3. Створення ситуацій успіху у співробітництві

Перед усім варто розмежувати поняття «успіх» і «ситуація успіху». З психологічного погляду успіх – це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого людина прагнула у своїй діяльності, або співпав з її очікуваннями, надіями, або перевершив їх. Ситуація успіху, за визначенням А.С. Бєлкіна – це цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягнути значних результатів у діяльності як окремої людини, так і всього колективу. Ситуацію успіху можна розглядати і як психічний стан задоволення наслідком фізичної або духовної напруги людини, а успіх як досягнення позитивних результатів у будь-якій діяльності. Успіх має дві сторони: суто індивідуальне переживання радості – особистісне, суб’єктивне; групове оцінювання (суспільне) досягнень людини, ставлення оточуючих до успіху члена групи, організації.

Мудрість педагогічного управління полягає в тому, щоб радість успіху не породжувала надмірну благодушність, а страх можливої поразки не паралізував волю. Щоб з’ясувати чи всякий успіх можна вважати успіхом, необхідно знайти відповіді на два питання: Заради чого? («Мета виправдовує засоби?»). Якими засобами? («Була б мета благородна, а засоби другорядні?»). І завжди пам’ятати, що лише благородна мета і благородні способи її досягнення зумовлюють успіх, а ще – успішний учитель, який знає ці способи та є прикладом для своїх учнів.

Мета діяльності вчителя – створити ситуацію успіху для гармонійного духовного розвитку та самореалізації кожного; дати можливість кожному відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх можливостей, віри у свої сили.

Завдання вчителя – допомогти кожному учню зростати в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів; дати зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно прикласти зусилля.

Результат: співробітництво, створюючи ситуації успіху кожному учневі, виробляє найціннішу людську якість – стійкість у боротьбі з труднощами. Пам’ятаймо: успіх дитині може створити вчитель, який сам переживає радість успіху!

Проте, досліджуючи умови оптимальної педагогічної взаємодії, вчені виявили деякі причини неадекватної професійної поведінки вчителів, їхнього упередженого ставлення до тих чи інших категорій учнів, створюючи таким чином ситуації неуспіху для них. Виокремимо найбільш розповсюджені причини неадекватної професійної поведінки вчителів.

Учителі частіше звертаються до учнів, які викликають у них те чи інше емоційно-смислове ставлення – симпатію, стурбованість, неприязнь, водночас байдужі їм діти залишаються без учительської уваги. Виявляється, вчитель схильний краще ставитися до більш «інтелектуальних», більш «дисциплінованих», старанних учнів. На другому місці – пасивно-залежні та спокійні. На третьому – «незібрані» учні, ті, що піддаються впливу, але не управлінню. Самі нелюбимі – незалежні, активні та самовпевнені учні.

Суттєвою є і зовнішність учня. «Привабливим» дітям – за інших рівних умов – учителя приписують більш високий інтелект, кращий статус у групі однолітків, намір вступити у виший навчальний заклад і навіть вважають, що їхні батьки більше займаються вихованням цих дітей.

Учитель, виявляється, підсвідомо прагне більше звертатися до тих учнів, які сидять за першими партами, і оцінює їх більш високо. Надає перевагу «каліграфам», якщо у нього самого бездоганний почерк. Він дуже чутливий до помилок у мовленні та навіть до …звуку голосу.

Вчитель створює власні певні установки (або очікування, або погрози) відносно певних учнів і …поводить себе так, щоб це справдилося, навіть якщо він у цьому помиляється.

Вчителі поділяють учнів на «перспективних» і «неперспективних», хоча здібності у цих учнів однакові. Діти «поганої» групи у чотири рази менше звертаються до вчителя по суті проблеми, натомість учитель звертається до них у півтори рази частіше. Але він удвічі частіше висловлює своє незадоволення і майже втричі рідше хвалить, ніж інших. За однаково правильні відповіді «хороших» дітей хвалять удвічі частіше, за однаково неправильні «поганим» висловлюють своє незадоволення майже втричі частіше.

