Розділ 6. Виховний потенціал самоврядування у навчально-виховному процесі

«Усвідомлення своїх сил збільшує їх»

Люк де Вовенарг

«Настає час, коли ми повинні твердо вирішити, куди рухатися.

Інакше безжалісний дрейф подій вирішить за нас»

Герберт Прокноу

«Найцінніша й непомітна робота – це зробити себе…»

Станіслав Хехель

1. Самоврядування як засіб індивідуального розвитку особистості учня.

2. Виховний потенціал самоврядування.

3. Мистецтво самоорганізації особистості або основні принципи самоменеджменту.

Опорні поняття: самоврядування, виховання, виховне середовище, потенціал, управління, самоменеджмент, самоорганізація.

1. Самоврядування як засіб індивідуального розвитку особистості учня

Становлення українського суспільства як повноцінної демократичної формації передбачає заміну консервативних підходів до реалізації молодіжної політики інноваційними прогресивними технологіями, які відповідають усім вимогам сучасного цивілізованого соціуму. Створення системи самоврядування у навчальному закладі та залучення до нього молоді є запорукою набуття досвіду управлінської діяльності, формою захисту та узгодження інтересів учнів із управлінцями та вчителями, налагодженням контактів із громадськими та молодіжними організаціями, державними органами, створення сприятливих умов для продуктивного навчання та максимального розкриття потенціалу молодої людини. Такий підхід поглиблює інтерес до різних галузей знань та видів діяльності, сприяє якнайповнішому розкриттю талантів та особистих здібностей учнівської молоді.

Проблема вивчення феномену самоврядування у навчальному закладі має глибоке історичне коріння. Концептуальні положення, що розкривають сутність, форми й завдання самоврядування представлені у працях П. Блонського, П. Каптерева, Н. Крупської, А. Луначарського, А. Макаренка, В. Сороки-Росинского, С. Шацького і ін.

Спробуймо, перш за все, з’ясувати, що ж таке самоврядування, які функції воно виконує, чим ця діяльність унікальна чи специфічна.

Відповідно до соціолого-педагогічного словника, самоврядування, у найзагальнішому розумінні, – автономне функціонування будь-якої організаційної системи (підсистеми), прийняття нею рішень із внутрішніх проблем. Самоврядування також розглядають як: принцип організації колективу (З. Білоусова, Н. Кузьміна); метод самоорганізації колективу (А. Щаглик, В. Коротов); спосіб залучення членів колективу до управлінської діяльності (В. Сластьонін); засіб виховання особистості, чинник її різнобічного розвитку (Т. Бутківська, А. Киричук); форму або організацію життєдіяльності членів виховного колективу (Ю. Тихомиров, В. Гуров).

На сучасному етапі досвід самоврядування передусім розуміється як соціалізація, залучення молоді до високої культури соціальної самореалізації, що визначається суспільно-значущою спрямованістю інтересів та полягає у реалізації природних і індивідуальних здібностей, особистісного призначення, творчого потенціалу тощо.

Основоположник самоврядування як форми соціалізації вихованців А. Макаренко послуговувався тим, що особистість розвивається цілісно, не можна спрямовувати виховання на розвиток якоїсь певної якості або виробляти певні здібності. Слід зауважити, що ідеї А. Макаренка залишаються актуальними і донині.

Отже, самоврядування – це рефлексивна суб’єкт- суб’єктна взаємодія спільності людей, які разом визначають ціль, об'єкт і предмет своєї діяльності, домовляються про принципи, форми, способи й засоби їх реалізації. У цій спільній діяльності між людьми виникають особливого роду стосунки, які надають їхній взаємодії характер співробітництва, спільного буття у просторі життєдіяльності й спілкування.

Розглядаючи самоврядування як різновид соціального управління, В. Овчинніков та В. Філіпов виявляють його сутнісні риси:

• самостійність якої-небудь організованої соціальної спільності в управлінні власними справами;

• самостійний вибір цілей і шляхів їхнього досягнення самоврядними структурами при збереженні взаємодії зі змінними й ієрархічно іншими структурами, що досягається узгодженням і супідрядністю цілей різних суспільних структур і компонентів;

• наявність колективного управління, участі членів організації, спільності у роботі відповідного органа управління, залучення виконавців у вироблення й прийняття загальних рішень;

• наявність свідомого, цілеспрямованого, продуманого, організуючого й регулюючого впливу людей на власну суспільну, колективну, групову життєдіяльність у формах самоврядування, що володіє такою атрибутивною властивістю, як безпосередність впливу.

Самоврядування – це представництво. Учні, вчителі та батьки обирають своїх представників до органів самоврядування і довіряють їм брати участь в управлінні навчальним закладом від свого імені. Органи самоврядування представляють тих, хто їх обрав, і захищають інтереси своїх виборців.

Форми самоврядування у навчальному закладі розподіляють на чотири групи:

1. Загальношкільному самоврядуванню належать органи шкільного самоврядування створені спільно учнями, учителями та батьками. Ці органи самоврядування повинні погоджувати інтереси всіх учасників шкільного життя і тому, як правило, мають повноваження приймати рішення, що мають загальношкільне значення. Найбільш поширеною формою загальношкільного самоврядування є Рада школи (Рада навчального закладу).

