2.1. Способи ведення тактичної розвідки

Спосіб ведення розвідки – це прийом або послідовність дій сил і засобів (органів) розвідки з метою добування розвідувальних відомостей від певних джерел.

Джерелом розвідувальних відомостей для добувних розвідувальних органів є сам противник (особовий склад, бойова техніка і озброєння, спорядження, документи), діяльність противника (застосування вогневих засобів, авіації, пересування військ, інженерні роботи та ін.), а також місцевість і погодні умови в районі дій.

Джерелами розвідувальної інформації для командирів і штабів є діючі розвідувальні підрозділи (органи), командири і штаби підлеглих частин (підрозділів), начальники родів військ і служб, штаби взаємодіючих військ, органів МВС, СБУ, прикордонних військ і місцевої влади та вищестоящий штаб.

Види тактичної розвідки (мал.3), її сили і засоби постійно розвиваються і удосконалюються. У минулому вся тактична розвідка складалася лише з одного виду розвідки – військової, котра велася візуальним спостереженням, діями роз'їздів і пошукових груп.

Мал. 3. Види тактичної розвідки

З розвитком засобів збройної боротьби, збільшенням чисельності і маневреності військ, зростанням розмаху бойових дій безперервно зростали також обсяг і зміст завдань, що стоять перед розвідкою. Рішення цих завдань, у свою чергу, вимагало створення нових видів розвідки, які б за силами, засобами, способами дій і джерелами отримання розвідувальних відомостей відрізнялися б від раніше відомих.

На цей час з урахуванням сил і засобів розвідки, що застосовуються, способів дій і джерел отримання відомостей, які використовуються при цьому, тактична розвідка підрозділяється на військову, повітряну, радіолокаційну, радіоелектронну, артилерійську, інженерну, радіаційну, хімічну, бактеріологічну.

2.2. Військова розвідка.

Зародившись одночасно зі збройною боротьбою, військова розвідка упродовж всієї історії війн була і є в даний час одним з найважливіших видів розвідки. Вона ведеться розвідувальними, механізованими, танковими, аеромобільними підрозділами.

Основними способами і видами військової розвідки (мал.4,5) продовжують залишатися традиційні способи: спостереження, пошук, наліт, засада і розвідка боєм.

Мал. 4. Основні способи ведення військової розвідки

Мал. 5. Види наземної розвідки

Ці способи широко використовуються органами військової розвідки, – штатними чи тимчасово створеними підрозділами (групами), призначеними для добування розвідувальних відомостей на полі бою. До цих органів відносяться: спостерігачі, спостережні пости і пункти, підрозділи (групи) для проведення пошуків, нальотів, розвідки боєм і засідок, дозорні відділення (дозорні танки), бойові розвідувальні дозори, розвідувальні дозори, розвідувальні загони, офіцерські розвідувальні дозори.

Однак, у сучасних умовах зміст способів ведення розвідки значно змінився. Прийняття на озброєння загальновійськових та розвідувальних підрозділів і частин малогабаритних РЛС, приладів нічного бачення, тепловізорів, лазерних дальномерів, навігаційної і розвідувальо-сигналізаційної апаратури, засобів керованого мінування та іншої техніки примусили постійно шукати нові підходи до застосування традиційних способів розвідки.

Коротко розглянемо сутність способів ведення військової розвідки, а також основи їх застосування розвідувальними органами.

Спостереження полягає у постійному огляді з обладнаних пунктів (рухомих засобів) місцевості в районі дій з’єднання (частини, підрозділу) з метою створення викриття підрозділів і об’єктів противника, а також встановлення змін в їх положенні і характері дій.

Спостереження – один з розповсюджених способів військової і інших видів розвідки, що організується усіма родами військ і спеціальних військ у всіх умовах їхньої бойової діяльності, у будь-який час року і доби. Воно ведеться безперервно особисто командирами, офіцерами штабів і спеціально призначеними спостерігачами з усіх спостережних і командно-спостережних пунктів, а також зі спостережних постів, що забезпечуються приладами спостереження і засобами зв'язку. Спостереження, крім того, ведеться спостерігачами, що розташовані в бойових порядках підрозділів, з вертольотів, екіпажами бойових машин і всім особовим складом підрозділів, що ведуть бій. Іншими словами, спостереження на полі бою ведеться всіма категоріями військовослужбовців – від рядових солдатів до командирів частин і з'єднань. Однак особлива відповідальність у справі добування даних про противника і місцевість цим способом лягає на спеціально виділені для цієї мети органи розвідки.

