2. Виховний потенціал самоврядування

Самоврядування як молодіжний рух являє собою виховну систему з різноманітними напрямками діяльності позитивного характеру, що сприяють становленню соціально-значущих якостей молоді, тому на думку І. Герлаха, Л. Боровікова, Г. Дербеньової, доречно для розкриття його педагогічних можливостей використати поняття «виховний потенціал».

При характеристиці виховного потенціалу, за С. Кульневичем, найбільш значущою є саморегуляція людини, здатність протистояти негативним впливам і сприймати позитивні впливи, розвиваючи суб’єктність особистості. Саме у здатності до самоорганізації і полягає ефект самовиховання.

Дослідження першорядної сутності змісту понять «потенціал», «виховний потенціал», дозволить осмислити сутність взаємодії суб’єктів самоврядування у навчально-виховному процесі. Існують різні підходи до визначення поняття «потенціал»: прогностичний (І. Філонов, О. Генісаретський, Н.  Носов, Б.  Юдін); ресурсний (В.  Марков, Ю. Сінягін); діяльнісний (М. Каган) та ін. Словники іноземних слів тлумачать це поняття як «сукупність наявних засобів, можливостей, ресурсів у будь-якій галузі (сфері)». «Потенціал» у філософії трактується як джерело, можливість, засіб, запас: те, що може бути використано для вирішення якого-небудь завдання, досягнення певної мети.

За Л. Виготським виховання є спеціально створені умови, що сприяють повноцінному соціальному розвитку молоді. Спираючись на дослідження Н. Щуркової, яка визначає виховне середовище як сукупність соціально ціннісних обставин, що оточують суб'єкт, впливають на його особистісний розвиток і сприяють його входженню в сучасну культуру, виокремлюємо у виховному середовищі предметно-просторовий, поведінковий й інформаційно-культурний компоненти оточення суб'єктів.

Виховне середовище, що реалізує виховний потенціал учнівського самоврядування, не може бути створене миттєво. Опора на існуючі традиції, врахування особливостей освітнього процесу, аналіз і інтерпретація даних про суб'єкти і об'єкти педагогічної взаємодії дозволяють «еволюційно» підсилювати виховний потенціал освітнього середовища закладу. Інновації в змісті, формах, методах виховної роботи й управління нею будуть ефективними лише при наявності здорового морально-психічного клімату й атмосфери творчості.

За Л. Железновою, виховний потенціал самоврядування є певна цілісність соціально-психологічних факторів, що обумовлюють потреби особистості в життєдіяльності об'єднання, позицію суб'єкта пізнання, діяльності, спілкування, права, творчості, саморозвитку.

Дослідник Г. Дербеньова розвиває думку про те, що виховний потенціал самоврядування полягає в наповненні дозвілля молоді соціально значущою творчою діяльністю, наданні можливості вибору того об'єднання, що відповідає її інтересам, потребам, поглядам, що сприяє самореалізації особистості й успішної соціалізації.

Провідними принципами реалізації виховного потенціалу є:

• суб'єктна значущість громадського життя;

• гармонізація взаємин особистості й суспільства;

• гуманістична спрямованість;

• оптимістична перспектива;

• соціально-педагогічний динамізм;

• вікова орієнтація й індивідуалізація: врахування вікових і індивідуальних особливостей.

Основні умови реалізації виховного потенціалу самоврядування:

• конвергенція рівнів різних виховних потенціалів (їхнє узгодження, зближення до однієї осі) сім'ї, вуличній компанії, громадських організацій, навчального закладу, соціуму, суспільства відповідно до вищезгаданих принципів;

• балансування темпів нагромадження реалізації виховного потенціалу (визначити співвідношення виховних можливостей і створити умови їхньої реалізації);

• оптимістична перспектива;

• воля й відповідальність соціального вибору;

• соціальний успіх і суспільне визнання.

