Ключові дати до теми:

24 серпня 1991р. – ухвалення Верховною Радою Акту проголошення незалежності України.

Жовтень 1990 р. – скасування статті 6 Конституції УРСР (про керівну та спрямовуючу роль КПУ в суспільстві).

1 грудня 1991 р. – всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності і вибори Президента України (Президентом України обрано Леоніда Кравчука).

6 грудня 1991 р. – заснування Збройних Сил України.

1994 р. – пік інфляції в Україні.

Липень 1994 р. – обрання Леоніда Кучми Президентом України.

1995 р. – Україна стає членом Ради Європи.

28 червня 1996 р. – ухвалення Конституції України.

Вересень 1996 р. – грошова реформа в Україні.

1999 р. – Леонід Кучма переобраний Президентом України.

Листопад – грудень 2004 р. – Помаранчева революція.

26 грудня 2004 р. – обрання Президентом України Віктора Ющенка.

2008 р. – прийняття України до Світової організації торгівлі (СОТ).

7 лютого 2010 р. – обрання Президентом України Віктора Януковича.

Листопад 1913 – кінець лютого 2014 – Євромайдан.

25 травня 2014 р. – обрання Президентом України Петра Порошенка.

Словник історичних термінів і понять до теми:

Гіперінфляція – швидке зростання товарних цін і грошової маси в обігу, що веде до різкого знецінення грошової одиниці, порушення платіжного обігу і нормальних господарських зв’язків. 

Грошова емісія – додатковий випуск в обіг грошових знаків. 

Девальвація – пониження курсу національної чи міжнародної (регіональної) грошової одиниці щодо валют інших країн або дорогоцінних металів. 

Дефіцит бюджету – перевищення видатків бюджету над доходами. 

Дефіцит – перевищення попиту над пропозицією (відсутність певних товарів на ринку). Особливо дефіцит на всі групи товарів був за часів «Застою» та «Перебудови». 

Дефолт – нездатність країни сплачувати за своїми борговими зобов’язаннями. 

Конституційний договір – політико-правова угода між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.

Мажоритарна виборча система – виборча система, за якою враховуються голоси виборців, подані за кандидата, який одержав більшість голосів у конкретних виборчих округах. 

Мажоритарно-пропорційна виборча система – це виборча система, за якою половина депутатів обиралася одномандатними виборчими округами, інша половина – за списками кандидатів у депутати від політичних партій на основі пропорційного представництва. 

Тіньова економіка – господарська діяльність, яка розвивається поза державним обліком та контролем, а тому не відображається в офіційній статистиці (несплата податків, приховування доходів, доходи від заборонених видів діяльності тощо). 

Розділ ІІІ.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПІДГОТОВКИ

ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Семінарське заняття № 1.

Витоки української культури. матеріальна та духовна культура стародавнього населення України

(2 год.)

Теоретичні питання:

1. Культурна спадщина первіснообщинного суспільства на території України.

2. Трипільська цивілізація.

3. Культура кочових цивілізацій та греко-елінська культура на території України.

4. Східні слов’яни: історія та культурне життя.

Основні поняття:

Анти — назва слов'янських племен у різних джерелах IV—VII ст.

Антропологія (від гр. «людина» і «наука, слово») — наука, яка досліджує походження, розвиток, біологію, закономірності морфофізіологічноїорганізаціїції людини, її рас і поширення рас на земній кулі.

Археологічні пам'ятки — матеріальні залишки людської діяльності.

Бортництво (від укр. «борть —дупло») — збирання меду лісових бджіл.

Боспорське царство — гр. держава в Криму та на Кубані. Виникла 480 до н. е., об'єднавши понад 20 міст і сільськогосподарські р-ни, столиця — Пантікапей (на місці нинішньої Керчі, АРК). Держава досягла значного рівня розвитку матеріальної та духовної культури. Від другої половини II ст. до н. е. становище Б. ц. почало погіршуватися. Цар Перисад V близько 107 до н. е. передав владу понтійському цареві Митридатові VI Євпатору. Невдовзі держава потрапила під зверхність Риму.