У сучасних умовах завдяки застосуванню оптичних приладів, РЛС, інфрачервоної техніки, телебачення й інших технічних засобів розвідки можливості спостереження значно розширилися, особливо вночі і при несприятливих метеорологічних умовах, коли противник найчастіше перегруповує свої сили і засоби. Зокрема, сучасні прилади інфрачервоної техніки, що є на озброєнні з'єднань, забезпечують спостереження за полем бою вночі на дальність до 800–1000 м. При необхідності, коли дозволяє обстановка, розвідка спостереженням ведеться спільно з наземним фотографуванням, а також з безпосереднім оглядом місцевості і місцевих предметів. Вночі і в інших умовах обмеженої видимості спостереження доповнюється підслуховуванням.

Значно поширює можливості спостереження застосування розвідувальних сигналізаційних систем (РСС) типу "Реалія" у тилу противника, переважно на шляхах висування військ.

Ці системи також можуть бути ефективно застосовані і у боротьбі з НЗФ.

Розглянемо один із прикладів застосування РСС.

Так, під час бойових дій в Афганістані у зоні відповідальності мсп мсд у районі к. Газнігак, здійснювався неконтрольований рух місцевих мешканців, а у нічний час – моджахедів через перевал та вихід на основну трасу Термез-Кабул.

Особливості місцевості у передгіррі (степ, солончаки) не дозволяли скритно провести засідку на перевалі.

Було прийнято рішення на встановлення датчиків РСС "Реалія" безпосередньо на перевалі. Розвідувальна рота мсп пішки вийшла до перевалу та під виглядом його мінування встановила датчики на відстані 30–50 м від дороги. На дорозі також було встановлено без маскування кілька протипіхотних мін, які моджахеди зняли після уходу розвідників. Район встановлення датчиків був пристріляний артилерією, а пульт відображення інформації (УПВІ) розташований у гарнізоні Газнігак.

Далі, упродовж трьох місяців (термін роботи електричних батарей на датчиках) здійснювався постійний контроль за рухом на перевалі.

У нічний час чергова гармата при наявності сигналу від датчика на рух біля нього здійснювала 3–4 постріли.

За агентурними даними було обстріляно кілька груп моджахедів, які висувалися для диверсій на дорозі та на трубопроводі. Після цього рух через перевал припинився практично на півроку і моджахеди вимушені були шукати більш безпечні шляхи.

Пошук – один з найважливіших способів добування розвідувальних відомостей.

Він полягає в скритому підході до заздалегідь наміченого і вивченого об'єкта і раптовому нападі на нього спеціально виділеного підрозділу (групи) з метою захоплення полонених, документів, зразків озброєння, бойової техніки і спорядження.

Об'єктами для пошуку можуть бути одиночні солдати чи невеликі групи противника, розрахунки вогневих засобів на його передньому краї і у глибині. Пошук організується за розпорядженням чи дозволом командира з'єднання звичайно в умовах безпосереднього зіткнення з противником і проводиться в пішому порядку.

В даний час умови проведення пошуку значно змінилися. З одного боку, відсутність суцільної оборони, розриви і проміжки в бойових порядках противника значно полегшують вибір об'єктів пошуку і вихід до них призначених для цього підрозділів. Однак, з іншого боку, наявність у противника великої кількості приладів нічного бачення і РЛС виявлення наземних рухомих цілей ускладнює приховане проникнення підрозділів (груп), призначених у пошук, у розташування противника і проведення пошуку навіть вночі. Так, на озброєнні підрозділів і частин СВ ПКС є штатні засоби, що дозволяють створити перед усім фронтом їхньої оборони суцільне радіолокаційне поле, що дає можливість виявляти рух груп і одиночних людей на відстані 1,5–6,5 км від місця розташування РЛС ( залежно від типу станції і рельєфу місцевості).