Основними функціями виховного потенціалу самоврядування є компенсаторна й стимулююча. Б. Вульфов, А. Кирпичник, А. Мудрик, Р. Немов пов'язують це з цілим рядом причин:

• наданням молоді більшої варіативності вибору;

• відсутністю суворо заданої програми, пропуск частини якої, як правило, спричиняє неможливість продовження участі в самоврядуванні;

• можливістю справжнього самоврядування, що становить основу демократичної культури особистості, що включає в себе процедури виборів і перевиборів, загальне планування й аналіз зробленого, підзвітність обраної ради, спільне розпорядження власністю і її розподіл, суспільний контроль дотримання уставу й власних законів життя, колективна творчість і групова обов'язковість;

• наявністю виховного потенціалу таких емоційних явищ, властивих саме колективній діяльності, як спільність, колективність переживань, змагальних ситуацій, ситуацій успіху й неуспіху, новизни, раптовості й несподіванки, перспективній спрямованості, самооцінки колективу тощо.

Велике значення має комунікативна функція, що виступає як «неминущий, притягальний засіб міжособистісного спілкування, що не має собі рівних за ефективністю рішення локальних соціально-культурних завдань, поставлених молодими людьми…» (В. Туєв).

Отже, згідно досліджень, виховний потенціал учнівського самоврядування у становленні соціальної активності особистості обумовлений:

– добровільністю залучення учнів у варіативні види соціально-значущої діяльності;

– можливостями вибору засобів для досягнення поставленої групою мети;

– оптимістичною стратегією у визначенні соціально-значущих і особистісно орієнтованих завдань;

– попередженням негативних наслідків взаємодії учнів, учителів, батьків;

– готовністю учнів до самозахисту своїх інтересів при усвідомленні власної соціальної захищеності;

–врахуванням інтересів, індивідуальних потреб, переваг, мотивації до самостійної соціальної практики.

Найважливішими компонентами виховного потенціалу учнівського самоврядування є (за А. В. Пономарьовим):

• виховний потенціал суб'єктів самоврядування;

• виховний потенціал цілей і змісту освітніх програм самоврядування;

• виховний потенціал організаційних форм, методів і засобів самоврядування.

Структурні компоненти виховного потенціалу можна виділити на основі ряду потенціалів колективу (За А. Лутошкіним):

• виховні можливості самоврядування у сьогоденні й майбутньому: комплексний вплив на становлення соціально-значущих якостей особистості молоді, шляхом реалізації педагогічно значущих програм і проектів;

• моральні норми: розуміння й прийняття життєвих цінностей, таких як справедливість, романтична любов, патріотизм, дружба, істина, борг, воля, честь, вірність;

• спрямованість на розвиток таких соціально-значущих якостей особистості як відповідальність, доброта, щедрість, повага до людей, щирість, цілеспрямованість, професіоналізм і компетентність, самовладання, сильна воля, прагнення до саморозвитку тощо;

• вироблена позитивна суспільна думка про діяльність самоврядування, що забезпечує підтримку виховної роботи, іміджу;

• організаторсько-управлінські ресурси;

• високий рівень згуртованості членів самоврядування;

• система педагогічного управління.

Зазначені потенціали виражаються в їх здатності підключати додаткові джерела активності до дій особистості, бути своєрідними «підсилювачами» діяльності учнів у колективах.

Реалізація виховного потенціалу учнівського самоврядування в загальноосвітніх навчальних установах (за Л. Новіковою) залежить від успішності вирішення цілого ряду завдань організаційного, кадрового, програмно-методичного, соціально-педагогічного і психологічного характеру.

Організаційні завдання полягають у тому, щоб самоврядування функціонувало на всіх рівнях (індивідуальний, первинний колектив, колективи школи і загальношкільні органи). Для цього, перш за все, необхідно проаналізувати соціально-педагогічну ситуацію, в якій працює ця установа, з'ясувати інтереси та потреби дітей та їх батьків. Важливо також врахувати особливості навчального закладу, його профіль, основні завдання, які він покликаний вирішувати, а так само сформовані традиції, матеріальні та кадрові можливості.

Кадрові завдання – можливість професійного росту вчителів у сфері самоврядування, а також активістів учнівського самоврядування.