Велике переселення народів — переміщення у III—VII ст. германських, слов'янських, сарматських та ін. племен на територію Римської імперії, що розпочалося в Українському Причорномор'ї. Причиною стало прагнення знаті до захоплення нових земель і військ, здобичі, швидкий приріст населення.

Відтворювальне господарство — форма господарювання, яка базувалася на хліборобстві та скотарстві, при цьому споживалися як готові продукти природи, так і продукти праці людини. Виникло внаслідок неолітичної революції.

Епіграфічні пам'ятки (від гр. «заголовок, напис» і укр. «пам'ятки») — написи на певних предметах; ви­падкові написи на побутових речах, зброї, стінах храмів, каменях тощо.

Збиральництво — форма господарської діяльності людини, забезпечення харчами (збирання плодів, ягід, корінців, меду тощо).

Звичаєве право — звичаї, обов'язкові правила поведінки.

Звіриний стиль — стиль пам'яток скіфської культури. Використання зображення оленів, баранів, коней, пан­тер, барсів, левів, птахів і риб, а також фантастичних істот для оздоблення зброї та предметів побуту.

Культ (від лат. «поклоніння») — зовнішній вияв поклоніння божеству — сукупність прийнятих у певній релігії або релігійній течії обрядів, свят, ритуалів, звичаїв. Переносно — сліпе поклоніння богам чи людям.

Культура (від лат. «обробка, виховання, освіта, розвиток») — сукупність матеріальних і духовних цінностей, що створені людством у процесі суспільно-історичної практики і характеризують історично досягнутий рівень розвитку суспільства.

Міф (міт; від гр. «слово, переказ») — легенда, оповідь, яка передає уявлення давніх народів про явища природи, богів, обожнених героїв, уявних істот, реальні та фантастичні події. Переносно — вигадка.

Міфологія (мітологія; від гр. «слово, переказ» і «поняття, думка, розум») — 1) сукупність міфів того чи ін. народу. 2) Наука про міфи та міфологічну свідомість різних народів.

Община родова — група родичів, які мешкали в одному поселенні, спільно працювали та ділили резуль­тати своєї праці.

Пектораль (від лат. «нагрудний») — дорогоцінна металева нагрудна прикраса, що її носили як ознаку вла­ди фараони, єврейські первосвященики, римські сановники. Була відома у скіфів, наприклад, золота п., знайдена в 1971 р. Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила.

Привласнююче господарство — форма господарювання, при якій людина споживала готові продукти природи (збиральництво, мисливство, рибальство). Існувала до неолітичної революції.

Прогрес (від лат. «рух уперед, розвиток») — поступальний розвиток по висхідній лінії, перехід від нижчо­го до вищого, досконалішого стану. Укр. відповідник — «поступ».

Суспільний поділ праці — розділення на сільськогосподарську та несільськогосподарську працю і даль­ша професійна спеціалізація.

Тотем (від алгонкінського «його рід») — тварина або рослина, що була об'єктом релігійного культу роду або племені як його родоначальник і охоронець.

Тотемізм (від алгонкінського «його рід») — одне з первісних релігійних вірувань, для якого характерна віра в спільне походження та кровну спорідненість між певною групою людей (родом) і певним видом тварин, рослин, рідше — предметом чи явищем природи.

Практичне творче завдання:

Підготовка матеріалів до дискусії на тему: «Проблема походження давніх слов’ян».

Теми есе та презентацій:

1. Скіфське «звірине мистецтво».

2. Вірування та духовне життя стародавніх слов’ян.

Питання для самоперевірки:

1. На які періоди поділяється стародавня історія України?

2. Визначте особливості «неолітичної революції»

3. Які ранні форми вірувань існували у первісну добу?

