того, якому завданню віддати перевагу. Пріоритети встановлюються за такими критеріями, як терміновість і важливість справи. Всі справи розподіляються на 4 групи:
термінові (важливі справи) – їх необхідно виконувати самому;
термінові (менш важливі справи) – їх потрібно делегувати;
менш термінові (важливі завдання) – їх необов'язково виконувати відразу, але виконувати їх потрібно самому;
менш термінові (менш важливі завдання) – від їхнього виконання можна втриматися.
4. Реалізація й організація. Передбачається складання розпорядку дня й організація діяльності з метою досягнення поставленої мети. Організація свого дня повинна відповідати основному принципу: «Робота повинна підкорятися мені, а не я їй». Існують правила, які можна розподілити на 3 групи: правила початку дня, основної частини дня й кінця дня.
Правила початку дня:
1) починати день із позитивним настроєм;
2) починати роботу за можливості в один і той самий час;
3) повторний огляд плану дня, складеного напередодні;
4) спочатку – ключові завдання;
5) приступати без розгойдування;
6) ранком займатися складними й важливими справами.
Правила основної частини дня:
1) логічна підготовка роботи;
2) впливати на фіксацію строків у власних інтересах;
3) перевіряти ще раз весь комплекс робіт з погляду необхідності окремих робіт;
4) відхиляти додатково виникаючу невідкладну проблему;
5) уникати незапланованих імпульсивних дій;
6) вчасно робити паузи й дотримуватися розміреного темпу;
7) невеликі однорідні завдання виконувати серією;
8) раціонально завершувати розпочате (відволікання й наступне повернення до роботи вимагають деякого часу, тому розпочату справу потрібно або доводити до кінця, або переривати в потрібний момент);
9) використовувати незаплановані тимчасові проміжки для підготовчої або рутинної діяльності;
10) працювати антициклічно (тобто на початку дня доцільніше займатися найважливішими завданнями, а в більше неспокійний період – справами менш важливими);
11) викроювати спокійний час для відновлення сил;
12) контролювати час і плани.
Правила завершення робочого дня:
1) завершити розпочаті невеликі справи;
2) контроль над результатами й самоконтроль;
3) скласти план наступного дня;
4) кожен день повинен мати свою кульмінацію.
5. Контроль. Контроль над результатами служить поліпшенню, а в ідеальному випадку – оптимізації трудового процесу. Всі перераховані вище функції самоменеджменту будуть не настільки ефективними, якщо не буде проводитися відповідний контроль. Контроль вирішує три завдання:
осмислення фізичного стану;
порівняння запланованого з досягнутим;
коригування за встановленими відхиленнями.
Контроль над результатами праці повинен проводитися кожного разу після виконання завдання. Той, хто хоче себе по-справжньому розвантажити, не може відмовитися від самоконтролю.
6. Інформація й комунікація. Це найважливіша фаза, тому що всі інші фази мають потребу в ній. У реальному житті людина обробляє набагато більше інформації, чим це необхідно для ефективної роботи. Для того, щоб заощаджувати свій час, необхідно розробити раціональний підхід до одержання, обробки й використання інформації.
Отже, самоменеджмент дає можливість кожному управляти собою і своїм життям, бути творцем себе і світу навколо себе за законами краси та гармонії.