Словник історичних термінів і понять до теми:

Віче – народне зібрання, форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Існувало поряд із владою князя і було безпосереднім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду брали участь у вирішенні спільних справ.

Володимиро-Волинське князівство – давньоруське князівство, що займало територію по Бугу та правих притоках Прип'яті. Утворилося на землях волинян, центр – м. Володимир (тепер Володимир-Волинський). З X ст. у складі Київської Русі. Як самостійне князівство виділилося в першій половині XII ст. Найбільшої могутності досягло за володарювання Романа Мстиславича, який 1199 р. об'єднав Галицьке та Володимиро-Волинське князівства в єдине Галицько-Волинське.

Галицько-Волинське князівство – південно-західне українське князівство, що існувало в XIII–XIV ст. Утворилося 1199 р. внаслідок об'єднання Галицького та Володимиро-Волинського князівств волинським князем Романом Мстиславичем. Найбільшої могутності досягло за Данила Галицького. На той час до його складу входили території Київського, Турово-Пінського князівств, Берестейська та Люблінська землі. У середині XIV ст. землі князівства стали володіннями Польщі та Литви.

Графіті – це написи й малюнки на стінах давніх архітектурних споруд.

Гривна – грошова одиниця Давньоруської держави. Злиток срібла, вага якого змінювалася.

Дружина – загін воїнів, об'єднаних навколо вождя племені, згодом князя, короля, збройні загони в Київській державі, які становили постійну військову силу, члени якої брали участь в управлінні князівством та особистим господарством князя.

Золоті ворота – головна брама стародавнього Києва. Споруджена в 1037 р. під час будівництва оборонної системи «міста Ярослава». Мала вигляд великої прямокутної кам'яної вежі з проїздом у вигляді арки. Зруйнована в 1240 р. монголо-татарами Відбудована в 1982 р.

Каштелян – службова особа в Польщі та Речі Посполитій, яку призначав король або князь для управління «гроду» (замку) та навколишньої місцевості. Каштелян призначався в кожне воєводство заступником воєводи; йому належала військова та поліцейська влада, яка в XIII ст. перейшла до королівських старост; крім того, він мав право брати участь у королівській раді (сенаті). У випадку скликання «посполитого рушення» (народного ополчення) каштелян командував шляхтою свого повіту.

Київська Русь – держава, що існувала протягом IX–XII ст. Центр – місто Київ. Утворилася внаслідок об'єднання слов'янських племінних союзів навколо полян. Займала територію від Балтійського до Чорного морів, від Карпатських гір до річок Ока та Волга.

Мозаїка – зображення, набране з різнокольорової смальти (непрозоре скло) чи камінців.

Монголо-татарське ярмо – влада монгольських ханів на східнослов'янських землях у XIII–XV ст. Було встановлене внаслідок нашестя орд Батия. Повністю повалене в 1480 р.

Ольговичі – давньоруська княжа династія, яка укріпилася на чернігівських землях і брала участь у боротьбі за Київ і всю Русь.

Погост – адміністративно-територіальна одиниця в Київській Русі з середини X ст.; місце, куди з'їжджалися купці для торгів.

Поділ Київської Русі на земські князівства

Після Любецького з'їзду князівські міжусобиці набули кривавого й масштабного характеру. Лише за часів Володимира Мономаха та його сина Мстислава вдавалося утримувати мир і внутрішній спокій на Київській землі. Та після смерті Мстислава (1132 рік) держава швидко розділилася на півтора десятка земель і князівств. 1132 року літописець писав: «Роздерлася вся Руська земля». В умовах феодального розпаду Київської Русі виділилися найбільші земські князівства:

• Київське, Чернігівське, Переяславське, Галицьке, Волинське, які стали основою формування Української держави;

• Володимиро-Суздальське, Новгородське, Псковське, Смоленське, Рязанське – основа Московської держави;

• Полоцьке, Мінське, Турівське – основа Білоруської держави.

Православ'я – один з трьох напрямків християнства. Остаточно сформувалося в 1054 p., коли християнство поділилося на візантійську та римо-католицьку церкви. Набуло поширення в Київській Русі. Не має єдиного світового центру.

Регент – тимчасовий правитель монархічної держави, який призначається в разі відсутності, хвороби, неповноліття й т. ін. монарха.

«Руська Правда» – перший звіт законів Давньоруської держави, створений за князювання Ярослава Мудрого.

Смерди – селяни у Київській Русі, які належали до селянської общини й отримували від князя землю, сплачуючи йому данину.

Статут Володимира Мономаха – закони київського князя Володимира Мономаха, уміщені в «Руській правді». Мав 69 статей. Містив норми цивільного, кримінального та судового права.

Фреска – розпис по свіжій вапняній штукатурці водяними фарбами.

Хрещення Русі – запровадження в Київській Русі християнства. Відбулося за князювання Володимира Святославича близько 988 р. Введення християнства сприяло підвищенню авторитету держави на міжнародній арені, збагаченню культури.

Християнство – одна з світових релігій. Виникло в І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії. Має три основні напрямки: православ'я, католицизм, протестантизм. Основа – віра в Ісуса Христа – рятівника світу.

Челядь – раби, полонені, які знаходилися під владою хазяїна, зовсім безправні особи.

Шапка Мономаха – один із символів влади московських князів, а пізніше російських царів. За легендою, її подарував візантійський імператор Костянтин своєму онукові, київському князю Володимирові Мономаху. Проте шапка східного походження, виготовлена в XIV ст., це золотий філігранний гострокінцевий головний убір, увінчаний хрестом, оторочений хутром. Зберігається в Москві.

Тривалий час шапку Мономаха використовували як аргумент для претензій московських володарів на спадщину Київської Русі.

Шлях «із варяг у греки» – система річкових шляхів у Київській Русі, що зв'язували Чорне море з Балтійським. Цим шляхом йшли торговельні каравани.

Ярлик – письмовий указ, грамота хана Золотої Орди. Дозвіл руським князям правити тими чи іншими землями.