4. Які особливості мала Трипільська культура?

5. Дайте коротку характеристику кочовим народам на території України.

6. Визначте значення грецьких міст-колоній в історії культурного життя України.

7. Охарактеризуйте роль і місце стародавніх слов’ян в історії України.

Цільові навчальні завдання:

1. Які риси первісної культури присутні в сучасній цивілізації?

2. Які ознаки відрізняють цивілізацію від первісного суспільства?

3. У чому проявляється вплив античної традиції на формування системи західних цінностей?

4. З чим пов’язана притягальна сила давньогрецької міфології?

5. Можливо оцінувати Трипільську культуру як цивілізацію?

6. У чому полягають особливості скіфського «звіриного стилю»?

7. Як найбільші центри давньогрецької культури на сучасній території України впливали на культуру місцевих народів?

8. Яким чином фольклор та прикмети мистецтва розкривають звичаї, вірування й побут стародавніх слов’ян?

Короткі методичні вказівки та план-конспект відповіді.

В першому питанні доцільно розглянути загальну періодизацію історії України, визначити особливості первіснообщинного ладу в Україні та дати коротку характеристику найдавнішим епохам на її території.

Історія України поділяється на певні періоди. Найпоширеніша періодизація:

• Стародавня історія (близько 1 млн. років тому — IV ст.)

• Середньовічна історія (V — кінець XV ст.)

• Нова історія (XVI — XIX ст.)

• Новітня історія (XX — початок XXI ст.)

Стародавня історія України досліджує життя людей на наших землях за найдавніших часів.

В основі археологічної періодизації історії України лежить основний матеріал для виготовлення знарядь праці, тому умовний поділ тут такий:

• кам'яний вік (близько 1 млн. років тому — III тис. до н. е.)

• бронзовий вік (приблизно II тис. до н. е.)

• ранній залізний вік (IX ст. до н. е. — IV ст. н. е.).

Кам'яний вік учені домовилися поділяти на менші періоди:

• палеоліт, або давній кам'яний вік, на території України тривав від 1 млн. до 10 тис. років тому. У свою чергу, його поділяють на ранній (1 млн. — 150 тис.), середній (150 тис. — 40-35 тис.) і пізній (40 тис. — 10 тис.).

• мезоліт, або середній кам'яний вік, на території України тривав від 10 до 7 тис. років тому

• неоліт, або новий кам'яний вік, — від 7 тис. до 5 тис. років тому.

• інколи виділяють енеоліт, або мідно-кам'яний вік (приблизно 5 тис. років тому)

Вперше Пралюди з'явилися на території України близько 1 млн. років тому, про що свідчить стоянка біля с. Королеве Виноградівського району на Закарпатті.

Ранній палеоліт — архантропи, основне знаряддя праці — ручне рубило, заняття — збирання та полюван­ня, жили архантропи первісними людськими стадами, стоянки — крім Королевого, Киїк-Коба, Амвросіївка та інші.

Середній палеоліт — неандертальці (папеоантропи), заняття — збиральництво і полювання на великих тварин, знаряддя — гостроконечники, скребла, жили матріархатом (материнським родом), близько 200 стоянок.

Пізній палеоліт — кроманьйонці (неоантропи), заняття — збиральництво, застосування різних способів полювання, знаряддя — ножі, різці, скребла, сокири, наконечники списів, жили матріархатом, відомо понад 500 стоянок, у тому числі Мізин, Кирилівка (у сучасному Києві), Молодове та інші.

Залюднення території України відбувалося через Балкани та Центральну Європу, деякі вчені вважають, що і через Кавказ.

Мезоліт — оскільки великі тварини вимерли, змінилися способи полювання і мисливські знаряддя, досягнення — початок риболовлі, користування луком і стрілами, лижами, човнами, приручення собаки, родові общини об'єднувалися в племена.