Наведемо список ознак, за якими, згідно даним дослідників (за А.А. Леонтьєвим), можна виявити наявність негативної установки вчителя, тобто підсвідомо погане ставлення до учня:

а). Вчитель дає «поганому» учневі менше часу на відповідь, ніж «хорошому», тобто не дає йому подумати.

б). Якщо дана неправильна відповідь «поганим» учнем, учитель не повторює питання, не пропонує підказки, натомість відразу запитує іншого або сам дає правильну відповідь.

в). Учитель ліберально оцінює (позитивно) неправильну відповідь «хорошого» учня.

г). Вчитель «поганому» учневі частіше висловлює незадоволення за неправильну відповідь ніж «хорошому».

д). Вчитель «поганого» учня рідше хвалить за правильну відповідь ніж «хорошого».

е). Вчитель намагається не реагувати на відповідь «поганого», викликає іншого, не помічаючи піднятої руки.

є). Вчитель рідше посміхається, менше дивиться у вічі «поганому», ніж «хорошому» учневі.

ж). Вчитель рідше викликає, іноді взагалі не працює з «поганим» учнем.

Отже, актуальною залишається заповідь В. Сухомлинського: «Дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності – це перша заповідь виховання. У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здатні. Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися.» У педагогічній взаємодії з дітьми вчителю важливо дотримуватися наступних постулатів (за О. Кононко):

• розуміти природу своїх вихованців, а не пристосовувати їх під себе;

• полегшувати, а не ускладнювати дітям їхню не просту внутрішню роботу із самовдосконалення, духовного становлення; допомагати людині, яка лише розпочинає свій життєвий шлях, жити власними силами;

• бути терплячим і спостережливим, діяти природовідповідно, спираючись на природні пристрасті дитини;

• не вимірювати своїми дорослими мірками дітей, а намагатися поставити себе на їхнє місце, базуючись на знанні об’єктивних законів психічного розвитку; надавати перевагу не одній універсальній програмі розвитку, а використовувати індивідуальні програми, відповідні особливостям кожного;

• не обирати за дитину вид діяльності, міру її складності, спосіб виконання, а навпаки – вправляти в умінні, надавати перевагу, здійснювати вибір, приймати самостійні рішення;

• не вимагати, не наполягати, не говорити: «Ти повинен це зробити!», а запрошувати до активності, спонукати, зацікавлювати. Роль учителя полягає в тому, щоб дитина сама сказала: «Я хочу це зробити!»;

• сповідувати рухливість як умову повноцінного розвитку особистості, дозволяти дітям вільно пересуватися, обирати зручне місце, позу, місце дії; не переривати творчого процесу, не втручатися у нього, тріпотливо ставитися до різноманітних виявів внутрішнього життя вихованців;

• своїми діями не карати, не зловживати схваленням: очікування нагороди продукує напружені зусилля відповідати чиїмсь вимогам; найкращою винагородою для вихованця має бути його власне просування шляхом розвитку;

• визнавати власні помилки і незнання, тим самим показуючи дітям, що не слід боятися помилок, соромитися свого незнання; особистісне самовдосконалення починається з уміння визнати свої вразливі місця;

• забезпечувати дітям гармонійне життєве та освітнє середовище, яке допомагає їм зосередитися, почуватися затишно і спокійно, уникати надмірно голосних звертань, окриків, менторської тональності; турбуватися про психічне здоров’я вихованців;

• стежити за своїм психічним станом, його впливом на ефективність виховного процесу; враховувати його, у разі потреби коригувати, регулювати; усвідомлювати, що повтор негативних станів веде до закріплення відповідних негативних рис характеру;

• експериментувати, варіювати, сумніватися, бути у пошуку, самовдосконалюватися, досліджувати, не заспокоюватися на досягнутому, розвивати у собі педагогічну рефлексію.

