Групи країн, що розвиваються, за виробничою спеціалізацією в міжнародному розподілі праці:
країни-виробники й експортери нафти: 12 країн ОПЕК, а також деякі експортери нафти, які не входять до цієї організації, наприклад Мексика, Бруней, Румунія;
Марокко, Того, Сенегал – 65 % експорту фосфатів; Чилі, Замбія, Заїр – 40 % експорту міді; Ефіопія і Бразилія – 33 % експорту марганцевої руди; Малайзія, Болівія, Індонезія і Таїланд – 72 % експорту олова;
нові індустріальні країни (НІК): Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань та ін.;
країни монокультурного сільськогосподарського виробництва: “бананові республіки" Центральної Америки – основні постачальники кави, какао, арахісу, тростинного цукру і т. п.
Основна причина об'єднання капіталу – концентрація виробництва в країнах Західної Європи, США і Японії. Ці ж регіони характеризуються високими темпами науково-технічного прогресу. Широкий розвиток ТНК одержали в тих сферах, де необхідні чималі витрати на проведення науково-дослідницьких робіт.
За даними Вашингтонського університету, до кінця сторіччя 300–400 супервелетенських корпорацій зосередять у своїх руках 75 % світового промислового виробництва. За даними ООН, у світі існує понад 500 ТНК з оборотом капіталу понад 1 млрд. дол.
У формуванні економіки вирішальну роль відіграють міжнародні монополії.
Рис. 3.36. Міжнародні монополії
Рис. 3.37. Причини об'єднання і перетікання капіталу
Форми вивозу капіталу:
Прямі капіталовкладення у виробництво для випуску матеріальних цінностей, які дають право контролю над виробництвом.
Лідери в залученні інвестицій – Східна і Південно-Східна Азія, Латинська Америка. Серед країн головним інвестором виступають США.
2. Портфельні інвестиції – капіталовкладення, придбання акцій, облігацій, які не дають права контролю закордонних підприємств. Поки що Україна для іноземних інвесторів належить до країн із найбільш нестабільним інвестиційним кліматом.
3. Міжнародні позики – надаються одними країнами іншим або міжнародними (транснаціональними) банками.
Рис. 3.38. Форми вивозу капіталу
Також важливу роль у міжнародному розподілі праці відіграє міжнародна міграція робочої сили, що пов'язано з різним рівнем оплати праці в різних державах.
Основні форми зовнішньоекономічної діяльності:
торгівля;
кредитування;
науково-технічна співпраця;
створення спільних підприємств;
реалізація проектів на компенсаційній основі;
культурна співпраця;
туризм і т. п.
Міжнародна торгівля. Найважливішою характеристикою торгівлі є товарообіг – оборот товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва до сфери споживання.
Для будь-якої країни важливе співвідношення суми експорту й імпорту зовнішньоторговельного сальдо. Воно повинне бути позитивним, що дає можливість країні мати вільні засоби для розширення виробництва або інвестування.
У 1995 р. створена Всесвітня торгова організація (ВТО), членами якої є 128 країн. У функції ВТО входить підписання багатосторонніх угод за загальними правилами торгівлі.
Рис. 3.39. Структура світового товарообігу
Кредитування й інвестування. Кредитування – надання кредиту, тобто позики в грошових одиницях або у вигляді товару на умовах повернення з виплатою відсотків. Інвестиції – це капіталовкладення у виробничу сферу. Іноземні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками в промисловість, сільське господарство, транспорт й інші галузі економіки. Найбільшими інвесторами у світі є Японія, США, країни Західної Європи. Серед країн світу щорічно проводиться рейтинг ступеня сприятливості для інвесторів. У ньому враховуються політична й економічна стабільність, інфляція, рівень безробіття і т. п. До першої десятки інвестиційно сприятливих держав входять: Люксембург, Швейцарія, США, ФРН, Нідерланди, Франція, Австрія, Великобританія, Японія, Фінляндія.
У рейтингу 180 країн Україна посідає 129-е місце, Росія – 159-е, Куба – 177-е. До найбільших країн – боржників світу належать Мексика, Китай, Росія, Бразилія.
Форми науково-технічної співпраці: експорт продукції, що являє собою досягнення науково-технічного прогресу; кооперація країн при створенні нової техніки і технології з подальшим її впровадженням і використанням; створення за кордоном заводів “під ключ" або експорт комплексного устаткування при виробництві нової техніки; модернізація об'єктів за участю закордонних партнерів; оренда нового устаткування – лізинг; технічне навчання персоналу країн-імпортерів технологій; обмін передовим технічним досвідом; загальні конференції, симпозіуми, публікації, координація і кооперація щодо наукових досліджень; технічна допомога під час оволодіння новими виробництвами; науково-технічна співпраця у галузі навчання і підвищення кваліфікації наукових кадрів; продаж ліцензій (авторських прав) на використання запатентованих винаходів на території країн, де вони захищені патентами.
Спільне підприємництво – порівняно поширена форма зовнішньоекономічної діяльності. Окрім економічних вигод у вигляді отримання інвестицій або нових технологій, загальне підприємництво пом'якшує і політичні проблеми, оскільки країна, яка вклала капітал в економіку іншої держави, буде зацікавлена в постійності.
Рис. 3.40. Форми зовнішньоекономічної діяльності
Експорт і імпорт послуг. До цієї сфери відносять: міжнародний і транзитний транспорт, іноземний туризм, послуги банків і страхових компаній, послуги охорони здоров'я, навчання, торгово-технічну діяльність і т. п.
Види туризму: рекреаційний (70 %), науковий, діловий. Основний потік туристів переміщується на території розвинених країн.
6.2. Економічна інтеграція у регіонах
Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетіння національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.