Неоліт — виникнення землеробства і скотарства. До цього часу люди споживали те, що їм дарувала природа (привласнюючий спосіб господарства), нові види діяльності називають відтворювальним способом госпо­дарства. Ці зміни прийнято називати неолітичною революцією. Риси неолітичної революції:

• винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці (свердління, шліфування і пиляння), створення нових знарядь праці (мотика, серп);

• виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів (кераміки, тканин);

• перехід від кочового до осілого способу життя;

• використання свійських тварин як тяглової сили, приручення більшості свійських тварин;

• суттєві зрушення в демографічній сфері, зростання кількості та розмірів поселень.

Бронзовий вік:

• перший великий суспільний поділ праці (виділення скотарських племен з поміж інших);

• майнова та соціальна диференціація все помітніше впливають на історичний процес;

• на зміну родовій громаді приходить сусідська, посилення ролі батьків, установлення патріархальних відносин, подальше виділення з роду парної родини;

• початок формування етнічних спільнот людей (Тшинецько-Комарівська культура праслов’ян).

В другому питанні детально зупинись на досягненнях Трипільської культури.

Найвідомішою культурою на території України є трипільська цивілізація, яка (IV тис. до першої половини ІІІ тис. до н. е.). Назва походить від с. Трипілля на Київщині, поблизу якого наприкінці XIX ст. визначний археолог Вікентій Хвойка виявив сліди діяльності давніх землеробів, які свідчать про високий рівень розвитку відтворюючого господарства.

Суспільне, господарське та духовне життя носіїв трипільської культури:

• основа господарства — орне землеробство (пшениця, ячмінь) та скотарство (корови, свині);

• надзвичайно добре володіння технікою вироблення глиняного посуду (трипільську культуру називають ще культурою мальованої кераміки);

• виплавка міді (мідна металургія);

• висока майстерність у спорудженні житла (протоміста, Талянки, Майданецьке, близько 15 тис. мешканців);

• мешкали родинами, які об'єднувалися в громади, згодом — у племена, очолював вождь;

• віра в Богиню-Матір, символ материнства і родючості, створення основ для появи писемності.

Але, не навчившись відновлювати родючість землі, під натиском кочовиків вони розчинилися серед інших народів, трипільська цивілізація занепала. Саме від трипільців, які жили переважно на території Правобережної України, наші далекі предки навчилися вирощувати хліб, опанували скотарство, перейняли ремесла. Окремі елементи трипільської культури стали невід'ємною частиною сучасної української культури.

Третє питання передбачає розгляд особливостей основних кочових племен на території України. Також особливу увагу слід звернути на пам’ятки греко-елінської культури на території України.

Першим кочовим народом раннього залізного віку на наших землях буликіммерійці.

Суспільне, господарське та духовне життя кіммерійців:

• на думку деяких істориків створили державу, більшість вважають, що існували племена на чолі з вождями;

• основою їхнього господарства було конярство, пересувалися разом зі своїми стадами на великі відстані;

• першими на теренах України, хто почав виплавляти з болотяної руди залізо, розвиток ремесел;

• поховання у курганах, жител не залишили.

Вони панували в наших степах у X (IX) — VII ст. до н. е.

Суспільне, господарське та духовне життя скіфів. У VII ст. до н. е. причорноморські степи опанували скіфи. Визначний грецький історик Геродот зараховував до скіфських племен власне скіфів (скіфів-кочовиків), царських скіфів, скіфів-орачів, скіфів-землеробів. Єдиними пам'ятками життя кочових скіфів є могили-кургани, найвідоміші з них: Гайманова Могила, Товста Могила (саме в ній археолог і поет Борис Мозолевський знайшов славетну золоту пектораль), Солоха, Чортомлик.

У V ст. до н. е. скіфські племена згуртувалися в об'єднання, що його називають Велика Скіфія. Найвищого піднесення вона досягла в IV ст. до н. е. за часів царя Атея, владу царя обмежували народні збори; заняття — кочове скотарство (конярство), ремесла, торгівля, за Атея карбування власної монети; релігія — язичництво, головні божества — Табіті (вогню), Папай (неба, прабатько скіфів); мистецтво — поширення звіриного стилю, кам'яні скульптури на курганах.

