2. Методологічні установки психотерапевтичних стосунків

Методологія (від грецьких methodos – шлях дослідження або пізнання, logos – поняття, вчення) у різних фахових словниках визначається однаково: «система принципів та способів організації та побудови теоретичної та практичної діяльності, а також учіння про цю систему». Узагальнене та спрощене визначення може бути таким: «методологія – це учіння про організацію діяльності» [209; 213].

Таким чином, методологія психологічної допомоги – це система принципів і способів організації психологічної допомоги [213].

На сучасному етапі розвитку такого виду психологічної допомоги як консультування можна виділити методологічні установки, які спрямовані на різноманітні психотерапевтичні підходи й теоретичні напрями психотерапії та консультування: раціоналістичну та натуралістичну (див. табл. 1.2.2) [71].

Таблиця 1.2.2

Методологічні установки психотерапевтичних стосунків

№	Методологічні установки	Характеристика
1.	Раціоналістична	Акцентує, головним чином, діагностичне начало, саму здатність психолога діагностувати ті чи інші особливості клієнта. Наступне завдання консультанта полягає в тому, щоб організувати відповідний зворотній зв’язок клієнту – доведення до його свідомості тих уявлень і висновків, до яких консультант прийшов у процесі роботи з ним. Мається на увазі, що клієнт, озброєний та піднесений цим новим знанням, зможе краще вирішувати свої проблеми. Інколи за цією установкою відслідковується дещо наївна віра психолога у свідомі можливості клієнта, в його волю до самозмін і здатність адекватно інтегрувати отримані знання в свою Я-концепцію; інколи можуть бути перебільшені здібність і готовність клієнта брати на себе реальну відповідальність за своє життя та за ті болісні обставини, які обумовили потребу в психологічній допомозі.
2.	Натуралістична	Вона спирається на ряд принципів, встановлених вперше в психоаналізі та є фундаментальними для різноманітних течій консультативної практики. У загальному вигляді їх можна сформулювати таким чином: - психологічна дезадаптація, невротичні проблеми і тому подібне, що пов’язане з глибинними властивостями особистості; - ці властивості, як правило, неусвідомлені та не можуть бути безпосередньо розкриті клієнтом у власному досвіді; - корекція проблем вимагає актуалізації прихованих від свідомості глибинних аспектів внутрішнього світу особистості; - це визначає процес особливим чином організованого спілкування зі спеціалістом – психологом чи психотерапевтом, - у процесі якого вдається вплинути на внутрішні глибинні джерела наявних проблем клієнта.

3. Методи та форми роботи психологічної допомоги

На думку О.Бондаренка, методи і форми роботи видів надання психологічної допомоги особистості запозичені із суміжних галузей: соціології (масові опитування, глибинні інтерв’ю), психіатрії (практично весь (у тому числі елементи гіпнозу) багатющий арсенал терапевтичних технік) та релігії (пасторські наставлення) [39,с.14].

На методологію того чи іншого виду психологічної допомоги традиційно значною мірою впливає «теорія особистості», на яку опираються у тій чи іншій модальності [37; 38; 213].

Принципи та способи допомоги клієнту визначаються уявленнями про запропоновану у даній парадигмі структуру особистості. Скажімо, методологія психодинамічного напряму визначається уявленням про структурні компоненти особистості, які виділені у цьому напрямі. Цю теорію особистості мають розділяти і клієнти (інтерпретувати ті чи інші почуття, думки у термінах певного комплексу, віднаходити ознаки тієї чи іншої прийнятої у даному напрямі схеми розвитку симптому тощо) [213].

Рівні стосунків у видах психологічної допомоги на сьогоднішньому етапі свого розвитку проходять основні шляхи еволюційного процесу: «ароморфоз» – основний шлях прогресивної еволюції тому, що таким чином відбувалася еволюція від одноклітинних до багатоклітинних (у психологічній допомозі – виникнення на основі класичних теоретичних підходів еклектичного та інтегративного підходів), від двошарових до тришарових і т.д. та «ідіоадаптація» – еволюція відбувається обширно на одному рівні організації (удосконалюються класичні теоретичні підходи у психотерапевтичної діяльності).

Такий процес пояснюється тим, що більшість існуючих теоретичних теорій не вичерпують собою всі можливі ресурси, деякі їх ідеї можна використовувати для створення нових теорій, а деякі техніки і поняття, якщо їх дещо змінити, все ще можуть бути корисними та ефективними в тій чи іншій ситуації психологічної допомоги. Все це призводить до профілактики «дегенераційного» процесу в психологічній допомозі, зокрема, у психоконсультативному напрямку діяльності психолога-практика, тобто, викорінення профанації, некомпетентності.

Таким чином, шлях прогресивної еволюції у всіх видах психологічної допомоги сьогодення веде до підвищення високого рівня професіоналізму в цій галузі діяльності практичної психології. А це вказує на те, що час неспеціалізованого надання психологічної допомоги фактично вичерпаний, тобто, психологи-практики мають відповідати всім сучасним вимогам суспільства щодо ефективної своєї діяльності, мати певні особистісно-професійні утворення та відповідну (вершинну) підготовку у вищих навчальних закладах.