Проблема внутрішньолікарняної інфекції (ВЛІ) є актуальною для закладів охорони здоров’я всіх країн світу. Високий рівень захворюваності, смертності, значний соціально – економічний збиток, заподіяний ними, налаштовують організаторів лікувальних закладів на створення певних умов у боротьбі з інфекцією стаціонарів.

Згідно з визначенням ВООЗ (Європейське бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я, 1979 рік) «ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНА ІНФЕКЦІЯ» (лікарняна, шпитальна, внутрішньошпитальна, нозокоміальна) – будь-яке клінічно розпізнане інфекційне захворювання, яке вражає хворого в результаті його перебування в лікарні або амбулаторного (поліклінічного) звернення до неї по допомогу, а також захворювання співробітників лікарні внаслідок їх роботи в даному закладі, незалежно від часу появи симптомів захворювання – під час чи після перебування в лікарні.

Найбільш розповсюджені ВЛІ:

• інфекції сечовидільної системи;

• гнійно – запальні інфекції;

• інфекції дихальних шляхів;

• бактеріємія;

• і нфекції шкіри та слизових.

Для виникнення ВЛІ необхідна наявність трьох ланок будь-якого епідеміологічного процесу:

• джерела інфекції (збудника);

• шляхів та факторів передачі збудника;

• сприятливість до інфекції організму людини.

Розповсюдженість інфекції в лікувальних закладах, залежить від типу стаціонару і населення міста. У великих клініках, які являються базою для підготовки студентів, відсоток внутрішньолікарняної інфекції значно вищий, ніж у невеликих лікарнях.

ВЛІ обумовлюють, у більшості випадків, як патогенні, так і умовно патогенні мікроорганізми.

Основні шляхи профілактики влі

Профілактика ВЛІ полягає у впливі на різні ланки епідемічного процесу. Для цього використовують методи руйнування ланцюга розвитку інфекції:

• здійснення ефективного контролю за ВЛІ (інфекційний контроль);

• ізоляція збудника інфекції;

• знищення збудників інфекції (дезінфекція та стерилізація);

• переривання шляхів передачі;

• підвищення опірності організму (імунітету).

Заходи профілактики внутрішньолікарняної інфекції

• Своєчасне виявлення інфекційної патології у пацієнтів при прийомі до стаціонару та під час знаходження в ньому.

• Ізоляція та переведення у спеціальні відділення пацієнтів з ВЛІ, отриманою під час перебування в стаціонарі.

• Своєчасне виявлення хворих та носіїв серед медперсоналу.

• Санація вогнищ носіїв золотистого стафілокока із числа медичного персоналу 2% олійним розчином хлорфіліпта, стафілококовим бактеріофагом, фурациліном.

• Реконструкція пологових будинків за принципом «Матір – дитина».

• Контроль вентиляційної системи, кондиціонерів, зволожувачів.

• Застосування плівкоутворюючих препаратів (ліфузоль) для обробки невеликих чистих хірургічних ран, пупкової ранки новонароджених.

• Медпрацівникам, які мають справу з кров’ю (хірурги, акушери-гінекологи, стоматологи, процедурні медсестри та ін.) необхідна 3-кратна вакцинація з НВsAg вакциною.

• Призначення препаратів контингентам, які відносяться до груп ризику, які підвищують стан неспецифічних захисних сил організму (біфідумбактерін, ацилакт, продігіозан), недоношеним дітям – біфідумбактеріну.

• Створення в кожному ЛПЗ централізованих стерилізаційних відділень.

• Використання ламінарних установок, які забезпечують подачу в операційні, палати інтенсивної терапії стерильного повітря.

• Користування одноразовим інструментарієм, застосування білизни одноразового використання.

• Дотримання медперсоналом особистої гігієни, обробки рук.

• При роботі з кров’ю обов’язкове користування гумовими рукавичками, в особливих лабораторних умовах – респіратором, окулярами, пластиковим екраном.

• Про всі аварійні ситуації (укол голкою, поріз чи попадання крові на слизові оболонки чи пошкоджену шкіру) необхідно повідомити керівникам та зареєструвати випадок в журналі реєстрації. Те ж відноситься до випадків інфікування через контакт з пацієнтом.

Індивідуальні засоби захисту від внутрішньолікарняної інфекції

Гумові рукавички

При найменшій можливості контакту з кров’ю чи рідкими виділеннями організму, слизовими оболонками чи пошкодженою шкірою будь-якого пацієнта, а також при наявності порізів чи інших пошкоджень шкіри необхідне використання рукавичок.

Рукавички необхідно міняти між контактами з пацієнтами та після зіткнення з секретами та екскретами при обслуговуванні пацієнта. Використані рукавички повинні дезінфікуватись та утилізуватись.

Стерильні рукавички одягають тільки для виконання стерильних процедур.

Маски на обличчя

Необхідні для попередження переносу мікроорганізмів повітряно-краплинним шляхом, а також при наявності вірогідності попадання в рот та ніс рідких субстанцій організму (кров та інші).

Маски необхідно змінювати при зволоженні чи після закінчення захисної дії маски. Не можна опускати їх на шию, використовувати повторно. Всі маски повинні повністю закривати рот та ніс.

Високоякісні одноразові трьохшарові маски набагато ефективніші, ніж звичайні двошарові чи марлеві.

Захисні окуляри та екрани

Окуляри та екрани необхідні, щоб захистити очі та обличчя від бризків крові, біологічних рідин та виділень організму.

Халати та фартухи

За виключенням операційних та ізоляторів, де стерильні халати одягаються для захисту пацієнта, основна мета вологонепроникних халатів та фартухів – виключити попадання збудників інфекції на одяг та шкіру персоналу.

Фартухи необхідні тільки при вірогідності того, що виділення організму забруднять одяг чи шкіру. Ні в якому разі не можна допускати, щоб персонал забирав прати халати додому.