Причини та наслідки занепаду Великої Скіфії:

• погіршення економічного становища через посушливість клімату;

• у III ст. до н. е. скіфів з причорноморських степів у пониззя Дніпра і в Крим витіснили сармати, які були також кочовим іраномовними племенем. Удар сарматської кінноти, вдягнутої в залізні панцирі, озброєної довгими списами та мечами, що атакувала ворога зімкнутим клином, не могло витримати жодне військо. їхня модель важкоозброєної кінноти потрапила в Європу й суттєво вплинула на формування середньовічного лицарства;

• скіфи у степовому Криму та пониззі Дніпра створили державу Мала Скіфія зі столицею в Неаполі (на місці сучасного Сімферополя), яка упала у IV ст. під ударами гунів.

Сармати панували на Півдні України майже 600 років, у III ст. н. е. цьому поклали край германські племена готів, що прийшли з півночі, а їх, у свою чергу, витіснили тюркомовні племена гунів, які прикочували зі сходу.

Заснування античних міст-колоній у Північному Причорномор'ї та Криму. У середині VII ст. до н. е. в Північному Причорномор'ї з'являються перші грецькі поселення. При цьому користуються терміном колонізація — заселення й освоєння вільних територій.

Особливості грецької колонізації північного Причорномор'я та Криму:

• аграрний характер, причини її були соціально-економічні;

• мирний характер, поселення на незайнятих землях;

• незалежність відносно метрополії;

• поєднання стихійного і планового характеру.

Найголовнішими античними містами-колоніями на півдні України були Тіра (на місці сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія (недалеко від теперішнього Миколаєва), Херсонес (на місці нинішнього Севастопо­ля), Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Кожне місто мало сільськогосподарську округу — хору, разом з нею колонія являла собою окрему державу — поліс. За устроєм вони були рабовласницькими демократичними чи аристократичними республіками. Близько 480 р. до н. е. виникло Боспорське царство, яке об'єднало понад 20 міст з центром у Пантікапеї. У часи розквіту ця держава була основним постачальником хліба у міста Причорномор'я і Середземномор'я, вирощували й іншу сільськогосподарську продукцію. Високого рівня у грецьких колоніях досягло ремісниче виробництво, успішно розвивалася культура.

В історії цих міст існувало два періоди:

• грецький (VII—І ст. до н. е.);

• римський (І ст. до н. е. — III ст. н. е.).

У IV ст. н. е. майже всі античні міста, крім Херсонеса і Пантікапея, які потрапили під владу Візантійської імперії, занепали. Причини занепаду:

• загальна криза, що охопила античну цивілізацію;

• посилення натиску варварів (готів, згодом — гунів).

Різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури:

• вплив на державотворчі традиції;

• залучення до товарно-грошових відносин, новацій господарського життя;

• започаткування процесу урбанізації;

• один зі шляхів поширення на наші землі християнства.

В Останньому четвертому питаннідається характеристика слов’янським племенам. Необхідно зупинитись на історії їх походження і розселення, визначити особливості духовного життя.

Перші писемні згадки про давніх слов'ян. Прабатьківщиною слов'ян є територія від Дніпра до Одри. До V ст. слов'янські пам'ятки входили до складу археологічних культур поряд із пам'ятками інших народів, на­приклад, на межі ер — до зарубинецької та Пшеворської культур, у III ст. — до черняхівської культури. Власне слов'янські археологічні культури постали в У-УІ ст. н. е.

Перші писемні згадки про давніх слов'ян (венедів) належать римським історикам X—11 ст. Плінію Старшо­му, Тациту й александрійському географові II ст. Птолемею. Ці відомості досить стислі, докладніше розповідає про слов'ян готський історик VI ст. Йордан, називаючи їх ще й антами та склавинами. Назва народу «слов'яни» вживається в джерелах з VI ст.

