Тема 2.2. Держава в політичній системі суспільства

1. Визначення поняття «держава». Причини виникнення та теорії походження держави.

2. Поняття державного суверенітету. Внутрішні та зовнішні функції державної організації.

3. Типологія сучасних держав: форма урядування, форма устрою, форма політичного режиму.

4. Правова держава та громадянське суспільство.

Ключові поняття: держава, державний суверенітет, функції держави, правова держава, громадянське суспільство.

Держава – це основний інститут політичної системи і політичної організації суспільства, який створюється для налагодження життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою (панівною) частиною населення у соціально-неоднорідному суспільстві з метою забезпечення його цілісності й безпеки, задоволення різних потреб супільства та індивідів.

Природно, що уявлення про державу неодноразово змінювалися в процесі розвитку суспільства.

Античний філософ Аристотель назвав два основних критерії, за якими можна провести класифікацію державної влади, а саме відповідно до того:

• у чиїх руках влада та

• як ця влада використовується.

«Правильні» форми держави за Аристотелем:

• монархія (спадкоємна влада однієї людини),

• аристократія (влада в руках небагатьох «ліпших»),

• політія (влада більшості з середніх в майновому відношенні людей).

«Неправильні» форми держави - ті, при яких люди, що стоять при владі, діють в особистих інтересах, не піклуючись про благо суспільства. До «неправильних» форм Аристотель відносив:

• тиранію (влада в руках тирана);

• олігархію (у влади кучка багатіїв);

• демократію (контроль більшості суспільства над владою).

Демократія розумілася як форма держави, в якій влада належить усім або більшості вільних громадян, які підкоряються закону. Таке уявлення про демократію збереглося майже до кінця 1868 р. У подальшому утвердження демократичних норм у суспільстві пов’язувалося з реалізацією буржуазно-ліберальних ідеалів.

З ХVІІ ст. в Європі та Північній Америці (в Англії – з часів “Славетної революції” 1688 р., США–1787 р., коли у Конституційній конвенції уперше було застосовано термін “демократія” та ін.) розповсюдилися ідеї про поділ функцій державної влади, про загальне виборче право для чоловіків, ротацію посадових осіб. За часів Великої французької революції поняття демократії стало застосовуватися задля визначення принципів політичного устрою держави, а не форм правління.

У якості головних стали виділяти два основних принципи демократичності: свобода й рівність.

Саме з тих часів формується традиція бачити в демократичному державному устрої втілення усіляких політичних переваг, вважати демократію синонімом політичної справедливості, основним критерієм та мірилом досконалості політичних форм людської спільноти.

Причини виникнення держави – це умови розвитку суспільства, що спричинили необхідність вдосконалення методів управління та виникнення в рамках суспільства державної його організації, поділяють на дві групи:

• загальні, що визначають основні закономірності виникнення будь-якої держави та характерні для державотворення в рамках будь-якого суспільства;

• особливі, що відображають своєрідність процесу виникнення однієї держави чи групи держав.

Оскільки основною умовою виникнення держави є розвиток суспільних відносин, то загальні причини класифікують за сферами життєдіяльності суспільства:

• Економічні. Це умови розвитку матеріальних відносин в суспільстві, що спричинили необхідність їх державно-правового закріплення та охорони. Серед них:

• розподіл праці;

• поява надлишкового продукту;

• можливість купівлі-продажу праці;

• поява приватної власності та необхідність забезпечення інтересів власника.

• Політичні. Це умови ускладнення суспільних відносин, що визначили необхідність їх єдиного регламентування. Серед них:

• поділ суспільства на соціальні групи;

• поява різноманітних соціальних інтересів;

• необхідність врівноваження цих інтересів та надання владі вождя певних рис професіоналізму.

• Соціальні. Це умови, що визначили неможливість існування родоплемінної організації суспільства в нових історичних умовах. Серед них:

• ускладнення взаємовідносин між людьми;

• неефективність управління в рамках сім’ї та

• необхідність закріплення прав і свобод, що належать окремому індивіду.

• Психологічні. Умови, що визначили особливості розвитку психології людини. Серед них:

• поява відчуття провини;

• поділ свідомості на права і обов’язки та

• необхідність гарантування закріплених на рівні суспільства прав.