Отже, в основі успішного пошуку в сучасному бої лежать не тільки ретельна підготовка і тренування виділених для цього підрозділів, але і попереднє виявлення і знищення засобів розвідки противника на тих ділянках, де планується пошук, а також інші дії розвідувальних органів, які пов'язані з проникненням у розташування противника. Крім того, маршрути руху до об'єкта пошуку варто вибирати з таким розрахунком, щоб вони не проглядалися за допомогою приладів нічного бачення і РЛС противника.

Для проведення пошуку призначається підрозділ у складі від відділення до взводу чи група зі спеціально підібраних солдатів і сержантів, яка очолюється офіцером. Цей підрозділ (група) підсилюється саперами з засобами розгородження, а його дії підтримуються вогнем артилерії і мінометів.

Наліт як спосіб розвідки застосовується розвідувальними органами військової розвідки при діях у тилу противника. Це раптовий напад на противника з метою захоплення полонених, документів, нових зразків озброєння і бойової техніки для знищення виявлених засобів ВТЗ, ПУ, радіоелектронних засобів і інших важливих об'єктів.

У сучасному швидкоплинному бою, коли об'єкти противника будуть перебувати в постійному русі, з короткочасними зупинками в тому або іншому районі, наліт як спосіб розвідки не тільки не втратить свого значення, але і, навпаки, отримає ще більше поширення.

Для того, щоб наліт був успішним, йому повинна передувати ретельна розвідка об'єкта, мета якої встановити: точне місцезнаходження цього об'єкта, сили, склад і озброєння противника, режим на об'єкті (його охорону і оборону), скрити підходи до нього, найближче зосередження військ противника, особовий склад яких спроможний здійснити протидію розвідувальним підрозділам. Успіх нальоту у всіх випадках залежить від раптовості, рішучості, швидкості дій і всебічного знання об'єкта нападу.

Підрозділ (група) для проведення нальоту виділяється силою до взводу зі складу розвідувальних органів, що діють у тилу противника. Наліт може проводитися також і повним складом розвідувального органа. Такими органами у військовій розвідці є розвідувальні дозори і РЗ.

Специфічні особливості має цей спосіб ведення розвідки в умовах боротьби з незаконними збройними формуваннями (НЗФ).

Так, з досвіду ведення розвідки мсд в Афганістані, можна привести такі приклади.

1. Нальот з місця постійної дислокації військ.

У серпні 1984 року з позиції бойової охорони гарнізону Кундуз були отримані дані, що у кишлаку Шорабад, який розташовувався на відстані 500–600 м від бойової охорони, у двох окремо стоячих будинках у нічний час спостерігаються невеликі групи озброєних чоловіків (по 5–7 осіб).

Розвідувальній роті мсп було поставлене завдання на здійснення нальоту на цей об'єкт. Протягом двох діб розвідники у нічний час спостерігали за об'єктом у прилади нічного бачення. Розвідувальні дані були підтверджені.

У ніч на 16.08.1984 р. група розвідників у кількості двадцяти осіб по проходу у мінному полі приховано вийшла до об'єкта, пострілом з безшумного пістолету вбили вартового, увірвалися у будинок та захопили шість озброєних моджахедів. Напад для них був несподіваним, і вони опору не чинили.

Як стало відомо, ця група мала завдання здійснити теракт у м. Кундуз, куди вона повинна була вийти з ранку під виглядом селян, які рухаються на базар. Таким чином, проведення нальоту зірвало здійснення терористичного акту.

2. Нальот на об'єкт у ході іншого завдання.

У жовтні 1983 року розвідувальний взвод з орб, який висувався у ніч до місця засідки захопив озброєну людину. Полонений був членом НЗФ моджахедів ватажка Гуляма і під час допиту показав, що група моджахедів у кількості дванадцяти осіб відпочиває неподалеку. Командир взводу старший лейтенант Карасьов С.В. прийняв рішення раптово здійснити напад на них. З виходом до місця відпочинку моджахедів було здійснено напад, більша частина бандгрупи була знищена, кілька чоловік було захоплено у полон. Полонені дали дані про схрони з боєприпасами та зброєю. Під час наступних дій ці схрони були захоплені.

Засада – це завчасне і приховане розташування спеціально виділеного підрозділу (групи) на ймовірних шляхах руху противника для раптового нападу на нього з метою захоплення полонених, документів, зразків озброєння і бойової техніки, а також для знищення противника.