2. До батьківського самоврядування належать органи самоврядування, які створені батьками. Найбільш поширені такі форми батьківського самоврядування, як батьківські комітети.

3. Педагогічному самоврядуванню належать органи самоврядування, які створені вчителями. Як правило, найбільш поширеним органом педагогічного самоврядування є педрада.

4. До учнівського самоврядування належать органи, які створені учнями. Це означає, що їх формують учні з числа учнів. Відповідно, учнівське самоврядування виражає інтереси учнів. Формами учнівського самоврядування можуть бути учнівська конференція, учнівська рада, учнівські збори класу, правозахисна приймальня та багато інших.

У кожному навчальному закладі самоврядування може бути представлено різними формами. Наприклад, в одному може працювати тільки учнівське самоврядування, а в іншому – форми самоврядування всіх чотирьох груп.

Учнівське самоврядування виводить молодих людей у сферу світоглядного осмислення соціальної реальності, їх стосунків з оточуючими людьми. Саме в діяльності самоврядування закони управління та особливості виховання набувають своєрідної специфіки. Розглянемо сутність самоврядування більш детально.

Учнівське самоврядування – багатоаспектне соціально-педагогічне явище, що включає соціальний, правовий, педагогічний, організаційний, психологічний компоненти, яке реалізується у варіативних формах організації життєдіяльності учнівських колективів.

Система учнівського самоврядування характеризує готовність учнів до управління освітньою установою, до вирішення значущих для них проблем і являє собою форму організації учнівського колективу, яка забезпечує розвиток самостійності учнів у прийнятті й реалізації рішень для досягнення соціально-значущих цілей суб'єктів освітнього процесу.

Розвиток учнівського самоврядування являє собою послідовність динамічних, якісних змін, що забезпечують взаємодію керованої й самокерованої систем соціально-значущої життєдіяльності учнів. Широке впровадження учнівського самоврядування може бути успішним лише при врахуванні наявного в колективі досвіду.

А. Шарипін зазначає, що успіх самоврядування пов'язаний із глибоким розумінням ролі цього процесу у розвитку особистості, в удосконаленні діяльності вчителя, у наданні імпульсу соціальної фасилітації життю освітньої установи. Успіх народжується в роботі, в подоланні перешкод, в умінні досягати вершин, у переживанні емоцій радості й задоволення від співробітництва, розуміння й підтримки.

На основі наявного досвіду можна виокремити тенденції у розвитку учнівського самоврядування:

• розвиток самоврядування проявляється в розширенні прав і обов'язків учнів, в ускладненні їхніх функцій, змісту діяльності;

• при доцільній організації самоврядування відбувається постійне збільшення числа його учасників;

• з розвитком самоврядування виникає діловий зв'язок між учасниками, створюється ієрархічна система.

За дослідженням З. Пойманової виокремлюють такі організаційно-педагогічні умови ефективного розвитку учнівського самоврядування в освітніх установах:

• використання технологій моніторингу взаємодії соціальних інститутів при вдосконаленні системи учнівського самоврядування;

• мотивація учнів до самостійної соціальної практики;

• впровадження проектних технологій становлення соціальної активності учнів.

Закон «Про освіту» визначає два принципи управління освітньою установою: єдиноначальність і самоврядування. І дає право на участь в управлінні освітньою установою (тобто, право на самоврядування) вчителям, батькам і учням. Органи самоврядування можуть володіти представницькими та виконавчими функціями. Представницькі функції дають органам самоврядування право брати участь у прийнятті рішень з питань шкільного життя від імені своїх «виборців» – наприклад, учнів. Такі органи, відповідно, є виборними. Якщо ж орган самоврядування не має представницьких функцій, то виборність перестає бути необхідною. Виконавчі органи самоврядування створюються для організації конкретної роботи і можуть формуватися з числа добровольців.

Незалежно від форм учнівських об'єднань завдання їх однакові, що полягають у сприянні вирішенню соціальних, економічних та культурно-освітніх проблем.

Основні завдання органів учнівського самоврядування:

• забезпечення і захист прав та інтересів учнів, зокрема, стосовно організації навчального процесу;

• забезпечення виконання учнями своїх обов’язків;

• здійснення гуманістичного виховання учнів у дусі толерантності;

• утвердження демократичного способу життя, взаємної вимогливості, почуття соціальної справедливості, здорового морально-психічного клімату;

• сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності учнів;

• сприяння діяльності учнівських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами;

• організація співробітництва з учнями інших навчальних закладів і молодіжними організаціями.

Вищим органом учнівського самоврядування мають бути загальні збори (конференція) осіб, які навчаються у навчальному закладі та які:

• ухвалюють Положення про учнівське самоврядування;

• обирають виконавчі органи учнівського самоврядування та заслуховують їхні звіти;

• визначають структуру, повноваження та порядок обрання виконавчих органів учнівського самоврядування.