• Культурні. Умови, що відобразили рівень духовного розвитку суспільства. Серед них:

• поява релігії та письма, а також

• необхідності спілкування не лише в рамках соціальних одиниць суспільства, а й за їх межами.

Серед особливих причин розрізняють три форми виникнення держави:

• Афінська. Сутність її полягає у визначенні процесу виникнення держави як боротьби інтересів соціальних груп, що утворюють основні класи суспільства (класична);

• Римська. Характеризує процес виникнення держави як боротьбу соціальних інтересів різноманітних груп, що не становлять основних класів суспільства;

• Германська. Відповідно до неї, виникнення держави пов’язується з процесом загарбання інших територій та необхідністю управління ними.

Причини виникнення і сутність держави знайшли відображення в ряді теоретичних концепцій:

• трансцедентних,

• вульгарно-еволюціоністських,

• договірних та інших.

Трансцендентні - це, головним чином, теологічні, тобто релігійні теорії. Стародавні і середньовічні трактування держави були пов'язані з уявленням про божественне походження будь-якої влади і необхідність безумовного підкорення їй. Держава - це відображення Божої волі, вона походить від Бога. Фактично, таким же чином пояснює появу держави філософсько-ідеалістична теорія Ф.Гегеля. Держава, за Гегелем, є відображенням абсолютного розуму, абсолютної ідеї. Держава - світське утворення, але вона є втіленням вічної істини.

Платон вважав, що поява держави - акт доброї волі людей, які в умовах поділу праці і необхідності забезпечення потреб свідомо і добровільно пішли на укладання суспільної угоди з метою координації своїх інтересів.

Теорії походження держави – є системою поглядів суб’єктивного характеру на питання про виникнення держави та її призначення в суспільстві. До них відносяться наступні теорії:

• теологічна (держава створена Богом);

• договірна;

• патріархальна (продукт розвитку сім’ї);

• насильства;

• марксистсько-ленінська;

• космічна;

• технократична;

• теорія магії (Джон Фрезер);

• географічного детермінізму;

• демографічна.

Договірна теорія про утворення держави наповнилася новим змістом в ХVІІ-ХVШ ст. Мислителі і вчені цього періоду вважали, що держава виникла внаслідок договору між людьми, які до цього перебували в "природному стані". Т.Гоббс "природний стан" розумів як "війну всіх проти всіх", Ж.Ж.Руссо - як ідилічну свободу індивідів.

Провідною в теорії суспільного договору була ідея народного суверенітету. Вона відіграла важливу роль у підготовці буржуазних революцій, тому що утверджувала земне, а не божественне походження влади, сувереном якої є народ.

Теорія природної держави стверджувала, що держава являє собою суспільний організм, органи якого, подібно до органів людського тіла, виконують ті чи інші функції.

Патріархальна теорія вважала, що держава - це результат історичного розвитку сім'ї, розростання якої призвело до появи держави.

Теорія "насильства" стверджувала, що держава виникла в результаті завоювання землеробів кочівниками.

"Психологічна" теорія доводила, що частина населення повинна панувати, а друга підкорятися їй в силу своїх психологічних особливостей.

Діалектико-матеріалістична теорія походження держави виходить з того, що людська цивілізація починається з первіснообщинного ладу. Характерними рисами життя людей в цей період були: спільна праця членів общини; зрівняльний розподіл продуктів; самоврядування. Суспільство в умовах первіснообщинного ладу не відчувало потреби в державі, як спеціальному інституті управління і регулювання людських відносин. Держава виникла в результаті суспільного поділу праці, появи приватної власності і розшарування суспільства на класи.

Держава як особлива форма організації суспільства характеризується у двох аспектах:

• теоретичному, що визначає державу як юридичну категорію;

• функціональному, що визначає державу як засіб управління та здійснення політичної влади в суспільстві.

Як юридична та політологічна категорія “держава” характеризується наявністю певних ознак, що відрізняють її від влади додержавного суспільства, а також від інших соціальних утворень, що існують в рамках державного суспільства.

Ознаки держави поділяють на:

• основні;

• додаткові.