Суспільне, господарське та духовне життя давніх слов'ян:

• слов'яни жили племенами, що їх очолювали обрані громадою вожді. Слов'янські племена об'єднувалися у великі військові союзи, наприклад, антське об'єднання. Отже, давні слов'яни в V- VII ст. наблизилися до створення держави;

• основними заняттями давніх слов'ян були підсічне орне землеробство й осіле скотарство. З-поміж ремесел особливого розвитку набули ковальство, ливарна справа, гончарство, активно розвивалися промисли і торгівля;

• релігія — язичництво (боги Дажбог, Перун, Стрибог, Велес), служителі обрядів — волхви.

Велике розселення слов'ян. Розселення антів і склавинів (V-VІІ ст.) відбувалося під час Великого переселення народів. Активними його учасниками були готи — германські племена, що прибули на територію України з півночі Європи і в III ст. утвердилися в Причорномор'ї. Тривалий час вони воювали з антами. Зрештою, при допомозі гунів, тюркських племен зі сходу, готів витіснили у межі Римської імперії. Гуни після смерті свого видатного вождя Аттіли (453 р.) швидко занепали. Тоді слов'яни потужним потоком рушили на землі Візантійської імперії. Наприкінці VI ст. у відносини антів і Візантії втрутилися авари — кочовий тюркомовний народ. Після 602 р. джерела більше не згадують про антів. Згодом перестали згадувати й про аварів.

Наслідки та значення Великого розселення слов'ян:

• розселення слов'ян від Балтійського моря до Балканського півострова, від Лаби (Ельби) до Подніпров'я;

• формування східних (українці — волиняни, деревляни, поляни, сіверяни та ін.), західних (поляки, че­хи) і південних (болгари, серби, хорвати) слов'янських союзів племен.

Пам'ятки, які можна назвати власне українськими постали не лише на основі антських археологічних джерел, а переважно на основі пам'яток, що їх залишили склавини. Саме їх найбільше можна назвати предками українського народу.

Основні дати (в доповнення до лекційного матеріалу)

II тис. до н. е. — бронзовий вік. Перший суспільний розподіл праці — відділення тваринництва від хліборобства. Перехід від матріархату до патріархату. Поява майнової нерівності.

Х(ІХ)-VІІ ст. до н. е. —Другий суспільний розподіл праці — відділення ремісництва від хліборобства.

VІ-V ст. до н. е. — опанування грецькими переселенцями всього північного узбережжя Чорного моря. Поява міст Ольвія, Пантікапей, Тіра, Херсонес.

480-438 р. до н. е. — утворення Боспорського царства (проіснувало до другої половини IV ст. н. е.) на узбережжі Азовського моря. Столиця — Пантікапей.

IV ст. до н. е. — Скіфська держава за часів найвищого розквіту. Столиця на Дніпрі — Кам'янське горо­дище. Видатні царські курганні поховання — Солоха, Куль-Оба, Гайманова і Товста Могили, Чортомлик.

II ст. до н. е. — початок IV ст. н. е. — Скіфська держава у Нижньому Подніпров'ї та Криму — Мала Скіфія. Заснування Неаполя Скіфського у Криму.

Література:

1. Історія української культури (Текст): курс лекцій / О.В. Ліхолат, П.А. Дігтяр, С.Ю. Боєва та ін.; під заг. ред. д-ра іст. наук С.О. Костилєвої. – К.:НТУУ „КПІ‖, 2010.

2. Бойко О.Д. Історія України: Навчальний посібник. – К.: Академ-видав, 2005. – 688 с.

3. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до ХХ1 століття: Навч. посібник. - Харків: Одісей, 2001. – 480 с.

4. Безвершук Ж.О. Історія і теорія світової і вітчизняної культури. – К., 1991.