Соціально-економічне районування України

Район	Центр району	Області, що входять до складу району
1. Центральний (Київщина)	Київ	Вінницька, Житомирська, Київська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська
2, Донеччина	Донецьк	Донецька, Луганська
3. Західний	Львів	Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
4. Придніпров'я	Дніпропет­ровськ	Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська
5. Причорномор'я	Одеса	Миколаївська, Одеська, Херсонська, АР Крим
6. Харківщина	Харків	Полтавська, Сумська, Харківська

На рівні теоретичних розробок існують й інші погляди на економічне районування (табл. 1.2).

В Україні потрібно уточнювати межі адміністративних одиниць – сіл, адміністративних районів, великих міст. Розукрупнення сільських рад зумовлене потребою відродження так званих неперспективних сіл. З іншого боку, перехід до ринкових відносин та переважно на економічні методи управління передбачає укрупнення сільських районів.

Таблиця 1.2

Сучасне економічне районування України

За М. Д. Пінтусом		За Ф. Д. Заставним		За В. А. Поповкіним
Район	Області	Район	Області	Район	Області
Донецький	Донецька Луганська	Донецький	Донецька Луганська	Донбас	Донецька Луганська
Придніпровський	Дніпропетровська Запорізька Кіровоградська	Придніпровський	Дніпропетровська Запорізька	Запорізький	Дніпропетровська
Київський	Київська Чернігівська Черкаська	Центрально-Поліський	Київська Чернігівська Житомирська	Придніпровський	Запорізька
Північно-Східний	Полтавська Сумська	Північно-Східний	Полтавська Сумська Харківська	Київське полісся	Житомирська Київська Чернігівська
Подільський	Харківська Вінницька Тернопільська	Подільський	Вінницька Тернопільська Хмельницька	Слобідська Україна	Полтавська Сумська Харківська
Волинський	Хмельницька Волинська Житомирська	Центрально-Український	Черкаська Кіровоградська	Поділля	Вінницька Тернопільська Хмельницька
Карпатський	Рівненська Львівська Івано-Франківська Закарпатська	Карпатський	Львівська Івано-Франківська Закарпатська Чернівецька	Волинське Полісся	Волинська Рівненська
Чорноморський	Чернівецька Одеська Миколаївська	Західно-Поліський	Волинська Рівненська	Українські Карпати	Львівська Івано-Франківська Закарпатська Чернівецька
Кримський	Херсонська АР Крим	Причорноморський	Одеська Миколаївська Херсонська АР Крим	Північне Причорномор'я та Крим	Одеська Миколаївська Херсонська АР Крим
				Середнє Подніпров'я	Кіровоградська Черкаська

Формування регіонів обласного рангу пов'язане з динамікою розвитку продуктивних сил, їх територіальною концентрацією, спеціалізацією, інтеграцією і диференціацією. Виконавчі управлінські структури, планові, статистичні, фінансово-кредитні органи визначають область як основну ланку територіального управління, оскільки в її межах функціонує багатогалузеве господарство, галузі якого взаємодіють між собою. Важливою ознакою цієї системи є її стійкі зовнішні і внутрішні зв'язки, які регулюють специфічні регіональні умови відтворення, спрямовані на раціональне використання природних, трудових і матеріальних ресурсів. Як один із варіантів вітчизняними науковцями пропонується такий адміністративно-територіальний поділ:

Київщина – в межах Київської та Чернігівської областей на основі Центрально-Поліського ТВК;

Волинь – в межах Житомирської, Рівненської та Волинської областей на основі Західно-Поліського ТВК;

Слобожанщина – в межах Полтавської, Сумської та Харківської областей на основі Північно-Східного ТВК;

Донеччина – в межах Донецької та Луганської областей на основі Донецького ТВК;

Запоріжжя – в межах Дніпропетровської та Запорізької областей –Придніпровський ТВК;

Таврія – в межах Одеської, Миколаївської, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим – Причорноморський ТВК. Як варіант: АРК – окремий суб'єкт;

Черкащина – в межах Черкаської та Кіровоградської областей на основі Центральноукраїнського ТВК;

Поділля – в межах Вінницької, Хмельницької та частково Тернопільської областей – Подільський ТВК;

Карпатська область – в межах Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської і частини Тернопільської області – Карпатський ТВК.

Як альтернативу цьому варіанту пропонують зміну меж областей за умови загального збереження їх кількості. Але реалізувати цю пропозицію за допомогою парламенту неможливо без змін до Конституції.

Змінити межі областей неможливо навить шляхом проведення референдуму. Отже, для розв'язання проблеми є потреба розробити відповідний законодавчий механізм.

Новим територіальним одиницям можна дати старі історичні назви: Галицький край (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області), Подільський край (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська), Волинський край (Волинська, Рівненська), Поліський край (Київська, Чернігівська, Житомирська), Наддніпрянський край (Черкаська, Кіровоградська), Чорноморський край (Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська), Слобідський край (Харківська, Полтавська, Сумська), Запорізький край (Запорізька, Дніпропетровська), Східний край (Донецька, Луганська області).