Економічна інтеграція є наслідком поглиблення міжнародного територіального поділу праці. Слово “інтеграція" походить від латинського “integer" – цілий; отже, інтеграція веде до утворення цілісної економічної системи. Тобто на певному етапі розвитку цього процесу економічні стосунки між країнами світу характеризуються вже не тільки торговельними, а й тісними виробничими, фінансовими зв'язками. Економічна інтеграція – це процес зближення національних економік шляхом утворення спільного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони.
Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, водночас доповнюють одна одну в системі світового господарства. Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств. Міжнародна економічна інтеграція має декілька рівнів.
Рис. 3.41. Рівні міжнародної економічної інтеграції
Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного співробітництва країн. Для розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов. Інтеграційні процеси набули в сучасному світі надзвичайного поширення і стали одним із найбільш серйозних чинників, що визначають розвиток світової економіки.
Інтеграційні процеси відбуваються з неоднаковою глибиною й інтенсивністю в різних регіональних угрупованнях. Це залежить від загального рівня розвитку країн регіону і рівня поглиблення територіального поділу праці між ними. У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція, як це видно з рисунка 3.41 проходить ряд етапів (виокремлюються такі регіональні інтеграційні об'єднання країн).
Рис. 3.42. Етапи розвитку міжнародної економічної інтеграції
Кожний з інтеграційних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості. Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції наведені в таблиці 3.4. Як правило, утворення інтеграційних об'єднань починається з простіших форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни – учасниці утворюваних інтеграційних об'єднань: відновлення економічного потенціалу, прискорення НТП, зміцнення позицій на світовому ринку чи щось інше.
Таблиця 3.4
Характеристика етапів міжнародної економічної інтеграції
Етап |
Ліквідація митних бар'єрів у взаємній торгівлі |
Єдині тарифи відносно третіх країн |
Вільне пересування капіталів, робочої сили |
Узгодження економічної політики |
Здійснення єдиної економічної політики |
Зона преференційної торгівлі |
- |
- |
- |
- |
- |
Зона вільної торгівлі |
+ |
- |
- |
- |
- |
Митний союз |
+ |
+ |
- |
- |
- |
Спільний ринок |
+ |
+ |
+ |
- |
- |
Економічний союз |
+ |
+ |
+ |
+ |
- |
Повна інтеграція |
+ |
+ |
+ |
+ |
+ |
На регіональному рівні світове господарство має такий вигляд. Насамперед, розрізняють п`ять великих районів регіональної інтеграції: Європейський, Північноамериканський, Латиноамериканський, Азіатсько-Тихоокеанський та Африканський, які відрізняються рівнем і змістом інтеграційних процесів. Ці райони іноді подрібнюють та розмежовують.
У Західній Європі існують два регіональні блоки: Європейський Союз (ЄС): Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Австрія, Швеція, Фінляндія, а також 10 нових членів із Центральної і Південної Європи; Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ): Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн.
У Східній Європі і Середній Азії існує інтеграційне угруповання колишніх республік СРСР, що ґрунтуються на принципі взаємної вигоди (з акцентом на двосторонні відносини), насамперед це Співдружність Незалежних Держав (СНД) – Росія, Білорусь, Україна, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменістан, Вірменія, Азербайджан, Грузія, Молдова.
У Північній Америці діє Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА): США, Канада, Мексика.
У Латинській Америці – МЕРКОСУР: Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай; Андський пакт: Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія.
У Південно-Східній Азії – Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН): Бруней, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни.
Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) включає: Австралію, Бруней, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Нову Зеландію, Папуа – Нову Гвінею, Індонезію, Філіппіни, Тайвань, Японію, Південну Корею, Китай, Канаду, США, Мексику, Чилі, В’єтнам, Росію, Перу.
Південноазіатська асоціація регіонального співробітництва включає: Індію, Пакистан, Шрі-Ланку, Бангладеш, Мальдіви, Бутан, Непал.
На Африканському континенті виокремлюють: економічне співробітництво держав Західної Африки – ЕКОВАС (Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д’Івуар, Кабо-Верде, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того); спільний ринок Східної та Південної Африки – КОМЕСА (Ангола, Бурунді, Заїр, Замбія, Зімбабве, Кенія, Коморські Острови, Лесото, Маврикій, Мадагаскар, Малаві, Мозамбік, Намібія, Руанда, Свазіленд, Судан, Танзанія, Уганда, Еритрея, Ефіопія).
Є також й інші інтеграційні об’єднання як в Азії, так і в Африці, проте рівень інтеграції в них невисокий – ряд країн Близького Сходу та Африки – Єгипет, Йорданія, Ірак, Ємен, Лівія, Мавританія та Сирія – об'єднались у рамках Арабського спільного ринку.
На глобальному рівні структура світового господарства представлена діяльністю міжнародних міждержавних організацій і транснаціональних корпорацій.
Причини економічної інтеграції: зростання продуктивних сил, підвищення рівня універсальності виробництва, науково-технічна революція.
Рис. 3.43. Економічна інтеграція: поняття і причини
Економічна інтеграція виявляється у формах об'єднання країн. Проте при цьому економіка інтегрованих країн втрачає свою національну особливість, самобутність.
Під час об'єднання країн створюються міжнародні організації – стабільні інститути багатосторонніх міжнародних відносин, які утворено, щонайменше, трьома сторонами (державами) і які мають погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).
Види економічних союзів: регіональні (Європейський союз, Латиноамериканська асоціація інтеграції, Організація Центральноамериканських держав і т. п.); спеціальні (МАГАТЕ); товарно-виробничі (ОПЕК, Міжнародний союз електрозв'язку); інвестиційні (Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку); військово-політичні (НАТО).
Таблиця 3.5