Тепер давайте поговоримо про необхідність урахування індивідуальних особливостей дітей у співробітництві з ними. У залежності від активності – пасивності, впевненості – невпевненості в собі виокремлюють такі групи дітей:

Категорія учнів «Лідери» – активні, впевнені у собі учні з яскраво вираженим бажанням діяти: вони першими включаються в навчальну діяльність, підходять до вчителя з різноманітними питаннями, які їх цікавлять; упевнені в своїх силах, ініціативні; їх можна пізнати по зацікавленості, палкому погляду, активній жестикуляції, відкритості, бажанню більше говорити, ніж слухати.

Категорія учнів «Надійні» – мають хороші здібності, сумлінно ставляться до своїх обов’язків, активні у громадській роботі. Діти самостійні, впевнені у собі. Рівень їх домагань адекватний їх можливостям. У групі такі діти почувають себе впевнено, спокійно, захищено. Основа їх надійності – у постійному відчутті радості.

Категорія учнів «Впевнені» – здібності таких учнів можуть бути і вищими ніж у попередніх, але система їхньої роботи не настільки відрегульована – періоди злету, підйому змінюються розслабленням; при сумлінному ставленні до своїх обов’язків у таких учнів бувають періоди спаду. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на невдачі. Вони швидко можуть звикати до успіхів, їхня впевненість переростає у самовпевненість.

Категорія учнів «Відповідальні» – активні, але невпевнені у собі. Вони бездоганні виконавці, добросовісні у навчанні; зацікавлено підходять до вчителя, але побоюються задавати свої питання; рідко виявляють ініціативу, тому що не впевнені у своїх силах; у них уважний погляд, розуміюча посмішка, вони кивають головою на знак згоди, але використовують жести невпевненості, більше слухають, ніж говорять; дуже хворобливо реагують на несправедливість учителів, на необ’єктивні оцінки, але їх реакція тиха, непомітна (сльози, мовчання, заглиблення в себе, але не бунт).

Категорія учнів «Невпевнені» – цілком успішні діти, пізнавальні інтереси яких пов’язані з навчанням. Мають хороші здібності, відповідальні, але не впевнені у своїх силах. У них може бути занижена самооцінка, нестійкий настрій, епізодичні невдачі, складна психічна атмосфера дома тощо. Вони хворобливо реагують на несправедливість, необ’єктивність оцінки.

Категорія учнів «Зневірені» – мають непогану підготовку, здібності, успіхи у навчанні, але втратили надію, розчарувалися, зневірилися, не здатні радіти. Причини відчаю можуть бути різні: невдачі, безтактність учителя, проблеми вдома тощо. Такі діти можуть стати ізгоями у групі.

Категорія учнів «Скептики» – пасивні, впевнені в собі, ставляться до всього з певним сумнівом і скептицизмом, у навчальній діяльності не проявляють активності; полюбляють задавати вчителю провокаційні питання, сумнівно жартувати, таким чином збиваючи з робочого ритму всю групу; у цих дітей уважний, іронічний погляд, скептична посмішка, жести закритості, незгоди, бажання більше говорити, ніж слухати.

Категорія учнів «Байдужі» – пасивні, невпевнені в собі. Вони звикли бути пасивними, не прагнуть до успіху, тому що або втратили з якихось причин надію на успіх, або не знали радості успіху. Такі діти не підходять до вчителя, не виявляють ініціативи; вони мають смутний, незацікавлений погляд, невиразну жестикуляцію, жести захисту, закритості, небажання говорити.

Відповідно, для кожної категорії учнів створюються різноманітні види радості за допомогою прийомів, які залучають їх у певну діяльність. Отже, технологія створення ситуації успіху спирається на такі види радості: «Здійснена радість», «Неочікувана радість», «Загальна радість», «Сімейна радість», «Радість пізнання». Опишемо прийоми їх створення для різних категорій дітей.