Першочерговим спрямуванням регіональної політики України є надання регіонам широких прав у виробничій, фінансово-кредитній та в інших видах діяльності, що забезпечить ефективне використання їх ресурсного потенціалу і зменшить тенденції до сепаратизму.

3.3. Характеристика економічних районів України

Центральноукраїнський економічний район складається з Київської, Чернігівської, Черкаської, Житомирської і Кіровоградської областей. За територією (136,2 тис. км² або 22,6 % загальноукраїнського показника) він поступається лише Західноукраїнському району, а за кількістю населення – Донецько-Придніпровському і Західноукраїнському. Визначна риса району – його центральне положення в Україні, причому не стільки географічне, скільки геополітичне.

Центральноукраїнський район спеціалізується на: неметалоємному, трудомісткому машинобудуванні; сільгоспмашинобудуванні; хімічній промисловості, особливо хімії органічного синтезу; харчовій, легкій промисловості; велике значення в економіці району мають сільське і лісове господарство.

Природні передумови розвитку регіону. Територія району розташована у межах Східноєвропейської рівнини. На півдні і південному заході розташувався Дніпровський буровугільний басейн (головні родовища – Олександрійське, Ватутінське, Коростишевське). З Дніпровсько-Донецькою западиною пов'язані родовища нафти (Леляківське) і газу (Талалаєвське) в Чернігівській області. Полісся багате покладами торфу (Бучманське, Замглайське і т. п.). На півдні району є родовища уранових руд. У Кіровоградській області можна відзначити Побузьке родовище нікелю, в Житомирсько-Іршанську – поклади титанової руди (ільменіт).

Взагалі мінеральні ресурси Центральноукраїнського району не відіграють значної ролі в побудові його народногосподарської структури. Частка цього району в інтегральному природоресурсному потенціалі країни складає лише 16,5 %, що значно менше, ніж його частка на території України і загалом в економічному потенціалі.

Істотну роль в економіці району відіграють агрокліматичні та лісові ресурси.

Водними ресурсами Центральноукраїнський район забезпечений краще, ніж більшість інших районів. Основною водною артерією є Дніпро з притоками; він же – головне джерело гідроенергоресурсів в Україні. У межах району діють Київська, Канівська, Кременчуцька (Світловодськ) ГЕС.

Рис. 1.7. Характеристика Центральноукраїнського району

Аспекти впливу природних передумов на галузеву і територіальну структуру народногосподарського комплексу району:

1) місцеві мінеральні ресурси відіграють допоміжну роль як районотвірний чинник. Навіть такий промисловий вузол як Черкаський, який має велике ресурсоємне виробництво, працює на сировині (природний газ) з інших регіонів;

2) агрокліматичні умови сприяли розвитку могутнього багатогалузевого сільського господарства і харчової промисловості, а лісові ресурси – деревообробної і лісохімічної промисловості.

Демографічні передумови розвитку регіону. У Центральноукраїнському районі проживає значна частка населення країни. Щільність населення – 73 особи/км², що дещо менше загальноукраїнського показника (84 осіб/км²). Впродовж тривалого часу природний приріст населення тут знижувався, зараз він негативний у всіх без винятку областях. Найгірше становище в Чернігівській області (коефіцієнт складає – 10,6 ‰).

Незважаючи на такі демографічні умови, трудові ресурси Центрально-українського району відіграють провідну роль у народногосподарському комплексі, у формуванні його галузевої структури. Тут розвинені такі трудомісткі галузі як текстильне, трикотажне, швейне, взуттєве виробництво, точне машинобудування, поліграфічна промисловість, а також народні художні промисли. Розміщення в районі наукоємного виробництва пов'язане в основному з Києвом – могутнім науково-дослідним центром.

Економічні передумови розвитку регіону. Територія Центральноукраїнського району тривалий час була аграрним регіоном з відносно невеликими центрами переробки сільськогосподарської сировини. На основі сільського господарства розвивалися, особливо з другої половини XІ ст., численні цукроварні, винокурні, а на півдні – олійні виробництва. Разом із тим розвивається легка промисловість.

У роки індустріалізації виникає машинобудування, розвивається хімічна промисловість. Наявність кваліфікованих кадрів і певна віддаленість від металургійних баз зумовлюють розвиток неметалоємного машинобудування. Розвиток агропромислового комплексу стимулює розміщення сільськогосподарського машинобудування. Центральне економіко-географічне положення району сприяє розвитку виробництва, що має не тільки регіональне, а і загальноукраїнське значення. Особливо це стосується машинобудування (верстатобудування, виготовлення приладів, електротехніка, електронно-обчислювальна техніка), хімічної промисловості (фармацевтична, лакофарбова, виробництво хімреактивів, виробництво шин, синтетичних волокон), легкої промисловості і поліграфії.

