2.2. Значення Сущого в організації наукового дослідження.
Така єдність можлива тільки на основі істинно Сущого, так як він є загальним і універсальним об’єктом пізнання. Усі інші об’єкти розглядаються нами як спочатку похідні від сущого або як прояв різних аспектів сущого через різноманіття буття. Тому й наука визначається як загальне явище і як окремі спеціальні галузі наукового пізнання, похідні від цього спільного. Таким чином, приходимо до висновку, що пізнання й осягнення істини в рамках науки може бути відносно повноцінним і об’єктивним за умови адекватності, тобто прирівнювання, відповідності та вірного відтворення у мисленні людини досліджуваного об’єкта як прямого чи непрямого (опосередкованого) прояву Сущого в несущому, пізнаваного за своєю сутністю. Сутність науки і наукової діяльності об’єктивно полягає в осягненні істини через пізнання видимого і невидимого буття як втілення у природі, просторі, часі та людині першопочаткового Сущого.
Як відомо істина – поняття загальне й універсальне, тому наука і методологія наукового дослідження походять від філософії, що гносеологічно та епістемологічно означає визначення критеріїв науковості пізнання на основі всеосяжної єдності всього Сущого, оскільки воно є і являє собою вищу ступінь об’єктивної реальності. У цьому сенсі необхідно пам’ятати, що не сучасні науковці, а саме представники древніх цивілізацій розпочали вивчення питань про суще і принципи, про першооснови і першопричини буття. У результаті з’явилася методологія пізнання світу, яка «являє собою перехідну область між філософією і конкретними науками». Філософські упорядкована система знань дозволяє людині більш об’єктивно і раціонально-логічно визначити та висловити своє ставлення до світу, в тому числі методологічно і в процесі здійснення науково-дослідної діяльності. Саме тому, з точки зору взаємодії філософії та науки, основне питання «формується як питання про відношення мислення до буття (людини до світу)»
2.3. Онтологія і наукове пізнання світу.
Звідси випливає значення онтології в процесі наукового пізнання світу, як філософського вчення про найзагальніші визначення, принципи і закони розвитку буття, яке є породженням та своєрідним результатом Абсолютно-Сущої першооснови (від грец. on, у родовому відмінку ontos –суще, тому «онтологія» буквально як «вчення про суще»). У науці та філософії онтологія розглядається в єдності з теорією пізнання і логікою, а також є складовою частиною метафізики, що особливо важливо для визначення взаємозв’язку між сакральним та науковим пізнанням світу]. Термін «онтологія» офіційно запропонував німецький філософ Р. Гокленіус (у 1613 р.) у значенні «космос», «природа», «предметний світ», тим самим підкресливши довільно-похідну і предметну сутність буття по відношенню до первісної загально-об’єктної значущості Сущого.
Таким чином, приходимо до наступних висновків:
по-перше, загальним і початковим об’єктом пізнання для людини є Сущий, як Абсолют – Істина, як духовно продукуюча, творча першопричина буття;
по-друге, Сущий виявляється через суще як субстанцію духовного характеру, втілену в реально існуючому, але похідному несущому (носії), який може бути духовного (наприклад, душа людини), матеріального (наприклад, вода, повітря, земля) і спільно присутнього (співприсутнього) порядку (наприклад, людина);
по-третє, щодо Сущого різні форми, види буття і буття в цілому розглядаються як предмет пізнання, різноманітні прояви Сущого та похідного несущого, які суб’єктом – людиною сприймаються як окремі об’єкти реальності;
по-четверте, загально-сполучною і пронизуючою основою всіх форм пізнання є істина і саме знання, як абсолютне та відносне, а їх зіставлення за певними критеріями свідчить про те, що істина втілює відповідність накопиченого знання об’єктивній реальності;
по-п’яте, наукове пізнання світу не може бути повноцінним і об’єктивно-істинним, якщо воно здійснюється без визначення та обліку критеріїв істинності та науковості, без їх зіставлення у різних формах пізнавальної діяльності, з метою виявлення найважливіших атрибутів науки, філософії та релігії, а також генетичного взаємозв’язку між ними (рис. 1.7).
Рис. 1.7. Генетичний взаємозв’язок у системній єдності «релігія ↔ філософія ↔ наука»