Основні ознаки держави:

• територія;

• суверенітет;

• наявність системи органів, установ та організацій, що створюються державою для виконання її функцій;

• наявність політичної публічної влади, яка визначає ступінь обов’язковості державно-владних рішень (вони є загально обов’язковими, виконуються всіма суб’єктами та забезпечуються можливістю застосування примусових заходів), а також ступень їх поширеності на населення держави (лише державна влада поширюється на всіх суб’єктів, надаючи відносинам між ними упорядкованого характеру шляхом надання їм певних прав чи покладання на них певних обов’язків);

• наявність можливості розробляти, приймати чи санкціонувати правові норми, що закріплюють повноваження державних органів та гарантують виконання обов’язків держави щодо особи;

• можливість встановлювати форми та види податків з метою утримання державних органів та виконання загально-соціальних функцій.

Додаткові ознаки держави характеризуються наявністю:

• громадянства;

• грошової одиниці;

• державного кордону;

• збройних сил;

• державної символіки;

• визнанням держави світовим співтовариством.

Отже, держава – особлива організація суспільства, що характеризується суверенітетом, який поширюється на певну, чітко визначену територію, характеризується наявністю політичної публічної влади, яка здійснюється в процесі реалізації повноважень державними органами, надає своїм рішенням правової форми та існує за рахунок податків і зборів з населення.

Суверенітет – це політико-правова характеристика державної влади, що визначає її політичний характер та закріплюється шляхом прийняття конституційного закону. Розрізняють три поняття суверенітету:

• національний;

• народний;

• державний.

Зміст державного суверенітету розкривається в його чотирьох компонентах:

• верховенство влади, тобто її універсальність, що характеризує неможливість існування на території держави більш ніж однієї державної влади, а також можливість держави визнати незаконними рішення будь-якої іншої з суспільних влад;

• єдність – наявність єдиного змісту влади (державної, політичної, публічної) з одночасним розподілом влади відповідно до функціонального призначення органів, що її здійснюють;

• незалежність – можливість держави самостійно вирішувати проблеми внутрішнього і зовнішнього характеру засновуючись на принципах національної та міжнародної систем права;

• неподільність – можливість держави самостійно вирішувати питання щодо участі в міждержавних утвореннях, визначати принципи поділу території та статус адміністративних одиниць.

Держава - це сукупність взаємозв'язаних закладів і організацій, які здійснюють управління суспільством. Вона виступає знаряддям панування і підпорядкування, а також погодження інтересів різних класів, соціальних верств і груп, націй, народностей та національно-етнічних груп за допомогою законів і право-адміністративних актів.

Відповідно до сфер діяльності, внутрішніми функціями держави є:

• захист економічної і соціальної системи;

• регулювання господарської діяльності;

• вдосконалення соціальних відносин;

• охорона громадського порядку і підтримка дисципліни;

• культурно-виховна,

• ідеологічна діяльність та інші.

Зовнішні функції держави:

• представництво та захист інтересів країни на міжнародній арені;

• забезпечення безпеки та оборона країни від нападів зовні;

• розвиток співробітництва з іншими країнами;

• поширення та пропаганда власної системи цінностей, способу життя тощо.

Задля виконання цих функцій створена система спеціальних державних органів – міністерств, відомств, комітетів, на яких покладено відповідальність за реалізацію повноважень і завдань державного управління.

Функції держави здійснюються в чітко визначених формах та специфічними методами. Форми здійснення функцій – це реальні можливості забезпечення умов для діяльності держави, що надають можливість визначити характер взаємодії держави та правових інститутів. Розрізняють три форми здійснення функцій держави:

• правотворча, тобто діяльність держави по розробці та прийняттю правових приписів, що визначають зміст функцій держави;

• право-реалізаційна – діяльність спеціальних державних органів по конкретизації та виконанню приписів, що прийняті державою, шляхом видання індивідуальних нормативних актів;

• правоохоронна. Змістом є державна діяльність, що виявляється в контролі за виконанням чи дотриманням норм і застосуванні примусових заходів до правопорушників.

Орган держави – це структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців (або народних депутатів), який наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до його призначення. Наявність владних повноважень означає, що орган держави здатний встановлювати обов’язкові правила поведінки, тобто юридичні норми і індивідуальні акти і домагатись їх здійснення за допомогою встановлених законом засобів.