У сучасних умовах засідка як спосіб добування розвідувальних відомостей віднайде найширше застосування у всіх видах бойових дій. Вона організується в місцях, де забезпечується раптовість нападу на противника. Успіх засідки залежить від прихованості її влаштування, готовності до ведення влучного вогню, рішучості, витримки всього особового складу і від його вмілих дій.

Підрозділ (група), призначений для проведення засідки, може бути в складі до посиленого взводу, а іноді і роти. Засідки можуть влаштовуватися також бойовими розвідувальними і розвідувальними дозорами, розвідувальними загонами, що діють у тилу противника. Ефективність такого способу ведення розвідки як засідка неодноразово була підтверджена багатьма прикладами під час бойових дій в Афганістані, Чечні, Іраку.

Так, у вересні 1983 року розвідувальний загін, розвідувально-десантна рота орб мсд, під командуванням командира роти старшого лейтенанта Плосконоса І.М. у нічний час скритно висунулась до місця засідки на шосе Кундуз-Ханабад, де у нічний час пересувалися групи моджахедів. Найближчі гарнізони мсд були на відстані близько 6–7 км від шосе і в нічний час не контролювали рух по ньому.

Залучивши місцевих жителів-афганців як провідників, рота у повній темряві по болотистій місцевості змогла швидко вийти до району засідки так, що пост охорони моджахедів, який розташовувався у 100 метрах від місця засідки, не помітив нічого підозрілого.

Рота (46 осіб) була поділена на групи, які були розташовані уздовж шосе на відстані 100–200 метрів одна від одної (група нападу та дві групи забезпечення).

Протягом ночі розвідники вели спостереження за рухом на шосе. Перед світанком у район засідки вийшла вантажна машина, яка рухалась без світу фар. Вогнем стрілецької зброї більшість моджахедів, які перебували у кузові у кількості 24 чоловік, було знищено. Невелика частина бандгрупи (3 чоловіка) була захоплена у полон. Пост охорони моджахедів біля шосе (2 чоловіка) також був атакований групою забезпечення і був знищений.

Таким чином, у результаті проведення засідки була повністю знищена бандгрупа ватажка Клича, захоплена їх зброя. Полонені надали цінні дані, які потім були ефективно реалізовані.

Розвідка боєм – один зі способів розвідки, при якому дані про противника добуваються бойовими діями спеціально виділених підрозділів. Розвідка боєм проводиться з метою перевірки і уточнення даних про противника чи отримання їх, коли іншими способами розвідки добути необхідні командуванню дані не можливо.

У даний час, коли армії провідних країн світу та суміжних держав мають у своєму розпорядженні могутні і швидкодіючі засоби ураження, вони здатні у короткий термін завдати масовані удари, що можуть зірвати наступ. Усе це говорить про те, що в умовах застосування ВТЗ питання, пов’язані з розвідкою боєм, повинні оцінюватися по-новому. У тих випадках, коли достовірні розвідувальні дані можна отримати за допомогою інших засобів і способів, не слід проводити розвідку боєм. Однак, наприклад, перед початком наступу, щоб установити можливий відхід військ противника з переднього краю оборони і виключити проведення вогневої підготовки наступу по залишених чи поспішно зайнятих позиціях, за рішенням командувача корпусу може проводитися розвідка боєм.

Підрозділ, призначений для проведення розвідки боєм, може бути до механізованого чи танкового батальйону (роти), до складу якого для захоплення полонених, документів, зразків озброєння і спорядження включаються розвідувальні дозори, сформовані за рахунок розвідувальних підрозділів, а для ведення артилерійської та інженерної розвідки – розвідники-артилеристи і сапери.

Дії підрозділів, що ведуть розвідку боєм, підтримуються вогнем артилерії, ПТКР і авіацією. Розвідка боєм організується і проводиться за тими ж принципами, що і наступ, але з обмеженою метою. Зокрема, підрозділу в складі посиленої роти може бути поставлено завдання — заволодіти опорним пунктом противника і вийти на глибину 1,5–2 км. На випадок можливого відходу противника з переднього краю оборони підрозділу вказують напрямок подальшого наступу.