Територіально-галузева структура народногосподарського комплексу. На Центральноукраїнський район припадає 16 % валового внутрішнього продукту України. Головні галузі спеціалізації:

• агропромисловий комплекс (зернове господарство, скотарство, виробництво цукру, льону, картоплі);

• середнє і точне машинобудування;

• хімічна промисловість;

• легка промисловість (шовкові тканини, трикотаж);

• лісопромисловий комплекс;

• транспортний комплекс.

Головні центри – Київ, Житомир, Біла Церква, Умань.

Транспортне машинобудування зосереджене в Києві (річкове суднобудування, виробництво мотоциклів). Сільськогосподарське машинобудування розміщене по території району досить рівномірно: найбільшими його центрами є Кіровоград, Умань, Ніжин, Новгород-Волинський. Хімічна промисловість представлена як основною хімією (виробництво мінеральних добрив), так і хімією органічного синтезу і “тонкою хімією" (фармацевтична, хімреактиви тощо). Виробництво мінеральних добрив зосереджене в Черкасах. Лісопромисловий комплекс розвинений переважно на півночі району, в зоні змішаних лісів. Тут зосереджені лісове господарство і лісозаготівля, а також значна частина деревообробних і целюлозно-паперових підприємств. Головні центри деревообробки: Житомир, Чернігів, Бровари. Легка промисловість працює як на своїй сировині (льон, вовна, шкіри), так і на привізній сировині (бавовна, хімічні волокна). Ця галузь досить поширена в районі. Основні центри легкої промисловості – Київ (текстильна, швейна, трикотажна, взуттєва галузі), Черкаси (текстильна), Житомир (льняні тканини), Чернігів (камвольно-суконний комбінат), Біла Церква (трикотаж, взуття), Богуслав (суконна фабрика) і т. п. Агропромисловий комплекс Центральноукраїнського району є однією з найважливіших ланок структури народного господарства. Питома вага валової продукції сільського господарства в загальноукраїнському обсязі складає 23 % (друге місце після Західноукраїнського району). На Центральноукраїнський район припадає 21 % виробництва в державі зерна, 28 % цукрового буряку, 13 % соняшнику, 19 % овочів, 22 % м'яса, 27 % картоплі. Агропромисловий комплекс району характеризується великою структурно-галузевою різноманітністю, яка зумовлюється його розташуванням у трьох природнокліматичних зонах. Харчова промисловість – одна з найбільш розвинених і типових для району галузей. Вона зосереджена як у великих промислових центрах, так і в численних невеликих містах, центрах адміністративних районів. Галузі харчової промисловості району: виробництво цукру, олійноекстракційна галузь, борошномельна, крохмальна, виноробна промисловість. Транспортний комплекс – один із найбільш розвинених в Україні, що зумовлено центральним положенням району.

Промислові вузли району. У Центральноукраїнському районі сформувалися два великі промислові вузли – Київський і Черкаський, вони мають неоднаковий профіль. Для Київського вузла характерне неметалоємне машинобудування, особливо наукоємне, хімічна, легка, харчова промисловість, поліграфія. Черкаський промвузол базується на матеріаломісткому виробництві: азотні добрива, синтетичні волокна, цукрова промисловість. Разом із тим тут розвинена легка промисловість, виробництво технологічного устаткування для харчової промисловості.

Основні проблеми удосконалення територіально-галузевої структури Центральноукраїнського району: паливно-енергетична; в машинобудуванні недостатньо поглиблена внутрішньогалузева спеціалізація виробництва, більшість підприємств мають універсальний характер із повним циклом від заготовлення і обробки до складання; Центральноукраїнський район характеризується нерівномірністю розвитку його окремих частин; шляхом надання інвестиційних пільг необхідно вирівняти перепад у рівнях економічного розвитку.

Донецько-Придніпровський економічний район складається з Донецької, Луганської, Дніпропетровської і Запорізької областей. Територія району – 112,3 тис. км² (18,6 % території країни), населення – 13,6 млн. осіб (26,9 %). За кількістю населення він посідає перше місце серед макрорайонів України.

Донецько-Придніпровський район – індустріальне серце України. Його частка у виробництві промислової продукції країни складає майже 53 %. На нього припадає майже 90 % видобутку кам'яного вугілля, більша частина видобутку залізної і 100 % марганцевої руди, майже вся виплавка сталі, більшість виплавки чавуну і виготовлення прокату.

Головні галузі спеціалізації:

гірничодобувна галузь;

агропромисловий комплекс;

металургійний комплекс;

машинобудівний комплекс;

паливно-енергетичний комплекс;

хімічний комплекс;

легка промисловість;

харчова промисловість;

транспортний комплекс

Промислові вузли району:

Донецько-Макіївський, Горлівсько-Єнакіївський, Торезо-Сніжненський, Слов’янсько-Краматорський, Селідово-Курахевський, Новотроїцько-Докучаєвський, Алчевсько-Стахановський, Свердловсько-Ровеньківський, Краснолуцько-Антрацитовський, Криворізький, Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Нікопольський, Запорізький