«Здійснена радість» – надія на успіх живе у кожній дитині, але успіху досягають лише ті, які прикладають власні зусилля. Очікування успіху – це і є стан здійсненої радості. Прийоми її створення:

• «Невтручання» – прийом створення ситуації успіху, який передбачає максимальне надання самостійності у вирішенні завдань чи проблем, можливості розібратися в собі чи ситуації (для «Лідерів» та «Надійних»);

• «Холодний душ» – прийом створення ситуації успіху, коли учитель не поспішає з хорошою оцінкою, чітко мотивуючи недоліки учня, він не лише не «поливає бальзамом» зачеплене самолюбство, але й трохи «підсипає солі» (за А.С. Макаренком) (для «Впевнених»);

• «Емоційне пещення» – прийом створення ситуації успіху, коли вчителю потрібно вселити дитині віру в себе, похвалити за будь-що, усмішкою, поглядом дати зрозуміти їй, що серце вчителя відкрите та готове піти на емоційний контакт (для «Невпевнених», «Відповідальних», «Байдужих»);

• «Анонсування» – прийом створення ситуації успіху, коли вчителю необхідно обговорити з учнем, що йому потрібно буде зробити. Це як репетиція майбутньої події (запобіжний контроль) (для «Невпевнених», «Відповідальних», «Байдужих»);

• «Гидке каченя» – прийом створення ситуації успіху, коли вчителю важливо вчасно побачити, впізнати таку дитину, створити всі можливі умови для її розквіту, допомогти їй, повірити в неї (для «Зневірених», «Скептиків», «Байдужих»);

• «Миша у сметані» – прийом створення ситуації успіху, коли потрібно вчасно надати допомогу з боку вчителя та учнів тій дитині, яка, потрапивши у складну ситуацію, не перестає працювати. Важливо підтримати прагнення дитини стати на ноги, вселити їй упевненість у власній силі, можливостях (для «Зневірених», «Скептиків», «Байдужих»).

«Неочікувана радість» – це психічний стан задоволення від того, що результати діяльності учня виявилися вищими, ніж очікували. По суті, неочікувана радість є результатом створених сприятливих умов усіма – вчителем, батьками, самим учнем, його однокласниками тощо. Розкриємо сутність прийомів її створення:

• «Сходи» – прийом створення ситуації успіху, коли вчитель веде дитину поступово вгору, крок за кроком, допомагає, вселяє впевненість, віру в свої можливості. Етапи цього прийому: 1. «Психічна атака»; 2. «Емоційне блокування»; 3. «Вибір головного напрямку»; 4. «Вибір рівних можливостей»; 5. «Неочікуване порівняння»; 6. «Стабілізація» (для «Невпевнених», «Зневірених», «Скептиків», «Байдужих»);

• «Стань у стрій» – прийом створення ситуації успіху, який передбачає створення для дитини сприятливих умов для того, щоб вона працювала разом із усіма – додаткові заняття, консультування, робота в парі тощо (для «Невпевнених», «Зневірених», «Скептиків», «Байдужих»);

• «Даю шанс» – прийом створення ситуації успіху, коли дитина дістає можливість не очікувано для самої себе розкрити власні можливості, здібності (для «Лідерів», «Впевнених» та «Надійних»);

• «Сповідь» – прийом створення ситуації успіху, який передбачає розкриття вчителем перед дитиною стану своєї душі, щире звернення до найкращих дитячих почуттів (для «Лідерів» та «Надійних»).