Соціально-педагогічні завдання:

• Опора в роботі з учнями на провідні принципи діяльності, теорію виховного колективу та педагогічної діагностики; облік психічних і вікових особливостей і можливостей учнів, індивідуальних якостей; спрямованість діяльності на реалізацію потреб та інтересів учнів.

• Включення в роботу з органами учнівського самоврядування по можливості більшої кількості вчителів.

• Вироблення позитивного ставлення батьків до роботи органів учнівського самоврядування та залучення їх до участі в їх діяльності.

• Використання в роботі органів учнівського самоврядування традицій, ритуалів, змагань, ігор, форм колективного, групового та індивідуального заохочення громадської активності учнів.

• Позиція співробітництва вчителів і учнів у спільній діяльності.

Психологічні завдання:

• Згуртованість загальних і первинних колективів учнів.

• Сприятливий психічний клімат у навчальному закладі, переважно мажорний настрой у ньому.

• Формування і розвиток «етичних орієнтирів учнів»: сумлінного творчого ставлення до праці і громадської роботи, прагнення проявити свої здібності, кращі якості; розвиток власних вольових якостей, уміння володіти своїм настроєм, бути витриманим і терплячим; доброта, тактовність, чуйність у відносинах з оточуючими; вміння цінувати громадську думку, правильно ставитися до справедливих зауважень і критики з боку вчителів, товаришів, батьків.

• Надання кожному учню такої ролі в органах учнівського самоврядування, яка відповідає його нахилам та інтересам, дає можливість для самореалізації.

• Зближення формальної та неформальної структур первинних та загального колективів завдяки розширенню системи доручень відповідно до інтересів.

• Розвиток ділового співробітництва, психічної сумісності, взаємної довіри, поваги, взаємодопомоги і взаєморозуміння між учасниками самоврядування.

• Вироблення цілей, цінностей, визначення єдиних норм і принципів спільної діяльності та взаємин усіх учасників самоврядної діяльності.

• Психологічно обґрунтована позиція і зацікавленість учителів у розвитку учнівського самоврядування.

• Бажано моральне і матеріальне заохочення вчителів, дітей, які беруть активну участь у самоврядуванні. Про їхній внесок у спільну справу колективу повинні знати всі учасники освітнього процесу.

Програмно-методичні завдання:

• Розвиток учнівського самоврядування неможливий без серйозного програмно-методичного забезпечення цього виду діяльності на всіх рівнях.

• Цілі і завдання програмно-методичних документів повинні відображати загальну стратегію розвитку, основні принципи педагогічної діяльності, головні змістові лінії роботи з розвитку учнівського самоврядування.

• Програми навчання навичкам організації самоврядування повинні містити різні рівні складності і дозволяти вчителю знайти оптимальний варіант роботи з тією чи іншою групою активістів чи з окремою дитиною. Л. Новикова вважає, що учнівське самоврядування в школі може розвиватися не тільки за рахунок розширення його меж, включення до самоврядної діяльності нових і нових учасників, але і за рахунок ускладнення його завдань.

Отже, виховний потенціал учнівського самоврядування характеризує можливості виховання, закладені в ньому, що охоплюють як ресурси самого колективу, так і адміністративні, педагогічні ресурси всієї виховної системи навчального закладу.

Виховний потенціал самоврядування сприяє:

• оволодінню молоддю певними соціально-значущими знаннями, уміннями й навичками, які необхідні їй у життєдіяльності;

• розвитку організаторських, творчих, комунікативних схильностей; становленню самостійності молоді;

• вільному спілкуванню молодих людей; вільному об'єднанню молоді в групи за інтересами;

• розвитку активності, самостійності, ініціативності й цілеспрямованості молодих людей, які входять у молодіжне об'єднання, що розвиває креативність, виховує патріотизм, толерантність.

Величину прояву виховного потенціалу самоврядування визначають соціокультурні, соціально-політичні чинники і атмосфера у навчальному закладі, психічний клімат, характер і зміст відносин всередині учнівської спільноти, всередині виховної системи закладу освіти, положення та активність органів учнівського самоврядування.