Під час проведення розвідки боєм усі командири з'єднань, частин і підрозділів, на чиїх ділянках вона проводиться, перебувають на своїх спостережних (командно-спостережних) пунктах і особисто вивчають противника — його розташування і систему вогню. Це ж завдання виконують усі види розвідки з’єднання (частини) на ділянках проведення розвідки боєм. Штаби, що організують розвідку боєм, вживають заходи щодо забезпечення прихованості підготовки сил і засобів, виділених для розвідки, і їхньої взаємодії з підтримуючими вогневими засобами і основними силами з'єднання (частинами).

Підводячи підсумок вищевикладеного, слід зазначити, що кожний з розглянутих способів ведення військової розвідки застосовується, як правило, спеціально призначеним розвідувальним органом.

У той же час ряд розвідувальних органів, що діють звичайно у відриві від своїх військ, використовує кілька способів ведення військової розвідки. До таких органів відносяться: дозорні відділення (дозорні танки), бойові розвідувальні дозори, розвідувальні дозори, розвідувальні загони, офіцерські розвідувальні дозори, що діють у тилу противника.

Дозорне відділення (дозорний танк) висилається для розвідки противника і місцевості (а також для безпосередньої охорони) від підрозділів, що ведуть розвідку (бойових розвідувальних дозорів і розвідувальних дозорів), і підрозділів похідної охорони, передового загону і рот, що діють у відриві від своїх головних сил. Дозорне відділення (дозорний танк) веде розвідку на віддаленні, що забезпечує спостереження за його діями і підтримку вогнем. Дозорне відділення виконує завдання на машинах чи у пішому порядку, а взимку — на лижах.

Бойовий розвідувальний дозор (БРД) висилається від батальйонів і рот першого ешелону, що розташовані в зіткненні із противником, з метою своєчасного виявлення його вогневих засобів і засад, загороджень і руйнувань, а також для розвідки місцевості. БРД веде розвідку перед і на фланзі бойового порядку свого підрозділу на віддаленні, що забезпечує спостереження за його діями і підтримку вогнем. Завдання дозор виконує спостереженням і боєм.

До складу БРД від батальйону і роти, як правило, виділяється механізований (танковий, аеромобільний) взвод. При необхідності до його складу можуть додаватись сапери з засобами розвідки мінно-вибухових загороджень противника.

З початком дій БРД, вміло використовуючи умови місцевості, прагне як найшвидше вийти в призначений район, війти в зіткнення із противником, встановити його сили, склад, розташування вогневих засобів і характер дій.

У ході зближення із противником командир БРД веде кругове спостереження, здійснює огляд місцевості і місцевих предметів, для чого використовується весь склад дозору чи дозорні відділення (танки).

Розвідувальний дозор (РД) висилається від з'єднання (частини) у складі до посиленого взводу для ведення розвідки: у ході наступу і при переслідуванні; на марші у передбаченні зустрічі з противником і в зустрічному бої при висуванні для введення в бій; в обороні — для розвідки противника, що висувається з глибини (при відсутності безпосереднього зіткнення) чи наступаючого на відкритому фланзі при прориві його угруповання в глибину оборони; при висадженні противником повітряного чи морського десанту, а також у ряді інших випадків при веденні маневрених дій. Дозор може діяти перед фронтом і на флангах з'єднання (частини).

Віддалення РД від підрозділів охорони своїх військ залежить від отриманого завдання, складу дозору, виду бойових дій, характеру місцевості і можливості підтримувати з ним зв'язок. Віддалення може досягати 30 км.

Для ведення розвідки РД вказується напрямок чи конкретний об'єкт. У ході виконання завдання він може оглядати окремі ділянки місцевості в смузі шириною 2–3 км шляхом візуального спостереження і висилки дозорних відділень (танків).

РД може вирішувати такі завдання:

– виявляти противника у визначеному районі і встановлювати його склад і характер дій;

– виявляти ЗМУ противника і визначати координати їхнього місця розташування;

– встановлювати місця розташування вогневих засобів, оборонних споруд і загороджень противника;

– виявляти перешкоди і руйнування, а також ділянки місцевості, забрудненні радіоактивними і отруйними речовинами, і відшуковувати шляхи їхнього обходу чи подолання.