«Загальна радість» може бути створена вчителем, може бути спонтанною, помітною, непомітною, висловленою, невисловленою, що дає можливість учневі відчути себе задоволеним, стимулює його зусилля, викликає внутрішній стан радості, щастя. Управління зародженням загальної радості має вигляд: здійснена (або неочікувана) радість учня + підтримка вчителя + «зараження» окремих учнів + підтримка вчителем «заражених» + розширення меж «зараження» + поява нових стимулів до саморозвитку інтересів = загальна радість. Звернімося до прийомів її створення:

• «Стеж за ними» – прийом створення ситуації успіху, що передбачає надання можливості мислити учню, який лінується, інтелектуально занедбаний, але доброзичливий і товариський, відчути радість відкриття в собі інтелектуальних сил. Його етапи: 1. «Діагностика інтелектуального фонду учнів», 2. «Вибір інтелектуального спонсора», 3. «Фіксація результату та його оцінювання» (для «Невпевнених», «Зневірених», «Скептиків», «Байдужих»);

• «Емоційний сплеск» – прийом створення ситуації успіху, який передбачає надання емоційного заряду впевненості у важку для учня хвилину, нагадавши йому про його величезний життєвий потенціал, зняття психічної напруги, спрямування на позитивне мислення (для «Лідерів», «Впевнених» та «Надійних»);

• «Обмін ролями» – прийом створення ситуації успіху, який дає учням можливість проявити себе; побути в різних ролях; зрозуміти, що вони можуть значно більше, ніж від них очікують (для всіх категорій дітей);

• «Зараження» – прийом створення ситуації успіху, який передбачає створення сприятливих умов, щоб успіх одного учня став потужнім стимулом для інших, викликав радість усіх. Його етапи: 1. «Позитивна єдність емоційного та інтелектуального контакту дітей», 2. «Вибір гносіоносія», 3. «Створення ситуацій змагання», 4. «Вибір адекватних стимулів змагань» (для всіх категорій дітей).

«Сімейна радість» – прийом створення ситуації успіху, який використовується перш за все у самій сім’ї. Сімейна радість породжується здатністю батьків тверезо дивитися на можливості своїх дітей, реально оцінювати їхні досягнення. Завдяки творчій співпраці вчителя з учнем і його батьками досягається успіх, якому радіє і сам учень, і його батьки (для всіх категорій дітей).

«Радість пізнання» – прийом створення ситуації успіху, коли відбирається життєво важлива, цікава інформація з урахуванням індивідуальних особливостей дітей, оригінальні форми її презентації; діти залучаються в різноманітні види діяльності, що дає змогу кожному: зробити своє відкриття; оволодіти вміннями дослідника, виробити власний спосіб пізнання; навчитися отримувати задоволення не лише від результату, але й самого пізнання; радіти власним відкриттям. Прийоми її створення: «Еврика», «Навмисна помилка», «Лінія горизонту» (для всіх категорій дітей).

Підсумовуючи, дамо декілька можливих алгоритмів дій у відповідних ситуаціях:

• зняття страху – «Нічого не бійся, страшного тут нема…», «Не помиляється лише той, хто нічого не робить…», «Робота доволі легка…»;

• прихована інструкція – «Ти ж пам’ятаєш, що…», «Достатньо, щоб було…»;

• персональна спроможність – «Лише в тебе і може вийти…», «Лише ти і міг би…», «Лише тобі я і можу довірити…»;

• підсилення мотиву – «Нам це так потрібно для…», «Від тебе залежить успіх усієї нашої роботи…», «Без твоєї допомоги нам ніколи не впоратися…»;

• педагогічне навіювання – «Починай же…», «Нам уже не терпиться…», «Так хочеться скоріше побачити…»;

• висока оцінка деталі – «Особливо тобі вдалося…», «Більш всього у твоїй роботі мені сподобалося…», «Найкраще у тебе вийшло…».

Оформлення алгоритму створення ситуації успіху може мати і віршований варіант (за Н. Щурковою):

• Встанови контакт.

• І страх зніми.

• Проінструктуй.

• Якщо потрібно – допоможи.

• В кінці – деталь хвали.

Дбаючи про успіх дітей, не забуваймо заповіту Я. Корчака: «Не деспотичні накази, не нав’язана дисципліна і недовірливий контроль, а тактовне порозуміння, віра у досвід, співпраця і співжиття».