Згідно закону України «Про освіту» органи самоврядування в освіті можуть об'єднувати учасників навчально-виховного процесу, спеціалістів певного професійного спрямування. Водночас учнівське самоврядування не може бути відокремлене від співуправління. Співуправління й самоврядування – це два рівні розвитку учнівського колективу. Вирішення проблем починається зі співуправління як спільної діяльності учнів і педагогічного колективу, адміністрації навчального закладу й призводить до самоврядування, як повністю самостійному рішенню конкретних завдань учнівства.

Однак з погляду менеджменту, більш високим рівнем розвитку учнівського колективу вважається співуправління як спільна діяльність адміністративних, суспільних або самодіяльних органів самоврядування, здійснювана на засадах визнання рівноправності всіх суб'єктів, що беруть участь в управлінні. Воно створюється й розвивається на основі самоврядування.

У сучасному загальноосвітньому закладі ці рівні розвитку учнівського колективу повинні існувати одночасно й доповнювати один одного: ряд питань компетентно можуть бути вирішені самими учнями; інші – адміністративним шляхом у силу недостатньої компетентності учнівства; певна група проблем – тільки в результаті спільної діяльності на рівні співуправління.

Основне призначення учнівського самоврядування – задовольнити індивідуальні потреби учнів, спрямовані, перш за все, на захист їх громадянських прав та інтересів. Участь у вирішенні нагальних проблем навчального закладу, участь учнів в учнівському самоврядуванні сприяє становленню більш чіткої і усвідомленої громадянської позиції та ціннісного ставлення до себе та інших, дозволяє підвищити соціальну компетентність, розвиває соціальні навички поведінки і установки на самостійне прийняття рішень у проблемних ситуаціях.

Учнівське самоврядування відкриває для багатьох учнів можливості проявити свої особистісні здібності, знайти цікаву справу, організувати її виконання, приймаючи на себе персональну відповідальність за результати.

Розглядаючи учнівське самоврядування з погляду педагогіки, а саме вплив на свідомість учнів як незалежного фактору, більшість дослідників наголошують (зокрема, І. Булах, М. Савчин, І. Ярмакєєв та ін.), що цей вид діяльності передбачає не тільки активну участь учнів у громадському житті, а й певні принципи в роботі самоврядування: планування, виконання та оцінювання діяльності. Саме ці принципи, що покладені в основу самостійної діяльності, є основними критеріями оцінювання ефективності роботи самоврядування, за якими доцільно його проводити. Тобто, учнівське самоврядування є дієвою формою самовиховання.

Відповідаючи за окремі напрямки роботи свого колективу, діти організовують своїх товаришів на виконання завдань, беруть участь у плануванні, контролюють і перевіряють один одного. А, як відомо, будь-яка діяльність людини є свого роду вправлянням її сил і здібностей, і, отже, викликає їх розвиток. Беручи участь у роботі органів самоврядування, учні набувають цілий ряд звичок і навичок, умінь і знань. Адже, за словами В. Коротова, виховне значення учнівського самоврядування полягає в підготовці вихованців до участі у громадському самоврядуванні, в розвитку у дітей найважливіших якостей нової людини.

Згідно з дослідженнями Н. Приходько, при залученні учнів у самоврядування, у них розвивається наукове управлінське мислення, яке сприяє виробленню таких умінь, як:

• аналізувати управлінські ситуації, що виникли, та виявляти причини, що їх породили;

• передбачати наслідки своїх дій і дій колективу;

• оцінювати ситуацію, що склалася, і знаходити оптимальне рішення;

• аналізувати і синтезувати сприйняту управлінську інформацію;

• аргументовано і логічно відстоювати свою думку;

• об'єктивно оцінювати свої дії, дії органів самоврядування;

• визначати перспективи розвитку самоврядування, планувати роботу з урахуванням цих перспектив;

• встановлювати ділові відносини з товаришами і вчителями.

Отже, будучи одним із потужних стимулів підвищення соціальної активності учнівських колективів освітніх установ, самоврядування є специфічним демократичним інститутом, орієнтованим на спільну з адміністрацією й громадськими організаціями завдання оптимізації всієї життєдіяльності освітньої установи.

Реалізуючи право учнів на участь в управлінні загальноосвітнім навчальним закладом самоврядування приймає рішення стосовно життєво важливих проблем як у навчальній, так і в позанавчальній сфері силами самих учнів. Відтак педагогічний потенціал самоврядування стає досить діючим: це банк ідей, обмін якими збагачує уявлення про світ; це взаємодія із цікавими людьми, погляди й дії яких розширюють інтелектуальні, соціальні, комунікативні, емоційний обрії; це активна діяльність, що приносить радість і користь людям; це рефлексія, діагностика й прогностика. Логічним центром функціонування самоврядування повинне бути задоволення потреб у соціалізації, самоактуалізації особистості, розширенні сфери інтересів і розвитку громадянської самосвідомості та творенні власної яскравої індивідуальності.