Крім того, РД може захоплювати полонених, документи, зразки озброєння, бойової техніки і спорядження противника.

Зазначені завдання РД виконує, як правило, послідовно в міру просування в зазначеному йому напрямку ведення розвідки.

Розвідувальний загін (РЗ) висилається від з’єднання (частини) на найбільш важливі напрямки для розвідки противника: у ході наступу; при переслідуванні; на марші у передбаченні зустрічі з противником; в зустрічному бою і при висуванні для введення в бій, для розвідки противника, що висувається з глибини (при відсутності безпосереднього зіткнення), що наступає на відкритому фланзі, при прориві його угруповання в глибину оборони, висадки противником повітряного чи морського десанту і у ряді інших випадків при веденні маневрених бойових дій.

Склад РЗ залежить від характеру бойових дій військ і виконуваного ним завдання, розташування і дій противника, умов місцевості і поставлених завдань на ведення розвідки.

РЗ, як правило, призначається в складі розвідувальної, механізованої, танкової чи аеромобільної роти.

При необхідності з метою посилення РЗ до його складу можуть включатися танки (до взводу), артилерія (до вогневого взводу), сапери (до відділення), хіміки - розвідники (до відділення) і відповідні засоби зв'язку.

Для ведення розвідки РЗ призначається смуга розвідки. Її ширина залежить від завдання, сил і складу загону, наявності доріг, а також від умов місцевості. РЗ в складі роти смуга розвідки визначається шириною до 5 км. У деяких випадках РЗ може призначатися напрямок ведення розвідки.

Віддалення основних сил РЗ від передових підрозділів чи підрозділів охорони може складати до 80 км у з'єднанні і до 50 км у частині.

РЗ виконує свої завдання спостереженням, оглядом місцевості і місцевих предметів, засідками, нальотами, а при необхідності, і боєм.

Для ведення розвідки у призначеній смузі чи в зазначеному напрямку з метою більш детального огляду місцевості і місцевих предметів командир РЗ висилає РД. Їхня кількість і склад можуть змінюватися, але в напрямку руху (перед) РЗ дозор повинний діяти постійно. Від РЗ в складі роти можуть бути вислані один – два РД. Вони ведуть розвідку на призначених їм напрямках і про всі добуті відомості доповідають командиру РЗ. Його основні сили переміщуються стрибками від одного укриття до іншого на підвищеній швидкості.

Розвідувальні загони можуть активно діяти і у боротьбі з НЗФ.

Так, в Афганістані у 1980–1989 рр. розвідувальний загін діяв у складі розвідувальної роти, яка була посилена взводом САУ, інженерно-саперним взводом, взводом ЗСУ "Шилка".

У світлий час доби дії РЗ підтримувалися 1–2 ланками бойових вертольотів та тактичною авіацією за викликом.

Наприклад, у вересні 1984 р. РЗ від орб мсд діяв самостійно на відстані від гарнізонів (блокпостів) до 50 км упродовж 5 діб (з 9 по 14.09.84р.). У ході дій був захоплений у полон загін моджахедів чисельністю 36 осіб, знищено 4 схрони з боєприпасами, отримані важливі дані про угруповання моджахедів у провінціях Кундуз та Баглан.

Офіцерський розвідувальний дозор (ОфРД) висилається командиром з’єднання для уточнення даних про противника, положення своїх військ і сусідів, перевірки суперечливих даних про обстановку чи для уточнення відомостей про місцевість у районі бойових дій.

До складу ОфРД залежно від покладених на нього завдань можуть входити один – два офіцера і три – п'ять солдатів (для забезпечення і зв'язку). Дозор може діяти на вертольоті, БМП, БТР, танку, автомобілі чи в пішому порядку.

Після прибуття в район, призначений для розвідки, старший офіцер дозору з'ясовує обстановку у командирів своїх підрозділів, що перебувають там, а потім особисто уточнює те, що йому наказане встановити чи перевірити.

Основний спосіб дій дозору – особисте спостереження офіцерів за діями військ противника, своїх військ і безпосередній огляд місцевості, місцевих предметів, загороджень, руйнувань і споруд (об'єктів).

Усі добуті (зібрані) відомості офіцер, який очолює дозор, негайно доповідає начальнику, що його вислав.